Спартанське суспільство було військовим суспільством, і тому роль воєнного елемента в державному управлінні була висока. Спартанська апелла як вищий орган була зібранням військових спартіатів в більшій степині, ніж народні збори Афін чи будь якого іншого грецького поліса.

В спартанській армії була добре продумана організаційна структура, в тому числі багато численний командний корпус, який користувався в суспільстві певним політичним впливом. Однією із вищих військових посад була посада наварха, командуючим спартанським флотом. Посада наварха не була постійною. Аристотель називає навархію «майже другою царською владою», а навархів як командуючих і політичних діячів важає реальними конкурентами спартанських царів. Потрібно відмітити, що так само як і царі, спартанські навархи знаходились під постійним контролем ефорів. Наприклад, знатний спартіат Лисандр, за словами Плутарха, «най могутніший із греків, свого роду володар всієї Греції», розпоряджався судьбою величезного флоту, вражаючої армії, багатьох міст, суворо виконував всі настанови ефорів, за їхнім наказом покірно повернувся в Спарту, де з великою важкістю зміг виправдатися за свої дії.

В структурі сухопутного війська був постійний штат різних військових командирів. За даними Ксенофонта, служачого в спартанському війську і добре знавшого його порядки, командний склад в Спарті був досить багато численним. Він включав командирів підрозділів, на які поділялась спартанська армія: полемархів, командуючих морою( від 500 до 900 осіб), лохагів, командуючих лохом ( від 150 до 200 осіб), пентекостерів, командуючих пентекостією ( від 50 до 60 осіб), і еномотархів, командуючих еномотією (від 25 до 30 осіб). Полемархи були зв’язком царя із його військовою радою, вони постійно знаходились біля царя і навіть намагались разом з ним, перебувати при жертвоприношеннях. В царську свиту входили також відбірні воїни виконуючі функції сучасних ад’ютантів, лікарів, флейтистів. Тут знаходились фії, а також командири союзних отрядів, підрозділів найманців, начальники обозів. В управляти військом царя допомагали спеціальні посадові особи: різні військові злочини розгядали судді-еланодіки, керувати фінансами допомагали особливі казначеї, розпорядженням військової здобичі займались лафирополи . Царя охороняв отряд 300 «вершників» - молодих спартіатів (на справді найкращі войни а назва була условною), три його командира гіпагрети входили в найблище оточення царя. В джерелах мало інформації про те, хто призначував багато численних військових командирів в спартанській армії і як діяла така відрегульована система в мирний час. Можна здогадуватись, що іх вибирали в апеллі (на зборах тих самих воїнів спартіатів), але з кандидатів царя. Час перебування на посаді, імовірно залежало від волі царя як командуючого армією. Особливе місце серед спартанських командирів займали гармости, призначувані в якості начальників гарнізонів Лаконіки або на ближчі острови маючі стратегічне значення, наприклад, на острів Киферу. В цілому спартанський державний устрій як устрій олігархічний представляв собою сукупність громадянських і військових влад, в яких влада спартанської олігархії уравновешувалась авторитетом військових командирів на чолі з царями, яким спартанська герусія і ефорат змушені були считатися. [2, c 183].

Система державного виховування спартіатів. Привілейований клас (стан) Спарти – спартіати становили так звану «общину рівних». Це був пережиток військової демократії, характерний для перехідного періоду від родового суспільства до класового. Проте «община рівних» за умов спартанської рабовласницької держави виявилась воєнізованим обєднанням панівного класу (стану спартіатів) для придушення ілотів і періеклів. [7, c.43].

Найбільшою особливістю держави спаріатів був яскраво виражений військовий характер. Повноправні спартіати складали меншість населення Лаконіки. Щоб ця меншість могла царювати над неповноправними періеками і безправними ілотами, спартанська община повинна була напрягати всі свої сили і бути в стані повної бойової готовності. Це наклало відбиток на всі сторони життя спартіатів і сприяло тому, що стародавні, сходження до родоплемінного устрою продовжували існувати в Спарті і були під-лаштовані до цілей господарювання спартіатів. [6, c.167].

Органічною частиною державного устрою Спарти була система державного виховання і навчання молодого покоління. Вона передбачала підготовку добре тренованих і фізично розвинених воїнів, здатних захищати країну від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Спартанський воїн – це перш за все дисциплінований воїн, він стійко переносить трудності і незгоди, слухається своїх командирів, підкорюється вибраній владі. Менше значення в цій системі виховування приділялось обазованню – воно зводилось до вміння читати і писати. [4,c.184].

Батько не міг вирішити питання про виховування своєї дитини, він приносив її в місце, що називалася «лесха», де сиділи старші члени філи, які оглядали дитину. Якщо вона була міцною і здоровою, вони дозволяли батькові годувати її, виділивши йому при цьому одну з дев’яти тисяч земельних ділянок, а якщо дитина була квола або виродлива, її кидали в так звані «апофети», прірву біля Тайгету ( гірський хребет, що відділяє Лаконію від Мессенії). На їх думку, для самого того, хто при своєму народжені був слабкий і хирний тілом, так само як і для держави, булоб краще, щоб він не жив… ( Вбивство кволих новонароджених дітей – пережиток від часів родового суспільства, що було на дуже низькому економічному рівні.