ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ГАУПТ ТАМАРА ПАВЛІВНА

УДК 821. 161. + 81’255. 4

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ МАРКА ВОВЧКА В ГАЛУЗІ ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ

Спеціальність 10. 01. 01 – українська література

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світової літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Матвіїшин Володимир Григорович, завідувач кафедри світової літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор Денисюк Іван Овксентійович, професор кафедри української фольклористики Львівського національного університету імені Івана Франка –

кандидат філологічних наук, професор Шалата Михайло Йосипович, професор кафедри теорії та історії української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Провідна установа – Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України, кафедра історії української літератури.

Захист відбудеться 28 березя 2002 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20. 051. 02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Автореферат розіслано 22 лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Н. Я. Тишківська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Взаємозв’язки літератур – один із важливих чинників їхнього художнього збагачення і розвитку. Без глибокого і конкретного вивчення цих взаємовпливів і залежностей неможливо науково осмислити літературний процес того чи іншого народу. Літературні та культурні взаємини XIX століття, що розвивалися в багатьох напрямках, слугували передусім потребам поступу кожної конкретної національної літератури.

Тому кожній літературі притаманні, з одного боку, специфічні закономірності розвитку, які випливають з вітчизняних умов і самобутніх традицій, а з іншого, – закономірності загального порядку, зумовлені міжнародним характером літературного процесу.

Міжнаціональні літературні контакти виявляються перш за все у перекладах. У сучасній філології перекладознавство опинилося на межі двох наук: мовознавства й літературознавства. Кожна з них має свої цілі у дослідженні такого багатоаспектного явища, як переклад. Треба розрізняти переклад як один із варіантів інформаційних систем, чим опікується сучасна лінгвістика, і художній переклад, специфіка якого вимагає застосування літературознавчих методів і способів дослідження. Не випадково останнім часом багато дослідників наполягає на тому, що принципово важливим при вивченні художніх перекладів є не лінгвістичний, а художньо-образний момент. Отже, головна увага при аналізі творчого доробку того чи іншого перекладача зосереджується на його здатності відтворити образний світ іншомовного твору.

У другiй половинi ХIХ столiття в культурному та громадському життi України перекладна лiтература виконувала важливi естетичні та соціально-культурні функції, значно зростав її обсяг, урiзноманiтнювалась тематика. Якiсно iншою стала проблема пiднесення духовного рiвня нацiонального читача. До неї примикає і проблема пiднесення нацiональної художньої практики до рівня видатних явищ світового літературного процесу.

В історії українських перекладів важлива роль належить Марку Вовчку. Переклади не були основним видом її творчої діяльності, і все ж таки важко навіть перелічити всіх іноземних авторів (французьких, англійських, німецьких, польських), до яких вона зверталася як перекладач. Перекладацька діяльність Марка Вовчка дає можливість розглянути деякі суттєві питання історико-літературного і теоретико-літературного характеру.

Особливе місце у творчому доробку української письменниці займають переклади французьких авторів і переклади власних творів французькою мовою. Така посилена увага саме до французької літератури, намагання прилучити до своїх читачів французьку громаду не були випадковими ні для Марка Вовчка, ні для всієї української літератури. Адже знайомство з передовими ідеями й літературою Франції позитивно вплинуло на творчість Марка Вовчка. Беручи активну участь у літературному процесі Франції, вона не тільки перекладала власні україномовні твори для французького читача, а й творила нові художні структури французькою мовою, сприяючи тим самим виходу української літератури на світову арену й підвищенню її авторитету. Цією проблемою цікавилися І. Борщак, Є. П. Брандіс і Б. Б. Лобач–Жученко, Л. Вітошинська, О. Є. Засенко, Н. Є. Крутікова, Мішель Кадо, А. Пармені і Бон’є де ля Шапель та ін. Природно, що в цьому напрямку є вагомі здобутки літературознавців. Деякі аспекти українсько-французьких літературних взаємин уже привертали увагу дослідників (М. М. Варварцев, Г. Д. Вервес, М. М. Гресько, І. Ю. Журавська, В. Г. Матвіїшин, Д. С. Наливайко, Х. В. Паляниця, В. І. Пащенко, Г. М. Рягузова, Т. К. Якимович та ін.). Та все ж перекладацька діяльність Марка Вовчка ще не була об’єктом комплексного монографічного дослідження. І насамперед тому, що досі нема повного уявлення про обсяг багатогранної перекладацької діяльності Марка Вовчка взагалі і, зокрема, стосовно французько-українських літературних взаємин. Крім того, питання про майстерність Марка Вовчка-перекладачки донині не було всебічно вивчене. Усе сказане вище дає підставу вважати, що тема “Марко Вовчок–перекладач” вимагає подальшого ґрунтовного дослідження.

