КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ХЕ КІНГ ФОНГ

УДК 339.96

СТРАТЕГІЯ ЗОВНІШНЬОГО ФІНАНСУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НОВИХ ІНДУСТРІАЛЬНИХ КРАЇН (НА ПРИКЛАДІ ТАЙВАНЮ)

Спеціальність 08.05.01 - світове господарство

і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент

Годун Сергій Дементійович,

доцент кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Кістерський Леонід Леонідович.

Інститут міжнародного ділового співробітництва, директор.

кандидат економічних наук, доцент

Іваненко Валентина Василівна.

Академія муніципального управління, доцент кафедри менеджменту і зовнішньоекономічної діяльності.

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин

НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 18.03.2002 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д26.001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 02017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.1О

Автореферат розісланий 15.02.2002 року

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Мазуренко В.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми і стан її розробки. У сучасний період зовнішнє фінансування є одним із джерел забезпечення економічного розвитку країн світу. З появою нових індустріальних країн (НІК), поглибленням процесів глобалізації й інтеграції світової економіки роль різноманітних форм, видів і механізмів зовнішнього фінансування суттєво посилюється. Від інтенсивності й результативності інвестиційних процесів, які спрямовані у приймаючі країни, значною мірою залежить успіх економічних, соціальних і політичних перетворень, розбудови в цих країнах сучасного цивілізованого суспільства.

Численними науковими дослідженнями доведено, що для багатьох зростаючих економік країн світу, особливо для НІК і країн, що розвиваються, прямі іноземні інвестиції (ПІІ) мали й мають більш потужний і цілеспрямований вплив, ніж програми державної допомоги. Це пояснюється не тільки великими фінансовими обсягами ПІІ, але й тим, що внаслідок їхнього поєднання з передовими виробничими технологіями, управлінською майстерністю й можливостями доступу до переваг закордонних ринків ПІІ стимулюють розвиток національних економік, дозволяють збільшити зайнятість населення, підвищити рівень життя й обсяги податків, які є одним із джерел поповнення державного бюджету. Крім того, ПІІ зменшують залежність від бюрократичних процедур надання позик, кредитів і субсидій відповідно до жорстких фінансових і звітних стандартів, на яких наполягають міжнародні донори (Міжнародний Валютний Фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку тощо).

Необхідність прискорення темпів економічного зростання країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, викликала в 90-х роках докорінні зміни в теорії й практиці запровадження стратегії економічного зростання на користь залучення ПІІ, що посилюється тим фактом, що рівень надходжень ПІІ у країну відображає як економічний рейтинг країни у світовій економіці, так і рівень довіри до неї.

В усьому науковому світі спостерігається сплеск інтересу до проблеми зовнішнього фінансування, способів і методів його активізації, вивчення передумов створення сприятливого інвестиційного клімату з метою залучення ПІІ і їхнього ефективного використання, посилення ролі транснаціональних компаній (ТНК).

За останнє десятиріччя опубліковано багато наукових праць з цієї проблематики, у яких синтезуються результати попередніх розробок, виробляються нові концепції, що дозволяють усвідомити важливість ПІІ у процесі посилення глобалізації світової економіки. Слід підкреслити значний внесок у розвиток теорії таких усесвітньо відомих вчених, як К.Акамацу, П. Бакклі, Н.Боккера, Р.Вернона, Е.Гекшера, Дж. Даннінга, М.Кессона, Г.Марковица, Т.Накамурі, В.Ойкена, М.Портера, Н.Ругмана, Дж. Тобіна, С.Хаймера, П. Фішера та інших. Окремі аспекти залучення іноземних інвестицій розроблено російськими вченими, у тому числі Богуславським М.М., Аджубеєм Ю.В., Ширяєвим Ю.С. тощо. Різні підходи, теоретичні й практичні положення іноземного інвестування та залучення різних джерел зовнішнього фінансування країнами із перехідною економікою висвітлено в працях українських вчених — Білоруса О.Г., Будкіна В.С., Гейця В.М., Гаврилюка О.В., Кістерського Л.Л., Климка Г.Н., Кредісова А.І., Поручника А.М., Рогача О.І., Рум'янцева А.П., Сіденка В.Р., Філіпенка А.С., Шниркова О.І. та багатьох інших.

Однак у зв'язку з багатоплановістю й дискусійністю окремих аспектів проблеми залучення зовнішнього фінансування, досі не отримано одностайної відповіді на питання щодо особливостей використання інвестиційних потоків у різних країнах, регіонах та світовому господарстві в цілому, їхнього впливу на світовий інтеграційний процес та національні економіки. Узагальнення досвіду окремих країн і НІК, зокрема, є особливо важливим для розкриття механізмів безболісного й ефективного входження держав з перехідною економікою в світову економіку. Уявляється, що приклад Тайваню щодо залучення й ефективного використання ПІІ, а також інших джерел зовнішнього фінансування, який наводиться в дисертаційному дослідженні, може бути застосований, із врахуванням національних особливостей, країнами з перехідною економікою, у тому числі й Україною.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертаційна робота виконана у рамках наукової теми Інституту міжнародних відносин, кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин "Механізм комплексного забезпечення зовнішньоекономічних аспектів суверенітету України" (№ 97134), яка є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності України" (№ 97128).

