КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БЛАЖИЄВСЬКА МАРИНА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 341.225.5

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО МОРСЬКОГО ПРАВА:

ПРАВОВА ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Висоцький Олександр Федорович,

Міжнародний Соломонів Університет

завідуючий кафедрою міжнародного приватного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

член-кореспондент Академії правових наук України

Буроменський Михайло Всеволодович,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Міністерства освіти України (м. Харків), професор кафедри

міжнародного права та державного права зарубіжних країн

кандидат юридичних наук, доцент

Передерієв Євген Петрович,

Київська державна академія водного транспорту, доцент кафедри правового забезпечення діяльності водного транспорту

Провідна установа: Національний університет внутрішніх справ

Міністерства внутрішніх справ України (м. Харків)

Захист відбудеться “18” квітня 2005 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий “17” березня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гнатовський М.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема імплементації норм міжнародного права (МП) є однією з центральних у теорії міжнародного права, дослідження якої дає можливість глибше розкрити сутність міжнародного права як своєрідної правової системи, з’ясувати механізми взаємодії та взаємовпливу норм міжнародних та внутрішньодержавних правових систем в процесі імплементації та виявити шляхи забезпечення їх узгодження. Звернення до проблем імплементації МП в конкретній сфері правового регулювання – міжнародних морських правовідносинах – зумовлене не лише безперечним загальнотеоретичним та практичним значенням таких досліджень для будь-яких сфер правового регулювання, а й також об’єктивно існуючою специфікою міжнародних морських правовідносин як предмета правового регулювання – їхнім органічним зв’язком із використанням Світового океану і морських просторів, їхнім комплексним та полісистемним характером.

Морська діяльність за самою своєю природою є діяльністю міжнародною, оскільки здійснюється у зв’язку з використанням просторів і ресурсів Світового океану, який є сферою інтересів міжнародного співтовариства в цілому і кожної держави зокрема. У зв’язку із зіткненням інтересів окремих держав і співтовариства держав у цілому в процесі використання просторів і ресурсів Світового океану, зокрема, відкритого моря, гостро постало питання про узгодження таких інтересів правовими засобами, прийняття необхідних міжнародно-правових документів і внесення відповідних змін до внутрішнього законодавства держав. Актуальність зазначених питань підсилюється і подальшим розвитком морської техніки та розширенням судноплавства, геополітичними змінами на планеті, сучасними тенденціями глобалізації, інтернаціоналізації та підсиленням інтеграційних процесів. Крім того, міжнародні морські інтереси стосуються не лише використання морських просторів і ресурсів як таких: прямо чи опосередковано вони неминуче виходять на сухопутні проблеми, на сферу територіального суверенітету держав, потребують при визначенні внутрішньодержавної політики щодо прийняття морських законів збалансованого та зваженого підходу, який би оптимально поєднував та враховував як національні інтереси держав, так і інтереси міжнародного співтовариства в цілому. Отже, стає очевидним, що морська діяльність має здійснюватися виключно в рамках узгодженого між державами обов’язкового для всіх міжнародного правопорядку, належне дотримання якого у великій мірі залежить від ефективної імплементації державами норм міжнародного морського права як на міжнародному, так і на національному рівнях.

Таким чином, актуальним стає окреме глибоке вивчення теоретичних та практичних проблем імплементації норм власне міжнародного морського права з урахуванням саме його специфіки. При цьому, з огляду на складність і комплексність міжнародних морських правовідносин, проблема імплементації норм міжнародного морського права має вивчатися як окреме питання, так і в контексті інших, пов’язаних з ним актуальних проблем МП, міжнародного морського права та внутрішнього права України. До них належать, зокрема, питання правової природи і змісту сучасного міжнародного морського права, морської правосуб’єктності України, її правоздатності і дієздатності в цій сфері, питання територіальної цілісності її морських просторів і низка інших актуальних питань, пов’язаних із реформуванням морського законодавства України в контексті сучасних інтеграційних процесів. Крім того, через насиченість нормативних актів міжнародних морських організацій, а також угод щодо забезпечення безпеки мореплавства і захисту від забруднення морського середовища технічними нормами, по суті, адресованими безпосередньо виконавцям – фізичним та юридичним особам держави, актуального практичного значення набуває питання про пряме застосування норм міжнародних договорів і конвенцій у внутрішньому правопорядку держави.

