МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Арделян Марина Володимирівна

УДК 801. 56

СКЛАДНОПІДРЯДНІ ПРОСТОРОВО-ОТОТОЖНЮВАЛЬНІ РЕЧЕННЯ

В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Ломакович Світлана Володимирівна,

Харківський державний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

професор, завідувач кафедри українознавства;

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гуйванюк Ніна Василівна,

Чернівецький національний університет

імені Ю. Федьковича, професор,

завідувач кафедри сучасної української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Заоборна Марія Степанівна,

Тернопільський державний педагогічний

університет імені В. Гнатюка, доцент

кафедри українського та загального

мовознавства.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний

університет імені В. Винниченка,

кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 13 вересня 2002 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2.

Автореферат розіслано ___10_____ серпня 2002р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Олексенко О.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній синтаксичній науці речення розглядається як складне, багаторівневе за своєю організацією явище. Розмежування рівнів організації речення відповідно до формальних, формально-семантичних і власне семантичних його ознак дозволяє усвідомити сутність явищ, що суперечливо тлумачилися в історії науки.

Багатоаспектні дослідження окремих фрагментів синтаксичної системи, що передбачають використання понять і термінів відповідно до окремих рівнів організації речення – формального, семантичного й комунікативного, дозволяють розв’язати актуальні теоретичні питання, у тому числі ті, що пов’язані з класифікаційним аспектом складного речення. Однією з конструкцій в синтаксичній системі складнопідрядного речення, що потребує усвідомлення її граматичної природи й уточнення місця в класифікації, є речення, відомі як просторово-ототожнювальні. Це речення на зразок А там, де межі голодностепські губилися в далечині, тільки марево починало загравати з сонцем (І. Ле); Але вони (удари) були не звідти, звідки ми звикли вже чути артилерійську луну (Ю. Смолич); …глянувши на Гречаного, помітив, що вцілив якраз туди, куди мітив (О. Кониський); Стеха глянула туди, де тече Дніпро… (О. Кониський).

У логіко-граматичних описах мови такі речення посідали місце серед складнопідрядних речень із підрядними обставинними. Це на довгий час визначило їхній розгляд у різноманітних класифікаціях як обставинних речень із підрядними місця. Спроби врахувати в класифікації складнопідрядного речення їхні формальні ознаки мали своїм наслідком уточнення ролі таких засобів зв’язку між предикативними частинами, як сполучники й сполучні слова, але не тільки цих: у поле зору потрапляють вказівні слова в головній частині речень, простежується їхня роль як відповідників сполучних слів у підрядній частині. Однак спостереження щодо співвідносних слів (корелятів) у головній частині складнопідрядних речень та їх значущість для зв’язку між предикативними частинами складного речення було усвідомлено пізніше – з утвердженням ідеї структурно-семантичної класифікації цих конструкцій.

Суттєвої зміни зазнав і підхід до аналізу речень із вказівними займенниками просторового значення (там, туди, звідти): речення з опорними словами - вказівними займенниками було протиставлено реченням без опорних слів (детермінантним), а серед перших було визначено окремий клас – речення займенниково-співвідносні, підрядна частина яких пояснює специфічне опорне слово – вказівний займенник (М.С. Поспєлов, В.А. Бєлошапкова, Л.Ю. Максимов, І.Р. Вихованець та ін.). Відповідно речення, головна частина яких містить вказівний займенник (прислівник) з просторовим значенням (там, туди, звідти і т. п.), тотожний за значенням сполучному слову в підрядній частині (де, куди, звідки і т. п.), було визнано різновидом ототожнювальних (або симетричних) займенниково-співвідносних речень. Пізніше за такими реченнями закріплюється термін просторово-ототожнювальні. Однак питання, пов’язані з аналізом цих речень і визначенням їхнього місця в класифікації, не було остаточно розв’язано. Окреслені зміни у визначенні місця таких конструкцій у системі складнопідрядного речення торкнулися лише речень із наявним у їх головній частині корелятом – вказівним займенником. Речення ж, де корелят відсутній, аналізувалися по-різному: або як детермінантні з підрядними місця, або як просторово-ототожнювальні з незаміщеною позицією співвідносного слова – обов’язкового компонента їх структури. У зв’язку з цим, постало питання стосовно обов’язковості/необов’язковості вказівного займенника, а також пов’язане з цим питання про заміщеність/незаміщеність позиції цього займенника в головній частині речень із підрядними просторовими. Зрозуміло, що розв’язання цих питань передбачає вивчення не тільки власне семантичних ознак таких речень, а й семантико-синтаксичних, передусім аналіз предикатної лексики у складі головної частини: саме тип предиката впливає на обов’язковість або факультативність поширювачів при ньому.

