У романі символічним є й те, що Григорій Многогрішний – нащадок славного гетьмана Дем’яна Многогрішного і, як справжній лицар духу, обирає найважчий шлях. Навіть не думаючи про небезпеку, Сірки з радістю приймають у свою родину врятованого юнака-земляка, як рідного сина. Мед вин теж робить свій вибір заради кар’єри, стаючи на шлях підлості й нелюдської жорстокості. Розплата за це відповідна – страх протягом усього життя, неспокій і в кінцевому результаті – нікчемна смерть.

Час від часу перед Григорієм Многогрішним дуже гостро постає проблема виживання – фізичного і морального. Вирішує він її кожного разу лише завдяки волі до життя і, звичайно ж, цілеспрямованості.

Важливого символічного звучання у романі «Тигролови» набуває образ зацькованого ізюбра – тварини гордої, витривалої, яка навіть у хвилини передсмертної агонії має вигляд непереможний: «На марі, зав’язши по черево чотирма ногами, лежала горда тварина, витягши по траві гарну, пишно рогу голову, і зрідка стогнала. Піднімала голову вгору, вгору на витягнутій шиї, хапала ніздрями повітря і знову клала її на траву із стогоном…» [3; 163]. У загнаній тварині Григорій Многогрішний побачив себе, свою долю, яка жорстоко позбавила його простих радощів життя, позбавила рідних, знайомих, Вітчизни.

Але найзмістовнішим і багатоплановим у романі є образ тигра, який набуває алегоричного звучання, як і назва твору. Уже на перших сторінках з’являється згадка про нього як «найдивоглядніший і найфантастичніший аксесуар» тайги, її символ. Розмови про цього грізного звіра ведуть обивателі, які подорожують найкомфортабельнішим експресом у перервах між грою у преферанс, пиятиками і плітками. Страшне божество, смугасте шкірою, а ще смугастіше репутацією, захоплює цих легковажних шукачів пригод лише своєю екзотичністю. Проте, цим же експресом – тільки на інше полювання – їде майор ОГПУ – НКВД – Медвин: «Його не зворушують ніякі екзотики, ніякі найексцентричніші історії, ба навіть тигри…» [3; 206]. Так письменник розширює змістове навантаження твору підтекстом: в умовах тоталітарного режиму людина полює на людину. Абсурдність цієї ситуації очевидна. Іван Багряний поглиблює її подальшими подіями, зокрема розповіддю Сірків про те, як «хохли» тигрів живцем ловлять…» [3; 168]. З’являється ще один аспект у трактуванні назви твору: що змусило українців, споконвіку хліборобів, оселитися на Далекому Сході і стати безстрашними мисливцями на кішок, займатися промислом звірини, пантуванням – полюванням на ізюбрів заради їхніх пантів (рогів) для виготовлення ліків? Письменник знаходить ще одну грань теми «Тигроловів»: у далекосхідній тайзі для людини-втікача небезпека від людей найменша, допоки там не з’являється майор-людолов. Медвин – це символ системи, яка несе зло у предковічний світ природи, порушує споконвічні моральні закони тайги, тобто руйнує усталені норми людського співіснування. І тому логічною в алогічному світі тоталітарної держави стає ситуація, у якій кат перетворюється на жертву, куля Григорія Многогрішного вкорочує життя енкаведисту-людолову в звіриній подобі, що є актом справедливого суду. Проте, коли родина Сірків полює на кішку, щоб прогодувати себе в нетрях тайги, то це сприймається як закономірний і необхідний крок, коли ж людина переслідує іншу людину за любов до отчого краю, то це вже є свідченням патологічних процесів у суспільстві.

Багато сторінок роману присвячено описам природи, життю людей серед дикої природи. Тоді неминуче постає проблема стосунків людини і природи. Тайга велика і прекрасна, надзвичайно багата, але сувора до тих людей, що не знають її законів і таємниць, які не рішучі, не витривалі, не працьовиті, не сміливі.

Для людини розумної, спостережливої, чутливої до краси, природа є джерелом естетичної насолоди. У романі різкий контраст надзвичайно чудової природи, яка милує око і гнітючої дійсності, яку створює тоталітарна система. Тому і природа є важливим символічним образом.

Природа – то колиска людської цивілізації. Завжди вона давала людині матеріальний достаток та насолоду від спілкування з нею. І при дбайливому до себе ставленні віддячувала стократ. Ще Сковорода закликав жити в гармонії з природою. Але природа для слабких духом, невмілих та недосвідчених може бути жорстокою і навіть згубною.

У романі Івана Багряного «Тигролови» пейзажам приділено багато уваги. В основному – це опис далекосхідної тайги, і починається він із напівгумористичної легенди про те, як Господь створив цей дивовижний край.

Детально, із знанням справи описує Іван Багряний чотирьох’ярусну тайгу, хребти й становики, що міняють свій колір, ріки, паді й водоспади, наводить легенди про походження їх назв.

З любов’ю й неабиякою художньою майстерністю описує автор лісових мешканців, інколи ледве не від їх імені. Природа у письменника завжди жива й одухотворена.

Іван Багряний зображує природу в різні пори року, в різний час. Дика вона, могутня і часто страшна. Можна згадати чимало епізодів, коли герої роману опинялися на грані смерті чи у великій небезпеці. Детально описує письменник паутів – страшне лихо для людей та всіх лісових мешканців. Читачеві стає зрозуміло, що виживають в таких умовах лише сильні особистості.

І все ж воля людини, її працьовитість перемагають. Недаремно край, змальований у «Тигроловах» називали «золотим Ельдорадо». Ельдорадо – це вимріяний край, якого не існує. Дійсно багата земля, ліс і вода давали людині практично все, коли вона докладала своїх зусиль. Біда лише в тому, що одні люди не давали спокійно жити іншим, нав’язували нову суспільну систему й загубили всі багатовікові здобутки. Так розпалася «Сіркова держава», і тільки її залишки ховалися в густих нетрях від