Загальнотеоретичні та методологічні засади імплементації норм МП активно досліджувалися відомими вітчизняними та іноземними вченими. Так, до цієї проблеми зверталися Є. М. Аметистов, І. П. Бліщенко, М. В. Буроменський, В. Г. Буткевич, В. А. Василенко, А. С. Гавердовський, В. Н. Денисов, В. Н. Дурденевський, В. І. Євінтов, О. В. Задорожній, Г. В. Ігнатенко, Ф. І. Кожевніков, Є. А. Коровін, А. М. Ладиженський, Д. Б. Левін, І. І. Лукашук, Л. А. Лунц, М. М. Мінасян, М. В. Миронов, В. В. Мицик, Р. А. Мюллерсон, Т. М. Нешатаєва, А. М. Талалаєв, Г. І. Тункін, Є. Т. Усенко, М. А. Ушаков, С. В. Черниченко, В. М. Шуршалов та ін. Проблема імплементації власне міжнародного морського права розглядається в роботах з морського права загального характеру, зокрема у працях Г. А. Анцелевича, М. О. Баймуратова, О. О. Балобанова, С. С. Бойцова, П. П. Виноградова, О. Ф. Висоцького, А. А. Волкова, В. В. Демиденка, Ю. Х. Джавада та А. К. Жудро, Є. В. Додіна, А. С. Зоріна, Г. Г. Іванова, А. Л. Іщенка, А. Д. Кейліна, А. Л. Колодкіна, М. І. Лазарєва, А. Л. Маковського, В. Ф. Мешери, А. П. Мовчана, С. В. Молодцова, С. С. Переверзєва, Є. П. Передерієва, В. М. Прусса, В. А. Селезньова, В. В. Серафімова, О. М. Шемякіна, О. А. Щипцова та ін.

Загальнотеоретичні дослідження в цій сфері, безперечно, є суттєвим внеском у наукову розробку цього питання. В той же час донині й у вітчизняній, і в іноземній літературі з морського права були відсутні публікації монографічного плану, спеціально присвячені проблемі імплементації норм міжнародного морського права.

Отже, актуальність дисертаційного дослідження визначається необхідністю заповнення цієї прогалини і зосередження уваги на дослідженні актуальних теоретичних і практичних питань імплементації норм міжнародного морського права, зокрема у внутрішнє законодавство України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках загальної теми “Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір” (№ БФ048-01), яку розробляє кафедра міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, планового дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародно-правові основи зміцнення державності України” (№ ), Комплексної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних і економічних основ Української Держави” (№ ).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу доктрини і практики правового регулювання міжнародних морських відносин з’ясувати теоретико-методологічні особливості імплементації норм міжнародного морського права, а також теоретичні та практичні питання, пов’язані з імплементацію зазначених норм у внутрішнє законодавство України.

Відповідно до мети в дисертації сформульовано та реалізовано такі завдання:

- узагальнити теорії співвідношення міжнародного і внутрішнього права (ВП) та теорії приведення в дію норм МП в рамках внутрішньодержавного правопорядку в контексті специфіки норм міжнародного морського права, розкрити проблеми взаємодії міжнародного та національного права в цій сфері;

- з’ясувати правову природу морського права та, зважаючи на неї, визначити методологічну основу імплементації норм міжнародного морського права;

- дослідити та оцінити ефективність створеного в Україні конституційного механізму імплементації норм міжнародного морського права у внутрішнє законодавство;

- показати участь України у системі багатосторонніх, регіональних та двосторонніх договорів в морській сфері, з’ясувати їх місце у ВП України, визначити заходи, необхідні для імплементації їх норм, та проаналізувати імплементацію зазначених норм в систему законодавства України;

- розробити рекомендації і пропозиції щодо подальшого реформування морського законодавства України в світлі вимог міжнародного морського права та стратегічного курсу України на інтеграцію правової системи держави до європейського та загальносвітового правового простору;

- в контексті імплементації норм міжнародного морського права розкрити актуальні теоретичні і практичні проблеми, що виникають в зв’язку з визначенням правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки.

Об’єктом дисертаційного дослідження є правовідносини у сфері імплементації норм міжнародного морського права у національну правову систему України.

