НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Драненко Галина Флоріївна

УДК: 82:7.046.1

Особливості переосмислення

міфу про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст.

10.01.04. – література зарубіжних країн

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі cлов’янської філології та порівняльного літературознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Нямцу Анатолій Євгенович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри cлов’янської філології та

порівняльного літературознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Шахова Кіра Олександрівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри зарубіжної літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

Михед Тетяна Василівна,

Ніжинський державний педагогічний університет імені М.Гоголя, доцент кафедри світової літератури.

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет

Міністерства освіти і науки України, кафедра зарубіжної літератури, м.Дніпропетровськ.

Захист дисертації відбудеться “25“ грудня 2002 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізовної вченої ради Д 26.178.02 при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (01001, м.Київ-1, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, 01001, м.Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розісланий “22” листопада 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.І ГАЙНІЧЕРУ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці в першозразку й залежить від культури-реципієнта, задуму письменника, жанру твору. Один і той же міфологічний мотив, опрацьований протягом багатьох віків, набуває в кожній культурно-історичній епосі нових значень, служить засобом втілення нової проблематики. Особливого характеру набуває звертання до традиційних сюжетів та образів у літературі XX ст. З одного боку, письменники активно інтерпретують давньогрецькі, біблійні та інші міфологічні сюжети, часто надаючи їм рис сучасності; з іншого — з’являються дослідження, які розглядають теоретичні та історико-літературні аспекти трансформації міфів. Форми та способи засвоєння міфологічних сюжетів літературою XX ст. складні та різноманітні, адже “в процесі осучаснення проблематики фолькльорно-міфологічних структур відбувається руйнування епічної дистанції між протосюжетним хронотопом і змістовними координатами епохи-реципієнта”. Нямцу А.Є. Загальнокультурна традиція у світовій літературі. — Чернівці: Рута, 1997. — С.35.

Мотив зв’язку Юпітера із земними жінками, що лежить в основі багатьох міфів, використовувався літературою рідко, адже його ситуативність майже виключала психологізацію, складні поведінкові настанови. Зовсім інша ситуація склалась у зв’язку з міфом про Алкмену та Амфітріона, адже, по-перше, він, на відміну від інших, має досить складну систему персонажів, яка ґрунтується на антагоністичних комплексах кожного з них; по-друге, мотив своєрідного суперництва провокує дебати на теми світобачення, які виходять за рамки власне комічного та інтимного планів. Саме психологізація драматичної дії, введення оригінальних мотивувань дозволили сучасним авторам створити моделі індивідуальної людської поведінки в екзистенційних ситуаціях.

Актуальність теми. Якщо питання функціонування традиційних міфологічних структур знайшло своє відтворення в численних теоретичних працях вітчизняних та іноземних літературознавців, то дослідження конкретного міфологічного сюжету, який ґрунтується на міфі про Алкмену та Амфітріона, досі залишається поза їх увагою. Стосовно вітчизняного літературознавства, то ситуація “непопулярності” дослідження функціонування такої міфологічної структури пояснюється, насамперед, присутністю так званого еротичного мотиву візиту бога до жінки, поглиблене трактування якого було майже неможливим за часів радянської влади. Разом з тим, мотив двійника, що в цьому сюжеті викриває тему втрати особистості та власного “я”, був своєрідною сатирою на тоталітарне суспільство та “деперсоналізацію” його громадян.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі слов’янської філології та порівняльного літературознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича в рамках комплексної науково-дослідної теми “Оновлення давніх класичних традицій у літературі європейського регіону”.

Мета дослідження. Виявити закономірності функціонування традиційного сюжету, що ґрунтується на міфі про Алкмену та Амфітріона, в його літературних інтерпретаціях; окреслити форми та способи переосмислення традиційного сюжету та його образів у літературі ХХ ст. Мета зумовила вирішення таких завдань:

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження склали формально-змістові трансформації, яких зазнав традиційний міфологічний сюжет про Алкмену та Амфітріона та розгляд морально-психологічних домінант у його літературних інтерпретаціях. Предметом дослідження стали літературні твори, що наслідують, запозичують, стилізують, осучаснюють та “перелицьовують” традиційний міфологічний сюжет про Алкмену та Амфітріона. Серед них протосюжети, сюжети-зразки, сюжети-посередники та обробки сюжету, написані до ХХ ст., починаючи з римської літератури (“Амфітріон” Плавта), та власне ті, що створено у ХХ ст.

