ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

БОРЕНЬКО Ярина Йосипівна

УДК 321.022

ГРУПИ ІНТЕРЕСУ У СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ПОЛІТИКИ

Спеціальність 23.00.01 - теорія та історія політичної науки

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ЛЬВІВ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: доктор політичних наук

Денисенко Валерій Миколайович,

професор кафедри політології філософського факультету

Львівського національного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор політичних наук

Бабкіна Ольга Володимирівна

професор, завідувач кафедрою політології

Міжрегіональної академії управління персоналом.

кандидат філософських наук

Климанська Лариса Дмитрівна,

доцент кафедри соціології та соціальної роботи

Національного університету “Львівська політехніка”.

Провідна організація – Національний університет імені Тараса Шевченка,

кафедра політології.

Захист відбудеться 30 жовтня 2002 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.051.02 при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79602, м. Львів , вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розіслано “27” вересня 2002 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Лисий В.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним з недостатньо досліджених в українській політології сегментів політики є аспект усуспільнення та виявлення політичного інтересу через групу. Йдеться не про групи як чіткі структури типу колективів, партій, широких суспільних класів тощо – мова радше про ситуативні об‘єднання людей, які дозволяють їм бути різними у різних контекстах і водночас відчувати себе членами суспільства. Ці аспекти слабо досліджувались в Україні, оскільки саме у науці про політику довгий час переважав і надалі переважає нормативний підхід, який розглядає лише видимі суспільні утворення і лише їх визначає такими, що мають відношення до держави. Коли розпочався процес оформлення самостійної української політичної науки, то відбувся своєрідний синтез усіх відомих до цього часу і недавно пізнаваних політичних теорій (з явною перевагою нормативного підходу) і потім – пристосування класичних політологічних категорій до пояснення української політичної дійсності.

Процес формування української політичної науки розпочався якби з кінця, а таким “звершенням” є, прикладна політологія. До початків, себто до теорії, час ще досі не надійшов, тому на сьогодні ми маємо ситуацію, коли теоретичний рівень української політології, розвинений набагато менше, аніж емпіричний. Виклад політичної науки як спершу історії політичних вчень, підібраних подеколи досить хаотично, а потім – як способу синтезу основних політологічних підходів (що випливають з тієї ж історії) і певних політологічних дефініцій зводить українську позицію до простого реферативного викладу висновків певних західних шкіл. Проблема існування, чи, вірніше, не-існування, української, чи якоїсь локальної (хоча би і львівської) школи політології була чи не основною складністю при написанні даної роботи. Сама назва дисертаційного дослідження “Групи інтересу в сучасній теорії політики” вимагала формулювання позиції стосовно завдань політичної теорії у дослідженні процесу.

Сама постановка питання стосовно місця груп інтересу в теорії політики, а не теорії груп як такої, формулює вихідну тезу, що чітко проглядається у сучасній американській компаративістиці – самодостатньої теорії груп інтересу не існує, а є лише вплив категоріального визначення групи як учасника політики на різні наукові течії. Проблема української політології у тому, що, не маючи системи та методології дослідження груп інтересу, ми часто зустрічаємось з підміною понять. А, враховуючи сильне політичне навантаження понять інтересу, лобіювання чи тиску, широке теоретичне значення групи інтересу редукується до звичайних поверхових характеристик. Усе це зумовлює необхідність глибшого вивчення груп інтересу і систематизації понять, пов‘язаних з ними, тим більше, що завдяки докладному вивченню місця груп інтересу у теоріях демократії та у порівняльній політології ми отримуємо багато нового теоретичного матеріалу, через який можна пояснити політичні явища в Україні. Дане дослідження носить суто теоретичний характер, але, виходячи з переконання, що політологія як наука є цінною завдяки своєму конкретному застосуванню, значна частина відведена інтерпретації конкретних політичний явищ. Теорія тут розуміється радше не у філософсько-етичному, а у раціоналістичному значенні – як інструмент для пояснення певних явищ (у нашому випадку це є, безперечно, явища політики).