Сучасний етап у розвитку синтаксичної науки, ознаменований утвердженням комплексного й диференційованого аналізу речення з урахуванням своєрідної природи кожного з його рівнів організації - передусім формального і семантичного, - дозволяє дослідити окреслене явище й наблизитися до адекватного його опису. Цим зумовлена актуальність здійсненого в роботі різнорівневого аналізу складнопідрядних просторово-ототожнювальних речень.

Об’єктом дисертаційної роботи стали складнопідрядні речення із засобами зв’язку в головній і підрядній частинах, значення яких є просторовим, на зразок: Двоє зостались там, де сиділи, а Струк поплазував обережно поміж кущами слідком за Романом (Б. Грінченко); Його тягло туди, де має пройти вода, він відповідав за ворота на контрольнім шурфі (І. Ле).

Предмет дослідження становить формально-синтаксична і семантико-синтаксична організації просторово–ототожнювальних речень, їх системні зв’язки з іншими типами в межах складнопідрядного речення.

Мета дисертаційної роботи – виявити й описати особливості формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної організації просторово-ототожнювальних речень, окреслити межі цього типу й визначити його місце в класифікації складнопідрядного речення сучасної української мови.

Для досягнення цієї мети ставились завдання:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди: “Закономірності розвитку і функціонування української мови”, що передбачає вивчення питань синтаксису сучасної української мови.

Матеріалом дослідження послужила картотека, що налічує понад 5000 просторово-ототожнювальних речень сучасної української мови, укладена шляхом суцільної вибірки з художніх та літературно-критичних творів українських письменників Х1Х-ХХ століть.

Методологічну основу дослідження становить дихотомічне розуміння мови як суспільного явища, усвідомлення діалектичного взаємозв’язку загального й окремого.

Методи дослідження зумовлені його метою і завданнями. В аналізі матеріалу застосовано описовий метод, метод зіставлення, а також трансформаційний метод.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі здійснено системний різнорівневий аналіз просторово-ототожнювальних речень, з позицій сучасної науки описано особливості їхньої формальної і семантичної організацій, зокрема характер лексико-семантичного наповнення синтаксичних позицій, на основі чого визначено місце цих конструкцій у системі складнопідрядного речення сучасної української мови.

Теоретичне значення дослідження визначає те, що його результати сприяють подальшій розробці питань структурно-семантичної організації складнопідрядного речення. Комплексний аналіз просторово-ототожнювальних речень виявив релевантні для їх організації формальні і лексико-семантичні ознаки, дозволив доповнити синтаксичну теорію положенням про обов’язковість/необов’язковість та заміщеність/незаміщеність позиції співвідносного слова у структурі складнопідрядного речення, уточнити уявлення про лексико-граматичні властивості співвідносних слів і семантичні типи предикатної лексики, яка визначає їх характер.

Практичне значення дисертаційної роботи визначається тим, що результати дослідження можуть використовуватися для читання лекцій у вищій школі, а також для написання підручників та посібників, методичних розробок із синтаксису української мови. Спостереження і висновки роботи можуть бути предметом обговорення на заняттях спецсемінарів, а також викладатися в спецкурсах з семантичного синтаксису.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були представлені в доповідях на Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001), на Міжнародній науковій конференції “Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” (Херсон, 2001). Основні положення дисертаційної праці обговорювалися на засіданнях кафедри українознавства і кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

З теми дисертації опубліковано чотири статті в провідних наукових фахових виданнях і матеріали доповідей на конференціях.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку літератури. Повний обсяг роботи 211 сторінок, основного тексту 191 сторінка. У списку використаної літератури налічується 239 найменувань.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, формулюються мета, завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, визначається предмет та методи його дослідження, подаються дані про апробацію роботи.

Перший розділ “Складнопідрядні речення місця в лінгвістичних дослідженнях” містить огляд літератури з питання, аналіз стану його вивчення в сучасній українській мові. У розділі викладено теоретичні засади дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.

Питання про граматичну природу складних конструкцій із підрядними просторовими, а також їх місця в системі складнопідрядного речення розв’язувалося синтаксичною наукою неоднозначно і суперечливо. У вивченні цих речень виникали труднощі, які були зумовлені дискусійним характером окремих положень теорії складнопідрядного речення, зокрема різнотлумаченнями у погляді на речення із співвідносними словами в головній частині.

Огляд літератури з питання засвідчив, що різні підходи до вивчення речень із просторовою підрядною частиною пов’язані передусім із наявністю або відсутністю в їхній головній частині корелята-локатива там і його аналогів. Учені по-різному оцінюють позицію цього корелята з боку її обов’язковості/необов’язковості й заміщеності/незаміщеності. Так, наприклад, спірним є питання про позицію корелята в реченнях типу Трава росте, де захоче (П. Тичина): є вона необов’язковою чи лише незаміщеною (пор.: Трава росте [там], де захоче (П. Тичина).

