І сам відповідає:

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

(Т. І. — С. 83)

Ці два вірші написані у бадьорому тоні, після того, як поета відвідав «соузник» від Кирила Геника та передав йому грошей, які врятували молодого Франка з безвихідного становища.

Може, увечері того ж дня або вранці наступного (24 червня) Іван Франко повернувся до Нагуєвичів. І цього разу ненадовго зупинився у рідному селі, бо вже 28 червня дрогобицький ста-роста Коляжовський повідомляв намісництво, що видав того ж дня Франкові посвідчення особи і той виїхав до Березова (Іван Франко. Документи і матеріали. — С. 96). Можливо, того ж дня, а може 29 червня, поет потягом прохав до Коломиї й одразу ж подався до Нижнього Березова.

Коломийський староста Кучковський, одержавши 12 серпня 1880 року з намісництва розпорядження подати звіт про перебу-вання І. франка в Нижньому Березові, наказав 14 серпня жандарм-ському постові в Яблуневі з'ясувати, чим поет займається, чи має там засоби до життя і як себе поводить, а також звелів припрова-дити його до староства. Це доручення було виконано 17 серпня.

Про цю свою вимушену «мандрівку» до Коломиї Іван Франко Згадав у листі до Михайла Драгоманова від 26 квітня: «У мене не було грошей на підводу, тому жандарм мене, ще хворого, у літню спеку погнав туди пішки. Тяжка це була дорога, після котрої мені на ногах повідпадали нігті на пальцях. Староста ду-же розізлився, побачивши у мене паспорт, але мусив мене пусти-ти на волю, а тільки написав до намісництва просьбу, щоби забо-ронило його перебування на Коломийщині... Я, не дожидаючи другого примусового транспорту під конвоєм, покинув Березів і поїхав до Нагуєвич» (Т. 49. — С. 248). Отже 23 серпня 1880 року Іван Франко виїхав до Нагуєвичів, а восени повернувся до Льво-ва. Так закінчилися коломийські митарства молодого поета, який 1880 року тричі перебував у давньому українському місті над Прутом:

1) протягом 1—4 березня під час зустрічей з Ольгою та Во-лодимиром Озаркевичами;

2) після арешту в Яблуневі з 4 на 5 березня, 5 березня при-проваджений до Коломийського староства. З 5 березня і до 6 червня — ув'язнення в Коломийській окружній в'язниці, а з 7 до 9—10 червня арешти в повітовій тюрмі за порушення паспорт-ного режиму. З 10 на 11 червня — арешт у міській ратуші, і з 11 до 13 червня — транспорт під конвоєм по етапу;

3) «Страшний тиждень» у коломийському готелі чи заїзді — з 16 чи 17 до 23 червня.

Крім цього, ще двічі Іван Франко переходив чи переїздив через Коломию: 29 червня, коли діставшись під вечір до цього міста з Дрогобича, пішов пішки до Нижнього Березова, і 23 серп-ня, коли покинувши це село, прибув до Коломиї, а звідси потя-гом від'їхав до Дрогобича.

ПРО 7 ЖОВТНЯ 1883 РОКУ

Міркуючи закласти у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) хліборобську артіль на базі господарства Дзвонковських, Іван Франко приїздив до Коломиї один раз на кілька годин. Було це 7 жовтня 1883 року. Тоді в Коломиї з 12 травня 1883 і до січня 1884 року на вулиці Словацького, тепер -— Гетьманська, 14, у будинку Решетиловича за містком на Чорному Потоці мешкав Михайло Павлик. У листі, який зберігається в архіві Михайла Возняка у рукописному відділі бібліотеки АН УРСР імені Василя Стефаника у Львові, Михайло Павлик дуже детально описав Іванові Франку, як потрапити до його квартири. Незабаром, 7 жовтня 1883 року, вони зустрілися. Про це свідчить написаний того ж Дня лист Михайла Павлика до Михайла Драгоманова: «Лист Ваш прийшов власне при франкові, котрий приїхав сюди умовлятися про дещо і я йому прочитав Ваш лист, але відписую сам без него...» (Переписка М. Драгоманова. з М. Павликом, — Чернівці, 1910. — Т. 4. — С. 221).

Іванові Франку вдалося переконати Михайла й Анну Павликів, що хліборобська артіль урятує, їх від нестатків. М. Павлик зав'язав у цій справі листування з Антоніною Дзвонковською, і спочатку все складалося начебто успішно. Та після того, як господарство обдивилися досвідчені хлібороби, а серед них і Франків вітчим Гринь Гаврилик, дійшли висновку, що воно вкрай занедбане. Та й сама власниця застерігала і Франка, і Павлика, щоб не робили поспішних рішень. Тому обидва письменники зрезигнували з реалізації цієї затії,

МАНДРІВКА СТУДЕНТІВ 1884 РОКУ

Під час студентської мандрівки 1884 року з самого початку (27 липня) Іван Франко брав у ній активну участь, починаючи з Дрогобича, як вихідного пункту, 3 серпня він, дійшов з мандрів-никами до Калуша. А 4 серпня відлучився від групи і провід після нього обняв Василь Сіменович. Причиною відлучення було, мабуть те, що ще у Львові Іван Франко домовився супроводити Олександра Кониського містами й селами Галичини. З приводу цього у листі від 2 серпня 1884 року до української поетеси Климентини Попович І. Франко писав: «... прийдеться з ним їха-ти по селах» (Іван Франко. Зібрання творів. — Т. 48. — С.463). Ще однією причиною, що змусила поета покинутії студентське товариство, було запрошення Владислава Дзвонковського, брата Юзефи — Другої Франкової любові. У листі від 27 липня 1884 року Владислав писав: «Сподіваємось, що 4 серпня прибудете до Станіславова па з'їзд студентів-мандрівників, тож просимо Вас усі, щоб були Ви такі добрі заїхати до нас з Вашими бли-зькими знайомими...» (Архів АН