Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Коваленко Тетяна Олександрівна

УДК 349.42:631.115.6(477)

Правові аспекти реструктуризації

недержавних сільськогосподарських підприємств

Спеціальність: 12.00.06 земельне право; аграрне право;

екологічне право;

природоресурсове право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі трудового, земельного

і екологічного права юридичного факультету Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент

Носік Володимир Васильович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри трудового, земельного і екологічного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік

Академії правових наук України

Янчук Василь Зіновійович, Київський національний

аграрний університет,

завідувач кафедри аграрного, земельного

та екологічного права;

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Семчик Віталій Іванович, Інститут держави і права

імені В.М.Корецького НАН України, головний науковий співробітник

Провідна установа

Одеська національна юридична академія, кафедра аграрного,

земельного та екологічного права.

Захист відбудеться “21” травня 2002 року о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, в ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “17” квітня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук, доцент Боднар Тетяна Валеріївна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Одним із основних напрямів державної політики щодо розвитку сільського господарства є реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств (далі – сільгосппідприємств), спрямована на зміну суті і характеру земельних, майнових, управлінських, трудових та інших суспільних відносин у аграрному секторі економіки України. Відповідно до Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року № 1529/99 Офіційний вісник України. – 1999. - № 49. – Ст. 11. у стислі строки по всій Україні майже всі колективні та інші недержавні сільськогосподарські підприємства, засновані на колективній формі власності, були перетворені у різноманітні аграрно-правові форми на основі паювання землі і майна. Так, із 11393 недержавних сільгосппідприємств було створено 2966 приватних (приватно-орендних) підприємств, 6047 товариств з обмеженою відповідальністю, 551 акціонерне товариство, 3263 сільськогосподарських кооперативів, 1212 селянських (фермерських) господарств та інші суб’єкти господарювання Даниленко А.С. Людина на землі перш за все // Юридичний вісник України. – 2000. – 21-27 вересня..

Водночас у процесі реформування аграрного сектора економіки виникли проблеми, пов’язані з правовими підставами і порядком реструктуризації сільгосппідприємств, визначенням правового становища новоутворених суб’єктів аграрного підприємництва, правового режиму їх земель і майна, реалізацією права на земельну частку (пай), на майновий пай. Практично не вирішеними залишаються питання зайнятості колишніх працівників та членів недержавних сільськогосподарських підприємств. Крім того, поспішне здійснення реформування в аграрному секторі економіки у ряді господарств супроводжувалось порушенням вимог чинного законодавства при вирішенні питань, пов’язаних із паюванням землі і майна, укладенням угод на оренду землі та розрахунками за її оренду, раціональним використанням землі.

Наявність цих та інших проблем зумовлена недосконалістю чинного аграрного і земельного законодавства, відсутністю спеціального закону щодо реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств, наявністю великої кількості відомчих нормативно-правових актів, які в більшості своїй мають рекомендаційний характер, недосконалістю локальних правових актів, на підставі яких здійснювалось реформування у сільському господарстві.

В юридичній науці дослідження правових питань реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності в Україні практично не проводились. Наявні окремі публікації у різних виданнях висвітлюють лише окремі аспекти цих процесів без комплексного підходу до з’ясування суті реструктуризації у сільському господарстві. Відсутність науково-теоретичних досліджень з правових питань реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств суттєво впливає на якість законодавчого забезпечення реалізації прав громадян, юридичних осіб у сфері сільськогосподарського виробництва. Недостатня науково-теоретична розробка правових аспектів реструктуризації сільгосппідприємств недержавної форми власності, наявність значних недоліків та прогалин у правовому забезпеченні реструктуризації як одного із напрямків аграрної реформи обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної роботи по бюджетній темі № 97116 “Дослідження державно-правового механізму забезпечення аграрної, земельної реформи і одержання екологічно безпечної сільськогосподарської продукції” (№ державної реєстрації 0197U003329), яка виконувалась на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор дисертації особисто підготувала розділ до проекту Аграрного кодексу України “Особливості правового регулювання реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств”.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи – провести науково-теоретичний аналіз правових аспектів реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств і на цій основі сформулювати наукові висновки і внести конкретні пропозиції з удосконалення законодавства у сфері реформування аграрного сектора економіки України.

