і людина, щоб бути божественним, обов'язково повинен залучитися до божественної необхідності. Тому по своїй красі і глибині закони перевершують будь-яких поетів, і взагалі немає нічого прекраснішого за текст божественних законів, які є і найвищою поезією, і найвищою наукою. На цій підставі всі браки декретуються урядом згідно точним законам. Детально розподіляються праця і відпочинок протягом дня і ночі, причому особливо строго мовиться про нічну поведінку.
Тут же необхідно відмітити, що, не дивлячись на важ свій абсолютистський режим, Платон постійно підкреслює той свій основний принцип, який вимагає повного торжества загальної правди серед богів і людей. Справедливість для нього взагалі є найвищою красою, не порівнянною ні з якими витворами мистецтва, найвищою мораллю, найвищим задоволенням і радістю, коли торжествує повне злиття розуму в людині з його природними схильностям. Іноді Платон висловлюється взагалі проти абсолютизму, гаряче критикує владу тиранів, проповідує поєднання помірної влади і помірної свободи, захищає "середню міру" в людських відносинах. Основою законодавства він раптом починає рахувати не систему абсолютистських заходів, але шанування рідних і близьких, любов до батьків і взагалі предків. Ратуючи за свої абсолютні закони і за абсолютну ним покору, Платон багато раз говорить про необхідність терплячого роз'яснення цих законів людям, про необхідність напучення, дії на розум і розуміння всіх підлеглих законам, і навіть перед стратою він все ще знаходить необхідним перестерігати, переконувати і морально виправляти злочинця з надією на його повернення до нормального життя. Таким чином, сумніватися в благих намірах Платона ні в якому випадку не доводиться. Проте пропоновані ним способи реалізації цих благих намірів вражають своєю жорстокістю.
Не дивлячись на всі спроби пом'якшити свій абсолютистський лад, незважаючи навіть на заборону карати людей нещасних, скривджених долею, покарання, встановлені Платоном в його "Законах", невблаганні, вони вимагають самої дикої розправи за щонайменше порушення встановлюваних ним законів. Найстрашніші покарання встановлюються у Платона часто навіть не за сам факт злочину, але тільки за намір його зробити, тільки за думки і переконання негідних людей.
Висновок:
Отже, Платон - давньогрецький констуктор базових ідей майбутнього тоталітаризму. Він розвинув у своїй філософії таку політичну надбудову, такий «ідейний каземат» (у формі утопічної концепції державного правління), виникнення якого ознаменувало початковий рух політичної теорії у напрямку, м'яко кажучи, далекому і від людської свободи, і від реально втілюваних можливостей державної влади. Це, звичайно, не означає, що творчу ідейно–політичну спадщину Платона слід оцінювати однозначно і то лише суто негативно. Зовсім ні. У ній міститься багато значних ідей із галузі гносеології (теорії пізнання), мистецтва, сфери культури тощо. Та й у теорії політики він залишив для нащадків щедрий ужинок аналітичного матеріалу, осмислення якого протягом століть і тисячоліть мало повчальне значення. Тим більше в галузі держави і права, політики.
Спільність (усуспільненість), рівність і колективізм – основні принципи людського співжиття у платонівській утопії. За такою ж, чи майже за такою, схемою утверджувались усі тоталітарні режими XX століття.
Ясна річ, Стародавня Греція не знала таких сучасних понять, як «відкрите суспільство», «закрите суспільство», «тоталітарний режим». Але глянути в далеку минувшину крізь призму самих цих категорій дуже слушно. По–перше, тому, що йдеться про одне й те ж саме суспільне явище, яке було і є в центрі політики, суспільно–політичного життя як античності, так і сучасності,– про людську свободу. Зауважимо, що сам Платон, вихований на грецькій свободі, владно накладає на неї руку, запропонувавши грекам суворо–деспотичний ідеал державного устрою. В цій парадоксальній обставині віддзеркалюється одна із духовних суперечностей сильних натур – вимагаючи свободи для себе, вони не визнають свободи для інших. Такі натури дуже небезпечні тим, що їх найчастіше приваблює саме сфера політики. Так було в усі часи, так і сьогодні.
Джерела:
http://ru.wikipedia.org/wiki/Платон
Швидак О.М. Політологія. Практикум. Навч. посібник.К.: НМЦВО, 2001. 24-35 с
План
1.Вступ
1.1. Життя
1.2. Школа Платона
1.3. Літературна діяльність Платона
1.4. Вчення про душу і державу.
2. Дві концепції «ідеальної» держави
3. «Держава»
3.1. Справедливість на прикладі держави
3.2. Навчання
3.3 Верстви населення
3.4 Етика
3.5 Критика
4. «Закони»
4.1. Загальна характеристика
4.2. Попередні проблеми
4.3. Розвиток основного принципу законодавства
4.4. Мусичне хороводне виховання як необхідна умова правильного функціонування дійсного законодавства.
4.5 Історична необхідність нового законодавства
4.6. Інші положення
5. Висновок
Визначення «ідеальної» держави Платона
