Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського

Муза Дмитро Євгенович

УДК: 930. 1

МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОДІЇ В ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ

09.00.03 — соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Сімферополь 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому національному технічному університеті Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник доктор філософських наук, професор Попов Владлєн Георгійович, Донбаська державна Академія будівництва та архітектури, завідувач кафедри філософії та економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Кальний Ігор Іванович, Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, завідувач кафедри соціальної філософії кандидат філософських наук, доцент Казак Анатолій Петрович, Кримський державний аграрний університет, завідувач кафедри філософії

Провідна установа Hаціональний технічний університет України "КПІ", кафедра філософії, Міністерство освіти та науки України, м. Київ.

Захист відбудеться "21" травня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К52.051.01 Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського, за адресою: 95038, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4, конференц. зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського, за адресою: 95038, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4.

Автореферат розісланий "12" квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої Ради к.ф.н. доц. Кремінський О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Багатомірне історичне буття людства складається з певних елементів, серед яких історичні події становлять первісний клас об'єктів. Історія розгортається у двох сферах, які не збігаються: сфері подій та сфері, яка відображає їх хід у свідомості. Самі події, незважаючи на всі зусилля проникнути в механізм їх утворення, функціонування та спрямованості, залишаються складним проблемним полем. Такі бурхливі явища століття, що минуло, як революції, економічні кризи, народження, існування та занепад тоталітарних режимів, світові війни, освоєння космосу та атомні бомбардування, "зіткнення цивілізацій" на фоні процесу глобалізації, нарешті, "кінець історії", утворюючи тканину історії, ініціюють їх науково-теоретичне усвідомлення. Онтологія конкретної події історії, що включає до свого складу природні та соціальні чинники, є не менш загадковою для філософської та історичної свідомості ХХ та XXI століття, ніж свідомості, що віддзеркалювала події Стародавньої Греції та Риму, середньовічної Європи, Київської Русі, Нової та Новітньої Європи тощо.

У напрямку осмислення загального ходу історії, специфіки окремих епох та подій працюють філософи історії. Філософія історії як напрямок філософських досліджень є галуззю знання, безпосередньо пов'язаного з соціально-історичними явищами, їх змістом. Головною особливістю філософії історії вважається притаманна їй рефлексія, що займається онтологічним виміром історичного процесу: встановленням устрою та динаміки суспільної системи, пошуком логіки розгортання подій, їх сенсу та спрямованості. Розглядаючи зв'язок між подіями історії, філософсько-історична рефлексія прагне розкрити необхідні детермінанти та атрибути, розкладаючи подію або на мікроісторичні структури (суб'єктивний фактор), або зводячи її до макроісторичних структур (суспільно-економічна формація, цивілізація, етнос). Ця обставина була і залишається предметом запеклих дискусій з часів Платона та Полібія, блаженного Августина та Дж.Віко, Г.Гердера та Г.В.Ф.Гегеля, К.Маркса та Ф.Ніцше, М.Бердяєва та А.Дж.Тойнбі.

Проблема історичної події, постійно входячи до розмислів філософів історії, набуває великого теоретичного змісту тоді, коли в історії спостерігаються так звані "переламні" моменти. Це цілком стосується нашого часу – часу руйнації СРСР та виникнення нових держав в історичному просторі та часі, в тому числі й України. Сьогодні, коли гуманітарні науки, включаючи філософію, зорієнтовані на нові горизонти історичного буття людини, змістовність та виникаючі в світовій історії сенси, – створення концептуально обґрунтованого поняття "подія", формування моделі події стає вимогою часу. Інакше кажучи, філософія історії, виконуючи роль методології історичного пізнання, зорієнтована на утворення такого теоретичного знаряддя для вивчення явищ історії, яке б сприяло адекватному вирішенню питань розвитку сучасного суспільства.

З одного боку, наукове завдання безпосередньо ініціюється розвитком загальної історії людства, історією регіонів, і зокрема історією України, що має бути вписана в загальноєвропейський та світовий соціокультурний контекст. З іншого боку, розвиток категоріального апарату теорії історичного процесу (чи то в істматівському варіанті, чи в наробках сучасних філософів та історіографів), неодмінно приводить до сприйняття події як: 1) особливої теоретичної засади - одиниці аналізу історичного буття, яка відповідає його проявам; 2) поняття, адекватного якісним змінам у соціумі, спроможного надати їм характеристику; 3) поняття, що розкриває генезу, функціональні та структурні особливості розвитку суспільства на окремому етапі; і нарешті, 4) концепту, що дає змогу конкретизувати буття суб'єктів історичного процесу.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Філософсько-історичні погляди на історичні події, їх концептуальний каркас, що включає структурно-компонентний, функціонально-динамічний виміри, були втілені в літературі останнього періоду. У радянські часи з приводу формування та вирішення проблеми історичної події праці науковців поділилися на дві групи. Перший контур підходу до події виражався в ототожнюванні події та історичного факту. При цьому факт як категорія історичного пізнання (знання щодо сутності події), що встановлюється за допомогою індуктивних зусиль вченого, прирівнювався до самого фрагменту історії. Такий підхід було запропоновано у роботах Г.М.Іванова, Ю.В.Петрова, О.Л.Вайнштейна, О.Л.Лейбовича, В.М.Жукова, В.Ф.Шаповалова, М.О.Барга, О.І.Зевельова. Між іншим, польський методолог Е.Топольский у своїх працях довів, що історія має розрізнятися за трьома значеннями: 1) історія подій; 2) історія як дослідницька функція; 3) історія як кінцевий підсумок роботи історика. Згідно з цією диференціацією, методологічні засади, спрямовані на подію, мають бути: "предметними", "прагматичними" та "апрагматичними" відповідно. Після цього уточнення поняття історії значно змінився погляд на подію як таку (це, наприклад, чітко визначено в пізніших роботах М.О.Барга).