Виходячи з мети дослідження, його задачами є ґрунтовне вивчення загальнотеоретичної, спеціально-юридичної, економічної та історичної літератури з обраної теми дослідження, узагальнення практики реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств, а також аналіз стану нормативно-правового забезпечення реформування правовідносин в підприємствах у процесі їх реструктуризації, визначення правової природи таких понять, як реструктуризація недержавних сільгосппідприємств, земельна частка (пай), право на земельну частку (пай), майновий пай, право на майновий пай, договір оренди земельної частки (паю), формулювання пропозицій з вдосконалення нормативно-правового забезпечення реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є правовідносини, які складаються у зв’язку із реструктуризацією недержавних сільськогосподарських підприємств і потребують належного правового регулювання.

Предметом дослідження є реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств як правова категорія, правовий режим майна, земель та зайнятості у процесі реструктуризації, основні способи реструктуризації та організаційно-правові форми створених в результаті реструктуризації суб’єктів аграрного підприємництва. Предметом дослідження також є законодавчі акти, зокрема Конституція України, закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, положення, рекомендації органів державної виконавчої влади, які регулюють реформування внутрішніх і зовнішніх відносин та реорганізацію (ліквідацію) сільгосппідприємств, практика їх застосування, наукові дослідження з проблем здійснення реструктуризації сільськогосподарських підприємств як складової аграрної реформи.

Методи дослідження. Дослідження проведено на основі таких методів наукового пізнання, як історичний, структурно-функціональний, формально-логічний, системного аналізу і синтезу. Історичний метод покладений в основу висвітлення особливостей зміни відносин власності на майно та землю у процесі реструктуризації недержавних сільгосппідприємств, структурно-функціональний метод застосовувався при визначенні складових елементів реструктуризації підприємств як комплексного явища, дослідженні етапів реформування відносин власності на землю та майно у процесі реструктуризації. За допомогою формально-логічного методу в роботі сформульовані визначення реструктуризації сільгосппідприємств недержавної форми власності як правової категорії, реформування відносин власності на майно та землю, земельної частки (паю), права на земельну частку (пай), майнового паю, права на майновий пай. Методи системного аналізу та синтезу були використані при дослідженні реструктуризації сільгосппідприємств як комплексу заходів, спрямованих на зміну структури як внутрішніх, так і зовнішніх відносин у підприємствах, при визначенні особливостей правового режиму майна, земель та зайнятості у процесі реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств.

Теоретичною базою дослідження стали наукові праці відомих вчених-правознавців в галузі колгоспного, сільськогосподарського, аграрного та земельного права радянського періоду Г.О. Аксеньонка, Л.М. Баховкіної, Г.Ю. Бистрова, С.О. Боголюбова, Л.І. Дембо, Б.В. Єрофеєва, Ю.Г. Жарікова, І.О. Іконіцької, П.Д. Індиченка, М.Д. Казанцева, А.М. Каландадзе, М.І. Козиря, М.І. Краснова, І.М. Миронця, В.Л. Мунтяна, М.Т. Осіпова, І.В. Павлова, О.А. Рускола, І.О. Середи, М.О. Сиродоєва, В.З. Янчука, інших видатних вчених.

В основу дисертаційної роботи покладені дослідження українських вчених-правників, присвячені проблемам реформування земельних, майнових, трудових, управлінських відносин в недержавних сільськогосподарських підприємствах, реорганізації та ліквідації підприємств, авторами яких є В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Ц.В. Бичкова, О.А. Вівчаренко, О.М. Вовк, В.К. Гуревський, М.С. Долинська, О.І. Заєць, Н.В. Ільницька, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснова, П.Ф. Кулинич, І.М. Миронець, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, О.О. Погрібний, Т.П. Проценко, В.І. Семчик, І.О. Середа, А.М. Статівка, Н.І. Титова, В.Ю. Уркевич, В.І. Федорович, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.В. Янчук, В.З. Янчук та інші науковці. В дослідженні використані наукові розробки відомих українських вчених-фахівців в галузі цивільного та господарського права Д.В. Бобрової, О.М. Вінник, О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, О.А. Підопригори, Г.В. Пронської, Я.М. Шевченко, В.С. Щербини та інших вчених.

При дослідженні правових аспектів реструктуризації сільськогосподарських підприємств використані роботи вчених-економістів І.Ф. Баланюка, А. Берлача, О.А. Бугуцького, П.І. Гайдуцького, В.В. Зіновчука, Г.І. Купалової, О.М. Онищенка, П.Т. Саблука, Л.О. Шепотько, М.М. Федорова, В.В. Юрчишина та інших відомих вчених.