Метою дисертаційної роботи є визначення передумов, напрямів, особливостей та наслідків залучення різних джерел зовнішнього фінансування, в цілому, а також встановлення пріоритетної ролі прямих іноземних інвестицій, зокрема, в економіку нових індустріальних країн (на прикладі Тайваню) та України.

Досягнення цієї мети обумовило вирішення таких завдань:

·

· виявити зв'язок між теоретичними положеннями та практичними заходами при запровадженні політики залучення іноземних інвестицій у НІК;

· провести аналіз особливостей застосування практики міжнародного злиття та поглинання компаній як новітньої тенденції в іноземному інвестуванні;

· визначити особливості залучення ПІІ у нові індустріальні країни, взагалі, та Тайвань, зокрема;

· дослідити можливості України у використанні досвіду Тайваню щодо залучення та ефективного використання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) та інших джерел зовнішнього фінансування.

Об'єктом дослідження є механізми надходження й стимулювання потоків інвестицій у нові індустріальні країни й країни з перехідною економікою для досягнення бажаних темпів економічного зростання.

Предметом дослідження виступають міжнародні економічні відносини, які опосередковують процеси залучення джерел зовнішнього фінансування в нових індустріальних країнах.

Методологічну та теоретичну основу дисертаційного дослідження склали наукові праці провідних учених світу з проблем економічної теорії та міжнародних економічних відносин, які присвячені загальнотеоретичним і практичним питанням міжнародного руху капіталу, особливостям і основним напрямам іноземного інвестування в нових індустріальних країнах та країнах з перехідною економікою.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному аналізі джерел зовнішнього фінансування, в цілому, і ПІІ, зокрема, виявленні передумов їхнього залучення та оцінки механізмів впливу на економічне зростання нових індустріальних країн (на прикладі Тайваню).

У дисертації сформульовано коло нових наукових положень, а саме:

·

· визначено особливості взаємодії інвестиційного потенціалу й інвестиційного ризику в умовах глобалізації світової економіки, що полягають у виокремленні й вимірюванні політико-правової, економічної та соціальної складових інвестиційного ризику та порівнянні отриманих параметрів зі складовими потенціалу отримання доходів від інвестицій;

· доведено необхідність урахування позитивного впливу процесів міжнародного злиття та поглинання компаній на економічний розвиток країни при розробці інвестиційної політики держави та визначаються умови, за яких позитивні наслідки цих процесів уможливлюються;

· обґрунтовано провідну роль транснаціональних фірм в іноземному інвестуванні, особливо в напрямі міжнародного злиття фірм, поглинання їх та створення нових підприємств;

· визначено, що домінуючою тенденцією в країнах з перехідною економікою в останні роки є рух від обмеження до стимулювання і лібералізації притоку прямих іноземних інвестицій;

· виокремлено основні фактори, що сприяли швидкому соціально-орієнтованому зростанню економіки нових індустріальних країн. Особливо підкреслено значення інвестування в людський фактор, а також проведення широкомасштабної поетапної державної політики, що була спрямована на імпортозаміщення, розвиток експортних виробництв і впровадження інноваційних технологій;

· обгрунтовано необхідність залучення й ефективного використання прямих іноземних інвестицій у тісному зв'язку з державними програмами нагромадження інвестиційних ресурсів;

· розкрито основні причини низького рівня залучення прямих іноземних інвестицій в Україну у порівнянні з НІК. Особливо підкреслюється негативна роль різкого протистояння різноманітних суспільно-політичних утворень у формуванні сприятливого інвестиційного клімату.

Практичне значення дисертації. Узагальнення й висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у роботі тайванських та українських урядових і підприємницьких структур, які займаються питаннями реалізації зовнішньоекономічної політики у напрямі залучення та ефективного використання ПІІ, а також урядами країн з ринковою економікою для оптимізації надання інвестицій країнам з перехідною економікою.

У теоретичному плані результати дослідження можуть бути застосовані для удосконалення викладання нормативних і спеціальних курсів з міжнародних економічних відносин, при написанні наукових праць та при розробці навчальних посібників та підручників.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доповідались автором на міжнародних науково-теоретичних конференціях, зокрема: на міжнародній науково-теоретичній конференції "Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України)", 19 листопада 1998 р., м. Київ; на VII міжнародній науково-теоретичній конференції "Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України)", 26 листопада 1999 р., м. Київ; на міжнародній науково-практичній конференції "Економічна безпека в стратегії ринкових реформ (приклад України), м. Київ, 2000 р., тощо.

Основні результати дослідження знайшли своє відображення в опублікованих автором статтях (7), тезах (3) і виступах на наукових конференціях та семінарах.

Структура дисертаційної роботи Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури і додатків. Зміст роботи викладено на 186 сторінках друкованого тексту, проілюстровано у 11 таблицях та 18 додатках. Список використаних джерел включає 216 найменувань на 18 сторінках.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження й доцільність проведення наукового аналізу проблеми залучення джерел зовнішнього фінансування, в цілому, і прямих іноземних інвестицій, зокрема, як каталізатора економічного розвитку нових індустріальних країн та країн з перехідною економікою, формулюється мета й завдання дисертаційного дослідження, визначається наукова новизна роботи та її практична значимість.

