Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Чумаченко Олена Анатоліївна

УДК 94 (477) “19”

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Микити шАПОВАЛА

Спеціальність 07.00.01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України

історичного факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Миронець Надія Іванівна,

завідувач відділу джерел новітньої історії України

Інституту української археографії та джерелознавства

ім. М.С.Грушевського НАН України;

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Верба Ігор Володимирович,

професор кафедри історії Росії

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка;

кандидат історичних наук

Бевз Тетяна Анатоліївна,

науковий співробітник Інституту політичних та

етнонаціональних досліджень НАН України

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ всесвітньої історії та міжнародних відносин

Захист відбудеться “29” квітня 2002 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці

імені М.Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “28” березня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

Кандидат історичних наук, доцент О.І.Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 219 сторінок. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку джерел та літератури (15 сторінок, 193 назви), одного додатку (19 сторінок, 313 назв).

Вступ. Актуальність дослідження. Вивчення історії визвольної боротьби українського народу за національну й державну незалежність у першій чверті ХХ ст. вимагає на сучасному етапі кардинально нового погляду, а подекуди й переосмислення. Діяльність культурних, громадських діячів, політиків і науковців як складова цього процесу в цілому є тією ланкою, що сполучає весь комплекс дослідів, присвячених цьому питанню. Тому значення Микити Юхимовича Шаповала (1882 – 1932) як одного з визначних діячів українського відродження заслуговує на глибоке й детальне дослідження. Всебічне вивчення і витлумачення його громадсько-політичної діяльності дозволить глибше зрозуміти характер національно-визвольного руху в Україні ХХ століття та його окремих напрямів.

Актуальність даної роботи посилюється також недостатньою розробкою порушеної теми в науковій літературі, відсутністю цілісного ґрунтовного й об’єктивного дослідження, присвяченого саме громадсько-політичній сфері діяльності Микити Шаповала. В теперішніх умовах розвитку історичної біографістики, коли врахування особистісного фактору в історії набуває помітної ваги, відтворення біографії М.Шаповала на тлі епохи та перебігу його громадсько-політичної діяльності має особливе значення.

Оскільки протягом усього свого життя М.Шаповал органічно вливався в усі стадії процесу становлення української держави, а також був одним з творців державотворчих засад, ідеологічного підґрунтя української революції та її подальшого історично-соціологічного аналізу, вивчення громадсько-політичних заходів М.Шаповала служитиме не тільки цілям історичної науки, а й політологічної і соціологічної.

Об’єктом дослідження є особа М.Ю.Шаповала, його громадсько-політична діяльність, його творча, насамперед, науково-публіцистична спадщина.

Предметом дисертаційного дослідження є вся сукупність основних напрямів, форм і методів громадсько-політичної діяльності Микити Шаповала. Вона включає в себе становлення його громадянської позиції, формування його соціальних і національних принципів та переконань, а також усю подальшу еволюцію його ідейних і державотворчих засад. Особливу увагу автор при тому звернув на участь Микити Шаповала в численних громадських організаціях, часописах як в Україні, так і за кордоном, на його діяльність як політичного і державного діяча, його стосунки з іншими громадськими і політичними діячами, на конкретні результати його заходів для розвитку історії українського визвольного руху.

Хронологічні рамки дослідження об’єктивно визначаються роками життя Микити Шаповала – 1882 – 1932, хоча саме період його громадсько-політичної діяльності окреслюється 1902 – 1932 роками, причому нижня межа є початком революційної діяльності М.Шаповала, яка визначається його приєднанням до Революційної української партії.

Метою дисертації є виявлення головних сфер і напрямів громадсько-політичних заходів М.Шаповала; обґрунтування передумов, історичних наслідків його діяльності у цих сферах; визначення й охарактеризування його ролі у тих чи інших громадсько-політичних акціях, подіях, організаціях, відносинах тощо; з’ясування його місця в історії боротьби українського народу за незалежність.

Для досягнення мети були поставлені такі наукові завдання:

проаналізувати стан дослідження проблеми та ступінь її джерельного забезпечення;

показати ідейне становлення М.Шаповала як громадсько-політичного діяча, подальшу еволюцію національно-політичних переконань та їхній вплив на його діяльність;

дослідити участь М.Шаповала у національно-визвольній боротьбі українського народу 1917 – 1921 рр.;

з’ясувати роль М.Шаповала в житті української еміграції в Чехословаччині 1920 – поч. 1930 рр., максимально висвітливши усі напрямки його громадської і партійної діяльності в цей період;

розкрити зміст науково-організаційної діяльності М.Шаповала в еміграції, показавши її ідеологічну спрямованість;