Розв’язання цього питання дозволяє осмислити інше спірне положення синтаксичних описів, а саме про належність речень із просторовими підрядними до розчленованих або до нерозчленованих конструкцій, і з’ясувати, до якого класу вони належать: до детермінантних речень чи до речень із прислівним (кореляційним) зв’язком.

Здобутком сучасних синтаксичних досліджень є усвідомлення того, що тип складнопідрядного речення формується під впливом як структурних (формальних), так і семантичних ознак. Тому розв’язання окреслених питань передбачає виявлення комплексу ознак, що вказують на своєрідність складних речень із підрядними просторовими, – не тільки формально-синтаксичних, а й семантичних. Йдеться про значущість аналізу предикатних лексем у складі головної частини досліджуваних речень як таких, що зумовлюють наявність у ній позиції локального поширювача (локатива), репрезентованого корелятом.

Важливими у зв’язку з цим є питання про те, чи пов’язана обов’язковість позиції корелята там і його аналогів у структурі речень із підрядними просторовими (незалежно від того, чи є вона заміщеною, чи незаміщеною) з її зумовленістю як локатива при предикатних лексемах певного типу, наприклад, при лексемах зі значенням буття, місцезнаходження і переміщення в просторі.

Окреслені аспекти аналізу дозволяють з’ясувати характер зв’язку підрядної частини з головною: що вона пояснює – предикат (дієслово присудок), предикат разом із корелятом-локативом чи лише сам корелят. З цим пов’язане також визначення того, приєднується підрядна частина до опорного слова в головній частині чи до головної частини в цілому, а отже досліджувані конструкції є нерозчленованими структурами чи розчленованими, детермінантними.

У з’ясуванні питання про обов’язковість/необов’язковість корелята в головній частині досліджуваних конструкцій важливого значення набуває положення теорії номінації про функціонування в мові складних номінативних одиниць. Аналіз речень із підрядними просторовими дозволить з’ясувати, які компоненти в структурі речення виступають просторовими поширювачами предикатної лексеми головної частини: підрядна частина чи складна номінативна одиниця – блок “корелят + підрядна частина” у реченні Тут, де моя келія, льох був (В. Шевчук).

Результатом комплексного різноаспектного аналізу може стати висновок стосовно доцільності розподілу речень, які традиційно розглядалися як конструкції з підрядними місця, на такі, що мають опорне слово, тобто нерозчленовані (локативні й займенниково-співвідносні), й такі, що пояснюють головне речення в цілому (детермінантні зі значенням місця).

Важливим для аналізу речень із просторовими підрядними визнано також звернення до конструкцій, зміст яких не відповідає типу їх формальної структури. Дослідження речень, що відрізняються від типових асиметрією форми і змісту, дозволяє простежити складну взаємодію граматики і лексики, адже головним чинником у виникненні таких конструкцій є своєрідне лексико-семантичне наповнення їх предикативних частин, яке позначається на окремих рисах формальної організації, наприклад, уможливлює препозицію підрядної частини.

У послідовному розгляді й описі складних речень із підрядними просторовими в кожному з двох аспектів – формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному – застосовуються поняття і терміни, що відповідають сутності кожного з них.

У другому розділі дисертації “Формальна організація просторово-ототожнювальних речень” розглядаються найважливіші формально-синтаксичні ознаки конструкцій із підрядними просторового значення, передусім конструктивна роль співвідносного слова (корелята) в їх структурі, на підставі чого визначається статус таких речень як просторового різновиду займенниково-співвідносних (ототожнювальних) речень, а на їх позначення обирається термін просторово-ототожнювальні.

Аналіз довів, що позиція корелята в реченнях із підрядною частиною, приєднуваною сполучним словом із просторовим значенням, є обов’зковою, незалежно від того, є вона заміщеною чи незаміщеною.

Важливим для усвідомлення цього виявилося питання про механізм поширення предикатних лексем головної частини, які вимагають локативного поширювача: чи може підрядна частина приєднуватися до цих лексем безпосередньо, чи тільки через посередництво співвідносного слова-локатива. Йдеться про те, чи наявна в реченнях на зразок Трава росте, де захоче (П. Тичина) незаміщена позиція співвідносного слова, чи вона не передбачена їх структурою. На користь того, що позиція співвідносного слова є обов’язковою для таких речень (хоча в ряді випадків і незаміщеною), свідчать такі міркування:

1. Речення на зразок Трава росте, де захоче (П. Тичина) допускають уживання корелята, тобто його відновлення, без будь-яких обмежень, пор.: Трава росте [там], де захоче (П. Тичина). У реченнях же, де підрядна частина реалізує валентність предиката в головній, наприклад у реченнях із підрядними з’ясувальними, уживання корелята можливе далеко не завжди: воно по’язане з рядом обмежень, а саме:

а) із характером предикатної лексеми, яка в ряді випадків не допускає поширення корелятом і сполучається лише з підрядною частиною, що не спостерігається у сфері розглядуваних конструкцій;

б) зі значенням самих корелятів, коли жоден із них не може заміщувати цю позицію, що також нехарактерне для речень із просторовими підрядними.