Слід ще раз наголосити на тому, що у нас зацікавлення даною темою розвинулось на основі чисто прикладних аспектів політології, зазначених на самому початку. Коли наука про суспільство відійшла від радянського штибу, то стало ясно, що дотеперішньої методології дослідження недостатньо, аби принаймні коректно відобразити візерунок суспільства, що змінюється. Якщо ж враховувати, що одним з завдань політології є не просто опис і тлумачення явищ, а також і прогнозування, то проблема стає ще складнішою – на основі неповного дослідження і оцінки реальної картини важко зробити правильний прогноз. У процесі нової структуризації суспільства (а саме у такому незрозуміло-хаотичному стані перебуває вже більше десяти років Україна), постійно виникають спонтанні суспільні ролі, які бувають то нечіткими, то просто мінливими. Почасти сукупність тих ролей несподівано перетворюється у групу, яка раптово входить у політику, і стає групою інтересу. Таким чином, групи інтересу відіграють помітну роль у процесі політичних рішень, та через формальний підхід до вивчення політичних явищ, ми часто просто не помічаємо цього, або не хочемо визнавати групи як такі, що є чи не головними акторами політичної сцени. Часто невизнання груп інтересу як неформалізованих політичних суб‘єктів призводить до того, що на їх основі формуються або політичні партії (за формою, звичайно), або протилежні (позасистемні) центри рішень, які починають деструктивно впливати на політичний процес. Саме тому визнання неформальних учасників політичного процесу дозволило б привести у відповідність теоретичну і реальну схему владних відносин в Україні. З цієї точки зору діяльність груп інтересу в Україні вимагає детальнішого дослідження, особливо тоді, коли вони у час політичної деструктуризації суспільства виходять з латентного стану і стають впливовими учасниками політики.

У даній роботі пропонується чітка схема застосування груп інтересу у політології у її найширшому вимірі.

Мета і завдання дослідження полягає у необхідності напрацювати наукову систему і методологію дослідження груп інтересу, що дасть можливість об‘єктивно визначити закономірності розвитку і змін політичної дійсності, зокрема, осмислити прикладне значення дослідження груп та імплікації отриманого матеріалу до вивчення конкретного фрагменту політики (яким для нас є політичний процес в Україні).

Реалізацію мети дослідження зумовлювали такі завдання:

(а) систематизація теоретичних напрацювань у сфері дослідження груп інтересу;

(б) вироблення системи основних категорій і понять груп інтересу, та явищ, що визначають їх як учасника політики;

(в) визначення місця груп інтересу у політичній теорії;

(г) формулювання методології дослідження груп інтересу;

(д) визначення місце груп інтересу як елемента політичної системи та політичного процесу;

(е) застосування визначених методів до аналізу політичного процесу в Україні.

Об‘єктом дослідження є групи інтересу та політичні теорії, що визначають суть цього феномена. У цьому напрямі за основні школи обрано теорії демократії та теорії політичних систем, які найбільш ґрунтовно використовували категорію груп інтересу для дослідження політики.

Предметом дослідження є процес визначення груп інтересу як об’єкта політичного аналізу, принципи застосування теоретичних аспектів груп інтересу щодо аналізу окремих політичних систем, закономірності зв’язку системи груп інтересу з природою політичних систем, процесів та інститутів.

Методи дослідження та теоретична база. Робота носить герменевтичний характер, – це своєрідна позиція щодо дослідження політичного процесу, яка є наслідком аналітичних висновків, зроблених на базі опрацювання відповідних джерел (загальнотеоретичних, методологічних та конкретно-описових). Теоретичною основою стали відомі концепції груп інтересу, базові методологічні розробки до аналізу політичних систем і політичного процесу, різні інтерпретації теорій плюралізму та корпоративізму, біхевіористичні підходи до вивчення політики, інтерпретації політичних систем з використанням системи груп інтересу. У дисертації використано загально-логічні методи (аналізу та синтезу), методи історичного аналізу, дескриптивний метод.

Стан розробленості даної теми в українській політології є далеко недостатнім, про що вже наголошувалось вище. Практично відсутніми є звертання до теоретичних основ груп інтересу, і водночас спостерігається необґрунтоване вживання термінів “тиск”, “лобі”, “олігархія” тощо. Рівень опрацювання груп інтересу насправді є набагато глибшим. Це стосується і теорії демократії, і порівняльної політології, і теорії політичних партій та політичних режимів. У цьому плані, поряд з класичними концепціями А.Бентлі і Д.Трумена, які орієнтувались на теорії демократії, порівняльним аналізом Г.Алмонда, Г.Ермана, К.Томаса та ін., цікавими є дослідження груп інтересу у контексті інших політичних явищ, як, наприклад, системи (Д.Істон), режиму (Х.Лінц) і партій (М.Дюверже).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є роботою, що системно досліджує теоретичні аспекти груп інтересу, формулює новий комплексний підхід до дослідження системи груп та пояснення політичної системи України через спектр груп інтересу.

