Під діяльністю друкованих засобів масової інформації у даному законі йде мова про збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.[2;5]. У статті 6 зазначається, що діяльність друкованих засобів масової інформації, спрямована на отримання прибутку.

Закон визначає, що «до суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач» [2;7].

У статті 25 зазначеного Закону зазначається, що «журналістом редакції друкованого засобу масової інформації є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням»[2;8].

Стаття 26 визначає права журналіста, він має право на : на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України та ін.[2;9]

Закон України « Про видавничу справу» визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи.

У статті 1 визначається, що «під автором розуміється фізична особа, творчою працею якої створено твір (документ ) , а під видавництвом - спеціалізоване підприємство, основним видом діяльності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції»[3;4]. Видавничою справою є сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

У статті 5 йдеться про державну політику у видавничій справі, яка визначається Верховною Радою України і ґрунтується, як зазначає стаття, « на принципах дотримання свободи у видавничій справі, протидії її монополізації, зміцнення матеріально-технічних, організаційних, правових і наукових засад видавничої справи, гарантії соціального і правового захисту її працівників»[3;5].

Закон України « Про інформацію» встановлює загальні правові основи держання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації [1;2].

У статті 2 зазначається, що «дія цього закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації»[1;5].

Стаття 5 визначає основні принципи інформаційних відносин , тобто : гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Закон гарантує, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, а доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації[1;6].

Закон України « Про рекламу» визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

У статті 1 визначається, що «під рекламою розуміють інформацію про особу чи товар, розповсюджену в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначену сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару»[5;2]. Стаття 7 визначає основні принципи реклами, які згідно Закону визначені, як «законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди, реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції, реклама не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності, реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не завдавати їм шкоди»[5;4].

У Законі визначається, що « у друкованих ЗМІ інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес читачів щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою «Реклама» чи «На правах реклами» [5;7].

У статті 14 йдеться про те, що обсяг реклами у друкованих засобах масової інформації визначається ними самостійно та друковані засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.

1.4. Функції журналістики

Як стверджує А.З.Москаленко,«під функцією в