оцінити значення громадсько-політичної діяльності М.Шаповала в історичному контексті, в тому числі його науково-публіцистичної спадщини.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що громадсько-політична діяльність М.Шаповала є вперше дослідженою в усій своїй повноті. Поряд з підтвердженням та іноді подальшим розвитком слушних усталених оцінок і характеристик М.Шаповала як громадсько-політичного діяча в цілому та його окремих заходів зокрема, в дисертації вусунуто низку істотно нових положень, що виправляють деякі хибні погляди попередників та спричиняють постання цілком нових висновків. Причому останні стосуються в кінцевому підсумкові не лише біографічних подробиць діяльності М.Шаповала, але й допомагають у вивченні особливостей української революції, ролі української еміграції 1920-30х рр. в Чехословаччині у справі відродження української державності.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складають принципи історизму та об’єктивності. При написанні роботи використано такі дослідницькі методи, як проблемно-хронологічний, аналітичний і описовий.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її положень та висновків при вивченні суміжних з темою наукових сфер, а також при розробці нормативних і спеціальних навчальних курсів та програм з історії України, зокрема, з історії визвольної боротьби українського народу 1917 – 1921 рр. та української еміграції у міжвоєнний період, при упорядуванні довідкової літератури і підручників з вітчизняної історії, політології, літературознавства, журналістики.

Наукова апробація основних положень роботи була проведена в обговоренні на засіданнях кафедри новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на трьох наукових конференціях: “Михайло Грушевський і сучасність” (К., 1996), “Велетень науки”, присвяченій 115-літтю від дня народження І.Огієнка (К., 1997), “Етнічна історія народів Європи” (Луцьк, 2001).

Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 4 наукових публікаціях загальним обсягом 2,11 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Історіографія та джерела” зроблено огляд наукової розробки порушеної проблеми, систематизовано і проаналізовано джерельну базу дослідження.

Історіографія теми дисертації представлена монографіями і статтями, виданими протягом останніх восьмидесяти років як в Україні, так і в Європі та Сполучених Штатах Америки. Розвиток наукової розробки теми тривав нерівномірно, залежно від політико-ідеологічної ситуації, а також від уподобань та орієнтирів авторів.

Історіографічний доробок теми згруповано за таким принципом: праці про М.Шаповала, видані за його життя; еміграційна література, присвячена українській революції та діяльності української еміграції в Чехословаччині, дотична до деяких аспектів досліджуваного об’єкту; сучасна вітчизняна література.

Праць, присвячених безпосередньо М.Шаповалові та його діяльності, вкрай мало, і видані вони, в основному, за його життя. Історіографічна розробка теми розпочалася в 1917 році спробою О.Мицюка проаналізувати поетичний доробок М.Шаповала і продовжилася біографічно-аналітичними розвідками Н.Григоріїва, М.Мандрики, К.Станіславського Мицюк О. М.Шаповал як поет (Спроба характеристики). – Київ, 1917. – 43 с.; Григоріїв Н. Політик – творець // Вільна Спілка. – Прага-Львів, 1927 – 1929. – Зб. 3. – С. 1 – 8; його ж: Громадська і політична діяльність М.Ю.Шаповала // Трудова Україна. – Прага, 1932. – ч. 5-6. – С. 31 – 35; Мандрика М. З життя М.Шаповала // Там само. – С. 8 – 14; Станіславський К. Хатянська смуга в роботі М.Ю.Шаповала // Там само. – С. 15 – 16. Громадська і політична діяльність М.Ю.Шаповала // Трудова Україна. – Прага, 1932. – ч. 5-6. – С. 31 – 35 та ін. та ін., які базуються на біографічних даних, представлених самим М.Шаповалом.

Маємо значно більше число історіографічних праць, дотичних до окремих сфер громадсько-політичної діяльності М.Шаповала, постать якого не стояла в центрі уваги їхніх авторів. Ця, в більшості своїй, еміграційна література, присвячена історії визвольної боротьби українського народу 1917 – 1921 рр., автори якої – безпосередні учасники визвольних змагань – добре знали М.Шаповала по громадсько-політичних акціях та державній службі. Вона дає, передусім, фактичний матеріал і подекуди віддзеркалює ставлення авторів до діяча. Серед таких, насамперед, праці В.Винниченка, П.Христюка, І.Мазепи, Д.Дорошенка Винниченко В. Відродження нації: у 3-х тт. – Київ – Відень: Дзвін, 1920 – 1921. – Т. 1. – 1920. – 348 с.; його ж: Перед новим етапом. – Торонто, 1938. – 62 с.; Христюк П. Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917 – 1920 рр. Т. І. – Відень, 1921. – 152 с.; Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. 1917 – 1921. – Т. 1. Центральна Рада – Гетьманщина – Директорія. – Прага, 1942. – 212 с.; Дорошенко Д. Історія України. 1917 – 1923 роки. – Т. І. Доба Центральної Ради. – Ужгород: Нью-Йорк, 1930 – 437 с. та ін. та ін.

