Але, як бачимо, „переродження” не було у жодного образу-героя.

Про характер ми говоримо у тому випадку, коли зображена у творі людина змальована достатньо глибоко, викінчено. У творі може бути багато персонажів, дійових осіб, але лише один чи два характери. Справжній характер містить прихований зміст. Аналізуючи цей аспект слід згадати, що справжніми характерами у творах Івана Багряного виступають тільки Григорій Многогрішний з „Тигроловів” та Андрій Чумак з „Саду Гетсиманського”. Це особистості з вольовими, героїчними рисами характеру.

Зображуючи характери, письменник часто вводить у них типове те, що спостерігав у житті. Важливе значення у літературі мають типи-характери. Саме для того, щоб дати читачеві уявлення про певне середовище, його особливості, письменник і зображує характер тип, створений цими умовами. За типовим характером ми судимо про життєві закономірності, які сформували характер саме таким. Характер, який узагальнює у собі певні риси, називається типовим або типом. Але навіть героя з типовим характером письменник зображує як індивідуальність. Вона часто діє в типових обставинах.

Людина – суспільна істота, яка має свідомість, здатна абстрактно мислити, це найвище творіння природи. Особистість – цілісна людина. Цілісність – це єдність духовного і матеріального, особистого і суспільного. Як істота духовна, вона орієнтується на мораль, етичні, культурні цінності. А як істота суспільна, людина залежить від суспільства, в якому живе. Вона не може будувати своє життя, не враховуючи погляди та впливи інших. Людина або пристосовується, або виникає конфлікт між духовним та суспільним. Оскільки вона істота суспільна, то існує небезпека перетворення її на предмет маніпуляцій збоку суспільства. Усі ці особливості слід врахувати, розглядаючи особливості характерів героїв Івана Багряного.

Отже, важливими психологічними характеристиками особистості є стійкість, мінливість, єдність та активність. Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під впливом суспільних умов. Важливу роль у формуванні особистості відіграє виховання та самовиховання.

2.2. Морально-етичний ідеал багрянівського героя.

У художній творчості Івана Багряного домінують ідеї гуманізму та сильної героїчної особистості. Щира віра письменника в перемогу цих начал над силами зла, розбратом втілюється через художні образи, внутрішні монологи героїв. У змалюванні протистояння добра і зла, митець спирається на традиції саме української класичної літератури.

Івану Багряному притаманний дар відтворювати внутрішню красу людини в її вчинках, думках і навіть рухах. Усім своїм життям і своєю творчістю він стверджував думку: Всупереч посяганням на свободу особистості, людина жива. З цього приводу слушно згадати головного героя роману „Тигролови” Григорія Многогрішного. Скільки ж він мав нагод розпрощатися зі світом! І там в сталінських таборах суворого режиму, і тут , в первозданній і підступній тайзі. Те, що Григорій зазнав, перетерпів, ні з чим не зрівняти. На диво живучий. Тому не в його характер у відчай впадати. І цей холод і голод здолає – просто не може бути інакше.

Аналогічна доля, вижити чи померти, чекала й наступного героя Івана Багряного Андрія Чумака – інженера-авіатора, спортивного атлета з могутніми грудьми, тура. Ізольований від суспільства, зраджений (за твердженнями слідчих) найближчими людьми, самотній, він не повинен був вистояти: зламати будь-який організм – це лише справа часу та інтенсивності фізичних тортур (в цьому кати були переконані). На такі справи професіонали з НКВД не жаліли ні сил, ні вміння: „Великін...враз з усього маху вдарив в обличчя. Андрій упав на стілець. І затанцювали над ним усі п’ятеро. Били... ногами, качали по підлозі... „Приб’ють на смерть!” – вже металась безпомічна думка”[4; 182]. Кілька разів свідомість доходила до крайньої межі, душу обступало відчуття божевілля, Андрія несамовито тягло до вікна, щоб викинутись. „Повісь мене!”, – звертається Андрій до слідчого. Ось-ось кінець – самогубство. Однак цього не сталося. Андрій вистояв.

Звичайно ж, здивування, паніка слідчих і висновок – диявол, сатана, чорт. Але це нічого не пояснює. Ні при чому тут і героїзм. Незвичайна стійкість пояснюється радше іншими чинниками, не тільки залізною волею та жадобою жити, а й шляхетністю натури, адже Андрій не звик підставляти за себе інших, а від нього вимагають створення паперової фантастично розгалуженої терористичної організації, до якої мають увійти і його брати – військові й інші високі посадові особи; прагненням іти на зустріч небезпеці, надзвичайною відвагою (недарма навіть слідчі кваліфікують його як відважну людину) і, що найважливіше, загостреним почуттям гідності й честі. А ще незгодою з тезою катів: „людина – пшик”, „дірка від бублика”.

В Андрія Чумака є свій кодекс честі, своє життєве кредо і власна філософія. Суть її сформульована в імперативі: „Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі – морально й фізично. Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти...”[4; 143 ].

Недарма Юрій Шерех зазначив: „Іван Багряний – людина, чиє життя і творчість, - одне уперте й героїчне, велике ні: ні – русифікації, ні – цензурі, ні – безправ’ю, ні – не людяності, і тисячі менших ні, пронесені й стверджені крізь тортури й фронти, крізь подвиг праці й працю подвигу” [9; 139].

Звеличення людської індивідуальності, як в той час проповідувався масовім, наголошення на самоцінності кожного людського життя червоною ниткою проходять через усю творчість Івана Багряного. У центрі своєї філософії гуманізму митець