залучити до видавничої справи якнайбільше жінок. Відомо, що ще до організації загального жіночого руху жіночі імена з`явилися в українській літературі, деякі з них, як Ганна Барвінок чи Марко Вовчок, навіть здобули собі визнання: проте це були одинокі в українській літературі того часу постаті, а література була єдиною формою громадської та політичної боротьби, доступною для жіноцтва.Тільки сильна воля і відвага могли здолати застарілі погляди сім`ї та суспільства про можливість самій вирішувати долю свого життя та брати участь в суспільному житті як повноправний чинник.
Для втілення такої мрії в життя потрібно було об`єднати жіноцтво в русло єдиного громадського руху,а виконати таке нелегке завдання могло б тільки створене самими жінками жіноче товариство.Підстави до цього були.Суспільство,особливо поступова його частина,вже виказувала ознаки готовності допомогти жінкам.В 1877 р. з`явилася в „Правді” повість В.Барвінського „Скошений цвіт”,в якій героїня виказує свою думку-протест ось такими словами: „Доки жінка не зможе стояти своєю силою і працею в світі,доти буде замкнений світ перед нею,доти все будемо мати безліч сліз і нещастя між нами.Без того все-таки буде жінка невольницею.За лихим чоловіком мусить почитати в поганій поговірці,-а в суспільстві мусить гинути з жебручим патином в руці.А най би вона мала незалежне образування,тоді дала б вона собі раду в світі”.Барвінський В.Скошений світ//Правда.-Львів-1877-с.32 Отже,виступи в захист жіночих прав все частіше з`являлися як в періодичній пресі,так і в літературних творах.Потрібно було розпочати справу ,адже небайдужих до емансипаційного жіночого руху виявилося чимало і серед поступової інтелегенції;особливу увагу цьому приділяв і Іван Франко.
Саме Іван Франко заохочував своїми творами ,рефератами й публічними виступами українське жіноцтво писати, виправляв їхні перші твори,сприяв їх публікуванню,виробляв в них письменницький хист.До І. Франка зверталася за допомогою й Н.Кобринська, тоді ще несмілива початкуюча письменниця: „я знаю докладно,-писала вона йому,- хиби моїх літературних творів.Знаю форма не гладка,мова шорстка,а ходить мені лиш про провідну ідею і психологічні обсервації...” Деякий час вона дійсно піддавалася впливоові І.Франка,цього не приховувала ніколи;так було й тоді,коли нарешті йшла активна підготовка до створення жіночої організації,яка б стала початком і організованого емансипаційного жіночого руху й першого жіночого видання-альманаху „Перший Вінок”.Така організація-Товариство руських жінок-була створена у 1884 р. на перших організаційних зборах жінок.І вже після утвердження владою статуту товариства- 8 грудня 1884 р.- в історії українського визвольного руху сталася визначна подія – розпочався організований жіночий рух та право жінки брати активну участь в житті суспільства, а також видавати свій періодичний друкований орган.
Особливу увагу доведеться звернути на видавничу діяльність Н.Кобринської,на її невтомну працю над організацією жіночих видань-альманаху „Перший Вінок” та три випуски „Нашої Долі”,на її палке бажання залучити до літературної праці якнайбільше жіноцтва,об`єднати галичанок і наддніпрянок в нелегкій праці на ниві творчості з метою пришвидшити не тільки процес звільнення жінки від заскорузлих про її призначення, а й пришвидшити процес об`єднання українських земель і створення єдиної держави –незалежної і квітучої України.
Перед тим, як почати розмову про жіночий альманах “Перший вінок”, слід коротко познайомитись, хоча б у загальних рисах, з деякими подіями в історії української жіночої преси.
Майже всі жіночі журнали, що виходили як на східних, так і на західних українських землях, вперше з’явилися в Галичині. Це свідчило перш за все про те, що можливості організації й друкування тих чи інших жіночих часописів були в умовах демократичного, як на той час, австрійського законодавства, яке надавало право вільно виражати свої думки не боячись переслідувань, зовсім реальні. “Кожному вільно в границях закону виражати свою думку словом, письмом, друком або образовим ставленням,” Державний Закон Основний від 21 грудня 1867 р. §142 // Збірник законів адміністративних. – Львів, 1893 – с. 495. - зазначає пункт 13 Державного Основного Закону. Крім того, друковане слово, преса, не може бути піддане цензурі, ані ограничені конценсійною системою.????? Указ. праця. – с. 496??? Тому вже в перші роки українського відродження, у 1833 році, з’явився часопис “Лада”, а в 1868-1870 рр. – “Русалка”. Проте обидва ці часописи не були чисто національними, так як їх видавець та частково і автор статей Северин Шехович (1829-1872) був москвофілом, тому часописи виходили мовою, яка нагадувала лише українську, бо була українсько-російською сумішшю. Часописи не мали жодного відношення до об’єднання українського жіноцтва, скоріш мали якесь відношення до проповіді моралі, тому що й підзаголовки звучали як своєрідне завдання редактора в справі виховання і призначення жінки: “... письмо поучительное русским девицам и молодицам в забаву и поучение” (Лада) та “письмо для красавиц” (Русалка). Майже всі статті в обидвох журналах торкалися дидактичних тем, нагадуючи жінкам про їхнє пряме призначення. Прикладом цьому можуть бути хоча б такі думки: “Так ви доньки святой Руси! Останьтесь достойними капланками Лади – старословянской богини любви и красоти женской...” Кобринська Н. “Руське жіноцтво в Галичині в наших часах” // Вибрані твори – Київ – 1958. – с. 328., або “Женщину сотворил Бог чувствительнейшу и слабшу, и она должна усмирять, смягчивать, ущасливлять сліпого мужчину. Дикий, пасмурный был бы свет, если бы жили в ним только сами мужчины, но ленивый и безмятежный, если бы наполняли его только сами женщины”. Кобринська Н. Указ. праця. – с. 329-330 Зрозуміло, що часопис, на сторінках якого друкувались подібні матеріали, не міг існувати довго і не міг користуватися підтримкою українського
