АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

На правах рукопису

УДК 124.1:37.014.5:001.57

ЄВТОДЮК АНТОНІНА ВОЛОДИМИРІВНА

СИНЕРГЕТИЧНІ ЗАСАДИ МОДЕЛЮВАННЯ ОСВІТНІХ СИСТЕМ

09.00.03 — соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

філософських наук

Київ — 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Лутай Владлен Степанович,

Інститут вищої освіти АПН України, головний науковий співробітник відділу змісту, філософії і прогнозування вищої освіти, м.Київ

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Ожеван Микола Андрійович

Національний інститут проблем міжнародної безпеки,

при РНБО України, завідувач відділу інформаційної

безпеки та міжнародних інформаційних відносин;

доктор філософських наук, професор

Бех Володимир Павлович,

Запорізький державний університет

Міністерства освіти та науки України,

завідувач кафедри політології та теорії управління.

Провідна установа – Національний університет імені Тараса Шевченка, м.Київ, кафедра філософії та методології науки.

Захист дисертації відбудеться “25” квітня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9; 9-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти, АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий 22 березня 2002 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат технічних наук, доцент Козлакова Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається завданнями, висунутими соціальною філософією, філософією освіти, синергетикою в галузі трансформації системи освіти України у контексті нової динамічної і осучасненої освітньої парадигми, відповідної становленню нового інформаційного суспільства.

На порубіжжі тисячоліть процес ускладнення суспільств і наростання загроз розвитку людства досягнув критичної межі, що вимагає нових шляхів дослідження й осмислення феномену складного та динамічного у життєво важливих відкритих системах людського буття. В.Кремень, міністр освіти і науки України, в своїй доповіді на ІІ Всеукраїнському з'їзді працівників освіти зазначав, що розвиток у національному і світовому контекстах обумовлює значні зміни в освіті на засадах нової парадигми людського прогресу. Сутністю цього прогресу, основним виміром і разом з тим основним важелем стає розвиток особистості, власне людський розвиток, який повинен стати загальнонаціональним пріоритетом в усіх країнах світу загалом і в Україні зокрема.

Дана дисертація є спробою конкретизації шляхів модернізації освіти України відповідно до викликів ХХІ століття і вимог української державності, адже вона спрямована на дослідження становлення, розвитку та трансформації освітніх систем (як підсистем національної системи освіти) одного з варіантів складних відкритих систем у контексті синергетичної парадигми, принципи якої – динамічність, нелінійність, циклопричинність, цілісність, кооперація – виявляють себе на всіх рівнях мікро- і макросвіту й застосовуються науковцями до комплексних систем різноманітних онтологічних статусів (небіологічних, живих, соціальних). Саме це дає можливість синергетиці розкривати глибинні механізми і шляхи розвитку відкритих динамічних систем загалом і освітніх зокрема.

Сучасна Україна, наближаючись до стандартів інформаційного суспільства, повинна реалізувати свій історичний шанс і, за допомогою задекларованого пріоритетного розвитку освіти, подолати кризу суспільного розвитку. За десять років державного суверенітету вже зроблено суттєві кроки в розбудові національної системи освіти та демократизації освітянської діяльності: виконувались багато указів Президента України, реалізовувались законодавчі акти Верховної Ради та постанови Кабінету Міністрів України, які регулювали розвиток освітньої діяльності в країні, що також зазначалось у вказаній Доповіді міністра освіти і науки. Однак, здійснені у 90-х роках ХХ століття реформи в національній системі освіти, не змогли вирішити основних освітніх суперечностей, а, відтак, не сповна сприяли справжній пріоритетності розвитку сфери освіти як необхідної умови національного розвитку і безпеки. Зокрема, недооцінювались засади її самоорганізації та внутрішні закони розвитку відкритих систем різних онтологічних статусів, (зокрема і соціокультурних, якими є система освіти України й освітні системи), відтак, не вирішились головні проблеми узгодження діяльності системи освіти з вимогами суспільства й економіки, що зазнають комплексних змін.

На нашу думку, дослідження розвитку національних освітніх систем у контексті синергетичної парадигми сприятиме трансформації освіти нашої Вітчизни адекватно до сучасних світових вимог і внутрішніх соціокультурних та економічних потреб. Саме цим і зумовлена специфічна проблематика нашого дисертаційного дослідження.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Багато наук досліджують освіту й шляхи її трансформації (педагогіка, соціологія освіти, педагогічна антропологія, соціальна філософія, філософія освіти), відтак, література з даної теми є дуже багатою. Однак, складність і швидкозмінність об'єкту їх дослідження зумовлює невирішеність багатьох тем, зокрема, загально-методологічних. Наприклад, поняття “освітня система” ще не отримало загальновизнаного означення у спеціальній літературі, хоч широко використовується у різних контекстах у наукових публікаціях із педагогіки, соціальної філософії, філософії освіти, соціології освіти Н.Бордовської, Н.Булгакової, Е.Гусинського, В.Кременя, А.Лігоцького, М.Лукашевича, В.Лутая, І.Підласого, Ю.Турчанінової, А.Реан, Н.Щубелки, та багатьох інших науковців.