Другий, значно продуктивніший напрямок дослідження події історії, був зорієнтований на "реалістичне" її бачення. Філософи та історики, які дотримувалися погляду на подію як фрагмент історичної реальності, наполегливо вели пошук відповіді на запитання: за допомогою чого утворюється, розгортається та "гасне" подія? які елементи належать до її структури та яку роль вони виконують у її розвитку? чи можливо передбачити наслідки події? як співвідносяться подія та інші елементи історичного процесу? Роботи О.І.Уварова, В.С.Біблера, В.О.Яцко, О.Ф.Лосєва, В.В.Косолапова, А.П.Лісовіної, В.Н.Орлова, І.М.Савельєвої, О.В.Полєтаєва дали можливість усвідомити, що "подія" існує насамперед як явище історії, має певну онтологічну специфіку, яка висвітлюється не тільки історіографічними засобами, а й за допомогою суто філософських засобів. До цих поглядів приєдналася група вчених – представників системного підходу – В.Т.Маклаков, Г.С.Пак, О.І.Ракітов, Б.І.Клейнер. Вони притримувалися такого її пояснення, згідно з яким, подія є онтологічним вузлом історії з багатьма рівнями устрою, тісно пов'язаним з іншими історичними об'єктами: "індивідуальним", "явищем", "історичною ситуацією", "процесом", що впливає на їх стан та водночас відчуває вплив з їх боку. Моделюючи подію, ці науковці змогли продемонструвати те, що остання є підсумковою соціальних сил: субстанційного, конкретно-загального і безпосереднього рівнів (Г.С.Пак); причинного, функціонального та мотиваційно-цільового аспектів (В.Т.Маклаков). Конструктивність такої точки зору не викликає сумнівів, але дослідницька рефлексія не зупинилася на аксіологічному вимірі буття суб'єктів історії, залишаючи недоторканою найважливішу область онтології події.

З цими недоліками почасти впоралися представники структурно-семіотичного підходу (Ю.М.Лотман, Б.О.Успенський). Вони запропонували розглядати подію з боку її інформаційного навантаження (подія є текстом), складної структури (з багатьма вимірами), комунікативних значень (сенсів). Уміщаючи безліч можливостей, тенденцій, подія може сполучатися з історичними об'єктами у площині культури, іноді провокуючи їх до "вибуху". У царині культури закладено механізми "вибухового" (а не звичайного – еволюційного) руху, які починають працювати при констеляції факторів нестабільності. Ю.М.Лотман запевняв в тому, що кожна культура має певні структури, спроможні рухати історію (текст культури) через події нелінійною траєкторією. Гіпотеза "вибуху" та синергетична інтерпретація історії приваблює зараз багатьох вчених соціальної галузі своєю еврістичністю.

Такий же структурний аналіз щодо історії був вдало втілений у роботах представника школи "Аналів" Ф.Броделя. Концепція французького історика виходить з того, що події, протистоячи історичним структурам, охоплюються ними. "Історія подій" та "історія структур" завжди супроводжує історичну свідомість у її пошуках. Але тільки структури задають справжню архітектуру історії (через події та явища), конституюють історичний простір та час, засоби дій та їх наслідки. Насамперед історії подій надається економічне обґрунтування, оскільки "світи-економіки" задають їхню динаміку (циклізм).

Своє бачення онтології події, втілене в концептуальну форму, міститься в філософсько-історичних поглядах М.Хайдеггера та Ж.П.Сартра. Якщо перший конкретизував подію на підставі загальної категорії "буття", розшифровуючи її через категорії людського існування - "буття-в-світі", "буття-з-іншими", "сумісність", показуючи, що подія є, насамперед, співбуттям кількох людей у просторі та часі, то другий надав марксистській версії події принципове екзистенційне тлумачення. Без уявлення про первісний світ екзистенції, вважає філософ, не може бути мови про подію. Подія історії є також предметом роздумів представників інших течій сучасної західної філософії - постструктуралізму (М.Фуко, Ж.Дельоз), філософії неопозитивізму (К.Гемпель, О.Нагель), комунікативної теорії (Ю.Ґабермас), неофрейдизму (Є.Фром), філософської герменевтики (П.Рікер, Х.-Г.Гадамер).