Предметом дослідження є міжнародно-правові акти у сфері міжнародної морської діяльності, головним чином Конвенція ООН з морського права 1982 року, а також національно-правові акти України, які містять норми, що регламентують основи та порядок імплементації норм міжнародного морського права та взаємодію системи права України з системою міжнародного морського права під час такої імплементації.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження побудоване на принципі методологічного плюралізму, відповідно до якого при аналізі проблематики імплементації норм міжнародного морського права використано широкий спектр наукових методів і підходів. Методологічною основою роботи є загально філософський діалектичний метод, за допомогою якого морське право пізнається як мінлива полісистемна структура. Історичний метод використано при дослідженні історії формування теорій співвідношення МП і ВП, теорій приведення в дію норм МП в рамках внутрішньодержавного правопорядку, а також історії становлення правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки. За допомогою порівняльно-правового методу встановлено специфіку норм міжнародного морського права, яка визначає особливості їх імплементації. За допомогою формально-юридичного методу проаналізовано зміст міжнародно-правових актів в морській сфері та здійснено дослідження їх імплементації до національного законодавства України. Метод системного аналізу дозволив виділити основні недоліки створеного в Україні механізму імплементації норм міжнародного морського права, розкрити в контексті імплементації норм міжнародного морського права актуальні теоретичні та практичні проблеми, що виникають в зв’язку з визначенням правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки. На основі методу системного аналізу та методу прогнозування розроблено рекомендації та пропозиції щодо подальшого реформування морського законодавства України. В роботі використані також логічний та інші спеціальні методи наукового дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці в нових геополітичних умовах і на основі системного підходу проведено дослідження проблеми імплементації норм міжнародного морського права і пов’язаних з нею актуальних теоретичних і практичних питань. Основні наукові положення, у яких найбільшою мірою відображено новизну дослідження, зводяться до такого:

1. З’ясовано, що зважаючи на специфічні риси міжнародних морських правовідносин та норм міжнародного морського права ефективна імплементація останніх може здійснюватися лише при системному поєднанні міжнародно-правових та національно-правових імплементаційних заходів.

2. Показано, що методологічною основою імплементації норм міжнародного морського права є авторське розуміння морського права в широкому сенсі як полісистемної структури.

3. Визначено, що Конвенція ООН з морського права 1982 р. є ключовим (і певною мірою системоутворюючим) елементом морського права як полісистемної структури, тому що не лише вимагає адаптації національних систем права до своїх вимог і стандартів, а через таку адаптацію призводить і до певної гармонізації правових норм різних національних систем права (та правових систем) між собою.

4. Встановлено, що в Україні на конституційному рівні ще не створено належної правової основи для забезпечення виконання Україною своїх міжнародно-правових зобов’язань. Основними недоліками існуючого правового регулювання є: відсутність закріплення на конституційному рівні примату МП над ВП як правової передумови для забезпечення дотримання Україною принципу pacta sunt servanda; відсутність чітко визначеної ієрархії норм МП та ВП; невизначеність місця міжнародних договорів, що не потребують згоди парламенту на їх обов’язковість, а також звичаєвих міжнародно-правових норм та рішень міжнародних судів в системі національного законодавства України.

5. Встановлено, що імплементація Україною норм міжнародного морського права на національному рівні має цілий ряд системних недоліків, обумовлених, головним чином, відсутністю нормативно-визначеної концептуальної основи імплементації норм міжнародного морського права та морської політики держави та вузьковідомчим підходом до правового регулювання міжнародних морських відносин.

6. Визначено, що методологічну основу розробки національного морського законодавства України повинна скласти обґрунтована в дисертації концепція морського права як полісистемної структури; при цьому, імплементація норм міжнародного морського права в національне законодавство України повинна розумітися широко, не обмежуватися питаннями, які відносяться безпосередньо до морської діяльності, а охоплювати всі владні й управлінські структури держави, діяльність яких може впливати на ступінь ефективності регламентації морської діяльності.

7. Показано, що практика розгляду питань правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки збагачує зміст теоретичних положень МП в частині морської правосуб’єктності, суверенітету над морською територією, правонаступництва, непорушності кордонів, правового статусу і режиму окремих морських просторів тощо, що водночас дає змогу глибше подивитися на проблеми подальшого розвитку внутрішнього морського законодавства України в контексті імплементації відповідних норм міжнародного морського права.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження сприяє подальшому поглибленому розумінню та вивченню механізму імплементації норм міжнародного морського права в нових геополітичних умовах і з позицій полісистемного характеру морського права.

Отримані дисертантом результати можуть бути використані в процесі вдосконалення законодавства України (зокрема, Кодексу торговельного мореплавства України, Водного кодексу України, Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закону України “Про тваринний світ” тощо) та підзаконних нормативних актів, а також у процесі подальших досліджень у сфері морського та міжнародного права, механізмів правового регулювання морських відносин та імплементації норм міжнародного морського права. Автором розроблено проект Закону України “Про затвердження концептуальних основ імплементації норм міжнародного морського права у національне законодавство України”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднено в доповідях на науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (24-25 квітня 2003 року, Київ), міжнародній конференції “30th Pacem in Maribus. A Year after Johannesburg. Ocean Governance and Sustainable Development: Ocean and Coasts – a Glimpse into the Future” (27-30 жовтня 2003, Київ), міжнародній конференції з правових проблем Каспію, Азовського басейну і багатоцільового використання морських просторів (2-5 грудня 2003 року, Москва), науково-практичній конференції студентів, аспірантів, молодих вчених та викладачів “Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського союзу” (25 травня 2004 року, Київ), конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (14 жовтня 2004 року, Київ). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження використано при правовій оцінці міжнародно-правових домовленостей України і Росії з питань делімітації Азово-Керченської акваторії в засобах масової інформації (газета “Дзеркало тижня” № 7 (432), 22-28 лютого 2003 року).