Комплекс питань, пов’язаних із перекладацькою діяльністю Марка Вовчка, на наш погляд, найдоцільніше розглядати на матеріалі її перекладів з французької літератури. Безперечно, що при аналізі автоперекладів письменниці неможливо оминути першу її спробу в цьому напрямку – намагання зробити свої “Народні оповідання” здобутком російського читача.

Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена недостатністю наукового висвітлення теми, пов’язаної з вивченням перекладацької діяльності Марка Вовчка.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукових досліджень кафедр української та світової літератур Прикарпатського університету імені Василя Стефаника стосовно вивчення зв’язків української літератури з літературами інших країн.

Мета дисертації полягає у цілісному аналізі творчої діяльності Марка Вовчка в галузі художнього перекладу, з’ясуванні історико-літературного, пізнавального та художнього значення перекладів української письменниці. Задля реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі конкретні завдання: –

встановити причини звернення Марка Вовчка до перекладацької діяльності;–

визначити обсяг її перекладів із французької літератури;–

виявити ідейно-естетичні принципи, якими керувалася Марко Вовчок при виборі творів для перекладу; –

проаналізувати художньо-естетичну цінність перекладів Марка Вовчка; –

з’ясувати причини звернення Марка Вовчка до автоперекладів; –

вивчити характер і значення її роботи над перекладами власних творів.

Об’єктом дослідження є творча спадщина Марка Вовчка.

Предмет дослідження: перекладацька діяльність Марка Вовчка.

Теоретико–методологічною основою дисертації стало поєднання історико-генетичного, типологічного і функціонального методів дослідження, праці відомих вітчизняних та зарубіжних дослідників стосовно питань теорії і практики художнього перекладу, а також теоретичних аспектів міжлітературних взаємин. Це допомогло автору повніше й глибше осмислити внесок Марка Вовчка в історію українського перекладу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в роботі вперше зроблена спроба системного аналізу перекладацької діяльності Марка Вовчка. У науковий обіг введено архівні матеріали, зокрема розшуканий в рукописному відділі Національної Бібліотеки Франції досі невідомий авторський переклад повісті Марка Вовчка “Маруся” французькою мовою. Це дає можливість уточнити або й переглянути деякі твердження про переклади української письменниці. Вперше як самостійний предмет дослідження виділено автопереклади Марка Вовчка, проаналізовано причини звернення до них, характерні риси, принципи роботи тощо.

Практичне значення роботи. Отримані в процесі дослідження результати можуть бути враховані в процесі подальшого вивчення творчості Марка Вовчка, зокрема її перекладацької діяльності, використовуватися у вузівській практиці викладання історії української та зарубіжної літератури XIX століття, де передбачається висвітлення рецепції творчості інонаціональних письменників в Україні. Матеріали дисертації можуть бути також корисними при читанні спецкурсів та спецсемінарів, присвячених вивченню творчості Марка Вовчка та проблемам міжлітературних взаємин.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження повідомлялися у доповідях і виступах на звітно-наукових конференціях викладачів Прикарпатського університету (м. Івано-Франківськ, 1993-2001 роки), на І, ІІ, ІІІ, IV Міжнародних конференціях “Франція та Україна: Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (м. Дніпропетровськ, 1994, 1995, 1996, 1997 роки). Повний текст дисертації був обговорений на спільному засіданні кафедр української та світової літератур Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Публікації. Основні положення дисертації відображені в 12 публікаціях автора, з яких 5 надруковані у фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 277 позицій. Повний обсяг дисертації – 199 сторінок, з них 178 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, ступінь її опрацювання, формулюються мета і завдання роботи, визначаються теоретико-методологічні засади дисертації, її новизна та науково-практичне значення.

У першому розділі “Марко Вовчок – перекладач й популяризатор творів французьких письменників в Росії та в Україні” проаналізовано ту частину спадщини української письменниці, що стосується художнього перекладу творів французьких авторів. Відзначено, що переклади були однією з найважливіших ланок, за допомогою яких українська література прилучалася до духовної світової скарбниці. Справа полягала не лише в тому, щоб ознайомити широкий загал читачів із кращими зразками зарубіжної літератури. Не менш важливим було зміцнення відчуття своєї причетності до світової культури.

Перекладацька діяльність займає чільне місце в творчому доробку Марка Вовчка. На відміну від багатьох своїх попередників Марко Вовчок добирала для своїх перекладів твори лише сучасних їй письменників, прилучаючись тим самим до актуальних літературних проблем.У виборі творів для перекладу вона керувалася насамперед власними світоглядними принципами, які полягали передусім у намаганні принести максимальну користь найширшому загалу читачів, ознайомити їх з кращими зразками сучасної зарубіжної літератури. Тим самим розширювалися і зміцнювалися зв’язки української літератури зі світовим красним письменством.

