У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Петровський – переказує, знесиленому тортурами, Андрієві євангельський уривок про Ісуса в Гетсиманському саді. Автор стверджує, що саме християнські засади моралі допомагають героєві вижити в божевільних умовах в’язниці.

Разом з тим роман Івана Багряного – це не переспів біблійного сюжету, а використання біблійних образів як основного будівельного матеріалу для втілення авторського задуму. Вживання біблійних образів, їх відсвіти у всій художній тканині роману позначилися на мові твору. Роман побудовано на автобіографічному ґрунті. Доля головного героя Андрія Чумака перегукується з поневіряннями у сталінських в’язницях самого Івана Багряного. Доречно зауважити, що створено роман задовго до твору О.Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ», який вважається своєрідною енциклопедією радянських таборів. Можна лише пошкодувати, що такий оригінальний твір до українського читача прийшов через сорок років після своєї публікації.

Символічним у романі є те, що у функціонуванні біблійних образів можна виділити дві парадигми значень – «страждання» і «зрада». Перша реалізується в таких біблійних образах як сад Гетсиманський, гірка чаша; друга – Каїн – Авель, Іуда, частково Петро. У біблійному тексті чаша (інколи і перекладачі Біблії і Іван Багряний уживають келих) означає тяжку долю, страждання, кару божу. За текстом роману, – це насамперед доля головного героя Андрія Чумака. Проте Іван Багряний уживає це слово і стосовно інших жертв сталінських репресій, зображених у романі.

Автор твору йде шляхом найрізкіших сюжетних зіткнень. Андрія хтось видає НКВД, його заарештовують, він у тюремній камері п’є свою «чашу гірку». Та більше, ніж тортури енкаведистів, з якими важко щось порівняти, мучить його весь час протягом слідства питання: «Хто видав його? Невже хтось із братів?» [4; 21]. Так у художню тканину твору вплітаються біблійні образи Каїна й Авеля. Цей біблійний сюжет про двох братів має велику літературну традицію та різні неоднозначні трактування. У тексті роману «Сад Гетсиманський» образи Каїна й Авеля виступають як символ братовбивства.

Образ «сад Гетсиманський» у письменника стає наскрізним, ключовим, він перетворюється у засіб авторської інтерпретації сталінської епохи.

Традиційним, загальнолюдським біблійним символом зради є образ Іуди. У художній тканині роману Івана Багряного цей образ займає багато місця і сприймається через образ осики, адже осика – це дерево жалоби, дерево, на якому повісився Іуда.

Таким чином, біблійні образи є основним засобом показу жахів сталінської інквізиції, вічної боротьби Добра і Зла у романі «Сад Гетсиманський».

Кривавий жах терору тридцятих років вже описаний у літературі з достатньою повнотою. Але й на цьому фоні роман Івана Багряного не губиться – в ньому проглядає інший рівень бачення тих глобальних, болючих проблем нашої недавньої історії. Особливої оригінальності та значимості надає твору накладання на зміст двох образно-художніх парадигм, які повертають нас у світ Біблії.

Страждання – неодмінний супутник життя. Вершина їх – муки Сина Божого в Гетсиманському саду в ніч перед розп’яттям. Євангельський сюжет головному героєві твору – Андрію Чумаку, якого за чиїмось доносом кинуто до в’язниці, переказує інший в’язень – Петровський. Чумака це місце в Біблії найбільше приковувало, трагедія немовби рухала його серцем.

Передчуття жахливих страждань змушує Сина Божого звернутися до Отця Небесного: «Отче Мій, нехай обмине ця чаша мене…». Майже через дві тисячі років персонаж Івана Багряного – Петровський і «хор» усіх страдників повторить: «Господи!.. Нехай же мине всіх і його ця чаша безглуздя!..» [4; 227].

Та не обминула Христа ця чаша (занадто нагрішило людство), і Андрія теж – великий гріх вчинили його земляки і рідні.

Євангельська містерія повторюється на новому витку історії. Знову з’являється Іуда і знову він покараний (щоправда, зрадник не вішається на осиці – хоч образ тремтячого дерева присутній у романі). Перед смертельними тортурами приходить до Андрія теж не страх, а тяжкий смуток. Так само камінним сном сплять співкамерники: «Андрій дивить по камері з-під приплющених вій. Як вони міцно сплять! Немов ті Христові учні перед розп’яттям їхньої совісті, їхньої власної душі…» [4; 103].

Звучить Андрієва молитва, перегукуючись із подіями в Гетсиманському саді, про те, щоб його минуло найстрашніше. На гору свого розп’яття сходить, як і Христос, Чумак: «Андрій підіймався крутими сходами, тяжко й помалу ступаючи, немов ішов на Голгофу…» [4; 54].

Але Голгофа Христа – це шлях до неба, до слави, безсмертя. Голгофа Андрія інша: вона нагадує дантівське пекло.

У «Саду Гетсиманському» уличами проводжають Андрія Чумака у страдницький шлях, як жінки Єрусалиму Христа на Голгофу.

Вечеря в рідній хаті Чумаків викликає аналогію з Тайною вечерею перед арештом і подальшим розп’яттям месії.

Перший допит Андрія у Сафигіна асоціюється з допитом Ісуса Христа у Понтія Пилата. Подальші тортури і приниження, які чинили героєві Нечаєва, Сергєєв, Великін, Донець, нагадують поведінку воїнів правителя у преторії, які фізично і морально збиткувалися над засудженим Ісусом. Душевні муки Чумака через підозру братів і коханої у зраді схожі на цвяхи, вбиті в живе Ісусове тіло.

Образ Христа «втілюється» в романі майже в усіх в’язнів… Відносно одних, їх більшість, він стає своєрідним символом страдництва і терпіння. Порівняння з Ісусом саме в такому контексті набагато більше акцентує ту нелюдську ситуацію, в якій опинилися всі ці «вороги народу».

Христос як символ незламності духу характеризує тих, хто, тортурований інквізицією, «не розколовся, надавши перевагу смерті фізичній, ніж моральній.

Лінія інспірованого дияволом апостола Петра, котрий під час таємної вечері спокушує Христа зректися мук і смерті, не бачачи сенсу в майбутніх стражданнях, представлена отцем Петровським та Литвиновим, котрі в різний спосіб радять


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17