імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ХВОЩЕВСЬКИЙ Руслан В’ячеславович

УДК 811.133.1’42(043)

НАТЯК ЯК МОВЛЕННЄВА СТРАТЕГІЯ

(на матеріалі сучасної французької мови)

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі французької філології Львівського

національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ПОМІРКО Роман Семенович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри французької філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

БУРБЕЛО Валентина Броніславівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри французької філології

кандидат філологічних наук, доцент

ПРИПИШНЮК Яків Іванович,

Київський національний лінгвістичний університет,

доцент кафедри французької філології

Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет

імені Г. С. Сковороди Міністерства освіти і науки України, кафедра романської філології.

Захист відбудеться “14” червня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “13” травня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічнихї наук, доцент Смущинська І. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Значна кількість сучасних лінгвіcтичних доcліджень cпрямована на факти вербальної комунікації з врахуванням усієї множини внутрішніх та зовнішніх чинників. Широке тлумачення дискурсу як динамічного мовленнєвого простору означає, що поряд з висловлюванням є сприймання, значення передбачає знання, до сказаного часом додається щось “приховане”.

У мовознавстві активно розробляється комунікативно-прагматична парадигма з одночасним врахуванням психологічних, суспільних, естетичних факторів. Ключовими категоріями процесу комунікації є інформація, мовець/адресат, комунікативний задум. Основним джерелом при цьому залишається вербальне мовлення, але застосування цього ресурсу може мати не лише конвенційні форми. Випадки, коли те, що мовець хоче сказати, відрізняється від того, що він сказав, становлять важливу частину реального дискурсу.

До цього ряду явищ належить натяк (фр. allusion / insinuation). Реалії диcкурcу свідчать про його високу частотність та комунікативну релевантніcть зокрема у французькій мові. Зазначимо, що це не є специфікою окремої мови: натяк має високий рівень функціональності скрізь соціолінгвальні особливості окремої мови можуть хіба що відігравати роль своєрідного каталізатора. У загальному словниковому фонді присутній ряд лексем для позначення різноманітних аспектів натякання. У французькій мові можна говорити навіть про його певне семантичне поле. Такий стійкий інтуїтивний cтатуc підтверджує важливість цього поняття для комунікативної компетенції та правильної мовленнєвої поведінки. Хоча адекватне сприйняття натяку в процесі мовлення часто вимагає додаткових позамовних знань, факт присутності суто мовного інваріанта у цьому типі комунікативної поведінки є незаперечним.

Натяк як функціональне явище дискурсу став предметом доcлідження лінгвістів порівняно недавно. Невдячну роль при цьому відігравала репутація “навколомовноcті” та “несерйозності”. Небуквальні засоби формування дискурсу розглядаються, як правило, в контексті риторики та аналізу художнього тексту. Використовується термін “алюзія” для позначення однієї з риторико-поетичних фігур дискурсу. Однак з врахуванням прагматичного аспекту комунікації доводиться визнати, що перехід на “другий рівень (second degrй) ?пілкування трапляється і в усному мовленні з його суто практичними функціями. Лише представники англійської школи філософії мови вперше заговорили саме про натяк (англ. insinuating) як про особливий спосіб використання мови. J. L. Austin. How to do things with words. – Oxford University Press, 1962. З утвердженням статусу альтернативних вживань їх вивчення береться до уваги багатьма дослідниками (Д. Вандервекен, O. Dюкро, Група ?, Хоанг Фе, І.М Кобозєва, Н.І. Лауфер, Н. М. Корбозерова, Ф.С. Бацевич, Ж.- К. Анскомбр, Е. Руле, К. Кербрат-Ореккйоні, А. Ребуль та ін.).

Тема дисертаційного доcлідження охоплює явище натяку як мовленнєвої стратегії та особливості його функціонування в сучасній французькій мові. Поштовхом до вибору проблематики слугувала вже вказана значущість явища натяку в реальному дискурсі та майже цілковита відсутність досліджень цієї теми у вітчизняному мовознавстві зокрема на матеріалі французької мови.

Актуальність обраної теми зумовлено стійким інтересом у сучасній лінгвістиці до “неординарних” частково непрямих дискурсів та до екстралінгвального чинника комунікації. Вона також грунтується на увазі до аспектів мовної прагматики та стратегії спілкування на тенденції до значного поширення у французькій мові алюзивних засобів спілкування з розмовно-побутової у суспільно регламентовану сферу комунікації. Актуальність полягає у визначенні ролі та правил функціонування натяків у дискурсі, в розробці алгоритмів породження і розуміння непрямих способів спілкування в сучасній французькій мові.

Зв’язок роботи з науковими програмами планами темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукової теми кафедри французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка “Дослідження структурно-семантичних особливостей та закономірностей розвитку романських мов” (номер державної реєстрації 0100 №001459).

Джерелом мовного матеріалу дослідження слугував дискурс сучасної загальновживаної французької мови у його типових та нормативних проявах. Для цього були використані тексти ряду художніх творів сучасної французької літератури. Частково залучались матеріали французької преси 1996 - 2001 років та комп’ютерної мережі Інтернет. Використовувалися також лексикографічні праці, фрагменти телепередач, автентичні висловлювання французьких респондентів. Абсолютна більшість текстового матеріалу вперше стала об’єктом мовознавчого доcлідження. В окремих випадках ілюстрації були почерпнуті з досліджень французьких мовознавців. Шляхом суцільної вибірки було укладено корпус фактів небуквального інформування, серед яких - 127 об’єктивно засвідчених у контексті випадків allusion / insinuation.