Зацікавленість перекладацькою діяльністю виникла у Марка Вовчка дуже рано. Однак їй доводилося перекладати твори зарубіжних авторів переважно російською мовою, зважаючи на ганебні цензурні закони, які забороняли друкувати зарубіжну літературу українською мовою. І все ж значення перекладів Марка Вовчка було суттєвим не тільки для російського, а й для українського читача, який отримував можливість долучитися до кращих зразків західноєвропейської, переважно французької літератури.

Увага письменниці саме до французької літератури пояснюється не тільки біографічними причинами (вільне володіння французькою мовою, неодноразове тривале перебування у Франції, тісні творчі контакти з багатьма видатними французькими діячами культури), а й бажанням ознайомити своїх співвітчизників із кращими здобутками французької літератури, яка займала одне з центральних місць у тогочасному європейському інтелектуальному житті. Марко Вовчок усвідомлювала, що в ХІХ столітті саме Франція залишалася провідним центром світової культури.

Важливе значення для Марка Вовчка мала співпраця з відомим паризьким письменником і видавцем П’єром-Жулем Етцелем, який запросив молоду письменницю до участі у своєму “Журналі виховання та розваги” і постійно спонукав її до творчої праці. Саме він пропонував Марку Вовчку видавати власні твори у перекладі французькою мовою і водночас всіляко підтримував її намір перекладати французьких авторів для видання на її батьківщині. Після дебюту в етцелівському часописі казкою “Мелася” Марко Вовчок друкує вільну інтерпретацію словацької казки про дванадцять місяців – “Зла Колючка та Добра Троянда”, а потім – первісний варіант російської казки “Королевна – Я”. У цьому ж виданні з’являлися оригінальні твори письменниці, відомі тільки французькою мовою (“Мандрівка на крижині” та “Сестричка”). Окремими книжками у Франції в серії “Альбоми П._Ж. Сталя” вийшли оповідання Марка Вовчка для дітей молодшого віку “Прудконогий олень” та “Сибірський ведмідь і дівчинка Чепурушка”. У цих творах, як і в українських казках та оповіданнях, письменниця виявила себе глибоким знавцем дитячої психології і видатним майстром захоплюючих сюжетів.

Твори Марка Вовчка, які друкувалися у Франції, збагачували французьку дитячу літературу, розширюючи її тематику, знайомлячи маленьких читачів з новими героями та сюжетами. Дитяча література ще не була тоді в центрі особливої уваги, тому переклади української письменниці були значущими. Казки та оповідання, які вона писала українською й французькою мовами (а потім перекладала з української мови французькою і навпаки), стали помітною віхою у розвитку дитячої літератури як в Україні, так і у Франції.

Перекладаючи французьких авторів, Марко Вовчок надавала перевагу книжкам для дітей (зокрема літературним казкам П.–Ж. Сталя, Жана Масе, Альфреда Мюссе та ін.). Сам жанр анімалістичної казки приховує в собі необмежені можливості вільного вибору автором різних художніх засобів для створення сатиричних ситуацій та персонажів. Казкові герої існують зазвичай наче у двох вимірах: вони можуть поводитися відповідно до своєї звірячої суті і водночас виявляти суто людські якості. Яскравий приклад цього – казка П.-Ж.Сталя (Етцеля) “Спогади старої Ворони”, яку Марко Вовчок переклала у 1871 р. У творі найфантастичніші ситуації переплітаються з відвертими алюзіями на тогочасні події і з конкретними реалістичними деталями. Зіставлення французького оригіналу казки з перекладом Марка Вовчка свідчить, що письменниця значно скоротила етцелівський текст, послідовно знімала моралістичні судження, вважаючи їх занадто важкими для сприйняття дитячою аудиторією. Вона вилучала великі фрагменти тексту, які торкалися суто абстрактних тем і порушували жанрові канони літературної казки. Водночас українська письменниця вносила в текст певні уточнення, які робили розповідь Етцеля більш виразною, конкретною, яскравою.

Постійний інтерес Марка Вовчка до дитячої літератури виявився також в її перекладі творів Гектора-Анрi Мало, який написав майже шістдесять популярних реалiстично-соцiальних романiв. Роман “Пригоди Ромена Кальбрi” пiсля появи в “Журналі виховання та розваги” мав кiлька перевидань у кiнцi 60 – на початку 70-х рокiв i викликав хвилю наслiдувань, зробивши модною в літературі тему дiтей у цирку. Марко Вовчок у 1868 роцi здiйснила переклад цього твору.

Для української письменниці принципово важливими були твори, які допомагали прищеплювати дітям шанобливе ставлення до батьків, любов і повагу до національних традицій, рідної культури, виховували громадян-патріотів.

