Такий підхід до визначення форми держави склався історично,
починаючи від Аристотеля. Аристотель в основу своєї класифікації,
яка користувалася великим авторитетом не тільки у стародавні часи, а й у середньовіччі, поклав два принципи: число пануючих (правителів) і характер правління. З одного боку, здавалося суттє-вим, скільки править осіб - один, небагато, більшість, з іншого - у чиїх інтересах правлять, - в особистих чи суспільних. Відповідно до цього існувало три пари форм держав: монархія і тиранія, аристократія й олігархія, демократія і охлократія. Полібій на цій підставі звернув увагу на закон кругообігу (круговорота), з огляду на який кожна форма має тенденцію до спотворення, деформації сво-го типу і переходу в інший тип. На протидію такому закону Полібій висунув змішану форму, як гармонійне поєднання монархіч-них, аристократичних і демократичних елементів. Цей тип був узятий з дійсності - Рим, який, на думку Полібія, досяг у консулах, сенаті та коміціях такого ідеалу.

Аналізуючи форми держави інших юристів і філософів, можна підкреслити, що такого тричленного поділу дотримувався і Монтеск'є. У своїй класифікації Монтеск’є, поряд з відмінні-стю правління, поставив ще одну нову ознаку: принцип правління або психологічну основу, на якій може бути побудована та чи інша форма правління. Такими принципами є: для деспотії - почуття страху, для монархії - почуття честі, для аристократії - почуття міри (закон міри), для демократії - усвідомлення суспільного обов'язку. Монтеск'є був найвідомішим прибічником і пропаган-дистом змішаної форми, ідеал якої він убачав в Англії.

Кант, аналізуючи форми держави, перейшов уже до двочлен-ного ділення і протиставив монархії тільки республіку. При цьо-му основний принцип поділу - це поєднання або поділ влади. Де виконавча влада автономна (обособлена) від законодавчої - там наявна республіканська форма. Де влади об'єднані, там дес-потія, хоч би в чиїх руках була влада. З цих позицій Кант міг говорити про республіканську монархію і деспотичну демокра-тію. Протягом ХІХ ст. подвійний поділ витіснив потрійний, що пояснюється відсутністю в той період держав аристократич-ного типу.

На мою думку, усі держави поділяються на два ос-новні типи - монархію і республіку. З огляду на мету класифіка-ції, повинна бути прийнята до роздумів та сторона, яка є най-більш суттєвою для внутрішнього державного і правового порядку. Такою стороною потрібно визнати державний устрій. Питання, що такє державний устрій, є питання про те, хто є органом влади, або хто є ті особи, чия воля підкоряє собі волю всіх осіб, які жи-вуть у межах даної території. З позицій державного устрою Шєршеневич розглядав два основні види держав - монархію і республіку. Що-правда, в одних випадках він їх називав типами держави, в ін-ших - формами державного устрою, іще в якихось монархію він називав монархічним режимом тощо. Отже, монархічна форма - це форма правління і форма державного устрою, форма (вид) режиму.

Аналогічний підхід існує і в США: монархію розуміють як державний лад, за якого на чолі держави стоїть король, королева, імператор або імператриця, причому монарх володіє різним сту-пенем влади. Республіка - це державний лад, за якого народ сам обирає главу держави голосуванням (зазвичай президента). „Государственный строй” російсько-український словник перекладає як „державний лад” або „державний устрій”, - „полі-тичний лад”. Розрізняють також і „суспільний лад” - первісно-общинний лад, рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм, соціа-лізм і комунізм. Співвідношення суспільного ладу (устрою) і державного ладу (устрою) необхідно розглядати як співвідношен-ня суспільства і держави, які мають свої особливості, ознаки, суть і т. ін.

Із такого логічного аналізу можна зробити висновок, що поняття „державний лад” (державний устрій) ширше від поняття державно-го правління та окремо взятих інших компонентів форми держави адміністративно-територіального устрою і державного режиму. Можливо, що адміністративно-територіальний устрій - унітарний, федеративний, конфедеративний - має більш суттєве значення, ніж форма правління. Цю тезу можна висунути як наукову гіпоте-зу, яку необхідно довести в процесі наукового аналізу практичного здійснення основних компонентів форми держави. Проблема ця полягає і в тому, що аналіз форми держави майже всі спеціалісти починають із форм політичного правління.

Зміст і форма дуже тісно взаємопов'язані, за ведучої ролі струк-тури і змісту. Як стверджують філософи, зміст і форма об'єктивно не існують ізольовано, безвідносно до їх взаємозв'язку в певній системі. Елементи і процеси, притаманні системі, є її змістом лише як певним чином організовані, тобто лише як такі, що існують у певній формі (поза формою ці елементи і процеси не є змістом), а форма завжди є нормою певного змісту, його внутрішньою струк-турою і зовнішнім виразом (відповідно виступаючи як зовнішня і внутрішня форма). Єдність змісту і форми є відношенням їх взає-мопроникнення, але сторони цього взаємовідношення - всі рівно-правні. У єдності змісту і форми визначальною стороною є зміст. Форма є продукт саморозвитку змісту, його певний аспект, але не пасивна щодо змісту. Як організація змісту, форма в певному ро-зумінні створює зміст. Внутрішня структура як єдине ціле і є зміст. Тому спробуємо спочатку розглянути структуру держави, її зміст.

Проста унітарна держава за своєю структурою або адміністра-тивно-територіальним поділом, оскільки це - єдина держава, скла-дається в сучасний період з таких структурних компонентів: найвищі представницькі органи державної влади - Верховна Рада (парламент) і Президент як інститути представницької державної влади, оскільки їх обирає народ; найвищі виконавчо-розпорядчі органи держави - Кабінет Міністрів України, який