ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БОЛОТІНА ЄВГЕНІЯ ВАЛЕРІЇВНА

УДК 128:141.7

ДОЛЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ДИСКУРСУ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНА)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Запоріжжя – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому національному технічному університеті

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: - доктор філософських наук, професор

Гребеньков Геннадій Васильович,

Донецький національний технічний університет

професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: - доктор філософських наук, профессор

Воловик Віталій Іванович,

Запорізький обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти, проректор;

- кандидат філософських наук,

Додонова Віра Іванівна,

Запорізького юридичного інституту МВС України

доцент кафедри соціально-економічних дисциплін.

Провідна установа: - Центр гуманітарної освіти

Національної Академії наук України (м.Київ).

Захист відбудеться “1“ липня 2002 р. о 15.15 год на засіданні

спеціалізованої вченої ради К. 17.051.01 у Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України (69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп.5, ауд. 326).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного Університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розісланий “24“ вересня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Тимченко С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена рядом загальнокультурних передумов, а також специфікою сучасного етапу розвитку вітчизняної філософської думки, що розглядає різноманітні проблеми буття людини в соціокультурному просторі світу. Доля – це не рудимент давнього світогляду, а необхідний елемент сучасного соціокультурного, точніше, духовного світу, своєрідний символ взаємовідносин людини зі світом. Більше того, доля символізує той зріз життєдіяльності, що стає (залежно від якості форм усвідомлення) життєво важливим. Тому актуальність досліджуваної проблеми, по-перше, пояснюється слабкою опрацьованістю питання категорії долі саме як філософської категорії; по-друге, реаліями життєдіяльності людини, в яких вона постійно стикається з різними, семантично й інтелектуально пов'язаними з феноменом долі, небезпеками свого існування.

Адже не секрет, що сучасний цивілізований розвиток людства призвів до появи різних форм аморалізму, суїциду, злочинів. Ця соціальна тенденція, принаймні, однією із своїх граней може означати невміння пристосовуватися до кризових соціальних явищ або боротися з ними, а також конструктивно вирішувати внутрішньо- і міжособистісні конфлікти. По-третє, актуальність проблеми зумовлена потребами теоретичного характеру, необхідністю подальшої розробки концепції історичного процесу, виявлення факторів, детермінуючих формування методології створення комплексної моделі суспільного розвитку, яка базується на соціальному оптимізмі і гуманізмі.

Зв'язок з науковими програмами, планами і темами. Робота виконана згідно з комплексною цільовою програмою №0194У043134 Міністерства освіти і науки України "Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як чинник формування свідомості молодого фахівця незалежної України" і науково-дослідною роботою кафедри філософії Донецького національного технічного університету по темі "Гуманізація науки, техніки, освіти на шляху до сучасного цивілізованого суспільства" (реєстраційний номер Н – 28-95).

Стан наукової розробки проблеми. Феномен долі завжди був у центрі уваги духовної культури ще Стародавнього Сходу, Греції і Риму. З початком християнства доля як філософська проблема була витіснена поняттями Бог, Провидіння, Промисел.

В епоху Відродження проблема долі знову була поставлена у філософській думці (Н.Макіавеллі, В.Шекспір) і німецька класична філософія в особі. Активною була увага до соціальних аспектів долі філософії Нового часу (Г.В.Ф.Гегель, Ф.Ніцше, А.Шопенгауер, Г.Зіммель).

Проблему долі людини в її ставленні до Добра і Зла, життя і смерті досліджують російські релігійні філософи (В.С.Соловйов, М.Ф.Федоров, Г.П.Федотов, О.Ф.Лосєв), а також український мислитель П.Д.Юркевич.

Ігровий підхід до феномена долі представлено в художній літературі (М.О.Булгаков, А.Мальро), а також в літературно-критичних працях М.М.Бахтіна, філософських розвідках Г.С.Сковороди, С.Л.Франка, німецького феноменолога Е.Фінка.

У працях В.І.Вернадського аналізуються такі онтологічні виміри феномена долі, як простір і час, що дозволяє розглядати долю як вираження індивідуального контакту суб'єкта життєдіяльності з Часом. Метафізику долі в руслі відкриттів неврівноваженої термодинаміки досліджують І.Прігожин та І.Стенгерс.

Специфіка даної розвідки (феноменолого-герменевтичні процедури аналізу: розуміння, рефлексія, інтерпретація) передбачає використання філософських праць Х.-Г.Гадамера (метод аналізу екзистенціалів: совість, страх, стурбованість та ін.; синтез "мови" і "логоса", герменевтики і діалектики); Е.Гуссерля (доля в контексті "життєвого світу"); П.Рікера (доля як індивідуальність); Ю.Хабермаса (феноменологічний аналіз структур життєвого світу); М.Гайдеггера ("тимчасовість"; історичність і екзистенціал "стурбованість"; доля – "послання" в історичне буття).

Західноєвропейська екзистенційна філософія визнає людину самотньою, покинутою в цьому світі, але разом з тим говорить про її прагнення до єднання з усім живим (К.Ясперс) і зневагу до долі (А.Камю), проте подолання долі одинцем – це абсурд (Ж.-П.Сартр).