2. Відсутність співвідносного слова у реченнях на зразок Ми підем, де трави похилі (А. Малишко) та Іди, куди хочеш пов’язана з їхніми стильовими ознаками: вони належать до поетичного або ж розмовного мовлення. Що ж до з’ясувальних речень, то відсутність корелята є нейтральною ознакою, властивою усім конструкціям незалежно від їх стильової характеристики.

3. Для досліджуваних конструкцій звичайною, можливою для будь-якого стилю є наявність корелятів там, туди, звідти та їхніх аналогів у головній частині. Опущення корелята, як зауважувалося, маркує конструкцію стилістично. Що ж до речень з’ясувальних, то звичайною для них є відсутність корелята, а обов’язковість його вживання викликана такими чинниками, як наявність, крім підрядної частини, ще одного найближчого поширювача, видільної частки, а також через включеність підрядної частини в сурядне відношення з іншими поширювачами. У досліджуваних реченнях корелят просторового значення вживається в головній частині незалежно від цих чинників.

Таким чином, співвідносне слово там і його аналоги становлять конструктивно необхідний компонент формально-синтаксичної структури речень із підрядними просторовими, що визначає їхнє місце як окремого різновиду займенниково-співвідносних ототожнювальних речень, незалежно від того, заміщено цю позицію в головній частині чи ні.

У розділі описано ознаки просторово-ототожнювальних речень, що визначені їх структурною схемою: особливості підрядного зв’язку між предикативними частинами; засоби цього зв’язку – коло співвідносних слів та їх аналогів, а також можливі відповідники цих слів – сполучні слова у підрядній частині; порядок розташування головної і підрядної частин стосовно одна одної й пов’язані з цим контактність або дистантність сполучних засобів.

В основі цих речень лежить кореляційний звязок, який відрізняється від прислівного займенниковою природою опорного слова. Від прислівних речень із підрядною частиною, передбаченою валентністю предиката, їх відрізняє те, що наявність корелята в їх головній частині не пов’язана зі згаданими чинниками, а його відсутність не зумовлена особливостями опорного слова, граматичними або лексико-семантичними, а лише становить ознаку їхньої стильової належності. Реченням із детермінантним підрядним зв’язком вони протистоять як конструкції нерозчленованої будови з обов’язковим і передбачуваним підрядним зв’язком, що має свої специфічні засоби.

У ролі співвідносних слів виступають займенникові прислівники: там, туди, звідти, а також ті, що мають значення тотальності: скрізь, усюди і т. ін., у тому числі тотального заперечення: ніде, нікуди і т. ін., вибірковості (неозначені прислівникові займенники де-не-де, деінде, десь, кудись, звідкись і т. ін.). Функціональними аналогами співвідносних слів у роботі визнано: 1) прислівники як-от: вгорі, внизу, збоку, справа, зліва, спереду, позаду, 2) прийменниково-відмінкові форми іменників у бік, у сторону, у напрямку і словосполучення з ними (у той бік, у цю сторону, у цьому напрямку), 3) прислівникові сполуки зі значенням місця, напряму на зразок у ліву [од дороги] руку, у праву [від мене] руку. Така роль наведених слів і словосполучень з ними зумовлена тим, що у їх значенні міститься вказівка на певний напрямок руху або місцезнаходження в просторі. Цим висновком підтверджується положення В.А. Бєлошапкової про те, що місце співвідносного слова можуть займати і не займенники, якщо вони несуть у своєму значенні елемент вказівності, - положення, сформульоване стосовно корелятів предметного значення.

Разом із сполучними словами в підрядній частині співвідносні слова утворюють кореляційні єдності – своєрідний засіб підрядного зв’язку в структурі складного речення. Кореляційні єдності у складі просторово-ототожнювальних речень протиставлені за характером просторового значення: одні з них мають значення місцезнаходження в просторі, інші – напрямку руху.

Для складнопідрядних речень просторової семантики, як і для інших симетричних займенниково-співвідносних конструкцій, характерним є різний порядок слідування предикативних частин. Звичайним для типових просторово-ототожнювальних конструкцій як речень нерозчленованої структури є постпозиція підрядної частини стосовно головної, а також інтерпозиція, за яких не порушується контактність співвідносного і сполучного слів. Препозиція ж підрядної частини, хоча й становить поширене явище в структурі просторово-ототожнювальних речень, корелює з суттєвою трансформацією їхнього змісту, дозволяє віднести їх до периферії досліджуваних конструкцій й визнати гнучкі варіанти нетиповими для них.

