ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

Драч Оксана Олександрівна

УДК 373.32 (477)

РОЗВИТОК ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1861-1917 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історичних дисциплін Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

ОЛІЙНИК МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ,

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, професор кафедри історичних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

ГРЕЧЕНКО ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ

Національний університет внутрішніх справ,

начальник кафедри історії державності України

кандидат історичних наук,

КОЛІСНИК КОСТЯНТИН ЕДУАРДОВИЧ

Українська державна академія залізничного транспорту,

доцент кафедри історії та українознавства

Провідна установа – Донецький національний університет, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться “24” травня 2002 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія ІV-65).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий “ 5 ” квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Визначальною подією ХХ ст. в історії українського народу було створення власної незалежної держави. Перед молодою державою постали завдання оновлення й демократизації всіх сфер суспільного життя, розбудови суспільства на засадах злагоди і соціальної солідарності. Носієм цих перетворень, безумовно, виступає молодь – найактивніша частина будь-якого суспільства. Саме тому на формування високосвідомого громадянина нової держави і спрямовано весь комплекс реформ вітчизняної системи освіти, починаючи з її найголовнішої ланки – початкової школи. Певні проблеми, які виникають на цьому шляху, потребують ретельного аналізу (в тому числі із залученням історичного досвіду) та оновлення концептуальних підходів. Формувати нову систему освіти в Україні неможливо без урахування багатовікової історії, традицій, звичаїв національної школи, аналізу її основних надбань. Без глибокого вивчення минулого важко визначити основні принципи та головні пріоритети освітянської політики в період розбудови незалежної демократичної української держави.

Особливої уваги потребує вивчення досвіду створення шкільної системи у 1861-1917 рр. Це період глибоких соціально-економічних зрушень, пристосування до нових товарно-ринкових умов господарювання, оновлення суспільного життя. Саме в цей час створено основні типи початкової школи, які формувались і поширювались у весь пореформений період. Громадськість змогла реалізувати свій вплив на шкільну справу через навчальні заклади органів місцевого самоврядування. Багато було зроблено у напрямку вдосконалення наявних і створення нових шкіл, впровадження нових методик навчання та гуманізації навчально-виховного процесу. Вперше було поставлено питання про місце і роль вчителя у суспільстві, про належну оцінку його праці. Підсумком активної діяльності громадських і державних закладів у шкільній справі стала розробка питання загальності та доступності початкової освіти для всього населення.

Актуальність проблеми зумовлена однотипністю періоду, який виноситься на розгляд, його спорідненістю із сучасним перебігом подій. Українська держава вже протягом десяти років упевнено впроваджує ринкові реформи, що мають на меті сприяти створенню плюралістичного суспільства, поліпшенню добробуту та соціальної захищеності всіх верств населення, якісному оновленню всіх ланок господарського механізму і соціальної інфраструктури. Особливої гостроти в сучасній Україні набувають проблеми підвищення соціального престижу вчителя і його праці, залучення нових методик навчання в початковій школі як базовій для формування учнівських знань і вмінь, гуманізації освітянських процесів. У сучасному суспільстві стає важливим навчання державною мовою в усіх регіонах України.

Об'єктом дослідження є культурно-освітні процеси в Україні у 1861-1917 рр., їх основні тенденції та історичне значення.

Предметом дослідження є процес розвитку системи початкової освіти в Україні. Основна увага зосереджена на вивченні навчального процесу в однокласних та двокласних початкових школах, які підпорядковувались Міністерству народної освіти та Святому Синоду.

Хронологічні межі дослідження розпочинаються 1861-м роком – початком ліберальних реформ, які створили широкий простір для становлення нової моделі господарювання, змінили правове становище мільйонів селян, активізували суспільно-громадську ініціативу та поклали початок освітньому процесу серед простого народу. Саме з цього часу розпочинаються пошуки нових форм організації початкової школи. Кінцевий період – це події 1917 року, які знаменували собою повалення царату в Російській імперії, сприяли певній демократизації всіх сфер життя, в тому числі й освітянської галузі.

Територіальні межі дослідження охоплюють дослідження охоплюють місцевість дев'яти українських губерній, що входили до складу Російської імперії в межах визначеного періоду. Обрання таких територіальних кордонів зумовило можливості виявлення загальних закономірностей розвитку початкової освіти на теренах Наддніпрянської України та з'ясування певних регіональних відмінностей.

Мета дослідження полягає в тому, щоб об'єктивно проаналізувати досвід реформування та розвитку системи початкової освіти в Україні у період з 1861 до 1917 рр., всебічно вивчити, узагальнити й висвітлити основні тенденції та найхарактерніші особливості діяльності української початкової школи.