Подальший розвиток філософії долі представляють праці Е.Фромма, В.Франкла, М.Бубера, які висувають комплекс етичних проблем, пов'язаних із духовністю людини. Мова йде про "культуру діалогу", обов'язковими компонентами якої виступають екзистенціали совісті і відповідальності. Така культура пронизана ідеєю гуманізму, в її основі дбайливе, благоговійне ставлення людини до світу. Е.Фромм вважає, що людина не може жити всього лиш як об'єкт, як "бабки" долі, оскільки характер – це специфічна форма енергії людини, яка визначає її екзистенцію. В.Франкл, взявши за основу ідеї психоаналізу З.Фройда, акцентував в екзистенційній літературі проблему базових цінностей особистості, сенсу життя і долі, поєднуючи, таким чином, у своїй концепції ідеї західноєвропейського екзистенціалізму і російської релігійної філософії.

Синтезуючи екзистенційне тлумачення долі і православне вчення про провіденціалізм, О.Ф.Лосєв намагається вивести ідею долі за допомогою неоплатонічної техніки мислення і вчення про цілісність як вихідну світотворчу силу (Першоєдине).

Науково-дослідницька література, що вплинула на формування загальної ідеї, структуру і методологію дисертації, представлена роботами В.Ф.Сержантова і Г.В.Гребенькова (вітально-аксіологічна концепція особистості, доля як аксіологічна функція особистості); В.П.Гайденко, В.П.Горана, І.В.Клочкова, Е.Ф.Салахова (генезис категорії долі від міфологеми до категорії давньосхідної й античної філософії); Л.Н.Когана (доля як міра свободи людської життєтворчості); С.Б.Кримського (метафізика долі); С.В.Пролєєва і В.І.Шинкарука (аналіз життєвого світу особистості); В.Г.Табачковського (актуалізація проблеми долі в перехідні періоди історико-культурного розвитку); Н.Г.Тура, В.Н.Фурса (теорія комунікативної дії і життєвий світ у Ю.Хабермаса); Н.В.Хамітова (екзистенційні питання прояву самотності і любові, смерті і безсмертя, страждання і сенсу життя).

Історія і основні проблеми західноєвропейської феноменології і екзистенціальної філософії є предметом дослідження також у працях О.Ф.Больнова, П.П.Гайденко, Е.Ю.Соловйова, С.Н.Ставцева, Л.І.Філіпова.

Роздрібленість семантичних полів на позначення долі породжує складну і суперечливу картину, ускладнюючи семантичні дослідження в цій сфері. Лінгво-семантичний аналіз категорії долі представлений у працях М.П.Грінцера (семантика поняття долі в стоїцизмі), Т.В.Радзієвської (слово "судьба" в сучасній російській мові), С.Л.Сахно (доля як текст), Г.М.Яворської (індоєвропейські найменування долі).

Разом із тим, питання долі як цілісної проблеми ще не знайшло грунтовного висвітлення у вітчизняному філософському дискурсі. Вищезазначені автори у своїх монографіях і статтях розкривають окремі аспекти проблеми, де доля представлена як модальність того або іншого аспекту людського прояву. Вважаємо, що в філософській літературі все ще залишаються недостатньо розробленими і методологічні процедури аналізу, за допомогою яких можна упорядкувати різноманітність думок пов'язаних з тематикою поданої дисертації.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб у ході соціально-філософського аналізу проблеми всебічно дослідити зміст феномена долі, як світоглядного поняття, що істотно впливає на розвиток індивідуальної і суспільної свідомості.

Виходячи з мети даного дослідження, необхідно вирішити такі дослідницькі завдання:

- розглянути процес становлення категорії "доля" в історії філософської думки;

- проаналізувати основні світоглядні і методологічні посилання, що визначають зміст поняття, різні семантики і мову опису долі як категорії філософського дискурсу;

- визначити місце феномена долі в систематизувати існуючі дефініції поняття "доля", запропонувати авторське визначення, доповнюючи його рівнем соціального життя;

- обгрунтувати ідею про долю як інтенції екзистенційно-життєвої орієнтації людини;

- розвитку соціального буття як фактора, що визначає логіку і значення суспільного життя та його спрямованість;

- визначити роль цього феномена в людській життєдіяльності.

Об'єктом дослідження є доля як складова частина соціального буття.

Предметом дослідження у даній роботі є феномен долі в філософському дискурсі.

Методи дослідження. Основна проблема дисертації досліджувалася за допомогою відомих методів науково-теоретичного пізнання. Це, насамперед, аналіз і синтез, засобами яких вивчалася джерельна філософська література, а також історико-ретроспективний принцип до її упорядкування.