У третьому розділі дисертації “Семантико-синтаксична організація складнопідрядних речень із корелятами просторової семантики” аналізується тип семантичної структури, яка формується в досліджуваних конструкціях, описується характер взаємодії пропозицій у її складі, з’ясовується характер предикатів, що їх структурують, подається детальний опис лексики – лексем певних семантичних типів, які репрезентують ці предикати, а також локативів при них – номінативних блоків “співвідносне слово + підрядна частина” на позначення просторового компонента змісту, зроблено висновок про обов’язковість номінативного блока-локатива в структурі просторово-ототожнювальних речень за винятком тих конструкцій, які становлять їх модифікації і знаходяться на периферії цього різновиду.

Аналіз довів, що семантика просторово-отожнювальних речень, як і зміст будь-якого складного речення нерозчленованого типу, формується за участю формальних і власне семантичних ознак. Тип семантики цих складних речень визначається семантикою структурної схеми й лексико-семантичним наповненням синтаксичних позицій у складі предикативних частин, яке конкретизує загальний зміст речення.

Важлива роль в організації змісту належить такій власне семантичній особливості, як просторове значення кореляційної єдності. Що ж до власне семантичних ознак – лексико-семантичного оформлення головної та підрядної частин, – то лексика конкретизує загальну семантику цих речень, внаслідок чого вони співвідносяться з різноманітними ситуаціями дійсності, відображаючи їх у певний спосіб.

Тотожність значення співвідносного та сполучного слів (там = де) у досліджуваних реченнях пов’язана із семантичною подібністю предикатних лексем у складі головної та підрядної частин, що дозволяє говорити про дзеркальність організації цих частин. Згадані предикатні лексеми належать до певних семантичних типів предикатної лексики. Це лексеми буття, місцезнаходження, а також лексеми зі значенням руху. Кожен із цих типів представлений у мові широким колом лексем – як тих, для яких такі значення є первинним і єдиним, так і різноманітних аналогів цих лексем, для яких одне зі згаданих значень є вторинним, супровідним, додатковим.

Предикатні лексеми буття, що вживаються в структурі аналізованих речень, становлять типовий і найпоширеніший семантичний клас. Це екзестенціальні лексеми усіх описаних в лексико-семантичних дослідженнях типів. Здійснений аналіз дозволив доповнити їх список окремими доволі вживаними лексемами. Як предикати буття можуть осмислюватися лексеми на позначення положення предмета в просторі, а також лексеми руху, у тому числі метафоризовані лексеми, наприклад: Отам, де шаплик зараз стоїть, колодязь буде (А. Головко); Де соколи літають, там ворони не пускають (прислів’я); Сірою грудкою перепел падає на стерню, і там, де він упав, підіймається легенька рожева пилючка (О. Сізоненко). Таке переосмислення уможливлено їх уживанням в типовому для предикатів буття семантичному оточенні: разом із локалізаторами, а також іменами предметів, буття яких стверджується.

Значення буття у структурі просторово-ототожнювальних речень виражають і так звані кольорові предикати, в яких специфічно представлений суб’єкт зорового сприйняття предмета, що існує: Там, де виходить з села у степ гостинець, жовтіє велетенська потвора з хрестами (М. Іщенко); Тільки по коліях і орієнтувався… Води в них поналивало: блистять, світяться скрізь, де ми проїхали (О. Гончар); Тільки й знає Баглай, що звідти воля, де степи, де будяки по балках, де смага сарматська на обвітрених лицях горить (О. Гончар).

Близькими до кольорових за семантичною сполучуваністю є так звані звукові предикати. Буття певного предмета встановлюється завдяки тим його ознакам, які людина може сприйняти за допомогою органів слуху. Семантичні умови вживання предикатів звучання визначаються іменем буттєвого предмета: І ось він там, де ниють кулі у перехресному бою (В. Сосюра); - Служитель! – почувся голос хворого якогось звідтіль, де харчав хтось (А. Тесленко); Там, де кров пролито під гарматний грім, розшумілось жито колосом густим (А. Малишко).

Серед просторово-ототожнювальних конструкцій є предикатні лексеми, значення буття яких ускладнюється каузативним компонентом – “викликати існування чого-небудь”, спричиняти буття або небуття – в певному місці, просторі: копати, садити, поливати, мостити, довбати, жати, косити, добувати та ін., наприклад: Він копав, садив, і поливав скрізь, де б не оселився, бодай ненадовго (Ю. Смолич); Усе благало, билось мольбою: - Прийди! І він появився звідти, де сіють і жнуть – І нічого не мають (А. Малишко); Там, де стояв ешафот, викопали могилу і поховали всіх п’ятьох страчених (В. Канівець).

