міністерство освіти і науки УКРАЇНИ

Львівський національний університет

імені Івана Франка

Мірчук Ірина Леонідівна

УДК 1(477)(09)+262.8

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ

ГАВРИЇЛА КОСТЕЛЬНИКА

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Львів – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі філософії культури Інституту українознавства імені І.Крип’якевича НАН України.

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор

Кашуба Марія Василівна

Інститут українознавства імені І.Крип’якевича,

завідувач сектору філософії культури

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Кралюк Петро Михайлович

Рівненський інститут слов’янознавства, проректор

кандидат філософських наук, доцент

Захара Ігор Степанович

Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри історії філософії

Провідна установа – Київський національний університет імені Тараса

Шевченка, кафедра історії української філософії та

культури

Захист відбудеться 20 лютого 2002 року о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79002, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Львів, вул.Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано 19 січня 2002р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02

доктор політичних наук, професор В.М.Денисенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У часи незалежності України спостерігаємо пожвавлений інтерес до історичного минулого, особливо до тих постатей, чия діяльність і творчість була знаменною віхою в процесі розвитку духовного життя. Українська релігійна філософія першої половини XX ст., незважаючи на доступність матеріалів та джерел, досі залишається маловідомим явищем. Активно нині вивчається творчість митрополита Андрія Шептицького, його наступника на митрополичому престолі, згодом кардинала Йосифа Сліпого, порівняно з ними значно глибше вивчена спадщина митрополита Іларіона (Івана Огієнка), а також Василя Липківського. Поза увагою дослідників донині залишаються не лише філософський зміст української релігійної філософії як явища української духовної культури, а й численні видатні постаті, які формували цю філософію, вирішували у своїх творах онтологічні, гносеологічні чи антропологічні проблеми.

Серед маловивчених імен є і постать Гавриїла Костельника (1886-1948). На його імені лежить печатка "відступника", "зрадника віри", "прислужника більшовизму" тощо. Однак, якщо відкинути політичну чи ідеологічну заангажованість, то чітко видно, що серед представників української релігійної філософії першої половини XX ст., а навіть і серед діячів української духовної культури постать Гавриїла Костельника виділяється насамперед неординардинарністю мислення, талантом, глибокою ерудицією, всебічною освітою і, поза сумнівом, філософським світосприйняттям.

Особливе значення діяльність і творчість Гавриїла Костельника мала у 20-30-ті роки XX ст., коли після громадянської війни західноукраїнські землі знову опинилися у володіннях Речі Посполитої, що ознаменувалося новими потугами латинізації греко-католицької церкви. Однодумець митрополита Андрія Шептицького, о.Гавриїл Костельник в період його інтернування у Росію взяв на себе відповідальність за долю української церкви. Духовні пошуки й змагання Костельника можуть бути чудовою ілюстрацією тяглості традиції братств, творчості письменників-полемістів, невичерпності джерел, з яких поставала українська національна свідомість, як вона трансформувалася в умовах XX ст., збагачена українською інтелектуальною традицією та романтизмом XIX ст.

Позиція Гавриїла Костельника в "обороні Потієвої унії", як висловився Василь Щурат, переконує, що його змагання і його висновки мають універсальний характер, вони залишаються актуальними донині з огляду на становище церкви в сучасній Україні. Своєю непохитною й безкомпромісною позицією в обороні самобутності й культурної притомності греко-католицької церкви Костельник показав приклад самовідданого служіння справі утвердження української духовної культури. Талант і працелюбність ученого дозволили Костельнику збагатити доробок української філософської думки. За довгі роки вивчення й викладання філософії він постав як ерудований фахівець, що оволодів надбаннями світової філософії, критично їх переосмислив і виробив своє власне розуміння філософських проблем. Його праці з питань онтології, гносеології, соціальної філософії й філософії історії, підручник з історії філософії виразно демонструють, яким нині повинен бути духовний пастир народу, якими глибокими знаннями і вмінням осмислювати й узагальнювати події реальності повинен цей пастир володіти.

Зацікавленість творчістю Гавриїла Костельника має насамперед специфічно науковий вимір, адже українська релігійна філософія XX ст. донині залишається малодослідженим явищем, а доробок о.Гавриїла є чи не найвагомішим у філософському аспекті. Його роздуми сягали не тільки і не стільки проблем церкви чи її стосунків з суспільством і державою, скільки осмислювали процеси загальноєвропейські, стосувалися ролі науки й наукового знання у формуванні світогляду людини, специфіки атеїзму, впливу соціалістичних ідей, філософії позитивізму тощо.

В цілому актуальність вивчення діяльності та творчого доробку докторам філософії о.Гавриїла Костельника зумовлюється, на наш погляд, тим, що він у свій час був чи не єдиним релігійним діячем, який по-своєму намагався осмислювати філософські проблеми. Звідси випливає необхідність визначення ролі та внеску вченого у розвиток філософської науки, а також його місця в українському історико-філософському процесі.

Зв’язок дисертації з науковими темами.

Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукової роботи, яка ведеться у відділі філософії культури Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, де автор дисертації навчалася в аспірантурі. Зокрема, дослідження включене у розробку теми “Філософія в навчальних закладах України та її вплив на розвиток суспільної свідомості“, а також “Особливості розвитку національної свідомості в Україні“, які розроблялися у відділі відповідно у 1994-1996 рр. та 1997-1999 рр.

Об’єктом дослідження є процес формування й розвитку української релігійної філософії в першій половині XX ст.

