Надзвичайно важливим моментом при проведенні аналізу ліквідності балансу є віднесення тих чи інших активів та пасивів до конкретної групи. Методи, що пропонуються у навчальній літературі з економічного аналізу є суто формальними. Групування повинно проводитись при максимально можливій кількості залученої інформації з різноманітних джерел (про що було сказано вище) та враховуючи особливості, притаманні кожному підприємству. Наприклад, незавершене будівництво попадає в групу А4, але якщо це якийсь недобудований торговельний заклад, при будівництві якого використовувались якісні матеріали та сучасні технології, розташований в центрі столичного міста, то продати його не складе суттєвих проблем. Тобто, подібні активи можна відносити до групи А3. З іншого боку, матеріальні цінності (запаси) що не користуються попитом реалізувати практично неможливо і, відповідно, вони попадають у групу А4. До того ж, варто враховувати, що при необхідності реалізації активу його вартість зменшується пропорційно його реалізації – чим скоріше тим дешевше. Дебіторська заборгованість, особливо в умовах кризи, не сплачується в повних обсягах (іноді втрати набувають загрозливих масштабів) і тому значну її частину можна заздалегідь відносити до резерву сумнівних боргів. Доречно також провести аналіз платоспроможності окремих дебіторів. Подібним чином потрібно розподіляти по групам усі активи підприємства.

Отже, першим кроком у визначенні здатності підприємства покривати свої зобов’язання є класифікація активів за ознакою ліквідності і пасивів за ознакою терміновості погашення. Віднесення того чи іншого активу до відповідної групи не повинно бути суто формальним. У разі нестачі інформації можливе залучення додаткових відомостей внутрішньогалузевого обліку, загальнодоступної інформації щодо специфіки галузі, у якій працює підприємство і т. д. Класифікація активів та пасивів, їх порівняння, дає загальну характеристику фінансового стану підприємства.

Далі, на основі проведеного розподілу, здійснюється розрахунок показників ліквідності та платоспроможності, що уточнюють та деталізують попередні висновки.

1.4. Основні показники, що характеризують ліквідність та платоспроможність

Коефіцієнти (показники) це співвідношення одних статей (груп статей) балансу до інших. Співвідношення груп активів та пасивів балансу ліквідності утворюють два коефіцієнта ліквідності та один платоспроможності (саме так на думку автора даної роботи найдоцільніше їх класифікувати), які зручно представити у вигляді таблиці:

Показники ліквідності та платоспроможності

Таблиця 1.4.1

Показник | Порядок розрахунку | Економічний зміст показника

Коефіцієнт платоспроможності (абсолютної ліквідності) | Показує яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити відразу або на протязі двох-трьох днів (реалізація цінних паперів)

Коефіцієнт проміжної ліквідності (швидкої, суворої) | Виражає здатність підприємства розраховуватись з кредиторами в найближчому майбутньому – близько 1 місяця (повернення дебіторської заборгованості або її реалізація)

Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) | Відображає здатність підприємства розраховуватись зі своїми кредиторами шляхом перетворення в грошову форму усіх оборотних активів

Коефіцієнт платоспроможності (а не коефіцієнт абсолютної ліквідності, що є також досить вдалою назвою) названий так тому що саме він відображає здатність підприємства оплачувати свої зобов’язання реальними грошовими коштами, тобто здатність платити. Доречно зауважити, що саме тут виявляється важливість правильного розбиття на групи активів підприємства. Мається на увазі цінні папери – якщо це, наприклад, акції збиткового та фінансово нестійкого підприємства, то реалізувати їх практично неможливо і в групу А1 відносити недоцільно. Інші два показники виражають потенційну платоспроможність, тобто ліквідність, тому і названі коефіцієнтами ліквідності.

Усім цим показникам надаються так звані нормативні значення які свідчать про те що у підприємства ліквідність та платоспроможність перебувають у задовільному стані. Дані нормативи суттєво відрізняються у різних авторів (див. табл.).

Нормативи показників ліквідності та платоспроможності

Таблиця 1.4.2

Показник | Нормативне значення

Коефіцієнт платоспроможності (абсолютної ліквідності) | 0,2 – 0,25

Коефіцієнт швидкої ліквідності (проміжної, суворої) | 0,7 – 0,8

Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) | 2 – 2,5

Вважається, що якщо грошові кошти покривають 20% поточних зобов’язань (причому ця цифра ніяк не обґрунтовується), то підприємство здатне провадити поточні розрахунки (тобто в межах кількох днів). Зрозуміло, що ймовірність пред’явлення вимог негайної оплати усіма кредиторами відразу малоймовірна (при умові проведення прогнозованої та виваженої політики). Важливо зазначити, що до показника платоспроможності (абсолютної ліквідності) необхідно ставитися з обережністю. Справа в тому, що грошові засоби мають найменші строки обороту які можуть обчислюватися навіть не днями, а годинами і, відповідно, баланс, як моментальний знімок на початок і кінець року, не відображає реального стану справ. В цьому випадку, можна розраховувати усереднені показники залишку грошових коштів в межах, скажімо, одного місяця (на початок і кінець року), що дозволить отримати реальну картину забезпеченості підприємства найбільш ліквідними засобами.

Високі нормативи коефіцієнту швидкої ліквідності зумовлені природою дебіторської заборгованості – уся вона ніколи не повертається на підприємство. Ця проблема особливо актуальна для України та інших країн СНД.

Коефіцієнт покриття вказує на раціональне співвідношення між поточними активами та пасивами. А оскільки запаси дуже часто важко перетворити в абсолютно ліквідні активи, то норматив сягає 2.

Мінімальною умовою ліквідності підприємства є наявність власного оборотний капіталу:

ВОК =ВК – НА

де, ВОК – власний оборотний капітал;

ВК – власний капітал (Ф.1, р.380+430+630);

НА – необоротні активи (Ф.1, р.080);

Для зручності можна все це представити у вигляді схеми (див. рис.).

Існують різні підходи до визначення нормативу власного оборотного капіталу. У західній практиці величина мінімально необхідного власного оборотного капіталу визначаться різницею між строками погашення кредиторської та дебіторської заборгованості [13, С 24]. Інший підхід вимагає щоб власний оборотний капітал покривав все що необхідно виробництву (нормативні запаси), неліквідні (неякісні) оборотні засоби (тобто такі, реалізація яких неможлива) а також різницю між балансовою та ринковою вартістю ліквідних оборотних засобів (зрозуміло що балансова та