Avtoref
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ім. Г.С.СКОВОРОДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Таран Володимир Олександрович
УДК: 141, 7:321(477)
КОНЦЕПЦІЯ ІДЕОЛОГІЇ ПЕРЕХІДНОГО СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО АНАЛІЗУ
Спеціальність 09.00.03 — соціальна філософія
та філософія історії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
-
Київ — 2001
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі соціально-економічних дисциплін
Запорізького юридичного інституту, Міністерство внутрішніх справ України
Науковий консультант - доктор філософських наук, доцент
Жадько Віталій Андрійович, Запорізький інститут
державного і муніципального управління, професор
кафедри адміністративного і господарського права
Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор
Михальченко Микола Іванович, Інститут соціології
НАН України, головний науковий співробітник;
доктор філософських наук, ст. наук. співробітник
Любивий Ярослав Валерійович, Інститут філософії
ім. Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий
співробітник;
доктор філософських наук, доцент
Ананьїн Валерій Опанасович, Київський військовий
інститут управління і зв`язку, Міністерство оборони
України, начальник кафедри соціально-гуманітарних
дисциплін
Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра
філософії науки і культурології, м.Київ.
Захист відбудеться 21.09.2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .161.02 в Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (01001), м.Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий 21.08.2001 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.А.Ситниченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Всебічний і грунтовний аналіз феномена ідеології на тлі глибоких трансформаційних змін, які відбуваються в сучасних перехідних суспільствах, зумовлений цілою низкою причин соціально-економічного, суспільно-політичного, духовно-культурного, філософсько-світоглядного, науково-теоретичного характеру. Особливо це стосується пострадянських країн. Тривалість кризових явищ у суспільствах, які тільки-но вийшли з жорстких обіймів ідеологічного контролю, вимагає пошуків нових підходів до розуміння сутності, місця і ролі ідеології в перехідних процесах. Зважаючи на зазначене, актуальними для філософської теорії та суспільно-політичної практики є проблеми:
- переосмислення теоретико-методологічних підходів щодо аналізу феномена ідеології з урахуванням тенденцій, властивих сучасним типам перехідних суспільств;
- розробка теоретичних моделей суб’єктів ідеології та виявлення особливостей формування та функціонування суб’єктів ідеологічних відносин у пострадянському суспільному просторі;
- виявлення основних ідеологічних пріоритетів у соціальному просторі перехідного українського суспільства та тих провідних детермінант, які зумовлюють їх формування;
- подолання упередженості в оцінці місця державної ідеології в процесі формування демократичних, правових, соціальних відносин, що потребує виявлення її суб’єкта, сутності, соціально-політичної ролі та основних змістовних моментів, притаманних їй на перехідному етапі розвитку українського суспільства;
- знаходження духовно-ідеологічної основи, на якій в умовах загальноєвропейської та локальноукраїнської кризи індивідуальної і колективної самототожності може формуватись українська національна ідентичність.
Ступінь наукової розробки проблеми.
Інтерес до ідеологічного феномену має давню традицію, яка чітко простежується в історії, починаючи зі спроб цілеспрямованого осмислення природи та сутності держави, пошуків причин поділу суспільства на різні соціально-політичні групи, виявлення особливостей формування та регуляції відносин між державою, владою і суспільством у відповідності з конкретно-історичними умовами, вибору найбільш досконалої моделі внутрішнього устрою держави та стратегії її розвитку тощо. Ці питання знайшли глибоке обгрунтування в соціальних вченнях Конфуція, Платона, Арістотеля, Т.Гоббса, Ж.-Ж.Руссо, Монтеск’є, Гегеля, багатьох інших мислителів.
Потужний поштовх до наукового аналізу духовних явищ ідеологічного змісту був зумовлений об’єктивним процесом розвитку капіталізму, який супроводжувався загостренням внутрішньодержавних і міждержавних соціально-політичних відносин, необхідністю ідейного обгрунтування претензій на владу і політичне лідерство кожної з конфліктуючих сторін. І вже з початку ХІХ століття - часу введення Д. де Трасі поняття “ідеологія” - цей феномен постійно знаходиться в центрі уваги різних наук - філософії, соціології, політології, права, психології тощо. Це яскраво підтверджують роботи К.Маркса, Г.Плєханова, В.Парето, В.Дільтея, Х.Ортега-і-Гассета, Е.Дюркгейма, М.Селігера, М.Шелера, К.Мангейма, інших авторів.
Особливої гостроти ідеологічні проблеми набувають в середині та другій половині ХХ століття - в період економічного і політичного протистояння різних суспільно-політичних світових систем. Ідеологічна “зброя”, ідеологічна аргументація, ідеологічна фразеологія і риторика стають запорукою підтримки відповідного рейтингу тієї чи іншої суспільно-економічної і державно-політичної системи, визначаючи не тільки пошуки ідеологічних пріоритетів її подальшого розвитку, але й вироблення механізмів гармонізації внутрісистемних відносин. В центрі ідеологічних досліджень зазвичай опиняються не тільки теоретико-методологічні основи ідеологічного феномена, але й найбільш суттєві, визначальні явища суспільного життя, починаючи з окремих, відносно часткових його аспектів, або проблем локально-національного характеру (наприклад, ідеології етнічного націоналізму, у тому числі й українського - Д.Донцов, В.Лисняк-Рудницький, Д.Ткачук, М.Шлемкевич), і закінчуючи глобальними проблемами світового масштабу (ідеологія інформаційних, “постіндустріальних суспільств”, суспільств “третьої хвилі” і т.ін., концептуальні основи якої розробляються С.Маллетом, А.Гольцом, А.Туреном, Р.Гароді, Д.Беллом, З.Бжезінським, О.Тоффлером, Й.Масудою, Д.Лайоном та ін. і сприяють підходу до розуміння нових обставин людського існування).