Для реалізації мети дисертант поставила перед собою такі конкретні науково-дослідні завдання, з яких пріоритетними стали:

·

· дослідження основних типів початкової школи в Україні і характеристика основних тенденцій їх розвитку, визначення ступеня участі громадськості в розвитку української шкільної мережі;

· висвітлення кадрового забезпечення початкових училищ з урахуванням соціально-демографічних характеристик та соціального статусу народних учителів;

· з'ясування специфічних особливостей організації навчального процесу в народних школах, рівень його методичної забезпеченості;

· узагальнення досвіду створення єдиної системи початкової освіти в Україні, розкриття як позитивних, так і негативних аспектів її діяльності.

Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань автор керувалась матеріалістичним розумінням розвитку історичного процесу, спиралась на загальнолюдські принципи системності й історизму, наукової об'єктивності, логічні та історичні методи дослідження. Конкретними науково-історичними дослідними методами, які використовувались при вивченні проблем досліджуваної теми, були: історико-аналітичний, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, метод статистичного формально-кількісного аналізу. Це дозволило розкрити основні проблеми дисертаційної роботи у послідовній та логічно завершеній формі. В основу дослідження покладено критичний аналіз, зіставлення і синтез першоджерел, перехресну перевірку конкретно-фактичного матеріалу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

·

· простежується й узагальнюється процес організації і діяльності основних типів українських початкових шкіл, їх кількісне і якісне зростання в контексті шкільної урядової політики;

· аналізується правове й матеріальне забезпечення вчителів народних училищ з урахуванням їх демографічних характеристик;

· досліджуються різні аспекти динаміки учнівського контингенту у початкових школах;

· вивчається ефективність і доцільність роботи початкових шкіл, виявляються як позитивні особливості, так і негативні риси їх діяльності.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що зібрані матеріали та зроблені узагальнюючі висновки і рекомендації можуть бути використані у подальшому вивченні проблем освіти в ХІХ – ХХ ст. в Україні, при написанні наукових і науково-навчальних праць з історії України, розробці й читанні лекцій із вітчизняної історії, спецкурсів з історії освіти та освітнього руху. На наш погляд результати дослідження можуть стати в нагоді органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями і державними органами у визначенні напрямків і пріоритетів освітньої політики в Україні на сучасному етапі, пошуку коштів на їх фінансування.

Апробація отриманих результатів дослідження. Тема дисертації обговорена та затверджена на засіданні кафедри історичних дисциплін і вченої ради Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, входить у план науково-дослідної роботи ХДПУ й Академії педагогічних наук України. Основні результати, висновки та наукові рекомендації дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на трьох всеукраїнських вузівських конференціях і науковому симпозіумі. З теми проведеного дослідження автором опубліковано сім наукових праць у фахових виданнях.

Структура дисертації. В основу структури дослідження покладено проблемно-хронологічний принцип. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (178 с.). Повний обсяг дисертаційної роботи становить 280 сторінок, зокрема додатки (9 с.), список використаних джерел і літератури містить 534 найменування.

СТРУКТУРА І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, хронологічні та територіальні межі роботи, визначено предмет та об'єкт дослідження, сформульовано його мету та конкретні науково-дослідні завдання, дається характеристика теоретичної та методологічної основи, розкривається наукова новизна і практичне значення наукової розробки обраної теми, результати та шляхи її наукової апробації.

Перший розділ – “Історіографія і джерела дослідження” – складається з двох параграфів – “Історіографія дослідження” і “Характеристика джерел”.

У першому параграфі аналізується історіографія теми. Вона відображає основні напрямки та аспекти вивчення теми і бере свій початок у 60-х рр. ХІХ ст. В основу періодизації та класифікації літератури з досліджуваної теми покладено такі критерії: по-перше, основні етапи соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку України в складі Російської імперії, СРСР і як суверенної держави; по-друге, рівень і стан розвитку вітчизняної історичної науки. Відповідно до цього література з досліджуваної теми розглядається та аналізується в межах трьох основних періодів: І період: 1861 – 1917 рр.; ІІ період: 1917 – 1991 рр.; ІІІ період: 1991 – 2001 рр.

Вивчення процесу розвитку початкової освіти розпочалось ще у 60-х рр. ХІХ ст. Цей період представлено працями громадських (земських) діячів, видатних педагогів і вчителів, у яких основна увага приділяється проблемам організації навчального процесу в початковій школі. Багато уваги приділив вивченню проблем діяльності початкової народної школи відомий земський діяч М.О. Корф. Його публікації мали практичну спрямованість: надати допомогу вчителям та учням народних шкіл, сприяти підвищенню якості навчального процесу. Вивчення й конкретизація головних завдань народної школи, пошук шляхів їх вирішення продовжується у великій кількості науково-методичних праць з проблем шкільного життя, де окреслюються основні організаційні питання шкільної освіти, визначається коло основних дидактичних прийомів і методів педагогічної науки, шляхи їх використання в навчальному процесі початкового училища.