Публікації. Основні положення дисертації відображені автором у чотирьох наукових статтях та тезах трьох виступів на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків, додатку (проекту Закону України “Про затвердження концептуальних основ імплементації норм міжнародного морського права у національне законодавство України”), списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 223 сторінки, у тому числі 2 сторінки додатку, 24 сторінки – список використаних джерел (283 джерела).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації і рівень її розробки, визначається її мета і завдання, дається характеристика методів, використаних автором, формулюється наукова новизна і викладаються основні положення, які виносяться на захист, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, розкривається наукове і практичне значення отриманих результатів, а також рівень їх апробації.

У першому розділі “Імплементація норм міжнародного морського права як теоретична проблема” розкривається специфіка норм міжнародного морського права як детермінанта їх імплементації, висвітлюються сучасні концепції співвідношення міжнародного і національного права як теоретична основа імплементації, обґрунтовується полісистемність морського права як методологічна основа імплементації норм міжнародного морського права.

Для системи принципів і норм, покликаних регулювати відносини, що складаються в процесі використання ресурсів Світового океану і морського дна, характерним є значна різноманітність, складність і розгалуженість, що створює необхідність в комплексному теоретичному осмисленні питань його імплементації. Так, серед норм міжнародного морського права зустрічаються практично всі види норм, виділені в теорії міжнародного права: загальні, програмні, спеціальні; універсальні, регіональні, локальні та партикулярні; імперативні, диспозитивні та рекомендаційні; зобов’язуючі, забороняючі та норми дозволу; регулятивно-охоронні; процесуальні тощо.

Іншою особливістю міжнародного морського права є наявність, з одного боку, єдиного кодифікаційного документу – Конвенції ООН з морського права 1982 р., що стосується практично всіх видів морської діяльності, а з іншого – розвиток положень цієї конвенції у величезній кількості інших міжнародно-правових актів у сфері регулювання морської діяльності та національно-правових актах держав, що разом утворили собою єдину систему норм. Отже питання імплементації норм міжнародного морського права повинні розглядатися комплексно, з врахуванням зазначеної системності. Крім того, слід враховувати, що Конвенція ООН з морського права 1982 р. приймалася на основі пакетного підходу, отже, цілей правового регулювання, яке покликана здійснити Конвенція, та прийняті на її підставі нормативно-правові акти, можна досягти лише при збереженні цієї “пакетності” і в процесі імплементації.

Специфікою міжнародного морського права, яка безпосередньо впливає на його імплементацію, є те, що воно поступово стає загально планетарним, таким, що відповідає інтересам вирішення глобальних проблем людства, гострота яких у сучасній цивілізації постійно зростає. Це значно підвищує роль міжнародного механізму імплементації, значенню якого в порівнянні з національним механізмом імплементації в науковій літературі загальнотеоретичного характеру приділено недостатньо уваги. З іншого боку, норми міжнародного морського права, зокрема Конвенції ООН з морського права 1982 р., передбачають обов’язок держав здійснювати імплементацію як на міжнародному, так і на національному рівні одночасно, що знову ставить на порядок денний питання про співвідношення систем міжнародного та внутрішнього права, історія розвитку та сучасний стан якого детально висвітлено в дисертації.

Проведений аналіз існуючих теоретичних підходів до проблеми приведення в дію норм міжнародного права в рамках внутрішньодержавного правопорядку дає підстави вважати, що теорія імплементації, порівняно з теорією трансформації, видається теоретично більш обґрунтованою і такою, що точніше відображує практику держав у сфері виконання міжнародних обов’язків, адже обгрунтованіше пояснює природу заходів на міжнародному та національному рівні, вжиття яких необхідне для забезпечення виконання міжнародно-правових зобов’язань держав як суб’єктів міжнародного права, та процес взаємодії МП і ВП в ході імплементації.