Активізація уваги до ідеології стає більш помітною в перехідні, переломні, кризові періоди розвитку суспільства, коли надзвичайно актуалізується проблема соціального самовизначення, необхідність вибору моделі соціального майбутнього. Це цілком відповідає сучасному перехідному стану українського суспільства. Сукупність різноманітних проявів і тенденцій соціальних процесів не тільки об`єктивно впливає на характер ідеологічних процесів у ньому, але й створює передумови для формування численних думок, висновків, оцінок з боку науковців - філософів, політологів, соціологів, етнографів, соціальних психологів, конфліктологів - щодо ідеології та ідеологічних явищ. Результатом підвищеного інтересу до ідеології серед вітчизняних мислителів стали дослідження різних аспектів ідеологічного феномена, що лежать як у науково-теоретичній, так і соціально-практичній площині.
Важлива роль тут належить аналізу стану та спрямованості духовно-культурних (Р.Арцишевський, В.Вовк, В.Жадько, Л.Кривега, С.Кримський, Я.Любивий, Б.Парахонський, М.Попович, В.Табачковський, В.Шинкарук та ін.) та соціально-політичних процесів перехідного етапу (Є.Бистрицький, В.Горбатенко, С.Катаєв, К.Майданик, С.Макєєв, Д.Мейс, В.Кремень, В.Полохало, В.Сіденко, В.Степаненко, В.Ткаченко), що дозволило виявити змістовні особливості становлення основних ідеологічних пріоритетів у суспільстві та висвітлити механізм формування нової системи суб`єктів ідеологічних відносин. Враховуючи реалії сучасного життя, значна увага приділяється ролі національно-культурного чинника в соціальному житті та ідеологічних процесах (І.Дзюба, Б.Попов, В.Піддубний, В.Ігнатов, М.Степико, Л.Шкляр та ін.).
Цілий ряд робіт безпосередньо присвячено дослідженню природи й сутнісних моментів ідеології (В.Воловик, І.Гавриленко, М.Міщенко, М.Михальченко, В.Нечипоренко, Є.Суїменко), тим її формам і напрямкам, які мають безпосереднє відношення до ідеологічного процесу в Україні, зокрема ідеології комунізму (С.Кульчицький), консерватизму (В.Воронкова), анархізму (Л.Мамут, А.Біденко, В.Федотова), націоналізму (О.Майборода), соціал-демократії (В.Медведчук), націонал-комунізму (Дж.Мейс, М.Панчук, Г.Дичковська, П.Кузик), зв`язку із соціальною психологією і ментальністю (В.Войтенко, П.Гнатенко, Є.Головаха, Р.Додонов, А.Черниш), з релігійною свідомістю (Г.Рафальська, З.Тимошенко, О.Хомчук). Особливе місце займає розробка ідеології державотворення (В.Горбатенко, М.Михальченко, Ю.Римаренко, Б.Корольова, В.Бабкін), яка містить і проблему формування духовної єдності українського народу (М.Вівчарик, О.Забужко, М.Павловський).
У той же час необхідно відзначити недостатність комплексних досліджень феномена ідеології в перехідних суспільствах, які б узагальнювали існуючі науково-теоретичні розробки даного питання і виходили на адекватний змісту сучасних подій рівень оцінки стану і перспектив ідеологічного процесу в умовах активного національного і державотворчого процесу.
Об`єктом даного дисертаційного дослідження є перехідне суспільство, що перебуває в стані глибоких духовно-ідеологічних змін, визначальних для спрямованості його подальшого розвитку.
Предметом дослідження є ідеологія як духовно-практичний феномен та закономірності її існування і трансформації в перехідному пострадянському суспільстві.
Викладене вище дозволяє визначити головну мету дисертаційного дослідження - розробку теоретичної концепції, яка б адекватно відтворювала наявну ідеологічну ситуацію в пострадянських перехідних умовах, визначала вектори спрямованості ідеологічного процесу, виявляла основні тенденції формування й функціонування найбільш активних суб`єктів соціально-політичних та ідеологічних відносин у суспільстві.
Досягненню цієї мети сприяє вирішення таких дослідницьких завдань:
- знаходження теоретико-методологічних підстав аналізу ідеологічного феномена, властивого перехідному суспільному процесу;
- дослідження провідних чинників формування ідеології перехідного суспільства та аналіз стану і перспектив розвитку основних ідеологічних напрямків у його соціальному просторі;
- розробка теоретичних моделей суб’єктів ідеологічних відносин у суспільстві перехідного типу та простеження тенденцій їх формування й функціонування в пострадянській Україні;
- виявлення сутності та основних спрямувань державної ідеології на перехідному етапі суспільного розвитку в умовах націо- і державотворення;
- визначення функціональних і змістовних засад формування державницького напрямку в ідеології перехідного українського суспільства.