Перший розділ — "Зовнішнє фінансування в системі глобальної економічної інтеграції" присвячений розгляду теоретичних питань щодо основних причин і закономірностей зовнішнього фінансування, ролі прямого іноземного інвестування в досягненні економічного зростання, питанням практичної реалізації теорій іноземного інвестування та передумов залучення інвестицій.

Виходячи з того, що характерними рисами сучасного світового господарства виступають розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, перш за все, у формі капіталу, і зростання на цій основі міжнародних форм виробництва, особливо у формі діяльності транснаціональних компаній, автор приходить до висновку, що зовнішнє фінансування можна представити як матеріально-речові й інтелектуальні компоненти, які виступають об'єктом діяльності людини з точки зору переміщення їх територіальної і комплексно-пропорційної структури за межі країни.

Реалізуючи принцип найбільшої вигідності, резидент однієї країни (інвестор) має стійкий інтерес у підприємстві-резиденті іншої країни або в інших формах функціонування капіталу. У роботі обгрунтовується, що основною формою зовнішнього фінансування, яка сприяє досягненню бажаних темпів економічного зростання, є прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Згідно з визначеннями МВФ, ОЕСР, а також окресленнями, що надаються в системі національних рахунків ООН, до ПІІ належать як операції первинного придбання інвестором власності за кордоном, так і всі подальші операції між інвестором і підприємством, у яке він вклав капітал. Причини експорту й імпорту ПІІ різноманітні, проте головною з них є намагання вкласти капітал у тій країні й у тій галузі, де він буде приносити найбільшій прибуток за найменшого ризику.

Враховуючи новітню тенденцію світогосподарського розвитку — глобалізацію інвестиційного процесу — слід відзначити, що вона не тільки поширює роль ПІІ поза національними кордонами, але й вимагає розробки глобальної стратегії свого розвитку кожним із учасників цього процесу.

У цілому, темпи зростання ПІІ значно перевищують темпи зростання ВВП. Так, в абсолютних значеннях середньорічні відтоки ПІІ за період 1983-1988 рр. склали 94 млрд. дол. США, в 1997 р. консолідований відтік досягнув величини 424 млрд. дол. США, а за попередніми оцінками за 2001 р. він складе приблизно 800 млрд. дол. США із урахуванням входження нових країн-донорів (Сінгапур, Тайвань тощо). Інвестиційні ресурси в сукупності складають світове інвестиційне багатство, яке має фінансову (57,7 %) і матеріальну (42,3%) складові. Швидке зростання ПІІ посилюється такими факторами, як державне регулювання й стимулювання інвестицій, глобальна економічна інтеграція, економічна лібералізація й дерегулювання на національному рівні, глобалізація й лібералізація світової економіки, підвищення ролі міжнародних організацій, швидка динаміка розвитку ТНК, промоутерська діяльність регіональної влади, розповсюдження й розвиток ключових технологій.

У роботі проведено аналіз основних теорій зовнішнього фінансування, збагачених обгрунтуваннями появи нових явищ у світовому інвестиційному процесі та збільшенням можливостей емпіричної обробки величезного масиву статистичного матеріалу, запропоновано напрями та наведено наслідки їх практичного застосування.

Теорії інвестування містять положення, які допомагають політикам і урядовцям збільшувати надходження ПІІ, особливо шляхом передбачення поведінки ТНК. Так, теорія циклу міжнародного виробництва товару заохочує відповідальні органи проводити бізнес-пошукову діяльність щодо багатонадійних економічних секторів і галузей. Теорія монополістичної конкуренції обгрунтовує необхідність відслідковування міжнародної діяльності ринкових лідерів і визначення їхніх ключових факторів успіху (мотивації, тип технологій, ноу-хау тощо) на основі вивчення щорічних звітів та інформацій з інших джерел. У зв'язку з цим країнам-реципієнтам доцільно абонувати ці джерела з країн-донорів. Теорія інтернаціоналізації дозволяє акцентувати увагу на ноу-хау і технології провідних ТНК великого й середнього розміру. З практичної точки зору необхідно наголосити на ноу-хау й технологіях, які надаються ТНК на підставі державних пріоритетів і промислового потенціалу на найближчі 10-15 років. Крім того, доводиться доцільність створення систем з пошуку й збору інформації, а також підготовки кваліфікованого персоналу. Парадигму "летючих гусей" на практиці можна застосувати при вивченні макроекономічних показників, у тому числі моделі зовнішньої торгівлі з країнами-експортерами технологій. Вона дає можливість прослідкувати еволюцію промислової конкурентоспроможності країн-партнерів і конкурентів ( Див.табл.1).

