Викладене вище є достатньо показовим у плані ефективності існуючої системи влади в Україні. Аналітики Фонду вважа-ють, що проблеми українських реформ зумовлюються надмірним втручанням в адміністративні процедури з політичних причин. Так склалося, що політика і дер-жавне управління в Україні існує як єдине ціле. Політики постійно втручаються в про-цес прийняття адміністративних рішень, а чиновники наділені правом розробляти політику та приймати стратегічні рішен-ня. Внаслідок цього маємо викривлені адміністративні процедури та неспромо-жність генерувати і виконувати стратегіч-ні цілі. На нашу думку, для виходу з існу-ючої ситуації потрібно чітко розмежувати та структурно рознести політичні й ад-міністративні функції в сфері державного управління. В цивілізованих державах ці функції виконуються різними структура-ми та людьми, оскільки потребують різ-них рівнів знань і вміння.

5.3. Ідея федералізму в Україні

Останнім часом в українській державі відчувається помітне посилення впливу регіонів на перебіг соціально-економічних та політичних процесів.

Існують також досить потужні політичні партії, які представляють саме інтереси тих чи інших регіонів. Це, у свою чергу, може призвести в найближчому майбутньому до ще більшого поширення ідеї федералізму. Федералізм як ефективно діюча система на сьогодні досить вда-ло зарекомендував себе передусім в таких краї-нах як США і Німеччина. До цієї системи зазначені країни дійшли поступово. Протягом певного періоду часу в складних економічних і політичних умовах було створено надійний механізм функціонування федеральної влади. Основою як американського, так і німецького федералізму є насамперед ринкова економіка, що функціонує на приватновласницькій основі, демократія, громадянство. Як США, так і Німеччина на сьогодні є високо розвинутими демократичними країнами зі сталими інститутами влади. Поряд з цим ступінь розвитку вказаних країн, рівень цивілізованості не перебувають в прямій залежності від форми державного ладу. Можна навести приклад інших, не менш високо розвинутих, демократичних країн, які є унітарними. Так, наприклад, в Японії, Франції, Італії існує досить високий рі-вень, життя, належним чином забезпечені права людини, ефективно і надійно функціонує держаний апарат. Отже, як така форма державного устрою ще не гарантує сталого розвитку держави, не вирішує всіх проблем, що можуть мати місце.

Питання щодо того, яка повинна бути в тій чи іншій країні форма державного устрою, залежить значною мірою від історичного розвитку держави, від тих передумов, що склалися впродовж тривалого періоду часу, від перспективи розвитку держави в майбутньому, збереження її територіальної цілісності і суверенітету. Тривале перебування українських земель в складі різних, жорстко централізованих держав створили умови для вкорінення у свідомість більшості українського народу ідеї побудови унітарної держави.
Впродовж багатьох років українські землі були штучно поділені на окремі території. Щодо українців проводилась політика асиміляції. Особливо це було відчутно на тих землях, що перебували у складі Російської імперії, а згодом і Радянського Союзу, який був фактично тією ж імперією, тільки більшовицькою. Українців у Російській державі не визнавали за окремий народ, слово „Україна” було у свій час заборонено, заборонялось також видання українською мовою книжок. Були знищені всі залишки автономії, на українські землі поширено загальноімперське законодавство. Досить згубним у плані русифікації був радянський період, період перебування України в складі тоталітарної держави. Все це призвело до того, що значну частину українців на південних і східних землях вдалося асимілювати. Не набагато кращим було становище на територіях, які перебували під владою Речі Посполитої, а згодом Австро-Угорщини. Проте наслідки асиміляції на землях, підвладних імперії Габсбургів, не були такими катастрофічними. Очевидно, причинами того можна вважати те, що в Австро-Угорщині проводили більш виважену політику щодо інших націй, у тому числі й до українців, в країні існували певні, хоч і обмежені демократичні інститути. Поряд з цим українці значною мірою відрізнялися своїм менталітетом, мовою, звичаями, культурою від панівної нації і асимілювати їх було важче.

Незважаючи на несприятливі умови розвит-ку впродовж тривалого періоду історії, українсь-кій нації на всіх етнічних територіях, як свідчать результати останнього перепису населення, вда-лося залишитись етнічною більшістю. А у півден-них та східних областях, хоч і переважає росій-ськомовне середовище, але все ж таки переваж-на більшість населення під час перепису визна-чилась як етнічні українці. Єдина територія на сьогодні в межах Української держави, де укра-їнці перебувають в меншості, - це Крим. Про-те в даному регіоні вони становлять досить зна-чний відсоток, а переважання росіян було наслід-ком штучного процесу. У Криму на сьогодні створено певний небезпечний прецедент. З одно-го боку, Україна, відповідно до ч. 2 ст. 2 Консти-туції, є унітарною державою, з іншого - Крим-ська автономія має певні ознаки суб'єкта феде-рації: наявність Конституції, відповідних органів державної влади, можливість зносин з іншими державами та міжнародними організаціями тощо. Певний період часу існувала також посада Пре-зидента, яка своєчасно була скасована. Наявність досить широких повноважень, які має Кримсь-ка автономія у порівнянні з іншими областями, може за певних умов призвести до безконтроль-ної та некерованої федералізації України.

Зважаючи на те, що титульна, державотворча нація практично на всій території України скла-дає більшість, ідея федералізму насамперед за на-ціональною ознакою не може бути реалізована. Україна надто довго йшла до незалежності, щоб нині опинитися на межі розпаду на окремі тери-торії.

В Україні ніколи не була реальністю ідея фе-дералізму. Хоч в окремі періоди історії можна простежити розвиток самої ідеї федералізму. Чи-мало зробили для її поширення члени Кирило-Мефодіївського братства, котрі наголошували на необхідності створення слов'янської федерації, у якій кожен