Методологічна основа дослідження і джерела. Пошуки нестандартних рішень при розробці дисертаційної проблеми спонукали до необхідності виходити з потреб сучасного етапу розвитку науки, яка вимагає застосування нових парадигмальних установок онтологічного та логіко-гносеологічного плану. Виходячи з цього, методологічною основою дисертації став соціокультурний підхід, який дозволяє органічно й системноцілісно поєднати переваги і подолати певну обмеженість формаційного і цивілізаційного підходів, тобто, не відкидаючи матеріально-економічного чинника, акцентувати увагу на духовно-культурному. Соціокультурна детермінанта дає можливість досліджувати ідеологічний процес не в моно-каузальному, а в полікаузальному аспекті, враховувати як економічний фактор, так і вплив культурно-національних, морально-психологічних, духовно-ментальних, ціннісно-орієнтаційних факторів на становлення і розповсюдження домінуючих в перехідному суспільстві ідеологічних форм і тенденцій. Застосування соціокультурного підходу дає підставу проектувати сучасний стан соціального буття на майбутнє не в фатально зумовленому вигляді, а як багатоваріантну перспективу з можливістю реалізації декількох варіантів суспільного розвитку. Крім того, при дослідженні певних аспектів проблеми використовуються принципи ціннісного та структурно-функціонального підходів, а також елементи діалектичної логіки та логічного доведення.
Наукова новизна дослідження. Дисертація є одним із перших у вітчизняній філософській науці комплексних досліджень особливостей ідеологічного процесу в перехідному суспільстві пострадянського типу. В дисертаційному дослідженні:
1. Розроблена концепція ідеології перехідного суспільства пострадянського типу, суть якої полягає в обгрунтуванні основного змісту ідеологічного процесу, котрий в умовах демократизації соціального простору і плюралізації ідеологічного поля характеризується відсутністю визначеної домінанти і має двовекторну спрямованість. З одного боку, спостерігається трансформація “традиційних” ідеологічних напрямків та формування на їх основі нових ідеологічних конструктів, з другого - здійснюються пошуки ідеологічної форми, принципи якої сприяли б соціально-політичній інтеграції суспільства як необхідної умови формування національної правової держави.
2. Досліджена сутність феномена соціального переходу, який розглядається як суперечливий, багатоаспектний і багатоступінчатий процес необхідного, суттєвого, комплексного перетворення однієї усталеної форми організації суспільства іншою, що містить в собі одночасно елементи конкретно-історичного соціокультурного минулого, специфічного теперішнього і поліваріантного майбутнього, відповідним чином позначаючись на характері соціально-політичних відносин та особливостях протікання духовно-ідеологічних процесів.
3. Обгрунтовано розуміння ідеології як духовного феномена, що, по-перше, має суперечливу раціонально-ірраціональну, об’єктивно-суб’єктивну, дієво-вольову природу, по-друге, є проявом не лише соціально-класового, але й духовно-ментального, ціннісно-орієнтаційного і культурно-національного факторів.
4. Виявлений особливий характер зв`язку між ідеологією і світоглядом, який є динамічним і діалектичним за своєю сутністю. Досліджена специфіка кореляції між основними напрямками трансформації світоглядних орієнтацій в суспільній свідомості і змістовними змінами ідеологічного процесу в перехідному суспільстві.
5. Всебічно, з позицій нових соціально-політичних, правових, економічних, національно-культурних, релігійних реалій здійснено аналіз сутнісних проявів суб`єкта ідеології, який досліджується в його цілісному соціально-груповому значенні на основі структурно-функціонального підходу, що дає можливість чітко визначити його сутність мірою активно-дієвої участі в розробці й генерації ідей, формуванні суспільно-політичних принципів і засад, які в сукупності забезпечують їх трансформацію в реалії суспільного життя.
6. Визначені провідні лінії формування ідеологічного поля в соціальному просторі перехідного українського суспільства, що характеризуються трасформацією і синтезацією принципів комуністичної, націоналістичної та ліберальної ідеологій. На основі соціокультурного підходу запропонована класифікація форм ідеологій - етно-національна, територіально-регіональна, релігійно-конфесійна, корпоративна, що розширює існуючі у науковій літературі класифікаційні аналоги і найбільшою мірою відповідає специфіці сучасного соціально-політичного життя України.
7. Зважаючи на конституційно-правові визначення держави і громадянського суспільства, переосмислена функціональна сутність і спрямованість державної ідеології: вона розглядається як духовно-практичний чинник, засобами якого утверджується “державницький умонастрій” як об`єктивний дух суспільства, дії членів якого набувають статусу цілеспрямованої суб`єктності, змінюючи, натомість, хаотичну й невпорядковану суб`єктивність окремих індивідів чи суб`єктивізм партійних устремлінь.
8. Доведено, що державна ідеологія в демократично-правовій державі є такою формою духовно-практичної діяльності, яка найбільшою і найповнішою мірою реалізує відоме визначення людини як істоти громадсько-політичної, а не партійно-політичної, як це мало місце у формулюваннях тоталітарно-комуністичної ідеології, наслідком примусового утвердження якої в суспільну свідомість стало негативно-нігілістичне ставлення до держави як необхідного інституту соціалізації індивіда в громадянина.
9. Сформульовані головні й домінантні функції державницької ідеології перехідного суспільства, серед яких особливого значення набувають культурно-формуюча та суспільно-інтегруюча. Останні покликані сприяти створенню української нації як соціально-політичної і духовно-культурної спільності та держави як цілісного суб`єкта політико-ідеологічних відносин, що уособлює собою гармонізацію різноманітних ідеологічних орієнтацій основних внутрідержавних суб`єктів ідеологічних відносин на демократично-правових засадах та визнання і відстоювання спільних для цих суб`єктів національно-державних цінностей.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок дослідження значно розширює теоретико-методологічну базу розуміння такого важливого духовного явища, як ідеологія, і вплетений у національну програму розвитку науки та освіти, а також у розділ І “Проблеми гуманітаризації та гуманізації освіти в навчальних закладах МВС України” Плану науково-дослідної роботи Запорізького юридичного інституту МВС України на 2000 рік.