Порівняльний аналіз законодавства, яке регулює питання реструктуризації сільськогосподарських підприємств, було проведено з використанням наукових досліджень зарубіжних вчених-правників З.С. Бєляєвої, Г.Ю. Бистрова, С.О. Боголюбова, М.М. Вєдєніна, А.Є. Галіновської, Ю.Г. Жарікова, І.О. Іконіцької, Є.Л. Мініної, В.П. Мозоліна, О.І. Крассова, М.І. Козиря, М.М. Осокіна, В.В. Петрова, О.А. Самончик, В.В. Устюкової, Г.В. Чубукова, Л.П. Фоміної, Г.І. Шмельова та інших вчених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в юридичній науці України проведено комплексний аналіз правових аспектів реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств, зроблені науково-теоретичні висновки і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного аграрного та земельного законодавства України у цій сфері.

Новизна дослідження характеризується положеннями, які виносяться на захист:

1. Теоретичні висновки про те, що:

а) з правової точки зору реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств – це врегульована нормами права система організаційно-економічних, правових та інших заходів, спрямованих на зміну суті і характеру відносин власності на землю і майно підприємства, трудових та управлінських відносин (як внутрішніх, так і зовнішніх) шляхом реорганізації підприємств чи їх ліквідації з метою створення на засадах приватної власності на землю та майно нових суб'єктів підприємницької діяльності ринкового типу у агропромисловому комплексі України. Реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств є самостійною правовою категорією, яку слід відмежовувати від реформування підприємства, його реорганізації, організаційної перебудови, приватизації та роздержавлення;

б) реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств є комплексним правовим явищем і включає наступні складові: реформування як внутрішніх, так і зовнішніх майнових, земельних, управлінських правовідносин, а також внутрішніх трудових правовідносин;

в) правовими способами реструктуризації недержавного сільськогосподарського підприємства є його реорганізація та ліквідація, які можуть застосовуватись як окремо, так і в поєднанні;

г) реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств має базуватись на таких правових принципах: законність реструктуризації; стабільність законодавчого забезпечення реструктуризації; добровільність здійснення рестрктуризації та самостійність членів підприємства у обранні методів реструктуризації і організаційно-правових форм суб’єктів аграрного підприємництва; комплексність реструктуризації; поєднання приватної власності на землю та інші засоби виробництва з колективною формою організації праці; соціальна справедливість, охорона та захист прав і законних інтересів пенсіонерів, найманих працівників та членів підприємства у процесі реструктуризації; рівність всіх членів підприємства та пенсіонерів у реалізації суб’єктивних прав в процесі реструктуризації; охорона, раціональне використання та відтворення земель та інших природних ресурсів; економічна підтримка державою реструктуризованих підприємств та заохочення підприємств до реструктуризації; врахування регіональних особливостей реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності.

2. Наукові визначення таких правових категорій, як:

а) майновий пай – це розрахована в порядку, передбаченому чинним законодавством, частина належного на праві колективної власності майна недержавного сільськогосподарського підприємства, яка визначає долю участі члена підприємства в пайовому фонді майна членів підприємства, залежну від його трудового внеску, що може бути в установленому чинним законодавством порядку витребувана в натурі, грошах або цінних паперах;

б) земельна частка (пай) – це оцінена в грошовому виразі та визначена в умовних кадастрових гектарах частина переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь недержавного сільськогосподарського підприємства, яка визначає рівновелику долю участі члена підприємства в земельному пайовому фонді господарства і може бути в установленому чинним законодавством порядку витребувана в натурі (на місцевості) у самостійну земельну ділянку.

3. Висновок про те, що суб’єктивне право на майновий пай слід розглядати у законодавчій і правозастосовчій практиці як гарантоване нормами права і посвідчене свідоцтвом про право власності на майновий пай (майновим сертифікатом) право вимоги власника майнового сертифікату про щорічне нарахування частини прибутку на власний майновий пай, а також про виділення майнового паю в натурі, грошах або цінних паперах, яке має зобов’язальний характер і може бути переуступлене іншій особі (юридичній чи фізичній) шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни або передачі у спадщину цього права.

4. Висновок про те, що суб’єктивне право на земельну частку (пай) слід розглядати у законодавчій і правозастосовчій практиці як гарантоване нормами законодавства і посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) право громадянина України чи юридичної особи України вимагати виділення конкретної земельної ділянки в натурі (на місцевості), яке має зобов'язальний характер і характеризується особливим суб’єктним складом, змістом, підставами його набуття та припинення.

5. Обґрунтування необхідності розробки і прийняття спеціальної Державної програми забезпечення зайнятості у процесі реформування аграрного сектора економіки, в якій визначити наступні шляхи забезпечення зайнятості: стимулювання реструктуризованих підприємств до збереження існуючих та створення нових робочих місць; розвиток малого і сімейного бізнесу, створення малих промислових підприємств в сільській місцевості, залучення звільнених працівників до роботи у соціальній сфері села; трудова міграція працівників з метою перерозподілу робочої сили між трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами; сезонна зайнятість сільського населення та оплачувані громадські роботи; залучення приватного сектора у сільській місцевості до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму); професійне навчання і перепідготовка незайнятих працею сільських жителів; самозайнятість сільського населення.