У роботи використовуються такі підходи:

- діалектичний (феномен долі розглядається в його процесуальній сутності як зв'язок його складових);

- синтетичний підхід, що базується на єдності феноменолого-герменевтичного та екзистенційного способів осмислення доленосного процесу із залученням методів статичного та генетичного аналізу просторово-часових структур враження;

- аксіологічний підхід як основна інтенція соціально-філософського аналізу особистісно-психологічних феноменів людини, як способах виявлення долі в контексті соціального буття;

Вся робота базується на фундаментальному епістемологічному принципі єдності логічного та історичного, єдності соціальної теорії і практики.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження зумовлена спрямованістю дисертаційного дослідження на комплексний аналіз поняття долі як базової інтегральної категорії, що описує спосіб існування індивіда і визначає загальний напрям особистісного буття людини. Більш детально елементи новизни можна сформулювати у вигляді окремих тез:

- удосконалено вчення про долю, як світоглядну, смисложиттєву, інтегральну, аксіологічну за своєю природою установку (цінність) людини, яка може розглядатися в системі "світ – людина" як одна з основних загальнолюдських цінностей;

- виявлено онтологічні контексти вимірювання феномена долі, що дають підставу визначити її екзистенційну природу;

- набув подальшого розвитку лінгво-семантичний аналіз поняття долі в різних соціально-культурних контекстах;

- вперше проаналізовані екзистенційні та соціальні функції феномена долі в бутті;

- розроблено евристичний підхід у рамках феноменологічної методології в артикуляції ідеї протиставлення і, разом з тим, взаємозв'язку модальностей долі;

- вперше виділено проблему діалектики долі через взаємозв'язок процесів індивідуалізації і соціалізації особистості.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження зумовлене його новизною. Отримані результати дають можливість оцінити роль аксіологічного підходу у вирішенні низки філософських проблем, пов'язаних з проблемою особистості.

Деякі положення, висновки та пропозиції дисертації мають безпосереднє відношення до процесу розробки системи рекомендацій і пропозицій у вихованні сучасної особистості. Дисертаційний матеріал можна використовувати в лекційних курсах з соціальної філософії, філософської антропології, соціології і психології особистості відповідно до вузівських програм, а також у підготовці авторських спецкурсів.

Розробка проблеми сприяє більш глибокому розумінню людини і її можливостей, розвитку філософської теорії особистості, розширенню можливостей психологічної корекції людини в момент соціальних та особистісних криз.

Апробація роботи. Дисертаційне дослідження обговорювалося на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії Донецького національного технічного університету і кафедри філософії Донбаської державної машинобудівної академії (м.Краматорськ). Основні положення дисертації доповідалися автором на Міжнародній науковій конференції "Творча спадщина В.І.Вернадського та сучасність" (м.Донецьк, 2001 р.); на ІІ-му Міжнародному симпозіуму "Екологічний туризм: гуманістичні та методологічні основі природо-захисної діяльності" (м.Донецьк, 2002 р.). Ряд результатів дисертаційного дослідження автор використав у розробці навчально-методичної програми з курсу "Філософія екзистенціалізму" для студентів Донецького національного технічного університету (2000-2001 рр.).

Публікації. Основні висновки роботи викладені у чотирьох статтях, надрукованих на сторінках фахових науково-теоретичних збірників. Всі роботи підготовлені без співавторів.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертаційної роботи зумовлена метою і основними завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (205 найменувань). Повний обсяг дисертації – 203 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" міститься обґрунтування актуальності теми дисертаційного дослідження, аналіз стану наукової розробки проблеми, формулюється мета і завдання, визначається об'єкт і предмет дослідження, методологічна основа роботи, розкривається наукова новизна роботи, висвітлені можливості теоретичного і практичного використання результатів дослідження.

У першому розділі "Доля як філософська категорія: її світоглядний і пізнавальний зміст" феномен долі аналізується в різних світоглядних контекстах, що дало можливість означити дефініцію долі і вичленити різні семантики поняття, які були і є в культурі.

У підрозділі 1.1. "Постановка проблеми долі в історико-філософській думці" досліджується феномен долі в різних світоглядних контекстах.

У полімодальному розумінні долі, що у міфологічній, релігійній, художній і філософській свідомості розглядається в численних образах, є глибинний смисл. Доля є складним комплексним вираженням людської екзистенції і людського призначення. Так уже в античній міфології є тричленна класифікація долі: 1) доля – Мойра – Парку; 2) випадок – Тюхе – Фортуна; 3) доля – Ананке – Фатум.

Поняття долі в релігійних системах продовжує існувати як божественне Провидіння, промисел і приречення. Ступінь заданості цих понять різний в залежності від релігії чи конфесії. Теїстичне провидіння відрізняється від долі язичників: якщо доля – міфологема переважно за ірраціональним началом буття, то провидіння вміщує в себе свідомість творіння; якщо доля в міфах частіше губить, то доля-промисел покликана вести до порятунку. Зустріч з абсолютною волею Божого веління і складає феномен долі в релігійному контексті.

Існує і шлях перетворення життя в театр, у якому людина виконує різні ролі з їх різною доленосною функцією. Така позиція дозволила Г.С.Сковороді написати епітафію: "Світ мене ловив, але не спіймав".

У раціоналістичній свідомості має місце ефект подолання сліпих наслідків долі. Крім того, людина може, всупереч несприятливим результатам свого вибору, перетворити долю в покликання, "піти назустріч своїй долі" (Ф.Ніцше).

