Прикладом парламентської республіки може служити Італія. Італійський парламент володіє розвинутими і багаточисленними форма-ми контролю за діяльністю уряду і адміністрації. Крім традиційних ви-несення вотуму недовіри, прийняття резолюцій осудження та інше, па-лати мають право заслуховувати на засіданнях або в комісіях керівників державної адміністрації, вимагати від міністрів інформацію і документи.

Парламентська республіка може мати як двопалатний, так і одно-палатний парламент.

Парламентська республіка менш поширена форма правління, ніж республіка президентська. У наш час парламентська республіка іс-нує в Італії, Австрії, ФРН, Фінляндії, Ірландії, Індії, Ізраїлі, Греції та деяких інших державах.

Президентська республіка являє собою таку форму правління, яка, перш за все, характеризується поєднанням в руках президента повноважень глави держави і глави уряду. Він обирається всім насе-ленням, так як і парламент. Формально не підзвітний парламенту Президент - глава виконавчої влади. Уряд президентської республі-ки несе відповідальність перед президентом. Президент на свій розсуд призначає, переміщує і відсторонює від посад членів уряду. Він має право вето на закони, які приймаються парламентом. Як глава дер-жави він представляє державу на міжнародній арені, може підпису-вати міжнародні угоди з наступною їх ратифікацією парламентом. Президент є головнокомандувачем збройних сил держави.

Історично президентська республіка вперше була створена в США на основі Конституції 1787 р. Система вищих органів державної вла-ди базується на основі принципу „стримувань” та „противаг”, згідно з яким президент, конгрес, Верховний суд наділяються такими пов-новаженнями, які дозволяють їм впливати один на одного.

Президентська республіка є досить гнучкою і пристосовується до різних форм правління. Ця форма правління набула досить широкого розповсюдження в державах, що звільнились від колоніальної залеж-ності. Не варто взагалі абсолютувати оцінку тих чи інших політич-них форм поза залежністю їх від конкретного політичного змісту.

У практиці державного будівництва сучасних держав зустрічають-ся форми правління, які не вкладаються в звичну для науки держав-ного права класифікацію. Мова йде про змішані форми правління, в яких поєднуються різні елементи, часто досить суперечливі.

Щодо України, то вона теж має змішану форму правління. У ній вба-чаються ознаки як президентської (вибори президента населенням, широке коло його повноважень), так і парламентської (обов'язкове затвердження Верховною Радою провідних членів уряду, можливість вияву парламентом недовіри уряду) республіки.

Характерні риси різновидів республіканської форми правління

Критерії для порівняння | Парламентська республіка | Президентська республіка | Змішана республіка

Порядок формування уряду уряд | Уряд формується парламентом на партійних засадах із числа представників партії (-ій), які мають більшість у парламенті. | Уряд формується через призначення членів президентом незалежно від партійного складу парламенту | Президент особисто пропонує склад уряду, який обов’язково має затверджуватися парламентом

Обсяг повноважень президента | Президент є главою держави, але вико-нує, переважно, пред-ставницькі функції. | Президент одночас-но є главою держа-ви та главою вико-навчої гілки влади. | Займається питан-нями оборони, націо-нальної безпеки, при-значає прем'єра тощо.

Наявність посади прем'єр-міністра | Посада існує, при-чому часто глава уряду є першим ке-рівником держави. | Як правило, ця по-сада відсутня. | Посада існує; прем'єр-міністр очо-лює виконавчу гіл-ку влади.

Всенародне голосу-вання | Президент обирає-ться парламентом, або колегіями знач-ну частину яких становлять депу-тати парламенту та члени представ-ницької влади облас-тей, штатів, зе-мель тощо. | Президент обирає-ться на прямих і загальних виборах або особливою ко-легією виборців, членів якої обирає населення. | Президент обирає-ться всенародним голосуванням.

3. Класифікація форм державного устрою

Розглядаючи способи устрою державної влади, слід зазначити, що в навчальній літературі частіше вживається термін „форма державного устрою”. Він охоплює всю форму держави на даному етапі розвитку в конкретній країні.

Державний устрій – це поділ країни на певні складові та розподіл влади між нею та цими складовими. Історично склалися три форми державного устрою:

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

Унітарна держава Федерація Конфедерація

Унітарна держава - проста єдина держава, час-тинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав.

Федерація - складова союзна держава, частинами якої є державні утво-рення, що мають суверенні пра-ва.

Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Поль-ща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фін-ляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):

єдина конституція (конституції прийняті в більшості кра-їн світу);

- єдина система вищих органів державної влади – глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

- єдине громадянство і єдина державна символіка;

- єдина система законодавства і єдина судова система;

- адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

- в міжнародних відносинах виступає одноособово.

Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні - області, у Польщі - воєводства, в Англії - графства, в Італії - провінції.

Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Із-раїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні - це Автономна Республіка Крим. Такі держави нази-вають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих орга-нів влади перебувають призначені з центру посадові особи, кот-рі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентра-лізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість пи-тань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє само-врядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законо-давства. У такому разі закони приймаються парламентом авто-номії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку де-легування йому законодавчих повноважень центральним зако-нодавчим органом у