Метою роботи є визначення теоретичного та практичного статусу натяку як явища мовленнєвої діяльності а також з’ясування особливостей його функціонування в сучасній французькій мові.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

- визначити місце натяку серед фактів мовленнєвої діяльноcті та обґрунтувати його мовно-прагматичну специфіку;

- укласти корпус прикладів ситуацій натяку та суміжних з ним явищ; провести структурний, семантичний та комунікативно-прагматичний аналіз відібраного фактологічного матеріалу;

- виявити умови реалізації роль та функції фактів натякання в дискурсі;

- дослідити комунікативно-прагматичні чинники реалізації натяку в мовленнєвому середовищі та сформулювати основні принципи його стратегії;

- на прикладі окремого стратегічного підвиду натяку здійснити його експлікацію та перевірити зроблені теоретичні висновки;

- зясувати яким чином отримані висновки можуть бути поширені на інші мовленнєві стратегії; окреслити зв’язок з суміжними темами доcлідження.

Об’єктом доcлідження є факти диcкурcу сучасної французької мови які засобами метамовних сигналів або інтуїтивно кваліфікуються як “натяки” (allusions). Це, передусім, ситуації спілкування різноманітні фрагменти текстів у яких приcутні мовленнєві акти з алюзивним статусом.

Предмет дослідження - мовленнєва стратегія алюзивних ситуацій а також їх структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості; передумови процес та наслідки їхнього функціонування у дискурсі; особливості їхнього когнітивного породження та розуміння.

Для вирішення поставлених завдань у ході доcлідження використані такі основні методи та прийоми: лінгвістичного спостереження й опису – для відбору мовних фактів і виявлення закономірних ознак ситуацій натякання; дедуктивного аналізу та лінгвістичного експерименту – для висунення теоретичних гіпотез щодо статусу натяку та їх підтвердження на практичному матеріалі; кількісний метод, прийом аналогій, еквівалентних трансформацій - з метою пошуку окремих нетипових випадків вживань у певних ситуаціях; комплексний семантико-синтаксичний та контекстуальний аналіз - для встановлення участі усієї множини чинників у реалізації тих чи інших мовленнєвих фактів; аналіз словникових визначень. Опис мовленнєвого чинника ситуацій натякання здійснювався на основі розробленого нами методу експлікації небуквальних дискурсів через визначення їх ілокутивної спрямованості.

Наукова новизна доcлідження полягає в тому що в ньому

- вперше зібрано та систематизовано корпус мовленнєвих фактів allusion на матеріалі сучасної французької мови;

- доведено зв’язок між натяком та ілокутивною спрямованістю висловлювання;

- запропоновано визначення досліджуваного явища в термінах прагматичного виміру комунікації, висвітлено його роль та функції в дискурсі;

- на прикладі мовного повтору вперше проаналізовано конкретний мовний засіб натякання в сучасній французькій мові;

- введено ряд нових наукових понять термінів (комунікативний ризик, алюзивний сигнал, ілокутив, тест на алюзивність), які можуть бути також використані при дослідженні інших суміжних тем.

Теоретичне значення роботи виявляється в тому, що її результати

- поглиблюють уявлення про прагматику та функції небуквальних дискурсів;

- розширюють можливості опису непрямих ілокуцій, окреслюють шляхи інтерпретації натяку в контексті різноманітних позамовних чинників;

- описують клас дієслів комунікативного ризику та виявляють їх прагматико-функціональні характеристики;

- уточнюють взаємодію засобів непрямого інформування та риторичних прийомів.

Практичне значення проведеного доcлідження полягає в можливості застосувати його результати для внесення доповнень у відповідні розділи теорії мовної комунікації, теоретичних та практичних граматик (прагматика дискурсу) стилістики (риторичні функції небуквальних мовленнєвих актів), при складанні посібників та методичних розробок, а також при складанні, аналізі та перекладі текстів різних жанрів. Результати дослідження сприяють вдосконаленню практичного викладання мови пропонуючи можливості кращого розуміння неординарних мовленнєвих ситуацій часто пов’язаних із суспільними реаліями та активізуючи використання нетипових мовленнєвих стратегій в процесі вивчення французької мови як іноземної.

Апробація. Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри французької філології, на наукових семінарах та на звітних конференціях факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка (лютий 2001 та 2002 років). Вони також були представлені як повідомлення на Міжнародній науковій конференції “Романістичні дослідження: сучасний стан та перспективи (до 100-річчя романістики у Львівському університеті)” (листопад 1997) та на X світовому Конгресі викладачів французької мови в Парижі (липень 2000). Більшість результатів доcлідження відображені в ряді публікацій автора, надрукованих у фахових наукових збірниках України.

Основні положення які виносяться на захист:

1. Натяк / натякання (allusion) є категорією буденної свідомості і сприймається як цілісне явище мовленнєвої діяльності. Він є продуктивним засобом творення різних жанрів дискурсу сучасної французької мови.

2. Натяк відображає стратегію небуквального спілкування, визначальними ознаками якої є як прагматична вмотивованість, так і форми мовленнєвої реалізації.

3. На рівні комунікативних одиниць натяк корелює з мовленнєвим актом. Його ілокутивна спрямованість небуквальна і обмежується групою дієслів “комунікативного ризику”. Прагматичний аспект натякання полягає в маніпулюванні ілокуціями.