Доля пов'язана з усвідомленням людиною самої себе наче б то з боку, наче б то з чогось зовнішнього відносно себе. Доля – це все наше життя, сублімоване як зовнішня сила. У ній відбувається перетворення досвіду життя, його подій у позначки шляху, в орієнтири життєвої траєкторії. А оскільки це перетворення пов'язане з уже прожитою частиною життя, то ці знаки визначають репертуар накопичених можливостей, реалізація яких набуває доленосного вигляду.

Сублімація життя в долі може набувати парадоксального характеру. А.Шопенгауер, наприклад, декларує такі сценарії життя: усяка випадкова зустріч – це побачення, усяке незнання – намір, усякий тріумф – крах, а крах – це тріумф. Відповідно, смерть виступає як самогубство, а приниження людини – як її приховане каяття. Дана інтерпретація доленосних життєвих подій має раціональне значення.

Л.Вітгенштейн, М.Гайдеггер, Х.-Г.Гадамер, М.Бубер та інші філософи відійшли від традиційного розуміння долі як детермінації існуючого. У зв'язку з цим необхідно відзначити дуалізм феномена: доля об'єднує текст (можливий сценарій життя) і активну силу, що забезпечує її здійснення (людина), наслідком чого є істинність тексту сценарію життя.

Отже, в історії філософської думки простежуються напрямки роздумів над модальностями долі, а емпіричний шлях віднаходження долі, механізм її формування підлягає подальшому вивченню і потребує філософського тлумачення.

У підрозділі 1.2. "Лінгво-семантичний аналіз поняття долі в філософії" розглянута різноманітність семантичних полів долі в різних мовах і культурах, що дозволяє говорити про різноманітне ставлення людини до долі – від фаталізму до активізму, від покірності долі до протистояння їй.

Показовими у плані семантичних потенцій є семантичні моделі: "зв'язок – доля", "смерть – доля", "слово (мова, говоріння) – доля", "текст – доля". У кожній моделі можливі суб'єктно-об'єктні перестановки і взаємозалежності.

Одне з латинських позначень долі, жереба – sors – походить від дієслова serere "зв'язувати, сплітати, зчіпляти". Уявлення про мотузку, що прядеться долею, про пута, тканину чи сіті, які накидаються богами на людей, а також про доброчинну магічну силу мотузки-амулета, що обв'язується навколо шиї, руки, попереку, є в древніх індоарійців, у хетів. У мовах ясно простежується семантична паралель "зв'язок-суд, закон": так, латинське слово lex "закон", споріднене ligare "зв'язувати", jus "право, суд" близке до jungere "зв'язувати". Характерно, що lex в латині сполучається з fatum (lex fati "визначення долі"). Можна порівняти також російські слова узы и узница, узник (аналогічно "осужденный на заключение"). Крім того, паралель "доля-суд" підтверджується міфологією. Згідно "Теогонії" Гесіода, Мойри є дочками Феміди, що грецькою означає "встановлення, право, закон, суд, судовий вирок".

Семантичний зв'язок "долі" і "смерті" виявляється на індоєвропейському рівні через позначення смерті як невідворотної долі. Ідея долі як зумовленості споконвічно пов'язується зі смертю. До сьогоднішнього дня не втратив актуалізації зв'язок долі з війною як із боєм, смертельним катаклізмом.

У зв'язку з первісними уявленнями про долю і смерть є широко представлені в індоєвропейських мовах зв'язки уявлень про долю з іншими значимими подіями людського життя – народженням і шлюбом. Що стосується поняття щастя, то в пошуках джерел долі в Давній Греції зустрічаємо поняття "евтюхія" (добра доля), а в релігійних творах – "евдемонія" ("доля людини, що перебуває під владою богів", тобто вдала доля). У підсумку доля зближується з життям у цілому.

У ряді синонімів, що позначають реалізацію програми життя, акцент ставиться на понятті певної сили, дія якої одержує такі ціннісні конотації: доля, талан, фатум, фортуна, планида, зірка, дорога, середовище, суть. Часто їх розглядають як синоніми. Проте це не зовсім вірно. Рок у російській мові звичайно позначає "приречення", "темну силу", що відає долями людей, і звичайно пов'язується з нещастям, загибеллю на відміну від слова фортуна – несподівана вдача, щасливий збіг обставин. Планида носить іронічний відтінок глузування над долею. Дорога, у даному контексті, – життєвий шлях, а середовище – визначальні його обставини.

Етимологічно "рок" можливо пов'язати з давньоруським словом рокъ, що значило термін, рік, вік. В українській мові слово рік – рік, у сербохорватському рок – строк, час, у словенському rok – строк, доля, ознака, у польському rok – рік. Таке пояснення етимології слова "рок" зрозуміле: йдеться про строк людського життя, про кількість років, відпущених людині богами.

Характерно, що з точки зору сполучуваності з деякими типами предикатів імена доля, рок зближується зі словами текст, книга, історія і т.п. Ігрова техніка літератури подає новий предикат феномена: "іронія долі" як вид гри, що передбачав спілкування суб'єкта діяльності як об'єкта своєю волею.

