ВСТУП
Академія педагогічних наук України
Інститут вищої освіти
Кукса Володимир Олександрович
УДК 615. 825
Професійна підготовка фахівців з фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах
13.00.04 - теорія і методика професійної освіти
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Київ – 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті вищої освіти АПН України
Науковий керівник:
доктор педагогічних наук, професор
Онкович Ганна Володимирівна,
завідувач відділу теорії і методології
гуманітарної освіти Інституту
вищої освіти АПН України
Офіційні опоненти:
доктор педагогічних наук, професор,
Шиян Богдан Михайлович,
завідувач кафедри основ теорії фізичного
виховання Тернопільського державного
педагогічного університету ім. В. Гнатюка,
Міністерство освіти і науки України;
кандидат педагогічних них наук, професор,
Канішевський Станіслав Михайлович,
завідувач кафедри фізичного виховання
Київського національного університету
будівництва та архітектури,
Міністерство освіти і науки України
Провідна установа :
Волинський державний університет
ім. Л.Українки (м. Луцьк),
кафедра фізичної реабілітації,
Міністерство освіти і науки України
Захист відбудеться 28 березня 2002 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, Київ-14, вул. Бастіонна, 9, зал засідань
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України, за адресою: 01014, Київ-14, вул. Бастіонна, 9
Автореферат розісланий 27 лютого 2002 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Г.О. Козлакова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження обумовлюється інноваційним характером фізично-реабілітаційної освіти, пріоритетністю даного напрямку у досягненні здоров’я нації. Особливого значення на етапі становлення і розвитку фізично-реабілітаційної спеціалізації набуває розробка її фундаментальної бази – методологічного і теоретико-методичного забезпечення навчального процесу, що є запорукою високого рівня професійного розвитку майбутнього фахівця.
Злободенність досліджуваного питання стає особливо очевидною на фоні демографічної ситуації країни, невпинного зростання фізичної деградованості й захворюваності населення (М.Амосов, А.Гринштат, В.Москаленко). Фармаколо-гічні засоби медицини вже неспроможні протистояти обвальному зниженню здоров’я населення (В.Слєсарєв, А.Суханов), а тому відроджується природній підхід до оздоровлення і лікування, розробляються інноваційно-освітні напрями, що протистоять депопуляційним процесам.
Причиною змін в оновленні підходів до проблем здоров’я і реконструкції існуючих видів оздоровчої освіти стала соціально-політична і економіко-демографічна криза, що спричиняє перевищення вимирання населення над його народжуваністю, зниження фізичної і духовної якості людського генофонду. Саме в умовах загострення оздоровчих і демографічних проблем суспільства виникла необхідність запровадження фізичної реабілітації як окремого, суто природнього, методу оздоровлення, як нової навчально-професійної дисципліни. З’явився тип освіти, що зорієнтований не на лікування або профілактику, а на оздоровлення організму людини, але вже з іншим змістом і структурою, ніж фізкультурна або медична освіта і який більшою мірою спрямовано на відновлення (реабілітацію) здоров’я, а не на профілактику чи лікування хвороб.
З’явилася гостра необхідність звернути увагу на досвід інших країн, які вміють дбати про соціальне здоров’я нації не тільки шляхом вкладення додаткових коштів у систему охорони здоров’я, а й завдяки модернізації підготовки кадрів вищої кваліфікації. Активно займаючись вихованням культури оздоровлення серед населення (K.Glanz., F.Lewis, H. Noack, B.Rimer), вони використовують гуманістичні цінності здорового способу життя, яке в умовах ринку стає еколого-економічним імперативом і механізмом творчого розвитку людської цивілізації (С.Любимов, О.Мільштейн, В.Столяров, А.Субетто).
Ускладнюються проблеми професійного самовизначення юнацтва і молоді, оскільки ринок праці став динамічнішим і непередбачуваним. Вимоги до кваліфікації професійних кадрів значно зростають.
Все це актуалізує і визначає проблему дослідження: встановлення педагогічно-галузевого статусу нового виду освіти; конструювання концепцій для означення перспектив розвитку фізичної реабілітації, що виводить її на щабель наукової дисципліни; пошук суттєвих критеріїв, що розрізняють її серед інших оздоровчих типів професійної освіти.
Об’єкт дослідження – тенденції розвитку фізичної реабілітації як навчально-професійної дисципліни у закладах вищої освіти.
Предмет дослідження – детермінанти професійної самовизначеності, згідно з якими розвивається (переорієнтовується) оздоровча самосвідомість на навчальному етапі професіоналізації студентів.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній апробації комплексу концептів фізично-реабілітаційної освіти, що створюють майбутню модель професійного поля, яке опановується студентами в умовах навчальної діяльності.
Гіпотеза дослідження. Предметна сутність дисципліни „Фізична реабілітація” і рівень професійної самовизначеності студентів повинні відповідати своїй семантичній назві і змісту кваліфікаційних вимог. Розробка змісту професійної підготовки детермінується логічно виваженим вибором засобів розвитку професійної культури і оздоровчого мислення, а особливо – пріоритетністю валеоінформації у навчальній програмі. Фізична реабілітація у своєму поступовому розвитку досягне науково-теоретичного статусу і стане цілісною педагогічною, навчально-професійною галуззю, якщо:
·
розробити методолого-теоретичне забезпечення, що відтворює предметно-практичну основу і онтологічну специфіку спеціалізації “фізична реабілітація”;
·
включити до навчальної програми відповідні спецкурси з виховання (переорієнтації) професійної самовизначеності, оздоровчого стилю миследіяння, професійної самосвідомості і професійної рефлексії;
·
фундаменталізувати навчальний процес теоретичним підґрунтям: кваліфікованими кадрами з оздоровчим стилем мислення, понятійно-категоріальним апаратом, методичним забезпеченням фізично-реабілітаційної освіти на основі інтеграції і валеологічного супроводження навчального процесу.