– на основі іншомовних джерел, невідомих до цього часу в українській політології, проаналізовано розвиток концепцій груп інтересу та їх застосування у різних політологічних школах;

– виокремлено та визначено основні політичні явища та структури (соціальна система, політична культура, партії, органи публічної влади тощо), які співвідносяться з групами інтересу;

– з’ясовано, яким чином вивчення груп інтересу відповідає описовим, пояснювальним та прогностичним завданням політичної теорії, зокрема в аспектах, що стосуються організації публічної влади та політичного рішення;

– досліджено теоретичну та практичну цінність груп інтересу для вивчення політичної дійсності, у тому числі і України, а таким чином доведено, що групи інтересу є одним з основних критеріїв для визначення рівня демократичності суспільства, особливо політичних систем трансформативного характеру;

– з’ясовано, що аналіз груп інтересу як певної системи дає змогу коректно відобразити конфігурацію усієї системи і процесу, що зумовлює її існування.

– на основі висновків, отриманих в результаті дослідження, сформульованих критеріїв, продемонстровано можливості порівняльного аналізу окремих політичних систем з відмінними векторами груп інтересу, у тому числі і на прикладі України;

– запропоновано нову схему до аналізу політичного процесу в Україні, а саме, беручи до уваги критерії, що впливають на формування груп інтересу, як то особливості соціально-економічного розвитку, інституційний фактор, практика прийняття політичного рішення та відносини між урядом та виробниками/невиробниками, коректно оцінити, спрогнозувати та організувати політичний процес.

Практичне значення результатів дослідження. Матеріали дисертації використовувались для підготовки наукових статей, представлені на таких семінарах, конференціях і проектних заходах, зокрема на міжнародній політологічній майстерні “Національні меншини в Європі: приклади Німеччини, Польщі, України” (Люблін, 1998); науковій конференції “Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку”, присвяченій пам’яті професора О. Семківа (Львів, 1999); науково-практичній конференції “Шляхи самопізнання особистості у філософії, релігії, науці і культурі (Севастополь, 1999); семінарі в рамках проекту “Єдність України: сприйняття молоді” (Львів-Харків, 2001); польсько-українській політологічній сесії (Вроцлав, 2001); семінарі “Україна: 10 років незалежності – соціальне становище і політичні зміни” (Мюнхен, 2002). За темою роботи опубліковано шість статей, з яких три у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота обсягом 180 сторінок складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Список використаної літератури становить 14 сторінок і нараховує 164 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено ступінь її наукової розробки, сформульовано мету й основні завдання дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, наведено дані про апробацію основних результатів дослідження.