У сучасній російській філософії триває пошук некласичних концептуальних та методологічних засад аналізу "події". Щодо галузі історії, то у монографії І.М.Савельєвої та О.В.Полєтаєва2 історичній події присвячений цілий параграф. Російські автори представили змістовний аналіз багатогранних подій історії людства з точки зору історіографічного та культурологічного їх сприйняття, залучаючи досвід тлумачення історії філософськими засобами, тобто онтологічно. На жаль, у сучасній вітчизняній філософії поки що немає праць, де розкривалось би проблемне коло, пов'язане з онтологією події, обговорювалися б питання методології її аналізу. Тому вирішення цієї наукової проблеми залишається відкритим.

Дисертацію побудовано таким чином, щоб по можливості врахувати позитивні рішення або гіпотези щодо прояснення проблеми події історії, зняти абстрактність існуючих підходів та удосконалити науковий досвід фахівців у галузі філософії історії та історичної науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено на кафедрі філософії Донецького національного технічного університету відповідно до кафедральної комплексної науково-дослідної теми "Гуманізація науки, техніки та освіти на шляху до сучасного цивілізованого суспільства" (реєстраційний номер 28-95) і розкриває один з аспектів проблеми гуманізації освіти в технічних вузах України.

Мета та задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи - сформулювати теоретично коректне поняття "події" на підставі концептуально-методологічного аналізу філософсько-історичних поглядів. Ця мета зумовила такі завдання дослідження:

- простежити, як формувалася концептуальна база "події" в масиві філософсько-історичних та історіографічних текстів античності, середньовіччя, Нового часу та сучасності;

- виявити в стародавніх та сучасних мовах лінгво-семантичний каркас поняття "подія" та провести логічну експлікацію поняття "подія", ув'язуючи її з специфікою філософсько-історичної рефлексії;

- встановити основні онтологічні параметри і характеристики конкретної події історії, фіксуючи її структуру, функції, детермінанти та атрибути;

- узагальнити емпіричний матеріал та теоретико-концептуальні наробки у моделі події (на прикладі Другої світової війни), яка повинна мати онтологічну, ціннісно-гносеологічну та ціннісно-методологічну складові;

- висунути критерій, за допомогою якого може бути продемонстрована наукова спроможність моделі події у справі аналізу реальних подій історії;

- вивести попередню типологію подій на підставі їх форми та змісту.

Об'єктом дослідження є подія історії як фрагмент історичної реальності.

Предметом дослідження є уявлення філософів історії про різноманітні події історії людства.

Методи дослідження цілком засновані на сучасних поглядах про об'єкти гуманітарної сфери, тобто спрямовані на виявлення та відтворення не тільки сутності предмету, а також смислів, йому належних. Процес розкриття специфіки предмету став можливим завдяки таким загальним принципам наукового пізнання: системності, конкретності, об'єктивності, історизму. При обґрунтуванні основних положень дослідження застосовані аксіологічний та антропологічний підходи. Робота з матеріалом, логіка його подання в дисертації була тісно пов'язана з методом філософської герменевтики, за допомогою якого проводився пошук онтологічної специфіки події, її сенсу та вектору спрямованості.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– сформульовано поняття "подія історії", де вперше зроблено наголос на суб'єкт - суб'єктних відносинах, з яких не тільки складається тканина історичного процесу, а й утворюється буття суб'єктів;

– наведено лінгво-семантичний аналіз терміну "подія" і здійснено розмежування основних значень, серед яких подія є, насамперед, спів-буттям суб'єктів; –

висвітлено категоріальні підстави, на яких може вживатися поняття "події": "простір", "час", "діяльність", "дія", "взаємодія", "суб'єкт", "цінності", "цілі", "мотиви", "життєвий світ"; –

доведено залежність між ціннісними орієнтаціями суб'єктів історії та саме подієвою історією людства; –

створено модель події, яка узагальнює результати філософсько-історичної рефлексії на події і розвинуто тезу про взаємодію (інтеракцію) суб'єктів історії на рівні базових цінностей; –

запропоновано аксіологічний критерій щодо події історії; –

зроблено попередню типологію історичних подій.

Наукове значення роботи. Довгий час в історичній науці, методології історичного пізнання з їх вузько дисциплінарними межами не існувало концептуального знаряддя, яке об'єктивно відображало б соціально-історичні зміни, частіше за все виступаючи під назвою "подія". Повноцінне сприйняття події можливе лише при реконструкції її онтології, тобто при філософській об'єктивації предмета дослідження. Це може означати, що: 1) подія є складним комплексом дій та взаємодій суб'єктів історичного процесу, через які розкриваються предметні та ціннісні виміри буття та виявляє себе самого суб'єкт; 2) подія включає до свого складу два основних типи відносин: суб'єкт - об'єктні та суб'єкт - суб'єктні, при цьому роль відношення "я" – "інший" в історії людства є найбільш значущою, пізнання філософією історії в контексті події видається дуже продуктивним, бо самі ці відносини проходять становлення, яке можна описати в термінах синергетики, антропологічного та аксіологічного підходів; 3) подія може пояснюватися з боку генетичної, функціональної, структурної детермінації, через закон або одиничну причину, але її осмислення неможливе без прояснення аксіологічноі навантаженості буття суб'єктів історії; 4) поняття "подія" відображає реальні, а також можливі колізії історичного буття, насамперед конкретизує стосунки між суб'єктами історії на рівні цінностей; 5) вплив або напрямок події може бути встановлений завдяки аксіологічному критерію, згідно з яким подія не розгорнеться у площині історії, якщо з її архітектоніки елімінувати творчі цінності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони розширюють існуючий арсенал засобів теоретичного аналізу подієвої історії та демонструють продуктивність усвідомлення сучасних соціальних процесів на підставі: 1) ціннісних відносин; 2) суб'єкт - суб'єктних відносин, які головним чином виявляються в межах події. Концептуальний аналіз історичних подій сприяє висвітленню прогностичної та праксіологічної функцій, тобто прогнозуванню наступних подій та управлінню ціннісними орієнтаціями суб'єктів історії, що втягуються у подію. Прогнозування майбутнього може бути: а) прямим, коли в майбутнє екстраполюються головні тенденції сучасного історичного буття; та б) реактивним, коли обрані суб'єктами історії цінності можуть розглядатися як "виклик" майбутньому, а майбутнє, в свою чергу, як "відповідь" на ці ціннісні орієнтації. Такий тип прогнозування спонукає більш ретельно звертати увагу на обрані цінності та коригувати їх, бо завдяки їм суб'єкт само-визначає себе в площині історії.