Мета і гіпотеза роботи визначили такі завдання дослідження:
1. Структурувати і проаналізувати первинні концептуально-пояснювальні схеми і моделі, що створюють теоретико-методичні підходи і науково-методологічні передумови до змісту базової підготовки спеціалістів з фізичної реабілітації;
2. Визначити і дослідити рівні професійної самовизначеності студентів залежно від стилю оздоровчого миследіяння на підготовчому етапі спрямованого професійного розвитку;
3. Апробувати в умовах навчально-експериментального процесу мультицентричну модель фізично-реабілітаційної освіти на основі принципів валеологічного супроводження.
Методологічною основою дослідження є парадигми, теорії, концепції, доктрини, в яких розглядаються інноваційні аспекти розвитку сучасної вищої ос-віти (В.Андрущенко, І.Бех, Н.Дем’яненко, М.Євтух, І.Зязюн, К.Корсак, М.Лукашевич, М.Михальченко, Г.Онкович, В. Орлов, П.Таланчук та ін.), професійної освіти (Г.Балл, А.Бєляєва, С.Гончаренко, А.Маркова, Н.Ничкало, Л.Пуховська, С.Сисоєва), оздоровчої освіти (Г.Верич, А.Вовканич, С.Канішевський, В.Левицький, І.Муравов, В.Мурза, Б.Шиян, О.Щегольков та ін.), заснованої на цілісності, неперервності, інтеграції, диверсифікованості, мультикультуралізму, мультипарадигмальності і транспрофесіоналізації педагогічного процесу, валеолого-реабілітаційних знань і професійної підготовки.
Темі дисертації відповідають характер і методи дослідження в межах тео-ретичного опису і практичної перевірки гіпотез, якими передбачено використання певного інструментарію дослідження – аналітичного порівняння, аналізу й узагальнення, прогностичного аналізу, узагальнення власного практичного досвіду, моделювання, структуризації й проектування, експериментально-навчальної роботи, статистичного опрацювання матеріалів дослідження.
Наукова новизна розробленої концептуальної моделі підготовки спеціалістів в сфері фізично-реабілітаційної освіти полягає в тому, що:
·
вперше обґрунтовано теоретико-педагогічний статус і подано термі-нологічне означення поняття “фізична реабілітація” як навчально-професійної галузі науково-практичних знань природничо-валеологічного й фізкультурно-реа-білітологічного напрямів, що вивчає закономірності механізмів оздоровлення до-вкілля та якості життєдіяльності хворої людини за рахунок виховання культури оздоровчого миследіяння, оптимальної рухової активності, використання природно-кліматичних надр та підвищення власної відповідальності за індивідуальне здоров’я. Саме зміст категоріального поняття встановлює професійно-предметний статус нової оздоровчої спеціалізаціїї, спрямованої на оздоровлення організму суб’єктів реабілітаційного процесу. На відміну від медицини, яка в процесі лікування використовує, в основному, штучно синтезовані, преформовано-фармакологічні засоби, і лікувальної фізкультури, обмеженої використанням тільки фізичних вправ, фізична реабілітація має значно іншу дидактичну, онтологічну, професійно-галузеву спрямованість природничо-педагогічного підходу до відновлення здоров’я;
·
на основі створеної моделі структури здоров’єзнавства проаналізовано про-фесійно-освітні оздоровчі галузі, що надало можливість розробити мультицент-ричну матрицю оптимального поєднання видів оздоровчої освіти щодо викорис-тання засобів фізичного відновлення організму; визначено неповторність, а разом з тим і самостійність фізично-реабілітаційного процесу в загальній взаємообу-мовленості з іншими механізмами комплексного відновлення здоров’я людини;
·
структуровано підходи і принципи, на основі яких можна прогнозувати по-дальший розвиток професійної підготовки зі спеціалізації “Фізична реабілітація”, а також простежити вплив їх застосування на розвиток якості навчального процесу;
·
проведено операціоналізацію (семантичну, емпіричну, статистичну) і експериментально досліджено специфіку професійного самовизначення фізреабілітолога, модель якої, окрім елементів традиційної дидактичної тріади – знань, умінь та навичок, охоплює ще й використання методів виховання культури оздоровчого миследіяння в процесі переакцентації у студентів специфічного стилю оздоровчої самосвідомості в орієнтири обраної професії;
·
розроблено організаційно-методичні засади щодо переорієнтації у студентів патогенного мислення в оздоровчо-професійне на основі поетапного валеологічного супроводження навчального процесу, що ефективно сприяє розвитку високоякісної професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:
·
проаналізовано актуальні питання становлення і тенденцій розвитку ство-рюваної теорії і напрацьованого практичного досвіду в сфері фізично-реабілітаційної освіти;
·
конкретизовано зміст загальнотеоретичних уявлень про фізичну реабілітацію як нову педагогічно-оздоровчу дисципліну в теорії валео- і професіогенезу;
·
одержано висновки щодо практично необхідної валеологізації всіх видів оздо-ровчих стилів мислення при підготовці спеціалістів, які працюватимуть у системі забезпечення, розвитку, відновлення і охорони (профілактики) здоров’я.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його положення та висновки можуть застосовуватися у професійній підготовці фахівців оздоровчо-го профілю, яким необхідні фундаментальні, науково структуровані і емпірично обґрунтовані підходи до існуючих теорій, концепцій, методик, спецкурсів тощо.
Особистий внесок дисертанта: розроблене методичне забезпечення навчального процесу вже знайшло своїх користувачів і застосовується провідними закладами вищої освіти відповідного профілю. Основні концептуальні ідеї фізично-реабілітаційної освіти також використовуються оздоровчо-реабілітаційними центрами при Товариствах інвалідів міста Суми.