Особливий тип предикатів буття становлять також граматикалізовані лексеми у структурі просторово-ототожнювальних речень: здійснюватися, траплятися, відбуватися та ін., наприклад: Він (Куліш – М.А.) не ухилявсь од того, щоб проповідувати мораль, чутливість і сльози скрізь, де траплявся для того щасливий випадок [і де згоджувалися його слухати] (В. Петров); Вирішальні бої відбудуться там, де згуртований, злитий у багатотисячні колони народ (А. Головко).

Іншу помітну групу становлять просторово-ототожнювальні речення з предикатними лексемами, що позначають місцезнаходження в просторі. У їх складі виділяються кілька різних груп, що мають досить специфічні значення: а) положення в просторі, наприклад: Вона відходить трохи далі від ніші туди, де стоїть Теофіл (Л. Українка); б) положення в просторі через активний сторонній вплив, наприклад: Він помер тут, де поставив його обов’язок солдата (Ю. Яновський); в) зміна суб’єктом свого власного положення в просторі: По вечері гості примощуються, де кому вигідніше (М. Коцюбинський).

На відміну від речень із предикатами буття і місцезнаходження, семантична структура речень із предикатними лексемами руху може містити більше, ніж один локалізатор, наприклад: Вони роздяглися або й не роздяглися в передпокої і йшли [туди], куди їм було потрібно [йти – М.А.], в одну з чотирьох кімнат приміщення (Ю. Смолич); А будете скаржитись, лізти туди, куди вас не просять [лізти – М.А.], - негайно витурю! (В. Канівець). Кількість локалізаторів залежить від характеру руху і відповідно від предикатної лексеми на його позначення. Основною семою у семантичній структурі цих дієслівних лексем є сема руху як самостійного, без сторонньої допомоги переміщення предмета (у загальному, широкому розумінні цього слова) в просторі: А він проводить свій час у тому, що лазить на дерева й бігає скрізь, де можна бігати [й лазити – М.А.] (В. Петров); Не всім туди лізти, де зозуля кує (прислів’я). Поряд із основним значенням дієслова руху можуть містити також сему каузативності. Тоді ці дієслова позначають рух як вимушений, спричинений: йти – вести; їхати – везти і т. п., наприклад: Мар’яна провела його туди, до самого поля, де схрещувався останній відсвіт дня із вечором (Ю. Збанацький); Ти ж чув, Самієв, солдатське прислів’я: де прапор пронесено, там уже ми в землю вросли (О. Гончар); Кулемет стрілятиме туди, куди скаже вождь Амангельди (О. Десняк).

Просторовий компонент змісту у більшості випадків зумовлений валентністю схарактеризованих предикатів, однак не завжди: він може детермінувати пропозитивний зміст – характеризувати відображувану ситуацію з боку простору, в якому вона здійснюється: І тут, де сонце злилося з зеленим океаном в одну тремтячу симфонію, Сайгор знову пізнав надзвичайний солодкий біль (М. Хвильовий). Просторовий компонент може також ускладнювати загальний зміст речення, будучи осмислений як ознака одного з предметних поширювачів, наприклад: Це було невеличке селище там, де шию півострова перерізали глибокий рів та земляний вал від Сиваша до Чорного моря (З. Тулуб).

На відміну від предикатів, які представлені лексемами, просторовий компонент змісту репрезентований в досліджуваних конструкціях складною номінативною одиницею “співвідносне слово просторового значення + підрядна частина”. Співвідносне слово виражає значення місця абстрактно – через вказівку на нього, зміст же підрядної частини залучається для конкретизації цього значення. Таке залучення стає можливим завдяки тотожності сполучного слова в підрядній частині й синсемантичного співвідносного слова в головній.

Той факт, що кожен із визначених типів предикатів – буття, місцезнаходження й руху – представлений у мові не тільки широким колом лексем, а й різноманітними їх аналогами, суттєво ускладнює процедуру розпізнавання цієї лексики і може призводити до неадекватного визначення їхнього місця в системі складнопідрядного речення.

Опис предикатних лексем у структурі речень із підрядними просторового значення продемонстрував принципову однотипність лексико-семантичного оформлення речень як із заміщеною, так і з незаміщеною позиціями корелятів, які розглядалися в межах різних класів складнопідрядного речення: детермінантних (з підрядними обставинними), прислівних (локативних), а також займенниково-співвідносних ототожнювальних, що ставить під сумнів підстави такого розподілу.

Четвертий розділ “Асиметричні конструкції” присвячено опису тих просторово-ототожнювальних речень, зміст яких асиметричний їх формальній будові.

