положення полісів перієків виявлялося в багатьох деталях їх політичного й економічного життя. Коли після Пелопоннесской війни створювалася спартанська імперія, вона до відомого ступеня моделювалася як розширений і уніфікований варіант цієї стародавньої лакедемонскої симмахії. Для керування своєю новою державою спартанці використовували той же механізм у вигляді гармостів і гарнізонів, який випробували ще на лаконских перієках. Є свідчення, що гармості в Лаконии існували ще в період архаїки. У всякому разі в схоліях до Пиндару мова йде про двадцять спартанських гармостах . Імовірно, спочатку гармостами в Спарті називалися посадові особи, посилавшіся щорічно в міста перієков для спостереження за станом справ у цих громадах і для підтримки в них порядку.. Хоча функції гармостів, судячи з вихідного значення цього слова (проводир, командир), були по більшій частині військовими, але їм, безперечно, приходилося втручатися і у внутрішні справи підопічних міст. Недарма в словниках грамматиків слово "гармост" прирівнюється до слів "архонт" або "епимилет" (архонт і епимилет - загальне позначення як цивільних, так і військових вищих магістратів). [1,с.31]
Наявність у перієкских містах гармостів і гарнізонів, навіть якщо вони і не носили регулярний характер, свідчить про політичну залежність цих міст від Спарти. Для підтримки порядку і лякання місцевого населення спартанці, імовірно, часто використовували і каральні експедиції. Так з випадкового згадування Ксенофонта ми довідаємося, що подібного роду каральний загін був спрямований у 398 р. до н.е. на Авлон, місто в північної Мессинії, для того, щоб заарештувати і привезти в Спарту підозрілих перієків. Подібні деталі дають уявлення про поліцейську систему спартанської держави, що пронизує всю територію Лаконии і Мессении. [9,с.15]
Міста перієків цілком були позбавлені зовнішньополітичної ініціативи. Уся зовнішня політика знаходилася в руках спартанської правлячої еліти. Це видно вже з того, що в Пелопоннеській Лізі в жодного перієкського міста не було права голосу. Але внутрішню автономію, хоча й у трохи урізаному вигляді, спартанці громадам перієків залишили. Це свідчить, що всі міста перієків продовжували залишатися полісами з функціонуючими там народними зборами і полисніми магістратурами. В одному написі з Гифії, наприклад, датованим І с. до н.е., згадуються народні збори, названі там "великою апеллою" [9,с.16]. Що правда, дані про внутрішню структуру перієкських міст залишилися , головним чином, від дуже пізнього, римського, часу, але по них можна судити про стан цих громад і в більш ранній період. Згадані в написах эфори й апелла свідчать про стійкий дорийских корені перієкських громад. Тому що навряд чи найменування були просто запозичені в поліса-гегемона, тим більше, що в деяких написах присутні три, а не п'ять эфорів [6,125 ст.]. Хоча точна чисельність перієкских громад - 24 - зафіксована тільки для римської епохи, але, судячи з одного зауваження Геродота, їх було достатнє багато й у більш ранній період. [6,с.125]
Про соціально-політичну структуру перієкських полісів ми нічого не знаємо. Виходячи з моделі побудови спартанської держави в к.V - .ІV ст. до н.е., Спарта й у більш ранній період повинна була підтримувати олігархічні режими. Так що всі перієкські громади, швидше за все, були олігархіями. Про наявність місцевої аристократії серед перієків згадують Ксенофонт і Плутарх [9,с.17].
На відміну від самих спартіатів перієки ніяк не були обмежені й у своїй професійній діяльності. Вони, як і метеки в Афінах, були найенергійнішою і рухливою частиною суспільства. Їх основні професійні заняття - торгівля, мореплавання, ремесла. У цю область їхньої діяльності спартанці ніяк не втручалися.
Хоча перієки були в багатьох відносинах привілейованим станом і користалися майже абсолютною економічною волею, але поліси, що зберігали традиції вільних дорійців, були незадоволені знаками свого підлеглого положення: наявністю податків, присутністю, принаймні , у деяких випадках, спартанських гармостів і повним відстороненням від рішень, пов'язаних із зовнішньою політикою. Тому протягом всієї історії Спарти відносини перієків до спартанців відрізнялися подвійністю. З одного боку, перієки разом зі спартанцями захищали загальну для них територію Лаконии, а з іншого боку, випробуючи постійний пресинг із боку Спарти, вони не могли забути своєї політичної залежності від пануючого поліса. У силу цієї подвійності, поки спартанська держава залишалася сильним, поліси перієків зберігали лояльність, а їхні антиспартанські виступи носили локально-епізодичний характер. Так, у 464 р. до н.е. під час великого землетрусу і повстання ілотів до інсургентів приєдналися і дві перієкські громади. ( Правда це були не лаконські, а мессенські міста, причому дуже старого походження, Фурія й Анфея. Імовірно, у східної Мессинії, там, де вона мала кордони з Лаконікою, спартанська адміністрація була такаж, як і в Лаконіці, що дозволяло мессинським містам продовжувати своє напівзалежне існування. ) У 398 р. до н.е. під час змови Кинадона в Спарті серед змовників Ксенофонт згадує і перієків [3,с.45].
Перші ознаки ослаблення Спарти викликали негайну реакцію в перієків. Так у 370 р. до н.е. при вторгненні Епаминінда в Лаконіку перієки вперше за всю історію Спарти не з'явилися на заклик спартанців і відмовилися брати участь у військовій кампанії проти Беотії. Більш того, за словами Ксенофонта, деякі перієкські міста навіть перейшли на бік Епаминінда. Але основна маса перієкських громад навіть у такий, критичний для Спарти час продовжувала зберігати лояльність. У противному випадку навряд чи фіванска армія піддала б спустошенню всю Лаконіку разом з містами, що там знаходилися, перієки.
Таке поводження перієків пояснюється тим, що вони захищали свою власну