У розвитку та зміцненні українсько-французьких літературних взаємин Марко Вовчок відіграла важливу роль не тільки як перекладач, а й як організатор перекладацької справи, як редактор журналу “Переводы иностранных писателей“, в якому друкувалися тільки перекладні твори. Серед помiтних матерiалiв, що друкувалися на шпальтах часопису, варто назвати статтi педагогiчного характеру, природознавчi, етнографiчнi i подорожнi нариси. Вони створюють досить розмаїту загальну картину, але прагнення не оминати гострих соцiальних проблем чітко простежується у кожному номерi.

Подiбнi тенденцiї були властивi й розділові “Для дитячого читання”. Його майже повнiстю заповнювали художні і науково-популярні твори французьких авторів, які публікувалися в етцелівському “Журналі виховання та розваги” або видавалися окремими книжками у видавництві Етцеля – Жана Масе, Еркмана-Шатріана, Альфреда де Мюссе, Жуля Верна, П._Ж. Сталя, Густава Дроза, Люсьєна Біара.

Не менш важливими у творчому доробку Марка Вовчка є переклади творів, розрахованих на дорослого читача, що порушували актуальні питання суспільно-політичного й морально-етичного характеру і в яких яскраво простежувались волелюбні, громадянські мотиви. Показовим із цієї точки зору є її вибір для перекладу романів таких французьких письменників, як Еркман-Шатріан і Андре Лео, що набули широкої популярності в багатьох країнах Європи. Їхні твори були близькими письменниці актуальністю тематики і художньою своєрідністю. Скажімо, принципи побудови сюжету й оповідна манера роману Еркмана-Шатріана “Історія селянина”, написаного розмовною народною мовою, були співзвучні творчому стилю української письменниці. Прагнучи перенести в українську лiтературу кращi досягнення iнонацiональних культур, Марко Вовчок керувалась перш за все незвичайною популярнiстю на той час французьких письменникiв за межами Францiї, а також їх вмiнням впливати на почуття читачiв, змальовуючи жахливi картини вiйни i соціальної несправедливостi. Тому вдало пiдiбранi для перекладу твори Еркмана–Шатрiана вiдiграли позитивну роль в суспiльно-полiтичному життi України. Саме майстерні російські переклади Марка Вовчка привернули увагу широкого читацького середовища до творчості письменників–ельзасців в Україні, зокрема в Галичині. Широка популярність французьких письменників не залишилась непоміченою молодими українськими літераторами, об’єднаними навколо часопису “Друг”. Ось чому перший випуск “Дрібної бібліотеки” – видання перекладних творів художньої та наукової літератури, яке здійснювали І. Франко, М. Павлик, І. Белей (1878–1880), було присвячене творчості Еркмана–Шатріана.

Таким чином, творчість Еркмана–Шатріана для української літератури – джерело тематичної та ідейної різноманітності, приклад опозиційного протистояння загарбницьким амбіціям. Проблеми сучасної сім’ї, ролі жінки у суспільстві та її рівноправності, яких торкалася у своїх романах Андре Лео, відповідали особистому світосприйняттю Марка Вовчка. Своїми перекладами українська письменниця прилучалася до тогочасної полеміки, яка велася довкола зазначених проблем.

Особливе значення мали переклади романів Жуля Верна. Саме Марко Вовчок була одним з перших перекладачів його творів не тільки на своїй батьківщині, а й у Європі (всього українська письменниця переклала п’ятнадцять романів Жуля Верна). Романи Жуля Верна в перекладах Марка Вовчка з’являлись друком одночасно із паризькими виданнями. Читачі з прихильнiстю зустрiчали кожний новий твiр французького письменника-фантаста у перекладi Марка Вовчка. Про появу кожного нового тому “Незвичайних мандрiвок” широко повiдомлялося в пресi з похвалами на адресу перекладачки. Не випадково сам письменник-фантаст високо оцінив працю Марка Вовчка і був дуже задоволений, що його твори розповсюджуються у фахово виконаних перекладах.

Жуль Верн вабив перекладачку насамперед своїми високогуманними iдеалами, любов’ю до людини, палкою вiрою в чудодiйну силу її невтомної працi на благо поступу й процвiтання культури.

Доробок французького письменника-фантаста був близьким Марку Вовчку своїми просвiтительськими устремлiннями – поширювати в доступнiй для юнацтва формi досягнення науки й технiки. Українській письменниці, яка захоплювалася природничо-науковими iдеями, імпонував талант романіста, майстра пригодницької інтриги, першовідкривача нового позитивного героя, який втілював в собі риси людини майбутнього.