У пореформений період з'явились і перші узагальнюючі праці, присвячені проблемам народної освіти. Їх публікація особливо пожвавилась в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у зв'язку з бурхливим суспільним піднесенням та активізацією педагогічного руху в Російській імперії та Україні. Перше узагальнююче статистичне дослідження початкових шкіл на досить високому рівні було виконане Ф.Ф. Ольденбургом. Цінними є праці М.В. Чехова та В. Щерби, в яких вперше зроблено спробу об'єктивного й неупередженого аналізу основних етапів розвитку початкової освіти, проаналізовано основні досягнення, вказані недоліки та перешкоди в шкільній справі. Праці відомих громадських діячів В. Чарнолуського та Г. Фальборка охоплюють майже всі питання організації народної освіти. У них узагальнюються підсумки розвитку шкільної справи на кінець ХІХ ст.; критично аналізується шкільно-статистична практика в Росії в ХІХ ст.; оцінюються головні аспекти урядової шкільної політики.

Особливе місце в дореволюційній історіографії приділяється вивченню питань організації народної школи в земських губерніях України. Фундаментальною у цьому діапазоні літератури є чотиритомна праця Б. Веселовського, в якій ґрунтуючись на широкому колі розрізнених джерел, автор подає узагальнену картину кошторисних витрат на освіту в різні періоди земської діяльності, висвітлює всі аспекти діяльності земств зі шкільного будівництва, підготовки вчительcьких кадрів.

Цінні статистичні відомості містяться в дослідженнях стану справ земської школи, що мають регіональний характер. Одними з перших опубліковані дослідження М. Сухомлинова (Чернігівська губернія) та Г. Данилевського, Ф. Павловського (Харківська губернія), які мали переважно описовий характер, але “дихали подіями” пореформеного періоду. На початку 90-х рр. у зв'язку з пожвавленням громадської активності в країні відбувається нова активізація земських шкільних досліджень. З'явились узагальнюючі праці по окремих губерніях і за певний період. Це роботи Ю.В. Яцевич (Полтавська губернія), М.Л. Шаховського, П. Фоміна (Харківська губернія), О.О. Русова, В. Хижнякова (Чернігівська губернія). У них окреслено основні етапи розвитку справи народної освіти в конкретних губерніях, співвідношення основних типів шкіл, земські заходи щодо поліпшення існуючого стану народних училищ, аналізується кадрове забезпечення народних шкіл. Особливий інтерес викликають дослідження навчального процесу в початковій школі, проведені М. Борисовим та І. Булгаковим у Херсонській губернії.

Як окремий напрямок в історіографічній літературі дореволюційного періоду варто виділити праці прихильників церковнопарафіяльної школи. Вважалось, що саме цей тип школи відповідає потребам і характеру життєдіяльності селянина, адже такі школи забезпечували виховання дітей на патріархальних традиціях. Завдання народної школи, на думку апологетів церковних шкіл, полягало у “вихованні моральних і релігійних людей на засадах православної церкви та російської народності”. Ці автори (С. Рачинський, М. Вессель) ідеалізують патріархальну простоту минулих століть, основні традиції та принципи навчання під керівництвом священнослужителів і за церковними книжками. Певна активізація цього напрямку пов'язана з підтримкою урядом церковнопарафіяльних шкіл на початку 80-х рр. ХІХ ст. З'явились і узагальнюючі праці про значну роль духовенства у розвитку народної освіти.

Питання з історії народної освіти піднімались і в монографіях узагальнюючого та регіонального характеру. У розділах, присвяченій народній освіті розглядається організаційна структура та управління системою освіти, аналізуються основні типи навчальних закладів, наведені цікаві статистичні матеріали.

Початок ХХ ст. у Російській імперії ознаменувався бурхливими подіями. Поразка у війні з Японією, революційні події 1905-1907 рр. довели необхідність оновлення існуючої соціально-економічної та політичної системи. Велика кількість публікацій стосувалась злободенних проблем шкільного життя. Серед їх авторів – видатні українські просвітителі і громадські діячі О. Русов, С. Русова, О. Ефименко, М. Грушевський. На загальне обговорення виносились такі основні питання: підсумки загальноземського з'їзду з питань народної освіти, утримання початкових шкіл та основні принципи їх оновлення. Українська громадськість і педагоги аргументовано доводили всю неефективність навчання в початкових школах, яке проводилось незрозумілою для дітей мовою, з чим пов'язувався і невисокий рівень грамотності в українських губерніях.