Практичне значення одержаних результатів. Певні моменти дисертаційного дослідження були втілені в матеріали комплексної науково-дослідної роботи кафедри соціально-економічних дисциплін ЗЮІ МВС України “Формування світогляду майбутніх слідчих системи МВС України в умовах сучасного державного будівництва”. Використання результатів теоретичного аналізу ідеології та ідеологічних явищ у процесі викладання філософії, політології, соціології, правових дисциплін, конфліктології тощо у вищих навчальних закладах дозволяє поглибити знання студентів (курсантів) та аспірантів (ад`юнктів) про специфіку перехідних суспільств, духовну культуру, структуру суспільної свідомості, об`єкт і суб`єкт соціального пізнання, політичне життя суспільства, характер соціального структурування сучасного українського суспільства, правове розв`язання соціальних суперечностей, особливості формування української держави і нації, що знайшло підтвердження в навчальному процесі Запорізького державного університету та Запорізькому юридичному інституті МВС України. В практичному плані дисертаційні висновки можуть бути використані для подальшої розробки стратегії державного будівництва, а саме: поглиблення уявлень про основні тенденції соціальних і духовних процесів і, на цій основі, подальший розвиток ідеології державо- і націотворення.
Апробація результатів проведеного дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження викладені:
- у монографічній роботі “Ідеологія перехідного суспільства (соціально-філософський аналіз ідеологічного процесу в пострадянській Україні)” (18,37 ум. друк. арк.);
- у 36 наукових статтях і тезах загальним обсягом близько 17 умовних друкованих аркушів, у тому числі у 22-х - на сторінках фахових науково-періодичних видань;
- у виступах і обговореннях на 10 міжнародних, національних та регіональних конференціях: Міжрегіональна конференція “Соціально-моральні суперечності та шляхи їх разв`язання в умовах соціалізму” (Запоріжжя, 28 грудня 1988 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Концепція національного виховання студентів і шляхи її вирішення в сучасних умовах” (Запоріжжя, 25-26 травня 1995 р.); Міжнародна науково-практична духовно-світська конференція “2000 років з Різдва Христова” (Запоріжжя, 9-12 січня 1997 р.); Міжнародна наукова конференція “Духовна діяльність та її специфіка” (Запоріжжя, 1998р.); Міжнародна науково-практична конференція “Етнополітичні конфлікти у пострадянському просторі” (Київ, 18-19 травня 1999 р.); Міжнародна наукова конференція “Влада та культура” (Запоріжжя, 21-22 квітня 1999 р.); Перша Всеукраїнська конференція “Філософські, культурологічні, релігієзнавчі аспекти осмислення світу та їх науково-методичне значення” (Запоріжжя, 23-25 вересня 1999 р.); Регіональна науково-практична конференція “Народне волевиявлення в Україні: історія і сучасність” (Запоріжжя, 5 квітня 2000 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Україна в ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти” (Дніпропетровськ, 18-19 травня 2000 р.); VII Харківські міжнародні Сковородинівські читанння “Практична філософія і правовий порядок” (Харків, 29-30 вересня 2000 р.);
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів (сімнадцяти глав), висновків; загальний обсяг - 427 сторінки машинописного тексту, що включає список використаної літератури більше, ніж із 300 джерел.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У “Вступі” обгрунтовується актуальність теми, визначається ступінь її наукової розробки, формулюються мета і завдання дослідження, викладається засіб їх реалізації, розкриваються його наукова новизна та практичне значення.
У першому розділі “Науково-теоретичні основи аналізу ідеології перехідного суспільства” формулюються базові теоретичні підстави дослідження ідеології перехідного суспільства, які будуються у вигляді переосмислення і подальшого поглиблення існуючих уявлень про сутнісні характеристики ідеології та ідеологічних явищ в умовах соціальної перехідності.
У першій главі “Поняття ідеології перехідного суспільства” досліджується центральна категорія дисертації “ідеологія перехідного суспільства”. Остання розглядається, по-перше, у загальнофілософському плані через розуміння феномена соціальної перехідності, що фіксується в різноманітних поняттях: “постіндустріальне”, “посткапіталістичне”,“розвинуте індустріальне”, “інформаційне”, “суспільство третьої хвилі”, “реформоване”, “трансформоване”, “посткомуністичне” тощо. По-друге, через виявлення особливостей, закономірностей і специфіки розгортання ідеологічного процесу в суспільствах перехідного типу, зокрема в Україні, що відбувається як процес зародження, трансформації і зміни домінуючих у суспільстві ідеологічних форм.
Соціально-філософський аналіз виділених аспектів дає можливість сформулювати поняття ідеології перехідного суспільства. Це - узагальнена концепція, в якій на основі аналізу специфічних рис духовного та соціального життя в перехідних суспільствах пострадянського типу відображені провідні тенденції змістовної трансформації, функціонування і розвитку найбільш характерних суб`єктів ідеологічних відносин та провідних ідеологічних форм
У другій главі “Ідеологія перехідного суспільства в контексті співвідношення її з наукою” визначається ступінь зв`язку ідеології як аналога теоретичного рівня суспільної свідомості з наукою.