Чільне місце в дисертації посів аналіз взаємообумовленості зовнішнього фінансування й економічного зростання. Слід відзначити, що важливим є дослідження не тільки прямого впливу інвестування на економіку країни, але й побічного, який відображається у його впливі на експортно-імпортні операції, що в багатьох випадках може дати додатковий імпульс розвиткові економіки, дозволяє реалізовувати суттєві порівняльні переваги й розвивати нові, стимулює більш ефективне використання внутрішніх ресурсів.

За прогнозами Світового банку, темпи зростання світового виробництва у наступному десятиріччі прискоряться в 1,5 рази, що відкриває можливість для збільшення інвестування у світову економіку, в тому числі й в країни з перехідною економікою. Здійснення руху капіталу в цьому напрямку, вибір методу інвестування пояснює еклектична парадигма Дж. Даннінга на базі аналізу 3-х ключових категорій переваг: власності, розміщення й інтерналізації.

Значне місце в дисертації відводиться порівнянню та аналізу особливостей впливу на економічний розвиток операцій міжнародного злиття, поглинання, з одного боку, та створення нових підприємств, з іншого. Результати дослідження довели той факт, що міжнародні злиття й поглинання, особливо ті, які оперують великими сумами грошей і забезпечують реструктуризацію фірм, є найбільш знаменними факторами глобалізації. Вони домінують у потоках ПІІ у розвинутих економіках, а також використовують ПІІ як метод входження в розвинуті та перехідні економіки.

Таблиця 1.

Практична імплікація основних теорій ПІІ

Основні ПІІ-теорії Параметри і об'єкти дії Практичне застосування

1 2 3

Цикл міжна-родного виробни-цтва товару Промислові сектори (низько-, середньо-, високотехнологічні), виробничі технології (традиційні, інноваційні) Заохочує державних діячів систематично проводити бізнес-пошук щодо перспективних економічних секторів і спостерігати, які із секторів рухаються від зовнішньоторговельних моделей до ПІІ-орієнтованих.

Монопо-лістична конкурен-ція ТНК Дозволяє відслідковувати міжнародну діяльність ринкових лідерів та їх ключові фактори успіху (корпоративні ресурси, мотивації, тип технологій і ноу-хау, витрати на НДПКР, типи інвестицій, яким надаються переваги тощо), вивчаючи щорічні звіти та прес-релізи в спеціальних журналах та інших джерелах. Організація, яка займається ПІІ-моніторингом, повинна абонувати ці джерела в країнах, що експортують ПІІ. В цих журналах також є інформація про ТНК середнього розміру. Щорічно вивчати ранжування провідних світових ТНК-олігополістів. Аналіз має охоплювати такі змінні: вид діяльності, оборот, іноземні активи, зайнятість. Моніторинг має здійснюватися стосовно Тор500 або, як мінімум, Тор200 компаній. Окремо повинні вивчатися провідні ТНК із зростаючих економік.

Теорія інтерна-лізації ТНК, міжнародна конкуренція фірм Доцільно включити в ПІІ-стратегію розділ, що стосується специфічних ноу-хау провідних ТНК великого і середнього розміру. Заохочує акцентувати увагу на ноу-хау і технологіях, що надаються середніми операторами з обраних країн і секторів на підставі державних пріоритетів і промислового потенціалу країни. Стимулює до створення системи пошуку і збору інформації, навчання персоналу.

Парадигма “летючих гусей” Конкуруючі економіки Заохочує відслідковувати макроекономічні показники, зокрема, моделі зовнішньої торгівлі з країнами-експортерами, технології, а також еволюцію промислової конкуренто-спроможності країн-конкурентів Стимулює до вивчення позитивного ефекту модернізації промисловості в окремій країні за допомогою ПІІ. Заохочує зменшення відставання, використовуючи переваги міжнародної економічної інтеграції

У науковій літературі висловлюється побоювання, що поглинання як вид входження на ринок менш вигідне для економічного розвитку приймаючої сторони, аніж інвестиції, що спрямовані на створення нових підприємств. Існують також упередження соціального, політичного й культурного характеру. Перехід прав власності на важливі об'єкти від національних до іноземних суб'єктів може розглядатися як явище, що загрожує національному суверенітету й веде до колонізації. Таким чином, складається враження, що ПІІ, які спрямовуються на створення нових підприємств — явище позитивне, а які спрямовуються на здійснення операцій злиття й поглинання — явище негативне. Особливо ця проблема загострилась у зв'язку з негативними наслідками глобалізації та засиллям ТНК.

На думку автора, у підході до вирішення цієї проблеми слід ураховувати такі критерії, як ефективність і правильність проведення злиття й поглинання. Крім того, багато що залежить від конкретної ситуації в країні-реципієнті та ряду інших факторів, у тому числі: типів інвестицій, що провадяться через міжнародне злиття та поглинання, їхньої мотивації, орієнтації на використання природних ресурсів, ринок, виробництво або активи; ситуації на підприємствах приймаючої країни, які придбані через злиття й поглинання; навколишнього середовища, у якому здійснюються інвестиції; часових рамок їх проведення; ступеня використання інших зовнішніх фінансових ресурсів та інвестицій; обгрунтування ціни підприємства тощо.

Аналіз показує, що ПІІ, які спрямовані на створення нового підприємства, після завершення проекту набувають форми прямого доповнення виробничих структур приймаючої країни, але операції злиття й поглинання швидше забезпечують засоби для реалізації національних інтересів.