Дореволюційний період історіографії досліджуваної теми заклав передумови для створення міцної вихідної бази з метою більш глибокої розробки проблем, пов'язаних з розвитком початкової освіти в Україні. Значення праць цього періоду для сучасного дослідника теми полягає в наявності в них цікавого і цінного фактичного, в першу чергу статистичного матеріалу, який не втратив свого значення і понині.

Другий (радянський) період історіографії з досліджуваної проблеми характеризується домінуванням комуністичної ідеології, яка впливала на всі суспільні процеси і визначала основні напрямки наукових досліджень.

У 20-30-ті рр. з'явились публікації переважно в періодичній пресі, які мали описовий і мемуарний характер. Як узагальнюючі праці цього періоду слід відзначити роботи М. Чехова, Є. Мединського. У них підсумовується діяльність основних типів початкової школи в дореволюційній Росії, дається їх чітка класифікація та аналізуються тенденції розвитку системи народної освіти до 1917 р.

Після другої світової війни було поновлено історичні дослідження з проблем народної освіти в дожовтневий період. Центром основних публікацій з даної теми стає журнал “Радянська педагогіка”. Основна проблема, яку досліджували, – організація навчального процесу напередодні лютневої революції 1917 р. Лише в середині 50-х рр. з'явились перші узагальнюючі наукові монографії, які підсумували дослідницьку роботу повоєнного періоду. Серед них важливою є праця В. Смирнова, в якій автор докладно аналізує хід підготовки шкільних реформ, дає порівняльний аналіз основних проектів, висвітлює діяльність усіх державних органів і громадських організацій із цих питань. Тему вивчення діяльності початкової школи у пореформений період продовжили М.О. Константинов, В.Я. Струминський. Вони характеризують основні етапи розбудови пореформеної системи шкільної освіти, аналізують як позитивні, так і негативні аспекти в її розвитку, основні напрямки урядової політики. Ці праці стали вагомим внеском у дослідження нашої теми.

Антирелігійна та атеїстична кампанія 60-х рр. сприяла появі праць, в яких негативно оцінювалась роль православної церкви та системи церковнопарафіяльних шкіл у дореволюційній Росії.

Незважаючи на застійний період, саме в 70-80-х рр. ХХ ст. вийшли найбільш ґрунтовні роботи радянських істориків з досліджуваної теми. Серед них монографії І.В. Оржеховського, П.О. Зайончковського, які висвітлюють шкільну політику російського самодержавства у другій половині ХІХ ст. в контексті його внутрішньої політики, аналізують основні чинники, що її визначали. Безпосередньо проблема народної освіти дореволюційного періоду знайшла висвітлення в роботах О.В. Ососкова, М.М. Кузьміна, Г.Є. Жураковського. Автори досліджують організацію початкової освіти в Російській імперії, висвітлюють діяльність різних типів народних шкіл, ефективність і результативність цієї роботи. Проблеми початкової освіти в Україні розкривають й у досить змістовних статтях О.П. Удод, В.С. Шандра, В.Й. Борисенко. У них докладно розглядаються різні аспекти розвитку шкільної мережі в дореформений період. Безумовно все це сприяло і появі перших монографічних досліджень з проблем народної освіти в Україні в дорадянський період.

Новим явищем цього періоду стала поява дисертаційних праць, в яких на загальноукраїнському та регіональному рівнях досліджувались різні проблеми початкової шкільної освіти в досліджуваний нами період. І хоча ці праці певною мірою не позбавлені основних недоліків того часу (суб'єктивні нашарування, вузька джерельна база, певна ідеологізація), їх поява відіграла позитивну роль у вивченні й аналізі питань розвитку початкової школи.

Одночасно з'являються й узагальнюючі роботи, в яких досліджуються проблеми, пов'язані з розвитком освіти на теренах дожовтневої Росії.

Активну роботу з вивчення всіх аспектів дореволюційної народної школи та педагогічної думки проводив у 70-80-х рр. Е.Д. Дніпров. На сторінках цілого ряду збірників наукових праць, підготовлених в Інституті педагогіки за його редакцією, досліджуються маловідомі аспекти діяльності школи Російської імперії напередодні революції 1917 р. Характерними рисами даних робіт є досить значна джерельна база та критичний підхід до досліджуваних проблем. Великою заслугою Е.Д. Дніпрова є створення повного каталогу радянської літератури з питань історії школи та педагогіки дореволюційної Росії.

Перехід до гласності відкрив шлях до закритих раніше бібліотечних, музейних, архівних спеціальних відділів збереження, розпочалось активне вивчення заборонених раніше тем, застосовуються нові концепції, що сприяє появі праць, підготовлених з використанням нових підходів. У цей період публікації з теми присвячуються питанням народної освіти в регіонах України в дожовтневий період, з нових позицій аналізується роль земських установ у розвитку початкової освіти, більш глибоко висвітлюється роль сільських учителів у революційних подіях 1905-1907 рр. Закономірним підсумком роботи в цьому напрямку стало видання узагальнюючої праці “Нариси з історії школи й педагогічної думки народів СРСР. Кінець ХІХ – початок ХХ ст.” за редакцією Е.Д. Дніпрова.