Лінгво-семантичний аналіз долі підтверджує складність і багатозначність поняття, яке вбирає всі модальності зв'язку людини і світу.

У підрозділі 1.3. "Поняття долі" сформульовані визначення долі як філософської категорії. На досить абстрактному рівні, що є суттю філософського аналізу, доля є поняттям, що служить для позначення трансісторичного і кроскультурного феномена організації соціального й особистісного буття. Доля – це зовнішня обумовленість людського життя, а також логіка людського буття, що утворюється світоглядом і характером людини.

У другому розділі "Метафізика долі: онтологічні вимірі феномену", виходячи із сучасних наукових винаходів, особливо в сфері неврівноваженої термодинаміки, розглядається екзистенційно-інформаційна природа долі та її прояв на основних етапах соціокультурної динаміки.

У підрозділі 2.1. "Простір-час долі" підкреслюється, що доленосний процес можна подати як просторово-часову конфігурацію, яка складається в рамках визначеного світопорядку. Це сприяє виявленню взаємозв'язку доленосних процесів з образом світу, оскільки просторово-часові домінанти дозволяють входити в царину ціннісних феноменів особистості і визначати орієнтири в духовно-моральній системі координат особистісного саморозвитку.

Дослідження в сфері неврівноваженої термодинаміки сприяють філософському осмисленню часу і вносять ясність у метафізику долі.

У підрозділі 2.2. "Екзистенційно-інформаційна природа долі" розглядаються атрибути долі як елемента сучасної філософської картини світу.

Оскільки проблема розуміння фізичної природи долі залишається ще недостатньо дослідженою, то для більшості розділів наукового знання доля є паранормальним явищем, яке, не всупереч науці, пояснює духовний зв'язок людини з Космосом.

Наявність маси в долі може бути представлена як гіпотеза про те, що вона опредмечується в конкретному фізичному тілі людини, отже, має масу, але у біосоціальному вимірі. Властивості маси та енергії обов'язкові для матеріальних об'єктів. Маса – це атрибут елемента, завдячуючи якому можна говорити про його індивідуальність, а енергія – це властивість матерії постійно змінюватися, переходити з одного стану в інший. Ми говоримо про абсолютність даних властивостей поряд із абсолютністю простору і часу для всякого існуючого об'єкта, що прагне до свого власного збереження протягом певного періоду часу всупереч своїм власним змінам (В.Ф.Сержантов).

Думку про те, що між психічною субстанцією і світом звичайної енергії повинен існувати зв'язок, ми знаходимо у В.І.Вернадського, який писав про енергетичне поле людини і сполучення енергетичних полів індивідів.

Екзистенційна психологія підкреслює суперечливість впливу біологічних факторів: з одного боку, їхня роль постійно зменьшується під впливом енергії особистісних сил, з іншого боку – з віком відбувається дозрівання природних особливостей, що призводить до "біологічних сплесків", які можуть впливати на долю людини.

Відштовхуючись від однієї з ідей екзистенційної філософії, людина відрізняється від інших видів сущого своєю модальністю, оскільки їй одній властиво перейматися своїми нереалізованими можливостями. Лише на цій основі можуть формуватися такі модальності долі, як обов'язок, відповідальність, покликання.

Взаємодія людини і долі чітко виявляє себе в граничних кризових ситуаціях, коли людина вступає в діалог з долею, що несе інформативну функцію. Це точка поєднання людини і долі, в якій проникливість долі в людину є окремий випадок проникливості світу в неї.

Доля, що розуміється як екзистенційний текст, має інформаційну природу. Спілкування людини з долею можна позначити словами про почуття причетності до буття й уміння прислухатися до нього (М.Гайдеггер). Герменевтичний метод кола у розумінні призводить до злиття двох площин розуміння – "обрію" тексту і "обрію" інтерпретатора. Тим самим утвориться "загальний обрій", який і є фундаментом розуміння того, що інтерпретується, з одного боку, і розуміння інтерпретатором самого себе – з іншого. Цей контекст дозволяє порушити питання про можливість "метамовного" розуміння долі: доля як екзистенційний текст, а оскільки мова – людська і суб'єкт опису – людина, то виявляється залежність долі від волі і вибору людини.

Всупереч традиційній думці, у бутті діалектика свободі і долі реалізується як соціальний феномен. Людина є істотою, що творить долю саме тому, що вона виривається з порядку речей, промовляє своє слово – і тому отримує відповідь. У цьому діалозі специфічне й індивідуальне складає головний нерв, який визначає смисл діалогу. А смисл його у творчості, через яку людина знаходить свою відкритість, свободу волі і вміння гідно прийняти "обставини", прислухатися до іншого і зробити свій вибір. У самостійному вчинку, що розриває ланцюг обставин, вміщена енергія долі, що ламає звичайний хід індивідуального життя.

У третьому розділі "Екзистенційно-особистісні контексти метафізики долі" феномен долі проаналізовано відповідно до вітально-аксіологічної концепції особистості. Використання феноменолого-герменевтичної методології дозволило говорити про оригінальну концепцію життєвого світу і його співвідношення з долею.