Характер прояву об`єктивного і суб`єктивного, раціонального й ірраціонального, істинного і хибного в ідеології свідчать про її суперечливу природу, яка відрізняє її від інших форм суспільної свідомості, в тому числі й від науки і не дозволяє їй абсолютно ототожнюватися з останньою. Хоча в змісті ідеології простежується тенденція до об`єктивності, раціональності та спрямованості до абсолютної істини, вона, у порівнянні з наукою, більше тяжіє до суб`єктивності, ірраціональності, відносної істинності знань і навіть навмисного викривлення їх істинності. Така специфічність пояснюється тим, що, на відміну від науки, ідеологія “зосереджена” не стільки на об`єкті пізнання, скільки на інтересах суб`єкта суспільних відносин, взятого на соціально-груповому його рівні. Якщо цінність наукового знання тим більша, чим повніше і глибше суб`єкт пізнає об`єктивні явища і процеси, то цінність ідеології тим вища, чим повніше і глибше виражає вона інтереси окремих соціальних груп. У той же час, між ідеологією і наукою існує тісний зв`язок, взаємодія і взаємовплив, які відбуваються з необхідністю і зумовлюються характером людського пізнання, діалектичним співвідношенням між об`єктивними законами та суб`єктивними інтересами. Особливості такого взаємозв`язку знаходять прояв не тільки в тому, що ідеологія має елементи науковості, а й у тому, що і наука, зокрема соціальні її галузі, вбирає в себе елементи ідеологічності.
Особливої значимості набуває характер зв`язку між ідеологією і наукою, який залежить від спрямованості тих чи інших групових інтересів. У відповідності з дією об`єктивних законів групові інтереси можуть повністю або частково збігатися з прогресивним гуманістичним напрямком суспільного розвитку або суперечити йому. Це набуває принципового значення для розуміння характеру ідеологічних процесів у перехідних суспільствах. Якщо інтереси даної соціальної групи відповідають діям об`єктивних законів і збігаються з прогресивним напрямком суспільного розвитку, то їх ідеологія спирається на науковий аналіз цих законів і наближається до науки. Якщо ж інтереси соціальної групи суперечать діям об`єктивних законів і є регресивними за своєю сутністю, то її ідеологія також тяжіє до викривлення дійсності і вступає в конфлікт із науковими принципами аналізу об`єкта.
У третій главі “Світоглядна основа внутрішньої організації ідеології перехідного суспільства” визначається домінуючий елемент внутрішньої структурної організації ідеології.
Оскільки на кожному рівні свого логічного оформлення ідеологія виникає на грунті певних світоглядних уявлень, доцільно вважати, що у внутрішній організації ідеології провідне місце займає світогляд. Це зумовлено природою світогляду, який виступає органічним способом духовно-практичного освоєння світу людиною, універсальною формою випрацювання її власної позиції по відношенню до всіх життєво важливих для людини явищ, процесів, предметів. Світогляд створює в суб`єкті образи не тільки наявного буття, але й світу належного, бажаного, а також опосередковує на індивідуально-особистісному рівні інтереси, настрої, погляди певної соціальної групи. Тому саме світогляд у порівнянні з іншими структурними елементами ідеології (ідеєю, ідеалом, теорією тощо), які можуть відігравати важливу роль на тому чи іншому етапі її розвитку, в цілому найактивніше виконує ту систематизуючу, інтегральну функцію, без якої неможлива структурна і змістовна єдність будь-якої її форми.
Світогляд, незважаючи на наявність відносно стійкого “ядра”, являє собою внутрішньо мінливе і динамічне явище. Тому доцільно проаналізувати стан та напрямки трансформації світоглядного поля перехідного суспільства як фактору впливу на зміст ідеологічного процесу в країні. Серед таких напрямків можна виділити декілька провідних:
- посилення ролі етнонаціональної домінанти в світоглядних орієнтаціях населення, що актуалізує особливості національних стандартів мислення;
- превалювання нерефлективних моментів світосприйняття над рефлективними, що характеризують співвідношення між несвідомо і свідомо діючими механізмами його функціонування, ціннісно-орієнтаційною і когнитивною його спрямованістю;
- прагматизація світогляду, яка в умовах посилення тенденцій морально-правового та ціннісно-орієнтаційного релятивізму і нігілізму знаходить конкретний прояв у розповсюдженні в суспільстві крайнього індивідуалізму і групового (професійно-корпоративного, етнічного, партійного, кастового, кланового і т.ін.) егоїзму;
- домінування тенденції до переважання ірраціонального мислення над раціональним, що позначається, з одного боку, у кризі наукового світогляду і розповсюдженні ненаукових або псевдонаукових світоглядних уявлень, а з другого - в актуалізації релігійного світогляду;
- розмивання і, в той же час, еклектизація та синкретизація світоглядних уявлень.
У четвертій главі “Ідеологія перехідного суспільства і ментальність” увага приділяється проблемі співвідношення ідеологічного процесу і психолого-ментального фактора. Незважаючи на існування діаметрально протилежних позицій у цьому питанні, починаючи від недооцінки ролі психолого-ментального моменту (марксизм) і закінчуючи спробою надання будь-яким соціальним явищам, у тому числі й ідеології, переважно психіатричної інтерпретації (К.Юнг, Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі, частково Е.Фромм та ін.), науково-теоретичний і соціально-практичний досвід свідчать про більш органічний взаємозв`язок ідеології і ментальності як складників соціально-психологічного фактора.
Причини такого зв`язку полягають у тому, що ідеологія і ментальність являють собою дві специфічні сфери духовного життя. З одного боку, вони відповідають різним рівням і формам відображення та духовно-практичного оволодіння суб`єктом навколишнім середовищем. Для ментальності в її походженні більшої ваги набуває природний аспект, для ідеології - соціальний; ментальності більше притаманна спроможність виражати несвідоме, ірраціональне, ідеології - усвідомлене, раціональне; в структурі світогляду ментальність тяжіє до світовідчуття, ідеологія - до світорозуміння; ментальність більше пов`язана з минулим соціальним досвідом, ідеологія - з майбутнім; ментальність змінюється відносно повільно і має тенденцію до усталеності, консерватизму, ідеологія - достатньо динамічна і фази її змін не завжди збігаються з фазами змін ментальності. З іншого - між ідеологією і ментальністю, які постійно зберігають свою відносну самостійність, не завжди можна провести чітке розмежування. В суспільному житті кордони між ними досить рухливі і мінливі.