Апробація результатів дослідження здійснювалася на засіданнях методич-них секцій та методологічних семінарів з питань здоров’я і філософії освіти (Київ, Харків, Суми - 2000 р.), ІІ-ій міжнародній конференції з проблем навчання і виховання людей з особливими потребами (Київ – 2001 р.), студентських олімпіа-дах і нарадах викладачів з фізичної реабілітації (Львів – 2000 - 2001 р.), щорічних звітних наукових конференціях СДПУ ім. А.С.Макаренка. Результати наукової роботи обговорювалися на двох міжнародних, шести регіональних і трьох міжвузівських науково-практичних конференціях і семінарах. Основні положення дисертаційного дослідження віддруковані у 4 статтях фахових видань, інших публікаціях (понад 30) і наукових працях (загальний обсяг - понад 15 д. а.).
Обсяг і структура дисертації: дисертаційне дослідження в об’ємі 207 стор. містить вступ, 3 розділи, висновки, список використаної літератури і 15 додатків. Текст дисертації ілюструють 5 рисунків, 10 таблиць, 7 схем.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Дисертаційне дослідження за своїм характером можна віднести до теоретико-фундаментальних, в якому частково розглянуті і прикладні питання професійної освіти. Це найбільш раціональне спрямування для дослідження нової спеціалізації на етапі її становлення і розвитку в ситуації майже десятирічного мовчання у вирішенні проблем оптимального змісту фізично-реабілітаційної освіти, в пошуках “знань про те, як йти далі ?” (Л.Вітгенштейн).
У першому розділі дисертації “Концептуальне обґрунтування теорії і методики професійного підходу до фізично-реабілітаційної освіти” розглянуто такі питання: розвиток оздоровчої освіти в Україні; методолого-теоретичні і методичні підходи до змісту фізичної реабілітації в контексті професійного самовизначення, формування (переорієнтації) оздоровчого мислення та професійної свідомості.
Розвиток медичної (з ХVІІ ст.), фізкультурної (ХХ ст.), фізично-реабіліта-ційної (на зламі ХХ і ХХІ століть) та інших видів професійно-оздоровчої освіти в кожен історичний період проходив у складних політичних, економічних і соціаль-них умовах. Сьогодення не є винятком в історії оздоровчого руху та професіоналі-зації освіти. Запроваджена на Україні наприкінці ХХ ст. фізично-реабілітаційна освіта спрямована на підготовку кадрів з метою подолання кризи здоров’я в краї-ні. Поставлено питання про повернення до рухової й активно-суспільної діяльнос-ті пацієнтів з фізичними вадами й обмеженими фізичними можливостями.
Аналіз наукових досліджень свідчить, що серед вітчизняних науковців і учених близького зарубіжжя зростає інтерес до окремих питань професійної підготовки спеціалістів оздоровчої освіти:
·
методологічне забезпечення підготовки фахівців з фізичної реабілітації, фізичного виховання і спорту (В.Бальсевич, М.Башкирова, Г.Верич, В.Зотов, Л.Лубишева, Л.Матвєєв, О.Мільштейн, Р.Пілоян, В.Платонов, В.Столяров, Б.Шиян, Ю. Шкребтій);
·
професійно-педагогічні аспекти підготовки спеціалістів з фізичної реабілі-тації і лікувально-адаптивної фізкультури (А. Вовканич, М.Герцик, В.Григоренко, С.Євсєєв, І.Муравов, В.Мурза, В.Мухін, Б.Сермеєв, В. Слесорайтене, Г.Хомутов);
·
профорієнтаційна робота і розвиток професійних якостей у студентів фізкуль-турних навчальних закладів (Г.Андросов, В.Омеляненко, В.Пристинський, Л.Сущенко, А. Чесноков, В.Шпитальний);
·
формування і підвищення психофізіологічної надійності, готовності студен-тів, зменшення ризику їх професійної непідготовленості в умовах вимушеної про-фесійної переорієнтації (К.Ахмедзянова, М.Данилко, М.Кліщевська, В. Петров, О.Ржанніков, Г.Степанова, С.Філімонова та ін.);
·
виховання професійної ментальності, професійного мислення, професійної самосвідомості і професійної рефлексії (Ю. Афанасьєв, О. Вітковська, І.Зязюн, В.Кремень, Г.Нагорна, Н.Пов’якель, В.Семиченко та ін.);
·
використання українських національних традицій у системі професійної підготовки (Ф.Медвідь, Т.Прокопів, Є.Приступа, А.Цьось).
Теоретичною основою наукової концепції дисертаційного дослідження є ідея цілісності особистості, орієнтованої як на сьогоденну, так і майбутню життєву ситуацію; розуміння смислу обраної професії і сутності оздоровчих теорій, що відносяться до різних парадигм; уміння творити як власне здоров’я, так і суб’єктів професійної діяльності, здійснюючи вибір засобів оздоровлення з погляду єдності розвитку Людини, Космосу і Природи; надбання навичок оздоровчого миследіяння, яке взаємообумовлено поширюється на навколишнє середовище і близьке оточення. Неможливо розглядати професійну підготовку спеціаліста оздоровчої галузі, зосередившись тільки на окремих функціональних системах або засобах. Слід виявити, наскільки вони відповідають природній структурі, принципам системного підходу, інтеграції, мультицентричності, поліпарадигмальності освітнього процесу (В.Фролов, А.Данилюк, M.King).
В дослідженні аналізується питання про розуміння професійного розвитку як поступового підвищення компетентності, майстерності й продуктивності професійної діяльності в межах професійної самосвідомості даної спеціалізації, що дає змогу активізувати дидактичну тріаду – знання, уміння, навички. Обґрунтовується необхідність виховання професійної самосвідомості і здатності до оздоровчої миследіяльності, відповідальної позиції студента в освоєнні професії та організації творчого навчання; обумовленості розвитку стилів оздоровчого мислення історичними, соціальними, політико-ідеологічними, економічними та рядом інших культурно-особистісних сфер якісної життєдіяльності людини (В.Зінченко, В.Розін).
