- припиненні подальшого поступання ОР в організм;

- якнайшвидшому виведенні токсичних речовин і їх отруйних метаболітів з крові і тканин;

- застосуванні специфічної антидотної терапії;

- забезпеченні нормального функціонування життєво важливих органів і систем;

- своєчасному наданні медичної допомоги на місці ураження та лікуванні в спеціалізованому стаціонарі;

- профілактиці різних ускладнень.

Надання допомоги і лікування при гострих отруєннях включають в себе елементи етіологічної, патогенетичної і симптоматичної те-рапії.

Перша допомога і лікування при отруєнні СДОР з переважно за-душливою дією полягає в:

1. Негайному припиненні поступання отрути в організм шляхом одягання протигазу і виведення (виносу) ураженого із зараженої атмосфери;

2. Промиванні очей, носа, глотки 2% розчином соди або прос-тою водою;

3. Інгаляціях кисню при порушеннях дихання, або штучній вен-тиляції легень при його зупинці;

4. Патогенетичній та симптоматичній терапії спрямованій на ліквідацію киснево-го голодування, усунення явищ набряку легень, бронхообструкції, метаболічних порушень, нормалізацію діяльності нервової системи.

Принципи лікування отруєнь СДОР переважно загальноотруйної дії.

Лікування ураження синільною кислотою має два напрямки:

А. Антидотна терапія (зв’язування ціаніду через метгемоглобінутворення або пряме знешкодження циркулюючої в крові отрути). До антидотів відносять сполуки кобальту (кобальтова сіль ЕДТА, вітамін В12), метгемоглобіноутворювачі (амілнітріт, метиленовий синій), вуглеводи (глюкоза), антидоти кобінованої дії – антиціан.

Б. Симптоматична терапія: киснева терапія, усунення порушень дихання, введення кардіотоніків, протисудомних середників.

При ураженні окислом вуглецю основні зусилля повинні бути спрямовані на проведення заходів по прискоренню диссоціації карбоксигемоглобіну, а також на підтримку життєво важливих функцій організму.

В першу чергу необхідно припинити поступання отрути в організм, для цього потерпілого слід винести на чисте повітря або вдягти протигаз (з гопкалітовим патроном).

При потребі проводять штучне дихання. Слід якнайшвидше провести оксигенотерапію, так як кисень є ефективним антидотом при отруєннях СО, чистий О2 збільшує швидкість диссоціації карбоксигемоглобіну, в чотири рази переважаючи ефект звичайного повітря. Особлива роль в цих випадках належить гіпербаричній оксигенації. Крім цього, проводиться і симптоматична терапія.

При наданні допомоги отруєним речовинами, які мають задушли-ву і загальноотруйну дію основну увагу звертають на :

1. Вихід, виніс потерпілого із зараженої атмосфери;

2. Надання ураженому спокою, його зігрівання;

3. При порушенні дихання і асфіксії – відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів, інгаляція кисню;

5. При набряку легень – сечогінні, глюкокортикостероїди периферичні вазоділятатори, гангліоблокатори, протипінні середники, венозні джгути та ін.

Принципи лікування уражень нейротропними отрутами такі ж, як при ураженнях отруйними речовинами нервово-паралітичної дії (ан-тидотна терапія (атропін та його похідні), симптоматична тера-пія.

Перша допомога при отруєнні аміаком полягає в наступному:

1) При попаданні рідкого аміаку в очі негайно промити їх во-дою або 0,5 - 1% розчином квасців, закапати новокаїн по 1-2 крап-лі 0,5-1% розчину або дикаїн 0,5% розчин з адреналіном (1:1000);

2) При інгаляційному ураженні - припинення поступання отрути шляхом використання протигазів із спеціальними коробками або ізо-люючих засобів захисту органів дихання. Винос і вивід із зараже-ної атмосфери;

3) В подальшому - інгаляції кисню і необхідні заходи з по-передження та лікування можливого набряку легень і порушень з боку серцево-су-динної діяльності;

4) Використання седативних середників при різкому психо-моторному збудженні.

Перша допомога та лікування при ураженнях метаболічними от-рутами полягає в припиненні контакту отрути з організмом, санітарній обробці, дезінтоксикаційній терапії, введенні патогенетичних і симптоматичних середни-ків.

Розробка комплексу заходів по проведенню організаційних, лікувально-евакуаційних та лікувально-профілактичних заходів у вог-нищі зараження та на етапах медичної евакуації базується на оцін-ці хімічної обстановки, яка склалася внаслідок аварії на ХНО, а вона в свою чергу залежить від характеру самого об'єкта (тип і спосіб зберігання СДОР, їх кількість), часу аварії (час доби, се-зон року), метеоумов (напрям і швидкість вітру, опади, вологість повітря та ін.), а також ступеню зараження території.

Медико тактична характеристика аварій на вибухо- та пожежонебезпечних об’єктах.

Водночас зі СДОР, у промисловості дуже широко використовуються паливні гази в натуральному та скрапленому (зрідженому) стані, в тому числі легкозаймисті, вибухонебезпечні речовини й інші матеріали.

Багато які із СДОР – легкозаймисті речовини (акролеїн, бензин, сірковуглець), що можуть спалахнути навіть узимку.

Деякі СДОР (метанол, сірководень тощо) в суміші з повітрям легко вибухають. Деякі паливні речовини, в основному вуглеводні (ацетилен, бутан, пропан, етан, етилен тощо), у газовому стані утворюють ППС, які мають велику вибухо- та пожежонебезпечність.

У народному господарстві України діє понад 1200 вибухо- та пожежонебезпечних об’єктів (ВПНО), на яких зосереджено понад 13   т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин (ВПНР).

Більша частина ВПНО розташована в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто- газо- й аміакопроводів, експлуатуються нафто-, газопромисли та вугільні шахти, в тому числі надкатегорійні за метаном та вибухонебезпекою вугільного пилу. Середня глибина розробки наблизилась до 700 м, а на 35 шахтах вона досягла 1000-1300 м. Близько 90% шахт – загазовані, 35% - небезпечні через раптові викиди вугілля, породи та газу, 70% - через вибухи викидів вугілля, 30% - через самозаймання вугілля.

Якщо в інших галузях промисловості старіння виробничих фондів призводить в основному до зниження продуктивності праці, то у вугільній – ставить під загрозу життя та здоров’я шахтарів. Тільки за період з 1978 по 1987 р.р. на вуглевидобувних шахтах країни під час великих аварій загинуло майже 500 осіб.

За ступенем вибухо- та пожежонебезпечності усі ВПНО діляться на п’ять категорій:

Категорія А. Такі об’єкти, де використовуються речовини, спалах або вибух яких може статися в результаті дії води чи кисню повітря; рідини з температурою спалаху пари 28°С та нижче; речовини, які