На площі стояли також статуї переможених супротивників, був влаштований храм (пятинефна базиліка) на честь божества — покровителя Марса Ультора, були дві бібліотеки — грецька і латинська. До правого від входу півкругу площі приєднувалася п'ятиповерхова будівля ринку. Композицію завершував двір і храм Траяна.

Адріан, що правив слідом за Траяном, був прибічником усього грецького. Побудовані при Адріані пам'ятники свідчать, що він жив не в реальному світі, а у світі мрії. Імператор загорівсь любов'ю до юнака з Віфінії (область у Малій Азії) Антиноя, у якому вбачав втілення грецької краси. Антиной загинув під час подорожі по Нілу і був обожнений. Адріан сам створював проекти храмів (храм Венери і Роми в Римі), писав вірші. Не дивно, що саме при Адріані (близько 125 р.) була створена одна із самих духовних пам'яток світової архітектури. Правда, Адріан вважав, що він лише переробив спорудження, що почав будувати Агриппа, зять Августа. Пантеон — «храм усіх богів» — стоїть і нині в центрі Рима. Це єдина пам'ятка, не перебудована і не зруйнована у Середньовіччя. У ній міститься щось близьке не тільки римлянам, людям античної епохи, але і взагалі людству. Храм усіх богів — це храм самій божественній ідеї. Храм мав бути засобом зміцнення впливу панівного класу на народні маси. Його почали будувати на місці старого храму за часів імператора Траяна, а закінчили десь на початку 20-х рр. ІІ ст. н. е. – уже за імператора Адріана. Вважають, що будував храм славетний Апполодор із Дамаска. Доля його була трагічною. Імператор Адріан вважав себе архітектором і одного разу надіслав Апполодору свій проект храму Венери і Роми. Апполодор різко розкритикував імператорський проект, за що був заарештований і страчений.

На площу Ротонди, де стоїть Пантеон, можна пройти вузенькими і кривими вуличками Риму, повз мальовничу площу Навона. Дивлячись на Пантеон ззовні, не можна сказати, що ця споруда справляє найбільше враження порівняно з усім, що збудував стародавній Рим. Але, переступивши поріг Пантеону, мимоволі зупиняєшся в захопленні: перед нами розкривається простір незвичайної краси. Головне, вражаюче глядача в Пантеоні, — інтер'єр з величезним цільним підкупольним простором, урочисто величним і гармонічним. Пропорції Пантеону досконалі — діаметр купола (43,5 м) майже дорівнює висоті храму (42,7 м), а оскільки висота стін дорівнює його радіусу, у підкупольний простір вписується куля. Підлога з мармурових різнобарвних плит розчленована на квадрати і круги. Площа підлоги 1500 кв. м. Циліндричну стіну поділено на два яруси. У нижньому – ніші, де стояли статуї, верхній було обкладено мармуровими панелями. Жовті, рожеві, коричневі, зеленуваті тони мармурів створюють теплу кольорову гаму. Усе навколо ніби було оповите золотистим серпанком. Але головне – це купол. За словами Діона Касія, цей купол нагадував небо; саме він, так думає Діон Касій, дав привід назвати храм Пантеоном. Бетонний купол вагою 46 тонн має форму півсфери, що спочиває на циліндричній опорі. Він вільно лежить на міцних стінах. Його ніщо не прикрашає. Просто над ним звелися вгору величезні ребра бетонної кесонної конструкції. Його горизонтальний розпір гаситься в самій конструкції. Тому велика товщина купола внизу, поступово зменшується вгору. Зодчі майстерно зменшили вагу купола, розчленувавши його кесонами і використавши у верхніх його частинах щебінку з легких матеріалів. З висоти 42 м через отвір купола (“Око Пантеону”) діаметром 9 м ллється потік сонячних променів, які відсвічуються на поверхні мармуру і розбризкуються на усі боки. Зосередженість освітлення у вищій центральній точці змушує глядача гостро сприймати висоту купола. Такого купола стародавній світ не знав. Навіть візантійські майстри, великі спеціалісти по спорудженню куполів, не змогли його перевершити. Вже в стародавності було відзначено, що покриття гігантської ротонди куполом містило в собі символічне відтворення небозводу. Це рішення було продиктовано задачею створення «храму всім богам», не тільки житла божества, як це було в греків, але і священного простору, у якому перебували ті, що моляться. Простоті чітких геометричних форм внутрішнього простору відповідає строгість оздоблення. Стіни облицьовані кольоровим мармуром, а їхній пластичний декор розрахований на поступове полегшення архітектурних форм догори. Інтер'єр має три яруси. Нижній розчленований колонами коринфського ордера і високими нішами зі статуями. Розташований над ним аттиковий поверх із хибними вікнами і пілястрами завершується антаблементом. Купол розділений п'ятьма кільцевими рядами касет, що зменшуються догори. Своїми стрімкими членуваннями касети перекликаються з пілястрами і колонами і піднімаються догори, по меридіанах, замикаючи купол, а горизонталі касет як би вторять лініям карниза. Виявляючи глибиною рельєфу товщу купольного перекриття, касети підсилюють враження його матеріальності. Ордер Пантеону створює як би перехід від величного масштабу будівлі до людини. Спокій, внутрішню гармонію, відхід від земної суєти у світ духовності — ось що давав Пантеон відвідувачам. При всій реалістичності ідеї художня виразність Пантеона надзвичайна. Усі його частини перебувають у цілковитій гармонії: Пантеон – це натхненний витвір митця, гімн людському розуму.

Пантеон не змогли зруйнувати ні люди, ні часи. Лише у середні віки він був перетворений на церкву, а згодом став усипальницею італійських королів. У невеликій ніші видно скромну плиту, а на ній – букет червоних гвоздик. Це могила великого митця епохи Відродження – Рафаеля Санті.

Образна сила Пантеону — у простоті і цілісності архітектурного