що найбільш принциповою і найвищою категорією для Платона є те, що він називає благом, тобто те абсолютна єдність всього сущого, яке вище за всякі окремі види і моменти цього сущого, навіть вище за вічні ідеї. Цікаво, що в "Законах" немає ніякого натяку на це першорядне учення Платона. Можна відзначити тільки один текст, де проповідує розум, подібний до сонця, на який не можна поглядати смертними очима і достатньо його пізнати. Це – типова платонівська діалектика, але тільки в даному випадку немає вчення ні про благо, ні про єдиний (інший термін для блага); тут мова тільки про розум.
Друга основна іпостась Платона – це надкосмічний розум, або розум, який є вмістищем вічних ідей. Тут теж вельми цікава формальна еволюція платонізму в "Законах". У всьому цьому величезному творі не згадується вчення про ідеї, як таке. Не так вже багато і прикладів використання терміну еЯдпт, який, як ми добре знаємо, є у Платона синонімом терміну йдЭб, у різних сенсах, а також і в згаданому надкосмічеськом сенсі. Тут, власне кажучи, ми маємо справу з частим у Платона формально-логічним розумінням цього терміну (у сенсі "вигляд", "різновид", "область), проте тут же мовиться про "ейдосе розумність", завдяки причетності до якого виникає найбільша узгодженість в державі, так що ейдос оголошується тут принципом соціально-політичної мудрості. Вчення про ідею як про принцип осмислення ми зустрічаємо у Платона досить часто, але це, звичайно, ще не є знамените платонівське вчення про вічні ідеї. Правда, Платон часто використовує в "Законах" термін розум – нпхт. Всі "Закони" є не що інше, як преклоніння перед розумом, який є тут і принципом всього законодавства, і принципом всієї поведінки людей, і, наскільки можна судити, навіть принципом космічного руху.
Нарешті, третя основна платонівська іпостась, а саме космічна душа (яка в системі платонізму слідує за єдиним і розумом), представлена в "Законах" теж менш, ніж зазвичай (якщо мати з причини Платона взагалі), та зате представлена вона тут вельми яскраво і виразно. Як ми бачили в композиції діалогу, тут дається вельми глибокий аргумент про необхідність саморуху для пояснення всіх рухів взагалі і для уникнення відходу в погану нескінченність при такого роду поясненнях. З трьох основних платонівських іпостасей космічна душа в усякому разі представлена найяскравішим.
У філософському відношенні "Закони" є цікаві не тільки зважаючи на деформацію основної платонічної тріади, але і з огляду на те, що в них систематично висловлюється вчення про релігію. Мабуть, в такій систематичній і доктринерській формі, яка додана тут критиці трьох типів неправильного відношення до богів, "Закони" перевершують в даному відношенні все те, що ми знаходимо в інших діалогах Платона.
В протилежність теоретичному ученню практична сторона філософії платонізму в "Законах" розроблена до найдрібніших подробиць. Навіть основна тема твору формулюється як тема про внутрідержавний пристрій і загальне законодавство. Спочатку вкажемо на те, що у "Законах" зовсім не є новиною і що Платон проповідував вже не раз, перш за все в "Державі".
Поза сумнівом, загальним принципом встановлюваного тут законодавства є загальний космічний розум і загальна космічна душа. У "Державі" прямо декретується особливий стан філософів, які споглядають вічні ідеї і згідно цим ідеям влаштовують все людське життя. У "Законах" немає такого стану філософів і немає вчення про вічні ідеї. Проте і тут весь час є на увазі, і таємно і явно, непорушний і вічний розум, або закон, якому все повинно підкорятися в людському житті. Цей абсолютизм ідеального абсолютно однаковий в обох соціально-політичних творах. Проте тут же починається і глибока розбіжність "Законів" з "Державою".
Це основна розбіжність полягає в продумуванні до найдрібніших подробиць всього людського життя, включаючи як внутрішнє життя людини, так і його зовнішню поведінку. Загальна чеснота мислиться як принцип в обох діалогах. Але в "Законах" те, що Платон називає чеснотою, декретується, повторюваний, до найдрібніших подробиць. Жодна дрібниця людського життя не залишається без регламенту. А оскільки люди, на переконання Платона, погані, слабкі, нерозумні, часто крейда і аморальні, то потрібно з коренем вирвати все це недосконалість людського життя на підставі ідеального первопрінципа, за допомогою абсолютного законодавства.
Вже і в "Державі" проповідували такі концепції, як, наприклад, вчення про загальних дружин і дітей, про державне декретування браків, про відміну приватної власності у воїнів, про їх аскетизм, про строгу цензуру для всіх витворів мистецтва і навіть про заперечення всякого мистецтва, якщо воно не сприяє моральному вдосконаленню. Важ цей абсолютизм, сформульований в "Державі" тільки принципово, а в деталях що проводиться тільки подекуди і де в чому, в "Законах" не має ніяких меж.
Звідси неймовірна суворість і абсолютистський режим не тільки загальнодержавного життя, але і взагалі всьому людському життю – і внутрішньою, і зовнішньою. Сам закон трактується як абсолютний розум, строгим чином що зважує всі людські задоволення і страждання, надії і страхи. Закон абсолютно добродійний і припускає існування добродійних людей. Необхідність законів визначається глибокою недосконалістю людського життя, залежить від всякого роду історичних явищ і в цьому сенсі є чимось випадковим, як випадкове і все людське життя. Проте все законодавство повинне відображати собою правильний і вічний рух неба, від нього отримувати силу і всю свою організацію. Бог не бореться з необхідністю, але тільки з необхідністю божественної; що ж до всякої людської необхідності, то бог з нею бореться,