Як довів аналіз, лексичне наповнення просторово-ототожнювальних речень може не відповідати їх структурній схемі – не підтримувати її. Завдяки цьому формується інший за типом зміст, який суттєво відрізняється від звичайного. Через це виникає асиметрія форми речення і його змісту. Показником відхилення від типового змісту просторово-ототожнювальних речень внаслідок його ускладнення або спрощення є обмеженість номінативних можливостей номінативного блоку, препозиція підрядної частини й пов’язана з цим дистантність засобів зв’язку: Де лежав Пилипко, [там] тільки слід його (П. Мирний); Вже, де він накаже, там і ночуватиму (Ю. Збанацький).

Пропозиції у складі семантичної структури, відображувані в їх головній і підрядній частинах асиметричних просторово-ототожнювальних речень, можуть вступати в смислові відношення, що звичайно формуються в структурі детермінантних складнопідрядних речень (з підрядними обставинними, у традиційній термінології). У структурі просторово-ототожнювальних речень можуть формуватися: 1) відношення зумовленості: умовні, причини й допустові, наприклад: Де впаде зерно свободи, будуть грізні сходи (Л. Первомайський); Звідки вони йдуть, там бори гудуть (А. Малишко); І за якихось незрозумілих обставин, можливо випадкових, там, де люди мусили порозумітися, виникла ворожнеча; 2) порівняльні відношення: Де гули набої – зараз сміх звучить (В. Сосюра); 3) відношення зіставлення: Там, де колись були греблі, обсаджені вербами, тепер зосталися тільки рядки старих верб, пишних, чудових… (І. Нечуй-Левицький). Усі виділені види смислових відношень ускладненого типу характеризуються наявністю у їх складі імпліцитного змісту, який відображає рух людської думки, яка зв’язує пропозиції у визначеному логічному відношенні. Більша смислова, порівняно з формальною, складність цих речень дозволяє говорити про їх асиметричність.

Асиметричну будову може зумовлювати також спрощення змісту порівняно з типовими конструкціями. У цьому випадку йдеться про те, що в структурі складного речення, призначеній для вираження складного, поліпропозитивного змісту, формується елементарна семантична структура, звичайна для речення простого. Такі конструкції не становлять поширеного явища, їхнє місце – на периферії асиметрії просторово-ототожнювальних речень. Разом із тим вони варті уваги, через те що висвітлюють механізми творення різноманітних змістів у межах однієї синтаксичної структури.

Спрощення змісту спостерігається в просторово-ототожнювальних конструкціях, підрядна частина яких містить фразеологізм, значення якого дорівнює слову, наприклад: Дізнались би жандарми, так би і мене спровадили туди, куди Макар телят не ганяв (О. Кониський); …цебто клопотать перед начальством і підговорювать дядьків на приговор, щоб запровадить “сяких-таких” туди, де козам роги правлять (А. Тесленко). Внаслідок того, що така підрядна частина не формує пропозитивного змісту, семантика висловлення стає монопропозитивною, елементарною. Однак наявність фразеологізма не завжди пов’язана зі спрощенням змісту й втратою поліпропозитивності. Цьому може перешкоджати процес дефразеологізації: Я, не довго думавши, зараз навтіки [туди], куди очі зирнули, а ноги понесли (М. Вовчок).

Асиметричними є також просторово-ототожнювальні речення, які репрезентують у головній та підрядній частинах ситуації одного типу, однак у різному модусному обрамленні (Допомагав скрізь, де міг). Такі речення виявляють тенденцію до утворення розмовних варіантів, коли співвідносне слово опускається (Втручався, де міг). Якщо підрядна частина речень цього типу не містить інших слів, крім модальних, то вона може втрачати предикативність і набувати статусу члена головної частини, наприклад, обставини місця: Пішов куди треба, а я собі дальше заснула (Б. Лепкий).

Семантична можливість займенниково-співвідносних просторово-ототожнювальних речень пояснюється широтою у виборі лексичного наповнення частин, яку надає ця конструкція завдяки асемантичності засобів зв’язку, що відрізняє її від конструкцій з лексично наповненими сполучниками. Саме займенникова природа і анафоричність кореляційних єдностей забезпечують можливість формування в них різноманітного за типом змісту.

У висновках представлено основні результати дослідження.

1. Просторово-ототожнювальні речення становлять складний для аналізу фрагмент у системі складнопідрядного речення. Це пояснюється суперечністю, закладеною в їх організації. Так, підрядна частина за значенням подібна до обставини місця, що зближує такі речення з реченнями розчленованими детермінантними: часу, умови, причини тощо. З іншого боку, за їхньою синтаксичною організацією вони протистоять цим реченням як конструкції нерозчленовані, частини яких поєднані принципово іншим зв’язком: підрядна приєднується не до всієї головної, як в інших обставинних реченнях, а до опорного слова – корелята просторового значення.