6. Науково-обґрунтовані пропозиції з удосконалення чинного законодавства в частині зміни назви документа, який посвідчує право на майновий пай члена недержавного сільськогосподарського підприємства; зменшення ставки державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину права на майновий пай; звільнення від податку на додану вартість операції з виділення майна в натурі, грошах або цінних паперах суб’єктам права на майновий пай у процесі реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств; вилучення земельної частки (паю) із переліку об’єктів плати за землю; спрощення процедури ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі їх реструктуризації; внесення змін до ряду статтей Земельного кодексу України; прийняття Аграрного кодексу України.

7. Висновок про необхідність розробки і прийняття комплексного законодавчого акта - Закону України “Про реструктуризацію недержавних сільськогосподарських підприємств”, структура якого додається до дисертації.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання наукових положень дослідження в процесі розробки законодавства про реструктуризацію недержавних сільськогосподарських підприємств, у практиці застосування норм чинного законодавства в сфері реформування земельних і майнових відносин, забезпечення зайнятості населення, у процесі підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, при викладанні курсів “Аграрне право” та “Земельне право”, спецкурсів із земельного та аграрного права, при реалізації та захисті майнових та земельних прав громадян при реформуванні аграрного сектора економіки, в процесі пропаганди основних напрямів аграрної і земельної реформи на сучасному етапі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у навчальному процесі на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відображені в 6 самостійних наукових статтях та 2 статтях у співавторстві із В.В. Носіком (із них 6 у фахових виданнях), науковій доповіді на кафедрі трудового, земельного і екологічного права юридичного факультету, 7 доповідях на наукових конференціях (щорічних наукових конференціях “Дні науки Національного університету “Києво-Могилянська академія” 1999 року та 2000 року; щорічних студентських конференціях “Дні науки на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка” 1998 року та 2000 року; Міжнародній науково-практичній конференції “Шляхи вдосконалення приватизації та оцінки землі в Україні”, 24-26 листопада 1999 року, м. Суми; Міжнародній науково-практичній конференції “Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи”, 18-19 жовтня 2000 року, м. Київ; Науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання”, 8 грудня 2000 року, м. Запоріжжя).

Особистий внесок здобувача при написанні двох статтей у співавторстві із В.В. Носіком полягає у визначенні права на земельну частку (пай) як права відносного, класифікації суб’єктів права на земельну частку (пай) та способів його набуття і припинення, формулюванні визначення права на земельну частку (пай), обґрунтуванні необхідності внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1996 року “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”.

Структура дослідження обумовлена метою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, переліку використаної літератури, що охоплює значну кількість законодавчих та інших нормативних актів України, які регулюють здійснення реструктуризації недержавних сільгосппідприємств, матеріали практики, публікації вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі права, економіки, сільського господарства, додатків.

Загальний обсяг дисертації 212 сторінок. Список літератури містить 285 найменувань (29 сторінок). Додатки включають два додатки (4 сторінки).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її розробки у науковій літературі, визначається мета та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, визначається методологічна і науково-теоретична основа дослідження, наукова новизна роботи та її практичне значення, положення і пропозиції, які виносяться на захист.

Перший розділ “Поняття, особливості і правові принципи реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств за законодавством України” присвячений аналізу поняття реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств як правової категорії. Реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств розглядається у роботі як врегульована нормами права система організаційно-економічних, правових та інших заходів, спрямованих на зміну суті і характеру земельних, майнових, трудових та управлінських відносин (як внутрішніх, так і зовнішніх) і здійснюється шляхом реорганізації підприємства чи його ліквідації з метою створення на засадах приватної власності на землю та майно нових суб'єктів підприємницької діяльності ринкового типу в агропромисловому комплексі України. Реструктуризація недержавного сільгосппідприємства є самостійною правовою категорією, яку слід відмежовувати від таких понять, як реформування підприємства, його реорганізація, організаційна перебудова, приватизація та роздержавлення. Зокрема, реструктуризація розглядається як один із методів реформування сільськогосподарських підприємств, який застосовується поряд із приватизацією підприємств та перереєстрацією їх статутів у ході здійснення аграрної реформи в Україні. Реорганізація сільськогосподарських підприємств є способом реструктуризації, тому реорганізація підприємств та їх реструктуризація співвідносяться як форма та зміст і не можуть бути ототожнені. Термін “приватизація” вживається лише для позначення процесів реформування права державної власності і не може застосовуватись по відношенню до сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності. В роботі реструктуризація недержавних сільгосппідприємств визначається як один із напрямків роздержавлення економіки України, тому поняття “реструктуризація” та “роздержавлення” співвідносяться як частина і ціле.

Реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств є комплексним правовим явищем і включає наступні складові: реформування як внутрішніх, так і зовнішніх майнових, земельних, управлінських правовідносин, а також внутрішніх трудових правовідносин.

В дисертації зазначається, що реструктуризація сільгосппідприємств недержавної форми власності є спеціальним різновидом аграрних реформаційних правовідносин, які характеризуються певним колом суб’єктів, об’єктами, змістом, підставами їх виникнення та припинення. Об’єктом правовідносин з реструктуризації підприємств є майно, земля, праця і управління підприємством.

Суб’єкти правовідносин з реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності в залежності від їх правового статусу можуть бути класифіковані на такі, що здійснюють реструктуризацію сільгосппідприємства, і такі, що мають сприяти реструктуризації підприємств і забезпечувати її здійснення. До першої групи належать недержавні сільськогосподарські підприємства, а саме: колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподарські акціонерні товариства та інші суб’єкти підприємництва, які виникли на базі колгоспів відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 лютого 1992 року "Про порядок введення в дію Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", засновані і діють на підставі норм Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, а також ті, які створені шляхом приватизації радгоспів відповідно до Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Крім вказаних суб’єктів реструктуризацію здійснюють також громадяни – члени та учасники зазначених вище суб’єктів підприємницької діяльності, які набувають і реалізують певні суб’єктивні майнові, трудові, управлінські, земельні права і обов’язки у процесі реструктуризації підприємства. Другу групу суб’єктів правовідносин з реструктуризації недержавних сільгосппідприємств складають органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування.

Зміст правовідносин з реструктуризації недержавних сільгосппідприємств становить сукупність суб’єктивних прав та юридичних обов’язків їх суб’єктів. Юридичною підставою виникнення вказаних правовідносин є прийняття рішення про реструктуризацію вищим органом управління підприємством в порядку, передбаченому статутом, а підставами припинення - юридичний склад: державна реєстрація новоствореного організаційно-правового формування із одночасним виключенням реструктуризованого сільгосппідприємства із державного реєстру підприємств і організацій, юридичне закріплення за новоствореним підприємством земель та майна ліквідованого підприємства.

Здійснення реструктуризації має базуватись на таких правових принципах, як законність реструктуризації; стабільність законодавчого забезпечення реструктуризації; добровільність здійснення реструктуризації та самостійність членів підприємства у обранні способів реструктуризації та організаційно-правових форм суб’єктів аграрного підприємництва; комплексність реструктуризації; поєднання приватної власності на землю та інші засоби виробництва з колективною формою організації праці; соціальна справедливість, охорона та захист прав і законних інтересів пенсіонерів, найманих працівників та членів підприємства у процесі реструктуризації; рівність всіх членів підприємства та пенсіонерів у реалізації суб’єктивних прав в процесі реструктуризації; охорона, раціональне використання та відтворення земель та інших природних ресурсів; економічна підтримка державою реструктуризованих підприємств та заохочення підприємств до реструктуризації; врахування регіональних особливостей реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності.

Провівши дослідження чинної нормативно-правової бази реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств, автор робить висновок про те, що правове забезпечення реструктуризації сільгосппідприємств недержавної форми власності не повністю враховує потреби практики здійснення аграрної реформи в Україні. З метою уніфікації правового регулювання реструктуризації, усунення недоліків та протиріч чинного законодавства пропонується прийняти комплексний законодавчий акт - Закон України “Про реструктуризацію недержавних сільськогосподарських підприємств”.

Другий розділ дисертаційної роботи “Особливості правового режиму майна, земель та зайнятості у процесі реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств” присвячений дослідженню правових питань реформування майнових, земельних, трудових відносин у процесі реструктуризації недержавних сільгосппідприємств. Зокрема, розглядаються теоретичні і практичні аспекти передачі земель у колективну власність недержавним сільгосппідприємствам, паювання їх майна і земель, зміни майнових і земельних відносин при реорганізації чи ліквідації підприємств, визначаються організаційно-правові форми забезпечення зайнятості осіб, які вивільняються у зв’язку з реструктуризацією сільгосппідприємств.