Теоретичний аналіз оздоровчих систем освіти подається з позицій полі-парадигмальності й мультицентричності, що обумовлює звернення до філософ-ських, соціологічних, антропологічних та інших знань про фізично-реабілітаційну освіту як інтегрований феномен сучасної професії оздоровчого типу. Порівняння нинішніх теорій професіогенезу і валеогенезу дає можливість зіставляти сучасні підходи до проблем підготовки спеціалістів оздоровчої сфери. Йдеться про спрямованість фізично-реабілітаційної освіти в системному спектрі структури здоров’єзнавства, розвитку теорії і методів фізичної реабілітації, що відповідають її предметності – оздоровленню організму реабілітанта і середовища, в якому він здійснює свою діяльність. З погляду практики велике значення має виховання професійної підготовленості через підвищення власної відповідальності за індивідуальне здоров’я, орієнтація стилю оздоровчого миследіяння і професійної свідомості на зміст професійної підготовки. В даному розділі зосереджено увагу на питанні керування найскладнішою системою “суспільство – людина – здоров’я”, де професійно-оздоровча освіта стає предметом особливого аналізу.
Методолого-теоретичний статус фізичної реабілітації, як професійної дис-ципліни, за винятком досліджень кінезіологічного аспекту часткових методико-практичних підходів, остаточно ще не склався. Саме ця обставина спричинила не-обачливе розроблення кваліфікаційних вимог нової спеціалізації, яка в професій-ному класифікаторі Держстандарту України (1998, 2001 рр.) кодифікована нарів-ні з фахівцями фізіотерапії і масажу. Майбутніх спеціалістів з вищою освітою не віднесено до категорії професіоналів, хоча на цей час в окремих університетах ця спеціалізація вже акредитована на рівні підготовки магістрів.
Напрацьоване методичне забезпечення також не розв’язує суперечність між критеріями, які відрізняють фізичну реабілітацію від її попередньої дисципліни – лікувальної фізичної культури. Нема чіткості в тому, який зміст, яка науково-інформативна база навчальної програми має стати основою для професійної підготовки фахівця. За браком методологічного узагальнення зміст посібників з фізичної реабілітації обмежується, в основному, колом засобів лікувальної фізкультури (В.Мухін, С.Попов) або виданням навчальних програм і підручників, які за змістом відносяться до компетенції медичної освіти. Уклін в бік медицинізації навчальних програм не дозволяє використовувати обов’язкові для професійної підготовки природоресурсні методики зцілення й оздоровлення організму і всупереч здоровому глузду заповнюється довільним набором теоре-тичних знань соціально-психологічного або медичного змісту без урахування принципів інтеграції, конфігурації та конвергентності транспрофесійної освіти. В такому широкому інформаційному полі студентові важко адаптуватися до універсуму натурально сконцентрованого оздоровчо-реабілітаційного простору, щоби навчитися застосовувати диверсифікований, а не різнопрофесійний запас фізично-реабілітаційних методик і природно-кліматичних технологій надр літосфери, біоценозу та інших астрогеографічних факторів.
Водночас у професійній освіті відбувається зміщення наукових інтересів з професіографічного підходу до дослідження професійної ментальності (О.Мед-ведкова) і професійного мислення, професійної рефлексії (І.Зязюн, В.Кремень, Н.Пов’якель) і професійної самосвідомості (Є.Ісаєв, Д.Ронзін). На рівні суб’єктів оздоровчої освіти виникла потреба формування у студентів оздоровчого мислення (В.Баданін) і валеогенної самосвідомості (О.Міхільов, Є.Стьопкіна).
Фізично-реабілітаційну освіту автор реферованого дослідження розглядає як окремий вид (тип) в оздоровчо-освітній галузі і відзначає недостатність її узагальнень і прогнозованості у векторах науково-професійного статусу. Ідентичних аналогів фізично-реабілітаційної професіоналізації немає також і в зарубіжних освітніх системах. У країнах Америки та Європи оздоровчо-професійна реабілітація здійснюється у формі адаптивної фізичної культури (В.Баданін, Г.Хомутов, K.Kusano, H.Nakata, C.Sherill, K.Yabe). В Україні зберегли попередню назву цього напряму - “фізична реабілітація”, запропоновану ще у 60-х роках минулого століття науковцями Всесвітньої організації охорони здоров’я у формі методу і/або засобу оздоровлення.
У сучасний період функції здоров’єтворення покладаються на валеологію і фізичну реабілітацію, які покликані запобігати фізичній деградації населення. Однак їх професійно-оздоровчий спектр став ширитися по багатьох спеціаліза-ціях, не завжди об’єднаних у єдиний комплексний напрям. Сукупно-цілісне здо-ров’я для кожного зі спеціалістів окремо використовується як товар з ринковою вартістю (медицина), засіб досягнення слави (спорт), умова активної життєдіяль-ності (фізична культура), ідеальне пристосування хворих (інвалідизованих) людей з різними ураженнями і вадами організму до соціуму (фізична реабілітація) тощо. Така професійно-освітня і процесуальна розбіжність у забезпеченні здоров’я не сприяє вирішенню головного дидактичного завдання професійної підготовки – визначення змісту навчальної здоров’єтворчої програми.
Наприкінці ХХ ст. багато проблем освіти і здоров’я розвивались у поєднанні наук, професій і сфер діяльності. Внаслідок того, що виник феномен транспрофесіоналізації (Е.Каліцький, П.Щедровицький), а ринок соціально-економічного розвитку кожних 5-6 років подвоює інформацію, необхідну для удосконалення професійної діяльності, почала розвиватися система неперервної професійної освіти (І.Зязюн, Н.Ничкало, С.Сисоєва), котра характеризується домінуванням динамічних тенденцій у створенні інноваційних програм.
Значну частину нашого дослідження становить аналіз розмежування видів мислення і професійної самосвідомості між такими категоріями, як “лікувально-медичні стилі мислення” (клінічне, лікарське, патогенне, патологізоване та ін.) й “оздоровчі стилі мислення” (валеогенне, саногенне, фізреабілітаційне, лікувально-фізкультурне, олімпійське). Виокремлення цих понять полегшує подолання плутанини у процесі аналізу конкретної фахово-оздоровчої чи лікувальної спеціалізації. Оздоровче мислення склалося в результаті еволюційного і культурного розвитку людини. Його зміст становить фундамент професіоналізму, що дає підстави розглядати цей стиль мислення в теоретико-дослідницькому, професійно-практичному та інших аспектах.