У першому розділі “Ідея груп інтересу та завдання політичної теорії” проведена систематизація теоретичних основ груп інтересу, що відбувалась у двох напрямках: теорій демократії і порівняльних політичних системах. Перший напрямок – це дослідження появи та розвитку категорії груп у науці про суспільство загалом і політичній науці зокрема та їх базовість у політиці (перший і другий підрозділи), а другий напрямок – це вже більше акцентування на категоріях і їх дефініціях, тобто це, що дозволяє говорити про місце груп інтересів у політичній теорії (третій підрозділ). Праці класиків груп інтересу – А. Бентлі (“Процес управління”) та Д. Трумена (“Урядовий процес”), були базовими при написанні першого розділу, так само як і розробки Г. Екстейна, Дж. Ла Паломбари, Р. Даля, Е. Летхама, В. Стеффані, В. Коннолі та ін. Якщо названі базові праці – це джерела, які спонукали багатьох дослідників звернути увагу на категорію груп, то зрозуміти сам контекст застосування дозволили праці Д. Істона (“Політична система. Вступ до політичної науки”) та Г. Алмонда (“Порівняльний аналіз груп інтересу і політичний процес”). Значний внесок у порівняльний аналіз зробив Г. Ерман (“Групи інтересу на чотирьох континентах”) та особливо К. Томас, керівник колективної монографії “Групи інтересу першого світу”. Серед вітчизняний вчених можна зустріти аналіз певних аспектів груп інтересу. Це зокрема, такі автори як О. Лісничук (кандидатська дисертація на тему “Групи інтересів у багатоскладовому суспільстві. Політологічний аналіз”), І. Сікора (“Національні інтереси України та лобістські технології бізнесу”), окремі фрагменти присутні у Т.Батенка, О.Полохала, М.Сазонова, О.Турчинова, та ін. Дещо ширше дана тематика представлена у російській політології – там фактично формується окремий напрямок, чільними дослідниками котрого є Л. Бакун, О. Гаман-Голутвіна, І.Семененко, В. Радаев, С.Перегудов, О.Шкаратан та ін. Аналізом радянської і пострадянської ситуації серйозно займались і представники західної компаративістики, зокрема Ґ. Скіллінг (“Групи інтересу в радянській політиці”), а також Т. Кокс, Х.Лінц, Р.Роуз. Слід зазначити, що на першому етапі дослідження створювалась картина повної невідповідності понять груп інтересу сучасному трактуванню (передовсім політичному, а не політологічному), а також вдалась взнаки відсутність доступу до багатьох першоджерел. Усвідомлюючи те, що тут зазначені далеко не всі джерела, у яких присутня категорія груп, варто обґрунтувати вибір саме такої схеми. Отож у аналізі першоджерел, поданому у першому розділі, увага концентрується спершу на американській школі, яка абсолютизувала демократію (політологія як наука про демократію). У напрямку методології дослідження орієнтується на біхевіористичну школу, розглядаючи політику як процес, а групи в першу чергу як вияви суспільної поведінки (активності) у контексті даного процесу. Подані теоретичні схеми та визначення, сформульовані на основі класичних праць з політичної теорії. Зокрема представлені основні політологічні школи, з яких сформувалась наукова категорія групи, а також ті, які закріпили її використання. Мова йде спершу про дві плюралістичні парадигми – європейську (континентальну) та американську, адже саме у плюралістичних теоріях групи як базові соціальні одиниці отримали своє наукове навантаження. Вже на основі американської плюралістичної парадигми розвивається квазі-політологічний аналіз суспільних процесів, який відзначається своїм антиісторичним підходом. Підхід до розуміння суспільства з точки зору взаємодії груп, сформований А. Бентлі у праці “Урядовий процес” і розвинений Д. Труменом в “Урядовому процесі”, вписується у методологічну модель біхевіоризму і є основою теорії плюралістичної демократії. Проте конкретизація поняття групи, методологія дослідження і класифікаційні підходи розвиваються вже у порівняльному підході до аналізу політичної системи, започаткованому Г.Алмондом, Г.Ерманом, К.Томасом та ін. У рамках порівняльної політології з‘являються конкретні визначення групи та їх атрибутів. У нашому розумінні, групи – це асоціації індивідів і організації, подеколи необов’язково формально організовані, які намагаються здійснювати вплив на публічну владу.

У другому розділі “Порівняльна перспектива груп інтересу” все більший наголос робиться на системності. Оскільки групи інтересів стали однією з основних категорій компаративістики, то ми зміщаємось від “чистого” біхевіоризму до системного та функціонального аналізу. Схема дослідження, застосовувана у другому розділі, передбачала пошук і представлення оптимальної методології дослідження груп інтересу вже на рівні їх організації в систему. Тут вже з’являється термін “система груп”, яка визначається описово як сукупність груп інтересу, форм, технік, типів і способів артикуляції інтересів. На відміну від партійної системи, система груп є більш абстрактною, оскільки багато її елементів є непостійними або їх існування має характер тимчасовості. Тому для її дослідження пропонується зіставляти групи інтересу з іншими чинниками впливу на формування політичної системи. Система груп інтересу розглядається у плані її місця на лінії “плюралізм-корпоративізм”, у зв‘язку з цим розкривається порівняльне бачення плюралізму та новітні концепції неокорпоративізму. Конкретно-описовий аналіз систем груп інтересу, вплив соціально-політичного та політичного середовища на історію їх формування, інституціональні принципи влади, практика політичного рішення та відносини урядових агенцій з окремими групами показано на прикладі окремих країн.

Плюралізм визначається як система вільної і конкурентної артикуляції інтересів, при якій жодна з груп не володіє монопольним правом представництва при переговорах з урядовими агенціями, а усі конфлікти, що випливають з прагнення реалізації групових інтересів, вирішуються через неінституціоналізовані переговори, кооперування та досягнення компромісу. За класичний приклад плюралізму визначено систему груп інтересу США, як особливу версію плюралізму – Велику Британію.