Врахування подібних особливостей взаємовпливу ментальності та ідеології має принципове значення не тільки для теоретичного аналізу, але й для вирішення практичних завдань щодо перетворень основних сфер життя перехідного суспільства. Це означає, що ідеологічні і практичні заходи подібних перетворень повинні здійснюватися паралельно зі змінами психолого-ментальних властивостей людей і враховувати динаміку таких змін. Останнє залежить не тільки від об`єктивних, але й від суб`єктивних обставин. Особливістю більшості перехідних суспільств є наявність у них загального поліментального поля. Сучасна Україна також являє собою поліментальний конгломерат, в якому одночасно існують елементи української етнічної ментальності, радянської ментальності та ментальності інших досить чисельних і численних етнічних груп.
У другому розділі “Вихідні методологічні принципи дослідження ідеології перехідного суспільства” обгрунтовуються методологічні принципи предмета дисертаційного аналізу. Їх випрацювання лежить у площині переосмислення як принципів лінійного, класократичного, монокаузального, так і плюралістичного, полікаузального підходів. Результатом стає вибір соціокультурного підходу (або соціокультурної детермінанти), який, враховуючи багатопараметральну, багатофакторну його природу, дає найбільш адекватне розуміння особливостей трансформації і розвитку ідеологічних форм у перехідних суспільствах. Соціокультурній детермінанті властива полікаузальна природа, що, не відкидаючи ролі матеріально-економічного фактора, дозволяє акцентувати увагу на духовно-культурному чиннику. Особливого значення це набуває при аналізі ідеологічних явищ у зв`язку з актуалізацією в соціальній практиці культурного феномена. Виступаючи як сукупність матеріальних і духовних чинників, він активно впливає на всі сторони людського життя, в тому числі й на ідеологічні процеси.
Соціокультурний підхід при дослідженні ідеології перехідного суспільства відкриває можливість враховувати зумовленість її змісту змінами системи соціальних цінностей, соціальних парадигм, стереотипів соціального мислення, морально-психологічного стану суспільства, всебічно пов`язувати специфіку формування і розповсюдження домінуючих у суспільстві ідеологічних форм з національним духом, зі специфікою національно-культурних традицій, притаманних конкретному соціальному середовищу.
У третьому розділі “Проблема визначення суб`єкта ідеології в перехідному українському суспільстві” досліджуються теоретичні проблеми сутності та внутрішньої структури суб`єкта ідеології, а також процес реального формування суб`єктів ідеологічних відносин в умовах трансформації соціальної системи в пострадянській Україні.
У першій главі “Поняття суб`єкта ідеології” обгрунтовується зміст поняття “суб’єкт ідеології”. Посилаючись на розуміння ідеології як процесу формування, розповсюдження і практичної реалізації соціальних ідей, принципів, теорій і т.ін., актуальних для включених в систему ідеологічних взаємовідносин та ідеологічної діяльності конкретно-історичних спільнот, суб’єкт ідеології розглядається автором в його цілісному соціально-груповому значенні. Це не принижує ролі індивідуально-особистісного моменту в процесі формування і реалізації ідеології, але надає йому специфічного характеру. В той же час суб`єкт ідеології має складну внутрішню структуру, елементи якої визначаються мірою їх участі в генерації ідей, формуванні ідеологічних принципів та їх реалізації у соціальній дійсності. Виходячи з цього, в суб`єкті ідеології можна виділити два основних компонента: ідейно-генеруючий та ідеолого-формуючий.
Ідейно-генеруючий компонент суб’єкта ідеології складає та основна частина конкретно-історичної соціальної групи, що виступає найбільш стійким носієм певної системи духовних цінностей та групових інтересів. У межах цієї частини формується самоусвідомлення її членами своєї групової ідентичності, свого реального і бажаного соціального стану, суспільної та історичної ролі. Це створює відповідне підгрунтя для переважно ірраціональної генерації певних соціальних ідей, які, як правило, на основі ідеалізації власних групових особливостей (соціально-економічних, етно-національних, культурних, психологічних і т.ін.) відображають суб’єктивне прагнення членів даної групи до збереження або покращення свого політичного, економічного,соціального або культурного становища.
Ідеолого-формуючим компонентом суб’єкта ідеології виступає інтелектуальна частина соціальної групи. Її представники здійснюють раціональне обгрунтування ідей, поглядів і теорій, що відображають суспільне буття, місце і роль даної конкретно-історичної соціальної групи в існуючій системі суспільних відносин. Фактично це інтелектуальний і політичний авангард соціальної групи, який хоча й не є тотожним цій групі і часто являє собою окреме соціальне утворення, проте знаходиться з нею в єдиному гомологічному ряду.
Крім того, в структурі суб`єкта ідеології важливе місце займає соціально-вольовий фактор. Він пов`язаний із світоглядно-культурним і соціально-психологічним станом соціальної групи, визначаючи її політичну готовність до активної діяльності з реалізації своїх соціальних ідей, ідеалів чи ідеологічних принципів. Виявлення складного механізму взаємодії основних структурних компонентів суб’єкта ідеології між собою і з соціально-вольовим фактором дає можливість визначити шість схематичних моделей, які характеризують стан зрілості суб’єкта ідеології: 1) суб`єкт з розвинутим та соціально-активним ідейно-генеруючим і не розвинутим ідеолого-формуючим компонентом; 2) суб’єкт з розвинутим та соціально-пасивним ідейно-генеруючим і не розвинутим ідеолого-формуючим компонентом; 3) суб’єкт з розвинутим та соціально-активним ідеолого-формуючим і не розвинутим ідейно-генеруючим компонентом; 4) суб’єкт з розвинутим та соціально-пасивним ідеолого-формуючим і не розвинутим ідейно-генеруючим компонентом; 5) суб’єкт з розвинутим ідейно-генеруючим та ідеолого-формуючим компонентами при відсутності соціально-вольового фактора; 6) суб’єкт з розвинутим ідейно-генеруючим та ідеолого-формуючим компонентами при наявності соціально-вольового фактора.