Близьким до нашого розуміння поняття “освітня система” є термін "педагогічна система", використаний Я.А.Коменським і багатьма його наступниками – як за рубежем, так і в Україні (В.Володько, І.Гербарт, Дж.Дьюї, Я.Корчак, В.Кушнір, А.Луначарський, І.Песталоцці, І.Підласий, Ж.-Ж.Руссо, Л.Спірін, Л.Толстой, А.Ушаков, К.Ушинський, С.Френе, й інші). Спорідненим до нього є поняття "виховна система" (Ю.Азаров, Г.Ващенко, І.Іванов, А.Макаренко, С.Русова, В.Сухомлинський, Г.Філонов та інші). Недоцільним ми вважаємо синонімізування понять "освітня система" і "система освіти" (І.Бестужев-Лада, В.Гінецинський, Н.Гусєва, А.Лігоцький, тощо).

У нашому розумінні, система освіти в країні є лише одна (макросистема), а освітніх систем, як різних креативних варіантів системи освіти, - багато. Але кожна із освітніх систем у системі освіти має свою оригінальну основу, інваріантну для неї (освітньої системи), яка і є запорукою її розвитку.

Згідно авторського визначення освітня система – це системоформуюча підсистема національної системи освіти, наділена специфічними функціями; впорядкована, структурна, самоорганізована цілісність історично зумовлених і взаємопов'язаних поглядів, переконань, ідеалів, національних традицій та практикуючих дій, об'єднаних спільними мотивами, задачами і цілями, спрямованими на навчання й виховання людини задля досягнення нею певного рівня освіченості як ступеня становлення особистості. Ми вважаємо, що освіченість є не лише ступенем становлення особистості, а й розкриттям (освітленням) її духовних, інтелектуальних, творчих можливостей у контексті культурного надбання людства і загальнолюдських цінностей. Відтак, освітній рівень - це характеристика певного етапу становлення особистості, який може бути вихідним для наступної освітньої сходинки в процесі розвитку особистості або для оволодіння певною професією.

Елементи загальної синергетичної інтерпретації розвитку освіти ми знаходимо у працях В.Буданова, Н.Булгакової, В.Вандишева, В.Кушніра, В.Лутая, А.Назаретяна, М.Ожевана, В.Редюхіна, В.Цикіна, С.Шевельова. Однак систематизовані дослідження розвитку та трансформації саме освітніх систем як системоформуючих підсистем національної системи освіти із врахуванням їх системної специфіки у контексті синергетичної парадигми відсутні, хоча для цього у світовій та вітчизняній філософській думці існують достатні передумови та підстави.

Як відомо, новий і більш адекватний синергетичний підхід до розуміння діючих у природі закономірностей пов'язаний з працями школи І. Пригожина та багатьох його наступників Дж.Ніколіса, І.Стенгерс, Г.Хакена й інших. Гносеологічні проблеми дослідження процесів самоорганізації систем різної природи висвітлювалися у працях Л.Антипенка, С.Нікольського, Ю.Плюскіна, С.Ситька, Л.Солов'я та ін. Епістемологічне значення синергетичних методів і підходів до проблем еволюції в соціальних системах знайшло своє відображення у поглядах К.Бейлі, М.Моісеєва, Дж.Скотта, О.Субетто, Ю.Яковця.

Можливості взаємопроникнення філософського і природничо-наукового способів освоєння світу демонструють праці праці В.Андрущенка, В.Аршинова, В.Вандишева, І.Добронравової, М.Кагана, М.Колеснікової, Н.Кисельова, В.Кременя, С.Кримського, М.Кузьміна, В.Лук'янця, В.Лутая, М.Моісеєва, Л.Озадовської, А.Свідзинського, В.Храмової, В.Шевченка, І.Юхновського. Основні ідеї згаданих авторів послугували нам відправною точкою при розгляді заявленої проблеми. Своїм завданням ми вважаємо узагальнення накопиченого наукою матеріалу з метою виявлення і формулювання закономірностей розвитку та трансформації освітньої системи у контексті синергетичної парадигми. Актуальність предмету дослідження і нерозробленість ряду питань зумовили вибір теми і визначили головну мету і завдання дисертантки.

Об'єктом дослідження є освітні системи (підсистеми національної системи освіти) як соціокультурні утворення, що розвиваються у процесі самоорганізації, самовідтворення та соціальної організації.

Предметом дослідження є засади моделювання розвитку і трансформації освітніх систем у контексті синергетичної парадигми.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення можливості застосування синергетичних засад до моделювання розвитку та трансформації освітніх систем як системоформуючих підсистем системи освіти.