Правовий режим майна у процесі реструктуризації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності не є сталим і змінюється в залежності від етапу реформування відносин власності на майно. Реформування майнових відносин – це врегульовані нормами законодавства суспільні відносини, що виникають між суб’єктами реструктуризації з приводу паювання майна колективної власності недержавних сільськогосподарських підприємств, його повторного паювання при необхідності та набуття майна у власність новоствореними юридичними особами та громадянами у випадку реорганізації чи ліквідації сільськогосподарського підприємства. Реформування майнових відносин є комплексним правовим явищем і включає наступні етапи: паювання майна підприємств та передача майна у власність новоствореним юридичним особам та громадянам при реорганізації чи ліквідації підприємства. У випадку необхідності може бути здійснено повторне паювання (перепаювання) майна.

Паювання майна недержавного сільськогосподарського підприємства визначається в дисертації як закріплена у чинному законодавстві взаємопов’язана сукупність заходів, спрямованих на формування засад приватної власності в колективному майні недержавного сільськогосподарського підприємства шляхом поділу майна цього підприємства на майнові паї та встановлення зобов’язальних правовідносин між суб’єктами паювання майна щодо набуття та реалізації права на майновий пай в процесі реформування відносин власності на майно підприємства при його реструктуризації. При цьому майновий пай визначається як розрахована в порядку, передбаченому чинним законодавством, частина належного на праві колективної власності майна недержавного сільськогосподарського підприємства, яка визначає долю участі члена підприємства в пайовому фонді майна членів підприємства в залежності від його трудового внеску, що може бути в установленому чинним законодавством порядку витребувана в натурі, грошах або цінних паперах. Порядок розрахунку майнового паю регулюється нормами законодавства та локальними нормативно-правовими актами. В роботі зазначається, що майновий пай, як розрахункова величина, не може розглядатись в якості об’єкта права власності, а також не може бути предметом оренди.

Від майнового паю необхідно відмежовувати суб’єктивне право на майновий пай, суть якого визначається в дисертації як гарантоване нормами права і посвідчене свідоцтвом про право власності на майновий пай (майновим сертифікатом) право вимоги власника майнового сертифікату про щорічне нарахування частини прибутку на власний майновий пай, а також про виділення майнового паю в натурі, грошах або цінних паперах. Вказане суб’єктивне право має зобов’язальний характер і може бути переуступлене іншій особі (юридичній чи фізичній) шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни або передачі у спадщину цього права.

Враховуючи правову природу майнового паю та права на майновий пай, обґрунтовується необхідність внесення змін до Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки” від 29 січня 2001 року № 62/2001 і до Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, а саме: вилучити із назви документа, який посвідчує право на майновий пай члена недержавного сільськогосподарського підприємства, слово “власності”, назвавши його свідоцтвом про право на майновий пай. З метою гарантування прав осіб на право на майновий пай автор пропонує внести зміни до Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 року в частині зменшення ставки державного мита за видачу свідоцтв про право на спадщину права на майновий пай, а також до Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року, передбачивши, що операції з виділення майна в натурі, грошах або цінних паперах суб’єктам права на майновий пай в процесі реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Правовий режим земель у процесі реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств також визначається в залежності від етапу реформування відносин власності на землю. Реформування відносин власності на землю сільгосппідприємств недержавної форми власності визначається в роботі як врегульовані нормами законодавства суспільні відносини, що виникають між суб’єктами реструктуризації у процесі приватизації земель недержавних сільгосппідприємств і включають в якості складових елементів передачу земель у колективну власність недержавним сільгосппідприємствам, паювання земель колективної власності недержавних сільгосппідприємств, передачу земельних ділянок у власність юридичним особам і громадянам при реорганізації чи ліквідації сільгосппідприємства.

В результаті здійснення першого етапу реформування земельних правовідносин недержавні сільськогосподарські підприємства набули право колективної власності на землю, яка є перехідною формою власності при перетворенні державної власності на землю на приватну власність юридичних осіб і громадян у відповідності до вимог Конституції України.

Паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств є другим етапом реформування відносин власності на землю і полягає у поділі земельних ділянок колективної власності на земельні частки (паї). Як юридична категорія, земельна частка (пай) - це оцінена в грошовому виразі та визначена в умовних кадастрових гектарах частина переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь недержавного сільськогосподарського підприємства, яка визначає рівновелику долю участі члена підприємства в земельному пайовому фонді господарства і може бути в установленому чинним законодавством порядку витребувана в натурі (на місцевості) у самостійну земельну ділянку. При цьому не слід ототожнювати земельну частку (пай) із земельною ділянкою та середньою земельною часткою. Право на земельну частку (пай) – це гарантоване нормами законодавства і посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) право громадянина України чи юридичної особи України вимагати виділення конкретної земельної ділянки в натурі (на місцевості), яке має зобов'язальний характер і характеризується особливим суб’єктним складом, змістом, підставами його набуття та припинення. Враховуючи правову природу земельної частки (паю) та права на земельну частку (пай), автор приходить до висновку, що паювання земель не призводить до зміни правового режиму земельних ділянок і перетворення права колективної власності на землю сільгосппідприємства у приватну власність його членів.