Перші п’ять моделей являють собою остаточно не сформований суб’єкт ідеології, а лише різні етапи чи стадії його створення. Причому, з урахуванням характеру співвідношення ідейно-генеруючого та ідеолого-формуючого компонентів перші чотирі моделі відповідають внутрішньо дисгармонійному стану розвитку суб’єкта ідеології, а п`ята - гармонійному. Повністю сформованого, зрілого суб’єкта ідеології визначає шоста модель. Згідно з нею становлення суб’єкта ідеології можна уявити як процес формування і гармонізації розвинутих ідейно-генеруючого та ідеолого-формуючого його компонентів, які при наявності соціально-вольового фактора спроможні набути соціально-активного, соціально-дійового характеру.
У другій главі “Особливості формування суб`єктів ідеології в перехідному суспільстві” аналізується специфіка формування суб`єктів ідеології на сучасному етапі розвитку України. Воно відбувається, перш за все, в площині перерозподілу власності, боротьби за владу (або політичного домінування) та вибору і відстоювання певної системи цінностей або культури як світоглядно-духовного та етно-національного феномена. Проблема формування суб`єктів ідеології в нинішніх умовах пов`язана із загальним процесом перебудови всієї системи суспільних відносин, що тягне за собою в соціальному плані деформацію попередньої соціальної структури і формування нової, більш адекватної змістові суспільних змін, а в духовному - трансформацію існуючої системи цінностей і пошуки нових світоглядно-ідеологічних пріоритетів. Однак, динаміка суспільних зрушень та їх суперечливий характер ускладнюють і процес соціального структурування в суспільстві, і процес формування світоглядно-ціннісних пріоритетів. Результатом є внутрішня строкатість практично всіх соціальних прошарків та розмитість їх ідеологічних орієнтацій. Це визначає загальний стан суб`єктів ідеології в сучасній Україні, яких характеризують як функціонально слабкі ідейно-генеруючий та ідеолого-формуючий компоненти, так і недостатність соціально-вольового фактора.
Разом з тим існують певні тенденції у формуванні суб`єктів ідеології. Виходячи з особливостей сучасного стану перехідного українського суспільства, доцільно виділити деякі найбільш суттєві вектори, навколо яких відбувається формування таких суб`єктів. До них можна віднести етно-національний, регіонально-територіальний, релігійно-конфесійний та корпоративний. Особливе місце тут належить національно-державному вектору.
У четвертому розділі “Зміст світоглядно-ідеологічної спрямованості духовного життя перехідного українського суспільства” увага приділяється визначенню найбільш впливових ідеологічних течій, властивих духовному простору сучасної України як представникові пострадянських перехідних суспільств. Особливе місце тут займає так званий “ідеологічний трикутник”, репрезентований лібералізмом, комунізмом та націоналізмом. Саме вони, незважаючи на різний рівень теоретичної зрілості і соціальної підтримки, виступають тими провідними ідеологічно-орієнтаційними віхами, навколо яких формуються ідеологічні уявлення основних суб`єктів ідеологічних відносин у суспільстві.
У першій главі “Ліберальна ідеологія” аналізується зв`язок ідейних позицій лібералізму з особливостями перехідного процесу в пострадянському соціальному просторі. Ліберальна ідеологія є органічним продуктом розвитку європейської культурної традиції, вихідні принципи якої починали формуватися в роботах Г.Гроція, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ш.Монтеск`є, продовжили свій розвиток в ідеях І.Канта, А.Сміта, В.Гумбольта, Т.Джеферсона, А.Токвіля та ін. і залишились однією з найвпливовіших сучасних ідеологій, що в цілому відповідає спрямованості українського суспільства до його демократичного, правового, громадянського стану.
Основні ідейні позиції лібералізму певним чином збігаються з характером суспільно-політичних перетворень у пострадянській Україні. Вони відповідають і прагненню суб`єктів суспільних відносин до економічної незалежності й автономності, до індивідуально-особистісної та національної свободи, і спробам позбутись наслідків тоталітаризму та будувати суспільство на демократичних засадах, і потребам у створенні сприятливих умов для формування правових відносин. Ідеологія і практика лібералізму в сучасній Україні має досить міцну ідейно-теоретичну, соціальну і фінансову підтримку.
Разом з тим на її шляху зустрічаються певні труднощі теоретичного, політико-економічного, соціального, психологічного характеру, що ускладнює процес широкого сприймання і розповсюдження ліберальної ідеології в перехідному українському суспільстві.