Людині ХХІ століття слід виховувати глобальну відповідальність за про-довження життя і збагачення культури; не підкорювати природу, а розумно її ви-користовувати в оздоровчих методиках на рівні ноосферної свідомості (В.Смір-нов, А.Урсул); відновити здоров’я, користуючись силами вселенського космосу й земної природи; зупинити власну фізичну деградацію, обумовлену зовнішніми, соціально-політичними і особистісними факторами негативного впливу.
Розроблені теорії діяльності, розвиваючого і особистісно орієнтованого нав-чання (І.Бех, В.Давидов, Е.Зеєр) спрямовані на використання таких дидактичних технологій, які розвивають культуру миследіяльності і рефлексії, поєднують навчальну діяльність з народними традиціями і мистецтвом та ін., чим сприяють оптимзації професійної компетентності. Значення професійних знань, умінь та на-вичок не зменшується і не ставиться під сумнів, але, стимульовані самосвідомістю (рефлексією), вони переростають у компонент професіоналізму (І.Зязюн).
Розвиток професійного мислення повинен стати складником фізично-реабілітаційної освіти, так як завдяки йому значно підвищується якість підготовки майбутнього фахівця. Переорієнтація патоклінічного мислення, яке притаманне більшості абітурієнтів – випускніків медучилищ, на валеогенне виступає основною дидактичною передумовою професійної компетенції і збільшення відповідальності індивіда за своє здоров’я, що під впливом власної волі й оздоровчого виховання самозмінюється, самовиховується, досягає оптимального фізичного розвитку – саморозвитку, реабілітації – самореабілітації (С.Канішевський, М.Ларкін, М.Шнейдер). Студент як суб’єкт власних дій і діяльності, здобуває можливість стати тією особистістю, якою вона бажає бути в ідеалі, – самоактуалізованою (А. Маслоу), здатною розвивати і пізнавати саму себе (А.Камю, Ж.-П.Сартр, Г. Щедровицький), удосконалюватися в професії.
У другому розділі дисертації “Дослідження елементів методико-теоретичного забезпечення фізично-реабілітаційної освіти” подається опис основних компонентів методологічного забезпечення фізичної реабілітації, пропонується схема концептуальної методико-теоретичної моделі фізично-реабілітаційної освіти, критично проаналізовано професійні моделі-центризми освітньо-оздоровчої сфери, структуровано підходи і принципи навчального процесу з позицій тенденцій розвитку вищої освіти, а також розроблено мультицентричну матрицю на основі оздоровчих моделей.
Загальний недолік наявних досліджень з фізичної реабілітації полягає в тому, що в дисертаційних та інших працях не аналізуються методолого-прикладні аспекти реабілітаційних концепцій, а увага сконцентрована на частково-прикладних аспектах лікувальної фізкультури. Це в подальшому породжує непов-ноту навчально-методичного забезпечення фізично-реабілітаційної освіти, тоді як у сучасних гуманітарних дослідженнях освітніх галузей професійного навчання головною умовою кожного дослідження ставлять вибір способу типологізації й класифікації, інтеграції й систематизації теоретико-методичних знань на методологічних (А. Бєляєва, І.Блауберг), акмеологічних (О. Анісімов, Т.Баєва, А.Деркач), синергетичних (І.Пригожин, Г.Хакен, В.Лутай, ) та інших підходах.
В методолого-теоретичний аналіз фізичної реабілітації залучені дослідження системної, неперервної, оздоровчо-професійної освіти, що розвивається у відповідності до глобальних тенденцій – процесів гуманізації, диференціації, інтеграції, екологізації, інтенсифікації, політеоретизації, комп’ютеризації, персоніфікації, технологізації, кооперації знань та видів освіти (В.Андрущенко, В.Беспалько, В.Вучева, Ю.Сенько, А.Субетто, Л.Татарникова). Взаємодію цих процесів для будь-якого типу освіти неможливо здійснити в межах однієї педагогічної теорії й методики. Необхідний взаємозв’язок загальнонауко-вих і предметних теорій, що детермінуються багатопрофільністю наукового піз-нання в структурі оздоровчих процесів: “валеогенез – саногенез – профілактика – лікування – реабілітація – оздоровлення – зцілення – тренування”. Тому закономірно постає питання про створення власної фізично-реабілітаційної теорії, розробки її предмета, змісту, дидактики, програм тощо.
Проект такої теорії також неправомірно зводити до якогось одного з функ-ціональних аспектів (аксіологічного, гносеологічного, онтологічного, категоріаль-ного, методологічного та ін.). Перш за все, для вибору оптимально-якісного змісту фізично-реабілітаційної освіти необхідно визначитися з фундаментальним підґрунтям оздоровчих моделей. Недостатність критичного підходу до їх оцінки, залишки монопольно-медикоцентричних амбіцій і патогенної свідомості у представників охоронооздоровчої сфери, яких залучають до підготовки студентів, зокрема, відсутність прогнозу розвитку фізично-реабілітаційної освіти, взагалі, породжує невизначеність і неможливість її наукової регульованості, що, зрештою, знижує розвиток професійно значущих якостей фахівця, а в цілому підриває стратегічну ідею доцільності валеологізації фізичної реабілітації всупереч існуючої в більшості навчальних закладів тенденцій її медицинізації.
За браком методолого-теоретичного обґрунтування фізичної реабілітації у дослідженнях минулого століття ще до цього часу залишається не вирішеною проблема її методико-професійного розмежування з медичною реабілітацією, чим стримується розгортання фізично-реабілітаційної освіти. Саме з цієї причини “професійно-недорозвинутою” й досі залишається навчальна дисципліна - “Лікувальна фізична культура”, яку медичні спеціалісти взяли за основу змісту у перших підручниках з фізичної реабілітації. Тому в більшості закладах вищої освіти, причетних до підготовки фізреабілітологів, маніпулюють змістом навчальних програм, не зважаючи на принципи мультицентричності і конфігурації, а виходять з наявних організаційно-кадрових можливостей і власних побажань. Значна частина програмно-навчального забезпечення залишається поза увагою або за владно-адміністративними побажаннями замінюється змістом слабо споріднених професійних дисциплін і спеціалізацій (наприклад, поєднання фізичної реабілітації з соціальною педагогікою). При цьому залишаються неосвоєними власні фізреабілітаційні технології й засоби.
