Коли весною 1885 р. був поет у мене в Бібрці і ми «по білих пролісках» йшли на гору, з котрої розгортається гарний вид на місто, Іван Якович відтак пише в своєму листі: «Вид Бібрки від каплички — дуже гарний, пропо-ную Вам, щоб Ви описали його, розуміється, віршами. Це була би перша (а, властиво, друга по «Бескидах») Ваша проба описової поезії. Ану ж бо, трібуйте — як Вам це вдасться. Звичайно, чим більше в опис внесете свого «я», свого власного серця і чуття, тим він буде інтересні-ший і цікавіший. Заразом це привчить Вас обмежувати крила своєї фантазії, дивитись поетично на речі близькі, видобувати поезію з дійсності, це зробить Вас поеткою більше реалістичною, ніж Ви досі могли показатися. Я дуже бажав би, щоб Ви перейнялися гадкою й доложили всіх сил до такого кроку. Коли Вам раз не вдасть-ся, робіть другий і третій раз, на інший спосіб, іншою дорогою, але робіть, «Ьbung macht den Meister».

Коли надіслала вірш своєму учителеві «Я ваша», він пише мені: «Вірш є, безперечно, найліпший з усього, що Ви досі написали, і буде окрасою нашої лірики. Дуже тим не гордіться, але, проте, мушу Вам замітити, що Ви на ковзкій дорозі. Покиньте етери, і хвилі, і соловіїв, і мотилів — усе дрянь, не варта Вашого пера, глядіть на речі трохи реальніше, а то пісні Ваші швидко зовсім розпливуться в тони і перестануть бути зрозумілими для людей. Посилаю Вам Шевченка «Марію». Це, на мою думку, найкраща перлина нашої поезії, — читайте її, і вчи-туйтесь добре, і пильно придивляйтесь, як можна речі, на око прозаїчні, піднести до високої поезії. Для Вас ко-нечне є студіювання поезії — української, реальної».

Мої вірші — «Повій, вітре, повій, буйний» і «Встала рано, затужила» — прийняв Іван Якович з радістю, як . сам писав: «На мене Ваші обі коломийки зробили вра-ження дуже приємне, бачу в них поворот до реалізму і мелодії народних пісень».

Коли послала я вірш, писаний на народний мотив, «Любиш чи не любиш — то мені байдуже», — у своєму листі Іван Якович відповідає мені: «Любиш чи не лю-биш» — друкований і подобається людям: бачать новий зворот у Вашій ліриці, від Конопніцької до народних пісень. «Українська дівчина, раз тільки кохаюча» всюди стрічає опозицію, от і Белей (редактор «Діла») вчора носом крутив. Ось для Вас наука — писати в поезії і всю-ди тільки правду, то є тільки те, про що Ви переконані, що це так. Що напишете про себе саму, це буде найпевніше, — що про других, .те вже треба через дуже тонке сито сіяти».

Доки вчителювала у Бібрці, Франко вважав, що спіль-на праця по його думці (яку широко розписував) є не-можливою. Та все ж заявляє: «Не маю гадки — відмовити Вам своєї помочі і поради у Ваших літературних пра-цях — тепер і на майбутнє».

І тоді, коли не склалось наше спільне життя так, як ми бажали, не було між нами розриву. Наша дружба зміцнювалась через тугу за спільною, дорогою нам пра-цею, і в ділах нашої спільної приятельки — української поезії — звертався все Іван Якович до мене. Все і все в листах і при кожному нашому побаченні допитувався Іван Якович про нові вірші. В листах просить все, щоб прислати їх, бо хоче «видати маленьку книжечку Вашого первоцвіту. Скоро буде матеріал, я сам приймуся за його упорядкування і передам до Друку. Тільки Ви працюйте дальше, а особливо вчитуйтеся в Ленау, студіюйте його форму і спосіб вираження».

І знову в листі від 21. XII 1884 р. пише: «За прислані вірші дуже дякую, всі вони дуже гарні і, що цікавіше, не будуть лежати в теці. Я задумав в тій маленькій «Ру-сько-українській бібліотеці» видати всі вірші якоїсь Юлії Шнайдер — Ви її, мабуть, не знаєте, — а позаяк дотеперішних віршів ледве стане на аркуш друку, то просив би Вас ще про кільканадцять нових — може, дещо є й готового, а дещо доперва в голівці цвірінькає, от і зла-диться збірничок, котрий утвердить дотеперішню славу моєї дорогої сестрички, а їй самій принесе хоч кількана-дцять гульденів на нове господарство».

Так клопотався мій учитель і друг про мене. За його допомогою і його редакцією вийшла на початку січня 1885 р. перша збірка моїх поезій «Рrіmа vеrа». І другу збірку поезій «На новий шлях» видав Франко в серпні 1891 р. «Рrіmа vеrа» видана накладом приятеля Івана Франка Євгена Олесницького. Друга збірка вийшла вже накладом Івана Франка в «Літературно-науковій бібліо-теці».

Франко, заклопотаний журналістською працею, не все знаходив стільки вільного часу, щоб приїхати до мене в Бібрку.

Тому в своїх листах часто запитує мене, коли я буду у Львові. Він хотів би «поговорити про деякі дуже важ-ливі речі, котрих написати не подоба...» А також: «Тут деякі люди хотять Вас бачити, ну, а як хто обібрався грибом бути, то лізь в кошіль, то є: колисьте обібралися за поетку, tо kacїie siк narodowie». Я відписувала Іва-ну Яковичу: «Коли буду у Львові, то іnkognito, там мене ніхто не знає, а Ви, сподіваюся, не зрадите народові, що то тая ждана,— а втім, кінець діло