Корпоратизований процес політичного рішення характеризується постійною участю економічних груп в політичному процесі на засадах кооперації; централізованим характером політичного рішення; відповідальністю груп за зміст і напрямки розвитку державної політики; внутрішньою автономністю і незалежністю груп; консенсусною формою політичного рішення. У випадку корпоративізму мова йде не про абсолютну протилежність до плюралізму, а про певні елементи інституціоналізованості діяльності груп, що визначають рівень корпоратизації політичного рішення, яке присутнє в багатьох політичних системах, особливо європейської культурної традиції. Корпоративні елементи політичних рішень особливо гармонічно вписуються у країнах, де існує давня корпоративна традиція, яка в умовах демократії трансформується у соціальне партнерство, зберігаючи свою схильність до корпоративізму. Все більше випадків корпоративізації на мезоекономічному рівні, коли групи фірм залучаються до прийняття важливих для підприємства рішень, таких як тарифи, оплата праці, звільнення, прийом нових працівників тощо.

Після обрання методів та критеріїв дослідження, практичне застосування методології продемонстроване на прикладі окремих політичних систем (США, Великобританії, Швеції, Швейцарії та Австрії). Це описові приклади різних систем груп інтересу. Такі застосування носять ілюстративний характер і підводять до однієї з найскладнішого, але одночасно найактуальнішого запитання –про застосування даної методології до аналізу політичного процесу в Україні. Саме кінцеве завдання – прив‘язка предмету дослідження до конкретних умов – виправдовує концентрацію уваги на компаративістиці. Спершу представлені методи і критерії порівняльного дослідження груп вже у системному плані. Важливе місце займає методологічний підхід К. Томаса та ілюстративне застосування такої схеми до конкретних політичних систем.

У той час як радянська і теперішня українська наука про суспільство перебувала під впливом лише однієї теорії, живі дискусії у середовищі компаративістів дозволили сформуватись цікавим підходам досліджень, які дають можливість краще зрозуміти природу суспільних процесів в Радянському Союзі, а потім і на пострадянському просторі. Тому аналіз української ситуації, представлений у третьому розділі “Система груп інтересу в Україні”, мимоволі редукується до трактування процесів еволюції політичної системи, утворення специфічної (недемократичної) системи груп та її видозмін, що відбувались паралельно з іншими суспільними процесами. Даний розділ пропонує прикладне застосування вироблених попередньо методів та критеріїв аналізу системи груп інтересу до ситуації в Україні. Оскільки ми маємо справу з суспільством, у якому відсутня західна традиція, то особливої уваги надано соціально-економічним та політично-культурним аспектам, взаємозалежності еволюцій політичних режимів та групових тисків. Аналіз системи груп співвідноситься з питанням трактування природи політичного режиму, історичного розвитку політичних тисків та характеру громадянського суспільства. Щоби зрозуміти поведінку груп у процесі політичних рішень та суспільних тисків, значна увага приділяється феномену олігархії як явищу, яке визначає сам тип політичного режиму та стиль артикуляції політичних вимог. У цьому плані широко використані як напрацювання вітчизняної політичної науки, так і надбання західних радянологів. Моделі майбутнього розвитку політики вибудовуються, виходячи з важливості позицій системи груп інтересів у порівнянні з іншими елементами політичної системи, зокрема відношення груп інтересу і слабкої за своїми позиціями партійної системи і ролі феномену олігархії. Розвиток української системи груп інтересу бачиться як еволюція партійної номенклатури, сформованої в умовах авторитарного плюралізму і трансформованої у корпоративізовану ієрархію неформально ліцензованих фінансово-промислових груп зі сталими економічними і політичними інтересами, яка не перебуває у вертикальному зв’язку з масовим суспільством, процеси формування і артикуляції інтересів якого відбуваються латентно і плюралістично, проте використовує чутливість неекономічних інтересів для створення картини легітимності свого збагачення.

У висновках узагальнено основні положення дослідження:

І. Групи інтересу є певною концепцією, застосовуваною у теоріях політики для докладнішого аналізу політичної дійсності. Як показав проведений аналіз базових (іншомовних) джерел, групи інтересу як основний суб‘єкт політики є основою плюралістичних теорій демократії, світоглядними джерелами яких були соціал-реформістські і модерністські погляди перших соціологів. Базовими атрибутами груп інтересу є група, вимоги, потенційна група, конкуренція та рівновага системи, а основними положеннями концепції груп є первинність групи як фактора політичного рішення, силове співвідношення між групами як результат політики і політика як результат боротьби між групами, тиск групи і взаємна віддача зі сторони іншої групи, конфлікт інтересів (груп) як форма існування політики і визнання державного апарату первинно теж як групи. Абсолютизація групи, на чому зосередились класичні концепції, на даному етапі розвитку політичної науки відхиляється. Проте є один момент, який недостатньо пророблений в українській політології – для використання самої ідеї групи інтересу в аналізі політичних систем, потрібно брати до уваги і загальнотеоретичні основи її виникнення.