В дисертації показується, що чинником, який обумовлює стратегію та напрямки побудови механізму імплементації, є специфічний характер морського права як особливої системи правового регулювання, детермінований перш за все специфічними рисами міжнародних морських правовідносин. Особливості цих відносин як відносин, що виникають в процесі використання ресурсів Світового океану, у великій мірі обумовлені особливістю предмету, стосовно якого вони виникають – Світового океану. Зв’язок зі Світовим океаном зумовлює міжнародний характер морських суспільних відносин та формує їх системність. Крім того, по своїй суті основна частина морських відносин носить господарський характер, внаслідок чого знаходиться під безпосереднім впливом тенденцій, які відбуваються в світовій економіці та національних економіках держав. Відбувається глобалізація міжнародних морських відносин, обумовлена глобалізацією світової економіки та винятковою роллю Світового океану як важливого джерела живих і неживих ресурсів, необхідних для існування всього людства, внаслідок чого сформувалося загальне розуміння того, що подальша експлуатація ресурсів Світового океану можлива лише при узгодженні інтересів всіх учасників міжнародних морських відносин та глобальної координації їх діяльності. Зазначені тенденції в розвитку міжнародних морських відносин зумовлюють зміну й міжнародної нормативної системи, яка їх регулює: відзначаються тенденції до універсалізації багатьох норм міжнародного морського права з одночасним залученням до міжнародного регулювання національних правових систем; формуються зачатки глобальної правової системи, зокрема в сфері морегосподарської діяльності, відбувається глобалізація міжнародного морського права.

На підставі теоретичного аналізу терміну правовідношення, а також через призму таких його елементів, як зміст, об’єкт і суб’єкти, розкривається комплексність міжнародних морських правовідносин. Так, за змістом виділено міжнародні морські правовідносини, що виникають у зв’язку з морським транспортом, користуванням біологічними та мінерально-сировинними ресурсами Світового океану, охороною морського середовища від забруднення, науково-дослідною діяльністю у Світовому океані, з військовою діяльністю у Світовому океані, розв’язанням морських конфліктів, працею моряків, боротьбою проти піратства на морі тощо. Комплексність міжнародних морських відносин розкривається і через коло суб’єктів зазначених відносин, серед яких можна виділити держави (які можуть виступати як в публічній, так і в приватній якості), міжнародні міжурядові та неурядові організації, транснаціональні корпорації, юридичні особи різних форм власності і різної державної приналежності, індивіди, інші суб’єкти зі змішаним статусом (зокрема, Підприємство), морські судна. Крім того, показується, що в силу комплексності міжнародних морських правовідносин система їх правового регулювання охоплює норми різних систем права, серед яких різні галузі та інститути міжнародного права, національного права. При цьому зазначене комплексне регулювання здійснюється як в горизонтальному вимірі (різними галузями однієї системи), так і у вертикальному (різними галузями різних систем).

Наявність системи комплексних відносин викликає питання про наявність та природу системи норм, що регулюють ці відносини, для позначення якої в науковій літературі існують такі терміни, як “морське право”, “міжнародне морське право” тощо, у використанні та розумінні яких немає єдності. Аналіз існуючих теоретичних підходів до визначення та правової кваліфікації категорій морського права та міжнародного морського права показує, що в основі таких підходів лежить галузевий принцип: відмежування системи норм за такими критеріями, як предмет і метод правового регулювання. В той же час, дослідники звертають увагу на те, що системи норм, які регулюють міжнародні морські відносини, мають ті чи інші риси комплексності в силу значної складності та різноманітності врегульованих цими нормами відносин. Така комплексність, очевидно, змушує деяких дослідників звертатися до такої категорії, як комплексні галузі для відображення всієї складності та різноманітності системи правового регулювання міжнародних морських відносин. Однак навіть категорія “комплексна галузь” не здатна відобразити всю складність правової природи норм морського права, адже, по-перше, ця категорія є штучною, бо сама заперечує теоретичні основи для побудови галузей (оскільки комплексна галузь поєднує в собі норми різних галузей, вона не може характеризуватися єдністю метода як критерію для побудови галузі). Крім того, комплексна галузь як категорія не здатна (в силу теоретичних основ розуміння галузі) врахувати всі міжсистемні (а не лише міжгалузеві) зв’язки, які виникають між нормами системи правового регулювання міжнародних морських відносин.

Таким чином, стає очевидною неадекватність традиційних галузевих підходів (в тому числі комплексних галузей) до вивчення питань правової регламентації міжнародних морських відносин, оскільки їх інструментарій відстає від темпів фактичного розвитку правовідносин і їх систем і не може запропонувати адекватної оцінки явищ.