4. Причини натякання позамовні. Первинною метою є прагнення уникнути комунікативного ризику. Риторична функція, мовна гра, семантичні конотації є супутнім ефектом стратегії. Ілокутивна спрямованість висловлювання-натяку відображає його комунікативну функцію.

5. Механізми реалізації алюзивних стратегій охоплюють усі рівні мови. Найбільш частотні стратегії можуть фіксуватись конвенційно (наприклад, на лексичному рівні у формі появи віртуальних семантичних значень одиниць).

6. Існують типові для натякання мовні засоби реалізації. Прикладом стратегічного мовного прийому, продуктивного при натяканні в сучасній французькій мові, є повтор елементів тексту. Це пояснюється високим потенціалом імплікування та ефектом мовної економії при повторі.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку спеціальних термінів, вступу трьох розділів з короткими висновками до кожного з них загальних висновків списку використаних джерел, переліку джерел ілюстративного матеріалу та додатку.

У вступі окреслюється тема і обґрунтовуються актуальність та наукова новизна роботи, формулюються мета, об’єкт та предмет дослідження, подано опис текстового матеріалу та методів і прийомів аналізу. Аргументується також теоретичне та практичне значення одержаних результатів, викладено основні положення, які винесені на захист, та відомості про апробацію роботи.

В першому розділі  “Натяк як ілокутивна маніпуляція” зроблено огляд наукової літератури і сформульовано основні теоретичні орієнтири в узгодженні чи в дискусії з котрими будується доcлідження. Аргументується прагматична природа натяку вводяться поняття комунікативної відповідальності та ілокутивної маніпуляції. Формулюється визначення натяку як стратегії імплікування певного класу перформативів в умовах комунікативного ризику.

Другий розділ “Функції натяків у дискурсі” присвячений пошуку причин залучення алюзивних стратегій у дискурс. Він досліджує релевантні ознаки відповідних мовленнєвих ситуацій, пояснює типові комунікативні цілі натякання, окреслює межі з близькими категоріями: метафора евфемізм, іронія.

У третьому розділі “Стратегія та мовні засоби натякання” аналізується прагматико-когнітивний механізм натяку. З огляду на складність об’єкта аналіз та верифікацію результатів зосереджено на прикладі повтору як лекcико-cинтакcичного засобу стратегії актуального в сучасній французькій мові.

В загальних висновках сформульовані основні теоретичні та практичні результати роботи окреслені зв’язки з суміжними темами та можливі напрямки подальших доcліджень.

Список використаних джерел складається із 172 найменувань вітчизняних і зарубіжних авторів. Перелік джерел ілюстративного матеріалу містить 26 позицій, які цитуються в тексті роботи.

В додатку, обсягом 4 сторінки, пропонується перелік “дієслів комунікативного ризику” сучасної французької мови.

Загальний обсяг роботи становить 171 сторінку друкованого тексту? обсяг основного тексту дисертації охоплює 152 сторінки? містить 6 рисунків та 1 таблицю.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Перший розділ “Натяк як ілокутивна маніпуляція” присвячений визначенню практичної ролі та теоретичного статусу allusion в процесі мовлення. Для цього здійснюється критичний огляд літератури, яка торкається проблеми непрямого вербального спілкування, а також проводиться семантичний аналіз метамовного поняття allusion.

За твердженням Д. Крістала, “більшість актів щоденного спілкування є непрямими”. В роботі використовується термін “небуквальний” для позначення свідомого створення мовцем різниці між комунікативною метою висловлювання та його буквальним значенням, що виводиться на основі загальної мовної компетенції. Саме як елемент небуквального спілкування натяк був вперше опосередковано залучений до об’єкта наукового дослідження (зокрема, на матеріалі англійської та російської мов).

Огляд мовознавчих робіт, у яких безпосередньо чи опосередковано порушувались проблеми натякання, дозволив показати їх фрагментарний і недостатній характер з огляду на ті завдання, які стоять перед нашим дослідженням. Аналіз наукових праць дає підстави умовно виділити дві основні групи поглядів:

1. Натяк як феномен імпліцитної семантики (Група , Хоанг Фе, І.М. Кобозєва та Н.І. Лауфер, Б. Дюпріє та ін.).

2. Натяк в аспекті теорії мовленнєвих актів (Дж. Л. Остін, Дж. Р. Серль, З. Вендлер, Н. М. Корбозерова, Ф.С. Бацевич, Ж.- К. Анскомбр, Е. Руле та ін).

Реферована робота поєднує обидва підходи, приділяючи основну увагу доведенню того факту, що натяк є мовленнєвим вчинком, а тому навіть при семантичному аналізі необхідно враховувати його прагматичні ознаки.

Найбільш цікавим із розглянутих досліджень є, на нашу думку, перелік визначальних ознак ситуації натяку (інтенціональність, небуквальність, вмотивованість, зрозумілість, нетривіальність), який запропонували російські мовознавці І. М. Кобозєва та Н. І. Лауфер. Він є вдалим прикладом дескриптивного визначення. Однак дані реального дискурсу та потреба пояснень спонукають до пошуку додаткових шляхів для дослідження (опису та пояснення) феномена, а саме: спостереження за конкретними випадками натяків у дискурсі, аналіз дискурсивних функцій та мовних засобів їх реалізації в межах мовленнєвої стратегії.

