2.Зародження партійно-радянської преси України

Преса більшовиків спочатку, від ленінської “Искры”, завозилася в Україну, здебільшого з Росії. Але невдовзі після лютневої (1917 р.) революції в Києві, Харкові, Катеринославі, Луганську почали виходити перші газети комуністів. Зокрема, в червні 1917 р. розпочала свою історію газета “Донецький пролетарій”, що, змінивши кілька разів назву, виходить і в наші дні як “Луганская правда”, одна з провідних газет Донбасу. Кількісно видання більшовиків у 1917-1918 рр. значно поступалися часописам інших партій. Єдиного центрального видання в Україні більшовики довгий час не мали. Преса Східної України з встановленням на цій території радянської влади стає виключно більшовицькою - або, за прийнятою термінологією, партійно-радянською.

3. Преса Західної України між світовими війнами( Галичини, Буковини).

Від 1923 р. західноукраїнські галицькі землі рішенням держав-переможниць у І світовій війні відійшли до Польщі. Населенням Галичини були переважно селяни. Такі обставини обумовили досить помітний розвиток української преси саме для селянства. Найбільш інтенсивним був вихід сільських газет в таких містах як Львів (фактично столиця Галичини), Коломия, Камянець-Подільськ, Станіслав (нині Івано-Франківськ), Рівне, Ужгород, Мукачево, Чернівці, Стрий. Окремим явищем виступає жіноча преса на Галичині. Сюди належать такі видання як: «Жіноча доля», «Світ молоді», «Жіноча воля», які виходили протягом 1925-1939 років. За підсумками війни територія Північної Буковини була віддана Румунії. Газета “Голос Буковини” виходила з січня 1919 року.

4.Ленінська доба преси

Преса цього періоду характерна тим, що вона була ідеологічною зброєю у більшовицьких руках і висвітлювала тільки те, що було вигідно для партії. На сторінках лунали вихваляння більшовицької влади, а тих, хто був проти неї просто знищували. Як говорить автор, «перше завдання, яке покладалося партією на газети відразу після захоплення влади та початку їх випуску - розповсюдження декретів»[11;56]. Для цього в Харкові відразу після встановлення нової влади було розпочато випуск тимчасового центрального органу: “Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины и Харьковского Совета Рабочих Депутатов”. На той час діяли такі газети як «Луганская Правда», « Вісті», «Пролетаріат» та інші партійні газети. Ознакою того періоду була нехватка журналістів та їх непрофесіоналізм.

5.Преса періоду культу особи.

В 1928-1929 рр. розпочався період якісно нової політичної та економічної кризи СРСР та зокрема радянської України, який закінчився встановленням тоталітарного режиму й культу особи Сталіна. В числі соціальних груп, підданих Сталіним найжорстокішому винищенню, були саме партійні журналісти, і перш за все публіцисти ленінської школи. За словами В.М. Владимирова, «це був період колективізації , голодомору в Україні, тобто встановлення соціалізму в Україні остаточно»[11;45]. Передвоєнна партійна преса України демонструвала кілька тематичних напрямків: вивчення основних положень сталінізму, прославлення успіхів, досягнутих на шляху побудови соціалізму, боротьби з ворогами народу. Характерною ознакою преси тоталітарної моделі ( в СРСР - періоду культу особи) завжди було друкування на перших сторінках газет портрету вождя. В СРСР - Сталіна, в Китаї - Мао, в Північній Кореї - Кім Ір Сена. Тоді діяли такі газети як «Комуніст», « Правда».

6.Преса України у роки Другої Світової війни.

Український народ включився у нову світову війну одним з перших. У 1939 р. Західна Україна відійшла до СРСР. З метою встановлення комуністичної влади на цій території Компартія почала виконувати ідеологічну роботу. Почали виходити обєднанні органи обласних та міських партійних комітетів “Радянська Волинь”, львівська “Вільна Україна”, тернопільська “Вільне життя”, станіславська “Радянська Україна”, дрогобицька “Більшовицька правда”. Номери армійських газет періоду Великої Вітчизняної війни - це суміш з партійних передовиць, описання боїв, повідомлень про становище на фронтах.

7. Партійно-радянська преса після Другої Світової війни.

В пересічних номерах газет тих часів при зображенні реальних подій незмінно присутнє прикрашення, лакування дійсності, виставляння реального життя не таким, яким воно є, а таким, яким його бачать з номенклатурних кабінетів, вірніше, яким його хотіли б бачити партійні бюрократи. Багато уваги приділяли газети післявоєнного виконання “Закону про пятирічний план відбудови і дальшого розвитку народного господарства УРСР на 1946-1950 роки”.

8.Преса України в період «хрущовської відлиги».

З 1956-го року починається новий етап історії СРСР. Після смерті Й. Сталіна до влади в країні прийшов М. Хрущов, з імям якого повязують цілий історичний етап, названий “відлигою” через спробу відкинути практику культу особи. Основною програмою того часу було вирішення житлової проблеми населення. Саме побудова так званих « хрущівок» і було основною темою на сторінках таких газет як «Правда», «Ворошиловська Правда» і т.д. Замість застарілих назв низових газет “Більшовицький штурм”, “Сталінська перемога” тощо прийшли нові: “Комуністичний шлях”, “Шлях до комунізму”, “Будівник комунізму” та подібні.

9. Преса періоду застою

Внаслідок таємної змови партійної верхівки М. Хрущов був усунутий від влади, партію і країну очолив Л. І. Брежнєв. З газет того часу зникли “живі” матеріали про живих людей, замість них зявилися “парадні портрети” передовиків виробництва з рішучими обличчями[11;89]. У цей період діяли такі газети, як централізована « Комсомольська Правда», «Радянська Україна», «Сільські Вісті», «Правда України».

10.Преса Радянської України у час «Перебудови»(1985-1991р.р.)

В квітні 1985 р. до найвищої партійної влади в СРСР М. Горбачов. Квітневий пленум знаменував собою докорінний поворот в історії і компартії, і Радянського Союзу, і України, і української преси, і в цілому всього світу. Метою бурхливих перемін у