УДК 82.0.+82.321.1

О.В.ВІрич

Трагедія екзистенційного не вибору (на матеріалі «Щоденника страченої» М.Матіос)

У статті досліджується значення проблеми вибору та екзистенціалу собівідповідності в бутті героїні, акцентується увага на психічних передумовах формування своєрідного типу екзистенції героїні.

Ключові слова: екзистенція, буття, модус розсіяння, модус концентрації.

Якщо взяти за основу думку Г.С.Сковороди про духовність як умову істинного народження людини, то можна твердити, що втрата духовності веде до її загибелі, а отже й втрати істинного життя. Адже саме це глибинноособистісне, духовнодушевне існування конкретної людини в оточуючому світі, її реакції на виклики цього світу та осмислення себе і свою місця в ньому й становлять, власне, те ядро, що робить людину неповторною, єдиною в своєму роді духовною істотою.

Оскільки розгляд конкретно існуючого буття конкретно існуючою індивіда («єдиного») у даному конкретному хронотопі (М.Бахтін), буття «тут і зараз» («Dasein») є предметом екзистенційного дискурсу, то саме в межах цього дискурсу розглянемо драму страченого життя головної героїні психологічної розвідки М.Матіос «Щоденник страченої» та розкриємо причини її життєвої катастрофи.

Для досягнення поставленої мети слід реалізувати наступні завдання:

з'ясувати психічні передумови формування своєрідного типу екзистенції героїні;

розкрити значення проблеми вибору та екзистенціалу собівідповідності в бутті героїні.

Творчість М.Матіос стабільно в центрі уваги критиків та літературознавців. Вона була предметом дослідження С. Жили, Б.Червака, Я.Голобородька, Р.Харчук, а також численних відгуків у пресі, на Інтернетсайтах.

У ряді досліджень певна увага приділена розгляду окремих проблем і під кутом зору екзистенційного філософування: так в дисертації І.ЛНасмінчук, присвяченій особливостям індивідуального стилю письменниці, цілий розділ присвячено жіночій екзистенції [8].

Проте, на нашу думку, ця проблема потребує більш глибокого, системного розгляду.

Говорячи про системність у застосуванні екзистенційнофілософської парадигми слід враховувати той факт, що сама ця філософія як така, що осмислює конкретне буття «тут і зараз» конкретною індивідуума в його неповторності на відміну від раціоналістичних типів філософування, не є і бути не може систематичною стрункою теорією. Думається, що найоптимальнішим і найбільш ефективним при дослідженні екзистентних аспектів буття героїні «Щоденника страченої» буде аналіз цього образу в дискурсі наміченого ще Блаженним Августином, започаткованого Б.Паскалем та детально розробленого С.К'єркегором вчення про два модуси буття: модус розсіяння (розпорошеності) та модус концентрації (зібраності), кожному з яких відповідає певна стадія існування, що протікає в певному хронотопі.

Обидва модуси буття пов'язані у С.К'єркегора з основним поняттям його філософії поняттям вибору. Людиною, вважав філософ, можна стати тільки через вибір самого себе. «Людина це та, що вибрала себе» [2, с.251]. З цією тезою данського мислителя солідаризуються й інші філософиекзистенціалісти.

Вибрати себе людина може лише в межах зібраності, концентрації своєї екзистенції довкіл єдиного центру, яким є суть людини, її особистість, її «місце в бутті». Вибір свого місця в бутті пов'язаний з поняттям відповідальності. «Вибрати саму себе значить воістину і свідомо взяти на себе відповідальність за всяке діло і слово» [2, с.305]. З цим основним актом абсолютного вибору пов'язані всі інші вибори, які людині приходиться неодноразово робити в житті і відповідати за них. Але всі вони, навіть такі, що знаменують важливі етапи в житті людини, є наслідком того основного абсолютного вибору вибору себе самого і свого місця в бутті. Якщо цей абсолютний вибір не зроблено, то буття людини є штучним, не дійсним.

Отже, існування в модусі розсіяння, коли людина охоплена колом буденних проблем, чи зваблюється тим, що знаходиться ззовні, в просторі поза нею, вона все далі відходить від самої себе, бо, як каже, К'єркегор, «життя не дає людині опам'ятатися й зосередитись на самій собі» [2, с.412]. Оскільки абсолютний вибір, що є основою істинного буття можна зробити лише в модусі концентрації, то буття в модусі розсіяння є неістинним, штучним.

Відповідно до двох модусів буття К'єркегор визначає три стадії розвитку людського духу: естетичну, що протікає в модусі розсіяння, етичну та релігійну, які можуть існувати лише в модусі концентрації.

«Якщо на естетичній стадії, трактує вчення К'єркегора І.Нарський, людина живе перемінним сучасним та згадує про минуле, а на етичній сподівається на майбутнє, то на релігійній вона у своїх пошуках може нарешті подолати розірваність часу, і мить, яку вона переживає, виявляється якісно іншою, об'єднуючи під знаком вічності всі три часові модуси минуле, сучасне та майбутнє» [6, с. 113].

Виходячи з концепції двох модусів людського існування, розглянемо трагедію героїні твору М.Матіос.

З Ларисою Ковальчук читач знайомиться в час, коли вона перебуває в межовій ситуації: фізично в стані «напівжигтя, напівумирання в очікуванні чергової операції»; морально в стані емоційного напруження, пов'язаною з долею чоловіка, що багато років був об'єктом її палкої пристрасті, а потім двічі вистрелив у неї з «баретти», за що його чекає покарання.

В цій кризовій ситуації жінка знаходить сама себе в стані цілковитої порожнечі й повного збайдужіння: «.. .розумію, що я тепер всього лише порожня, золота колись, амфора, з якої витрусили всі її потьмянілі золота, запахи, дотики і амброзію», «...мушу зізнаватися, що не шкодую ні за чим і ні за ким. Хіба що за одним лише чоловіком, який любив спати по діагоналі ліжка, закинувши одну руку за голову, а другою стискаючи мою праву грудь» [4, с. 19].

К.Ясперс стверджував: те, що перед