Оцінюючи стан радянської історіографії з досліджуваної проблеми необхідно відзначити, що особливу цінність являють монографічні й узагальнюючі праці, створені авторськими колективами та відомими дослідниками і присвячені історії школи та педагогічної думки досліджуваного періоду. Вагомим досягненням вітчизняних істориків цього періоду є звертання до аналізу шкільництва в Україні.

З проголошенням незалежності і переходом до будівництва нового суспільного устрою в Україні розпочинається новий етап у розвитку історичної науки, який характеризується зростанням інтересу до проблем, пов'язаних з розвитком національної системи освіти й виховання. Цінним є видання “Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х – початок ХХ ст.)”, в якому узагальнюється досвід національної шкільної системи протягом століть. У часописах “Український історичний журнал”, “Рідна школа”, “Відродження”, “Початкова школа”, “Нова освіта в Україні”, “Шлях освіти”, “Старожитності” розпочалась публікація статей провідних істориків, дослідників, краєзнавців з окремих аспектів досліджуваної теми. Вони присвячені проблемам історії жіночої освіти в Україні, продовжується й поглиблюється вивчення діяльності земств України в освітній галузі. Активно досліджуються освітні процеси дожовтневого періоду в різних регіонах України, що, безумовно, збагатило та поглибило наукові знання з даної проблеми. У роботах, підготовлених з використанням нових підходів і архівних матеріалів, висвітлюється роль громадських діячів, приватної ініціативи у створенні мережі навчальних закладів. Цьому в значній мірі сприяє й проведення регіональних наукових історико-краєзнавчих конференцій.

За період незалежності активно розгорнувся дослідницький пошук з питань історії української освіти в дожовтневий період, що знайшло вияв у зростанні кількості дисертаційних праць, захищених у суверенній Україні. Серед них виділяються досить цікаві дослідження С.П. Стельмаха, Н.А. Шип, Л.М. Дровозюка, Р.А. Гавриш, О.І.  Мармозової та інших. У них з використанням нових методологічних підходів, аналізуються просвітницька діяльність земських установ, урядова політика в галузі народної освіти в Україні, склад учителів початкових шкіл.

Однак, оцінюючи стан вивчення проблеми початкової освіти в Україні у 1861-1917 рр. в цілому, відзначимо, що, незважаючи на наявність значної кількості праць, багато питань цієї проблеми так і не знайшли поки що свого висвітлення. Зокрема недостатньо вивчена проблема кадрового забезпечення та організації навчального процесу у початковій школі. У вказаних працях аналізуються різні аспекти цієї теми, але, в основному, на регіональному рівні. До цього часу поки що немає праць, де в цілому аналізувався б досвід розвитку системи початкової освіти Наддніпрянської України періоду капіталізму. Це в значній мірі і зумовило вибір теми дисертації, актуальність дослідження.

У другому параграфі першого розділу дається аналіз джерельної бази дослідження. Для написання даної дисертації автор використала різноманітні джерела. В першу чергу, це офіційні документи уряду дореволюційної Росії, статистичні та звітні матеріали, документи органів місцевого самоврядування, громадських освітніх організацій, матеріали земських з'їздів і комісій, центральна та місцева періодика, неопубліковані документальні матеріали, які зберігаються в державних архівах.

Найважливішим джерелом офіційного характеру є Звід Законів Російської імперії. Аналіз систематизованого у цьому виданні законодавства дав змогу дисертанту докладно, у хронологічній послідовності вивчити правові акти, які визначали роботу початкових шкіл, та проаналізувати офіційну політику царського уряду щодо системи народної освіти та національних окраїн Росії. Поряд з цим важливим джерелом з питань законодавства народної освіти є збірники постанов Міністерства народної освіти. У ньому вміщуються тексти не тільки законів, але й матеріали, що служили основою для розробки певних законопроектів, висновки Державної Ради про них. Цінний статистичний матеріал, систематизований по губерніях та навчальним округам, містять звіти Міністерства народної освіти, але вони стосуються лише навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству народної освіти. Більш високим науковим рівнем відрізняються збірники, які видавало Міністерство народної освіти, починаючи з 1898 р.

Серед статистичних досліджень стану народної освіти своєю ґрунтовністю виділяється робота, проведена Вільним економічним товариством під керівництвом Г. Фальборка, В. Чарнолуського, матеріали Першого загального перепису населення Росії 1897 р. і одноденного шкільного перепису 1911 р.

