смородини проводиться рядками, розміщеними на відстані 2,5–3 см один від другого, а при наявності малогабаритної техніки — 2 м. Для посадки рослин у рядку однокорпусним плугом робиться борозна на глибину 15–18 см. Посадка проводиться однорічними, одностеблими, сильнорослими саджанцями висотою від 60 до 100 см і більше. Рослини висаджують похило під кутом 30–35°в ямки із заглибленням на 3–4 см нижче їх умовної кореневої шийки. Відстань між рослинами в ряду дорівнює висоті висаджуваного саджанця.
Після посадки саджанців їх верхівки вкорочують і пришпилюються вздовж ряду дерев’яними ключками. Коли з бруньок нахилених саджанців виростають вертикальні пагони висотою 15–20 см, їх підгортають вологим ґрунтом, згодом підгортання повторюють.
Догляд за насадженнями заключається в 5–6–ти разовому розпушенні міжрядь і 3–4–х рихленнях у рядках. Глибина обробітку в межах 10–12 см, а біля кущів — 5–6 см. Мінеральні добрива вносять щорічно, органічні через 2–3 роки. Фосфорні і калійні добрива (90–120 кг/га) вносять восени під зяблевий обробіток ґрунту, а азотні навесні під першу культивацію. Досить ефективні підживлення смородини у період формування зав’язі (1–1,5 ц/га аміачної селітри).
Пагоноутворювальна здатність посаджених саджанців в першу чергу залежить від сортових особливостей. Кількість і якість вкорінення пагонів визначається умовами догляду. Якщо однорічні саджанці добре вкоренились, то після закінчення вегетації їх розріджують, залишаючи на постійному місці найкращі рослини з відстанню одна від одної 50 см. Викопані саджанці використовують як для розширення посадок, так і для реалізації. Слаборослі рослини висаджують на дорощування.
Надалі проводиться робота з підготовки кущів до механізованого збирання врожаю. Рано навесні всі нижні гілки, які направлені в бік міжрядь і полеглі в напрямку ряду, видаляються. Одночасно вирізають старі поламані та однорічні гілки, які загущують кущ. Формування кущів дозволяє перетворити розлогі кущі в напіврозлогі, зменшивши при основі до 0,2–0,3 м, що відповідає критерію придатності для комбайнового збирання ягід (Шеренговий П.З., Кручек А.Н., Гонтар В.Т., Мазур Б.М., 2002).
Технологія базується на технологічних особливостях сортів смородини, умовах кращого освітлення вегетативних і генеративних утворень, що призводить до значного підвищення врожайності і якості плодів, меншого осипання ягід і листків.
При вивченні створеної інтенсивної технології насаджень смородини на кафедрі садівництва НАУ кращими сортами для неї виявились нові сорти Дочка Ворскли, Говтва, Пам’ятка, Прем’єра, Дружба, Народна, Голосіївська 2. Серед занесених у рельєфом сортів рослин України економічно вигідно вирощувати Зелену димку і Чорний жемчуг. Результати економічного аналізу підтверджують економічну ефективність технології. Зменшуються капітальні викладення на закладання насаджень за рахунок зниження витрат на садивний матеріал. Собівартість 1 ц ягід при цьому знижують на 6,3–12,7 грн. Відповідно підвищився рівень рентабельності, який становить 133–139 %.
Технології вирощування малини. Підготовку ґрунту під насадження малини проводять у паровому полі наприкінці літа. Вона полягає у оранці на глибину 22–30 см (залежно від типу ґрунту), внесенні 60–80 т/га гною і по 90–120 кг/га д. р. фосфорних та калійних добрив. За традиційної (рядкової) технології вирощування кущі висаджують в першій половині жовтня за схемою 2,0–3,0 х 0,3–0,4 м. Навесні протягом перших двох років стебла малини зрізають на висоті 15–20 см, тим самим створюючи умови для формування смуги рослин шириною 30–40 см.
Догляд за плодоносними насадженнями полягає у боротьбі з бур’янами, обприскуванні рослин проти хвороб і шкідників, підтриманні вологості ґрунту у межах 70–100 % НВ, щорічному весняному внесенні 60–90 кг/га азоту та осінньому 60–120 кг/га фосфору і калію у вигляді мінеральних добрив.
Збір плодів, які достигають у липні, проводять 3–5 разів у невелику дерев’яну чи пластмасову тару (по 1–2 кг). Стебла малини, які відплодоносили, після збирання зрізають, виносять за межі ділянки і спалюють. Термін використання насаджень — 8–10 років. Ця технологія розрахована, в першу чергу, на великі за площею насадження, але може бути використана на присадибних і фермерських ділянках.
При шпалерному вирощуванні малини у 1–2 рік після садіння в рядку через 8–10 м ставлять стовпи (залізобетоні, металеві) і натягують дріт на висоті 150–160 см. Навесні до нього прив’язують річні стебла на відстані 5–7 см один від одного. Вирощування малини на шпалері сприяє кращому освітленню листків та їх асиміляційній діяльності, зменшенню ураження рослин хворобами та шкідниками, покращенню врожайністю, якості та товарності ягід. Технологія потребує певних витрат на встановлення шпалери і підв’язування стебел, які повною мірою компенсуються додатковим прибутком. Як і попередня, її може використовуватись у всіх типах господарств.
Біологічною особливістю малини ремонтантних сортів є здатність формувати на пагонах у рік їх росту генеративні бруньки і до настання морозів давати врожай. Величина його визначається тією частиною ягід, які достигають до холодів і залежить, насамперед, від ранньо — і дружньостиглості сорту та строків перших осінніх приморозків. Осіннє чи ранньо весняне видалення надземної частини, яка є місцем зимівлі шкідників і хвороб, а також асинхронність фаз розвитку останніх з фенологічними фазами малини дозволяють не проводити обприскування пестицидами і отримувати екологічну чисту продукцію. Недостиглі генеративні органи (бутони, квіти, зав’язі) можна збирати для сушіння та використовувати як добавку до лікарських зборів.
Технологія вирощування ремонтантної малини з метою отримання тільки осіннього врожаю значно скорочує кількість агрозаходів з догляду, зокрема нормування пагонів, 2–3–х обприскувань проти хвороб і шкідників, встановлення шпалери та підв’язування до неї рослин.
Технологія з перервним циклом плодоношення. В Росії вже більше двадцяти років практикують інтенсивну технологію з перервним циклом плодоношення, яка дає можливість одержувати високі врожаї малини при зменшенні витрат людської