На рубежі 1930-х – 1940-х років учасники української еміграції почали підбивати підсумки своєї активної діяльності за кордоном. В працях М.Ґалаґана, С.Наріжного, А.Животка досить помітне позитивне місце відводиться постаті М.Шаповала як одного з найактивніших організаторів громадської роботи української еміграції в ЧСР Ґалаґан М. Десять років української громади в ЧСР: огляд життя і чинності (1927 – 1937). – Прага, 1938; Наріжний С. Українська еміґрація. Культурна праця української еміґрації між двома Світовими війнами. – ч. І. – Прага, 1942. – 367 с; Животко А. Історія української преси. – Мюнхен, 1989 – 1990. – 334 с..

На жаль, надалі в еміграційній літературі про українську революцію М.Шаповалу присвячувалося не так багато уваги, як він заслуговував. Такі автори як П.Мірчук, М.Ковалевський, В.Кучабський Мірчук П. Українсько-московська війна (1917 – 1919) – Торонто, 1957. – 80 с.; Ковалевський М. При джерелах боротьби. – Інсбрук, 1960. – 720 с.; Кучабський В. Корпус Січових Стрільців. – Чікаго, 1969. – 663 с., описуючи події, що в них М.Шаповал брав безпосередню участь, чи узагалі виступав їх ініціатором, часто його ім’я або не згадувалося, або згадувалося побіжно. Винятком у загальній тенденції деякого замовчування ролі М.Шаповала в українській революції стало 7-томне дослідження М.Стахова, у якому автор відвів значну частину роботи постаті М.Шаповала Стахів Матвій. Україна в добі Директорії УНР. – Торонто. – Т.1. – 1962. – 272 с.; Т. 2. – 1963. – 248 с.; Т. 3. – 1963. – 276 с.; Т. 4. – 1964. – 353 с.. Серед праць, які засуджували діяльність М.Шаповала як одного з провідників української революції та ставили на карб поразку у визвольних змаганнях, дослідження Р.Млиновецького, Д.Гирського, П.Солухи Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917 – 1918 р. (Про що “історія мовчить”). – Львів, 1994. – 499 с; Гирський Д. Дивні спроби виправдування антидержавної політики. Відгук на фальсифікації соціалістів з табору УНР. – Торонто, 1973. – 184 с.; Солуха Петро. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського. – Б.м. – 1973. – 381 с. .

Еміграційна література до історіографії теми останнього десятиліття представлена публікаціями Б.Єржабкової і В.Маруняка Єржабкова Б. Українці в Празі між двома світовими війнами // Визвольний шлях. – Кн. 7 – 8. – Кн. 7 (508). – Лондон, 1990. – С. 860 – 874; Маруняк В. Видавнича діяльність української еміграції в ЧСР / Протектораті в 1900 – 1945 рр. // Там само. – С. 658 – 672., у яких М.Шаповал згадується у контексті розповіді про головні українські видавництва, українські громадські та навчальні заклади в ЧСР. Деякі факти з громадсько-політичної діяльності М.Шаповала наведені у двотомній праці В.Вериги Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914 – 1923 рр. У двох томах. – Жовква, 1998. Том 1. – 524 с.; Том 2. – 504 с. .

З початком 1990-х рр. помітно пожвавився інтерес до особи М.Шаповала у вітчизняній історіографії. Низка публікацій, присвячених громадсько-політичній діяльності М.Шаповала, аналізу його державотворчих ідей, належить Н.Миронець Миронець Н. М.Ю.Шаповал про національне відродження та державність // Політологічні читання. – 1993. – №2. – С. 149 – 172; її ж: Борець за незалежну Україну // Київська старовина. –1993. – №5. – С. 40 – 41; її ж: М.Шаповал про злуку ЗУНР з УНР // Міжнародна наукова конференція, присвячена 75-річчю Західно-Української Народної республіки 1 – 3 листопада 1993 р. – Івано-Франківськ, 1993. – С. 82 – 83; та ін., яка, власне, і ввела його ім’я в широкий науковий обіг. Роль М.Шаповала у справі гуртування сил українських вчених-соціологів в Празі та його активна наукова діяльність в царині соціології знайшли позитивне висвітлення в публікаціях І.Воловича і О.Юренка Волович І., Юренко О. Видатний політичний діяч України, фундатор вітчизняної соціології Микита Юхимович Шаповал // Шаповал М. Загальна соціологія. – К., 1996. – С. 4 – 18; ЮренкоО. Микита Шаповал і Питирим Сорокін: взаєморозуміння, співпраця, протистояння // Там само. – С. 356 – 365 та ін.. Філолог О.Лупейко розглянув видавничу й публіцистичну діяльність М.Шаповала, звернувши особливу увагу на його провідну участь в “Українській Хаті” та витоки конфлікту “хатянців” з українофілами Лупейко О. “Брати мої, враги мої!..” (Микита Шаповал та українофіли) // Слово і час. – 1994. – №9-10. – С. 28 – 32 та ін..