Таким чином немає суттєвої різниці між двома методами входження на ринок для витіснення або поглинання місцевих підприємств, однак механізми злиття й поглинання забезпечують більш вигідні інтеграційні зв'язки на ранніх стадіях інвестування. У цілому, ці види інвестування сприяють економічному зростанню країни-реципієнта та вирішенню багатьох соціально-економічних проблем.

Другий розділ — "Особливості стратегії нових індустріальних країн по залученню зовнішнього фінансування" присвячений виявленню загальних підходів до залучення потоків зовнішнього фінансування НІК, передумов становлення і загальній характеристиці моделі економічного розвитку Тайваню, а також ролі зовнішнього фінансування в реалізації економічної стратегії Тайваню.

Аналізуючи загальні підходи до залучення ПІІ новими індустріальними країнами (НІК), автор визначає такі загальні риси економічних стратегій НІК, як: стимулювання динамічного зростання сільського господарства на основі високотехнологічних виробництв, запровадження експортоорієнтованої політики, розвиток новітніх технологій, позитивні демографічні зміни та соціокультурні фактори, значна доля інвестицій у людський капітал.

Як показують дослідження, із самого початку розвитку всі НІК мали такі ознаки державної політики, як: протекціонізм щодо національних виробників із подальшою лібералізацією ринків, індустріалізація й політика імпортозаміщення, поетапність економічної політики. Все це дало позитивні результати в усіх сферах суспільного життя. Так, в економічному плані, на Тайвані річні темпи зростання експорту становили 6% у 50-ті роки і 32,6% у 70-х роках. У Південній Кореї протягом 1960-1993 рр. обсяг експорту зростав у середньому за рік на 26,7%.

Слід підкреслити, що НІК, спочатку застосовуючи жорсткий контроль за своїм фінансовим ринком (відсотковими ставками, розміщенням кредитів і валюти) демонстрували більш швидкі темпи зростання, ніж країни з ліберальною економікою. Це пояснює великий успіх, якого досягли країни Південно-Східної Азії, оскільки стратегія фінансового контролю мала позитивні наслідки завдяки паралельному дотриманню макроекономічної стабільності.

Водночас, у НІК поступово обмежувалось державне втручання в економічні процеси, яке компенсувалось зростаючими ринковими механізмами.

Отже, основою економічного успіху в НІК стала перш за все економічна стратегія, яка ефективно об'єднала соціокультурні фактори, конкуренцію й централізацію, підтримку здорових фінансів, експортну орієнтацію й протекціонізм, великі витрати на освіту, науку й технологію. Завдяки реалізації цієї послідовної, логічно узгодженої стратегії були сформовані сучасні високорозвинені, конкурентоспроможні економіки.

Виходячи з теоретичного аналізу стратегії зовнішнього фінансування економічного розвитку НІК, автор зосередив увагу на розгляді передумов становлення й економічного розвитку Тайваню. На початку здійснення реформ, у 50-і роки XX століття, економічна ситуація в Тайвані характеризувалась дефіцитом ресурсів, високим рівнем інфляції та виснаженням резервів іноземної валюти. За минулі 50 років спільні зусилля уряду й населення дозволили досягти швидкого економічного зростання, стабільності й справедливого розподілу одночасно. Це дозволило окреслити так звану "Тайванську модель" стратегії розвитку, яка має такі елементи, як: створення завдяки стрімкій індустріалізації й розвиткові трудомістких галузей економіки робочих місць; орієнтація виробництва на експорт; запровадження економічної та фінансової реформ. Найбільш суттєвими моментами останніх були:

·

· надання приватному бізнесу переваг у сфері оподаткування, валютної політики й фінансування;

· реформа податкової системи й податкової адміністрації з метою створення можливостей для акумуляції капіталу;

· реформа обмінного курсу й торгових систем з метою встановлення єдиного курсу національної валюти й послаблення контролю за зовнішньоторговельною діяльністю;

· розширення спектру заходів для стимулювання експорту, удосконалення процедур, які регулюють розрахунки з валютного прибутку експортерів, розвиток контактів з міжнародними організаціями бізнесу.

Були також впроваджені інвестиційні стимули, що передбачали:

·

· “податкові канікули" підприємствам, які відповідали певним критеріям;

· зміна ставки корпоративного податку на доходи (максимальна ставка, включаючи всі форми додаткового податку на доходи, була обмежена 18% від сукупного річного доходу підприємства);

· звільнення нерозподіленого прибутку від оподаткування;

· податкові пільги для експортерів: в установлених межах експортерам надавалась така пільга, як відрахування з суми доходу тільки 2%;

· звільнення або зменшення гербового збору.

Треба відзначити також ефективність роботи уряду, який був спроможний реалізувати дієву економічну стратегію шляхом прийняття й ефективної реалізації державних програм, адаптивності й гнучкості економічної політики, орієнтації економіки на зовнішні ринки. При цьому прагматична економічна політика країни спиралась на певні, глибоко укорінені філософські принципи Китаю. Позитивним фактором у залученні ПІІ на Тайвані виступив дефіцит природних ресурсів, який обумовив фокусування уваги саме на розвиток високих технологій.