Мета та завдання дисертаційної роботи окреслили вибір методів дослідження. Поряд із історико-літературним, порівняльно-історичним, контактним, типологічним методами дослідження використовуються елементи лінгвостилістичного аналізу. Методологічним підґрунтям роботи стали дослідження вітчизняних та зарубіжних літературознавців – О.І.Білецького, Д.С.Наливайка, К.О.Шахової, В.Д.Нарівської, Н.Х.Копистянської, Д.В.Затонського, Т.Н.Денисової, О.Ліндбергера, Ж.Вуазіна, Г.Якобі. Теоретичну базу дисертації становлять фундаментальні праці О.С.Бушміна, О.М.Веселовського, М.М.Бахтіна, М.Грабарь-Пассек, Є.М.Мелетинського, О.Фрейденберг, А.Є.Нямцу, П.Брюнеля, Ж.Дюмезіля, Ж.Дюрана, Ш.Гітара, П.Грімаля та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному дослідженні літературного життя міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона, обділеного увагою вітчизняних та зарубіжних літературознавців. Крім того, в роботі вперше у вітчизняному літературознавстві досліджуються питання форм та способів переосмислення цього сюжету у світовій літературі, розглядаються проблеми морально-психологічного моделювання на основі міфу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали роботи можуть бути застосовані для подальшого наукового вивчення закономірностей функціонування традиційних сюжетів та образів різних генетичних груп. Зроблені в дисертації висновки знадобляться теоретикам, літературознавцям, культурологам, викладачам зарубіжної літератури, які комплексно досліджують проблему традиції та новаторства у світовій літературі. Матеріали роботи можуть також використовуватися при розробці лекційних курсів, спецкурсів, підготовці відповідної навчально-методичної літератури.

Апробація основних положень дисертації відбувалась на таких міжнародних конференціях: “Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1998), “Біблія і світова література” (Чернівці, 1999), “Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), “Розвиток української філології на Буковині у загальноєвропейських культурно-наукових зв’язках ХІХ – ХХ ст.” (Чернівці, 2000).

Основні положення дисертації викладено в 11 наукових публікаціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 352 позиції, та додатків. Загальний обсяг роботи становить 233 сторінки, із них 203 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження; сформульовано його мету і завдання; розкрито актуальність та наукову новизну, визначено методологічну основу та практичне значення дисертаційної роботи, окреслено об’єкт та предмет літературознавчих пошуків, наведено дані про апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ – “Античний міф про Алкмену та Амфітріона як першоджерело літературних інтерпретацій традиційного міфологічного сюжету” містить сім підрозділів і розглядає питання, що тісно пов’язані із загальними теоретичними аспектами функціонування традиційного сюжетно-образного матеріалу, а саме: проблеми співвідношення категорій “традиція” та “новаторство”, спадкових взаємин між літературами, продуктивного розвитку міжнаціональних зв’язків та факторів селективності при запозиченні інонаціонального художнього досвіду.

Приділяється увага особливостям традиціоналізації сюжетів та образів міфологічного походження, аналізуються суперечливі концепції стосовно гносеологічної та регулятивно-поведінкової функцій міфу взагалі, та міфологічного сюжету, зокрема. Таким чином, у дисертаційному дослідженні дається визначення особливого статусу міфу про Алкмену та Амфітріона порівняно з іншими традиційними структурами міфологічного походження, що зумовлений наступними ідейно-семантичними та сюжетно-композиційними характеристиками цього міфу. По-перше, у досить широкому колі міфів про відвідини Зевсом земних жінок міф про Алкмену та Амфітріона вирізняється певною перспективністю в плані психологізації сюжетно-змістових домінант, що спричинено антропоморфізацією зовнішності бога (на відміну, наприклад, від міфів про Калісто, Іо, Данаю, Леду та ін., де за умов присутності зовнішнього драматизму, очевидна наявність безконфліктності міфологічної ситуації). По-друге, в сюжеті присутня міфологічна ситуація народження дитини бога та земної жінки, що часто викликає проведення паралелей з історією народження Христа. В розділі наводяться також приклади подібної сюжетно-змістової схеми в інших міфологіях, простежуються історичні зв’язки між ними та їх вплив на еволюцію традиційного сюжету, що ґрунтується на античному міфі про Алкмену та Амфітріона.

Внаслідок зіставлення змістових та проблемно-тематичних характеристик досліджуваного сюжетно-образного матеріалу та генетичного аналізу його семантики, починаючи з протосюжета, пропонується “перейменування” міфу, що в літературознавчих довідниках та працях носить назву “міф про Амфітріона”, на “міф про Алкмену та Амфітріона”. В розділі аргументується доречність такої зміни насамперед тим, що образ Алкмени є тією “міфологемою”, відсутність якої унеможливлює перебіг подій міфологічної ситуації, руйнує сюжетну схему міфу та позбавляє її низки тем та мотивів, що зумовлюють функціонування міфу в літературі. Крім того, саме Алкмена є головним персонажем у більшості літературних інтерпретаціях, а структура міфу ґрунтується не на вчинках одного персонажа (Алкмени чи Амфітріона), а на історії поведінки подружжя. Водночас пояснюються причини хибного тлумачення семантики міфологічного сюжету та його образів у літературознавстві.