Реалізація цієї мети зумовила постановку і вирішення таких взаємопов'язаних завдань, які визначаються станом і рівнем розробки проблеми в науковій літературі:

-

-

-

-

-

-

Теоретичну і методологічну основу нашого дослідження становлять соціально-філософські концепції вітчизняних і зарубіжних мислителів у сфері освіти; основні принципи соціальної філософії. Для систематизації і типологізації різноманітного емпіричного матеріалу з метою осмислення еволюції освітніх систем в дисертації використано парадигмальний підхід, що передбачає розгляд внутрішньої логіки розвитку освітніх систем з точки зору виникнення, еволюції й трансформації, взаємодії різних історичних, соціальних, економічних і самоорганізаційних чинників. Використовується концепція міждисциплінарного синтезу, філософської рефлексії синергетичних ідей та принципів, які набувають статусу методологічних при розгляді даної проблеми. Дослідження ґрунтується на основних положеннях соціальної філософії, філософії освіти, педагогіки, історії освіти, філософської та педагогічної антропології, соціології освіти, синергетики в контексті трансформації системи освіти України загалом і освітніх систем зокрема.

При роботі над дисертацією ми базувалися на розроблених київською філософською школою теоретичних концепціях розуміння в науці, її мови, логіки наукового знання, які викладені авторами П.Йолоном, С.Кримським, В.Лутаєм, Б.Парохонським, М.Поповичем.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше у вітчизняній науці, на основі засад синергетичної парадигми та соціальної філософії, здійснюється філософсько-методологічне моделювання трансформації освітніх систем, яке спирається, з одного боку, на наявність певної тотожності законів саморозвитку макросистеми та її підсистем (у дисертації відповідно національна система освіти України та освітні системи), а з іншого – на плюралістично-релятивістські прояви цієї тотожності, таким чином, підхід до цієї проблеми, який розробляється у нашому дослідженні, сприятиме трансформації системи освіти України в контексті нової освітньої парадигми.

Синергетична парадигма, застосована до розв'язання визначеної нами проблеми, дає змогу виокремити ряд спільних закономірностей, що спостерігаються у механізмах розвитку природи, суспільства та освітніх систем. У результаті досліджень ми обґрунтовуємо наступні положення, що визначають наукову новизну роботи і виносяться на захист:

1. Застосування досягнень у розробці синергетичної парадигми дає змогу прослідкувати всезагальність синергетичних законів, яким підкоряються процеси в системах різного онтологічного походження, що здатні до самоорганізації. Саме це спонукає нас використовувати синергетичне моделювання для аналізу розвитку та трансформації освітніх систем.

2. Виникнення і розвиток освітньої системи пропонується розглядати як об'єктивний процес саморуху суспільної свідомості, зумовлений самоорганізацією основних іманентних системоутворюючих складових освіти.

3. Освітню систему можна одночасно розглядати як наслідок і як засіб реалізації потенціалу освіти.

4. Освітня система була і буде синергічною за своєю суттю. Однак, до виникнення синергетичної методології самоорганізаційні закономірності як основа моделювання в освітніх системах або зовсім ігнорувалися, або використовувалися на стихійно-інтуїтивному рівні. Це призводило і призводить до того, що і зараз найбільш розповсюдженими є освітні системи, що спираються на однобокі – холістські чи плюралістично-релятивістські принципи. Синергетичний підхід до освітніх систем дає змогу подолати однобічність їх аналізу і планування, відтак, підвищити результативність нововведень і реформ.

5. Є теоретично і практично можливим удосконалити систему освіти країни шляхом синергетично-змодельованої трансформації освітніх систем.

6. Успішне вирішення глобальних та інших найважливіших проблем розвитку людства потребує систематичного застосування засад синергетичної парадигми до моделювання освітніх систем ХХІ століття і трансформації уже існуючих.

Теоретична і практична цінність роботи. Аналіз процесів, які відбуваються у відкритих системах, що самоорганізовуються, здійснений нами на засадах синергетичної парадигми. Він засвідчує нові можливості подібного методологічного підходу до відкритих систем різного онтологічного походження, зокрема, до освітніх систем. Здійснення аналізу у вищезазначеному контексті ініціює нові напрями у соціальній філософії, філософії освіти, синергетиці. У руслі цього напряму висвітлюється специфічна системна проблематика стосовно аналізу розвитку освітньої системи та її подальших перспектив. Отримані нами результати відкривають нові перспективи її розуміння й вирішення. Запропонований підхід акцентує увагу на нелінійних механізмах дії причинності у відкритих системах, що сприяє зміні лінійно-дискурсивних уявлень про розвиток освітніх систем на нові – постнекласичні, що, в свою чергу, розширює теоретичну і методологічну базу дослідження проблем розвитку освітніх систем. Здійснення синергетичного аналізу освітньої системи як культурологічного і ноосферного явища дає можливість зрозуміти її глибинну сутність, розкрити основні механізми функціонування, застосовуючи ці дані до трансформації та соціального управління як освітніх систем зокрема, так і системи освіти країни в цілому.

Матеріали і висновки дисертації можуть використовуватися під час читання лекцій з курсу соціальної філософії, філософії освіти, історії педагогіки, соціальної педагогіки, етнопедагогіки, при розробці спецкурсів із антропології, теорії та історії культури. Окремі параграфи можуть стати основою створення методичних посібників із філософії освіти, соціальної філософії, історії педагогіки, соціальної педагогіки, історії культури, синергетики для студентів.