Неабияку роль відіграла поетапність запровадження реформ. У зв'язку з цим економічний розвиток Тайваню за останні п'ять десятиліть можна поділити на 4 періоди: перший — заміщення імпорту виробництвом виробів, потребуючих високого рівня кваліфікацій, у 50-х роках; другий — швидке зростання експорту в 60-х роках; третій — заміщення імпорту виробництвом проміжних продуктів у 70-х роках; четвертий — науково-технічна орієнтація після 1981 року і до цього часу.

Швидкому розвитку економіки сприяли й такі фактори, як політична стабільність, працелюбні й сумлінні працівники, соціальний спокій.

Розглядаючи особливості економічного розвитку Тайваню, автор визначає роль зовнішнього фінансування в реалізації економічної стратегії цієї країни. У дисертації доводиться, що інвестиції в економіку Тайваню – це не просто вкладення капіталу; незрівнянно важливішим є те, що вони обумовили розвиток технологій і підвищення якості менеджменту, отримання більш широких маркетингових можливостей.

Дослідження показує, що іноземні інвестиції в економіку Тайваню надходять в основному у вигляді прямих іноземних інвестицій, а найбільшими інвесторами є Японія та США. Обсяги інвестицій за 1952 – 2000 роки досягли, за розрахунками автора, майже 36 млрд. доларів (Див. табл.2).

Оскільки зовнішньоекономічна політика Тайваню була спрямована в основному на залучення ПІІ, то й законодавство щодо підприємств із іноземними інвестиціями є прозорим, стабільним та недискримінаційним. Прозора і ефективна правова система захищає іноземного інвестора й сприяє придбанню й розподілу прав власності тощо.

З метою усунення корупції в тайванському законодавстві прийнято "Статут покарання за корупцію" та Кримінальний кодекс, за яким встановлено максимальне покарання за корупцію — довічне ув'язнення й штраф у 100 тисяч доларів США.

Таблиця 2.

Іноземні інвестиції та інвестиції китайців, що проживають за кордоном

(в млн. дол. США)

Роки Географічний розподіл інвестицій 1952-1960 1961-1970 1971-1980 1981-1990 1991-2000 Всього за 1952-2000

Надійшло всього іноземних інвестицій, у тому числі: 35,6 523,6 2159,2 10533,2 22480,4 35732,0

Надійшло від китайців, що проживають за кордоном 10,4 152,6 801,7 989,1 2125,5 4079,3

Японії 1,7 87,3 368,7 3224,8 5104,9 8787,4

США 23,5 218,7 534,8 2510,6 4967,3 8254,9

Європи - 52,7 225,3 1313,8 2445,4 4037,2

Інших країн - 12,3 228,7 2494,9 7837,3 10573,2

Орієнтуючи промислову політику на виробництво наукомісткої продукції, Тайвань в останнє десятиріччя потрапив у число лідерів комп'ютерної індустрії. На сьогодні доля високотехнологічної продукції становить приблизно 40% від загального промислового виробництва Тайваню (у кінці 80-х років цей показник складав 27%), що відповідає 25% тайванського експорту. У 1999 році загальний обсяг витрат на науку й дослідження на Тайвані становив більш ніж 5 млрд. дол. США, з них приблизно 45% припадало на урядові асигнування, а 55% — на надходження від приватного сектору. До 2010 року, згідно з розрахунками, частка бюджетних витрат на науку знижуватиметься й не перевищить 40%.

У цілому, Тайвань пройшов поступовий шлях в економічному розвитку, використовуючи результати наукових надбань та власний досвід. Підтримання політичної й соціальної стабільності, своєчасне здійснення ефективної урядової політики й енергійне приватне підприємництво виступають у ролі ключових факторів успіху Тайваню.

Без сумніву, окремі елементи моделі Тайваню можуть бути використані Україною, водночас інші елементи моделі залишаються унікальними й притаманними тільки середовищу й культурним традиціям Тайваню.

Третій розділ - “Врахування факторів глобалізації при використанні Україною досвіду НІК у галузі залучення ПІІ” присвячений розгляду й аналізу складових інвестиційного клімату, а також оцінці інвестиційного потенціалу України та можливим напрямам використання країною досвіду Тайваню в галузі залучення джерел зовнішнього фінансування.

У роботі розглядається глобалізація інвестиційного процесу як нова тенденція в іноземному інвестуванні, співвідношення й взаємозв'язок у цих умовах інвестиційного потенціалу та інвестиційного ризику. Відзначається, що до складових інвестиційного клімату належать сукупність політичних, правових, економічних і соціальних умов інвестиційної діяльності та інвестиційний ризик, який характеризується рівнем невизначеності прогнозу відносно отримання прибутку від інвестицій. Важливими показниками політичної складової інвестиційного ризику є внутрішня нестабільність, різноманітні конфлікти між певними групами, партіями; зовнішні конфлікти; націоналізація власності або застосування економічних санкцій за політичними мотивами; відсутність або можливість втрати міжнародної довіри тощо.

