Саме завдяки своєму славетному родові Григорій Многогрішний здатен здійснити неможливе – вистрибнути з потяга, що мчить із шаленою швидкістю. Цим він нагадує в’язням страшної репресивної системи про такі природні для вільної людини почуття, як гідність, надія, а також переконує своїм вчинком, що серед приречених на загибель завжди є такі, що не здаються.

Тож для Івана Багряного – людини й художника – головне переконання читача в тому, що за будь-яких обставин особистість може й повинна бути Людиною з великої літери, не втрачати людських рис, не полишати боротьбу за волю й завжди прагнути бути незалежною.

Цей роман написаний в романтичному стилі з елементами пригодницького жанру. Але це не просто пригодницький роман, а великий твір, за яким криється національна ідея. Сюжет оповіді захопливий і насичений подіями, тож читач перебуває в постійному емоційному напруженні: втеча з поїзда, пригоди в тайзі, знайомство з різноманітними людьми, перше кохання героя робить оповідь цікавою й динамічною.

Назва роману – «Тигролови» – пов’язана з родом занять дружної родини Сірків. Люди, що дали прилисток Григорію Многогрішному, мають незвичну й небезпечну професію. Саме вона утримує їх «на плаву» в жорстокому, далекому від рідної землі Сибіру. Сірки не вбивають, а лише ловлять у тайзі тигрів. У двобої з гордими тваринами тигролови такі самі незалежні, як і сильні їхні супротивники.

Загублені в безмежжі сибірських просторів українці протистоять силам зла, яке уособлене в образі майора НКВД Медвина. Про романтичність сюжету свідчить і те, що вони перемагають у цій боротьбі. Це свідчення життєствердної позиції самого Багряного – письменник щиро вірить, що добро завжди переможе.

Сюжетна канва роману вибудувана на полюванні майора НКВД Медвина, новітнього «тигролова», за гордим, не прирученим тоталітарною системою молодим «тигром» з України, який у безмежжі холодної тайги знайшов те, що не дозволили йому взяти від життя на Батьківщині: особисту й національну незалежність, справжню дружбу, незрадливу щиру любов.

Перемагає в ідейному двобої Григорій Многогрішний, бо молодий герой, незважаючи на тяжкі життєві випробування, не втратив людяності, не перестав вірити в те, що людина може насправді все, якщо відчуває власну моральну правоту.

У фіналі Григорій і його наречена Наталка, яка ніколи не бачила своєї України, бо народилася й виросла на Далекому Сході, прорвалися крізь кордон. Та їхні думки нерозривно пов’язані з Батьківщиною, адже вони вірять у те, що рідна земля все ж у недалекому майбутньому зможе здобути незалежність.

Таким же мужнім і несхитним показано іншого героя – Андрія Чумака в романі «Сад Гетсиманський». Іван Багряний перший розповів світові про страшні катівні НКВД. Правдиві описи тюремного ув’язнення головного героя засновані на особистому авторському досвіді. Показуючи переживання, душевні муки, страждання свого героя, Іван Багряний психологічно переконливо демонструє стійкий опір добра злу.

Символічною є сама назва роману. За біблійною легендою, Гетсиманський сад – місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа. Саме завдяки внутрішньому духовному «садові» Андрій перемагає, витримує тортури й допити, знаходить у собі сили зберегти людську гідність. Андрія та інших дітей Чумака не розчавлює тоталітарний прес – ситуація радше бажана, аніж дійсна. У ній передано непереможну віру автора в незнищенність свого народу. Фінал твору – оптимістичний. Життєствердною є і провідна ідея «Саду Гетсиманського».

У цьому творі Іван Багряний осмислює проблеми любові й ненависті, вірності та зради, батьків і дітей, віри та безнадії, збереження роду й родини. Усі вони показані традиційно для народного сприймання – з позиції пріоритету гуманізму й добра на землі.

Незвичайна стійкість головного героя Андрія Чумака пояснюється не тільки залізною волею та жадобою жити, а й шляхетністю натури (Андрій не звик підставляти за себе інших); прагненням іти на зустріч небезпеці, надзвичайною відвагою (недарма навіть слідчі кваліфікують його як відважну людину, сильну, героїчну особистість).

«Сміливі завжди мають щастя» – ці слова рефреном звучать упродовж усієї розповіді про важкий шлях Григорія Многогрішного. Спочатку їх вимовляє стара Сірчиха, потім повторює головний герой і, нарешті, саме цими словами завершується роман.

Якби Іван Багряний – у творі майже його двійник Григорій Многогрішний – не був таким сміливим, не став би він так явно стверджувати своє право бути людиною на землі. Хіба не міг він пристосуватися до обставин, жити тихо і мирно, ростити дітей, робити кар’єру і почуватися щасливим? Очевидно, міг би, якби був іншим.

Але вся суть у тому, що автор та його герої – не пересічні середньостатистичні громадяни. Їм судилося народитися лицарями духу, стати безстрашними не прирученими «тиграми» у світі насильства, повного безвладдя, все життя бігти над прірвою страждань безвиході і саме своєю сміливістю здобувати право на життя й, звичайно ж, на щастя. Їх не могло вдовольнити маленьке, як шибка у вікні, щастя для себе. Вони прагнули щастя для свого нещасного краю і, зневіреного у краще майбутнє, народу.

Не може й бути сумніву, що Григорій Многогрішний – сильна, героїчна особистість, яка ні від кого не чекає порятунку, а навпаки, всупереч своїм силам і можливостям, намагається допомогти іншим, слабшим від себе. Він життєлюбний, повнокровний і повноцінний у почуттях, вчинках, здатний відстояти себе і близьких собі