Основним критерієм для виділення в окрему систему комплексу норм, які регулюють міжнародні морські відносини, повинен виступати зміст зазначених відносин. Виділена таким чином система норм не може вважатися ні галуззю, ні комплексною галуззю, оскільки буде порушувати прийняті підходи до її формування. В той же час, заперечити існування комплексу норм, об’єднаних в систему за критерієм предмету правового регулювання, означає заперечити фактичний стан речей, на який починають звертати увагу все більше науковців.

З огляду на це, зроблено висновок, що морське право як система правового регулювання міжнародних морських відносин являє собою полісистемну структуру правового регулювання, яка, по-перше, складається з уже сформованих систем, а по-друге, сама набуває рис системи, в якій системи-складові становлять її елементи. Ця система формується, перш за все, через такий фактор, як предмет правого регулювання. Полісистемна структура правового регулювання морських відносин не є галуззю в традиційному розумінні останньої: ні моносистемною, ні комплексною. Полісистемна структура правового регулювання охоплює як свої елементи низку галузей міжнародного права, як публічного, так і приватного (перш за все міжнародне морське право, а також міжгалузеві інститути та інші галузі, норми яких здійснюють правове регулювання морських відносин), ряд галузей та інститутів внутрішньодержавного права, а також норми lex mercatoria. При цьому елементи полісистемної структури зберігають свої характеристики окремих систем; включення їх до складу полісистемної структури жодним чином не заперечує їх існування як окремих галузей і жодним чином не підриває відповідних основ теорії права. Виявлення та вивчення полісистемного характеру морського права як структури правового регулювання має велике значення не лише для цілей наукового викладення дисципліни морського права, але й повинно враховуватися як методологічна основа при побудові механізмів імплементації норм міжнародного морського права як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні.

У другому розділі „Імплементація норм міжнародного морського права у внутрішнє законодавство України” досліджується створений в Україні конституційний механізм імплементації норм міжнародного морського права, участь України в основних міжнародних договорах щодо різних видів морської діяльності та імплементація норм таких договорів у внутрішнє законодавство України, проводиться аналіз перспектив та тенденцій розвитку морського законодавства України, розкриваються актуальні теоретичні і практичні проблеми, що виникають в контексті визначення правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки.

На конституційному рівні в Україні створено загальну правову основу для імплементації МП, що, безумовно, є великим надбанням української правової системи. Втім, такій правовій основі властивий цілий ряд недоліків: відсутність закріплення на конституційному рівні примату МП над внутрішнім правом як правової передумови для забезпечення дотримання Україною принципу pacta sunt servanda; відсутність чітко визначеної ієрархії норм МП та ВП, що створює проблеми у правозастосуванні у разі виникнення суперечностей між нормами МП і ВП; чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, зроблено частиною національного законодавства, а не права, як це доречно було зробити; недостатньо чітка визначеність моменту, з якого міжнародний договір стає частиною національного законодавства, що призводить до помилок у правозастосуванні; відсутність системи належного інформування суб’єктів ВП України про набрання міжнародними договорами чинності для України та офіційного оприлюднення міжнародних договорів; не визначено місце міжнародних договорів, що не потребують згоди парламенту на їх обов’язковість, а також звичаєвих міжнародно-правових норм та рішень міжнародних судів в системі національного законодавства України; в період з 28 червня 1996 року по 12 липня 2000 року при вираженні згоди на обов’язковість для України міжнародних договорів порушувався порядок набрання чинності законами України про ратифікацію, що може призвести до невизнання відповідних міжнародних договорів частиною внутрішнього законодавства України.

Отже, можна констатувати, що в Україні на конституційному рівні ще не створено ефективного імплементаційного механізму, потрібного для забезпечення виконання нею своїх міжнародно-правових зобов’язань. За таких умов імплементаційний процес може ускладнюватися, потрапляти в залежність від дій конкретних посадових осіб, суддів тощо, правосвідомість яких не завжди досягає рівня, належного для забезпечення дотримання принципу pacta sunt servanda. Тому вирішення проблеми забезпечення реалізації в Україні обов’язкових для неї міжнародно-правових норм під силу лише правовій системі в цілому як системі не тільки нормативних складових, а й таких елементів, як правосвідомість, законність тощо, за умови їхньої розвинутості та внутрішньої узгодженості.

Аналіз питань імплементації проводиться не відірвано, а в контексті інших теоретико-практичних питань морського права, серед яких в світлі становлення України як незалежної держави та розширення її діяльності щодо використання морських просторів і ресурсів слід виділити проблему міжнародної морської правосуб’єктності України. В дисертації показано, що останнім часом в науковій літературі (М. І. Лазарев) робляться безпідставні спроби при розгляді питань міжнародної морської правосуб’єктності держави розділяти правоздатність та дієздатність, а останню розуміти, як “фактичну діяльність держави у реалізації її правоздатності на морі”. Зроблено висновок, що Україна у морських правовідносинах, як, природно, і в усіх інших сферах правовідносин, має однакові з усіма іншими державами права та обов’язки, що випливають з її статусу як суб’єкта МП.