У зв’язку з цим наголошується на інформативно-смисловому та аксіологічному навантаженні заголовків інтерпретацій досліджуваного традиційного сюжетно-образного матеріалу в літературі, музиці, драматургії та кіно. Цей аспект проілюстрований у формі таблиці, що демонструє, як та чи інша “міфологема”, присутня в заголовку, вказує на домінантність певних тем, мотивів, сюжетно-змістових елементів.

При дослідженні питання продуктивності міфу про Алкмену та Амфітріона в літературі, увагу зосереджується на її основних чинниках. Виходячи з того, що міфи у своїй сутності є своєрідними моделями певних явищ (природи, суспільства, людської психології тощо), в їх семантиці враховуються два аспекти : загальний та окремий. Стосовно міфу про Алкмену та Амфітріона ці аспекти мають таке співвідношення: з одного боку, ситуація міфу в цілому універсальна, тобто вона, якщо абстрагуватись від міфологічної форми, є актуальною для будь-якого народу (про це свідчить, наприклад, тема “любовного трикутника”). Саме універсальність ситуації (ситуація-модель) є одним з основних чинників продуктивності міфу в літературі. З іншого боку, міф розповідає про окремий випадок, що за своїм характером є важливим для обмеженого кола людей, які у ньому беруть участь або припускають свою можливу участь. Тому навіть у літературі XX ст. традиційний сюжет переосмислюється досить своєрідно: у більшості випадків зберігаються його формальні міфологічні характеристики (просторово-часові рамки, сюжетна схема, система персонажів), а головна увага спрямована на дослідження поведінки дійових осіб з точки зору моральних уявлень епохи, яка запозичує сюжет.

Значна увага приділяється універсальності семантики міфу про Алкмену та Амфітріона, що має специфічний, порівняно з іншими міфами, характер. Однією з важливих передумов інтернаціоналізації міфу про Алкмену та Амфітріона є його потенційний психологізм. На ранньому етапі функціонування міфу в літературі психологічний аспект був майже відсутнім, основною характеристикою сюжетної схеми стала наявність комічних ефектів, викликаних присутністю мотиву підміни. З появою комедії Г. фон Клейста “Амфітріон” ця особливість функціонування міфу про Алкмену та Амфітріона є очевидною, адже драматург висуває на перший план почуття та психологічний стан героїні. Такий потенційний психологізм цього міфу значною мірою зумовлений наявністю в ньому мотиву двійника (близнюка, маски), який мав багаті традиції у світовій літературі. Це й стало важливою передумовою для наступної психологізації міфу під час опрацювання його літературної сюжетної схеми, оскільки наявність пар Зевс / Амфітріон, Меркурій / Созій надавала можливість зіставлення поведінки та емоційного наповнення двох зовнішньо схожих персонажів.

Таким чином, зроблено висновок, що міф про Алкмену та Амфітріона дотепер залишається недооціненим у групі міфів на тему “Зевс і земні жінки”, хоч він є найбільш складним та потенційно придатним до якісного переосмислення (чого, наприклад, не можна сказати про міфи про Леду, Європу, Данаю та ін.).

Другий розділ – “Етапи традиціоналізації міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона в літературі до ХХ ст.” складається з п’яти підрозділів, в яких у хронологічному порядку розглядаються онтологічні, поведінкові й аксіологічні аспекти сюжетоскладання, розробки подієвого плану і його проблемно-тематичних рівнів в інтерпретаціях міфологічного сюжету, створених світовою літературою до ХХ ст.

Досліджуються формально-змістові трансформації, яких набула абстрактна схема подій міфу в першому протосюжеті – римській трагікомедії Плавта “Амфітріон”, підкреслюється важливість для подальшої традиціоналізації сюжету винесення епізоду про народження сина бога та людини на другий план та зосередження уваги на історії стосунків у любовному трикутнику Юпітер / Алкмена / Амфітріон. Наголошується на важливості створення цілісної сюжетної схеми, накреслення основних проблем та сформування ціннісно значимої системи морально-психологічних домінант. Окрема увага відводиться мотиву “близнюків”, втіленому в п'єсі на багатьох рівнях, що частково посприяло більш широкому використанню сюжету в літературі наступних епох.

В розділі йдеться про релігійно-дидактичне тлумачення сюжету в середньовічній літературі та про виникнення нових проблемно-тематичних рівнів традиційного матеріалу в літературі Відродження. Зазначається, що в середні віки інтерпретації міфу про Алкмену та Амфітріона та наслідування римської комедії “Амфітріон” (“Гета” та “Діяння римлян”) отримують очевидне середньовічне забарвлення та мають специфічні особливості в трактуванні. Таким чином, виявляється, що ці версії античного міфу стали першою спробою змістового порушення античного літературного зразка (можливо, найбільш очевидною в семантичному плані та зміні просторово-часових характеристик сюжетної схеми, яка склалася). Літератури середньовіччя та Відродження, які не дали значних у художньому та ідейно-семантичному відношенні трактувань міфу про Алкмену та Амфітріона, тим не менш відкрили найбільш продуктивний напрямок еволюції сюжету, стали першим етапом його змістової традиціоналізації.

