За принципом поділу влади всі державні органи влади можна поділити на законодавчі, виконавчі, судові й контрольно-наглядо-ві, яких частково відносять до різних гілок влади.

їх можна класифікувати також на найвищі, центральні (мініс-терства) або органи управління, і місцеві державні органи влади. Можлива й інша класифікація.

З позицій соціологічного підходу, з позицій демократії всі пред-ставницькі органи влади формуються безпосередньо виборцями, народом. Тому парламент (Верховну Раду) і Президента необхідно віднести до представницьких органів влади. В ієрархії державних органів влади, а також у системі політичної влади вони є найви-щими державними органами її найбільш уповноваженими юридич-ними особами від усього суспільства. Вони є представниками на-ції, держави, народу на міжнародній арені та всередині своєї краї-ни. Оскільки народ обирає найвищі органи державної влади, вони є інструментом, політичною організацією (системою) всього наро-ду, всього суспільства. Народ, нація, які проживають сумісно і мають свою територію, за національним правом і рішенням ООН мають право на державне самовизначення, на свою державність і державу, тобто мають право створити свою державу. Така держава не є представником одного певного класу, а в нинішніх умовах вона є організацією всіх класів і соціальних груп, кожного грома-дянина, всіх націй, які проживають на території держави. З огляду на це держава - вже корпорація, асоціація, політична організація всього суспільства. Тому з позицій соціологічного підходу ця асо-ціація або організація, як юридична особа, складається з однієї сторони - з системи державних органів влади, які повністю, прямо чи опосередковано, залежать від виборців, котрі несуть усю полі-тичну і юридичну відповідальність за свою діяльність перед наро-дом. Держава і громадянин пов'язані між собою конституційними правами та обов'язками, взаємними правами та обов'язками вихо-дячи також із поняття громадянства. Серед цих прав варто виріз-нити право на рівність і рівноправність усіх громадян перед зако-ном і державою.

Держава і державна влада не можуть обійтися без громадян з політичних, економічних та інших соціальних причин. Громадяни, підприємства та організації громадян утримують і підтримують свою державу як платники податків, вони служать у Збройних Си-лах, у міліції (поліції) та обороняють свою державу від ймовірних противників, охороняють громадський порядок тощо.

Громадяни держави є державними службовцями, вони комплек-тують державний апарат. Тому ніяка держава не може обійтися без своїх громадян, і якби не було громадян, то кому потрібна держав-на влада - сама собі? Крім того, людина, громадянин у демократич-ному суспільстві є найвища соціальна цінність, і лише поруч із нею значаться культурні (духовні) цінності, а вже потім - матері-альні. Тому держава повинна в першу чергу дбати про нормальні умови життя і розвитку людей, своїх громадян, оскільки вони є найбільшим багатством будь-якої держави і суспільства. Таким чином, у структуру держави, особливо демократичної, входять громадяни держави та інші категорії людей (особи без громадянс-тва і т. ін.)

Отже, з позицій соціологічного підходу держава - це державна влада, державний апарат плюс громадяни, які безпосередньо чи опосередковано через різні суб'єкти політичної системи, органи місцевого самоврядування, а також індивідуально тією чи іншою мірою впливають на виконання завдань і функцій держави. Що-правда, з позицій внутрішньої структури суспільства, незважаючи на таку роль громадян, тут існують певні протиріччя, оскільки всі громадяни не можуть служити в державному апараті або в пред-ставницьких органах влади чи самоврядування. Тому умовно дер-жава як державний апарат і політико-представницькі органи влади після виборів і призначення на посади стають відносно незалеж-ними від виборців (громадян) і часом забувають, хто їх обрав і на кого вони повинні працювати, чиї потреби та інтереси захищати. Ці протиріччя усувають на наступних виборах і за допомогою ін-ших засобів.

Якщо розглядати державу з позицій міжнародного права і полі-тики, то держава зливається з країною, із суспільством, на чолі якого стоять уряд, президент і парламент. З позицій міжнародного права суверенна держава - це та, яка незалежна від інших держав, від іншої влади.

Отже з позицій структури держави і державної влади держава складається:

1) з представників народу - політиків, депутатів пар-ламенту; глави держави - президента, також обраного народом; представницьких органів місцевого самоврядування, яких не мож-на віднести до державного апарату, а також до громадських організацій і політичних партій, що обираються виборцями;

2) з судової влади (Конституційний Суд, Верховний Суд тощо);

3) з цент-ральних органів виконавчої влади і управління на чолі з урядом;

4) з державного апарату - громадян, які перебувають постійно або тимчасово на державній службі;

5) з виборців - громадяни, їх по-літичні об'єднання: політичні партії та громадські організації.

У колишньому СРСР державу зводили до державного апарату і формальних представницьких органів влади - Верховних Рад СРСР і республік, які збиралися лише для того, щоб прийняти за-кони. Над ними стояв, або керував ними, державний апарат під керівництвом Комуністичної партії (ЦК і Політбюро). Лише в останні роки - 1985-1990 рр. - змінилася діяльність Верховних Рад і співвідношення їх з державним апаратом. Держава-апарат і держава-асоціація - це різні види, а можливо, і типи держав. Практич-но всі правові та соціально-демократичні держави - це держави-асоціації, а не держави-апарат. У США, наприклад, державу розу-міють як велике організоване співтовариство на чолі з урядом.