У підрозділі 3.1. "Доля й індивідуально-психологічні феномени людини" розглянуто ряд екзистенціалів людського буття, що виступають як психологічні феномени особистості: життя і смерть, воля, любов, обов'язок, совість, сенс життя.

В історії суспільної думки існує три варіанти вирішення питання про такі базисні цінності особистості, як життя і смерть: корисність для буття соціуму; власна цінність; пошук способу втілення життя як актуалізації духовної енергії на користь самої особистості. В усіх трьох випадках життя розвивається в межах людського світу цінностей. Смерть також є цінністю, оскільки поза рефлексією смерті не можуть виникати ідеї про зміст, цінності й абсурд як атрибути життя; без усвідомлення смерті як цінності немає загадки душі. Заслуга В.Франкла полягає в тому, що він виходить за межі суто біологічного розуміння смерті і включає феномен ставлення людини до своєї смертності у сферу аксіологічної проблематики.

Екзистенційна психотерапія виявила діалектичну суперечність волі і долі. Волю можна розглядати як стійку фіксовану установку. У прояві волі людина знайомиться зі злом, знаходячи в зіткненні з ним установки на подолання й удосконалення себе в любові.

Розуміння любові як загальнолюдського способу соціабельності й індивідуально властивої особистісної установки на себе і на іншого притаманна російській та українській філософській думці XVIII-XIX століття.

Любов із давніх часів пов'язувалася з долею, і той факт, що вона приходить зненацька, відбивався в уявленнях про любов (як і про смерть) як "підступ долі". Однозначно роль любові в житті людини оцінити складно, любов надихає на подвиги, ставить людину в "граничні ситуації", самовизначає особистість.

Фундаментальною проблемою всякого людського існування є проблема сенсу життя і долі. Стратегічна лінія життя, обумовлена сенсом життя, складає внутрішнє ядро і стрижень долі людини. Інакше кажучи, сенс життя є інтеграція всіх інших аксіологічних імперативів життя і поведінки людини.

Доля і сенс життя – суть явища одного порядку організації, проте доля, разом з тим, виражає інтенцію процесу, а сенс життя є результатом, усталеною аксіологічною функцією.

У долі, що має справжній і останній зміст тільки для людини, ми бачимо "міст", сполучну ланку між "Я" і зовнішнім соціальним середовищем, взаємодію процесів індивідуалізації і соціалізації особистості.

У підрозділі 3.2. "Доля в контексті життєвого світу особистості" доведено, що життєвий світ, який інтерпретується з позицій комунікативної теорії дії (Ю.Хабермас), орієнтований на реалізацію екзистенційних можливостей, представлених унікальністю долі індивіда.

Відповідно до методології "Буття і часу" М.Гайдеггера, Dasein – це точка реалізації всіх значень і зв'язків повсякденного вживання, у яку включено будь-яке суще; цілісність, яку він називає "світом". Класична філософія так і не знайшла "світ" як такий, що завжди передує як безупинний горизонт цілого всілякому предметному сущому і завжди передбачається цим сущим.

У даному підрозділі Гайдеггерівське розуміння "світу" порівнюється з поняттям "життєвого світу" у Э.Гуссерля (Lebenwelt). Це порівняння справедливе, оскільки в обох випадках йдеться про конститутивну проблематику: зрозуміти буття речі можна лише виходячи з більш "первинного" розуміння загального зв'язку всіх значень, тобто "світу" як цілого.

У соціокультурному просторі буття комунікативна взаємодія індивідів розуміється як круговий процес, у якому становище індивіда є двобічним: з одного, він є ініціатором дій, прогнозуючи які, можна опанувати ситуацією; з іншого боку, він – продукт суспільних традицій і процесів соціалізації. Відповідно до критичної науки про суспільство Ю.Хабермаса, "життєвий світ" має універсальну структуру, що включає такі елементи, як цінність, інтуїція, здоровий глузд, традиції. Так само образ і стиль життя залежні від соціального статусу індивіда, що формується в процесі його соціалізації. Тому доля і життєвий світ є цілісним розумом, що поєднує особистісні аспекти буття.

Можливість союзу між феноменологічною філософією і соціологією пов'язана з ідеєю інтерсуб'єктивності життєвого світу. Суспільні процеси інтерпретуються за моделлю мовного взаєморозуміння (Ю.Хабермас, Х.Г.Гадамер). а життєвий світ розуміється як соціальний і трактується як світ повсякденної практичної діяльності (А.Щюц).

Значення життєвого світу для осмислення проблеми формування долі людини підкреслюється у зв'язку з безпосередньою даністю життєвого світу для людини, що самовизначається, причому, самітність (В.В.Розанов) є засобом заглиблення у її духовний світ.

У дисертаційному дослідженні, розглядаючи життєвий світ як "перехрестя" аксіологічного "Я" і соціально-історичних умов (об'єктивної долі), ми акцентуємо увагу на спілкуванні як вищій цінності буття, завдяки якому конкретно-історичні особливості культури, її національно-етнічна і стратифікаційна специфічність "транслюються" у способи людського впливу на навколишній світ.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ВИСНОВКИ НАУКОВОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ

У дисертації здійснено соціально-філософський аналіз феномена долі та її "траєкторій" у полі культури.