Методико-теоретичні підходи, використані нами, дали змогу послідовно ви-окремити 6 основних типів оздоровчих моделей: медико-, спорто-, фізкультуро-, валео-, соціо- і натуроцентричну (природничу, фізичну). Структура цих моделей нас цікавить тільки в межах методичного підходу, критерії якого вбирають у себе і відтворюють головну детермінанту фізреабілітаційної сутності: стимуляцію поступового видужання, наявність природничих засобів довготривалого оздоровчого ефекту без хронічних рецидивів.
Аналіз реальної педагогічної практики, вивчення досвіду роботи зі студентами в режимі інноваційних спроб комбінувати і поєднувати різні оздоровчі програми в навчальних курсах дали змогу сконструювати і експериментально дослідити можливості мультицентричної матриці. Було визначено основні підходи й принципи її використання з метою інтегрованого підходу до фізично-реабілітаційної освіти. Порівняльна мультицентрична матриця показує переваги й можливості поєднання різних оздоровчих моделей та їх використання у навчанні. За її допомогою можна не тільки визначити можливості поєднання та взаємодії моделей і типів оздоровлення, а й внести до навчальних програм відповідні корективи для збагачення її повноти, інтегрованості та системності. З’ясовано, що фізкультурно-валеолого-натуристичні елементи матриці цілком узгоджуються між собою, оскільки відповідають сутнісним ознакам і вимогам ідеалізованої моделі розробленого концептуального підходу до фізично-реабілітаційної освіти.
У третьому розділі “Емпірична апробація основних методико-теоретичних засад і фрагментів фізично-реабілітаційної освіти в навчальному процесі” автор описує організацію та результати педагогічного експерименту.
Підхід до експериментального дослідження ґрунтується на ідеї, згідно з якою ефективна підготовка фахівців з фізичної реабілітації значною мірою залежить від того, яка методика формування професійного самовизначення використовується у навчальній орієнтації “на спеціалізацію”. Подібна тактика вимагає виявляти певні здібності не тільки в успішному засвоєнні студентами знань, умінь та навичок, але і в здатності творчо мислити відповідно до специфічних особливостей майбутньої професії.
Вибір абітурієнтами фізреабілітаційного фаху проходить здебільшого без попередніх етапів профорієнтації. Орієнтація на прийом до вищого навчального закладу випускників медичних училищ дещо ускладнює навчальний процес, так як ці абітурієнти вже здебільше професійно зорієнтовані на клінічний тип професійної самосвідомості і в деякій мірі професійно самовизначилися. У більшості з них складається хибне уявлення про фізично-реабілітаційну освіту як вимушений, побічний варіант професіоналізації через неможливість одержати “пріоритетну” освіту “вищого ґатунку” – медичну. Ця обставина змушує спрямовувати зміст навчального процесу відповідно до комплексу дидактичних засад, що сприяють оздоровчій переорієнтації професійної самосвідомості студента незалежно від його попередніх професійних установок.
Здатність оволодівати професійними знаннями і навичками, валеогенно мислити, ноосферно усвідомлювати, природо- і культуродоцільно діяти на рівні сучасних технологій відновлення здоров’я до оптимального рівня, виховання творчої особистості студента можливо лише за наявності відповідної навчальної програми, чіткої організації і управління, які здатні реалізувати компетентні викладачі – спеціалісти нової оздоровчої орієнтації.
Невідповідність між змістом і методами фізично-реабілітаційної освіти і ме-ханізмами розвитку професійного мислення студента – регулятора майбутньої фізреабілітаційної діяльності, дає підстави розглядати тип оздоровчої самосвідо-мості студента як гіпотетичну детермінанту, яка значно підвищуватиме рівень професійно усвідомленої самовизначеності студентів. Рішення цієї проблеми складається з вибору різних методик виховання розрізнених стилів професійного мислення і оздоровчої самосвідомості серед представників лікувально-профілактичних і оздоровчо-реабілітаційних професій.
Засвоєння студентами оздоровчого стилю миследіяльної орієнтації, цієї особливої установки самосвідомості, виступає як онтологічна мета експериментальної роботи з переакцентування клінічного мислення у валеогенне, патогенної свідомості – у фізреабілітаційну, медикоцентристської самосвідомості – у професійну самовизначеність спеціаліста з фізичної реабілітації. При цьому методичний спосіб навчальної діяльності проявляється в мисленневому конструюванні тієї моделі, яка створює у процесі професійної підготовки студента той рівень онтології, що відповідає змісту фізично-реабілітаційної реальності і дійсності. Сам зміст теоретичної бази виступає вихідним пунктом для побудови методів, підходів і принципів фізично-реабілітаційної освіти і стає інструментом організації миследіяльного навчального процесу.
Змістовно-смислові знання в природі оздоровчого мислення мають витоки з методики виховання педагогічного мислення як своєрідного методоло-гічного базису. Сформована при цьому фізреабілітаційна самосвідомість студента стає невід’ємною частиною валеогенно-професїйного стилю миследіяння.
Наші дослідження показують, що без методичних програм розвитку ва-леогенного мислення неможливо забезпечити виховання у студентів культури до-сконалого здоров’єтворчого миследіяння. На цій позиції повинні створюватися усі стилі оздоровчого виховання і професійної підготовки, кожен зі своїм специ-фічним мисленням. Такий підхід ставить нові вимоги до розробки змістовної структури фізично-реабілітаційної освіти. Цим забезпечується й зворотній процес – правильний розвиток усіх інших оздоровчих стилів миследіяльності. Навіть клінічне мислення, лікувально-патогенне за змістом і сутністю, в цих умовах поступово переорієнтовується на оздоровче.