Результати дисертаційної роботи можуть бути використані у підготовці курсів з соціальної філософії, філософської антропології, філософії історії, соціології, політології, етики, всесвітньої та регіональної історії, а методологічні ідеї – у спецкурсі з методології історичного пізнання.

Особистий внесок здобувача. Основні положення та висновки дисертаційної роботи отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації знайшли своє місце в доповідях та обговорювалися на: міжнародних Бердяєвських читаннях (Київ 1999), міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми просвітництва" (Донецьк 1999), міжнародній науковій конференції "Постмодернізм в філософії, науці та культурі" (Харків 1999), міжрегіональній науково-практичній конференції "Філософія та гуманістичні цінності у сучасній інженерній освіті" (Донецьк 1998), регіональних наукових конференціях – перші "Кирило-Мефодіївські дні: проблеми національного та духовного відродження" (Донецьк 1999), другі "Кирило-Мефодіївські дні: проблеми національного та духовного відродження" (Донецьк 2000); засіданнях релігійно-філософського товариства "Пересвет" ДонНУ, теоретичному семінарі аспірантів ДДАБА, теоретичних семінарах кафедри філософії ДонНТУ.

Структура дисертації . Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (564 найменування), загальним обсягом 209 сторінок (список використаних джерел займає 47 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подано загальну характеристику дослідження, обґрунтовано актуальність та вибір теми дослідження, її наукову новизну, конкретизовано об'єкт і предмет, які будуть розглянуті в роботі, формулюється мета та завдання дослідження, визначено методи дослідження, вказано на практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ "Концепція події у філософсько-історичному знанні" охоплює історію формування теоретичних поглядів на події в історіографії та філософії історії від античності до ХІХ століття.

У першому підрозділі "Подія у філософсько-історичних концепціях античності" показано кроки щодо осмислення того, чим є подія у соціальній історії еллінів. Звичайно, міркування про подію у стародавні часи були суто міфологічними. В епосі Гомера та Гесіода наведені яскраві приклади моделювання події у міфологічному ключі. Гомер у своєму монументальному творі "Іліада", спираючись на відомості про колонізацію греками іонійського узбережжя Егейського моря, дав своє, цілком міфологічне тлумачення Троянської війни. Ця подія подається ним як протистояння еллінських племен, об'єднаних однією культурою (мова, звичаї, скарб, зброя). Таке протистояння завершується руйнуванням Трої та інтерпретується автором як трагічний (не без втручання богів) епізод загальногрецької історії, що позначився на її подальшому розвитку. У творах Гесіода подана відома схема історії, згідно з якою людство має прожити на землі п'ять епох: золоту, срібну, мідну, добу героїв і добу заліза. Події розташовані уздовж цієї регресивної схеми, мають вектор спрямованості від космосу ("золота доба") – до хаосу. Однак Гесіод не виключав можливості повернення до стану космосу (який у його сприйнятті, як і у Гомера є неперевершеним), гармонії природного та соціального. У працях перших грецьких істориків Геродота та Фукідіда має місце міфологічний та прагматичний підхід до найважливіших подій – греко-персидських воєн та Пелопонеської війни. Події в їх працях описуються за допомогою суто міфологічних засобів ("долі", "необхідності"), а також за допомогою натуралістичних чинників – епідемії, смерті Перикла. Перші дійсно філософсько-історичні погляди на подію з'являються в діалогах Платона. Філософ зосередив свої пошуки на моделі ідеального суспільства. Воно, згідно з Платоном, повинно "виникнути" внаслідок круговороту подій, тобто за законом Космосу. Хоча "золота доба" залишилася у минулому, людство, пізнавши різноманітні політичні форми, прямує до ідеального типу держави. На думку Полібія історія також розгортається за циклічною схемою, однак він, спостерігаючи події політичного життя Сходу та Заходу, стверджував, що політичні форми створюються за сценарієм, не схожим на попередній. Тобто, циклізм передбачає розвиток. Взагалі антична думка на історичні події була сповнена натуралістичних обертонів та запропонувала розглядати їх з точки зору циклізму.