Дане дослідження слугуватиме ще одним аргументом на користь вивчення засад і законів синергетики в процесі здобуття освіти та їх використання для оптимізації організації навчального процесу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження викладені у публікаціях дисертантки, у виступах та повідомленнях на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Педагогічна теорія та педагогічний досвід: перспективи і розвиток” (Луцьк, грудень 1998), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми філософсько-світоглядних основ концепції розвитку освіти та навчання” (Луцьк, травень 1999), Науково-практичній конференції “Навчально-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку і удосконалення” (Рівне, травень 1999), Науково-практичній конференції “Теоретично-методичні засади вдосконалення підготовки кадрів у вищих навчальних закладах освіти І-ІІ рівнів акредитації” (Запоріжжя, червень 2000), Методологічному семінарі “Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи” (Київ, листопад 2000), Міжнародній науково-практичній конференції “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (Київ, грудень 2000), Міжнародній науково-практичній конференції “Університетська освіта України ХХІ століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку” (Харків, грудень 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах безперервної освіти” (Київ, квітень 2001), Науково-практичній конференції "Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри" (Київ, червень 2001). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедр соціальної педагогіки, філософії та культурології Інституту соціальних наук Волинського державного університету імені Лесі Українки, на засіданні відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України.

Структура дисертації, зумовлена обраною темою, визначеними завданнями і логікою дослідження, складається із вступу, двох розділів (що містять 6 параграфів), висновків до розділів і загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 198 сторінок. У роботі наведено 3 таблиці. Список використаних джерел містить 161 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми дослідження, розглядається рівень її наукового опрацювання, окреслено мету та методи наукового пошуку, виокремлено новизну, теоретичну й практичну значущість роботи, вводиться в науковий обіг авторська інтерпретація поняття "освітня система" і "система освіти".

Перший розділ “СИНЕРГЕТИЧНА ПАРАДИГМА ЯК ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ЗАСАДА МОДЕЛЮВАННЯ ОСВІТНІХ СИСТЕМ” складається із трьох підрозділів й висновків і присвячений філософсько-синергетичному дослідженню питань моделювання освітніх систем.

У підрозділі 1.1 “Синергетична парадигма як методологія аналізу моделювання трансформації освітніх систем” обґрунтовується доцільність застосування синергетичної парадигми як методології аналізу процесу моделювання трансформації освітніх систем. Аналізується процес становлення синергетики як специфічної науки, що досліджує когерентну, самоузгоджену, структуровану поведінку великих ансамблів комплексних систем різної природи у варіативних умовах. Розкривається сутність понять “синергетична парадигма”, “освітня модель”, “соціальне моделювання”, “модель”, “відкриті системи”, “нелінійність”, “дисипативність”, “атрактор”, застосованих з метою розкриття методологічних можливостей застосування синергетичної парадигми до моделювання освітніх систем. Характеризується змістовий блок методології синергетики, компонентами якого є: становлення, впізнавання, узгодження, відповідність, доповнюваність. Вперше у вітчизняній науці авторка застосовує гносеологічний потенціал синергетики для формування нової логіки розуміння та дослідження не лише динаміки й самоорганізаційних законів розвитку освіти загалом, а для методології моделювання освітніх систем зокрема.

У підрозділі 1.2 “Самоорганізація як внутрішній механізм моделювання розвитку й трансформації освітніх систем” розкривається суть самоорганізації як внутрішнього механізму розвитку освітніх систем, показується необхідність її врахування при моделюванні їх розвитку та трансформації. Аналізуються синергетичні ознаки структурно-еволюційних змін складноорганізованих відкритих систем, що дають змогу моделювати процеси універсальної самоорганізації. Обгрунтовуються поняття "петля позитивного зворотного зв'язку", "розвиток", "тезаурус", "детектор", "селектор", "супервідбір", "біфуркація", "ієрархізація", "деієрархізація", "самоорганізація", "дисипативна система", "структура атрибутивної моделі самоорганізації" в контексті моделювання трансформації освітніх систем.

Характеризуються засадничі принципи самоорганізації – відкритість та кооперативність систем, нелінійність та розвиток складного через флуктуації як конструктивне начало. Розглядаються механізми реалізації принципів самоорганізації. Робиться висновок, що при моделюванні освітніх систем, необхідно враховувати вибір сучасних шляхів розвитку, здійснений такими макросистемами як освіта, культура та суспільство, співвідношення сил взаємодіючих сучасних суспільних і освітніх ідеалів та принципи їх взаємодії.

У підрозділі 1.3 “Основні проблеми трансформації освітніх систем на засадах синергетичної парадигми” окреслюються основні проблеми, вирішення яких сприятиме трансформації сучасних освітніх систем на засадах нової освітньої парадигми та теорії самоорганізації, що, в контексті синергетичного принципу про "вкладеність" (когерентність) систем (І.Пригожин), опосередковано впливатиме на трансформацію національної системи освіти і усього суспільства.