Аналіз п'єси “Два Созії”, створеної французьким драматургом Ж. Ротру, попередником великого Мольєра у трактуванні сюжету, дозволив виявити нові форми переосмислення міфу: морально-психологічні характеристики основних персонажів отримують нове бачення в світлі класицистичних традицій французького театру. Водночас автор створює власне ту дволіній-ність сюжету, що структуруватиме події мольєрівського “Амфітріона”. У даному розділі здійснюємо аналіз версії Ж.Ротру у порівнянні як з попередніми обробками, так і з подальшими, для визначення співвідношення традиційного та оригінально-авторського в історії функціонування сюжету.

Принципово новий підхід до античного міфу та його обробки Плавтом спостерігаємо в комедії Ж.-Б.Мольєра “Амфітріон”, яка підводить підсумок попередніх трактувань і намічає нові шляхи трансформації традиційного міфологічного сюжету. Автор першим у світовій драматургії вилучає з сюжету історію народження Геракла, зосереджуючи всю увагу на стосунках Алкмени та Юпітера, а створені ним система персонажів та подієвий план набувають композиційної стрункості та смислової завершеності, що демонструємо у схемі:

ЮПІТЕР ————qui pro quo——— АМФІТРІОН

АЛКМЕНА

пани_____________________________________________

слуги КЛЕАНТИДА

МЕРКУРІЙ —— qui pro quo ———— СОЗІЙ

Таким чином, відзначається, що п'єса Ж.-Б.Мольєра “Амфітріон” завдяки принципово новому повороту в розробці сюжету стала другим після твору Плавта протосюжетом літературних інтерпретацій міфу для драматургів XVIII-XX ст.

Питому вагу в розробку нових проблемно-тематичних рівнів та морально-психологічних домінант в межах традиційного сюжету внесла п'єса німецького письменника Г. фон Клейста “Амфітріон”. У розділі наголошується на передумовах виникнення цієї версії міфологічного сюжету, здійснюється порівняльний аналіз творів, що стали протосюжетами та сюжетами-зразками, виділяється традиційне та оригінально-авторське в розробці сюжетної схеми та трактуванні традиційних міфологічних образів, роз'яснюються “незрозумілі” моменти твору, відзначається особистий внесок драматурга у традиціоналізацію античного міфу про Алкмену та Амфітріона.

Суттєво драматизуючи дію, Г. фон Клейст поглиблює психологічний план, який, з одного боку, допомагає краще зрозуміти героїв, з іншого — позбавляє п'єсу комічного відтінку, характерного для попередніх обробок міфу. Мотив роздвоєності особистості, такий принадливий для епохи романтизму в Німеччині, Г. фон Клейст зумів втілити у формі мотиву двійництва та дуалізму почуттів. Саме психологізація сюжету і є тією якісно новою зміною античного міфу, яку здійснив у своїй п’єсі німецький драматург, відкривши цим перспективний напрямок його подальшої трансформації в літературі XX ст.

У підсумкових висновках розділу відзначається, що за період еволюції міфу протягом багатьох століть було створено складну в подієвому та смисловому планах сюжетну схему, яка послужила основою для більшості її художніх обробок у літературі ХХ ст. Виходячи із розгляду процесу становлення сюжету, виділяємо два протосюжети, що в різні періоди здійснили визначний вплив на характер його трансформації (Плавт — перший протосюжет, Мольєр — другий). У творах численних авторів було здійснено диференціацію різноманітних мотивів та ситуацій, їх поділ на домінуючі та другорядні. Це дозволило літературі підійти до якісно нового рівня сприйняття та переосмислення сюжету, який втілила в життя драматургія XX ст. Дослідження закономірностей трансформації сюжету про Амфітріона, починаючи від Плавта та закінчуючи Клейстом, показує, що його еволюція здійснюється в тому самому плані, що і переосмислення більшості інших традиційних структур міфологічного походження. Сутність цього процесу криється в послідовному прагненні авторів наблизити абстрактно-міфологічну дію сюжету до проблем реальної дійсності, актуалізувати та активізувати його моделюючу та гносеологічну функції. Чітке ідейно-семантичне та подійове оформлення така тенденція отримує лише в літературі XX ст.

У третьому розділі – “Особливості переосмислення традиційного міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст.” розглянуто розробку подієвого плану та його проблемно-тематичних рівнів, встановлено співвідношення традиційного та оригінально-авторського в літературних інтерпретаціях міфу в ХХ ст., а також з’ясовано морально-психологічні характеристики традиційних образів, обґрунтовано процеси якісного руйнування семантики та аксіологічних домінант сюжету.