У другому підрозділі "Історіософська (теологічна) версія події" йдеться про запропоновану християнськими мислителями схему історії, згідно з якою основні біблейські події створюють її вісь. Осмислення перебігу подій земної історії (історії Римської імперії та народів, що входили до її складу або проживали за її межами) було піднято на теологічний рівень. Визначні церковні історики – Євсевій Памфіл, Теодоріт Кірський, Созомен, Сократ Схоластик – підготували грунт для теорії історичного процесу блаженного Августина, а першу спробу створити загальну панораму історії надав блаженний Ієронім. Він створив концепцію чотирьох монархій – Ассіро-Вавілонської, Персидської, Греко-Македонської та Римської, які послідовно рухаються у просторі та часі, створюючи події. Блаженний Августин, навпаки, вважав, що події історії виникають внаслідок боротьби між мешканцями Двох Градів – Града Божого та Града земного, що триває від Каіна та Авєля – до Страшного Суду. Падіння "вічного міста" у 410 році після Р.Х., як і події попередньої імперської історії, інтерпретуються теологом у дусі християнської метафізики, тобто кожна подія інспірована Богом і її зміст може бути встановлений шляхом алегоричної екзегези. Таке ж бачення події, але підсилене есхатологічним мотивом, було притаманне Іоахіму Флорському. Вбачаючи в історії три послідовні фази: добу Бога-Отця, добу Бога-Сина та добу Святого Духу, теолог стверджував, спостерігаючи за сучасними йому подіями, що історія прямує до кінця. Треба зазначити, що концепція останнього, як і блаженного Августина, мала великий вплив на соціальні процеси в середньовічній Європі, оскількі були співзвучні настроям народів.

У третьому підрозділі "Проблема інтерпретації події в філософії історії Нового часу" розглянуто концепції історії Дж.Віко, М.Ф.Вольтера, Ж.А.Кондорсе та Ж.-Ж.Русо. У цих концепціях подія поступово залишає теологічний грунт і осмислюється суто натуралістично. Ще у Віко в певній мірі мають місце теологічні імплікації, а сама схема історії подібна до античної схеми коловороту, але історичний рух пояснюється за допомогою звичайних чинників — мови, права та інше. Просвітницьке тлумачення події виходить з прогресивної моделі історії, де відбувається боротьба старого з новим. Звичайно, ці погляди були зумовлені великими географічними відкриттями, створенням друкарського станка, успіхами наук і мистецтв. Ці події викликали певні зміни у суспільстві та дали філософам доби Просвітництва можливість міркувати про шлях людства в історії як шлях прогресу людської природи, правового устрою та політичної свободи, наук і мистецтв. Але не всі представники філософії Просвітництва поділяли цю думку про виключно прогресивну траєкторію подій. Так, Ж.-Ж.Русо зазначав, що цивілізація, навпаки, не дає змоги людині розкрити свою сутність, і те, що було у давнині ("золота доба"), виступає критерієм історичного руху. Сумніви щодо прогресивного шляху людства в історії дала можливість перевірити Французька революція.

У четвертому підрозділі "ХIХ сторіччя – доба філософії історії і проблема події" надано панораму основних напрямків зрілої філософії історії — німецької класичної філософії, романтизму, позитивізму та історичного матеріалізму. Всі ці напрями сфокусували свій погляд не тільки на загальноісторичному аналізі, критиці попередніх теорій, а й на найважливіших подіях Нового часу — Реформації, Просвітництві, революціях в Америці та Франції, війнах, розв'язаних Наполеоном, розвитку капіталізму з його підвалинами, науковому та технічному прогресі. Нові філософсько-історичні погляди характеризувались субстанційним тлумаченням історії та її явищ. І.Кант, розглядаючи початок людської історії, її основні риси та можливий кінець, приділив увагу розумній складовій історичного буття. Розум, який надає людству можливість зробити крок у "стан повноліття", проявив себе у подіях Нового часу, зокрема, у Просвітництві та революції у Франції. Розум є суттєвою силою в історії на відміну від нерозумності. Розум та свобода, доповнює Канта Фіхте, є характеристиками буття "нормального народу", що веде боротьбу з іншими народами протягом усієї історії. Свобода, яка іде від Абсолюту, є субстанцією історії у Шеллінга. Маніфестація свободи та самоусвідомлення Абсолютним Духом своїх дій в світі (стародавній світ – середні віки – Нова історія) — версія Гегеля. Останній спробував довести, що у Відродженні, Реформації та Французькій революції було закладено фундамент великих політико-правових форм, з втіленням яких у Пруській монархії історія скінчиться. Діяльність Наполеона оцінено Гегелем суто позитивно, який вбачав у постаті імператора приклад роботи Духу в історії. Між іншим, Дух виконує свою справу руками людей, які, не усвідомлюючи цього, є його агентами. Позитивізм, навпаки, виходив з такого бачення подій, згідно з яким, вони розташовуються на поверхні історії в послідовності: теологічна фаза – метафізична фаза – позитивна фаза. Прогрес у сфері знань, права та моралі задовольняє О.Конта та його прихильників, в той час як романтичні уявлення про історію є суттєво протилежними. Релігія та мистецтво становлять основний зміст культурної історії людства в філософії історії Фр.Шлегеля. Далі, К.Маркс та Ф.Енгельс, не заперечуючи цих елементів надбудови, дали своє — матеріалістичне – тлумачення руху історії. Удосконалення виробничих сил суспільства та розвиток відповідних до них відносин, виступає суперечливим процесом. Усунення суперечностей між ними у вигляді соціальних катаклізмів — це і є світ історії. Подія, вважав Енгельс, є боротьбою соціальних сил, класів, тенденцій, якими і були революції, реформаційний рух тощо. Базисно-надбудовний детермінізм у баченні подій надав можливість розглядати їх системно та конкретно-історично.