Серед найактуальніших, на нашу думку, означених проблем є всезростаюча невідповідність між просвітницькою парадигмою і сучасними реаліями освіти; неузгодженість сучасних альтернативних освітніх парадигм; невідповідність структури і змісту сучасної освіти інтенціям сучасної культури і людської діяльності в інформаційному суспільстві (О.Тоффлер). Для позитивного вирішення зазначених проблем необхідно здійснювати синергетичне моделювання трансформації вже існуючих та становлення нових освітніх систем, враховуючи: а) соціальний принцип М.Грушевського (людське життя – вічна зміна, вічне чергування потягів до колективізму та індивідуалістичної вседозволеності); б) що освітнє середовище саме виокремлює певні ідеї та структури, необхідні для подолання дисонансу, який виникає у суспільстві (за умови невиконання освітніми системами іманентних їм функцій), тому необхідно відповідально відноситися до освітнього простору країни, здійснюючи коректне моделювання ненасильницької трансформації освітніх систем. Освітні системи, реагуючи на зміни в навколишньому середовищі та адаптуючись до них, мають свою логіку і темпоритм руху, тому взаємодія внутрішніх та зовнішніх факторів і є ключем до напрямів, темпів і характеру змін у сфері освіти. Отже, освітні системи необхідно трансформувати згідно пропорційного, збалансованого, рівноправного співіснування усіх її складових за принципом взаємодоповнюваності задля соціокультурної системної підтримки індивідуальних обдарувань та творчих задатків особистості, що формується.

Таким чином, у контексті методології синергетичної парадигми, центр дослідження моделювання освітніх систем зміщується в сторону внутрішніх механізмів розвитку, іманентних для освітніх систем. Програма становлення й розвитку освітніх систем поряд із соціальною (зовнішньою) організацією передбачає внутрішні механізми, що здатні реагувати на набір флуктуацій, які виводять систему із рівноваги, на ту внутрішню умову акумулювання енергії, інформації, що й забезпечує освітнім системам здатність до розвитку, визначає стан-атрактор та підсумок самоорганізації системи.

Другий розділ “ВПЛИВ СИНЕРГЕТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ НА МОДЕЛЮВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ СИСТЕМ УКРАЇНИ” складається із трьох підрозділів й висновків і присвячений розкриттю етапів синергетично-теоретичного моделювання шляхів означеної трансформації в контексті освоєння стратегії людського розвитку, відповідної становленню інформаційного суспільства.

У підрозділі 2.1 “Синергетична інтерпретація становлення та еволюції освіти в Україні” згідно авторської періодизації (див. у Висновках) виконана синергетична інтерпретація процесу структурування та еволюції освіти України. Досліджуються передумови виникнення освіти та освітніх систем. Прослідковується взаємозв'язок між розвитком людини (мозок, мова, пам'ять), зміною навколишніх природничо-соціальних умов та становленням і структуруванням системи освіти, наділеної власним спадковим інваріантом. Цей взаємозв'язок актуальний і для освітніх систем, системоформуючих підсистем загальної системи освіти. Акцентується увага на специфічних циклічних процесах, які становлять своєрідну спадкову суть та зміст усякої освітньої системи з моменту її виникнення.

Отже, на підставі здійсненого аналізу історії становлення української освіти, виокремлюється засадничий системоутворюючий фактор для виникнення, розвитку й ефективного функціонування освітніх систем України, який полягає в наявності та узгодженні наступних умов: а) державна незалежність та суверенітет, які забезпечують належний розвиток національної мови та культури як важливих чинників становлення освітніх систем; б) певний ступінь структурованості культури та суспільно-економічного рівня розвитку суспільства; в) достатній рівень відкритості українського суспільства, який забезпечує надходження необхідної нової інформації та його інтеграцію в європейський освітньо-культурний простір, та, загалом, у світовий.

У підрозділі 2.2 “Аналіз сучасних тенденцій розвитку й трансформації освітніх систем України в контексті синергетичної парадигми” на підставі засад синергетичної парадигми аналізуються сучасні тенденції розвитку й трансформації освітніх систем. Розглядаються основні глобальні тенденції трансформації світової освіти. Вказані найжиттєздатніші освітні системи, які виокремилися із соціокультурного простору України. Прослідковується процес еволюції традицій української гуманістичної педагогіки. Розкриваються найсуттєвіші внутрішні та зовнішні проблеми системи освіти України як макросистеми (макросередовища) національних освітніх систем. Зазначається, що це макросередовище характеризується відкритістю та демократизмом з однієї сторони, а з іншої – завуальованим сповідуванням засад прорадянської освіти і, відповідно, догматизмом. Для подолання вказаних негативних тенденцій національної системи освіти доцільним буде використання філософсько-методологічних принципів, обґрунтованих у навчальному посібнику "Філософія сучасної освіти" [Лутай В.С., 1996].

Обґрунтовується доцільність використання світоглядної інтерпретації синергетики як підгрунття цілісного відкритого сприйняття світу суб'єктами освітніх систем. Вказується на конструктивність положень технологічної схеми методологічного навчання (сприйняття і усвідомлення запитання – відповідь на нього, тобто створення нового знання за допомогою розуміння – застосування знання), сформульованої О.Руденком [Руденко О.С., 1999], яка повинна прийти на зміну застарілій технологічній схемі навчання (сприйняття – розуміння – запам'ятовування – відтворення – застосування – забування – повторення – екзаменаційне відтворення та застосування – остаточне поступове забування).