Дослідження особливостей переосмислення античного міфу літературою ХХ ст. розпочато з аналізу комедії Ж.Жіроду “Амфітріон 38”. На початку розділу висвітлено питання передумов інтерпретації традиційного сюжету про Алкмену та Амфітріона Ж.Жіроду, розглянуто тісно пов’язане з цим питання спадковості класичної літературної спадщини.

Для встановлення співвідношення традиційного та оригінально-авторського в такій обробці античного міфу досліджено питання впливу розвитку структурно-змістових домінант на зміну смислових акцентів протосюжету і сюжету-зразка. Разом з тим обґрунтовано оригінальне трактування в творі раніше притаманних протосюжету тем і мотивів та відзначено появу нових. Так, тема кохання в шлюбі та вірності дозволила Ж.Жіроду не лише наповнити п'єсу романтичними сценами, але й торкнутися однієї з популярних проблем ХХ ст. – місця та ролі жінки в родині та суспільстві.

Окрему увагу приділено розгляду теми стосунків бога та людини, що в комедії Ж.Жіроду набуває виключно гуманістичного трактування. П'єса оспівує Людину, її особистість, неповторність та силу. Змальований французьким драматургом конфлікт між Людиною (Жінкою) та Богом є непорозумінням між рівними істотами, які є різними в плані моралі, а хибність переконань про ідеальність та неперевершеність божества над людиною в “Амфітріоні 38” визнають самі боги. Ж.Жіроду ставить людяність та щирість вище, ніж забобони про існування ідеалу, який повинні втілювати боги, які представляють “надприродне і аж ніяк не святе” Michel, Natacha. Giraudoux, le roman essentiel. — Paris: Hachette, 1998. — Р.133.. У такому перерозподілі влади та цінностей бог втрачає святість функції творця. Таким чином, змальовуючи поєдинок між Жінкою та Богом, “Амфітріон 38” залучає глядача до переосмислення стосунків між землею та небом, викриває слабкість богів, проголошує велич людини. Алкмена не дає ошукати себе хибним блиском безсмертя, вона навіть не прагне до нього, а Юпітер ще ніколи не витрачав стільки часу на завоювання земної жінки – зустріч з Алкменою започатковує “виховання його почуттів”. До кінця п’єси у процесі пізнання людської свідомості Юпітер перетворюється на жалюгідного та розчарованого в собі бога. Незалежність людини від бога є своєрідною мораллю Ж.Жіроду в цій п’єсі: людина створює себе сама і сама набуває цінності. Автор “Амфітріона 38” відкинув посягання міфологічних богів, давши людині взамін проблематику самої людини. Отже, з'ясовано, що в найвідомішому “Амфітріоні” ХХ ст. – в комедії Ж.Жіроду спостерігається відносна стійкість домінантних характеристик міфологічної ситуації. Натомість проблемно-тематичні рівні та морально-психологічні характеристики традиційних персонажів, накреслені попередніми обробками міфологічного сюжету, набувають у п'єсі нового звучання та відкривають шлях до оновленого розуміння семантики античного міфу.

П’єса французького драматурга А.Арселлаші “Амфітріон” є сучасною адаптацією однойменної комедії Плавта. Ця трансформація вирізняється серед багатьох інших тим, що вперше в літературній історії сюжету міфологічні події трактуються як факт реального життя. Інакше кажучи, міфологічні колізії накладаються на реалістично-життєподібний континуум, внаслідок чого звичайні буденні події (“любовний трикутник”: Амфітріон / Алкмена / Юпітер) піддаються своєрідній універсалізації. Конкретний факт приватного життя сприймається в контексті загальнокультурної традиції, відображуючи істотні зміни у ставленні сучасної цивілізації до окремого “Я”, змушеного вирішувати екзистенційні конфлікти у власному сімейному житті.

У трагікомедії А.Арселлаші “Амфітріон” виявлено формально-змістові рівні трансформації класичного зразка, що певною мірою характерні для поетики “неоміфологізму” в літературі XX ст. По-перше, драматург чітко окреслює протосюжет (сюжет-зразок), що піддається переосмисленню. По-друге, очевидне осучаснення античного сюжету, колізії та проблеми якого в різних аспектах впливають на розвиток драматургічної дії. При цьому формально-змістова контамінація традиційного та оригінально-авторського орієнтується на реалії досить конкретного історико-культурного контексту — Францію 90-х років. По-третє, загальновідомі сюжетні ходи та мотивування актуалізуються продуктивно задіяними у структурі п’єси технологіями впливу на масову свідомість. У зв’язку з цим драматичний підтекст сюжету про Алкмену та Амфітріона відверто знецінюється, ставиться в один ряд з численними аспектами “масової” культури в її специфічних проявах. Таким чином, руйнування семантики древньогрецького міфу, яке чітко прослідковується у п’єcі А.Арселлаші, носить цілком реалістичний характер.