Єдність клінічного і оздоровчого мислення професійно-фізреабілітацій-ної самосвідомості студента стає механізмом стимулювання власної відповідаль-ності за індивідуальне здоров’я та професійне самовизначення. Розвиток (або переакцентування) стилів оздоровчого мислення, їх професійна заміна знаходиться у сфері домінуючої мотивації на відповідну інформацію.
Впровадження мультицентричного підходу до оздоровчої практики дає змогу провести прогностичний аналіз програм розвитку фізично-реабілітаційної освіти різних рівнів, удосконалити проектування роботи освітнього закладу, сприяти формуванню оздоровчого мислення студентів, з’єднати в цілісність практично всі компоненти освітнього процесу: від організаційно-керівних структур і установок до вибору форм, методів, технологій і технік оздоровчо-освітньої взаємодії.
Педагогічний експеримент, що проводився автором з 1994 року у Сумсько-му державному педуніверситеті ім. А.С. Макаренка, підтвердив правомірність ви-сунутої гіпотези про можливість розробки фізичної реабілітації як навчальної дис-ципліни на основі критеріїв, що дають змогу підвищити її щабель до рангу науко-во-теоретичного і професійно-педагогічного статусу. Рівень професійної самовиз-наченості студента детермінується змістом обсягу валеоінформації в навчальних предметах і методикою виховання такого стилю професійного мислення, який більше притаманний фізреабілітаційній діяльності. Одержані дані з динаміки ін-тегрованого показника “Рівень професійного самовизначення фізреабілітолога” в ході експерименту показали статистичну значущість їх поліпшення (t – статис-тика Ст’юдента показала відмінності на рівні p < 0,05) у більшості студентів.
Згідно з установленими градаціями рівня показника дослідження його динаміка за період експериментальної роботи наведена в нижчеподаній таблиці.
Середні значення рівнів інтегрованого показника дослідження Табл. 1.
Рівні інтегрованого показника
дослідження | Констатуючий експеримент | Контрольний
експеримент
Експерим. група | Контрольна група | Експерим. група | Контрольна група
Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | %
Творчий | 34 | 8,74 | 3 | 10,81 | 125 | 32,58 | 5 | 18,61
Успішний | 65 | 16,74 | 7 | 25 | 145 | 37,51 | 8 | 35,33
Адаптивний | 190 | 48,95 | 8 | 31,25 | 85 | 22,07 | 6 | 25,12
Репродуктивний | 97 | 25,16 | 8 | 31,03 | 31 | 7,99 | 5 | 20,14
Слід відмітити, що студенти успішно подолали бар’єр рівня патогенності власного стилю професійного мислення і усвідомили необхідність переорієнтації оздоровчої самосвідомості з клінічного стилю на фізреабілітаційний. Це означає, що в результаті експерименту був зроблений “прорив” у підвищенні якості професіоналізації, “змінено потік свідомості” (П.К.Іванов) з лікувально-фар-макологічного в оздоровлювально-тренуюче русло освоєння майбутньої професії.
Визначення умов перспектив подальшого дослідження, удосконалення й оптимізації педагогічного та соціально-психологічного параметру якості й ефективності запропонованих підходів, надає змогу розглядати фізичну реабілітацію як майбутню теорію оздоровлення, а разом з тим наближує її проектну модель до рівня цілісної і самостійної наукової галузі.
ВИСНОВКИ
Результати дослідження надають підстави для таких висновків:
1. Теоретичний аналіз моделей здоров’єзнавства дозволяє стверджувати, що відмінність фізичної реабілітації від інших професійно-освітніх структур оздоровчої сфери визначають такі критерії:
а) предметна спрямованість фізичної реабілітації на оздоровлення довкілля та якості життєдіяльності людини відрізняє її від медичного процесу лікування і фізкультурного процесу, пов’язаного з розвитком фізичних якостей тілесності;
б) подовжений етап відновлення стану здоров’я, що розпочинається на стадії реконвалесценції одразу ж після медичного втручання. Не реанімація, хірургія чи інтенсивна фармакотерапія (медицина), розвиток і підтримання функціонально-тілесних потенцій (фізична культура) або максимальний тренінг і ризик фізичної перенапруги організму (спорт), а відновлювальне зцілення здоров’я до оптимального рівня і адаптація життєдіяльності до умов соціуму;
в) максимальне включення до теоретико-методичного навчання засобів природного зцілення, що використовуються в практиці відновлення, оскільки програмна обмеженість вивчення і незасвоєність методик оздоровлення з використанням надр і природоресурсних технологій урівнює фізичну реабілітацію з лікувальною фізкультурою;
г) наявність окремих суб’єктів або груп з адаптованої фізичної культури (інваліди, реабілітанти, школярі і студенти з вадами здоров’я й ін.), для яких потрібна тільки фізична реабілітація, а не медицина (хворі в стадії загострення), спорт (селекційовані особи), фізична культура (відносно здорові люди);
д) зосередження засобів відновлення здоров’я не тільки на фізичних кон-стантах людської тілесності, а застосування впливів усього природного потенціа-лу різноманітних засобів до будь-яких процесів реабілітаційної діяльності (самообслуговування, самозабезпечення, розширення спілкування в суспільстві), що значно поліпшує якість життя реабілітантів у культурно-духовній сфері.