Акцентується увага на обов'язковому врахуванні при трансформації моделювання освітніх систем: а) синергетичного узгодження самоорганізації (самоуправління) та управління (соціальної організації) б) доцільності застосування засад гештальтосвіти; в) необхідності підготовки педагогів-фасилітаторів.

Аналізуючи сучасні тенденції розвитку й трансформації освітніх систем, ми переконалися, що становлення сучасних національних освітніх систем відбувається в умовах подолання суперечностей між старими й новими методами здійснення освітнього процесу, між традиційними, усталеними та інноваційними тенденціями в освіті. Отже, у цьому контексті необхідна чітка системно-методологічна діагностика й оцінка діяльності освітніх систем зі сторони держави, Міністерства освіти і науки, Академії педагогічних наук (соціальна організація), науковців, так і зі сторони суб'єктів діяльності освітніх систем.

У підрозділі 2.3 “Пропозиції щодо моделювання освітніх систем України на засадах синергетичної парадигми” подається авторське бачення

процесу моделювання трансформації сучасних освітніх систем України, вказуються основні положення, згідно яких необхідно її здійснювати.

Формулюючи наші пропозиції, ми, окрім синергетичних засад, враховували і результати досліджень Міжнародної комісії по освіті для ХХІ століття, створеної в 1993 році, згідно рекомендації Генеральної конференції ЮНЕСКО, а також, основні положення Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, розробленої Міністерством освіти і науки та Академією педагогічних наук України, спрямованої на рух української освіти до європейських стандартів якісної випереджувальної освіти впродовж життя. Отже, своїм дослідженням ми показуємо доцільність і необхідність доповнення цих стратегічних документів положеннями самоорганізації соціальних систем, які розкривають внутрішні механізми функціонування освітніх систем зокрема і освіти загалом. З цією метою ми і виокремили найсуттєвіші, на нашу думку, аспекти, по яких доцільно моделювати трансформацію існуючих освітніх систем (див. у Висновках).

Таким чином, у другому розділі нашого дисертаційного дослідження ми показуємо, що використання узгоджувальної методології синергетики при моделюванні освітніх систем, сприятиме становленню Людини (в найвищому філософському розумінні) як унікального біосоціального явища, обдарованого від природи величезними інтелектуальними, морально-вольовими, фізичними потенціями та високим рівнем здатності до їх реалізації, а тому повинно втілюватися в освітню практику заради гармонізації нашого майбутнього в інформаційному суспільстві.

У ВИСНОВКАХ охарактеризована система вихідних положень, реалізація яких розкриває зміст дисертаційного дослідження. Даним дисертаційним дослідженням, яке на порубіжжі століть і тисячоліть стимульоване зіткненням науки із складними системами, що не вичерпно досліджуються усталеними методами, з однієї сторони і нової наукової методології – синергетичної парадигми, яка надає цю можливість, з іншої, ставилося за мету дослідити правомірність використання засад синергетичної парадигми до моделювання та трансформації освітніх систем України.

До дослідження важко було передбачити усі позитивні й негативні моменти синергетичної інтерпретації даної проблеми, у чому її переваги, а що залишається поза увагою дослідників.

Конкретизуємо, яким чином нам вдалося вирішити завдання дослідження, які виносилися на захист.

1. Синергетична інтерпретація освітніх систем - відкритих систем, що розвиваються, - в процесі дослідження привела нас до усвідомлення нелінійної причинності їх становлення та розвитку. Ми переконалися, що синергетичне пояснення моделі саморуху відкритих систем доводить неможливість аналізу будь-якої еволюційної системи лише на основі теоретичного матеріалу, не знаючи, зокрема, внутрішніх причин і закономірностей, що породжують цю еволюцію. Отже, усякий еволюційний процес у відкритих системах супроводжується на всіх рівнях взаємопов'язаним синергетичним рухом. Тому і набувають методологічного змісту наступні синергетичні засадничі принципи і поняття: атрактор, біфуркації, порушена симетрія, нерівноважність, нелінійність, нова впорядкованість через флуктуації, випадковість як атрибут розвитку, а не лише як доповнення необхідності, незворотності еволюції, стріла часу, - які розглядалися нами у ролі певних передумов, представлених у синергетичній картині світу.

Ми переконалися, що усякий еволюційний процес у відкритих системах, здатних до самоорганізації, супроводжується на усіх рівнях матеріального світу взаємопов'язаним і узгодженим рухом. Освітні системи, будучи суть цілісними системами, одночасно є важливими підсистемами багатьох макросистем: ноосфери, Землі, суспільства, культури, системи освіти. Таким чином, лише синергетична модель еволюції, застосована до аналізу проблем розвитку і трансформації освітніх систем, дає можливість зрозуміти внутрішні причини та механізми їх виникнення й еволюції, рівень взаємодії освітніх систем із навколишнім середовищем, оптимальний режим їх функціонування, оцінити ступінь впливу, який здійснюють освітні системи на систему освіти загалом.