Однією із форм реалізації міжнародної правосуб’єктності є участь держави в міжнародних договорах. В дисертації зроблено детальний аналіз системи багатосторонніх, регіональних та двосторонніх міжнародних договорів та участі у них України у таких сферах, як торговельне мореплавство, забезпечення безпеки мореплавства, користування та управління живими ресурсами Світового океану, охорона навколишнього середовища тощо. Україна є учасницею широкого кола міжнародно-правових договорів у зазначених сферах; в той же час, ще існує чимала кількість міжнародно-правових документів, до яких Україні слід приєднатися. В дисертації також детально проаналізовано, які саме обов’язкові для України міжнародні договори стали частиною національного законодавства, а які – ні; норми яких із зазначених договорів є самовиконуваними, а для імплементації яких потрібне прийняття окремих внутрішніх нормативно-правових актів; детально проаналізовано рівень імплементації основних норм зазначених договорів до національного законодавства України.

При аналізі імплементації норм в сфері торговельного мореплавства, зокрема, звертається увага на необхідність гармонізації українського законодавства із законодавством, що існує в рамках європейського правового простору в морській сфері, зокрема в сфері здійснення контролю за безпекою мореплавства державою порту. При аналізі правового регулювання питань користування і управління живими ресурсами Світового океану показано, що на рівні та способи імплементації норм міжнародного морського права безпосередньо впливає зміст таких категорій, як замкнені та напівзамкнені моря, виключна економічна зона. Так, зважаючи на географічні особливості Чорного моря, виникає необхідність здійснення, крім внутрішньо-правової імплементації норм міжнародного морського права, ще й регіональної міжнародно-правової імплементації її норм, в зв’язку з чим висловлюється необхідність прийняття всеохоплюючої конвенції, що регулювала б діяльність причорноморських держав з використання ресурсів Чорного моря.

На підставі детального аналізу українського законодавства у зазначених вище сферах морської діяльності в дисертації робиться висновок про те, що стан імплементації норм міжнародного морського права у внутрішнє законодавство України є недостатнім, в зв’язку з чим вносяться конкретні пропозиції щодо приведення норм національного законодавства у відповідність до вимог міжнародного морського права. Зокрема, зазначається, що удосконалення потребують як базові закони (Кодекс торговельного мореплавства України, Водний кодекс України, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закон України “Про тваринний світ” тощо), так і цілий ряд підзаконних нормативних актів. Крім необхідності внесення окремих змін до ряду внутрішніх нормативно-правових актів, окремо звертається увага на необхідність розробки науково обґрунтованої стратегії розвитку державно-правової системи, системи законодавства, морської політики України, а також прийняття концепції імплементації та нормотворення в морській сфері. В цьому зв’язку автором розроблено проект Закону України “Про затвердження концептуальних основ імплементації норм міжнародного морського права у національне законодавство України”, який є додатком до дисертаційного дослідження.

У контексті імплементації норм міжнародного морського права в дисертації проаналізовано актуальні теоретичні і практичні питання сучасного морського права, які виникають у зв’язку з визначенням правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки. Робиться висновок про те, територіально Україна існує в межах колишніх адміністративних кордонів УРСР, і жодна з держав, у тому числі й Росія, не має правових підстав оспорювати законність територіальної цілісності України в межах існуючих кордонів чи висувати будь-які територіальні претензії до України. Практика розгляду питань правового статусу й режиму Азовського моря та Керченської протоки збагачує зміст теоретичних положень МП в частині морської правосуб’єктності, суверенітету над морською територією, правонаступництва, непорушності кордонів, правового статусу й режиму окремих морських просторів, способів їх делімітації тощо. Водночас вона дає змогу глибше подивитися на проблеми подальшого розвитку національного законодавства України в контексті сучасних геополітичних змін та реалій міжнародних морських правовідносин.

У ВИСНОВКАХ узагальнюються результати дослідження, формулюються основні наукові положення, що становлять зміст дисертації. У дисертації вперше у вітчизняній науці в нових геополітичних умовах і на основі розуміння морського права в якості полісистемної структури проаналізовано теоретичні проблеми імплементації норм міжнародного морського права та практику України у цій сфері.

1. Специфічні риси міжнародних морських відносин визначають специфічний характер міжнародного морського права, який, в свою чергу, обумовлює стратегію та напрямки побудови механізму імплементації його норм.