Результати дослідження дали можливість сформулювати такі узагальнені висновки:

1. Поняття долі багатозначне, воно вбирає в себе все різноманіття модальностей зв'язку людини зі світом. У полімодальному розумінні долі є глибинний зміст: доля є складним, комплексним вираженням людської екзистенції і людського призначення. Доля – це основна тенденція життя й одночасно характер людини, що породжує долю.

2. Просторово-часової аспект долі став необхідним, оскільки сама тема часовості є символом інтерпретуючого характеру філософії XX століття. Згідно з сучасної картиною світу, доля, маючи просторово-часові параметри, повинна також виконувати інформаційну функцію. Взаємодія людини і долі виявляє себе в граничних кризових ситуаціях, коли людина вступає в діалог з долею. Це момент поєднання людини і долі, у якому контакт долі з людиною є окремий випадок відкритості для людини світу, з яким вона співвіднесена. Розуміючи долю як екзистенційний текст, можна сказати, що вона має інформаційну природу і спілкування людини з долею можна позначити словами про почуття причетності до буття й уміння вслуховуватися в нього.

3. Індивідуальне життя багато в чому визначається соціальними обставинами, але конкретна життєдіяльність індивідуалізуючи зовнішні обставини, формує внутрішню соціальність долі. Метафізика долі виявляється вписаною в більш широку тему духовності, носієм якої стає культура й особистість.

4. Психічні феномени: життя, смерть, любов, воля, обов'язок, совість вписуються в стійку аксіологічну структуру особистості як невід'ємні компоненти, як грані фундаментального явища "Доля" і можна стверджувати, що на особистісному рівні організації доля є інтегральною аксіологічною функцією.

5. Феномен особистості неможливо адекватно зрозуміти в ціннісно-смисловому контексті буття, якщо не враховувати, що кожна конкретна людина має своє власне життя, дане як життєва ідея, ціль, або, точніше, як смисл життя, що є інтегральною аксіологічною функцією порядку організації, подібній долі. Однак, за зовнішньої схожості індивідуального цілепокладання, смисл життя – це "усталене" буття людини, а доля є інтенцією процесу.

6. Механізм формування долі людини, ймовірно, має мислитись як розгорнута у визначеному аксіологічному просторі феноменологія становлення "Я" і його життєвого світу, що є, на наш погляд, перетинанням унікального аксіологічного "Я" і соціально-історичних умов буття (об'єктивної долі).

7. Стратегічна лінія життя, що визначається смислом життя, складає внутрішнє ядро і стрижень долі людини. Інакше кажучи, сенс життя є інтеграція всіх інших аксіологічних імперативів життя і поведінки людини.

8. Феномен долі являє собою світоглядну, смисложиттєву, інтегральну, аксіологічну за своєю природою установку (цінність) людини і може розглядатися в системі "світ – людина" як одна з основних загальнолюдських цінностей.

Людина є долетворною істотою саме тому, що, вириваючись із порядку речей, вона вирікає своє слово і тому одержує відповідь. У цьому діалозі "Я" складає головний нерв, що визначає смисл діалогу. А смисл полягає у творчості, через яку людина виявляє свою відкритість, свободу волі й уміння гідно прийняти "обставини", прислухатися до "іншого" і зробити свій вибір.

ПУБЛІКАЦІЇ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Статті у фахових виданнях

1.Болотина Е.В. Проблема судьбы в древнегреческой мифологии // Філософія. Культура. Життя. – 1999. – №6. – С.53-58 (Дніпропетровськ).

2.Болотина Е.В. Судьба как предмет философии Г.В.Ф.Гегеля // Філософія. Культура. Життя. – 2000. – №8. – С.110-117 (Дніпропетровськ).

3.Болотiна Є.В. Доля людини та час // Мультиверсум. Філософ. альманах: Зб.наук.праць / Гол. ред. В.В.Лях. – Вип.19. – К.: Український Центр духовної культури, 2000. – С.215-222 (Київ).

4.Болотина Е.В. Понятие судьбы: философский и лингво-семантический анализ // Вісник ХНУ. – 2000. – №465. – С.52-57 (Харків).

Публікації в інших виданнях

5.Болотина Е.В. Время и судьба в онтологических построениях В.И.Вернадского // Творческое наследие В.И.Вернадского и современность: Сборник трудов международной научной конференции в г. Донецьке 10-12 апреля 2001 г. – Донецк: "Донбас", 2001. – С.76-80.

6.Болотина Е.В. Судьба как экзистенциальный текст // Наукові праці ДонНТУ. Серія "Гуманітарні науки". – Вип.30. – Донецьк: ДонНТУ, 2001. – С.76-80 (Донецьк).

АНОТАЦІЯ

Болотіна Є.В. Доля як предмет філософського дискурсу (соціально-філософський аналіз феномена). – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за фахом 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії – Запорізькій державний університет, Запоріжжя, 2002.

Дисертація являє собою соціально-філософське дослідження феномена долі. У роботі аналізується процес становлення і розвитку поняття "доля", що відноситься до найбільш давніх філософських понять, які застосовуються соціальною філософією, філософською антропологією і філософією культури.