Основні сюжетні лінії драми П.Хакса “Амфітріон” ґрунтуються на прийомі маски, який відіграє одну з домінуючих ролей у змістовій структурі п’єси. Саме цей прийом значною мірою визначає характер тлумачення колізій, надає драматургові можливість створювати додаткову емоційно-психологічну напругу подієвого плану. В інтерпретації П.Хакса міф набуває принципово нетрадиційного звучання, його загальновідомі сюжетні колізії наповнюються оригінальними морально-психологічними мотивуваннями. Особливістю драматичної дії п’єси є складність світоглядного протистояння традиційних персонажів. До того ж цілком комічна, на перший погляд, ситуація, яка використовувалась багатьма драматургами різних культурно-історичних епох, набуває в процесі розвитку дії чітко визначеного онтологічного й поведінково-емоційного напруження. Таким чином, версія античного міфу, створена П.Хаксом у трагікомедії “Амфітріон”, є характерним прикладом функціонування традиційної структури в літературі ХХ ст. Переосмислення загальновідомого матеріалу здійснюється в напряму принципової психологізації його змістових характеристик, розробки складної системи поведінкових домінант, актуалізації позачасової проблематики, що потенційно закладена в протосюжеті та сюжетах-зразках.

П’єса німецького письменника Ґ.Кайзера “Двічі Амфітріон” оригінальна тим, що повністю відкидає принцип спадковості в трактуванні традиційного міфологічного сюжету: драматург не бере до уваги твори попередників — Плавта, Ж.-Б.Мольєра чи Ж.Жіроду. Обґрунтовано, що як першоджерело письменник використав власне античний міф, а точніше вилучив з нього те, що відкинув автор першого протосюжету, а саме мотив війни та жорстокості. Така селективність у використанні традиційного сюжетно-образного матеріалу пояснюється епохою написання п'єси: у розпал другої світової війни Ґ.Кайзера зацікавила жорстокість міфологічних персонажів, яка в результаті їх героїзації була пом’якшена, замовчана або просто забута. Визначна відмінність цієї інтерпретації полягає в тому, що німецький автор зберігає лише трьох персонажів — Амфітріона, Зевса та Алкмену, тобто традиційний “любовний трикутник” з міфологічної ситуації. Тут Ґ.Кайзер віддає данину персонажу, чиє ім’я носять переважна більшість інтерпретацій сюжету: Амфітріон вперше в історії функціонування сюжету стає головним персонажем п’єси. Така зміна акцентів призводить до руйнування традиційних сюжетно-змістових домінант міфологічного сюжету. Амфітріон нехтує коханням Алкмени заради руйнівної пристрасті до війни і за це безумство покараний Зевсом. Водночас Зевсове кохання до Алкмени грає хоч і важливу, але другорядну роль: участь бога непередбачена та імпульсивна, він не мав жодних планів ні щодо спокуси дружини Амфітріона, ні щодо народження Геракла. Це героїня розбудила його своїми молитвами та щирістю власних почуттів, саме її любляча й емоційна натура та повна байдужість до почестей причарували бога. Зевс, як і клейстівський Юпітер, виконує дві ролі: всесильного, караючого божества та закоханого. А основна розбіжність з попередніми версіями міфу полягає в тому, що в Ґ.Кайзера Алкмена не стане об’єктом покарання, а навпаки — вона втілення надії бога та символ протидії агресивному людству, представником якого є Амфітріон. Таким чином, Ґ.Кайзер наділяє Зевса більш серйозною та відповідальною роллю: не тільки виховною, але й реформаторською. Якщо Зевс обманює Алкмену, то робить це не тільки з метою задовільнити свою любовну пристрасть, але й для того, щоб випробувати людство (а не подружжя, як у попередніх версіях) та заснувати його духовне відродження у тому випадку, якщо воно витримає це випробування. Амфітріон тут символізує німецький народ у стані фашистського запаморочення, а покарання цього персонажа є попередженням людству про небезпеку, яка йому загрожує (до того ж автор натякає, що жорстокість війни могла б навіть виправдати намір богів знищити людство). У п’єсі Ґ.Кайзера людство рятує жінка, яка має лише одну ваду — надмірне кохання, і саме це щире та віддане кохання змушує бога дати людству ще один шанс.

Особливе місце в процесі літературного функціонування традиційного сюжетно-образного матеріалу посідають його продовження. Ця форма переосмислення легендарно-міфологічних і літературних сюжетів трапляється в літературі, починаючи з античності. Недомовленість у психологічному плані, незавершеність і двозначність розв’язки, яку пропонували автори інтерпретацій сюжету про Алкмену та Амфітріона до ХХ ст., послужили провідним мотивом написання комедії О.Фішера “Юпітер”. У розділі відзначається наявність процесів якісного руйнування традиційної семантики та аксіологічних домінант сюжетно-образного матеріалу, що ґрунтується на античному міфі про Алкмену та Амфітріона. Якщо для богів візит на землю був лише забавою, то з якими почуттями залишилися люди, які повинні продовжувати своє земне життя? Комедія О.Фішера на одну дію методом “перелицювання” сюжету влаштовує своєрідну помсту богам, призначивши їх на місце людей. З'ясовано, що дотепер плутанина з двійниками була лише джерелом комічних ефектів, а зараз вона є чинником кардинальних змін у сюжеті. Якась верховна сила поміняла двійників місцями, й сюжет отримав інший рух і смислове навантаження. Трансформація античного міфу, здійснена в комедії О.Фішера, аргументує на користь основних закономірностей переосмислення традиційних сюжетів та образів у літературі ХХ ст.