Перекладаючи романи Жуля Верна, Марко Вовчок працювала творчо. Письменниця підсилює емоційну виразність мови персонажів, тим самим змінюючи тональність оригіналу, привносячи у нього більшу експресивність. У тексті перекладу постійно відчувається присутність перекладачки, яка не залишається байдужою до подій і героїв твору. Стилістично нейтральний тон розповіді Жуля Верна стає яскравішим у перекладах Марка Вовчка, суто інформативні речення набирають більшої образності, даючи чіткіше уявлення про зовнішність героїв. Часом письменниця, змінюючи тон розповіді Жуля Верна, створює мікрообрази, причому така конкретизація допомагає читачеві яскравіше уявити собі дії персонажів, про які розповідає автор. Власне, перекладаючи Жуля Верна, вона використовувала особистий письменницький досвід, що й надавало її перекладам певної своєрідності, емоційності, оригінальності. Тому її переклади, що здобули позитивну оцінку французького автора, надовго зберегли своє значення. Велика кількість читачів (особливо молодих) і сьогодні захоплено читають твори Жуля Верна у перекладах української письменниці.

Отже, переклади Марка Вовчка взагалі (а особливо з французької літератури) мали велике літературне і загальнокультурне значення. Письменниця донесла українську тему до свідомості європейських (передусім французьких) читачів, знайомила їх з історією, національною самобутністю, культурою, звичаями та побутом свого народу. Водночас Марко Вовчок доклала чимало зусиль до зміцнення українсько-французьких літературних взаємин, перекладаючи і пропагуючи твори французьких авторів у себе на батьківщині.

Другий розділ дисертації – “Автопереклади Марка Вовчка” присвячено вивченню особливої частки перекладацької спадщини української письменниці.

Автопереклад слід відрізняти від авторизованого перекладу. Автопереклад означає, що автор якогось оригінального тексту самостійно (без будь-яких посередників) перекладає його іншою мовою. І саме стосовно цього виникають досить суттєві колізії. Зокрема постає питання: чи є автопереклад елементарною копією чи творчим актом, у результаті якого народжується інший твір, не адекватний первісному тексту.

Авторський переклад можна розглядати і як “своєрідний автокоментар”. Переклад іншою мовою завжди сприяє виникненню додаткового смислу, що є неминучим при оформленні думки засобами іншої мови. Особливо це стосується випадків, коли сам автор намагається передати зміст свого твору, що існує рідною мовою, користуючись зовсім іншою стильовою моделлю. У таких випадках виникає можливість, порівнюючи перший та другий варіанти, розглядати останній як автокоментар, тобто спробу автора тексту передати зміст не просто засобами іншої мови, але й врахувати майбутню рецепцію твору іншомовним читачем.

Дослідження автоперекладу надає унікальні можливості проникнення не просто у творчу майстерню автора, але і в його внутрішнє відчуття мовної тканини, в яку втілюється творчий задум письменника.

Автопереклади – явище не дуже поширене. В історії української літератури XIX століття вони відомі лише у творчості Г. Квітки-Основ’яненка, О. Кобилянської, І. Франка та Марка Вовчка.

В українському літературознавстві чи не єдине дослідження, присвячене проблемі автоперекладу, належить А. М. Фінкелю.

Вивчення авторських перекладів Марка Вовчка дає можливість краще зрозуміти їх значення в історико-літературному та теоретико-літературному планах, оскільки вони допомагають з’ясувати принципи перекладацької діяльності того чи іншого автора стосовно власних текстів.

Автопереклади займають важливе місце в літературній спадщині Марка Вовчка. Їхній аналіз дає можливість проникнути у мистецьку лабораторію автора, простежити динаміку творчого задуму, з’ясувати принципи перекладацького підходу автора “Народних оповідань” до інтерпретації власних текстів іноземною мовою. Сама Марко Вовчок надавала великого значення своїм автоперекладам, вважаючи, що вони допоможуть ознайомити з її творами широкий загал читачів.

Авторські переклади Марка Вовчка зазнали певної еволюції впродовж її творчої діяльності. Перші автопереклади письменниці в часі майже збігаються з початком її творчого шляху. Невдовзі після виходу друком “Народних оповідань” Марко Вовчок починає перекладати їх російською мовою, що зробило популярними її перші твори з притаманним їм антикріпосницьким пафосом і, зокрема, привернуло до них увагу відомого російського письменника І. С. Тургенєва.

Перший досвід автоперекладу письменниці був не надто вдалим. Не володіючи ще секретами перекладацької майстерності, авторка почувалася сковано, відтворюючи свої “Народні оповідання” російською мовою. Аналіз українського першотвору “Народних оповідань” та їх автоперекладів дає підстави говорити, що письменниця певною мірою нівелювала власний текст. Замість яскравої емоційної розповіді, з використанням розмовної народної мови, народнопоетичних фраз і зворотів, виникав текст, можливо, більш літературний за стилем і манерою викладу, але водночас і більш нейтральний, сухий, позбавлений чарівності живої розмовної мови. І. С. Тургенєв, працюючи над перекладом “Народних оповідань”, намагався повернути художній розповіді Марка Вовчка її природну емоційність, образність, народнопісенний характер.