В останні десять років особі М.Шаповала відводиться помітне місце у ряді монографій сучасних українських істориків. Великого значення для вивчення громадсько-політичної діяльності М.Шаповала набуло видання В.Солдатенком Солдатенко В. Українська революція. Історичний нарис. – К., 1996. – 975 с; його ж: Українська революція: концепція та історіографія. – К., 1997. – 416 с.; його ж: Українська революція: концепція та історіографія (1918 – 1920 рр.). – К., 1999. – 507 с. монографій, присвячених українській революції, в яких автор проаналізував сутність діяльності М.Шаповала в 1917 – 1919 роках максимально об’єктивно і неупереджено. Цінний фактичний матеріал до вивчення партійно-політичної діяльності М.Шаповала як одного з лідерів УПСР містить праця Т.Бевз Бевз Т. Між романтизмом і реалізмом (сторінки історії УПСР). – К., 1999. – 272 с. .

В.Трощинський у своєму дослідженні, присвяченому українській еміграції у міжвоєнний період, висвітлив основні засади шаповалівської визвольної програми, визначивши участь М.Шаповала у справі об’єднання українських соціалістів за кордоном як провідну Трощинський В. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. – К., 1994. – 259 с.. С.Віднянський у своїх працях проаналізував культурно-освітню діяльність української еміграції в Чехословаччині за сприяння чехословацького уряду, в налагоджені стосунків з яким значну роль відігравав М.Шаповал Віднянський С. Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехо-Словаччині: Український вільний університет (1921 – 1945 рр.). – К., 1994. – 82 с.; його ж: Політика чехословацького уряду щодо української еміграції в міжвоєнний період // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – Вип. 3. – К., 1993. – С. 45 – 67; його ж: Украинская эмиграция в межвоенной Чехословакии: результаты и перспективы научных исследований на Украине // Русская, украинская и белорусская эмиграции в Чехословакии между двумя мировыми войнами. … – С. 141 – 153..

Таким чином, історіографію теми не можна назвати вагомою кількісно, до того ж більшість публікацій побіжно зупиняється на досліджуваному аспекті. За своїми якісними показниками історична література його громадсько-політичної діяльності зробила відчутний поступ тільки протягом останніх десяти років, і носить позитивний та науково результативний характер. Однак в українській історіографії відсутнє спеціальне монографічне дослідження, присвячене громадсько-політичній діяльності М.Шаповала.

Джерельну базу дослідження становить комплекс різних видів джерел, які частково опубліковані, а в більшості своїй – це документи та матеріали 19 фондів п’яти архівосховищ Києва і Львова, частина яких запроваджується у науковий обіг у зв’язку з порушеною проблемою вперше.

Оскільки дисертаційне дослідження присвячене громадсько-політичній діяльності конкретно взятої особи, то першорядними групами джерел до вивчення теми виділимо матеріали особового походження. Особливу цінність має особовий фонд М.Шаповала (ф. 3563), який зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в м. Києві (далі – ЦДАВОУ), та детальний аналіз змісту якого зробила Н.Миронець Миронец Н. Документы фонда Никиты Шаповала как источник для изучения украинской эмиграции в Чехословакии // Русская, украинская и белорусская эмиграции в Чехословакии между двумя мировыми войнами… – С. 565 – 571.. Він містить в собі рукописи праць М.Шаповала, його епістолярію, рукопис щоденника, біографічні матеріали (всього 253 одиниці зберігання, біля 16 тисяч аркушів).

Найширше уявлення про ідейні переконання та політичні погляди М.Шаповала дають його науково-публіцистичні праці, які характеризуються тим, що мають органічний зв’язок з історією України (здебільшого революційної доби) і наукове, теоретично-соціологічне обґрунтування визвольних програм Шаповал М. Большевизм і Україна. – Прага, 1926. – 60 с.; його ж: Велика революція і українська визвольна програма. Виклади в Америці. – Прага, 1927. – 324 с.; його ж: Військо і революція: Соціологічний нарис. – Прага: Львів, 1928. – 24 с.; його ж: Шлях визволення. Суспільно-політичні нариси. – Прага-Берлін, 1923. – 70 с та ін.. Важливим джерелом до порушеної проблеми є публіцистичні твори М.Шаповала, більшість з яких сконцентровані на періоді виходу “Української Хати” в Києві (1907 – 1914 рр.) та оновленої “Нової України” в Празі (1923 – 1927) Сріблянський М. Національність і мистецтво // Українська Хата. – 1910. – кн. ХІ.– С.682 – 689; його ж: З громадського життя. Чи буде просвіток? // Українська Хата. 1913. кн. І. С. 60 – 66; Шаповал М. Складка сил // Нова Україна. – 1923. – ч. 3. – С. 57 – 67; ч. 4. – С. 29 – 47; його ж: Єдиний національний фронт на культурному ґрунті // Нова Україна. – 1923. – ч. 7 – 8. – С. 35 – 40; його ж: До програми українського визволення // Нова Україна. – 1923. – ч. ІХ. – С. 3 – 18; його ж: Еміграція і Україна // Нова Україна. – 1925. – ч. 4 – 6. – С. 1 – 17; його ж: Завдання української еміграції // Нова Україна. – 1926. – ч. 1 – 2. – С. 1 – 20; його ж: Минувшина і будучина української визвольної боротьби // Київська старовина. – 1993. – № 5. – С. 42 – 51; його ж: Україна і Росія. Суспільство і нація. Боротьба за націю // Політологічна думка. – 1993. – №2. – С.173 – 186..

