Одним з найбільш відомих представників цієї групи отрут є аміак (NH3). Аміак - безколірний газ з різким задушливим запахом, який стає відчутним при концентрації 0,035 г/м3. При охолодженні і під тиском перетворюється в прозору рідину, яка кипить при 33,5о С. Пари легші за повітря, вибухонебезпечний в суміші з кис-нем, при взаємодії з вологою повітря виникає нашатирний спирт. На місцевості утворює нестійке, швидкодіюче вогнище.

Аміак використовується як холодоагент в холодильних установ-ках, а також для виробництва азотної кислоти, аміачного добрива.

При концентрації 0,3 г/м3 відмічається подразнення верхніх дихальних шляхів, 0,5 г/м3 - очей, 7-21 г/м3 - шкірних покривів у вигляді ерітематозних або бульозних дерматитів. Вплив отрути на протязі 60 хвилин при концентрації 1,5 г/м3 приводить до розвитку токсичного набряку легень, а перебування на протязі кількох хви-лин в атмосфері з концентрацією 3,5 г/м3 викликає загальнорезорб-тивні явища.

Прояви інтоксикації. Аміак поражає в першу чергу нервову систему, знижує здатність нервових клітин засвоювати кисень. Він має як місцеву, так і загальнорезорбтивну дії.

Місцева припікаюча дія обумовлена властивостями нашатирного спирту, який утворюється при взаємодії з водяними парами повітря. Можливі хімічні опіки очей та верхніх дихальних шляхів. Подраз-нення рецепторів блукаючого нерва в дихальних шляхах вже в перші хвилини може викликати рефлекторний ларінгоспазм, вагусне пригнічення дихального центру і серцевої діяльності.

Ознаками загальнотоксичної дії є слинотеча, нудота, головний біль, пітливість, біль в грудях, позиви на сечопуск.

У важких випадках загибель потерпілих наступає при явищах гострої дихальної та серцево-судинної недостатності уже в перші хвилини дії отрути.

В несмертельних випадках ураження парами аміаку веде до роз-витку запальних процесів (трахеобронхітів, пневмоній), набряку гортані, токсичного набряку легень.

Наслідками інтоксикації часто залишаються зміни особистості, зниження інтелекту, неврологічні симптоми.

Метаболічними отрутами називають речовини, які втручаються в процеси обміну речовин в організмі. До цієї групи відносяться:

- речовини з алкілуючими властивостями (етиленоксид, діок-син, бромистий етил);

- отрути, сповільнюючі обмін речовин - галогенізовані арома-тичні вуглеводні (дибенздиоксиди, бензофурани).

Для перших з них характерна здатність в процесі метаболізму розпадатись з утворенням вільних алкідних радикалів. Вони мають виражену цитохімічну дію, подібну до дії іприту.

Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю бурх-ливої реакції на отруту.

Етиленоксид (СН2СН2О) - безколірна рідина з неприємним со-лодкуватим запахом. Температура кипіння 10,7о С, пари важчі за повітря, з яким утворює вибухову суміш.

Використовується для синтезу хімічних сполук в текстильній промисловості, а також як інсектицид та дезинфікуючий засіб.

В організм проникає інгаляційним та перкутантним шляхом. ін-галяція парів в концентрації 0,1 г/м3 на протязі кількох годин приводить до смертельного ураження. При попаданні в очі рідкого етиленоксиду розвивається опік рогівки. Ураження шкіри виникають при дії в рідкому і газоподібному станах. Отрута легко проникає через одежу, взуття, захисні рукавиці. Створює нестійке, сповіль-неної дії вогнище.

Етиленоксид має виражену місцеву та загальнорезорбтивну дію. Мутаген. Смертельною є інгаляція на протязі декількох годин в кон-центраціях 0,1 г/м3.

Клініка. В залежності від дози і тривалості контакту зі шкірою симптоми ураження проявляються після скритого періоду через 1-5 годин явищами ерітематозного дерматиту. В легких випадках ерітема зникає через 6-12 годин. Бульозні дерматити розвиваються при хвилинному контакті з рідким етиленоксидом. Більш довший кон-такт призводить до тяжкого, довго незаживаючого виразко-некротич-ного ураження шкіри. При інгаляційній дії - різке подразнення верхніх дихальних шляхів, риніт, симптоми ураження легень. Розви-ток симптомів загальної інтоксикації можливий при резорбції через шкіру, шлунково-кишковий тракт і, особливо, через органи дихання. Резорбтивні симптоми проявляються у вигляді тахікардії, фібриля-цій м'язів, почервоніння обличчя, ністагму, зниження слуху, запа-морочення, порушень ходи, утруднень мови, в'ялої реакції зіниць на світло, зниження сухожильних рефлексів. Характерна наркотична та токсична дії, в основному, у відношенні нервової системи та паренхіматозних органів.

Діоксин - утворюється в процесі виробництва при реакції гек-сахлорофена і трихлорфенола. Біла кристалічна речовина, не роз-чинна у воді, добре розчинна в органічних розчинниках. Його всмоктування може проходити через шкіру, слизові. Місцево виникає подразнення або хімічний опік. Діоксин має політропну дію: потер-пають функції центральної нервової системи (особливо чутливий ди-хальний центр), серцево-судинна система, печінка, нирки, кров (утворення метгемоглобіну та гемоліз еритроцитів).

Ураження великими дозами отрути проявляється колапсом і гострими порушеннями дихання, які розвиваються на протязі кількох хвилин, і можуть привести до смерті. іноді їм передують агональні судоми. Можливі інші варіанти перебігу отруєння, зумовлені наяв-ністю в діоксині різних домішок.

Бромистий метил ( СН3Вr) - є газом із запахом ефіру, який при 4о С перетворюється в рідину. Пари сполуки в 3,5 рази важчі за повітря. При високій температурі гідролізується з утворенням метилового спирту і бромистого водню. В крапельно-рідкому стані проникає через засоби захисту шкіри.

Використовується в хімічній промисловості як хімічний реа-гент для метилування, холодоагент в холодильних установках, у вогнегасниках.

Клініка. Має як місцеву, так і загальнорезорбтивну дію. При дії в рідкому стані викликає поверхневі ураження шкіри. При висо-ких концентраціях в повітрі можливе сильне подразнення слизових дихальних шляхів. При довгій експозиції нерідко розвивається ток-сичний набряк легень. Загальнорезорбтивна дія полягає в слабкому нейротоксичному ефекті.

При вдиханні високих концентрацій перші симптоми інтоксика-ції виявляються в загальній слабкості, запамороченні, нудоті, блювоті. Потім розвивається посмикування окремих груп м'язів, су-доми, непритомність, кома. При виході з важкого стану - ністагм, порушення мови, слуху, чутливості.

Видужання повільне, з частими рецидивами. На протязі бага-тьох років - хитка хода, гіперрефлексія, парези, психічні пору-шення.

5. Принципи надання медичної допомоги при ураженні СДОР.

Загальні принципи надання невідкладної