2.Фізично-реабілітаційна освіта як навчально-професійна дисципліна в іде-альній моделі повинна стати вченням про принципи, підходи, форми і способи на-укового пізнання і керування різними станами здоров’я, інтегрувати і системати-зувати накопичений соціально-культурний досвід відновлювально-оздоровчої практики, що підвищує творчу самодостатність і якість життя людини, поліпшує демографо-економічний стан країни. Оцінюючи сучасний стан розвитку фізичної реабілітації в критеріях, що відповідають поняттю “засади наукової теорії”, можна стверджувати, що ця професійна спеціалізація ще не досягла достатнього рівня науково-теоретичного статусу. Проте це стане можливим за умови:
·
подальшого структурування і розгортання прикладної методології здоров’я;
·
критичного підходу до обґрунтування оздоровчих моделей, що вивчають фізич-ну сутність людини на основі принципу фундаментальності як умови до розкрит-тя найбільш глибоких суперечностей освіти в галузі здоров’єзнавства;
·
проектування концепцій і парадигм реабілітології; проведення професійно-рефлексивного і структурно-миследіяльного аналізу мети і функцій нового професійного фаху; створення категоріально-понятійного апарату, що визначає специфічну мову професійного навчання і наукового дослідження;
·
координації комплексу різноманітних теоретико-емпіричних знань, згідно з якими створюються сутнісні зв’язки і закономірності, що забезпечують розвиток конкретної професійно-корпоративної культури і оздоровчого руху серед інва-лідів (а це десята частина населення світу), включаючи сюди також ті мільярди людей, що повинні повсякденно дбати про підтримку і відновлення здоров’я.
Тільки при створенні повноти усіх елементів наукового базису фізичну реабілітацію можна буде вважати керованою системою, що має об’єктивні підстави претендувати на ранг наукової теорії про відновлення здоров’я людини. Перспективи перетворення фізичної реабілітації в науково-теоретичну галузь неможливо здійснити, не спираючись на принцип, за яким “наука створюється усередині методології і засобами методології” (Г.Щедровицький).
2. Засвоєні теоретичні знання, практичні уміння і навички не є достатньою умовою для їх ефективного використання у професійній діяльності. Майбутніх фахівців з фізичної реабілітації необхідно, насамперед, навчати творчому миследіянню орієнтовно певної спеціалізації. Це сприяє відтворенню специфічних властивостей і відмінностей між суміжними професіями, проводить межу професійного впливу на здоров’я між істинно-природним і штучно-хибним, реально-дійсним і надумано-плинним, довготривало-надійним і хронічно-рецидивним. Професійне мислення з сутнісно-предметними ознаками самоусвідомлених властивостей і відмінностей певного фаху є однією з головних структур, складником загального механізму навчального процесу, спрямованого на підготовку спеціаліста, що в сукупності із знаннями, уміннями та навичками становлять ядро будь-якої професії;
3. Згідно з другим завданням дослідження з’ясовано зміст методики професійного самовизначення студента – майбутнього фізреабілітолога, підготовка якого повинна здійснюватися не методами профілактики й лікування організму, а методами відновлення всіх видів і форм активної діяльності. Реабілітаційний сенс професійної підготовки полягає в тому, що у суб’єктів навчання виховуються компетенції використання не засобів протидії хворобам (сутність медичної освіти), а засвоєння навичок і вмінь відтворювати здоров’я та якість життя.
4. Навчальна програма підготовки фахівців з фізичної реабілітації потребує обґрунтування та експериментальної апробації різних концепцій щодо її досконалого змісту. Слід шукати варіант “золотої середини”, в якому б ураховувався неабиякий організаційний досвід, напрацьований у системі вищої освіти, де спеціальні експертні ради допомагають уникнути помилок (особливо на стадії становлення фахової спеціалізації), які ведуть до примітивізації змісту навчання у вузькому професійному полі.
5. Закономірності розвитку нових типів освіти, як засвідчило проведене до-слідження, неможливо привести в єдину синтетичну структуру без інтеграції ме-тодологічних знань. Сукупність видів і принципів методологічного супроводжен-ня професійної освіти (В.Богословський) і практична організація творчого проце-су виховання культури професійного миследіяння (П.Щедровицький) визначило тактику випереджального моделювання навчальної програми, що має політеоре-тичну структуру із стратегією на природну сутність професійної галузі.
6. Подальші тенденції професіоналізації фізично-реабілітаційної освіти ма-ють сконцентруватися на засвоєнні таких основоположних дисциплінах як ліку-вальна фізкультура, кліматологія, фітотерапія, нутриціологія, мануальні тілесно-орієнтовані практики. З іншими видами реабілітології, природно-оздоровчих тех-нологій студентів слід навчати на спецкурсах і факультативах, щоб доповнити ос-новні розділи загального курсу “Теорія і методика фізичної реабілітації”, проекту-вання і апробація якого ще тільки-но розпочинається.
7.
Зміст окремих положень медичних, соціальних і психологічних розділів реабілітології, включаючи також гуманітарні курси слід адаптувати до предметної основи фізичної реабілітації, а не підміняти її тими дисциплінами, що не мають достатньої взаємообумовленості з конкретною спеціалізацією.
8.
Проблему інтеграції фізичної реабілітації з іншими видами реабілітології, медицини і тими галузями знань, які пов’язані з процесами здоров’єтворення (розвитку здоров’я), здоров’єзбереження (включаючи систему гігієни, профілактики) і лікування хвороб, можливо здійснювати при підвищенні автономії фізичної реабілітації, її захисту від зазіхань невикоріненого (з часів радянської влади) свавілля фармако- і медициноцентристського монополізму, бюрократичних тенденцій в системі охорони здоров’я,.
Основний зміст дисертації відбито у 3 фахових публікаціях і монографії автора:
1. Методологізація оздоровчої освіти: Збір. наук. праць // Педагогічні науки.- Суми: СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2000. – С.45 – 53.
2. Сутність фізичної реабілітації // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2001. – № 1. – С. 46 – 51.
3. Проблеми підготовки спеціалістів у сфері фізично-реабілітаційної освіти: Збір. наук. праць // Педагогічні науки.- Суми: СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2001. – С. 134 – 142.
4. Вступ до спеціальності “Фізична реабілітація” (філософсько-методологіч-ні аспекти): Навчальні матеріали і тексти до програмного курсу для студентів фі-зично-реабілітаційних відділень педвузів.– Суми: СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2000. – 256 с.
Кукса В.О. Професійна підготовка фахівців з фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 –