У другому розділі "Подія як об'єкт аналізу сучасної філософської та філософсько-історичної думки" розглянуто погляди представників некласичних підходів до історії, серед яких: філософія життя, релігійна філософія, екзистенціалізм, технологічний детермінізм та футурологія. Усі ці напрямки йшли шляхом пошуку внутрішньо-суттєвих чинників або "двигунів" події. У цьому випадку розглянуто філософію історії Ф.Ніцше, О.Шпенглера, М.Бердяєва, М.Хайдеггера, К.Ясперса та О.Тоффлера.

У першому підрозділі "Філософія життя та релігійна філософія про проблемність історичної події" розглянуто філософію історії Ф.Ніцше, О.Шпенглера, М.Бердяєва. Філософсько-історичні екзерсиси Ніцше якраз демонструють значущість аналізу іманентних сил у світовій історії. Для нього це аполонійське та діонісійське начала. Від реалізації цих принципів і залежить те, як утворювались події світової історії. Однак специфіка історичної епохи – ХІХ століття пояснюється їм за допомогою нового феномену – нігілізму. Цій негативній тенденції може протистояти тільки те, що названо "волею до влади", тобто утвердження нових цінностей та відкриття певних перспектив, не пов'язаних з культурно-моральним надбанням людства. У філософії культури Шпенглера висунуто тезу про існування в історичному бутті "прасимволів" щодо розвитку культур. Незважаючи на те, що "прасимвол" знаходиться в глибині культури, він виявляє себе на рівні подій, а також у культурних утвореннях — релігії, науці, політиці, мистецтві. Таким чином, морфологія культури торкається розгортання окремих культур крізь історичні події. Боротьба соціальних станів, що має місце в історії майже всіх культур, розглядається ним як зіткнення сил, які або утверджують, або спростовують іманентну основу культури. На думку М.Бердяєва, світова історія повинна трактуватися з точки зору християнського світосприйняття, тобто так, ніби вона прямує від створення Богом світу через гріхопадіння, потім Боговтілення, страждальницьку смерть Ісуса Христа, Його Воскресіння – до Страшного суду. Такий погляд підсилюється ідеєю про триваючу духовну боротьбу людства з зовнішнім — об'єктивованим – світом, який намагається розплющити людину, підкорив її свободу – необхідності. Однак Бог не залишає свого творіння, надаючи йому творчої наснаги, свободи, духовних сил, за допомогою яких людина веде боротьбу з необхідністю. Великі події, пережиті філософом — революції, світові війни та особисті обставини (вимушена еміграція), сприймались як ствердження свободи і добра над злом і несвободою.

У другому підрозділі "Екзистенційно-антропологічний варіант трактування події" розглянуто погляди М.Хайдеггера та К. Ясперса. У філософії Хайдеггера існує специфічне поняття "подія", за допомогою якого описуються: а) буття людини з іншими людьми (співбуття); б) те, що "послано" людству буттям у ХХ сторіччі у вигляді "поставу". "Постав" є долею західного людства, тому що воно стало на шлях розкриття таємного ще у стародавні часи. Виводячи з природи сили та підкоряючи їх собі за допомогою техніки, людина опинилась у скрутному становищі – у становищі урізаного буття. Наслідки цієї події всесвітнього масштабу (бо техніка швидко підкорила собі простір) можуть бути зламані, якщо людина стане користуватися відомим з давнини засобом — мистецтвом з його охоронною функцією. На відміну від Хайдеггера, Ясперс вважає, що світова історія взагалі та її сучасний етап, зокрема, детерміновані спадщиною "вісьового часу", тобто духовними скарбами, знайденими людством у 800–200 рр. до Р.Х. Крім цього, політичні та загальнокультурні події в історії Нового часу, революція у техніці, удосконалили історичне буття не тільки європейців, але й інших народів світу. На шляху технічного прогресу зустрічаються декілька негативних аспектів і серед них - відчуження людини в процесі виробництва. З іншого боку, досвід використання атомної зброї говорить про духовні вади людства.

У третьому підрозділі "Технологічний детермінізм та футурологія про подієву історію" надано аналіз поглядів на подію О.Тоффлера, згідно з якими події сучасної історії є результатом зіткнення "другої" (чинники індустріальної цивілізації) та "третьої" (чинники постіндустріальної цивілізації) хвиль.