Великий масив джерел являють собою рукописи неопублікованих праць М.Шаповала. Багато з них присвячено аналізу причин поразки в боротьбі за українську державність 1917 – 1921 рр., становищу України під владою більшовиків, її відносинам з Росією, близьким та віддаленим перспективам України, як вони уявлялися М.Шаповалові (ЦДАВОУ, ф. 3563).

Джерельна група біографічних матеріалів до вивчення проблеми представлена насамперед мемуарами М.Шаповала, серед яких високу інформативну цінність несе “Щоденник”, як основне джерело для дослідження діяльності М.Шаповала в еміграції, оскільки не тільки широко ілюструє усі сфери його чину, а й відбиває особисті рефлексії автора, насамперед, на події, що відбувалися в радянській Україні, а також за її межами Шаповал М. Ю. Схема життєпису (упорядкував С.Зеркаль). Нью-Йорк, 1956. – 33 с.; Шаповал М. Щоденник. – В 2 томах. – Нью-Йорк, 1958. – Т.1. – 128 с. – Т.2. – 124 с.; Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. Уривки із споминів. // Вітчизна. – 1995. – №11 – 12. – С. 132 – 141; 1996. – №1 – 2. – С. 131 – 136; №5 – 6. – С. 125 – 141; №7 – 8. – С.127 – 140..

Мемуарна спадщина інших авторів також містить різноманітну за змістом інформацію для дослідження теми. Мемуарна література стосовно громадської діяльності М.Шаповала у передреволюційний період (1907 р. – поч. 1917 р.) представлена найменше, і обмежується спогадами Є.Чикаленка і Ю.Тищенка Чикаленко Є. Щоденник (1907 – 1917). – Львів, 1931; Тищенко Ю. З моїх зустрічей. Спогади // Пам’ять століть. – 1997. – №6. – С. 35 – 100.. Діяльність М.Шаповала у революційні роки (1917 р. – квітень 1919 р.) знайшла значно ширше висвітлення в мемуарній літературі. Серед тих, хто писав про М.Шаповала у цьому контексті – М.Грушевський, М.Ґалаґан, Д.Донцов, Д.Дорошенко, В.Королів-Старий, Р.Лащенко, О.Мицюк Грушевський М.Спомини // Київ. – 1989. – №№ 8, 9, 11; Ґалаґан М. З моїх споминів. – Львів, 1930. – 174 с; Донцов Д. Рік 1918. Київ // Хроніка 2000. – 1997. – Вип. 17-18. – С. 225 – 254; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1924 – 1920). – Мюнхен, 1969. – 543 с.; Королів-Старий В. Товариство “Час” у Києві // Київська старовина. – 1997. – ч. 1-2. – С. 62 – 74; Лащенко Р. Як обирали Директорію У.Н.Р. // Калєндар-альманах “Дніпро” на рік 1923. – Львів, 1923. – С. 7 – 14; Мицюк О. Доба Директорії УНР. Спогади і роздуми. – Львів, 1931. – 116 с та ін. та ін.

Еміграційні роки добре представлені споминами В.Винниченка, С.Русової Винниченко В. Щоденник. – Нью-Йорк, 1983. – 698 с.; Русова С. Мої спомини. – Львів, 1937. – 280 с. і Н.Григоріїва (ЦДАВОУ, ф. 3562).

Наступною групою джерел особового походження виступає широка епістолярна спадщина М.Шаповала, яка висвітлює різноманітні аспекти його діяльності і включає, передусім, його листи до інших респондентів: В.Винниченка (ЦДАВОУ, ф. 1823), М.Грушевського (Центральний державний історичний архів в м. Києві, ф. 1235), М.Євшана (Центральний державний історичний архів в м. Львові, ф. 745), С.Шелухина (Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, фонд ХІ), Гр.Чупринки (Архів Інституту Літератури Національної Академії Наук України, фонд 44), Г.Коваленка (Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (далі – ІР НБУ), фонд 134), Д.Дорошенка (ІР НБУ, фонд ІІІ), І.Стешенка (ІР НБУ, ф. ІІІ), І.Калиновича (ЛНБ НАН України ім. В.Стефаника, ф. 57), О.Кульчицької (ЦДІА у м. Львові, ф. 309), Н.Григоріїва (ЦДАВОУ, ф. 3562), В.Приходька Микита Шаповал у справі національного конґресу (Лист М.Шаповала до В.Приходька) // Трудова Україна. – Прага, 1932. – ч. 4 (66). – С. 3 – 4.. В особистому фонді М.Шаповала зберігаються копії його листів до В.Винниченка, Н.Григоріїва, Г.Айолло, Е.Бенеша, П.Богацького, А.Животка, І.Огієнка, В.Харвата, а також до численних громадських організацій, партійних комітетів і державних установ. Чимало важливої інформації про М.Шаповала як громадсько-політичного діяча знаходимо в адресованих йому листах від більше ніж 100 респондентів. Серед них – Д.Антонович, П.Богацький, Н.Григоріїв, М.Грушевський, В.Винниченко, О.Кобилянська, Є.Маланюк, І.Огієнко, С.Русова, П.Сорокін, В.Чернов, С.Шелухин та багато інших (ЦДАВОУ, ф. 3563). Важливу інформацію про М.Шаповала містить листування інших осіб (С.Гольдельмана, М.Грушевського та ін.) Гольдельман С. Листи жидівського соціял-демократа про Україну. Матеріяли до історії українсько-жидівських відносин за час революції. – Відень, 1921. – 78 с.; Листування Михайла Грушевського. – том. 1. – Київ – Нью-Йорк, 1997. – С. 242 – 243 та ін..