Економічні параметри інвестиційного ризику включають у себе як ключові макроекономічні показники, так і специфічні індикатори, серед яких можна виділити: коефіцієнт обслуговування боргу — відношення платежів по обслуговуванню зовнішнього боргу до прибутку від експорту товарів та послуг; відношення зовнішнього боргу до валового національного прибутку. Сигналом підвищеного ризику тут є значення цього показника на рівні понад 0,5. При оцінці відношення зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг сигналом підвищеного ризику є значення показника, що перевищує 1,5.

На користь України як країни, привабливої для ПІІ, говорять такі фактори, як місткий ринок, високий рівень освіти населення, висока кваліфікація робочої сили, сприятливе географічне положення, відносно низький рівень заробітної плати, родючі землі, значні запаси природних ресурсів. Для іноземних інвесторів відкриваються широкі можливості в таких галузях, як енергозбереження, переоснащення енергетики, сільське господарство, харчова промисловість, транспорт і телекомунікації, машинобудування, торгівля, переробка давальницької сировини, хімія й нафтохімія.

Потенційні переваги ПІІ для економіки країни-реципієнта зберігають силу й для України. Тому попит України на ПІІ досить високий. За даними Міністерства економіки України, потреба в них складає сьогодні більше 40 млрд. дол. США, при наявних приблизно 4 млрд. дол. США. Особливо гостро потребують ПІІ металургія (7 млрд. дол. США), машинобудування (5,1 млрд. дол. США), хімія й нафтохімія (3,3 млрд. дол. США.), транспорт (3,7 млрд. дол. США).

Загальновідомо, що на світовому ринку попит на вільні інвестиційні ресурси значно перевищує пропозицію, тому для залучення ПІІ потрібно створити сприятливий інвестиційний клімат. Однак слід відзначити недостатню привабливість інвестиційного клімату в Україні, що є головною перешкодою до надходження ПІІ. Існуючий інвестиційний клімат в Україні обумовлює позицію очікування стратегічних партнерів; спостерігається невпевненість у подальшому співробітництві з боку частини інвесторів, які вклали свої капітали в економіку України.

У дисертації за результатами аналізу інвестиційного клімату в Україні наведено ряд пропозицій, які можуть бути реалізовані в Україні, зокрема:

- політична й соціальна стабільність, прийняття пріоритетних напрямів розвитку економічної політики, стабільна законодавча база, створення прозорого механізму реєстрації й захисту прав власності, ліцензування, ставок ввізного мита; чітке виконання контрактів та рішень арбітражних судів, виконання зобов'язань щодо зовнішнього боргу, створення ефективно діючого фондового ринку, створення необхідного ринкового середовища, чітке визначення усіх питань власності, особливо на землю, створення ефективної системи субсидій і пільг у кредитуванні, розробка системи страхування інвестиційних ризиків, забезпечення потенційних інвесторів достатньою інформацією про Україну як державу, в тому числі щодо її економічного й інвестиційного потенціалу, зменшення податкового тиску на власних та іноземних інвесторів.

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в обгрунтуванні необхідності розробки стратегії залучення зовнішнього фінансування країнами – реципієнтами. Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі основні висновки й пропозиції теоретичного та науково-практичного спрямування.

1. В умовах глобалізації та економічної інтеграції жодна країна не може уникнути процесів залучення різноманітних джерел зовнішнього фінансування.

2. Особлива роль у фінансуванні економічного розвитку країни належить прямим іноземним інвестиціям, які на сучасному етапі стали каталізатором глобалізації світової економіки, фактором збільшення національних виробничих можливостей, сприяють підвищенню продуктивності праці, мобілізації й підвищенню віддачі від використання існуючих місцевих ресурсів, підносять рівень управлінської культури, маркетингових можливостей і, тим самим, прискорюють темпи економічного розвитку країни-реципієнта.

3. Процеси залучення іноземних інвестицій передбачають глибоке вивчення сучасних теоретичних і практичних надбань, підходів, концепцій і досвіду, які дозволять країні вибрати найбільш доцільний варіант створення сприятливого клімату й запровадження ефективної державної політики для підвищення рівня інвестування.

4. Дослідження показали ефективність нових форм і тенденцій в іноземному інвестуванні, а саме: поширення операцій злиття і поглинання компаній, що реалізує можливість входження інвестора на іноземний ринок. Ці операції швидше, аніж створення нових спільних підприємств, забезпечують надходження інвестиційних ресурсів і переваг інвестування.

5. ТНК виконують важливі функції надання інвестиційних ресурсів. При цьому необхідно створити відповідну нормативну і законодавчу базу, підвищити роль уряду щодо виробництва, реалізації науково обгрунтованих програм залучення ПІІ та безумовної персональної відповідальності за їх виконання.

6. Досвід швидкого економічного зростання в НІК, у цілому, і Тайвані, зокрема, довів велике значення залучення джерел зовнішнього фінансування за умов глибоко проробленої національної стратегії економічного розвитку із врахуванням інвестиційного фактору.

7. Незважаючи на очевидні позитивні зрушення у формуванні інвестиційного клімату, в Україні, на наш погляд, на сьогодні не створено необхідного інвестиційного середовища, яке б приваблювало потік прямих іноземних інвестицій.