Тургенєвський переклад мав велике значення не тільки для поширення популярності творів Марка Вовчка, а й для самої письменниці, яка пройшла добру школу перекладацької майстерності і в наступних публікаціях “Народних оповідань” зберегла майже всю правку російського письменника. Уроки перекладацького мистецтва стали дуже важливими для молодої авторки.

Аналіз пізніших авторських перекладів Марка Вовчка засвідчує, що вона дуже швидко оволоділа навичками перекладацького хисту. Підтвердженням цього можуть бути автопереклади казок “Невільничка”, “Ведмідь”, “Кармелюк” та ін. Перекладаючи українські твори російською мовою, письменниця вдало використовувала російські фразеологізми, внаслідок чого текст набув природного російського звучання – літературна мова не втратила народнопісенного забарвлення й фольклорної основи.

Про зрослу перекладацьку вправність Марка Вовчка свідчать її автопереклади публіцистичних нарисів “Отрывки писем из Парижа”, написаних спочатку російською мовою і згодом перекладених українською. Нова версія була не лише більшою за обсягом, але стала естетично досконалішою, що відчувається і у змалюванні постатей деяких персонажів, і у використанні розмовної мови. У наступних авторських перекладах письменниця звертається до різноманітних пластів української мови – книжної й розмовної, сучасної та архаїчної, відшукуючи найбільш відповідні способи втілення образності оригіналу. В українському варіанті “Листів з Парижа” стиль набуває більшої емоційності, виразності та жвавості, відчутнішими стають присутність автора і його ставлення до героїв нарисів. Суттєво, що письменниця свідомо орієнтувалася на іншу, більш демократичну читацьку аудиторію, що свідчить про її розуміння ролі читача в історико-літературному процесі. Образ автора-наратора в автоперекладі є помітнішим і чіткіше окресленим, що й стало передумовою системного зв’язку: автор – читач. Значення української версії “Листів з Парижа” полягає ще і в тому, що вони збагатили жанровий репертуар української літератури, були одним із перших зразків подорожніх нарисів в українській літературі.

Мистецтво Марка Вовчка-перекладача особливо проявилось в автоперекладі французькою мовою історичної повісті “Маруся”, опублікованої спершу російською мовою. Втім, існують припущення, що первісний текст повісті був написаний українською мовою, але, на жаль, оригінал не зберігся. Згодом письменниця вирішила перекласти “Марусю” французькою мовою і завершила здійснення свого задуму в 1873 році. В інтерпретації французького письменника і видавця П.–Ж. Етцеля повість набула широкого розповсюдження у Франції та за її межами. Тривалий час французький текст повісті “Маруся” Марка Вовчка був відомий лише в етцелівській версії, яка зазнала значних правок з боку паризького видавця.

Розшуканий нами у Національній Бібліотеці Франції рукопис перекладу повісті “Маруся” французькою мовою, зроблений Марком Вовчком, аналіз неопублікованого листування між письменницею та П.-Ж. Етцелем дозволяє уточнити нашу уяву про історію публікації повісті у Франції. З’ясовано, що правка Етцеля у більшості випадків не відповідала авторському задуму української письменниці.

Зіставлення російського (1872 р.) тексту “Марусі” та знайденого автографа перекладу Марка Вовчка свідчить, що французький варіант ”Марусі”, порівняно з російським текстом, майже вдвічі більший: письменниця конкретніше змальовує політичну ситуацію в Україні, детально описує становище козаків, їх побут і звичаї. Більше уваги приділено історичним реаліям, виразніше окреслені головні герої повісті. У французький автопереклад письменниця вводить більше українських прислів’їв та приказок, розширює тексти українських казок та байок. В результаті цієї копіткої праці, по суті, виникла нова редакція твору.

У сучасній видавничій практиці, публікуючи повний текст повісті “Маруся”, необхідно за основу зворотного (українського) перекладу брати не видання П.-Ж. Етцеля, а той рукописний автопереклад, який свого часу надіслала французькому видавцеві Марко Вовчок. Двомовна публікація “Марусі” значно збагатила б українське красне письменство твором високої художньої проби.

У висновках дисертації подаються підсумки дослідження означеної проблеми. В історії українського перекладу важлива роль належить Марку Вовчку. При цьому треба враховувати, що складні умови існування української літератури ХІХ століття змушували українську письменницю часто користуватися у своїй перекладацькій роботі російською мовою. Втім ця обставина не ставить під сумнів загальнокультурного значення її праці.