2. В сучасних умовах глобалізації та інтернаціоналізації морська діяльність може здійснюватися виключно в рамках узгодженого між державами обов’язкового для всіх міжнародного правопорядку, що значно підвищує роль міжнародного механізму імплементації норм міжнародного морського права. Разом з тим більшість норм Конвенції ООН з морського права 1982 р. є несамовиконуваними, що обумовлює необхідність прийняття державами цілої низки національно-правових актів для забезпечення виконання їх міжнародно-правових зобов’язань. За таких умов ефективна імплементація норм міжнародного морського права може здійснюватися лише при системному поєднанні міжнародно-правових та національно-правових імплементаційних заходів.

3. Морське право в широкому сенсі є полісистемною структурою правового регулювання, яка, по-перше, складається з вже сформованих систем, а по-друге, сама набуває риси системи, в якій системи-складові становлять її елементи. Ця система формується, перш за все, через такий критерій, як предмет правового регулювання, і охоплює норми міжнародного морського права, внутрішньодержавного права, та норми lex mercatoria. Виявлення та вивчення полісистемного характеру морського права як структури правового регулювання має велике значення в методологічному плані, адже передбачає комплексний багатосистемний підхід до його наукового дослідження і вирішення всіх політико-правових питань, які виникають у процесі такого регулювання, в першу чергу питань імплементації норм міжнародного морського права.

4. Конвенція ООН з морського права 1982 р. є ключовим (і певною мірою системоутворюючим) елементом морського права як полісистемної структури, тому що не лише вимагає адаптації національних систем права до своїх вимог і стандартів, а через таку адаптацію призводить і до певної гармонізації правових норм різних національних систем права (та правових систем) між собою. Здійснюючи імплементацію, тобто вживаючи національно-правові та організаційні заходи, державі доцільно не лише приводити систему права у відповідність з нормами міжнародного морського права, а й гармонізувати його з морським правом інших держав, принаймні географічних сусідів, з якими є “спільне” море.

5. Правова основа, створена в Україні на конституційному рівні для виконання Україною її міжнародно-правових зобов’язань, вимагає вдосконалення. Так, в Конституції України не закріплено примат МП над ВП як правову передумову для забезпечення дотримання Україною принципу pacta sunt servanda; відсутня чітко визначена ієрархія норм МП та ВП; невизначено місце міжнародних договорів, що не потребують згоди парламенту на їх обов’язковість, а також звичаєвих міжнародно-правових норм та рішень міжнародних судів в системі національного законодавства України тощо.

6. Відсутність в Україні нормативно-визначеної концептуальної основи імплементації норм міжнародного морського права та морської політики держави, а також вузьковідомчий підхід до правового регулювання міжнародних морських відносин обумовлює існування системних недоліків національно-правового механізму імплементації, створеного в Україні, які можна подолати шляхом реформування як системи нормативних засобів, так і системи державно-владних інститутів, залучених до процесу імплементації на всіх рівнях.

7. Обґрунтована в дисертації концепція морського права як полісистемної структури повинна скласти методологічну основу розробки національного морського законодавства України; при цьому імплементація норм міжнародного морського права у національне законодавство повинна розумітися широко, не обмежуватися питаннями, які відносяться безпосередньо до морської діяльності, а охоплювати всі владні й управлінські структури держави, діяльність яких може впливати на ступінь ефективності регламентації морської діяльності.

8. В процесі імплементації норм міжнародного морського права у внутрішнє законодавство України потрібно брати до уваги нові тенденції в розумінні співвідношення правоздатності і дієздатності держави, меж суверенітету держави, правового статусу та режиму морських просторів тощо. В цьому світлі важливою є практика розгляду питань правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки, яка збагачує зміст теоретичних положень МП в частині морської правосуб’єктності, суверенітету над морською територією, правонаступництва, непорушності кордонів, правового статусу і режиму окремих морських просторів тощо, що водночас дає змогу глибше подивитися на проблеми подальшого розвитку внутрішнього морського законодавства України в контексті імплементації відповідних норм міжнародного морського права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1) Блажиєвська М. В. До проблеми співвідношення міжнародного права та національного права України // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002. – Вип. . – Ч. ІІ. – С. .

2) Блажиєвська М. В. Полісистемність морського права як методологічна основа імплементації його норм // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003. – Вип. 41. – Ч. ІІ. – С. .

3) Блажиєвська М. В. Імплементація норм міжнародного морського права щодо мореплавства // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003. – Вип. . – Ч. І. – С. .

4) Блажиєвська М. В. Теоретичні та практичні аспекти визначення правового статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки // Український часопис міжнародного права. – 2004.