Причому, в Україні навіть створено два органи, які займаються розробленням, узагальненням та аналізом пропозицій щодо зміни адміністративно-терито-ріального устрою. В рамках реалізації Концепції адмінреформи в Україні 8 сер-пня 2000 р. Л.Кучма підписав Указ „Про Комісію з питань адміністративно-тери-торіального устрою”, яку очолювали В.Литвин, Ю.Єхануров та О.Яковенко. А напередодні серпневого виступу Прези-дента 2002 р., вже при Кабінеті Міністрів було сформовано Міжвідомчу робочу групу з підготовки проекту Концепції удосконалення системи адміністратив-но-територіально устрою України (роз-порядження КМ від 19.08.2002 № 478-р), яку очолив віце-прем'єр-міністр України В.Роговий. Разом з тим, незважаючи на багаторічну працю, реальних результатів їх роботи по-ки що не спостерігається. Останній ва-ріант „Концепції удосконалення адмініст-ративно-територіально устрою України” передбачає продовження широкого обго-ворення Концепції та заходів, спрямова-них на її реалізацію, аж до 2010 р. Звідси виходить, що або Президент, заявляючи про нагальність даної реформи, по-спішив з власною ініціативою, або стра-теги з КМ і Адміністрації Президента не зрозуміли слова Президента, сказані до Дня Незалежності: „Назріла потреба в ад-міністративно-територіальній реформі. Розробку її концепції і широке громадсь-ке обговорення вже просто неможливо відкладати”.

Необхідно зазначити, що існуючий об-ласний поділ України успадкований від УРСР. У Радянській Україні область була базовим елементом структури „партії-держави”, тим рівнем, на якому забезпе-чувалося безпосереднє виконання волі цієї держави. Основним критерієм тери-торіального поділу була формула, що по-єднувала в собі економічно-управлінську доцільність з аспектами партійного та військово-мобілізаційного характеру. І хоча політична система нинішньої Украї-ни змінилася, але адміністративно-тери-торіальний устрій залишається без змін. Потребують удосконалення також існую-чі форми територіальної організації роз-селення. Існуючий нині поділ вже не від-повідає вимогам часу. Так, понад 50 міст мають населення менше 10 тис. чол., тобто нижче загальновизнаного крите-рію, а близько 20 міст - взагалі до 2,5 тис. чол. Архаїчність адміністративно-те-риторіального устрою в Україні підтвер-джується і такими прикладами. Велика Ялта включає в себе 30 селищ міського типу. З 167 міст загальнодержавного і об-ласного значення 83 мають в своєму складі інші населені пункти, із 280 міст районного значення до 109 входять 218 селищ міського типу і 91 селище.

Отже, недосконалість та суперечливість існуючого в Україні адміністративно-те-риторіального устрою визнається усіма заінтересованими сторонами. Водночас слід зазначити, що і серед політиків, і се-ред науковців не існує єдиної думки що-до напрямів змін. У наукових і громадсь-ких колах дискутується кілька проектів щодо можливого поділу України. Так, свого часу, у 1918 р. Центральна Рада ух-валила рішення поділити територію України на 30 земель - за історичною та етнографічною логікою. В даний час об-говорюються різні варіанти формування областей як регіонів базового рівня. Екс-перти Міжнародного інституту порівняль-ного аналізу ще 1998 р. як один з можли-вих варіантів запропонували запровадити на основі виділення українських терито-ріально-виробничих комплексів (ТВК) ад-міністративно-територіальний поділ на 9 регіонів: Київщина (в межах сучасних Київської та Чернігівської областей); Во-линь (в межах Житомирської, Рівненсь-кої та Волинської областей); Слобожан-щина (в межах Полтавської, Сумської та Харківської областей); Донеччина (в ме-жах Донецької та Луганської областей); Запоріжжя (в межах Дніпропетровської та Запорізької областей); Таврія (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, АР Крим, як варіант - можливе виділення АРК як окремого суб'єкта); Черкащина (Кіровоградська та Черкаська області); Поділля (Вінницька, Хмельницька та ча-стково Тернопільська області); Карпатсь-ка область (Львівська, Івано-Франківсь-ка, Чернівецька і Закарпатська області, частина Тернопільської), з можливими варіантами.

Разом з тим, як вважають аналітики Фонду „Співдружність”, уряд, розробив-ши зазначену вище Концепцію, демонст-рує своє небажання обговорювати варіант перерозподілу регіонів базового рівня. А тому сама проблематика зводиться до об-говорення статусу селищ міського типу, яким не знайшлось місця в Конституції, та необхідності об'єднання сіл під керів-ництво однієї сільської ради. Втім, як вва-жають аналітики Фонду, саме наявність значної кількості стагнаційних областей є однією з причин загострення суспільно-політичних протиріч сьогодення. За 11 років держава так і не створила рівноцін-них умов для розвитку регіонів. Державна протекціоністська політика щодо регіонів також виявилась неефективною. Як на-слідок - в Україні відсутні умови забезпе-чення сталого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, ефектив-ного державного управління та розвитку місцевого самоврядування, підвищення рівня життя населення, забезпечення до-держання гарантованих державою со-ціальних стандартів для кожного громадя-нина незалежно від місця його проживан-ня. Принцип субсидіарності залишається недосяжною декларацією і відомий лише вузьким спеціалістам.

Поняття адміністративно-територіаль-ного устрою - це законодавчо закріпле-ний поділ території держави на певні час-тини, відповідно до якого будується сис-тема місцевих державних органів. Саме нинішня система територіальної орга-нізації влади, яка і за формою і за суттю недуже змінилася з часів УРСР, виступає основним лобістом збереження „status quo”. Регіональній управлінській еліті, яка, незважаючи на стагнацію керованих нею територій, економічно зміцнилась і стала впливовою групою тиску, не вигідна зміна статусу в адміністративній ієрар-хії, особливо в контексті ідеї формування в Україні двопалатного парламенту. А враховуючи постійні протиріччя в трику-тнику „президент - уряд – парламент” політична вага регіональної еліти зрос-тає. Тому запропонований варіант Кон-цепції, незважаючи на вказані недоліки, все ж таки може бути підписаний Прези-дентом. Реформу адміністративно-тери-торіально устрою України очікує доля попередніх реформ, скоріше