8. Досвід Тайваню щодо залучення іноземних інвестицій і трансформації економіки багато у чому може бути використаний Україною, особливо в аспектах зваженої лібералізації ринків, спрямування державної політики на імпортозаміщення, розвиток експортних виробництв і стимулювання високих технологій.

За темою дисертації опубліковані такі наукові роботи:

1. Хе Кінг Фонг. Особливості економічного розвитку НІК та роль в ньому іноземного інвестування ( на прикладі Тайваню).// Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук.пр. Вип. 16.- К.: Київ. ун-т, 1999.- С.177-185.

2. Хе Кинг Фонг. Глобализация инвестиционного процесса как новая тенденция в иностранном инвестировании // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук.пр. Вип.23.-Ч.ІІ.-К.: Київ. ун-т, 2000.-С. 132-143.

3. Хе Кінг Фонг. Роль прямих іноземних інвестицій в економічній безпеці держави (на прикладі Тайваню) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук.пр. Вип.26.-К.: Київ. ун-т, 2001.-С. 320-321.

4. Хе Кинг Фонг. Особенности влияния на экономическое развитие международных слияний, поглощений и создания новых предприятий // Зб. наук. пр. ІСЕіМВ НАН України. Вип.8.-К.: ІСЕіМВ . —2001. — С. 15-18 .

5. Хе Кинг Фонг. Тайвань и азиатский финансовый кризис // Белорусский журнал международного права и международных экономических отношений. — Минск-1999. —№3. — С.76-78.

6. Хе Кинг Фонг. Иностранный капитал в структуре экономики Тайваня // Белорусский журнал международного права и международных экономических отношений.-Минск — 2000. — №4. — С.93-98.

7. Хе Кинг Фонг. Роль государственной экономической политики в становлении современной экономики Тайваня // Вестник Белорусского государственного экономического университета .Минск — 2001. — №2. — С.51-59.

8. Хе Кинг Фонг. Как Тайвань выстоял в азиатском финансовом кризисе // Тези міжнар. наук.-теор. конф. "Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України)", листопад 1998. — К.: 1998. — С.253-254.

9. Хе Кінг Фонг. Іноземне інвестування як каталізатор економічного розвитку (приклад Тайваню) // Тези міжнар. наук.-теор. конф. "Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України)", листопад 1999. — К.: 1999. — С.163-164.

Анотація

Хе Кінг Фонг. Стратегія зовнішнього фінансування економічного розвитку нових індустріальних країн (на прикладі Тайваню).

Дисертація (рукопис) на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини. Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертація присвячена проблемам розробки й запровадження стратегії залучення потоків зовнішнього фінансування у нові індустріальні країни (на прикладі Тайваню) у світлі змін і тенденцій глобалізації та економічної інтеграції, що відбуваються у світовій економіці в повоєнний період.

Проблеми іноземного інвестування досліджуються на підставі вивчення та аналізу теоретичних концепцій і практичного досвіду створення сприятливого інвестиційного клімату в країнах НІК. На основі проведеного дослідження пропонуються практичні рекомендації щодо напрямів залучення ПІІ в Україну.

Ключові слова — прямі іноземні інвестиції, інвестиційний клімат, міжнародне злиття і поглинання, глобальна економічна інформація.

Аннотация

Хе Кинг Фонг. Стратегия внешнего финансирования экономического развития новых индустриальных стран (на примере Тайваня).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.05.01 — мировое хозяйство и международные экономические отношения. Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена проблемам разработки и реализации стратегии привлечения потоков внешнего финансирования в новых индустриальных странах (на примере Тайваня) в свете процессов глобализации и экономической интеграции, происходящих в мировой экономике в послевоенный период.

Проблемы иностранного инвестирования исследуются на основе изучения и анализа теоретических концепций и практического опыта создания благоприятного инвестиционного климата в странах НИС. Детально анализируется возможность практического применения основных теорий инвестирования: теории цикла международного производства, теории интернализации, теории монополистической конкуренции, парадигмы “летящих гусей” развития и др.

Было проведено исследование новых форм и тенденций в иностранном инвестировании, а именно: распространение операций слияния и поглощения компаний, создания новых компаний, а также сделан сравнительный анализ их эффективности. Определяется, что операции международных слияний и поглощений быстрее, чем создание новых совместных предприятий, обеспечивает прилив инвестиционных ресурсов и реализацию преимуществ иностранного инвестирования.

Диссертация посвящена также изучению роли ТНК в выполнении важной функции предоставления стране-бенефициарию инвестиционных ресурсов. Доказывается, что ТНК стали основными агентами глобального экономического роста и технологической информации, главными инициаторами международных трансфертов капитала, технологий и управленческого мастерства, наиболее ощутимо влияют на международное разделение труда путем глобальных стратегий производства для извлечения экономических выгод.

В диссертации приводятся результаты углубленного анализа экономической политики Тайваня, которые, с учетом национальных особенностей страны, можно было бы использовать для привлечения иностранных инвестиций в Украину. К урокам, полезным для Украины, следует