У метадискурсі лексема allusion (разом з близькими до неї концептами sous-entendu, insinuation, faire allusion а, sous-entendre, insinuer тощо) формує стійке поняття і часом зустрічається в комунікативних ситуаціях як елемент контексту. Терміном Allusion з великої літери ми позначаємо семантичне поле цих понять. Інколи метамовний сигнал експліцитно присутній у тексті: L’allusion de Fanfan а ses mњurs alimentaires nocturnes m’avait tout l’air d’un appel. (A. Jardin). (В цитованих прикладах усі підкреслення наші. – Р. Х.). Найцікавішими є випадки неупереджених метамовних коментарів:

- (…) J’ai dйcidй d’arriver vierge au mariage. Une petite pointe d’originalitй dans notre vie familiale...

- C’est а maman que tu fais allusion(D. Pennac).

Проте більшість випадків – це комунікативні ситуації, які інтуїтивно класифікуються мовцем та адресатом як Allusion:

- Je n’aime pas les fournisseurs qui volent.

- Ce jeu de mots cruel est indigne de vous. (J. Cocteau).

(Йдеться про гру слів на основі семантичної двозначності дієслова voler).

Вихідним положенням нашого дослідження є гіпотеза, за якою метамовне поняття Allusion відображає не лише семантичне явище, але і певний сценарій мовленнєвої поведінки, для якого характерні частотність та структурно-функціональні особливості реалізації. Для встановлення системних ознак та прагматичних правил таких мовленнєвих процесів у сучасній французькій мові доречно звернутись до аналізу значення та умов вживання лексем цього мета-мовного семантичного поля. Реконcтрукція cемантичного типу таких понять дозволить краще зрозуміти cутніcть cамого явища.

Аналіз словникових визначень, а також спостереження за функціонуванням цих одиниць у дискурсі в ролі “понять буденної свідомості” (Ф. С. Бацевич) дають підстави стверджувати, що у фактах натякання прагматичні ознаки “процес” та “вмотивованість” є визначальними, а сутність інтуїтивного метамовного поняття Allusion можна тлумачити таким чином:

ALLUSION = йvocation non explicite; objet (fragment de discours) et processus (maniиre de s’exprimer) langagiers (souvent dans une intention malveillante).

(Висновок з порівняльного аналізу ряду словникових визначень). Allusion розуміється як мовленнєвий вчинок. Базовим мінімальним контекстом поняття є вираз faire allusion а, а однією з визначальних ознак – виражена у семантиці intention malveillante категорія, яку ми умовно класифікували як “комунікативний ризик”: натяк може викликати негативну реакцію адресата на комунікативний задум мовця. Дієслова faire allusion а, sous-entendre, insinuer не допускають вживання в першій особі однини із збереженням статусу натяку (феномен ілокутивного самогубства за З. Вендлером), що свідчить про специфічний перформативно-дескриптивний статус цих мовленнєвих дій та про визначальну роль ознаки “небуквальність”. Йдеться, таким чином, про випадки “особливого” використання мовних ресурсів (Дж. Л. Остін), а особливості натяку як явища вербального спілкування доводиться шукати у його прагматичному значенні.

Аналіз корпусу дослідження доводить, що натяк корелює з мовленнєвим актом. Розглядаючи ілокуцію як ключовий елемент акту натякання, констатуємо присутність в алюзивних висловлюваннях двох ілокутивних сил: буквальної та дійсної:“[Dans le cyclisme] le climat est calme et seringue [Le canard enchaоnй. - N°4063. - 09/09/1998] - {dйcrire / dйvoiler}. На відміну від непрямих мовленнєвих актів, яким присвоюється однозначний небуквальний перформатив (непряме прохання, непряме запитання тощо), натяк призначений для впізнання співрозмовником, але його однозначне пояснення експліцитними мовними засобами неможливе. Категорія “розуміння” набуває форми “здогадування”, а непряма погроза чи непряме глузування стають “прихованими” (insinuйs). Для створення ефекту небуквальності в ситуаціях натяку активно залучається контекстне оточення та позамовні чинники (зокрема, спільні для співрозмовників загальні та спеціальні фонові знання).

Ілокуція висловлювань-натяків завжди двозначна. Виявляється закономірність у співвідношенні між буквальною та дійсною ілокутивними силами натяків. Аналіз довільно відібраного міні-корпусу прикладів дає такі результати (курсивом виділені дійсні ілокуції):

faire remarquer / mettre en garde constater / demander regretter / menacer

plaindre / blвmer prйvenir / rйvйler

prйciser / accuser mettre en valeur / dйsavouer

signaler / йconduire annoncer / moraliser

expliquer / reprocher сonstater / mettre en cause

demander / provoquer conseiller / critiquer

fйliciter / dire du mal de complimenter / se moquer de.

Такі ілокутивні трансформації є наслідком свідомої мовленнєвої стратегії. Вбачаючи у ній ознаки “маніпулятивного вживання” (Ю. Хабермас), ми називаємо такий тип небуквальності ілокутивною маніпуляцією. Натякаючи, мовець використовує висловлювання з нейтральною ілокутивною спрямованістю для здійснення певних комунікативних дій, об’єднаних смисловою подібністю, яка відображає ознаку комунікативного ризику. Поєднання вже існуючих надбань із викладеними вище результатами аналізу дозволяє сформулювати визначення: Натяк – це мовленнєва cтратегія яка полягає в небуквальному вираженні комунікативно ризикованих ілокутивних функцій виcловлювання. Категорія відповідальності є первинним чинником алюзивних стратегій.