У другій главі “Комуністична ідеологія” простежуються соціокультурні коріння, що підживлюють комуністичні (соціалістичні) ідейні принципи у духовному житті пострадянських суспільств, та висвітлюються особливості існування ідеології комунізму в сучасній Україні. Збереження впливовості цієї форми ідеології пояснюється змістом закладених в ній ідей. Ідеологічний комунізм, як мрія у справедливе, гармонійне суспільство, в якому б реалізувалися прагнення людей до рівності, дає віру в можливість подолання таких соціальних недоліків, які існували споконвічно, включаючи й сучасний період розвитку людства. Тому ідеї комунізму сповідували і сповідують не тільки представники комуністичних партій і рухів, але й трансформуються і привласнюються всілякими робітничими, селянськими, народними, соціалістичними та іншими партіями, масовими рухами, профспілками і навіть деякими релігійними сектами. Крім того, моделі суспільного устрою, які пропонують розвинуті країни, побудовані на їх власному соціокультурному грунті і не в усьому є ідеальними, що викликає обережне ставлення до них в інших соціокультурних умовах і залишає передумови для розповсюдження всіляких утопічних ідей та ідеалів. Це є цілком актуальним для значної частини населення перехідного українського суспільства, соціокультурні особливості життя якого сформувались під впливом системи цінностей, які більше відповідають принципам комуністичної ідеології.
У той же час, комуністична ідеологія в нинішній Україні не виконує свого класового призначення і в суперечності між “владною елітою” і “народом” не виступає безумовним виразником інтересів останнього. Більше того, в умовах інерційності духовно-ідеологічних процесів її принципи підтримуються представниками обох протилежних соціальних груп, чому сприяє також їх внутрішня соціальна розпорошеність, маргінальність і духовно-культурна роз`єднаність. Останнє виражається у відсутності чітко визначених спільних соціально-політичних інтересів цих груп, що заважає кожній із них виступати цілісним суб`єктом комуністичної ідеології. На додаток, втрата класовою ідентичністю своєї провідної соціально-історичної ролі та набуття класовими протиріччями етно-національного змісту свідчить про те, що прихильниками комуністичної ідеології можуть виступати тільки деякі прошарки “владної еліти” і певні групи “народу”, які хоча і впливають на соціально-політичні процеси в країні, але не відіграють у них провідної ролі. Це повною мірою характеризує внутрішній стан як ідейно-генеруючого, так і ідеолого-формуючого компонентів суб`єкта комуністичної ідеології в перехідному українському суспільстві.
У третій главі “Націоналістична ідеологія” увага приділяється аналізу причин розповсюдження та укріплення в перехідних умовах ідеологічних позицій націоналізму, що в період актуалізації етно-національної самосвідомості зумовлюється його консерватизмом, схильністю до патріархальності, ностальгічної палітри світобачення. Він зростає на найбільш інтимних почуттях і прагненнях представників майже кожного народу, що грунтуються на таких якостях, як територія, історія, духовна єдність, національне приниження, актуалізація образу внутрішнього і зовнішнього ворога тощо. Розповсюдженості націоналізму в країнах перехідного типу сприяє те, що він має декілька рівнів впливу на суспільство: політичний, економічний, соціальний, концептуально-теоретичний.
Націоналізм виступає в різних формах. Серед найбільш розповсюджених виділяють “західний”, або раціонально-асоціативний і “східний”, або органічно-містичний (Г.Кон); територіальний (антиколоніальний, інтегральний), що грунтується на громадянсько-територіальній моделі нації, та етнічний (сепаратистський, діаспорний, “пан”-націоналізм), що виникає в межах етно-генеалогічної моделі нації (Е.Сміт); культурний, політичний, протекціоністський економічний, “інтегральний” фашистський, расовий, що після здобуття державної незалежності існують як підвиди інтеграційного або іредентського тощо. Практично всі типи націоналізму в більш-менш розвинутому вигляді можна спостерігати в перехідних суспільствах, у тому числі українському. В поліетнічній Україні це набуває особливого значення, оскільки стосується як оцінки і бачення суб`єктами етно-політичних відносин у країні власного місця в її державотворчому процесі, так і проблеми розробки ідеологічної концепції та практичного механізму захисту своїх національно-державних інтересів з боку держави. Однак, націоналістична ідеологія має і недоліки, які витікають з недоліків самого націоналізму. Це викликає в цілому вибіркове сприйняття та обмежене розповсюдження її принципів і заважає будь-якій з її форм зайняти домінуючі позиції в ідеологічному полі сучасної України.
***
Таким чином, ідеологічне поле сучасної України, як представника перехідних пострадянських країн, складається зі світоглядно-ідеологічних духовних пластів, які містять діаметрально протилежні ціннісні орієнтації, займають різне місце в опозиційній системі з координатами “прогресивність-регресивність”, мають різні ракурси і характер відображення суспільно-перехідних процесів, відповідають інтересам різних соціальних груп і угруповань. Соціальна підтримка цих ідеологічних напрямків неоднакова, що зумовлено різним рівнем їх розробки, соціокультурною основою і традиціями українського суспільства, а також світоглядно-духовною, психолого-етнічною специфікою, політичною зрілістю і зорієнтованістю носіїв тих чи інших соціальних ідей. Жодна з них не має очевидного пріоритету і широкої підтримки в українському суспільстві. Це свідчить не тільки про несформованість ідеологічних орієнтацій основних суб`єктів суспільних відносин у країні, але й про внутрішні трансформаційні процеси в самих цих суб`єктах. Останнє вказує на “розпорошений” світоглядно-ідеологічний стан українського суспільства та невизначену генеральну лінію його розвитку, а також на відсутність ідеології, яка б відповідала завданню соціальної та політичної інтеграції українського суспільства.
У той же час, спостерігається спроба пристосування цих ідеологічних напрямків до характерних умов суспільного життя перехідного періоду. Це викликає появу “синтетичних” ідеологічних орієнтацій, таких як націонал-демократична, соціал-демократична, неокомуністична, ринково-інтеграціоністська, національно-радикальна тощо. При цьому їх синтетичність не набуває універсального характеру. В будь-якому разі,