ІІ. Сучасне розуміння груп інтересу як політологічної категорії у найбільшій мірі стосується порівняльної політології, але виходить з концепцій плюралістичної демократії, в основі яких лежить біхевіористичний підхід до аналізу політики. Характерною рисою цього підходу є бачення груп інтересу як політичних суб‘єктів, що передують державі, партіям, класам тощо. На сьогоднішньому етапі доцільність використання групи інтересу для політичного аналізу не означає визнання первинності групи. Натомість ми робимо наголос на поведінкових, а не нормативних аспектах, що визначають роль групи у політиці: групи стають групами інтересу (політичними групами) через артикуляцію своїх вимог до політичної системи; артикуляція вимог відбувається у різних формах – формалізованих і неформальних, структурованих і хаотичних, інституціоналізованих і афективних тощо; ведучим критерієм, за якими група визнається як група інтересу є наявність тиску, який вона здійснює у напрямку центру політичного рішення у найрізноманітніших формах.

ІІІ. Дослідження груп інтересу у недемократичних суспільствах та у системах трансформативного характеру вимагає особливої інтерпретації західних дослідницьких шкіл. Намагання класиків груп інтересу пояснити усі політичні явища через групи виявились непродуктивними для вивчення перехідних систем саме через їх абсолютизування плюралістичної демократії. Поняття багатоукладності суспільства через його групи, які визначаються категоріями вимог, тиску, балансу і рівноваги виправдовується лише тоді, коли суспільство відкрите і демократичне. Оскільки політична теорія повинна пояснити загальні тенденції політичного процесу, незалежно від того, який конкретно режим панує у суспільстві, то групи інтересу залишаються однією з категорій, через які пояснюються політичні процеси або складові політичних системи у порівняльній перспективі. Як показав аналіз окремих політичних систем, представлений у даній роботі, завжди слід мати на увазі, що характеристики відкритості, демократичності та рівності є відносними навіть для суспільств, які вважаються демократичними, не говорячи вже про, наприклад, пост-комуністичний політичний простір.

IV. У порівняльній політології категорія груп інтересу фігурує як одне з явищ, завдяки дослідженню якого можна краще зрозуміти схеми функціонування, зміни та розвитку політичної системи. Групи розуміються як асоціації індивідів і їх організації, подеколи необов‘язково формально організовані, які намагаються здійснювати вплив на публічну владу. У даному контексті пропонується досліджувати групи інтересу у системному плані, тобто у співвідношенні з іншими елементами політичної системи. На відміну від партійної системи, система груп інтересу відзначається розмитістю і ситуативністю, тому не надається до жорсткої типології і класифікації. Вона визначається теж описово – як сукупність самих груп інтересу, а також форм, технік, типів і способів артикуляції інтересів. Характер системи груп у демократичному суспільстві визначається його відношенням у шкалі плюралізм – корпоративізм. Щоби правильно зрозуміти природу системи груп, треба побачити не лише видиму артикуляцію інтересів, але й спрогнозувати вихід на політичну арену латентних інтересів.

V. Порівняльна перспектива груп інтересу, дозволяє розкрити взаємодії груп і у недемократичному суспільстві. Таке дослідження слід проводити, особливо враховуючи фактори соціального, економічного, культурного та політичного оточення і поведінки, і ні в якому разі не абсолютизувати ситуації, що випливають з аналізу нормативної сторони організації недемократичної (одночасно закритої або спотвореної) політичної системи. Власне біхевіористичний підхід дозволяє більш ширше і об’єктивніше дослідити політичні процеси, що відбуваються поза соціальним полем традиційної демократії. У таких суспільствах ми часто стикаємось з невідповідністю створених нових політичних інституцій і політичної традиції, тому тут дуже часто виникають неформальні утворення, що визначають подеколи впливають на політичний розвиток сильніше, аніж формально визначені суб’єкти політики.

V. Застосування категорії системи груп інтересу при аналізі природи політичного процесу недемократичного суспільства (у нашому випадку – України) дозволяє побачити багато скритих процесів, що відбуваються на рівні неформальної взаємодії груп. Олігархічна система груп інтересу, яка має непомірно великий вплив на формування усієї політичної системи, визначає природу політичного режиму, який набув чітких авторитарних форм і визначений як олігархічний (у якості “модернізованого” типу авторитаризму). Олігархічність, окрім класичного розуміння як правління багатої більшості означає формальну демократичність і реальну авторитарність суспільства.