Другий розділ “Функції натяків у дискурсі” пропонує аналіз причин та мети алюзивних маніпуляцій у різних сферах вербального спілкування. Запропоноване визначення натяку як феномена ілокуції дозволяє ідентифікувати факт Allusion у комплексі чинників дискурсу та здійснити його експлікацію. Дослідження комунікативної мети натякання проводиться з огляду на два теоретичні орієнтири:

а) визначення натяку як специфічного феномена ілокуції;

б) функціональний статус ілокутивної сили мовленнєвого акту.

Ілокутивна спрямованість висловлювань-натяків розглядається як їх первинна дискурсивна функція.

Так, анти-реклама

Anйantissement

TOTAL

PARTENAIRE OFFICIEL DE LA FIN DU MONDE 2000.

Vous ne viendrez plus chez nous, mкme par hasard.

[www.artez.fr.st]

класифікується як натяк (allusion au naufrage de l’Erika). Ілокутивна маніпуляція цього акту: “faire de la publicitй / se moquer de”. Перегляд функцій натякання на прикладі конкретних дискурсів підтверджує тезу про їх різноманітність. Усі дослідження наголошують на причинах натякання як одній з визначальних ознак цієї мовленнєвої стратегії. Як свідчить аналіз корпусу прикладів, серед функцій натяків кількісно переважає “негативна оцінка”, яка часто є “негативною оцінкою адресата”. Ми залишаємось при думці, що мотив ілокутивної коректності є первинним і визначає теоретичний статус явища. Різнорідні мотиви постійно і досить складним чином поєднуються у дискурсі: в цій перспективі функція кожної конкретної стратегії завжди структурована. Вона розпадається на ряд підфункцій, які відповідають семантичним класам “ризикованих” перформативів (critiquer, attaquer, accuser, menacer, enjoindre, provoquer, avouer, dйnoncer).

Проблема експлікації ілокутивних функцій натякання полягає в складності присвоєння алюзивним актам конкретної ілокутивної спрямованості (Anйantissement TOTAL ? {critiquer, attaquer, accuser, se moquer de…?}). Алюзивному акту може бути умовно присвоєний певний семантичний тип дієслова, який називаємо ілокутивом (ілокутиви подаються у фігурних дужках). Така “багатозначність” забезпечує певну свободу інтерпретації та сприяє кооперативності спілкування. Для деяких ілокутивів властива не лише перформативна, але й дескриптивна спрямованість {faire de la publicitй, faire peur…}. Класифікатори faire allusion а / insinuer / sous-entendre не позначають ілокутивних функцій, а вказують на стратегію, за якою ці функції реалізуються:

Ілокутивна сила акту Х = faire allusion ? {accuser};

Ілокутивна сила акту Y = faire allusion ? {se moquer} тощо.

Ризикований статус ілокутива можна визначати за можливістю негативної реакції співрозмовника з експлікацією дієслова в контексті ситуації:

- Vous ne nierez pas que vous avez йtй libre, pendant ces quatre-vingt-trois annйesPar exemple, vous auriez pu ne pas йcrire...

- Est-ce que, par hasard, vous me reprocheriez d’avoir йcrit(A. Nothomb).

Негативна реакція на стимул (натяк) ...vous auriez pu ne pas йcrire...{critiquer, reprocher} експліцитно підтверджує “ризикований” статус ілокутива reprocher.

У додатку до дисертації подається перелік дієслів-ілокутивів як можливих функцій натякання у сучасній французькій мові.

Риторика як використання вербальної образності та функція гри (fonction ludique) для натяку є вторинними, хоча в деяких типах дискурсу вони домінують. Можливі також випадки dissimulation (потреби приховати зміст повідомлення від третіх осіб). Ми наголошуємо на глибинній подібності мовленнєвої практики натяків та гри як особливого виду діяльності та явища культури (Й. Гейзінга). Цікаво, що у французькій мові ця ознака зафіксована етимологічно:

allusion ? “jeu de mots (гра слів)”, 1674. [Le Petit Robert, p. 52].

allusion ? du lat. “alludere” = badiner (гратись, жартувати). [Le Petit Larousse illustrй, p. 55]. (Переклад наш. – Р. Х.).

Відхід від конвенції при натяканні покликаний справляти ефект “нестандартного інформування”:

- Qu’est-ce qui est marquй а la derniиre page du mode d’emploi d’une SMART ?

- L’horaire des bus.

{se moquer, plaisanter}. [За матеріалами мережі Інтернет].

Метою алюзивної риторики є притаманна більшості художніх прийомів експресія, а також ефект підсилення ілокуцій: перлокутивний ефект непрямої погрози чи глузування, як відомо, може бути більшим, ніж у прямих мовленнєвих актах. Крім того, алюзивна стратегія сприяє встановленню тіснішого комунікативного контакту між мовцями, “змовництва” (connivence), вимагаючи залучення спільних знань, сценаріїв поведінки, ускладнених способів виведення небуквальної інформації. Експлуатація риторичної функції та аспекту гри відбувається тоді, коли потреба в ілокутивній коректності відсутня, а стратегія натякання залучається лише для комунікативного ефекту. Типовими для вторинних функцій є ілокутиви {critiquer, plaisanter}, а важливим засобом реалізації є прийом мовної гри.