При написанні дисертаційної роботи використані були також журнали губернських, повітових земських зборів, постанови, доповіді, які містять багатий матеріал для вивчення історії шкільної справи, хоч вони й не однотипні завдяки різноманітності програм земських видань. Важливе значення для дослідження обраної нами проблеми мали опубліковані матеріали загальноземських і місцевих з'їздів з народної освіти, їх комісій, товариств, які узагальнювали досвід освітньої діяльності органів місцевого самоврядування.

Хоч звіти духовного відомства за достовірністю статистичних даних поступаються матеріалам Міністерства народної освіти, але дають цінний матеріал для характеристики внутрішнього життя шкіл.

Важливим джерелом для написання дисертації стали матеріали періодичних видань, де публікувалось багато статей, в яких узагальнювався досвід шкільної роботи, вносились пропозиції щодо вдосконалення шкільної справи, аналізувалась культурно-освітня діяльність земств у галузі народної освіти. Дуже цінними є надруковані в них нариси з досвіду кращих вчителів. Серед них відзначимо збірники Чернігівського і Херсонського земств, вісники Катеринославського і Таврійського земств, матеріали журналів “Журнал Міністерства народної освіти”, “Народний учитель”, “Вісник виховання”, “Вісник Європи”, “Повідомлення народної освіти”, “Російська школа”, “Світло”, “Рідний край”, “Церковна школа”, “Полтавські єпархіальні відомості”, “Подільські єпархіальні відомості” та інші.

Важливим і цінним комплексом історичних джерел, покладених в основу дисертаційного дослідження, стали архівні матеріали. Значна частина неопублікованих документальних матеріалів зберігається у центральних і місцевих архівах України. Значний масив джерел зосереджено в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (ЦДІА України). Ці документи безпосередньо стосуються діяльності початкових народних училищ у Київській, Подільській, Волинській, Полтавській та Чернігівській губерніях. Автор використала і фонди Житомирського, Одеського, Полтавського, Харківського, Черкаського облдержархівів та Державного архіву міста Кам'янець-Подільського. Загалом для роботи над дисертацією автор використала документи 48 архівних фондів.

Таким чином, використання всіх зазначених вище джерел на тільки створило основну джерельну базу дослідження, а й допомогло автору у вирішенні основних завдань дисертаційної роботи, у вивченні всіх аспектів обраної проблеми.

Другий розділ дисертації – “Створення мережі початкових шкіл в Україні” – складається з трьох параграфів. У першому з них – “Шкільна політика російського уряду” – розкриваються основні проекти шкільних реформ, аналізуються головні законодавчі акти уряду Російської імперії щодо початкових народних училищ, висвітлюються напрямки діяльності Міністерства народної світи в досліджуваний період.

У другому параграфі – “Типи шкіл і характеристика їх розвитку” – аналізуються основні типи початкових народних училищ українських губерній, висвітлюється динаміка їх створення, розглядається діяльність держаних органів, громадських установ та приватних осіб у становленні мережі початкових навчальних закладів. На основі конкретно-фактичних доведено, що провідним типом народних училищ у досліджуваний період стали земські школи. Поряд з цим у губерніях Південно-Західного краю значного поширення набули церковнопарафіяльні школи, підпорядковані Святому Синоду.

У третьому параграфі – “Розробка та впровадження курсу на загальну початкову освіту” –розкриваються спроби впровадження загальної початкової освіти в Російській імперії, аналізується питання доступності початкових навчальних закладів широким верствам населення, висвітлюється діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, громадськості з вирішення цієї проблеми, розкриваються основні урядові заходи з забезпечення доступності загальної початкової освіти всім дітям шкільного віку.

Третій розділ – “Кадрове забезпечення початкової школи” – складається з трьох параграфів. У першому з них – “Формування вчительських кадрів у пореформений період” – аналізуються основні заходи уряду, державних органів і органів місцевого самоврядування, направлені на створення системи підготовки вчительських кадрів для початкових шкіл, підвищення їх кваліфікації.

У другому параграфі – “Соціально-демографічні характеристики вчителів” - висвітлюються кількісний склад учителів у початкових школах, їх освітній рівень, статеві та вікові характеристики, тривалість педагогічної діяльності, аналізується їх соціальне походження та сімейний стан. У дисертації на конкретних статистичних матеріалах показано, що протягом досліджуваного періоду кількість народних учителів у початкових школах значно зросла. Особливістю стало швидке зростання чисельності жінок-учителів у початкових навчальних закладах. Підсумком основних організаційних заходів в цьому напрямку стало створення типу професійного вчителя початкової школи.