Обґрунтування ідеї долі як інтенції екзистенційно-життєвої орієнтації людини базується на використанні основних методів науково-теоретичного пізнання і, насамперед, аналізу й синтезу. У роботі використано такі підходи: діалектичний, системний, феноменолого-герменевтичний, аксіологічний. Усе дослідження ґрунтується на фундаментальному епістемологічному принципі єдності історичного і логічного, єдності соціальної теорії і практики.

Доля являє собою трансісторічний і кроскультурний феномен, який на соціальному рівні може розглядатися як екзистенційно-інформаційна форма матерії, а на особистісному рівні – як інтегральна, аксіологічна функція. Життєвий світ утворюється на перетинанні соціально-історичних умов (об'єктивної долі) й аксіологічного “Я” (екзистенційно-особистісної долі).

Ключові слова: доля, рок, інтегральна аксіологічна функція, цінності особистості, життєвий світ, свобода, екзистенційний вибір, сенс життя.

АННОТАЦИЯ

Болотина Е.В. Судьба как предмет философского дискурса (социально-философский аналіз феномена). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории – Запорожский государственный университет, Запорожье, 2002.

Диссертация представляет собой социально-философское исследование феномена судьбы. В работе анализируется процесс становления и развития понятия "судьба", относящегося к наиболее древним философским понятиям, применяемым социальной философией, философской антропологией и философией культуры.

В диссертации исследуются: природа и сущность феномена, экзистенциальные и социальные функции феномена судьбы; определяется категориальное поле "судьбы", поскольку такие явления как жизнь, смерть, время, вечность, свобода, счастье, призвание и другие отражают полимодальную проявленность судьбы в бытии.

Обоснование идеи судьбы как интенции экзистенциально-жизненной ориентации человека базируется на использовании основных методов научно-теоретического познания и, прежде всего, анализа и синтеза. В работе использованы подходы: диалектический, системный, феноменолого-герменевтический, аксиологический. Все исследование основывается на фундаментальном эпистемологическом принципе единства исторического и логического, единства социальной теории и практики.

В истории философии понятие судьбы у одних мыслителей относится к первостепенным, у других – вообще отсутствует. В настоящее время проблема определения судьбы как философской категории не снята. Именно основательность и глубина эпистемологических исследований чаще всего определяет необходимость аппеляции того или иного мыслителя к модальностям судьбы (Карма, Провидение, рок, случай, доля, счастье, предназначение и др.). Судьба не сводится к необходимости, поскольку в фатально детерминированном мире судьба не имеет смысла. Необходимости противостоит удача. Необходимость в составе судьбы обряжена в систему случайностей, способных влиять на меру принудительности ее действия. В этом смысле в судьбе присутствует игровой момент. Образ судьбы – многолик, как о том свидетельствует семантическая проявленность феномена в языке и культуре.

Судьба – это трансисторический и кросскультурный феномен, который на социальном уровне представляет собой пространственно-временную и информационную формы организации материи, а на личностном уровне является интегральной аксиологической функцией. Сделан вывод, что на пересечении социально-исторических условий (объективной судьбы) и аксиологического "Я" (экзистенциально-личностной судьбы) образуется жизненный мир, сотканный из событий, выражающихся в диалоге человека и судьбы, в котором возможны субъектно-объектные перестановки и взаимодействия.

Эвристичность учения о судьбе заключается в обозначении опасности, подстерегающей человека, в подготовке его к ней через пробуждение личной инициативы, напоминание о свободе воли и роли человеческой активности.

Ключевые слова: судьба, рок, интегральная аксиологическая функция, ценности личности, жизненный мир, свобода, экзистенциальный выбор, смысл жизни.

SUMMARY

Bolotina E.V. Destiny as a problem of philosophy discurs (social-philosophy analisis phenomenon). – Manuscript.

Dissertation for degree Candidate of Science (Philosophy) in speciality 09.00.03 – social philosophy and philosophy of history. – Zaporizhzhya state university, Zaporizhzhya, 2002.

The dissertation represents a social-philosophical research of a phenomenon of destiny. Process of becoming and the development of concept "destiny" concerning the most ancient philosophical concepts, used is analyzed in work by social philosophy, philosophical anthropology and philosophy of culture.

The substantiation reflection of idea of destiny as intenth of existential-vital orientation of the person is based on useage of the basic methods of scientific-theoretical knowledge and, first of all, the analysis and synthesis. Approaches are used in work: dialectic, system, phenomenological-hermenetical methodology. All research is fully based on a principle of unity historical and logic, unities of the social theory and practice. Destiny as transhistorical and original crosscultural phenomenon, which at a social level represents existential and information forms of the organization of a matter, and at a personal level is integrated axiology function. On crossing of sociohistorical conditions (objective destiny) and axiologycal "I" (existential-personal destiny) the vital world weaved from events, persons expressing in dialogue and destinies in which subject-objective rearrangements and interactions are possible are formed.

Key words: destiny, fate, integrated axiology function, value of the person, vital world, freedom, existential choice, meaning of the life.