Давньоримська базиліка мала чітко виражені особливості в плані. Перекриття широкого середнього нефа спочивало на двох рядах колон (чи стовпів), по сторонах до нього примикали один чи кілька бічних нефів, що також опиралися на колони. Нартекс, чи вестибюль, був один на всі нефи. На протилежному кінці середнього нефа знаходилася вівтарна частина, чи вима, де був жертовник з нішеобразною апсидою за ним. У базиліках, що служили будинками судів, судочинство відправлялося саме у вівтарній частині, тут малися крісла для суддів, суддівських чиновників і адвокатів ведучих позов сторін. Публіка стежила за ходом розгляду, стоячи в нефах.

Коли в 4 ст. християни зробили базиліку місцем богослужінь, виявилося, що її внутрішній пристрій цілком підходить для здійснення церковних обрядів. Жертовник пересвятили, єпископ зайняв місце судді, а пресвітери – місця навколо. Парафіяни заповнили нефи, що відокремлювалися тепер від передалтарної частини низьким парапетом, що згодом перетворився у вівтарний бар’єр. Незабаром, однак, введення процесій з пісньоспівами, що виконуються на початку і кінці служби при вході і виході духівництва, привело до того, що для них стали використовуватися бічні нефи. Нартекс залишався єдиним місцем у церкві, куди допускалися люди, на яких була накладена покута, а також готуються прийняти водохрещення. З боку вівтарної частини середній неф звичайно завершувався аркою, найчастіше чудово прикрашеної (іноді її називають тріумфальною аркою). Так, поступово, всі елементи язичної базиліки наповнялися християнським змістом.

Однією з найбільших у Римі була базиліка Ульпія, побудована архітектором Аполлодором Дамаським для імператора Траяна бл. 107–113 рр. Весь форум Траяна композиційно будувався навколо базиліки Ульпія. Її фасад (довга сторона цієї базиліки) виходив на велику площу, посередині якої була споруджена кінна статуя імператора. Будинок (розміром 117 м на 55 м у плані) мав всього 5 нефів; обидві торцеві сторони закінчувалися екседрами (великими напівкруглими приміщеннями) з вівтарями і місцями для суддів і радників. За базилікою Ульпія розміщалися будинки двох бібліотек, для грецьких і латинських книг, між якими піднімалася знаменита меморіальна колона Траяна. інтер'єри базиліки були чудові, їх прикрашали ряди колон зі стовбурами з червоного єгипетського граніту, увінчані біломармуровими капітелями коринфського ордера. Віконні прорізи над колонадами у верхній частині стін середнього нефа дозволяли світлу проникати усередину. Перекриття були дерев'яні, балкові.

На батьківщині Септимія, в Лептис Магне (Північна Африка), була побудована базиліка, що відрізнялася від усіх колишніх особливим задумом і розкішшю обробки. На вузьких сторонах, східній і західній, у неї були дві напівкруглі ніші — апсиди. Утворюючі їх різьблені пілони (стовпи) присвячувалися Діонісу і Гераклові і були прикрашені сценами їхніх подвигів.

До кінця III століття в Римі настала тимчасова ремісія. Імператорська влада почасти зміцніла, обстановка трішки налагодилася. З усіх боків столицю імперії тіснили варвари, і найбільш важливими архітектурними спорудженнями стали міцні оборонні стіни, серед яких особливе місце займала стіна Авреліана.

Імператор Діоклетіан, що правив на рубежі III – IV століть, уже рідко бував у Римі. Його резиденцією була Салона, місто в східній Адріатиці. Діоклетіан зробив важливий крок до зміцнення імперії, провівши ряд реформ, підсиливши державну бюрократію і систему стягування податків. Про характер його часу красномовно говорить побудований у Салоні палац. Обнесений могутньою фортечною стіною з вежами, з виходами до моря, чітко розпланований, він був схожий скоріше на військовий табір. Однак у ньому були і житлові будівлі, і господарські служби, і мавзолей, і храм, і парк. Він був зручний для життя: Діоклетіан, добровільно склавший із себе владу після 20-ти років правління, навіть розводив там овочі. Але все-таки в цьому палаці не відчувається колишньої волі. Є в ньому особлива строгість і зумовленість у супідрядності всіх частин, близька палацам майбутніх візантійських імператорів.

Велика імперія йде до кінця, коли на трон сідає Костянтин, перший імператор, що офіційно прийняв християнство. Антична релігія остаточно зжила себе.

Завершальною пам'яткою цього часу була базиліка Максенція, перемогу над яким увічнив Костянтин на Римському форумі (306—312 р. н.е.). Повернена фасадом до римського форуму базиліка, будівництво якої було розпочато Максенцієм (бл. 307), а завершилося вже при Костянтині (у 312), набагато ближча до остаточної форми склепінної християнської базиліки. Базиліка була задумана настільки грандіозною, з такими колосальними прольотами зводів, що навіть мудрість римських інженерів не врятувала її від руйнування – незабаром після зведення вона обрушилася. Наскрізною каркасною конструкцією вона перевершувала середньовічні християнські базиліки Західної Європи. Базиліка Максенція – одне із самих грандіозних склепінних споруджень Рима (площа 6 тис. кв. м). Прямокутна в основі, вона мала зі східної сторони критий портик на стовпах. Середній неф був перекритий трьома хрестовими зводами, що піднімалися над підлогою, вилощеним кам'яними плитами, на 36 м. Бічні нефи, також розділені на три відсіки, чи травеї, кожен, були перекриті циліндричними зводами, розташованими так, щоб максимально сприяти стійкості будівлі. На опорних стовпах, що підтримують циліндричні зводи, були встановлені могутні контрфорси, що виступали над покрівлею бічних нефів і приймали на себе горизонтальний розпір більш високих хрестових зводів середнього нефа. У результаті з'явилася можливість залишити в його причілках великі вікна, завдяки чому базиліка була відмінно освітлена. Вхід, що спочатку знаходився на короткій східній стороні будівлі (тут був і нартекс), був при Костянтині перенесений у середину довгої південної стіни, що викликало