Своєрідною реакцією на суспільно-політичну дійсність була поема-видіння «Поворот» (1922-1927), глибокий підтекст і візійність якої ускладнюють її прочитання і витлумачення. Сюрреалістичні видива, авторські інтенції. містичні образи-символи поєднані з реальними спогадами митця, в серці якого розлилася «туги повінь», панує «віра-невіра». Знесилений нерівним протистоянням зі зловорожими силами, він прагне воскреснути духом, почерпнувши свіжих сил у матері-землі (уривок поеми «О хоч би раз.» перегукується з поезією-молитвою І.Франка «Земле моя, всеплодющая мати»). Однак у мить, коли, здавалося б, «здужав, підвівся / думав: воскрес», він усвідомлює, що довкола - суцільна руїна:

Глянув - безодня, Руки потерпли,

трупи кругом, дух мій охляв -

ворон безокий трупом на гори,

плеще кругом. трупом я впав [3, с. 153].

Символічні образи віщуна смерті ворона, чорного полоза, відвідини мертвого міста, зустріч із покійником зливаються воєдино з реаліями поетового життя.

У вставній бувальщині про голодомор 1921 році автор художньо трансформує образ біблійної Соломеї - винуватиці смерті Йоанна Предтечі. В умовах жорсткої дійсності українська Соломія, змучена голодом і страхом, скоїла гріх дітовбивства: «дітей тих поколола / і стала їсти» [3, с. 168]. Вирок людського суду був не менш страшним: жінку живцем поховали у власноруч викопаній могилі.

Архетип смерті у рецепції автора усимволізовується; інакомовність, форма сну-марення дають йому змогу медитувати над власним життям і смертю. Він ніби гортає сторінки свого «страшного битія» і висновкує: «на мене тричі полювала смерть» [3, с. 157]. Хто ж вийде переможцем у четвертому двобої? Поет розуміє, що жити залишилося недовго, але сподівається, що залишене ним у спадок наступним поколінням житиме. Він вірить у своє відродження у слові. А ще сподівався, що здійсниться його «fata morgana» - Україна стане незалежною державою, очевидно, тому рефреном повторюються у поемі рядки: «Золоті човни, / причаливши до берега, / зникали / у сизо-голубім затоні» [3, с. 171]. Актуальними і нині залишаються слова поета, звернені до нині сущих: «Надійтеся не на чужі, / а на свої, / на власні сили», бо «лежавши на печі, / держави не збудуєш» [3, с. 170]. Поділяємо думку О.Томчука, що М.Драй-Хмара «не був строго інтровертованим поетом. Його лірика живилась не тільки імпульсами психологічного плану. Вона загалом позначена гострою реакцією на оточуючий світ, на явища суспільного порядку» [9, с. 67].

Хто вартий безсмертя? Пам'ять про кого житиме у серцях нащадків? У поетичному світі М.Драй-Хмари - це мрійники, бунтівники, герої, справжні співці, ті, хто «кров'ю скропив золоту казку» [3, с. 140]. Митець розумів, що всі вони роковані на передчасну, трагічну смерть: у серці кожного з них «вістря ятагана, / і кожне серце стягує аркан» [3, с. 139]. Однак позиціонував себе одним із них, бо вірив у високість людського духу, бо розумів, що фізична смерть - de facto, а душа безсмертна - de jure. Поет переконаний, що у тріаді «життя-смерть-безсмертя» другий із компонентів не просто протистоїть першому, а виступає тією межовою ситуацією, за якою приходить або забуття, або безсмертя. Смерть стає початком життя на новому витку спіралі буття, тому, художньо моделюючи ситуації умирання, він метафорично виражає смерть через сон і пробудження («Поворот»), відділення душі від тіла («Друге народження», «Кошмар»). Поет жив у передчутті смерті: «Я на порозі вічності лежу / і п'ю / її холодний келех» [3, с.163].

Два роки - після першого арешту в лютому 1933 і трьохмісячного ув'язнення до другого арешту 4 вересня 1935 - були особливо важкими. «Михайло Панасович залишився без роботи - книги його вилучені з бібліотек, заборонено друкувати, брати на працю; друзі, знайомі боялися вітатися на вулиці, продані найкращі речі» [4, с. 126], - писав М.Жулинський. Уперше М.Драй-Хмару було заарештовано разом із його родичем, ректором Київського музичного Інституту Миколою Грінченком. їм інкримінували приналежність до «націоналістично- терористичної' організації Миколи Зерова». Драй-Хмара свою приналежність не визнав, слідству забракло доказів і справу передали на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР.

Коли дружина Ніна Петрівна запитала чоловіка, за що його ув'язнено, то у відповідь прозвучало: «Тому, що я український інтелігент» [4, с. 126]. За що? Це питання довгі десятиліття тривожило і друзів, і дружину, і доньку - Оксану Ашер, яка 1976 р. в Сорбоннському університеті блискуче захистила дисертацію з україніки «Драй-Хмара і українська «неокласична» школа»...

«Скажи мені: / за що? / За що мене убили?» [3, с. 165], - запитував поет, до кінця не усвідомлюючи абсурдної логіки знищення української інтелігенції. Загроза фізичного знищення стала для нього цілком реальною, особливо після другого арешту 4 вересня 1935 р. Але поет тримався мужньо, відстоював власну позицію: до терористичної групи не належав. Тому ухвалою Московської Особливої наради від 28 березня 1936 р. поета «за контрреволюційну діяльність» ув'язнено у північно-східних концтаборах терміном на 5 років. Він жив вірою, що побачить донечку і дружину, тому, тяжко працюючи, добивався стаханівської картки на харчування, надіявся, що на Колимі йому зарахують