Третій етап реформування відносин власності на землю у процесі реструктуризації сільгосппідприємств недержавної форми власності передбачає реалізацію права на земельну частку (пай) з метою набуття права приватної власності на землю юридичними особами та громадянами. Створені в результаті реструктуризації суб’єкти аграрного підприємництва використовують землю на підставі договорів оренди земельної частки (паю), які укладаються з власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай). Проведене дослідження правової природи договору оренди земельної частки (паю) показує, що вказаний договір не відповідає характерним ознакам договору оренди, тому в роботі запропоновано запровадити договір ренти земельних часток (паїв). З метою гарантування прав власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) в дисертації пропонується закріпити в законодавстві визначення договору ренти земельної частки (паю), визначити його істотні умови, порядок укладення та гарантії внесення рентних платежів.

З метою належного правового регулювання реформування відносин власності на землю в процесі реструктуризації недержавних сільгосппідприємств, запропоновано внести зміни до ряду статтей Земельного кодексу України, в яких мова йде про “власників земельних часток (паїв)” (ст. ст. 29, п.п. 8, 9, 15, 16, 17 Перехідних положень), “земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості)” (ст. 25), доповнити ст. 28 Земельного кодексу України нормою наступного змісту: “У випадку реорганізації юридичної особи, якій земельна ділянка належить на праві власності, до створеної в результаті реорганізації юридичної особи (юридичних осіб) переходить право власності на земельну ділянку в порядку і розмірах, визначених в передаточному (роздільному) балансі, за умови збереження цільового призначення такої земельної ділянки”, а також викласти статтю 25 Земельного кодексу України у новій редакції. Для приведення Закону України “Про плату за землю” від 19 вересня 1996 року у відповідність до нового Земельного кодексу в роботі обґрунтовується необхідність визнати таким, що втратив чинність Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про плату за землю” від 8 лютого 2001 року.

Реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств передбачає також вирішення комплексу питань, пов’язаних із звільненням з роботи і працевлаштуванням колишніх працівників і членів реструктуризованих підприємств. Аналіз законодавства, яке регулює питання забезпечення зайнятості, показує, що в чинному законодавстві відсутнє комплексне вирішення проблем зниження рівня безробіття при реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств. Тому з метою належного правового регулювання забезпечення зайнятості колишніх членів і працівників реструктуризованих підприємств в роботі пропонується розробити і прийняти спеціальну Державну програму забезпечення зайнятості у процесі реформування аграрного сектора економіки, в якій визначити наступні шляхи забезпечення зайнятості: стимулювання реструктуризованих підприємств до збереження існуючих та створення нових робочих місць; розвиток малого і сімейного бізнесу, створення малих промислових підприємств в сільській місцевості, залучення звільнених працівників до роботи у соціальній сфері села; трудова міграція працівників з метою перерозподілу робочої сили; сезонна зайнятість сільського населення та оплачувані громадські роботи; залучення приватного сектора у сільській місцевості до рекреаційно-туристичного підприємництва; професійне навчання і перепідготовка незайнятих працею сільських жителів; самозайнятість сільського населення.

Третій розділ “Правові способи реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств” присвячений аналізу питань реорганізації та ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств як правових способів їх реструктуризації.

Реорганізація недержавних сільськогосподарських підприємств в дисертації визначається як врегульований нормами чинних нормативно-правових та локальних актів спосіб реструктуризації, який полягає у створенні на основі реорганізованого підприємства однієї чи декількох юридичних осіб – правонаступників, що може призвести до припинення реорганізованої юридичної особи, і здійснюється шляхом перетворення, приєднання, поділу, виділення. Особливістю реорганізації недержавних сільгосппідприємств є невикористання злиття підприємств при їх реструктуризації.