2. Нами ставилося завдання дослідити методологічні труднощі, що виникають в рамках традиційних існуючих теорій (холістської та плюралістично-релятивістської) розвитку і трансформації освітніх систем, і можливості подолання їх недоліків посередництвом синергетичної парадигми. Прихильники холістської теорії на перше місце ставлять загальне, цілісне, тобто усталений порядок, цілісність освітньої системи, а адепти плюралістично-релятивістського підходу, навпаки, зосереджуються на пріоритетній ролі особливих форм вияву освітніх процесів, їх змінності, індивідуальності тощо. Лише синергетичний підхід зміщує центр дослідження в сторону не зовнішніх обставин, а іманентних освітнім системам механізмів розвитку. Результативна програма змін освітніх систем має передбачати механізми, що здатні реагувати на набір флуктуацій, як те розвиваюче начало, що виводить систему із рівноваги, на ту внутрішню умову акумулювання енергії та інформації, що забезпечує освітнім системам здатність до розвитку, визначає стан-атрактор і результати саморуху системи. Саме ці потенції методології синергетичної парадигми, на нашу думку, дозволяють подолати основні суперечності усталених підходів, узгодивши їх в цілісне бачення шляхів вирішення проблем розвитку і трансформації освітніх систем.

Врахування синергетичного принципу самоорганізації відкритих систем в умовах нелінійності, які працюють в модусі причинно-наслідкових зв'язків, що суттєво відрізняються від класичних уявлень, розширює можливості аналізу моделювання освітніх систем, створює найоптимальніші умови для їх системного осмислення. У цьому контексті стереотипне лінійне мислення, орієнтоване на універсальність дії динамічних законів, бачиться принципово непридатним, як і холістичний детермінізм “причина-наслідок”. Синергетична інтерпретація відкритих систем, що розвиваються, до яких відносяться і освітні системи, породжує звернення до нелінійної причинності, що призводить до усвідомлення неможливості аналізу будь-якої еволюційної системи лише на основі емпіричного матеріалу, не знаючи причин і закономірностей, які породжують цю еволюцію та розвиток. Слід зазначити, що саме ця тенденція переважала досі при аналізі аналогічних проблем.

3. Усі освітні системи України є складовими підсистемами національної системи освіти. Для освітніх систем система освіти є своєрідним макросередовищем. Нами було встановлено, що і система освіти, і освітні системи є відкритими соціокультурними системами, що розвиваються згідно синергетичних засад.

У контексті основних зовнішніх і внутрішніх умов, що забезпечують функціонування нелінійних відкритих соціокультурних систем, якими є освітні системи і система освіти, синергетичні моделі їх розвитку мають певні найбільш загальні закономірності.

4. Обґрунтуємо наше бачення синергетичної моделі розвитку освітньої системи. У процесі дослідження ми виявили, що з моменту виникнення будь-якої освітньої системи у ній є закладений не лише механізм онтогенезу (програма системи), але і механізм філогенезу (програма зміни системи), який на певних етапах еволюції призводить систему до розквіту чи занепаду. Програма зміни системи уявляється відправною точкою внутрішньої детермінації у відповідності з якою відбуваються зміни, що визначають, які з флуктуацій системи приживуться і виявляться підтриманими внутрішніми і зовнішніми процесами.

При утворенні початкової структури з її системними властивостями подальший розвиток відбувається автокаталітично, певною мірою незалежно від графіків зміни зовнішніх умов. У випадку еволюції освітньої системи одним із обмежувачів ступенів свободи виступає програма розвитку системи освіти, яка, можливо, й приводить освітні системи до різних атракторів, тим самим, сприяючи їх різноманіттю.

Вільні потоки енергії, інформації та речовини спочатку зв'язуються у різні структури із різноманітним потенціалом власного подальшого розвитку. Програма зміни освітньої системи та внутрішня детермінація, згідно якої відбувається розвиток, передбачає у якості умов наступні обставини: певний набір можливостей початкової системної структури (оскільки в процесі самоорганізації становлення цілого відбувається із самого себе) і потенціал розвитку (тобто рівень нерівноважності початкової структури, її здатність до самоорганізації і створення дисипативних структур через точки біфуркації). Якщо зовнішні впливи інформації резонансні власним властивостям видової структури освітньої системи, то і невеликий вплив здатний відіграти значну роль у долі цієї системи і призвести її або до розквіту, або до занепаду, або до виходу на новий рівень через точку біфуркації.

Особливо важливим при моделюванні трансформації сучасних освітніх систем є осмислення синергетичного закону, що процеси самоорганізації в еволюції освітніх систем є відносно автономними і незалежними від навколишнього середовища. Оскільки освітні системи є системами, які управляються як самоорганізацією так і соціальною організацією, то логічною, на нашу думку, є встановлена нами закономірність: як і в інших складних системах, діяльність усіх освітніх систем не може бути значно трансформована за допомогою навіть великих змін окремих її складових (підсистем) без урахування взаємозв'язків усіх її частин.

5. У процесі роботи нами була досліджена взаємозалежність рівня розвитку освітніх систем і значимості їх реалізації від суспільно-економічного рівня розвитку суспільства та ступеня його державної незалежності й суверенітету.