Окрему групу джерел складають документи державних установ і різних організацій, в роботі яких М.Шаповал брав участь або був причетний до їх діяльності, зокрема, в Українській Центральній Раді та органах УНР Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 тт. – К., 1996. – т. 1. – 1996. – 589 с.; т. 2. – 1997. – 424 с.; Велика українська революція (Матеріяли до історичного відновлення української державности). Календар історичних подій за лютий 1917 року – березень 1918 року. – N.Y., 1967. – 168 с.; Закони про землю і ліси в Українській Народній Республіці і Універсал Народної Республіки до трудового селянства. – К., 1919. – 16 с., матеріали конференцій і протоколи засідань керованої ним Празької групи УПСР та складені М.Шаповалом проекти програм УПСР (ЦДАВОУ, ф.3911), документи Українського громадського видавничого фонду (ЦДАВОУ, ф. 3563), Українського Інституту Громадознавства (ЦДАВОУ, ф. 3793) тощо.

Комплексним видом джерела є преса, що видавалася за життя М.Шаповала, а також публіцистика інших авторів, як правило, його опонентів (М.Любченка, О.Лотоцького та ін.) Любченко М. Кінець есерівщини // Українські щоденні вісти. – 1921. – 19 грудня. – С. 2; Лотоцький О. В царині наклепу та інсинуацій // Тризуб. – 1928. – ч. 18. – С. 11 – 12..

Отже, джерельна база для розкриття теми достатня і представлена різноплановими матеріалами. При цьому слід зауважити, що велика кількість джерел носить суб’єктивний характер. Особливо це стосується епістолярії та мемуаристики М.Шаповала, який був досить емоційною людиною, схильною до абсолютизації в оцінках подій та людей. З іншого боку, його роль у політичних подіях не завжди заслужено оцінювалася негативно. Водночас наголосимо на значній кількості джерел, передусім документальних матеріалів і публіцистики, що вперше були залучені до розгляду в даному дослідженні.

У другому розділі “Формування ідейних переконань. Початок громадської та літературно-публіцистичної діяльності (1902 – 1916)” розглядається процес становлення національного-ідеологічних, суспільних та загально-світоглядних засад Микити Шаповала, що скерували його подальші дії на громадському та політичному терені.

У розділі простежуються етапи формування М.Шаповала як високосвідомого українського громадсько-політичного і державного діяча. Робиться наголос на витоках соціалістичного світогляду М.Шаповала, який, приставши у 1902 році до Революційної української партії та проявивши високу активність у роки революції 1905 – 1907 років, пройшов сувору школу революційної підготовки. Будучи дуже близьким до селянства за соціальним походженням і за професією лісовода, М.Шаповал пристав до партії соціалістів-революціонерів, програма якої найбільше відповідала його поглядам, що формувалися під впливом високосвідомого українського соціаліста О.Макаренка.

Влившися у плеяду молодих обдарованих письменників і журналістів у 1907 році, М.Шаповал мав можливість розвивати свій талант “працівника пера”, що в поєднанні з його революційними настроями призвело до народження, мабуть, найяскравішого українського часопису початку ХХ століття – “Українська Хата”. Протиставивши старому українському культурництву нове, революційне бачення вирішення пекучих проблем часу, обороняючи модернізм як манеру творчості, М.Шаповал на сторінках “Української Хати” також піднімав національне питання, проблему російського великодержавного шовінізму та ставлення до нього української громадськості. Ставши одним з ідеологів прогресивного часопису “Українська Хата”, М.Шаповал готував ідейне підґрунтя для революційних звершень в 1917 році.

Успішна професійна кар’єра на посаді лісничого, а потім управителя в Трубчевськім лісництві фінансового магната Миколи Терещенка, де М.Шаповал працював з 1911 до початку 1917 року, посприяла їх добрим стосункам. Це певною мірою допомогло М.Шаповалу знову опинитися в Києві у вирії політичного життя.

