Трьом початкам душі - прагненню, запалу і розважливості відповідають чесноти: розсудливість, мужність і мудрість. Їхнє узгодження дає справедливість як в окремій людської душі, так і в державі, що улаштовано аналогічною уявою: у ньому працюють ремісники, їх захищають мужні воїни, а керують усім мудрі правителі-філософи («Держава»). Тому душа і держава належно працюватиме при правильно побудованому педагогічному процесі: його громадяни одержують завдяки мистецтву грамоти, співи і гри на кифарі - елементарне музичне, а завдяки вчителю гімнастики і лікарю гарне фізичне виховання, а кращі за своїми природними здібностями повинні вивчати військове і полководницьке мистецтво, а також арифметику, геометрію, астрономію і музику. Вінчає цей набір мистецтв діалектика, що підводить філософів-правителів до розуміння початку, або справжнього блага, (воно є благо кожної окремої істоти, держави і світу в цілому), і дозволяюча їм справлятися з мистецтвом законодавця і судді. На відміну від них мнимі мистецтва, або негідні вправності (розглянуті в «Горгії») шкодять тілу (кулінарне і косметичне мистецтва) і душі (софістика і риторика).

У залежності від переважаючого в державі початку, вона може бути правильною (монархія й аристократія) або неправильною (тимократія, олігархія, демократія, тиранія). Ідеалом держави служить життя старих поколінь за Кроноса, коли родом людей управляло божество за допомогою демонів, що пасли окремі групи людей, і не було ні війн, ні конфліктів, але всі мали можливість філософувати («Політик»). Але Платону, що жив «у царстві Зевса», припадає в «Законах», по-перше, роздивитися типи державного устрою, що існували історично, (Спарти, Криту, Іліона, дорійців, Лакедемона, Персії, Атики) і, по-друге, продумати докладне законодавство. При цьому три основні початки душі розглядаються тепер як нитки, за які божество смикає людей-ляльок заради незрозумілої останнім цілі. Платон скрупульозно регламентує виховання, починаючи з дитячого віку, підкреслює наявність не тільки добрих, але і лихих спонукувань в індивідуальній людської душі, постулюючи існування лихої душі для світу в цілому. У результаті він дає детально продуману систему покарань і цілком заперечує індивідуальну ініціативу, не санкціоновану законом.

Дві концепції «ідеальної» держави

Платон сформулював (першу і другу) концепції ідеальної держави. Провідною думкою першої концепції ("Держава") була справедливість. Суть її полягала в тому, щоб кожен член суспільства "робив своє" і "лише своє", не роблячи нічого такого, що є обов'язком інших громадян. За своєю структурою ідеальна держава, спираючись на поділ праці і різницю між моральними задатками та якостями вільних громадян, складалася з трьох станів - правителів, воїнів (стражів) та виробників. Справедливість полягала і в тому, щоб кожен працював згідно власних задатків, дотримувався відповідного місця в суспільстві.

Наступним головним законом ідеальної держави було підпорядкування всього життя громадян інтересам цілої держави. Навіть визначна особистість мала керуватися не власними уподобаннями, а лише благом держави. Тому ідеальна держава у Платона, це правління не просто мислителів, а тих, які повністю підпорядковують власне життя полісу. У творі "Закони" Платон запропонував другий ідеальний державний устрій. Порівняно із першою ідеальною моделлю, у другій вводиться регламентація всього життя громадян. Регламентується майже все - кількість громадян у полісі - 5040 чол., виборній раді - 360 чол., виборні правителі - 37 чол., "нічне зібрання" - 10 чол., складалося з наймудріших і старіших громадян - стражів, які мали вирішувати долю держави. Значне місце відводив Платон політичному та ідеологічному вихованню громадян, які повинні виховуватись законопослушними, вірити в боже походження держави й законів, боятися кари за порушення.

«Держава»

«Держава» або «Політея» вважається центральною працею Платона, в якій він розвиває терміни справедливості та ідей, останній на прикладі своєї концепції ідеальної держави.

Справедливість на прикладі держави

В першій із 10 книг (частин) він уточнює, чим справедливість не є. В її кінці панує апорія. Висловлюються, зокрема, думки, що справедливість є перевагою сильнішого, несправедливі мають краще життя тощо. Із аргументацією, що речі можна краще побачити в більших масштабах розглядається питання справедливості на прикладі держави.

Держава Платона виникає з огляду на поділ праці, оскільки ніхто не може себе сам забезпечити, й існує із вищих цілей. Він розпізнає три верстви населення: масу, солдатів та контролерів. Кожен із представників цих верств має свої чесноти. Мета держави полягає в забезпеченні перемоги над іншими народами та функціонування економіки для малої кількості людей. Атлантида є ідеалом держави. А найкращою політичною формою держави вважається аристократія, інші форми (тимократія, олігархія, демократія та тиранія) є такими, що виродилися. Необхідно додати, що поняття демократії не використовується в нинішньому сенсі слова.

Навчання

В своїй утопічній праці він вважає, що навчання повинно здійснюватися за допомогою строгої цензури. Гомер та інші заборонені, оскільки вони показують погану поведінку богів, викликають у читача страх перед смертю та з інших причин. Окрім цього, не може бути оповідань, в яких погане є щасливим, а добре – ні. Також під заборону підпадають драми, оскільки добра людина не повинна бути готовою зображати погану. Платон вважає за потрібне об’явити всіх поетів в своїй державі "персонами нон ґрата". Під цензуру підпадає також музика. Допускаються прості ритми, які висловлюють хоробре та героїчне життя, радість.

Для учнів встановлюється строгий режим тренування без риби, спецій та солодощів. В результаті цього людям не буде