В комедії Г.Фігейреду “Бог переночував у цьому домі” відзначається значне та принципове відхилення від канонічних версій та спостерігається “перелицювання” традиційного семантичного комплексу. Термін “перелицьовування” доречний у цьому випадку на декількох рівнях: це стосується як морально-психологічних характеристик персонажів, так і подієвого плану. Такі зміни докорінно “перелицьовують” не тільки семантичні домінанти сюжету, але й торкаються “святого”, виплеканого традицією, образу Алкмени як вірної дружини. Стосовно сюжету-зразка, то очевидно, що драматург використовує власне міфологічну ситуацію приходу бога до земної жінки, а мотиви, які він “вивертає”, почерпнуті з творів Ж.Жіроду, Г. фон Клейста, Ж.-Б.Мольєра та Плавта. Основне авторське нововведення – відсутність у дії богів, незважаючи на винесення “бога” в заголовок комедії. Можна було б вважати таке трактування міфологічного сюжету революційним, але в комедії боги все ж таки присутні; ролі богів виконують земні учасники подій: Амфітріон грає роль Зевса, відповідно, Сосій – Гермеса. Таким чином, у п’єсі діє не традиційний хибний Амфітріон, а хибний Зевс. Мотиви підміни та двійника використані автором не для випробування богами людей, а задля банальної мети перевірки почуттів усередині подружжя самими людьми. Тобто побутово-сімейна колізія присутня тут у чистому вигляді, з різницею, що третій учасник “любовного трикутника” насправді не існує. У подружжя бразильських Амфітріона та Алкмени більше немає того чистого та ідеального кохання, яке існує в німецьких та французьких версіях. Поняттю героїзму минулого тут протиставляється марнославство сьогодення. Отже, в п'єсі Г.Фігейреду спостерігаємо дегероїзоване тлумачення традиційних міфологічних персонажів, що є однією з ознак переосмислення традиційних сюжетів літературою у ХХ ст.

Таким чином, у результаті дослідження етапів ідейно-семантичного та сюжетно-композиційного оформлення традиційного міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст. виявлено різноплановість прояву соціально-ідеологічної та морально-етичної домінант у структурі самого сюжету. Водночас спостерігаються різні форми та способи трансформації досліджуваного сюжету: продовження, перелицювання, апокрифи, осучаснення тощо. Внаслідок змін історико-літературного та загально-мистецького контекстів відбувається значне зміщення провідних акцентів міфу, руйнування його традиційної семантики. Виразніше такий процес відображений у переосмисленні морально-психологічних домінант традиційних міфологічних образів. Нового звучання набули досі не реалізовані теми стосунків людини та бога, ролі та місця жінки в суспільстві, а також пошуків власного “я”.

ВИСНОВКИ

Внаслідок проведеного дослідження виявлено, що в літературі XX ст. традиційний сюжет про Алкмену та Амфітріона переосмислюється досить своєрідно: в більшості випадків збережено його формальні міфологічні характеристики (просторово-часові рамки, сюжетна схема, система персонажів), а головна увага спрямована на дослідження поведінки дійових осіб з точки зору моральних уявлень епохи, що звертається до міфу. Стосовно міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона, то виділено протосюжети, сюжети-зразки та сюжети-посередники. Протосюжетом для переважної більшості літературних інтерпретацій стала трагікомедія Плавта “Амфітріон”, оскільки є своєрідним сюжетно-композиційним та ідейно-семантичним орієнтиром для письменників наступних культурно-історичних епох. П'єси Ж.-Б.Мольєра, Г.фон Клейста та Ж.Жіроду, що отримали універсальне звучання і стали фактом всесвітньої культурної спадщини, відіграють роль сюжетів-зразків, оскільки обробки, створені літературою ХХ ст., використовували їх проблематику, продовжували та осучаснювали їх сюжети. Таким чином, зроблено висновок про сюжетно-композиційну та ідейно-тематичну багатоступеневість у використанні класичного матеріалу.

Звертання письменників ХХ ст. до традиційного сюжетно-образного матеріалу зумовлені конкретними соціально-історичними обставинами, а також особистими авторськими мотивуваннями (наприклад, прагненням випробувати власну оригінальність у трактуванні загальновідомого сюжету). Як і іншим традиційним структурам міфологічного походження, сюжету про Амфітріона та Алкмену властиві причинно-наслідкові зв’язки між категоріями “минуле”, “теперішнє” та “майбутнє”. У літературі ХХ ст. відбувається осучаснення першозразка та сюжетів-зразків шляхом національно-історичної конкретизації та персоніфікації традиційних образів.