Розділ третій "Логіко-методологічний аналіз поняття події" присвячений розгляду структури, змісту та форми події з прив'язкою до емпіричного матеріалу. Розширення існуючих теоретичних уявлень про подію неможливе без її попереднього розуміння. Тут треба зазначити, що висунутий О.Ф.Лосєвим "триєдиний принцип аналізу події" цілком заслуговує статусу "структури передрозуміння". Ця структура включає онтологічний (специфіка події, її причини та наслідки), ціннісно-гносеологічний (сенс події) та ціннісно-методологічний (спрямованість події) аспекти.

У першому підрозділі "Ескіз структурного устрою події" встановлюється зміст усіх трьох аспектів. Перед цим проведено лінгво-семантичний аналіз терміна "подія", застосованого в стародавніх та сучасних мовах. Значення терміна в історичній та повсякденній практиці вказує на: 1) якісні зміни у суспільстві; 2) специфічні дії людей; 3) результат або наслідок дій; 4) взаємодію суб'єктів у просторі та часі. Це означає, що подія включає декілька рівнів аналізу. Онтологічний аспект події потребує осмислення за допомогою категорій, які відображають "зовнішній" її бік: простір, у якому вона розгортається, та час (виникнення, розповсюдження та згортання) події. Простір та час складають окрему проблему функціонування історичних об'єктів. Ці категорії мають певний зміст в історіографії, але в межах філософії історії відбувається їх онтіфікація (К.Маркс, А.Дж.Тойнбі, Л.Гумильов). Згідно з філософським тлумаченням "простору" та "часу", події виступають складними структурами, які розмічають тканину історії. Так, в концепції Ф.Броделя, де йдеться про "світи-економіки", простір та час є структурами, які супроводжують їх рух в історії. Наступна категорія "діяльність", пов'язана з предметним світом (природою та культурою), суб'єктом та буттям інших суб'єктів. Вона розкривається за допомогою більш елементарної категорії — "дія", яка входить до "внутрішнього" складу події. Згідно з думкою М.Вебера, аналіз суспільної дії повинен зосереджуватися на чотирьох типах дії: а) цілераціональної; б) ціннісно-раціональної; в) афективної та г) традиційної. Історичне буття і, насамперед, подія має у своїй архітектоніці типи дій, які маніфестують певні цілі, цінності, норми, мотиви. Це означає, що реальна історична практика не вичерпується суто раціональними проявами, а навпаки, ірраціональні імпульси в її межах - звичайна річ. Тобто онтологія історії, що складається з двох рівнів – об'єктивного (територія, історичний час, ресурси, система хазяювання) та суб'єктивного (мотивовані та немотивовані дії), повинна бути окреслена некласичною методологією. Вона, в свою чергу, ґрунтується на уявленні про доповнюваність обох рівнів. Зазначаючи це, треба підкреслити, що історичні події – це яскравий приклад маніфестації суб'єктивного в історії. Так, традиційне суспільство зорієнтоване на притаманні самій культурній традиції засоби поведінки (ісламська ортопраксія у війнах в Афганістані, Чечні). Для нетрадиційного суспільства це перш за все раціонально обґрунтовані дії з певною метою (історія Заходу). Однак людська діяльність завжди "тече" під акомпанемент цінностей, тобто цінності виступають у ролі умови, оптимізатора, а іноді і мети діяльності. Завдяки цьому, треба зауважити: люди як творці історії мають конкретні ціннісні орієнтації, які неможливо ігнорувати при аналізі подій, бо вони належать до "життєвого світу", – найбільш значущої ланки суспільно-історичного буття. Таким чином, онтологія події безпосередньо пов'язана зі світом значень та цінностей культури, носіями яких є суб'єкти історії.

У другому підрозділі "Подія історії, цінності та суб'єкт історії" наголошується на тому, що учасники конкретної історичної події — макросуб'єкти (цивілізації, етноси, народи) та мікросуб'єкти (малі групи та окремі особи) є носіями цінностей. Суб'єкти освоюють світ, вступаючи у взаємодію (синергію) один з одним, пропонуючи своє ціннісне бачення світу. Суб'єкт-суб'єктні відносини, які є ареною, де сходяться самі суб'єкти та ціннісні системи, є найбільш проблематичними. Застосовуючи експозицію суб'єкт-суб'єктних відносин (за А.Гжегорчиком): 1) суб'єкт сприймає іншого, як річ або функцію речі; 2) він бачить в іншому суперника або ворога; 3) партнера, — розглянуто етнічний конфлікт у Косово. Ця подія яскраво свідчить про те, що між ісламським населенням краю та православною цивілізацією існує протистояння (з XIV ст.), яке не може бути вирішене ні бомбардуванням з боку світової поліції (Північно-Атлантичний блок), ні введенням військового контингенту, ні доларовими ін'єкціями Заходу, оскільки всі ці акції не скасують світу цінностей та "життєвого світу" учасників конфлікту. Таким чином, багата на події Всесвітня історія може бути розглянута як протистояння різноманітних суб'єктів та ціннісних світів, що довели через метафору "зіткнення цивілізацій" А.Дж.Тойнбі та С.Хантінгтон. Але людські спільноти в історії (на сучасному етапі розвитку цивілізаційна суперсистема включає до свого складу: японську, конфуціанську, буддійську, ісламську, православно-слов'янську, західну, латиноамериканську та африканську цивілізації), які характеризуються своєю ідентичністю, завжди шукали шляхів до "іншого" не тільки з позиції сили, а бачачи в ньому справжнього суб'єкта - носія цінностей. Такий тип ставлення до "іншого", де окрім звичайної оцінки має місце сприйняття цінностей як особливого роду об'єктивності, є найбільш адекватним. В цьому випадку історія – це діалог культур і в жодному разі не монолог однієї цивілізації. У контексті історичного сьогодення, коли Сполучені Штати Америки за допомогою партнерів намагаються уніфікувати на свій лад весь незахідний світ (включаючи пост-радянські держави), треба звернути увагу на той історичний шлях, яким ішли слов'янські народи. Подієва історія східних слов'ян має безліч підстав стверджувати, що обрані та культивовані ними цінності мають і універсальне значення, тобто їх неможливо заперечити.