Виступаючи за зміцнення міжнародних зв’язків української літератури, Марко Вовчок особливу увагу приділяла українсько-французьким літературним взаєминам.

З іншого боку, українська письменниця брала активну участь у літературному русі Франції, активно сприяла розповсюдженню знань про історію рідного краю, його самобутню культуру, героїв, традиції, національний побут тощо. Марко Вовчок прислужилася самовизначенню української літератури як органічної та невід’ємної частини світової літератури.

Результати проведеного дослідження дають можливість дійти висновку, що у своїй перекладацькій діяльності Марко Вовчок виходила з твердого переконання, що найважливішим завданням літератури є служіння рідному народові. Тому вона обирала для перекладів такі твори, які, на її погляд, мали перш за все пізнавальне значення, допомагали читачеві краще орієнтуватися у складних процесах тогочасного суспільно-політичного життя, виховували почуття людської гідності, честі й патріотизму. До них належать твори Еркмана–Шатріана, А. Лео, П.–Ж. Сталя, Ж. Масе, Г. Мало, А. Мюссе.

Великою заслугою Марка Вовчка були її переклади багатьох романів Жуля Верна – класика науково-фантастичного роману. Завдяки своїм паризьким зв’язкам письменниця мала можливість перекладати нові твори французького автора досить оперативно, іноді одночасно з їх появою у Франції мовою оригіналу.

Переклади української письменниці були невід’ємною частиною її загального творчого доробку. У своїх перекладах Марко Вовчок дотримувалась точної інтерпретації змісту та ідеї першоджерела, прагнула адекватного відтворення найтонших відтінків оригіналу.

Перекладацька діяльність Марка Вовчка стала помітною віхою історії не тільки української, а й французької літератури, яскравим прикладом багатогранних зв’язків, які існували між українською й французькою літературами, що мало не лише культурологічне, а й суспільно-політичне значення. Своєю багаторічною невтомною працею Марко Вовчок сприяла поширенню української літератури у світі, зміцненню її авторитету.

Велике значення мають і автопереклади, які посідають чільне місце у творчій спадщині Марка Вовчка. Вони свідчать, зокрема, про постійну увагу письменниці до проблеми перекладів взагалі.

Звернення української письменниці до автоперекладу зумовлене в першу чергу намаганням зробити власні твори здобутком більш широкої читацької аудиторії. Саме з цією метою вона перекладає свої українські оповідання російською мовою, публіцистику – українською, численні оригінальні твори – французькою, сприяючи зміцненню українсько-зарубіжних літературних взаємин.

Уже перші спроби Марка Вовчка в царині авторського перекладу – “Народні оповідання” російською мовою – мали позитивне значення: вони ознайомили російського читача з появою нового талановитого автора, викликали жваве обговорення в критиці.

Як свідчать пізніші автопереклади російською мовою українських казок, Марко Вовчок, врахувавши набутий досвід та уроки перекладацтва І. С. Тургенєва, вдало використовує російські еквіваленти, тексти казок набувають природного звучання, літературна мова не втрачає народнопісенної тональності.

Видані в Галичині українські автопереклади “Листів з Парижа” Марка Вовчка розширювали тематичний діапазон української літератури, збагачували її жанровий репертуар, утверджуючи жанр художнього нарису із широким охопленням подій, різноманітністю соціальних типів, своєрідністю оглядової композиції тощо.

У творчому доробку Марка Вовчка чи не центральне місце посідає її історична повість “Маруся”, яку письменниця переклала французькою мовою. Значення цього твору важко переоцінити, враховуючи, що у Франції на її долю випав великий успіх: ось уже більше століття нею захоплюється не одне покоління маленьких читачів. Однак французька версія “Марусі” тривалий час була відома лише у редакції паризького видавця П.-Ж. Етцеля (Сталя).

Завдяки розшуканому нами автографу авторського перекладу Марка Вовчка повісті французькою мовою з’явилась можливість проаналізувати зміни, внесені письменницею у новий (французький) варіант її твору порівняно з російським виданням 1872 року. Авторка значно розширила обсяг тексту; більш яскравими стали постаті персонажів; політичні оцінки, які раніше, з огляду на царську цензуру, були дещо завуальовані, тепер набули характеру відвертих публіцистичних виступів.

Постає питання про необхідність видання повного тексту повісті “Маруся” французькою та українською мовами без змін, доповнень, виправлень, які свого часу вніс французький видавець П.-Ж. Етцель і які не завжди враховуються у сучасних виданнях повісті Марка Вовчка, що відіграла значну роль в історії французької дитячої літератури.