Результати функціонального аналізу подаються у вигляді порівняльної таблиці (до уваги взято чотири показових сфери мовленнєвої діяльності):

Таблиця 1.

Дискурсивні функції натяків

у різних сферах сучасного французького мовлення

Примітки:

1. За кількісним принципом функції розташовано в порядку спадання.

2. Похідні функції подано в дужках.

При умові залучення до аналізу інших типів дискурсу ця схема може бути поширена на будь-який жанр мовленнєвої діяльності? бо не існує сфер, де б функціонування стратегій натякання було неможливим. Виняток можуть становити принципово конвенційні дескриптивні дискурси, як-от правовий кодекс чи звіт про науковий дослід.

Третій розділ “Стратегія та мовні засоби натякання” розглядає натяк як тип мовленнєвої поведінки, спрямований на виконання певних комунікативних завдань. Ілокутивна маніпуляція розглядяється як ключова ланка такої стратегії, її незмінний мовленнєвий механізм.

Принципово відмінними, але однаково важливими є дві точки зору:

1. Точка зору адресата пов’язана з проблемою розуміння. Сигналом про потребу нестандартної інтерпретації є певні загальноприйняті прийоми. Серед них – паралінгвальні засоби, як-от інтонація чи міміка. Це можуть бути також мовні ресурси: фонетичні (варіанти вимови), лексичні (метафора, евфемізм, гра слів, арготизми), синтаксичні (повтор). Ми зупинились на двох конкретних прикладах: повтор та арготична лексика. Незмінним орієнтиром для правильного розуміння є інтенція мовця.

2. Точка зору мовця пов’язана з комунікативним ризиком. Вона змушує маніпулювати ілокуціями. Майже універсальним механізмом при цьому є створення умов для двозначності, яка обов’язково повинна поширюватись на ілокуцію. Повтор мовних одиниць є продуктивним механізмом такої стратегії.

Приймаючи точку зору слухача, виділяємо чотири основні етапи інтерпретації натяку:

1. Буквальне розуміння на основі мовної компетенції та загальних знань (базових фреймів).

2. Алюзивний сигнал: виявлення факту порушення дискурсивних стандартів та потреби пошуку дійсної (небуквальної) інтенції.

3. Підключення прагматичного контексту (релевантних елементів ситуації) та спеціальних фреймів.

4. Інтерпретація (приписування висловлюванню статусу мовленнєвого акту та дійсної ілокутивної сили).

Корелятом стратегії є мовленнєва інтенція. На її основі здійснюється інтерпретація натяку. Буквальній ілокутивній силі при цьому відповідає “фіктивна” інтенція. У випадках мимовільного натяку визначальною є інтенція “з точки зору слухача”. Теорія переносу значення в ході породження та розуміння натяків потребує коригування, оскільки буквальне та небуквальне значення залучаються у різні мовленнєві стратегії. Небуквальна ілокуція виводиться безпосередньо з поєднання мовної компоненти та (не)конвенційного контексту висловлювання.

Поряд із когнітивними типами натяків власне мовні ознаки формують модель стратегії натякання. Роль позамовних чинників не викликає заперечень, але в роботі йдеться перш за все про мовні ресурси та мовленнєві прийоми, які залучаються до стратегії для здійснення потрібної маніпуляції. Можливі випадки використання граматичних ознак як основного засобу стратегії, хоча в широкому прагматичному контексті домінування лише граматичних ознак не є пріоритетним. Результати аналізу вказують на продуктивність, наприклад, граматичної категорії умовного способу як можливого засобу здійснення ілокутивної маніпуляції: On aurait pu se rйjouir de la parution du dernier roman de Michel Houellebecq, Plateforme, dont le morne narrateur travaille а la dйlйgation aux Arts plastiques. Справжня ілокутивна спрямованість цього акту ({critiquer}, при буквальній {regretter} ) підтверджується одразу ж в контексті: Hйlas... Le tollй gйnйral (...) [Beaux-Arts. - N209.– octobre 2001].

Нерідко трапляються випадки реалізації стратегії лексичними засобами. Так, у прикладі:

Dans la nuit, alors que je devais commencer le lendemain les rйpйtitions pour une publicitй en remplacement d’une actrice coupable de haute trahison, j’ai eu de nouveau des crampes terribles aux reins (...) (M. Darrieussecq) мається на увазі “державна зрада” “особистим симпатіям” директора, тому констатуємо маніпуляцію raconter / {dire du mal de}, мовним маркером якої є лексична одиниця haute trahison, виділена курсивом самим автором. З огляду на буквальне значення “державна зрада” вона порушує семантичну картину ситуації і сигналізує про небуквальність мовленнєвого акту. Виведення справжнього смислу також здійснюється на підставі переносу значення haute trahison ? trahison de son directeur. Наступним кроком стратегії інтерпретації є саме пошук / вибір ілокутивної функції з числа ризикованих. Свідомо створені семантичні “відхилення” на рівні лексики, прикладами яких є більшість риторичних фігур (як-от метафора чи евфемізм), діють за схожим принципом.

Як свідчить фактичний матеріал, повтор елементів висловлювання часто зустрічається в ситуаціях натякання і навіть, як правило, зберігається при перекладі:

- (…) Et il me suffit de regarder un arbre syntaxique pour que mon esprit devienne vide.

- Ou encore plus vide, dit Dempsey d’un ton sarcastique.(D. Lodge).

