50-ти томах видане “Науковою думкою” у 198 - рр. . В тому, що залишилось ще не опублікованим в радянський час, але побачило світ за його життя в різних періодичних виданнях – українських, польських, німецьких, чеських – криється неоцінений скарб: там знаходиться понад триста актуальних для нашого часу праць – статей, рецензій на різні літературні, наукові та політичні праці як українських, так і зарубіжних вчених, промови на вічах та конференціях, лекції, реферати, хроніки, переклади статей та художніх творів, післямови та передмови до різних видань, статті політичного характеру, тощо*** Мається на увазі праці І. Франка, що з політичних міркувань не увійшли у 20-ти томне видання 1960- рр., та назване вище 50-ти томне.*. І в такому величезному опрацьованому ним матеріалі знаходимо тисячі імен письменників, науковців, політиків, діячів громадського життя, державних діячів, засновників політичних партій та громадських товариств, священників. Якщо визначимо собі завданням перелічити імена відомих в історії світової культури особистостей, що так чи інакше впливали на розвиток його думки і стали об’єктом досліджень І. Франка, довелося б списати не один зошит, починаючи від Аменхотепів, фараонів Єгипту, від грецької та римської культур, через Середньовіччя і до часів І.Франка, то важко назвати ім’я, яке б не зацікавило нашого мислителя. І в такому багатому зібранні особистостей особливої уваги заслужила одна з перших організаторів жіночого руху та жіночої преси в Галичині Наталя Кобринська. З нею пов’язані цікаві сторінки життя І. Франка, вона в свою чергу, називала його своїм учителем.
Уважно стежачи за талановитою українською молоддю, розуміючи, якого внеску в скарбницю рідної культури можна від неї чекати, І. Франко докладав чимало зусиль, щоб допомогти їй в подоланні тих перешкод, які завжди стоять перед початківцями на їхньому шляху до пізнання таємниць творчого чи наукового ремесла.
Звичайно, при цьому він не втручався в особисте творче життя початківців, ніколи не заважав їм іти обраним шляхом, а завжди давав привід до розуміння творчої істини: кожен з них повинен відкрити сам ці таємниці, добути їх власним розумінням, шукати свою дорогу, яка неодмінно приведе до справжньої творчості.
Проте, посилаючись на художню та наукову спадщину, та численне листування І. Франка, дослідники та історики української культури чомусь зводять творчі стосунки письменника та Н.Кобринської до проблеми учитель – учень: вона нібито була його ученицею в усьому – і в літературній творчості, і в громадській діяльності. Без порад І.Франка як вихователя і вчителя молодих письменників, в тому числі і Н.Кобринської, жоден не проявив би себе особистістю ні в науці, ні в громадській діяльності**Лесин В. Іван Франко – вихователь молодих письменників // Радянський Львів. – № 11 – Львів – 1948
Каструк А. Іван Франко – наставник молодих письменників // Дніпро. – № 6 – Київ – 1954
Мороз О. Іван Франко – вихователь українських письменників // Франко. Статті і матеріали. – т. VII. – Львів – 1960
. Це не зовсім тактовне твердження, бо залежність починаючого письменника, наприклад, від волі вже визнаного, знищить його творчу особистість, зробить його, в кращому випадку тінню відомого письменника.
І.Франко як художник, як вчений прекрасно розумів, що успіх в творчості можливий лише тоді, коли письменник або науковець швидко звільниться від впливу, від опіки, і стане на шлях самостійної праці, адже в житті кожної творчої особистості криється чимало цікавих помислів, відкриттів, тривалих переживань, які витворюють з часом, в процесі великої праці, справжнього майстра. Впливи завжди будуть і завжди відійдуть, як це було в житті багатьох великих людей: деякий час під впливом геніїв знаходилися і Т.Шевченко, і Ф.Достоєвський, і І.Франко. Була під впливом І. Франка і Н.Кобринська, але це було самостійні особистості, які з повагою ставились одна до одної, однак при цьому оберігали свою творчу незалежність. Цьому є чимало підтверджень в світовій літературній спадщині. Н.Кобринська була справжньою діячкою, її громадські інтереси торкалися різних актуальних проблем сучасного їй життя, можливо навіть, що в деяких випадках вони співпадали з інтересами політичної і громадської діяльності І. Франка , але шляхи їх вирішення були у них різні. Саме це я й спробую довести у своїй роботі, долучивши до цього статті та листування І. Франка, спомини Н.Кобринської про великого письменника, цікаві, на мою думку, відгуки сучасників на громадську та літературну діяльність піонерки галицького жіночого руху у другій половині ХІХ ст.
В першу чергу це стосується, звичайно, Н.Кобринської, адже при всій повазі до її діяльності, до неї самої – її творчий доробок не йде в порівнянні з величезною творчою спадщиною І.Франка. Такі порівняння в будь-якому творчому випадку ніколи не можна робити. Тому, залучивши до опрацювання статті та листування І.Франка, метою моєї роботи буде вирішення проблеми – що саме пов’язувало ці дві творчі особистості, як творча співдружність І.Франка та Н.Кобринської сприяла розвиткові таланту Н.Кобринської і в той же час сприяла збереженню її творчого особистого обличчя.
Жіноча преса якою її бачила поступова українська інтелігенція, могла з`явитися лише при одній умові : її мало б підтримати і провадити організоване українське жіноцтво. Ці два поняття мають на меті лиш одне – жінки повинні своєю участю у виданні часописів чи альманахів, залучившись до літературної діяльності, побороти українську консервативну заскорузлість, у питаннях рівноправності жінки у політичному, суспільному й культурному житті, організувати утримання своєї преси й