Здійснене осмислення еволюції української освіти, згідно розробленої нами періодизації, в основі якої аналіз сталості основних системоформуючих чинників (територія, мова, державний суверенітет):

І. Стародавній період: мільйон років тому (з моменту заселення Королевської стоянки (Закарпаття) як найдавнішого людського поселення на території сучасної України) – 988 рік, коли відбулося хрещення Русі, що стало новою біфуркацією в тогочасній освіті, наслідком якої стало якісно нове структурування української освіти та її світове визнання.

ІІ. Новий період: 988 рік – 1991, коли Україна здобула державну незалежність і суверенітет, що, на нашу думку, стало точкою біфуркації, яка вивела національну освіту на новий виток еволюції: усвідомлюючи усі попередні досягнення й прорахунки, освіта отримала ще один шанс відродити свої найкращі освітянські традиції і відбутися у якості важливого джерела суспільно-національного становлення.

ІІІ. Новітній (сучасний) період: 1991 рік – по сьогоднішній день. Перед освітою України постало завдання докорінної трансформації усіх її підсистем у контексті нової освітньої парадигми, нових глобальних та національних освітніх тенденцій. Освіта України, сприяючи національному розвою й становленню, покликана, порвавши із суттєвими недоліками тоталітарного минулого, гідно ввійти у європейську спільноту та відродити славу українців як освіченої нації.

Накладення положень про синергетичний розвиток і еволюцію освітніх систем на історичну картину цього процесу дало змогу виділити нам необхідні концепти, які забезпечуватимуть, на нашу думку, успішне здійснення вказаної трансформації. До них відносяться: державний суверенітет України, достатнє правове та суспільно-економічне забезпечення, наявність об'єднуючої державної мови, усвідомлення та підтримка усіма ланками суспільства необхідності проведення означених трансформацій.

6. У процесі роботи здійснено філософсько-методологічний аналіз розвитку освітніх систем України в контексті синергетичної парадигми. Нами були виокремленні універсальні зовнішні й внутрішні системоутворюючі чинники, які суттєво впливають на становлення освітніх систем. Зокрема, до зовнішніх відносяться – наявність об'єднуючої території, певного суспільно-економічного устрою, достатнього рівня розвитку культури, української мови як зрозумілого для усіх засобу комунікації та соціальної адаптації.

Щодо внутрішніх чинників. Нами було встановлено, що розвиток освітніх систем відбувається через кризові нестабільні стани, які спричиняють або перехід на новий виток розвитку, або призводять до занепаду. Оптимальним станом функціонування освітніх систем є положення системи освіти України між двома кризами, коли наступає відносна стабільність. Підтримання параметрів цієї відносної стабільності (за умови оптимальної її кореляції з потребами суспільства і нової освітньої парадигми) зі сторони соціального управління освітою і буде, на нашу думку, природовідповідним управлінням освітніми системами. Однак, перед цим, усе ж необхідно її досягти. Одним із шляхів, який сприятиме досягненню відносної рівноваги і буде, думається, трансформація освітніх систем України на засадах синергетичної парадигми.

7. З метою розробки авторських пропозицій стосовно моделювання трансформації сучасних освітніх систем України на засадах синергетичної парадигми в процесі дослідження виокремленні наступні найсуттєвіші, на нашу думку, аспекти по яких доцільно моделювати трансформацію існуючих освітніх систем, і моделювати нові:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Здійснена нами характеристика суті цих основних аспектів, надіємось, слугуватиме і сприятиме позитивному вирішенню суперечностей трансформації національних освітніх систем зокрема і загалом системи освіти України в контексті нової освітньої парадигми.

Дослідження проблеми узгоджується насамперед із планом діяльності відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України і може бути реалізоване у галузі розробки методологічних засад розвитку соціальної філософії та філософії освіти. Система національної освіти та її трансформація є пріоритетним напрямком розбудови державності в Україні. Основні стратегічні завдання розвитку освіти визначені в Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), у проекті Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з галузевою темою “Антропологічно-концептуальні засади оновлення змісту середньої і вищої гуманітарної освіти” (Волинський державний університет імені Лесі Українки, Інститут соціальних наук м. Луцьк). Тема дисертації також пов'язана з основними напрямками, за якими реалізовується наукове творче завдання відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України: “Вища освіта України ХХІ століття: світоглядні, професійні, виховні характеристики цілісної системи” (РК № 0100V000343; протокол вченої ради ІВО АПН України № 2, від 13.01.2000) освіти Інституту вищої освіти АПН України. Відповідно до теми вказаного наукового творчого завдання здійснюється розкриття суті самоорганізації як внутрішнього механізму розвитку системи освіти України загалом і освітніх систем зокрема. У цьому контексті у якості філософсько-методологічних засад виступають основні положення синергетичної парадигми. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Інституту вищої освіти АПН України 28 грудня 2000 року (протокол № 10 п.8.2).

Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у спеціалізованих виданнях, зареєстрованих ВАК України:

1. Соціально-філософські підходи до аналізу освітніх проблем // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філософські науки. – 1998. - № 10. – С.155-159.

2. Роль синергетичної парадигми у реформуванні сучасної освітньої системи // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філософські науки. – 1999. - № 11. – С.205-208.

3. Впорядкованість із хаосу проблем освітньої системи. Коли? (Філософське осмислення) // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філософські науки. – 2000. - № 8. – С.247-251.

Статті у