Класифікуючи мовні повтори як засоби ілокутивних маніпуляцій, зауважуємо, що лише певний тип повторення здатен створювати ефект небуквальної ілокуції. По-перше, він повинен бути маркованим (на відміну від обов’язкового повтору, обумовленого зв’язністю тексту). По-друге, алюзивний повтор повинен бути нетривіальним і виконувати роль алюзивного сигналу. При виконанні цих двох умов повтор може мати достатній потенціал для забезпечення потрібної ілокутивної маніпуляції у взаємодії з іншими чинниками дискурсу.

Щоб бути інформативним? повторений елемент повинен імплікувати “новий” небуквальний смисл. Відсутність при цьому конвенційних маркерів небуквальної ілокуції забезпечує “коректність” стратегії. Найпомітнішим є комунікативний ефект “модифікованого повтору”? коли елемент зазнає свідомої видозміни (скорочення? доповнення? семантичного? лексичного та граматичного варіювання)? при чому модифікатор слугує додатковим джерелом непрямого інформування: [Elle est] une grande fille gaie, trиs parfumйe, vraiment trиs gaie, vraiment trop parfumйe. (E.-E Schmitt). Ілокутивна маніпуляція цього висловлювання: complimenter / {se moquer de}.

Ефективність мовного повтору як засобу натякання пояснюється комунікативною простотою, ефектом “комунікативної аномалії” (алюзивного сигналу) в поєднанні з великими імплікативними можливостями. Фактор відповідальності при повторі зведений до мінімуму. У найпростішому випадку нетривіально повторений елемент просто сигналізує про ілокутивну небуквальність та “відсилає” до певного фрейма інформації. Завершальний етап інтерпретації здійснюється імпліцитно. Спорідненість повтору з прийомом мовної гри забезпечує також риторичний ефект “гри слів”, дуже поширений у сучасній французькій мові.

Цікавим джерелом аналітичного матеріалу є вживання терміна allusion в контексті тлумачення значень арготизмів. Суцільна вибірка таких вживань на матеріалі словника арготичної лексики Colin J.-P., Mйvel J.-P., Leclиre Ch. Dictionnaire de l’argot. – Paris : Larousse, 1992. дає підстави стверджувати? що лексичні утворення зі статусом allusion а qch/qn зумовлені їх використанням у комунікативних стратегіях з небуквальною ризикованою ілокуцією. Цей висновок підтверджує основні результати дослідження і вказує на звязок з іншими розділами науки про мову (лексикологія, стилістика).

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено опис та пояснення мовленнєвої стратегії “натяк” (allusion) на матеріалі сучасної французької мови: сформульовано визначення натяку як ілокутивної маніпуляції, виділено ключову ознаку комунікативного ризику, запропоновано метод функціонального опису, здійснено аналіз практичних етапів і мовних засобів реалізації алюзивних стратегій спілкування. Проведена робота дає змогу зробити такі висновки:

1. Ознаки побудови та функціонування дискурсів, пов’язані з поняттям second degrй (“другий рівень” спілкування), мають тенденцію до поширення у сучасній французькій мові. Вони є частиною засобів непрямого інформування (indirectivitй). Частота та функціональність метамовних сигналів Allusion дозволяють говорити про існування семантичного поля понять, які корелюють з певним концептом теорії мовленнєвої діяльності. Йому притаманні чимала експресивність, інформаційна оригінальність та соціолінгвальна значущість.

2. Перегляд статусу натяку в мовознавчих дослідженнях останніх десятиліть дозволяє виділити два напрямки: а) семантичний підхід, який розглядає Allusion як феномен імпліцитного значення, та б) вивчення натяку в аспекті теорії мовленнєвих актів. Останній є основою для комплексного аналізу явища.

3. Дескриптивне визначення натяку ставить йому у відповідність ситуацію спілкування і вказує на ряд визначальних ознак такої ситуації: інтенціональність, небуквальність, вмотивованість, зрозумілість, нетривіальність. Аналіз прикладів вказує на потребу детальнішого тлумачення ознаки “вмотивованість”.

4. Натяк є категорією мовної прагматики, жодні структурні чи семантичні ознаки не є для нього визначальними. Як фрагмент вербального дискурсу і як одиниця мовлення, він корелює з мовленнєвим актом. Розглядаючи ілокутивну спрямованість актів натякання, ми констатували, що вони здійснюють непряму ілокуцію з ознаками комунікативного ризику (critiquer, accuser, menacer тощо). Ця ілокуція завжди виражена небуквально і достатньо неконвенційно. Таким чином, натяк визначається як мовленнєва стратегія ілокутивної маніпуляції, обумовленої комунікативним ризиком.

5. Метафора та інші риторичні фігури можуть бути засобами реалізації алюзивних стратегій. Іронія є іншим різновидом комунікативної стратегії, яка маніпулює ілокуціями і може співпадати з натяком за умови достатнього рівня небуквальності та ілокутивного ризику. Евфемізм обмежується функцією номінації і може бути лише одним із елементів алюзивної маніпуляції.

6. Первинною причиною, яка спонукає мовця до натякання, є соціолінгвальний фактор відповідальності за здійснення певних мовленнєвих актів. Елемент комунікативного ризику типових для натяку ілокутивів негативної оцінки, звинувачення, погрози тощо обумовлює її непряме “коректне” вираження. Ризикованість ілокуції визначається через можливість відповіді / реакції з силою accuser. Функції натякання відповідають ілокутивним силам висловлювань-натяків.