У третьому підрозділі "Архітектоніка події: структура, форма, зміст" зроблено спробу підтвердити висунуту гіпотезу і таким чином вирішити проблему події історії. Ця задумка втілена на прикладі такої події як Друга світова війна. Найбільш дискусійне у науці питання про причини війни розглянуто з точки зору мотивації та ціннісних орієнтацій головних її учасників. Націоналістична ідеологія з її геополітичною програмою — баченням майбутньої Європи та світу (долі окремих рас, ролі арійської раси в світовій історії) та комуністична ідеологія з притаманним їй бінарним мисленням світу, ідеєю "світової революції" до остаточної перемоги над ворогом — буржуазією, зійшлися у взаємодії (синергії), яка виявила ціннісне сприйняття буття. Розвиваючи цю лінію, треба підкреслити роль суб'єктивного фактора в формуванні та розгортанні події. Діяльність керівництва держав-учасниць війни розглянуто через ціннісно-імперативні підстави. Так звані "творчі цінності", на які було зорієнтовано народи, привели до цього трагічного зіткнення. У цьому пункті треба зазначити, що для багатьох суб'єктів події "цінності відношення" (В.Франкл) відкрили інший вимір буття (життя перед обличчям смерті), ніж це прогнозувалося тоталітарними ідеологіями. Таким чином, форма та зміст події цілком залежать від суб'єкт-суб'єктних та ціннісних відносин, які знаходяться у структурі події. Завдяки їм виникає саме динаміка події, де вона набуває спрямованості, пов'язується з іншими елементами історії (Друга світова війна викликає протистояння двох інших сил — СРСР та Сполучених Штатів Америки та держав, що групувалися навколо них – у "холодній війні").

У четвертому розділі "Методи дослідження події як конкретно-історичного об'єкту" наведено критичний розгляд трьох продуктивних методів сучасної філософії. Це — метод віднесення до цінностей (Г.Ріккерт), компаративістський підхід (А.Дж.Тойнбі) та філософська герменевтика (Х.-Г.Гадамер).

У першому підрозділі "Аксіологічний підход Г.Ріккерта" розглянуто підстави аксіологічного тлумачення подій. На відміну від наук про природу, в яких вже склалася потужна методологічна база, історичні науки повинні користуватися іншими засобами, серед яких – метод цінностей. У його межах подія сприймається з боку її ціннісного впливу на культуру. Це означає, що цінності сприйматимуться як щось об'єктивне, чому сприяє телеологічне бачення історичних подій. Але історик іноді тлумачить події з власної точки зору, тобто з позиції оцінки. Такою інтерпретацією не повинно зловживати, оскільки відносячи те, що відбулося у події, – до цінностей, дослідники стоять на ґрунті об'єктивного сенсу, не ризикуючи потрапити у пастку власних пріоритетів.

У другому підрозділі "Компаративистський метод А.Дж.Тойнбі" наголошується про сприяння цього методу осягненню подієвої історії. Порівняльно-історичний аналіз, який показав свою спроможність ще у минулому віці (О.Конт, К.Маркс, Ф.Енгельс, І.Тен), набув філігранності у філософії історії О.Шпенглера та А.Дж.Тойнбі. За допомогою порівняльного методу були розкриті притаманні подіям унікальні риси, а також показано, що події різних часів можуть бути схожими за своєю морфологією та змістом (Пелопонеська та перша світова війни). Виходячи з цього, британський історик стверджує наявність в історичному бутті людства окремих цивілізацій, які виникають, зростають, розцвітають, надламуються та занепадають через ідентичні події.

У третьому підрозділі "Філософська герменевтика Х.-Г. Гадамера" йдеться про метод розуміння того, що відбувається у історії, її складній тканині. Герменевтика, яка виконує роль "самосвідомості гуманітарних наук", як переконливо довів Х.-Г.Гадамер, повинна займатися розкриттям (і водночас створенням) сенсів події. Оскільки в структурі події на підставі взаємодії суб'єктів поєднуються цінності, норми, смисли, то інтерпретація їх є найважливішим науковим завданням. Герменевтична стратегія не тільки описує історичні структури (суб'єкт-об'єктні та