У третьому параграфі – “Суспільний статус народного вчителя” – аналізується матеріальне і правове становище народних вчителів, визначаються основні труднощі в їх професійній діяльності, вивчається діяльність державних і місцевих органів влади зі зміцнення соціального статусу вчителя початкової школи На конкретно-фактичному матеріалі показано, що за досліджуваний період, було визначено юридичний статус учителя початкової школи, втілено в життя систему прогресивної оплати їх праці, створено широку недержавну систему соціального захисту працівників початкової освіти.

Четвертий розділ – “Організація навчально-методичного забезпечення початкової школи” – складається з трьох параграфів. У першому з них “Характеристика учнівського контингенту і його динаміка” – дається аналіз кількісного складу учнів початкових шкіл, висвітлюються основні чинники, що впливали на динаміку учнів і результативність шкіл.

У другому параграфі – “Методичне забезпечення навчального процесу в початковій школі” – аналізуються основні навчальні програми і плани початкових народних училищ, розкриваються вимоги до знань і вмінь учнів з головних предметів початкової школи. Наведені матеріали свідчать, що поширення звукового методу, популяризація досвіду передових педагогів і вчителів, активне застосування наочності позитивно вплинуло на організацію навчального процесу в початкових школах.

У третьому параграфі – “Мовне питання в початковій школі” – досліджується проблема навчання рідною мовою в українських губерніях, аналізується діяльність громадськості в цьому напряму, розкриваються наслідки обмежувальної політики російського уряду в мовному питанні.

У висновках зроблено узагальнення і підведені підсумки проведеного дослідження, сформульовано рекомендації, які витікають з нього. Головні підсумки і рекомендації, на нашу думку, можна звести до таких:

·

· дослідження свідчить про активну боротьбу суспільно-педагогічного руху та громадських організацій за нову модель управління освітою, основними принципами якої є відкритість і демократизм, органічне поєднання засобів державного впливу з громадським управлінням. Нова система управління сферою освіти в процесі переходу Російської імперії до капіталістичного суспільства утверджується як державно-громадська. Аналіз результатів розвитку шкільної справи у 1861-1917 рр. Свідчить, що фундамент початкової школи в Україні створено зусиллями громадської ініціативи при дієвій участі самого народу;

· насильницька русифікація консервувала низький рівень грамотності в Україні, невисоку результативність народних училищ, нестійкість знань учнів;

· одним з основних досягнень діяльності педагогів, громадських діячів, урядовців, органів місцевого самоврядування було створення принципово нового типу школи. Початкова школа, підпорядкована органам місцевого самоврядування певних територіальних одиниць (міських і сільських громад), фактично була відкритою для громадського контролю, проникнення нових педагогічних ідей, втілення нових демократичних принципів і систем виховання;

· незважаючи на певний консерватизм та обмеженість навчального курсу церковнопарафіяльних шкіл і шкіл грамоти, незаперечним наслідком їх функціонування стало оволодіння грамотою та засвоєння основних норм моралі учнями, що їх відвідували;

· радикальна зміна суспільного устрою життя і соціально-економічних відносин відбились і на зростанні вимог та запитів до змісту шкільного навчання. Наслідки цього виявлялись в оновленні технологій навчання, підвищенні ефективності і продуктивності роботи початкових шкіл;

· активізація просвітницького руху в Російській імперії виявилась і в суспільній діяльності зі створення нової системи підготовки і перепідготовки народних учителів. Підвищення суспільного статусу народного вчителя початкової школи постійно перебувало в центрі основних організаційних заходів органів як сільського, так і міського самоврядування. Це знайшло своє виявлення у створенні недержавної системи соціального захисту вчителів народних училищ і прогресивної системи оплати їх праці, забезпечення умов для саморозвитку та самовдосконалення;

· дієва робота органів місцевого самоврядування, громадських організацій та установ, державних органів, приватних осіб з розбудови шкільної мережі в Україні сприяла значному зростанню кількості народних шкіл, істотному збільшенню чисельності учнів у них. Основні заходи шкільної адміністрації були спрямовані на коригування параметрів навчального середовища з позицій зміцнення його доступності, ефективності й результативності;

· сьогодні на основі історичного досвіду 1861-1917 рр. доведено, що розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, поліпшення рівня життя, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету держави.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Розвиток жіночої освіти в Україні у другій половині ХІХ ст. // Збірник наукових праць. Серія: Історичні науки. Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. – 1999. – Вип. 2. – С. 84-91. – 0, 4 друк. арк.

2. Навчальний процес у земській школі у другій половині ХІХ ст. // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія. Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. – 1999. – Вип. 3. – С. 88–100.- 0,4 друк. арк.

3. Народний учитель початкової школи в Україні у другій половині ХІХ –на початку ХХ ст. // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія. Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. – 2000. – Вип. 5. – С. 171-185. – 0,7 друк. арк.