2. Інший, ніж в решті речень із підрядними обставинними (розчленованими, детермінантними), тип організації цих речень засвідчується також тим, що підрядна частина приєднується до головної не семантичним сполучником, а сполучним словом: у мові відсутні сполучники зі значенням місця, тоді як зі значенням часу, причини, умови вони є. Разом із тим відомо, що засоби підрядного зв’язку корелюють із його характером, вказуючи на те, прислівний цей зв’язок або детермінантний.

3. Важливий аспект аналізу в роботі становить характер опорного слова, а саме питання про те, яке слово в структурі головного речення приєднує підрядну частину – вказівний займенниковий прислівник зі значенням місця чи предикатна лексема, яка передбачає наявність просторового поширювача. З’ясовано, що аналізовані речення суттєво відрізняються від прислівних речень із підрядною частиною, передбаченою валентністю предиката: наявність корелята в їх головній частині не пов’язана з певними чинниками, а його відсутність не зумовлена особливостями опорного слова, граматичними або лексико-семантичними, як, наприклад, у реченнях з’ясувальних, а лише становить ознаку їхньої стильової належності. Реченням же з підрядними обставинними вони протистоять як конструкції нерозчленованої будови з обов’язковим і передбачуваним підрядним зв’язком, засоби якого відмінні від засобів зв’язку детермінантного.

4. Визначені положення дозволили стверджувати: позиція корелята в реченнях із підрядною частиною, приєднуваною сполучним словом із просторовим значенням є обов’зковою, незалежно від того, є вона заміщеною чи незаміщеною.

5. Відповідно до просторового значення співвідносного і сполучного слів – засобів кореляційного зв’язку між частинами цих речень, – вони розглядаються як семантичний, а саме просторовий, різновид займенниково-співвідносних (ототожнювальних) речень. В основі цих речень лежить кореляційний зв’язок, своєрідність якого порівняно з прислівним визначається займенниковою природою опорного слова.

6. У ролі співвідносного слова, конструктивно необхідного компонента структури просторово-ототожнювальних речень, виступають не лише займенникові прислівники (вказівні, неозначені, заперечні). Функціональними аналогами співвідносних слів у роботі визнано слова зі значенням узагальненої просторової вказівки: прислівники убік, вгору, попереду та ін., прийменниково-відмінкові форми іменників бік, сторона, напрямок і словосполучення з ними, прислівникові сполуки зі значенням місця, напряму на зразок у ліву [од дороги] руку, у праву [від мене] руку. Цей висновок підтверджує положення, сформульоване В.А. Бєлошапковою стосовно корелятів предметного значення: місце співвідносного слова можуть займати і не займенники, якщо вони несуть у своєму значенні елемент вказівності.

7. Слушність висновку про обов’язковість позиції просторового корелята в реченнях із підрядними місця - незалежно від її заміщеності або незаміщеності - підтвердив семантичний аналіз. Він виявив однотипність предикатної лексики в реченнях із наявним корелятом у їх головній частині і в реченнях, де він відсутній. Це свідчить про те, що практично в усіх конструкціях, які називають складнопідрядними реченнями місця, наявність підрядної частини опосередковано, через зв’язок із корелятом просторового значення, задається предикатом головної частини.

8. Позиція просторового корелята при предикаті зумовлена його валентністю: це предикати буття, місцезнаходження в просторі і руху, що в своєму лексичному значенні містять вказівку на місце. Ця позиція корелята є обов’язковою, що відрізняє його від факультативних корелятів у складі інших речень, підрядна частина яких безпосередньо пояснює предикат головної частини. Це дозволяє протиставити просторово-ототожнювальні речення реченням з опорним словом-лексемою на зразок з’ясувальних речень.

9. В окремих випадках просторовий компонент змісту може детермінувати пропозитивний зміст – характеризувати відображувану ситуацію з боку простору, у якому вона здійснюється. Крім того, просторовий компонент іноді ускладнює загальний зміст речення, будучи осмислений як ознака одного з предметних актантів. Такими просторовими детермінантами або просторовими ознаками в структурі просторово-ототожнювальних речень є номінативні блоки.

10. Про обов’язковість позиції просторового корелята, у тому числі й у випадках, коли він опущений, свідчить також те, що підрядна частина в цих реченнях набуває значення номіната, імені на позначення просторового орієнтира або місця в просторі. Це стає можливим лише завдяки перетворенню реченнєвої структури на структуру одиниці малого синтаксису – на розгорнуте найменування. Таке перетворення відбувається завдяки підпорядкуванню підрядної частини співвідносному слову й утворенню складної номінативної одиниці – блоків “співвідносне слово + підрядна частина”, які функціонують у мові за законами вживання одиниць малого синтаксису.

11. Суперечливі тлумачення складнопідрядних речень просторової семантики в синтаксичних описах пояснюються, крім іншого, також складністю їхнього лексико-семантичного оформлення: воно далеко не завжди буває прозорим. Кожен із визначених