У третьому розділі “Участь у національно-визвольній боротьбі українського народу (1917 – квітень 1919)” висвітлюється перебіг основних проявів громадсько-політичної діяльності М.Шаповала протягом 1917 – квітня 1919 рр., тобто від початку його роботи в Українській Центральній Раді до висилки М.Шаповала за межі країни урядом ЗУНР за “більшовицьку” аґітацію.

Один з ініціаторів утворення, а потім і один з провідників організації Української партії соціалістів-революціонерів, член Центральної Ради та Малої ради, Київський повітовий комісар Тимчасового Уряду та заступник голови Київської повітової земської управи, голова Крайового українського лісового комітету, Генеральний секретар пошт і телеграфів у кабінеті В.Винниченка, заступник голови, а згодом голова Українського Національного Союзу, міністр земельних справ в уряді В.Чехівського за часів Директорії, автор законів про землю і ліси в Українській Народній Республіці, М.Шаповал був одним з найактивніших діячів української революції, політична далекоглядність якого, на жаль, не завжди вчасно бралася до уваги провідниками новостворюваної держави.

У розділі простежується еволюція державотворчих ідей М.Шаповала, який спочатку підтримував автономістичні домагання Центральної Ради, та після участі в роботі Демократичної наради почав виступати за унезалежнення українських законодавчих органів, а після більшовицького перевороту – за цілковите розірвання відносин з Радою Народних Комісарів і усамосійнення України, тож логічно, що М.Шаповал став одним із співавторів ІV Універсалу Центральної Ради.

Висувається теза, що саме М.Шаповал виступив ініціатором протигетьманського повстання. Разом з В.Винниченком він розгорнув активну діяльність зі згуртування всіх революційних сил та українського війська. Залишаючися противником будь-якого співробітництва з більшовиками, М.Шаповал не підтримав ініціативи В.Винниченка щодо таємного отримання більшовицької допомоги для проведення повстання. Конфлікт із В.Винниченком, зрештою, і став дійсною причиною відмови М.Шаповала ввійти до складу створеного ним дітища – Директорії.

Активна пропаганда в Галичині в 1919 році “земельного закону” та виступи М.Шаповала за скасування приватної власності на землю без права викупу як обов’язкову умову реального об’єднання України і збереження державності, стали причиною його вислання урядом ЗУНР за межі України.

Розділ четвертий “Робота М.Шаповала в Українському Громадському Комітеті в Празі. Спроби об’єднання українських соціалістів (квітень 1919 – травень 1925)” присвячено аналізові першого періоду еміграційного життя М.Шаповала як голови УГК в Празі та голови Празької групи українських соціалістів-революціонерів до травня 1925 року, коли логічно почався наступний цикл еміграційної діяльності М.Шаповала.

Еміграційна діяльність почалася М.Шаповала активною участю у закладанні української “Просвіти” в Угорщині в 1919 році. Ставши на чолі організованої ним у 1920 році Празької групи УПСР, а невдовзі і Закордонного Комітету УПСР в Празі, М.Шаповал почав підготовку повороту до активної боротьби з радянським урядом України і РКП-КП(б)У під гаслом консолідації революційних українських сил. Відмежування від очолюваної М.Грушевським Закордонної Делегації УПСР у Відні, яка підтримувала харківський уряд УСРР, стало одним з головних напрямків активної діяльності М.Шаповала в названий період.

Налагодивши у березні 1921 року добрі стосунки з чехословацьким урядом, М.Шаповал за його матеріальної та моральної підтримки заснував і очолив влітку 1921 року Український Громадський Комітет в Празі. Розуміючи необхідність надання вищої освіти українській молоді, яка жила у вигнанні, М.Шаповал уживав всіляких заходів для заснування в Чехословаччині українських вищих навчальних закладів.

У розділі докладно висвітлено активні заходи М.Шаповала вкупі з В.Винниченком щодо об’єднання розпорошених еміграційних сил соціалістів. В розробленій М.Шаповалом програмі єднання автор ставив головним підґрунтям діяльності єдиного фронту культурну працю. І хоча справа єдиного фронту, на жаль, не увінчалася успіхом через розкол усередині самої партії есерів восени 1924 року, несправедливо ставити на карб невдачу обєднання М.Шаповалові, чия невичерпна енергія та самозречення заради загальнонаціональної справи розбилися не тільки через особисті амбіції, а також значною мірою через несприятливі обставини для саморозвитку й самоорганізації еміграційного українства.

П’ятий розділ “Науково-організаційна та громадсько-політична діяльність (червень 1925 – 1932)” характеризується продовженням активної партійної діяльності М.Шаповала, одним з результатів якої стало очолене ним об’єднання українських есерів у Чехословаччині 1929 року.

Поглиблення стосунків з чехословацьким урядом у 1925 році стало запорукою енергійних заходів М.Шаповала у справі організації та плідної праці Українського Соціологічного Інституту в Празі як закладу, необхідного для дослідження соціологічного підґрунтя для наукового вироблення шляхів визволення України та відновлення її державності. Поїздкою до Сполучених Штатів Америки в 1927 році з лекторською діяльністю М.Шаповал підготував ґрунт для фінансової та суспільної підтримки заснування філії Інституту – Українського Робітничого Університету. Метою піонера української соціології, як називають М.Шаповала сучасні українські вчені, було скупчення всіх наявних українських соціологічних сил і підготовка їх до виконання культурно-історичного завдання – соціологічного вивчення України.