4. Школи духовного відомства в Україні (у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія. Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - 2000. - Вип. 6. - С. . – 0, 8 друк. арк.

5. Навчальний процес у початкових школах в Україні (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. – 2000. – Вип. 21. – С. 60 – 67. – 0, 4 друк. арк.

6. Запровадження загальної початкової освіти в українських губерніях Російської імперії (1861 – 1917 рр.) // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія. Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 2001. – Вип. 7. – С. 17-24.

7. Становлення земської школи в Україні у другій половині ХІХ ст. // Збірник наукових праць. Серія: Історія та географія. Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 2001. – Вип. 8. – С. 23-29. – 0, 3 друк. арк.

8. Народний учитель початкової школи в Україні у другій половині ХІХ ст. // Соціальні та морально-психологічні важелі вдосконалення навчально-виховного процесу: Матеріали ХХІУ науково-методичної конференції. – Полтава, 1999. – С. 63-69. – 0, 3 друк. арк.

9. Навчальний процес у початкових школах духовного відомства (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) // Сучасні педагогічні інновації у підготовці й післядипломній освіті педагогічних працівників: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Черкаси, 2000. –С. 62-69. – 0, 5 друк. арк.

10. Створення мережі початкових шкіл в українських губерніях Російської імперії в другій половині ХІХ ст. // Український селянин: Праці Науково-дослідного інституту селянства. Матеріали ІІІ Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії. – Черкаси, 2001. – Вип. 3. – С. 179-181. – 0, 25 друк. арк.

Анотації

Драч О.О. Розвиток початкової освіти в Україні (1861-1917 рр.). - Рукопис, 178 с.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01. – історія України. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2001.

У дисертації вперше зроблено спробу комплексного дослідження історії розвитку початкової освіти в Україні у 1861-1917 рр. Аналізується процес створення та розвитку початкових шкіл, розкриваються основні досягнення та перешкоди в цій справі. У роботі на конкретно-фактичному матеріалі підтверджується динаміка зростання кількості початкових навчальних закладів і чисельності учнів в них, висвітлюється суспільний статус народних учителів, розкривається діяльність громадськості зі зміцнення початкових шкільних мереж. Докладно аналізуються навчальні плани та програми народних училищ та їх реалізація в українських початкових школах. Переконливо доводиться, що фундамент початкової школи в Україні створено зусиллями громадської ініціативи при дієвій участі самого народу.

Ключові слова: початкові школи, народні училища, церковнопарафіяльні школи, освіта, вчитель.

O.O. Drach “Development of Primary Education in Ukraine (1861-1917)”. - Manuscript, 178

The thesis for a Candidate of Science Degree (History) Speciality 07.00.01 – History of Ukraine. – Kharkiv V.N. Karazine National University. – Kharkiv, 2001.

The thesis is the first attempt of investigation of the development of primary education in Ukraine in 1861 – 1917. The work analyses the process of establishment and development of primary schools, shows the main achievements and obstacles in this sphere of activity. In the work concrete facts confirm the dynamics of increasing the number of primary educational establishments and the number of pupils in them. The thesis demonstrates the social status of people's teachers and activities of the community in strengthening primary schools network. There is given a detailed analysis of educational curricula and programmes of people's specialised schools and their realisation at the Ukrainian primary schools. The thesis also contends that primary education in Ukraine was established due to the efforts of public initiative with the active participation of the citizens.

The key-words: primary schools, people's specialised schools, parish schools, education, a teacher.

Драч О.А. Развитие начального образования в Украине (1861-1917 гг.). - Рукопись, 178 с.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. – Харьков, 2001.

В диссертации впервые осуществлена попытка комплексного исследования истории развития начального образования в Украине в 1861 – 1917 гг., основные положения которой изложены в 7 научных статьях.

В работе отмечается, что школьная политика царизма была довольно противоречивой. С одной стороны, царское правительство, руководствуясь бюрократическими традициями, было заинтересовано в унификации системы образования. Но в тоже время сословная, национальная и религиозная политика самодержавия вела к дроблению народного образования, доказательством чего стало большое количество начальных школ, имеющих разную ведомственную подчиненность.

Начальное народное образование исследуемого периода сконцентрировалось в руках двух основных ведомств – Святого Синода и Министерства народного образования. Активность духовного ведомства 50-х гг. ХІХ в., введение “Правил о церковноприходских школах”, правительственная поддержка этих школ привели к существенному росту церковных школ. Активность органов местного самоуправления Украины в школьном вопросе позволила в начале ХХ в. вплотную перейти к решению проблемы всеобщего начального образования.

Анализ дореформенной практики убедительно показал, что начальной школе необходим специально подготовленный учитель. Основные мероприятия в этом направлении осуществляют украинские земства и широкие слои прогрессивной общественности. По их инициативе организовываются педагогические школы,