VI. Олігархічна система груп інтересу (як основа олігархічного режиму) характеризується суспільним дуалізмом і незалежним функціонуванням громадського та державного секторів. Корпоративні уклади у сфері замкнутого політичного рішення і автономізація соціальних процесів призводить до відокремленості існування і чіткого поділу соціуму на тих, хто має доступ до центру політичного рішення, і соціальних аутсайдерів (який є непомірна більшість). Стабільність такої системи (режиму) зберігається за рахунок збалансованого автономного існування даних секторів і, на відміну від класичних авторитаризмів чи тоталітаризмів, за рахунок “нормативної демократії” та обмеженого визнання існування громадянського суспільства. Володіючи фактично усіма формальними ознаками демократичної системи, олігархія не визнається нормативістами, які вважають за потрібне застосовувати термін перехідного суспільства з надією (чи радше з впевненістю), що для нього існує єдина демократична перспектива. Аналіз же політичного режиму з точки зору системи груп інтересу доводить, що олігархія є стабільною формою існування політичної системи.

VII. Оскільки політологія визначена як наука про демократію, то аналіз системи груп повинен передбачити моделі демократичного розвитку олігархічної системи. Необхідною передумовою переорганізації політичного процесу в Україні є приведення у відповідність з політичною реальністю нормативних уявлень про політику. Наш аналіз показав, що в Україні практично немає передумов для корпоративної практики, натомість при суспільній активізації вимальовуються різні форми багатоукладності інтересів. Тому демократичний розвиток України реальний лише при визнанні плюралістичності інтересів і надання можливості багатовекторного розвитку і артикуляції інтересів груп, вільної самоідентифікації індивіда з групою та визнання груп, що не перебувають у державному реєстрі.

IX. Винятком з загальної структури інтересів груп в Україні є яскраво вражена сегментація базових інтересів у Криму. Ця сегментація визначається специфікою соціально-економічного розвитку та форми організації держави (мається на увазі статус автономії). Оскільки цей регіон і так регулюється спеціальними механізмами, то тут доцільним є введення практики корпоративних угод на рівні автономії. На сьогодні недостатньо враховується найважливіший чинник суспільної сегментації – присутність групи кримських татар, яка, володіючи спільними (базовими) етнічними характеристиками, постійно артикулює свої вимоги до політичної системи як автономії, так і намагається впливати на політичні рішення загальнонаціонального рівня. Невизнання і нерегульованість політичної ролі цієї групи є одним з джерел нестабільності в регіоні. На нашу думку, тут доцільно застосовувати модель соціального партнерства, яке повинно ґрунтуватись на відборі агентів для переговорів з державою з середовищ відмінних культурних та мовних характеристик. Для цього необхідне визнання реально діючої на політичній арені групи кримських татар та структурування їхніх соціально-економічних та політичних інтересів.

Проведене дослідження мало характер наукової розвідки і у майбутньому не повинно обмежуватись розвитком абстрактних теоретичних схем, а поступово формувати методологічний арсенал для емпіричних досліджень. У випадку українських реалій тут необхідне опрацювання техніки дослідження у вигляді соціологічних портретів, емпіричного споглядання, аналізу текстів та усних висловлювань, поведінки, контент-аналіз продукції мас-медіа тощо. Метою досліджень системи груп повинно стати формування реальної політичної картини та сцени, виходячи з недемократичності сучасного політичного режиму і відповідно – пошук шляхів можливої трансформації уже стійкої олігархічної форми у сторону демократії. Візерунок системи груп повинен займати тут одне з провідних місць у каталогу сфер аналізу і прогнозування.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Анотація

Боренько Я.Й. Групи інтересу в сучасній теорії політики. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2002.

Дисертація присвячена політичним теоріям, що визначають суть груп інтересу та проблемам практичного використання їхніх висновків. Проаналізовано розвиток концепцій груп інтересу та їх застосування у різних політологічних школах, визначено співвідношення ідеї груп інтересу з біхевіористичною парадигмою в політології, а також виокремлено та визначено основні політичні явища та структури, дотичні до груп інтересу. У дисертації подано методи порівняльного аналізу груп інтересу та можливість їх застосування до вивчення політичної дійсності, запропоновано нову схему до аналізу політичного процесу в Україні, а саме, беручи до уваги критерії, що впливають на формування груп інтересу, можливість коректно оцінити, спрогнозувати та організувати політичний процес. Запропоновано розглядати групи інтересу як важливий об’єкт політологічних досліджень, а сучасну політичну систему України як таку, що визначається, між іншим, і через систему груп інтересів.