7. Проблема експлікації непрямих ілокутивних функцій за допомогою перформативних дієслів пояснюється відсутністю в мові експліцитних відповідників непрямих ілокуцій. Найпоширенішою є ілокутивна спрямованість “негативної оцінки” (critiquer). Похідною є риторична функція, яка надає додаткових конотацій висловлюванню, налагоджує мовленнєвий контакт (connivence). Прикладом є рекламний дискурс та середовище арго. У різних сферах мовленнєвої діяльності кількісна частка функцій натяку є різною.

8. Встановлено, що існує аналогічний зв’язок за рядом ознак між мовленнєвою практикою натякання і мовною грою.

9. Розгляд стратегічного аспекту Allusion дозволяє заперечити співіснування у висловлюванні двох функцій (буквальної та похідної), так як буквальна ілокуція не є кінцевою ланкою алюзивної стратегії, а лише засобом її здійснення. Ключовим чинником правильної інтепретації натяків є інтенція мовця, і жодний структурний чи семантичний засіб не може її переважати. Неможливість подвійної інтенції пояснює неможливість подвійної ілокуції та відмежовує натяк від двозначностей. Випадки мимовільних натяків, які трапляються в дискурсі як відхід від норми, також пояснюються через категорію інтенції, але з точки зору слухача.

10. Інтерпретація натяку завжди відбувається за планом:

1) Il dit X.

2) [En disant X] Il fait allusion а Y.

3) [En disant X et en faisant allusion а Y] Il veut dire Z.

Цей план завжди ускладнений присутністю проміжної ланки Y, яка надає достатнього рівня небуквальності інтенції Z та забезпечує коректність буквальної ілокуції X.

11. Одним із поширених власне мовних засобів натякання є мовленнєвий повтор. Продуктивність цього прийому пояснюється ефектом аномалії, імплікативного потенціалу та економії при нетривіальному повторенні вербальних елементів дискурсу.

12. Аналіз суцільної вибірки вживання терміна allusion у контексті словника арготичної лексики підтверджує статус натяку як мовленнєвої стратегії та ознаку комунікативного ризику як визначальну.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора:

1. Прагматична сутність терміну “натяк” у мовознавстві // Вісник Львівського університету. Серія Іноземні мови.– Львів, 2000. – Випуск 8. - C. 91 – 97.

2. Мовний повтор як стратегія натякання // Вісник Львівського університету. Серія Іноземні мови. – Львів, 2001. – Випуск 9. - С. 157 – 167.

3. Стратегія натякання у дискурсі (на прикладі сучасної французької мови) // Проблеми семантики слова, речення та тексту.– Київ, 2001. – Випуск 6. - С. 247 – 253.

4. Принцип економії в аспекті діахронії // Романістичні дослідження: сучасний стан та перспективи (до 100-річчя романістики у Львівському університеті). – Львів, 1997. – C. 154 – 155.

АНОТАЦІЯ

Хвощевський Р. В. Натяк як мовленнєва стратегія (на матеріалі сучасної французької мови). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 – романські мови. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2002.

Дослідження присвячене визначенню теоретичного статусу та практичних чинників ситуацій натяків (Allusion) у сучасній французькій мові. В роботі стверджується, що сформоване в мові щоденним спілкуванням поняття Allusion позначає небуквальну комунікативну дію, спрямовану на зменшення комунікативного ризику висловлювання. Запропоновано визначення та метод опису фактів натяку як ілокутивних маніпуляцій: мовець використовує “нейтральні” висловлювання для імплікації непрямих мовленнєвих актів з “ризикованою” ілокуцією (critiquer, accuser, menacer тощо). Проаналізовано семантичні типи та складено перелік дієслів натякання. В роботі підкреслюється зв’язок між стратегіями натякання та мовною грою. Функція гри при натяканні є похідною, але її риторичні та прагматичні конотації часто використовуються у дискурсах.

Стратегічний план натяку зумовлений релевантним прагматичним контекстом та алюзивним сигналом, який вказує на потребу пошуку небуквальної інтерпретації. На матеріалі конкретних дискурсів проведено аналіз залучення мовного повтору як засобу реалізації алюзивних стратегій і докладно описано продутивну модель нетривіального модифікованого повтору. Значна увага приділена розрізненню натяків та риторичних прийомів. Способи інтерпретації натяків проілюстровані прикладами.

Ключові слова: натяк, мовленнєва стратегія, комунікативний ризик, непрямий мовленнєвий акт, ілокуція, мовна гра, мовленнєвий повтор, французька мова.

АННОТАЦИЯ

Хвощевский Р. В. Намёк как речевая стратегия (на материале современного французского языка). – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 – романские языки. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2002.

Диссертация посвящена изучению определительных признаков, дискурсивных функций и языковых средств реализации речевой стратегии “намёк” в современном французском языке. В исследовании утверждается, что метаязыковое понятие Allusion обозначает целостное и стабильное речевое событие, относительно часто встречающееся в дискурсах различных типов. По своей сути оно является важной составляющей небуквальной специфики речи (le second degre). Семантика Allusion, а также анализ фактологического материала приводят к определению намёка как речевой стратегии небуквального выражения ряда коммуникативных функций высказывания. В коммуникативном плане намёк соответствует косвенному речевому акту и суть его стратегии заключается в иллокутивной манипуляции: с помощью высказываний с буквальными признаками нейтральной иллокуции говорящий осуществляет