та напівпаровий. Досить важливими є також весняний обробіток грунту.
Основний спосіб сівби цукрового буряка - пунктирний з шириною міжрядь 45 см., а в умовах зрошення – 60 см. На високо окультурених полях при високоякісній підготовці грунту і достатньому забезпеченні вологою глибина загортання насіння становить 2-3 см. Загортання насіння понад 4 см призводить до зниження польової схожості.
Серед способів догляду за посівами розрізняють:
агротехнічний з механічним розпушуванням грунту;
хімічний з застосуванням гербіцидів.
На сьогоднішній день проблеми вирощування цукрових буряків в певній мірі вивчені. Але, як відомо, наука йде вперед. І зараз у багатьох господарствах проводяться дослідження щодо систем удобрення грунту та їх ефективності, обробітку грунту, насіння цукрових буряків, сівби, догляду за посівами, способи знищення бур'янів, хвороби цукрових буряків і боротьба з ними, збирання та переробка, матеріальне стимулювання збільшення вмісту цукру в цукровому буряку.
2. Походження та поширення цукрових буряків.
Всі відомі види буряка належать до роду Веta L. родини лободових. Цукровий буряк входить в самостійний вид.
В процесі еволюції утворилися три природніх групи видів – секції. Самі давні, виникли в результаті природнього відбору флори Південної півкулі і південно африканських берегів давнього Середньоземномор'я. Всі сучасні культурні види буряків, які вирощує людина, походять від диких видів. Деякі види буряків в даний час зустрічаються в Середньоземномор'ї, на африканському і європейському побережжях Атлантичного океану, Канарських островах, в Каліфорнії, на берегах Чорного та Каспійського морів, в районах Закавказзя, Середньої Азії.
В країнах Західної Європи вирощувати коренеплідний буряк почали в Північній Італії, а також в прирейнських областях Німеччини і Швейцарії в ХПІ-ХІУ ст., тобто значно пізніше, ніж в Київській Русі, де почали його вирощувати в Х-ХЇ ст. З Київської Русі буряк поширився в Великий Новгород, Московську Русь, Польщу, Литву.
Спочатку були виведені столові коренеплідні види буряка, а потім кормові. Чітка диференціація коренеплідного буряка на столовий і кормовий відбулася у XVIII ст. Цукровий буряк з'явився значно пізніше інших форм виду. Він був отриманий врезультаті тривалого відбору із гібридів, які виниклії шляхом природнього схрещення буряка листового з коренеплідним. Отримані гібриди від схрещування буряка кормового, столового і напівцукрового з листовим, мали в першому і другому поколінні більш високу середню цукристість, ніж батьківські форми, а значна кількість гібридних рослин, особливо другого покоління, по цукристості відносяться до типу цукрового буряка.
3. Ботанічна характеристика.
За існуючою класифікацією всі форми буряків (дикі й культурні, одно-, дво- і багаторічні) об'єднують в один ботанічний рід — буряки Веta L, який належить до родини лободових.
З 15 видів буряків найважливішими є буряки звичайні. Цей вид має культурні та дикі (одно-і багаторічні) форми.
Коренева система буряків стрижнева, проникає в ґрунт на глибину 1,5— 2,5 м. Вона складається з потовщеного головного кореня — коренеплоду, де відкладаються запасні поживні речовини, і великої кількості бічних корінців, які виходять із двох протилежних боків головного кореня.
Коренеплід буряків умовно поділяють па три частини: головку, шийку і власне корінь, або кореневе тіло. Ці частини мають неоднакове походження і господарську цінність.
Головка, або верхня частина головного кореня є укороченим стеблом і утворюється з надсім'ядольного коліна або епікотиля зародка. На ній розміщу-ються бруньки й листки. Бічні корінці на верхній частині кореня не утворюються, вона розміщується над поверхнею ґрунту. Головка становить 10—15 % довжини кореня. Це більш дерев'яниста частина кореня, в якій цукру менше, ніж у інших його частинах. У центрі головки міститься конус наростання, де утворюються нові молоді листки.
Шийка коренеплоду розміщена між головкою і власне коренем. На ній не ростуть ні листки, ні бічні корінці. У цукрових буряків ця частина кореня коротка (1— 3 см), у кормових вона досягає 5—10 см.
Шийка утворюється внаслідок розростання підсім'ядольного коліна або гіпокотиля зародка. При глибокому загортанні насіння підсім'ядольне коліно утворюється довше, а на нижній його частині виростають бічні корінці, наявність яких характерна для власне кореня. При цьому нижня частина підсім'ядольного коліна перетворюється в тіло кореня.
Більша частина шийки розмішена над поверхнею ґрунту. За вмістом поживних речовин шийка — повноцінна частина кореня буряків при вирощуванні їх, як для технічних, так і кормових цілей.
Власне корінь (кореневе тіло) є частиною коренеплоду й утворюється внаслідок розростання зародкового корінця. Це нижня, більш вузька частина кореня, майже конічної форми, довжина її становить близько 65—70 % довжини коренеплоду. Для власне кореня, який повністю розвивається в ґрунті, характерна наявність бічних корінців. Внизу кореневе тіло поступово звужується, утворюючи тоненький кінчик. Власне корінь — повноцінна частина кореня. Розгалужене кореневе тіло, що спостерігається за несприятливих умов росту, негативно впливає на якість сировини.
Хоч за зовнішньою будовою корені різних сортів буряків подібні між собою, проте вони різняться розташуванням бічних корінців, формою і кольором кореня, щільністю, забарвленням та смаковими якостями м'якоті.
Бічні корінці у буряків розміщуються в поздовжніх борозенках на двох протилежних боках власне кореня. Це добре помітно на видовжених коренях цукрових буряків.
На час з'явлення двох пар справжніх листочків довжина бічних коренів досягає 8—10 см. У дорослих вони розростаються в боки на 95—120 см.
3.1Форма кореня. Коренеплід буряків відзначається великою різноманітністю форм, які залежать від ступеня розвитку окремих його частин і сортових особливостей. Всі сорти буряків за формою коренів можна поділити на такі групи: коренеплоди конічні — верхня широка частина їх поступово знижується до кінчика (цукрові буряки); коренеплоди циліндричної форми мають майже однакову товщину у верхній і нижній частинах (деякі сорти кормових буряків);