Ключові слова: групи інтересу, політична теорія, порівняльна політологія, плюралізм, демократія, корпоративізм, олігархія.

Аннотация

Боренько Я.Й. Группы интереса в современной теории политики. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 – теория и история политической науки. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2002.

Диссертация посвящена политическим теориям, включающим сущность групп интереса и проблемам практического использования их заключений. Произведен анализ развитие концепций групп интереса и их применения в разных политологических школах, определено соотношение идеи групп интереса с бихевиористической парадигмой в политологии, а также обозначено и определено основные политические явления и структуры, относящиеся к группам интереса. В диссертации представлено методы сравнительного анализа групп интереса и возможность их применения в изучении политических реалий, предложено новую схему к анализу политического процесса в Украине, а именно, если учесть критерии, влияющие на формирование групп интереса, возможность корректно оценить, спрогнозировать и организовать политический процесс. Предложено рассматривать группы интереса в качестве существенного объекта политических исследований, а современную систему Украины как определяющую также посредством системы групп интереса.

Ключевые слова: группы интереса, политическая теория, сравнительная политология, плюрализм, демократия, корпоративизм, олигархия.

Annotation

Borenko Y.Y. Interest groups in contemporary political theory. – manuscript.

Dissertation submitted to the Degree of Candidate of Political Science. Specialty – 23.00.01 – History and Theory of Political Science, Lviv National University named after Ivan Franko, Lviv, 2002.

The dissertation is dedicated to interest group concepts in political theory. These studies gas evolved into different schools of political though. The aspects of theory of democracy, comparative analysis in politics and behaviouristic paradigm are considered in this dissertation. The systematically question is, how the interest groups correlate with others theoretical backgrounds of politics and what way should the interest groups be studied in context of Ukraine. The main conclusions of the dissertation are based on the analysis of interest groups concept in different schools of political studies, as well as after recognizing the behaviourism paradigm as the basic one. Interest groups are considered as a part of political process and political system, the most prominent approach is the comparative perspective of pluralism and corporatism. Political science should be aimed to use the knowledge about interest group for understanding, describing, explaining and foreseeing of the political system development.

The history of interest groups in political theory is very complicated. General theoretical postulates are based on the concepts of Arthur Bentley and David Truman, however further it was enlarged by political systems theory and methodological studies made by Easton, Almond, Ehrman, Thomas etc. The earlier concepts were based on pluralism and democracy and were used successfully by studying of the American political process. However the interest groups system of the USA comes actually the closest to a realization of pluralism model. The other view of interest group system, neo-corporatism, describes the cooperation and interdependence between groups and government. The explanation on these approaches is very important for Ukrainian political science, because those detailed hermeneutic studies are actually not typical.

The methodology for interest groups system studying with the backgrounds on social and economic development, political culture, history, traditions, correlation between profit and non-profit groups, political institutions, party systems etc. are present in the second part of this dissertation. Selected criteria give opportunity to decide, how the interest group system of some country correlates with pluralism and neo-corporatism on the political decision level. Actually we can speak about governance processes between pluralistic and corporatistic mode of interest groups system. On the base of those presentations of modern political systems and her interest groups (the USA, Great Britain, Sweden, Austria etc), the model of Ukraine is analysed. Ukraine is considered as a system with specific interest groups correlation named oligarchy. This system is characterized as a new model of authoritarian state with a specific political culture, civic society and formal active democratic institutions, which are not real influence on political process. The main actors on the political scene are oligarchies political groups with very weakly or no connection to the people or citizens, which are active in their own groups. By consideration the interest groups system of democratic state as something between corporatism and pluralism, we can see, that Ukraine poses the attributes of both, but these attributes has no connection to another. We have a pluralistic system of civil society and corporative one on the decision making level. Taking in account, that Ukraine has no democratic tradition, we see, that this pluralism of civil society is transformed into disintegration and anonymous, however corporatist structure of oligarchy leads to authoritarianism. If the party and institutional system of Ukraine is so weak, as we have, we can see, that political process is influenced and often determinates by groups’ activity named oligarchy. When the civic society groups are aimed to articulate their own interest, they are no able to fight with the positions of oligarchy (insiders).

Key words: interest groups, political theory, comparative political studiers, pluralism, democracy, corporatism, oligarchy.

підписано до друку 24.09.2002р.

Формат 60*84, 1/16, папір – офсетний

умовних друкарських аркушів 1,12

Тираж 100 прим. Зам