Текст документа, що складається тільки з висновку, називається простим, а утримуючий інші елементи — складним.

У залежності від змісту документа використовується прямій або зворотний порядок розміщення логічних елементів. У першому випадку після вступу йде доказ і висновок. При зворотному порядку — спочатку викладається висновок, а потім доказ. Вступ у такому документі відсутній.

По способу викладу матеріалу документи поділяються на дві категорій: з високим і з низьким рівнем стандартизації. Перші складаються відповідно до затвердженої форми. Уніфікація як один з напрямків раціоналізації документів втілюється в розробці і застосуванні на практиці типізованих і трафаретних текстів.

Текст ділового документа відповідає наступним основним вимогам: вірогідність і об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації, максимальна кратність, переконливість. Переконливим є той документ, що приводить до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохання, викладеного в документі. Переконливо складений лист може прискорити прийняття управлінського рішення, допомогти уникнути назрілого конфлікту. Текст розкриває основний зміст документа.

2.1 ІСТОРІЯ ВІДЕНСЬКОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ

На прохання ряду Відомств промислової власності країн-членів Паризького союзу, Об'єднане міжнародне бюро охорони інтелектуальної власності - попередник Всесвітньої організації інтелектуальної власності [ВОІВ] - разом з Комітетом експертів, створеним 1967 р. Міжсоюзним координаційним комітетом, почало розробляти Міжнародну класифікацію зображувальних елементів знаків. Цю класифікацію запроваджено угодою, укладеною 12 червня 1973 р. на Віденській дипломатичній конференції. Країни-учасниці Віденської угоди щодо запровадження Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків ( далі - " Віденська угода" та "Класифікація", відповідно) ухвалили та застосовують спільну класифікацію зоборажувальних елементів знаків.

Віденська угода набула чинності 9 серпня 1985 року. Країни-учасниці цієї Угоди (на 1 січня 2007 р.): Австрія, Болгарія, Вірменія, Ґвінея, Киргизстан, Куба, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Польща, Республіка Молдова, Румунія, Сент-Люсія, Словенія, Тринідад і Тобаґо, Туніс, Туреччина, Туркменістан, Уруґвай, Франція, Хорватія, Швеція, Ямайка (23).

3.2МЕТА ТА МЕЖІ ДІЇ ВІДЕНСЬКОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ
Мета Класифікації суто практична - полегшити пошук схожих чи тотожніх знаків для товарів і послуг та уникнути трудомісткого перекласифіковування під час обміну документами на міжнародному рівні. Більше того, вже немає потреби країнам-учасницям Віденської угоди розробляти свої національні класифікації чи підтримувати їх на сучасному рівні.
Статтею 4 Віденської угоди передбачено, що згідно з вимогами самої угоди, межі дії Класифікації є ті, що їх встановила кожна країна-учасниця Віденської угоди, і що, зокрема, Класифікація не зобов'язує ці країни щодо обсягу охорони, який надають знакові. Тому, будь-яка країна-учасниця Віденської угоди може надати Класифікації правового значення, ширшого ніж суто адміністративне, передбачене Віденською угодою.

3.3СТРУКТУРА ВІДЕНСЬКОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ
Класифікація встановлює ієрархічну систему, яка розвивається від загального до часткового, поділяючи всі зображувальні елементи на категорії, групи та підгрупи. Пояснювальні примітки подано там, де це доцільно. Вони стосуються або Класифікації в цілому, або будь-якої певної категорії, групи чи підгрупи.
Підгрупи є двох видів. Як додаток до головних підгруп є допоміжні підгрупи, призначені для зображувальних елементів, які вже включено до головних підгруп, але вважають корисним згрупувати їх за певним критерієм, щоб полегшити пошук схожих чи тотожніх знаків.
Кожну категорію, групу, підгрупу позначено номером, відповідно спеціальній системі кодування. Кожний зображувальний елемент у підгрупі позначено трьома числами: перше число, будь-яке від 1 до 29, означає категорію, друге число, будь-яке від 1 до 19, - групу і третє число, будь-яке від 1 до 25, - підгрупу. Наприклад, образ "дівчинка їсть" належить до Категорії 2 (Людина), Групи 5 (Діти), Головної Підгрупи 3 (Дівчата) та Допоміжної Підгрупи 18 (Діти п'ють чи їдять).

Кількість груп і підгруп у категоріях і групах, до яких вони належать, різна. У межах груп і підгруп певні номери залишено порожніми для того, щоб була змога ввести нові групи чи підгрупи, у разі потреби.
У цій публікації подано шосту редакцію Класифікації, яка містить:
29 категорій, 144 групи, 788 головних підгруп, 879 допоміжних підгруп.
наведено тільки як приклади, і тому вони не належать до складу Класифікації.

3.4 ВИКОРИСТОВУВАННЯ ВІДЕНСЬКОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ
Країни-учасниці Віденської угоди можуть використовувати Класифікацію як основну чи допоміжну систему. Таким чином, вони мають можливість і далі, якщо вони вважають за потрібне, користуватися своїми національними класифікаціями і в той самий час використовувати Віденську Класифікацію як перехідний або як постійний захід.
Компетентні відомства країн-учасниць Віденської угоди зобов'язані долучати до офіційних документів та публікацій, що стосуються реєстрації та поновлення знаків, номери категорій, груп та підгруп, до яких належать зображувальні елементи цих знаків. "Документи та публікації" означає, зокрема, записи в реєстрі знаків для товарів і послуг, свідоцтва про реєстрацію й поновлення та публікації про реєстрацію й поновлення в офіційних журналах чи бюлетенях.
Номерам категорій, груп та підгруп, що з'являються в офіційних документах та публікаціях стосовно реєстрацій, має передувати, для полегшення сприйняття, повна назва "Класифікація зображувальних елементів" або абревіатура CFE. Редакцію Віденської класифікації, відповідно якій класифікують зображувальні елементи, рекомендовано позначати арабською цифрою в круглих дужках, наприклад, CFE (5).
Класифікація достатньо деталізована, щоб кожна підгрупа містила лише відносно невелику кількість зображувальних елементів; навіть тоді, коли нею послуговуються великі відомства промислової власності, шукати схожі чи тотожні знаки легко. Класифікація, однак, є, мабуть, надто докладна для відомств, які реєструють відносно мало знаків. Тому, країни-учасниці Віденської