Активне використання цього традиційного сюжету в літературі ХХ ст. зумовлене його семантичною багатозначністю та психологічною місткістю, оскільки античний міф потенційно наділений проблемою амбівалентності людської особистості. У трактуваннях сучасних драматургів міфологічний протосюжет втрачає вихідну гармонійність персонажів, на перший план висувається не формальна плутанина між людиною та богом, а драматичні світоглядні конфлікти, що виділяють особистість із маси та водночас залишають її частиною людської спільноти. Наявність у сюжетній схемі міфологічного зразка про Амфітріона та Алкмену мотиву двійника (підміни, самозванства, близнюка) відкрила широкі можливості для тлумачення морально-психологічних характеристик традиційних образів. У першозразку мотив підміни відіграє формальну роль, він необхідний для створення інтриги та драматичного напруження в сюжетному розвитку. Аналіз інтерпретацій цієї структури в літературі ХХ ст. дозволив досить об’єктивно стверджувати, що засіб qui pro quo використовувався письменниками переважно для створення комічного ефекту, внесення плутанини в сюжетний план та стосунки персонажів. У сучасних літературних обробках давньогрецький міф необхідний для створення тієї традиційної основи, що постійно піддається випробуванню “на стійкість” і врешті-решт руйнується світоглядними настановами другої половини ХХ ст. Саме тому традиційна антитеза бог / людина, божественне / земне набуває універсального онтологічного та аксіологічного звучання. Окремі долі конкретних персонажів осмислюються та трактуються як дослідження істотних явищ у духовній еволюції людської цивілізації.

Трансформація, якої зазнав сюжет про Алкмену та Амфітріона, супроводжується специфічними процесами еволюції у змалюванні традиційних образів. У літературі ХХ ст. переосмислення традиційного образу Амфітріона в загальних рисах можна охарактеризувати так: міфологічний персонаж перестає бути об’єктом глузувань та іронії; пасивна роль рогоносця, “нав’язана” йому загальнокультурною традицією, набуває чітко вираженого трагічного звучання. Але найбільш кардинальному переосмисленню піддається образ Алкмени:

Констатація “гріхопадіння” Алкмени та прагнення пом’якшити негативну реакцію навколишніх (Плавт, Ротру, Мольєр)

Поступове усвідомлення однобічності панівних моральних уявлень та звернення до дослідження реакції Алкмени (Клейст, Гензен)

Надання свободи вибору Алкмені та виправдання її поведінки

(Жіроду, Хакс)

Змалювання індивідуалізму та конформізму Алкмени

(Фігейреду, Арселлаші)

Розгляд функціонування традиційного міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст. довів, що досліджуваний матеріал є конкретним проявом загальних тенденцій розвитку світової літератури, який характеризується постійним звертанням до класичних зразків минулого. Нові інтерпретації міфологічного сюжету не лише доповнюють попередні, але й зберігають активну спрямованість на пізнання людини, суспільства та світу в цілому.

Основні положення дисертації відбиті в таких публікаціях автора:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Додаткові публікації:

8.

9.

10.

11.

Анотація

Драненко Г.Ф. Особливості переосмислення міфу про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 – література зарубіжних країн. – Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2002.

Дисертацію присвячено дослідженню та осмисленню закономірностей функціонування традиційного сюжетно-образного матеріалу, що ґрунтується на античному міфі про Алкмену та Амфітріона. Досліджено аспекти та етапи сюжетоскладання, виділено протосюжети, сюжети-зразки та сюжети-посередники в розробці проблемно-тематичних рівнів, починаючи з першоджерел і включаючи літературу ХХ ст. З’ясовано морально-психологічні характеристики традиційних персонажів та розглянуто процеси їх руйнування в літературних обробках ХХ ст. Зосереджено увагу на окремих темах та мотивах, що трактує сюжет, серед яких мотив двійника та тема стосунків між богом та людиною.

Ключові слова: Амфітріон, Алкмена, античний міф, традиційний сюжет, традиційний образ, мотив двійника.

Summаry

Dranenko, Galyna. Peculiarities of interpretation of the myth about Alcmene and Amphitryon in the literature of the 20th century. – A manuscript.

Dissertation for the academic degree of the Candidate of Philological Sciences in the speciality 10.01.04. – Literature of Foreign countries. – Literature Institut T.G.Chevchenko of NAS of Ukraine, Kiev, 2002.

The presented thesis is devoted to the problem of determination and depiction of conformity with functioning of traditional plot-figurative material which is based on the antique myth about Alcmene and Amphitryon. Having compared the plot and problem-topic characteristics of this plot-figurative material and genetic analysis of the semantics beginning with the