Вболіваючи за мирне вирішення національного питання на Сході Європи та території колишньої Російської імперії, М.Шаповал узяв безпосередню участь у створенні Соціалістичної ліги нового Сходу та вів активну пропаганду на її користь. М.Шаповал дуже болісно сприймав політику чехословацького уряду на території Карпатської України, тому він докладав чимало зусиль у напрямку створення на території Підкарпатської Русі національно-територіальної автономії з краєвим соймом і урядом на чолі, виступав з критикою визначних політичних діячів ЧСР за непослідовність у вирішенні цього важливого питання.

Новий оберт відносин М.Шаповала з урядом ЧСР внаслідок різкої зміни політики Чехословаччини щодо української еміграції в 1928 році – дав поштовх до чисельних громадських заходів, зініційованих М.Шаповалом, у тому числі – організації Української Народної Ради в Празі. М.Шаповал очолив злиття Закордонної Делегації УПСР та Закордонного Комітету УПСР в єдине ціле у 1929 році, ставши головним ідеологом партії. Використавши науковий метод у виробленні нової програми Української партії соціалістів-революціонерів, в основу якого М.Шаповал поклав особливості української дійсності, він визначив головну мету партії – створення Трудової Української Республіки, соборної і незалежної.

У результаті проведеного дослідження дисертант дійшла таких висновків:

- Фактичний матеріал до теми, що був у розпорядженні дослідників, не мав конечної вичерпності, детальної насиченості й докладності, внаслідок чого постать М.Шаповала часто інтерпретувалася суб’єктивно, через абстактні узагальнення. Недоступність архівних матеріалів за радянських часів, а також деяке розпорошення джерельної бази вплинуло на те, що громадсько-політична діяльність Микити Юхимовича Шаповала дотепер не була досліджена у повному обсязі;

- Громадсько-політичну діяльність М.Шаповал почав з участі в Революційній українській партії в 1902 році. Будучи близьким до селянства, під впливом революції 1905 – 1907 рр. він визначився у своїх політичних переконаннях як український соціаліст-революціонер. Провідна участь у виданні “Української Хати” у 1919 – 1914 рр. сформувала М.Шаповала як послідовного борця за національну ідею, побудовану на відокремленні від старого українського культурництва, прихильника революційних змін в Україні;

- М.Шаповал був одним з найактивніших діячів української революції, про що свідчать чисельні державні й урядові посади, що він їх обіймав у 1917 – поч. 1919 рр. У вирішенні земельного, соціального та військового питань М.Шаповал часто стояв в опозиції до політики Центральної Ради. Він був одним з перших, хто виступив за усамостійнення України. Послідовному соціалісту-революціонеру М.Шаповалу належить ініціатива та велика організаційна робота проведення протигетьманського повстання 1918 року. Вислання М.Шаповала урядом ЗУНР за межі України за поширення “більшовицької” аґітації в Галичині свідчить про його відчутний вплив на громадську думку;

- Еміграційні роки життя М.Шаповала були найпліднішим періодом в житті діяча. За підтримки чехословацького уряду він очолив створений ним Український Громадський Комітет в Празі – допомогової організації, заходами якої постали українські високі школи в Чехословаччині. М.Шаповал доклав чимало зусиль для здійснення зініційованого ним, на жаль, невдалого об’єднання українських соціалістів в еміграції, що було одним з головних напрямків його еміграційної діяльності в 1923 – 1925 рр. Лідер Празької групи українських есерів, М.Шаповал відмежувався від очолюваної М.Грушевським Закордонної Делегації УПСР у Відні, не підтримуючи український радянський уряд та спрямовуючи діяльність своєї партії для досягнення головної мети – відновлення Української держави.

- Зусиллями М.Шаповала 1925 року постав Український Соціологічний Інститут в Празі, а в результаті поїздки в 1927 році з лекторською діяльністю до США організувалась його філія – Український Робітничий Університет. Переконаний у необхідності наукового вироблення шляхів визволення України, М.Шаповал поставив за мету скупчення всіх наявних українських соціологічних сил і підготовку їх до соціологічного вивчення України. Використавши науковий метод у виробленні нової програми УПСР, в основу якого М.Шаповал поклав особливості української дійсності, він у 1929 році очолив об’єднання українських соціал-революціонерів в еміграції.

- Значення громадсько-політичної діяльності М.Шаповала для сучасної України полягає в його великому внескові у відродження української національної ідеї, виробленні українських державотвочих засад, особистій реальній, часто вирішальній участі в епохальних подіях в історії становлення Української держави, створенні умов для відновлення незалежної України. Багата наукова спадщина М.Шаповала, створена в