Подальший аналіз нормативно-правових актів в інформаційній сфері свідчить про те, що правовий режим інформації про особу в законодавстві України чітко не визначений. Більш того, є підстави стверджувати, що на сьогодні інформаційна безпека особи в Україні не є першочерговим завданням держави. Так, у підсумкових документах парламентських слухань "Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи" (1997 р.) та "Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України" (2001 р). вказується на незадовільний стан справ у сфері забезпечення діяльності засобів масової інформації, свободи слова і додержання прав громадян на вільний доступ до інформації. Тут же перераховуються основні загрози безпеки України в інформаційній сфері: втрата контролю за використанням радіочастотного ресурсу України, уповільнення розвитку новітніх інформаційних технологій, протекціонізм зарубіжним суб'єктам інформаційних відносин на національному ринку інформаційних послуг, ігнорування посадовими особами органів державної влади, керівниками засобів масової інформації норм законодавства України в інформаційній сфері. При цьому поза увагою учасників слухань залишилася така проблема, як захист інформації про особу. Не приділяється належна увага захисту персональних даних і в Концепції національної безпеки України, третій розділ якої “Загрози національній безпеці України” вказує, що основними можливими загрозами національній безпеці України в інформаційній сфері є невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері; повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну; інформаційна експансія інших держав; витік інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави; запровадження цензури. Як видно з цих документів, на перше місце в Україні поставлено інформаційну безпеку держави. Така інформаційна політика суперечить статті 3 Конституції України, яка проголошує, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а також Концепції національної безпеки України, яка передбачає одним із головних об'єктів національної безпеки громадянина та його права і свободи, а основним принципом забезпечення національної безпеки є пріоритет прав людини. Як наслідок – інформаційна безпека особи поки що не знайшла в Україні надійного правового закріплення і законодавстві існує ряд проблем, пов’язаних із правовим режимом інформації про особу.

В першу чергу привертає увагу відсутність у системі національного права України єдиної правової термінології та понятійного апарату в цій галузі суспільних відносин. Так, норма-дефініція закону України “Про інформацію” визначає під інформацією про особу сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Водночас закон окремо виділяє основні (персональні) дані про особу – національність, освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адресу, дату і місце народження. Більш широке тлумачення персональних даних міститься у Законі України "Про Всеукраїнський перепис населення", який відносить до них склад та родинні стосунки членів домогосподарства; стать; вік; дата і місце народження; сімейний стан; етнічне походження; мовні ознаки; громадянство; освіта; джерела засобів існування; зайнятість; міграційна активність; житлові умови. Немає в законодавстві й узгодженості щодо режиму доступу до інформації про особу. Як уже зазначалось, у статті 32 Конституції України говориться про заборону збирання, зберігання, використання та поширення тільки конфіденційної інформації про особу, а Закон “Про інформацію” забороняє доступ сторонніх осіб до будь-яких відомостей про особу, що виглядає більш доцільним, оскільки у різних конкретних ситуаціях будь-яка інформація про особу може мати конфіденційний характер. Такий стан речей деякою мірою виправдовується тим, що інформація як предмет правового регулювання не належить до традиційних правових категорій і законодавцям необхідно розробляти базові поняття в цій сфері. У зв'язку з цим існує нагальна потреба усунути вказані неузгодженості в законодавстві та юридично закріпити в одному законі правовий режим інформації про особу. При цьому виглядає доцільним взяти за основу стандарти Ради Європи, згідно з якими інформація про особу за своїм характером належить до відомостей з обмеженим доступом, під якими розуміють будь-яку інформацію, яка стосується конкретно визначеної особи або особи, що може бути конкретно визначеною. Одночасно виокремлюються особливі категорії даних, які мають підвищений рівень конфіденційності: расову приналежність, політичні або релігійні чи інші переконання, стан здоров'я, відомості про статеве життя тощо.

Потребує також правового впорядкування питання інформаційної діяльності з одержання персональних даних. Згідно із законодавством України одержання інформації – це набуття, придбання, накопичення інформації громадянами, юридичними особами або державою. На сьогодні в України діє норма, згідно з якою забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Виходячи з цього, існуючі в державі бази даних про фізичних осіб можна поділити на дві групи: створені за згодою осіб і створені поза її волею. До перших можна віднести реєстри та бази даних державних органів, установ, організацій, які необхідні для виконання їхніх функцій (податкові органи, органи соціального забезпечення тощо). При цьому законодавство, як правило, дає вичерпний перелік відомостей про особу, які підлягають накопиченню в тій чи іншій ситуації. Так, Державна податкова адміністрація України згідно із Законом України "Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів" під час реєстрації має право вносити до облікової картки фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів такі дані: прізвище, ім'я та по батькові; дата народження; місце народження; місце проживання; місце основної роботи; види сплачуваних податків та інших обов'язкових платежів. Крім цього, бази даних про фізичних осіб