Аналіз авторських перекладів Марка Вовчка дає можливість дійти висновку про їх принципове значення не тільки у творчому доробку письменниці, а й в історії української та французької літератур. Перекладаючи власні твори, українська письменниця проявила мистецьку вимогливість і враховувала інтереси та сприйняття майбутніх читачів. Передбачаючи можливу читацьку рецепцію власних творів, авторка вносила до них зміни, перекладаючи їх російською, українською чи французькою мовами.

Вивчення перекладацької діяльності Марка Вовчка не можна вважати завершеним. Попереду аналіз її перекладів не тільки французькою, але й іншими європейськими мовами, пошуки нових архівних матеріалів, які могли б з’ясувати долю тих її перекладних творів, які не дійшли до нас, накопичення фактів відносно рецепції її перекладів тощо.

Наше дослідження засвідчує велике духовне, ідейно-естетичне значення перекладів Марка Вовчка у контексті українсько-французьких літературних взаємин другої половини XIX століття.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

АНОТАЦІЯ

Гаупт Т. П. Творча діяльність Марка Вовчка в галузі художнього перекладу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 01 – українська література. – Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. – Івано-Франківськ, 2002.

Дисертація присвячена системному аналізові перекладацької діяльності української письменниці Марка Вовчка. Вивчається творчий доробок Марка Вовчка як перекладача і організатора перекладацької справи; проаналізовані її численні переклади з французької літератури та окреслено їхнє місце у зміцненні українсько-французьких літературних зв’язків. Вперше зіставляються на літературознавчому рівні автопереклади Марка Вовчка з першотворами, з’ясовується їхнє значення як у творчій спадщині письменниці, так і на широкому тлі європейського літературного процесу.

Ключові слова: художній переклад, автопереклад, адекватність, авторський стиль, інтерпретація, літературна рецепція.

АННОТАЦИЯ

Гаупт Т. П. Творческая деятельность Марка Вовчка в области художественного перевода. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 01. 01 – украинская литература. – Прикарпатский университет имени Василия Стефаника. – Ивано-Франковск, 2002.

Диссертация посвящена литературоведческому анализу художественных переводов украинской писательницы Марка Вовчка. Исследуются ее переводы французских авторов второй половины ХIХ в. – Эркмана-Шатриана, Андре Лео, Жана Масе, П.-Ж. Сталя и др. Изучается вклад писательницы в развитие детской литературы во Франции и на ее родине. Опубликованные в этцелевском “Журнале воспитания и развлечения“ переводы украинских сказок и оригинальных произведений на французском языке обогащали французскую детскую литературу, расширяли ее тематику, знакомили читателей с новыми героями и сюжетами. Особое внимание уделено исследованию переводов романов Жюля Верна. Писательница была не только одним из первых переводчиков его романов у себя на родине, но и пропагандистом его творчества, способствуя, таким образом, приобщению широкого круга читателей к лучшим достижениям мировой литературы.

Определено художественное, познавательное, историческое значение переводов украинской писательницы. Исследуется творческое наследие Марка Вовчка как организатора и редактора журнала “Переводы лучших иностранных писателей“, который, благодаря тщательному подбору доброкачественных переводов, был одним из лучших современных журналов иностранной литературы.

Впервые сделана попытка систематического анализа авторских переводов Марка Вовчка. Изучаются автопереводы “Народних оповідань” на русский язык, их значение для расширения читательской аудитории писательницы. Сравнение оригинального украинского текста с русским автопереводом свидетельствует, что писательница, не имея навыков художественного перевода, нередко злоупотребляла украинской лексикой и фразеологией, не всегда отыскивала удачные русские аналоги для украинских идиом. Проведен сопоставительный анализ русских автопереводов Марка Вовчка и перевода “Народних оповідань”, выполненного И. С. Тургеневым. Исследование более поздних автопереводов сказок (с украинского языка на русский) дает основание сделать вывод, что мастерство Марка Вовчка–переводчицы возросло, ее переводы стали более совершенными, не потеряв при этом народно-песенного звучания. Акцентируется внимание на авторских переводах публицистического цикла “Письма из Парижа“ (с русского языка на украинский). Опубликованный в Галичине украинский вариант путевых очерков расширил жанровый репертуар украинской литературы. Писательница, хорошо владея несколькими языками, часто выполняла автопереводы с украинского и русского языков на французский и наоборот. Впервые подробно рассматривается найденная в рукописном отделе Национальной Библиотеки Франции рукопись автоперевода исторической повести Марка Вовчка “Маруся”. Повесть приобрела широкую популярность не только в Украине, но и во многих странах Европы. Проведен сопоставительный анализ разных вариантов повести: русского текста (1872 г.), французского авторского перевода и интерпретации парижского издателя П.–Ж. Этцеля. Сделаны выводы о том, что во французском авторском варианте повести Марко Вовчок больше внимания уделяет историческим реалиям, главным политическим деятелям, подробнее описывает быт и традиции украинских казаков. Подчеркивается