В результаті реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств шляхом реорганізації можуть створюватись господарські товариства, сільськогосподарські кооперативи, приватні підприємства. При цьому ні селянські (фермерські) господарства, ні особисті підсобні господарства громадян не можуть бути створені шляхом реорганізації сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності. Серед вказаних організаційно-правових форм новостворених у процесі реструктуризації юридичних осіб найбільш економічно і юридично виправданим в сучасних умовах є створення товариств з обмеженою відповідальністю та сільськогосподарських кооперативів. Створення та розширення селянських (фермерських) господарств та особистих підсобних господарств громадян має важливе значення при реструктуризації недержавних сільгосппідприємств як організаційно-правова форма забезпечення зайнятості громадян, проте вони не можуть замінити господарські товариства чи сільськогосподарські підприємства, які створюються на базі реформованих сільгосппідприємств. З метою підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян в умовах реструктуризації сільгосппідприємств автор підтримує обґрунтовані в літературі пропозиції законодавчо врегулювати їх правовий статус. В роботі також зазначається про необхідність вдосконалення Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”.

Дослідження нормативно-правової бази створення та функціонування нових організаційно-правових форм аграрного підприємництва показує, що норми права, які визначають їх правове становище, містяться в різних законодавчих актах, окремі з яких не враховують специфіки діяльності суб’єктів господарювання у сільському господарстві. З метою приведення норм чинного законодавства у відповідність до потреб практики здійснення аграрної реформи і реструктуризації сільгосппідприємств пропонується визначити загальні засади і специфіку створення суб’єктів підприємництва в аграрному секторі економіки України в одному консолідованому нормативно-правовому акті - Аграрному кодексі України, про необхідність прийняття якого неодноразово зазначали провідні українські вчені.

Ліквідація недержавних сільськогосподарських підприємств визначається як врегульований нормами права та локальними нормативно-правовими актами комплекс економіко-правових заходів, спрямованих на припинення існування недержавного сільськогосподарського підприємства як юридичної особи у процесі його реструктуризації, без переходу його прав і обов’язків у порядку правонаступництва. Ліквідація сільгосппідприємства може бути самостійним способом реструктуризації або поєднуватись із реорганізацією підприємства, яка здійснюється у формі поділу чи виділення.

Ліквідація недержавного сільськогосподарського підприємства може бути добровільною або примусовою. Кожен із вказаних способів ліквідації підприємства у процесі його реструктуризації має як свої переваги, так і недоліки, і обирається в залежності від структури кредиторської заборгованості, рівня кваліфікації спеціалістів, які будуть здійснювати ліквідацію, співвідношення ліквідаційної вартості майна і розміру кредиторської заборгованості.

Аналізуючи законодавче регулювання ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств, автор приходить до висновку, що процедура ліквідації сільгосппідприємств є ускладненою і не сприяє ефективності реформаційних процесів у сільському господарстві. З метою спрощення процедури ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств, особливо так званих “залишкових”, у процесі їх реструктуризації запропоновано внести зміни до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999 року, а саме: звільнити від сплати судових витрат при поданні заяви до господарського суду про порушення справи про банкрутство недержавні сільськогосподарські підприємства, які прийняли рішення про ліквідацію у процесі їх реструктуризації, а також поширити спрощений порядок ліквідації боржника, передбачений ст. 51 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, на випадки порушення справи про банкрутство “залишкового” недержавного сільгосппідприємства за заявами його кредиторів.

Аналіз особливостей зміни правового режиму земель у процесі ліквідації сільськогосподарського підприємства недержавної форми власності свідчить про те, що на сьогодні питання переходу прав на землю при ліквідації сільгосппідприємств в законодавстві належним чином не врегульовані. З метою гарантування прав осіб на реалізацію права на земельну частку (пай) в дисертації обґрунтовується необхідність доповнити статтю 29 Земельного кодексу України наступною нормою: “При ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, які визнані банкрутами в установленому законом порядку, не допускається звернення стягнення за боргами таких підприємств, установ, організацій на земельні ділянки, які належать цим підприємствам на праві власності і були розпайовані на земельні частки (паї) з видачею сертифікатів на право на земельну частку (пай)”.

У висновках формулюються наукові визначення реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств, реформування відносин власності на землю та майно у процесі реструктуризації сільгосппідприємств, майнового паю, права на майновий пай, земельної частки (паю), права на земельну частку (пай), пропонується ряд змін до Земельного кодексу України, Законів України “Про податок на додану вартість”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, “Про плату за землю”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, обґрунтовується необхідність прийняття Аграрного кодексу України, Закону України “Про реструктуризацію недержавних сільськогосподарських підприємств”, Державної програми забезпечення зайнятості у процесі реформування аграрного сектора економіки.

Додатки містять проект статті 25 Земельного кодексу України та структуру Закону України “Про реструктуризацію недержавних сільськогосподарських підприємств”.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора:

1) Коваленко Т.О. Правові питання реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуск 37. – 2000. – С. 51-57.

2) Коваленко Т.О. Правові аспекти