Предметом дослідження є творчість, філософські погляди, історична свідомість, політична ідеологія, культурна та громадська діяльність представника української релігійної філософії Гавриїла Костельника.

Метою даного дослідження є реконструкція та аналіз системи поглядів Гавриїла Костельника в галузі філософії та суспільно-політичної думки, а також з’ясування ролі філософських поглядів мислителя в інтелектуальній атмосфері України першої половини XX ст.

Для досягнення означеної мети необхідно розв’язати такі дослідницькі завдання:

зібрати, систематизувати й проаналізувати біографічні дані, спогади та оцінки сучасників, прихильників та опонентів Г.Костельника, ввести їх в науковий обіг;

скласти творчу біографію о.Гавриїла Костельника на тлі соціокультурних процесів та розвитку філософської думки в Галичині першої половини XX ст.;

простежити еволюцію богословських та філософських поглядів, засвідчених у прижиттєвих публікаціях творів;–

з’ясувати джерела творчості мислителя, ступінь її популярності у сучасників та вплив на подальшу українську інтелектуальну традицію;–

проаналізувати онтологічні погляди Костельника, з’ясувати їх місце в історико-філософському процесі;–

висвітлити гносеологічні концепції філософа;

визначити ступінь оригінальності поглядів мислителя на соціальні проблеми та його концепцію філософії історії;

охарактеризувати трактування Гавриїлом Костельником стосунків держави і церкви;–

розглянути унійну концепцію Г.Костельника в контексті релігійної ситуації його часу;–

дослідити зв’язки ідей і поглядів Костельника з провідними течіями європейської філософії XX ст.

Методологічною основою дисертації є такі засадничі принципи. По-перше, принцип багатовекторності (поліперспективності) історії, сформований сучасними дослідниками у рамках філософського дискурсу (Ортега-і-Гассет Х.), який дозволяє виділити з-поміж різноманітних контекстів буття Г.Костельника (релігійного, громадського, церковного) філософські погляди і зрозуміти, яке значення вони мали в творчості цієї непересічної особистості. Застосування принципу багатоперспективності передбачає збільшення числа "параметрів" людського буття, які піддаються аналізу. В остаточному результаті вони створюють базу для зв’язної оповіді про конкретну людину, де вимальовується і її соціальне середовище, і її діяльність, і основні елементи творчості.

По-друге, біоісторіографічний принцип, заснований на дослідженні явищ та принципів крізь призму життя і творчості видатних представників епохи. Застосування цього принципу особливо плідне в студіях щодо царини історії ідей, а також при вивченні суспільно-політичної та філософської думки.

У дослідженні також використані філософські та загальнонаукові методи, такі як герменевтичний, феноменологічний, індуктивний та дедуктивний, методи класифікації та періодизації, а також конкретно-проблемні методи.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що на підставі аналізу численних матеріалів, дотичних до періоду життя Гавриїла Костельника, його творів та проповідей, а також нечисленних і однобоких, здебільшого ідеологічно й політично заангажованих розвідок про його життя та діяльність, здійснена спроба соціокультурної реконструкції життєвого й творчого шляху українського релігійного мислителя, представника духовної еліти України першої половини XX ст., яким був Гавриїл Костельник. У дисертації запропонований аналіз філософських поглядів мислителя, які представлені основними розділами філософського знання: онтологією, гносеологією, соціальною філософією та філософією історії, на основі вивчення його оригінальних творів, опублікованих самим автором.

Крізь призму світорозуміння Г.Костельника проаналізована специфіка української релігійної філософії 20-30-х років XX ст., її світоглядні та соціокультурні аспекти. Особливу увагу приділено вивченню творчості мислителя в контексті реакції українського суспільства на розповсюдження соціалістичних ідей, масового атеїзму, а також поглиблення наукового знання на ґрунті філософії позитивізму:

встановлено, що праці Г.Костельника, написані ним під час викладання філософії та логіки у богословських закладах Львова, засвідчують ґрунтовні фахові знання, розуміння традицій та тенденцій розвитку європейської філософії, зокрема неотомізму та позитивізму;

докладно проаналізовано трактування о. Г.Костельником проблем онтології. Глибока загальна ерудиція, ґрунтовне знання історії розвитку філософських ідей, професійна орієнтація в галузі природничих наук, насамперед фізики, астрономії, біології й хімії дозволили йому осмислювати онтологічні проблеми з точки зору досягнення цих наук. Філософія не може спиратися лише на абстрактні, метафізичні поняття, вона повинна осмислювати реальне буття. Костельник переконаний, що розвиток природничих наук утверджує матеріалістичний світогляд;

у теорії пізнання Г.Костельник виходить із пізнаваності законів розвитку реального світу, їх доступності для людської свідомості. У процес пізнання включається і підсвідоме, й інтуїція. Як найважливішу умову пізнання істини Костельник висував свободу мислення;

розуміння о. Костельником історико-філософського процесу, тлумачення ним новітніх соціальних теорій та історіософських концепцій спирається на глибоке оволодіння цими теоріями. Гавриїл Костельник, як і Іван Франко, зрозумів міфологічну суть соціалістичних концепцій загальної рівності та переконливо довів їх неспроможність;

в особі о. Костельника українська філософська думка першої половини XX ст. має оригінального, високоосвіченого мислителя, який представив своє власне розуміння й осмислення найважливіших філософських проблем онтології, гносеології, філософії історії, соціальної філософії та філософської антропології. Як представник релігійної філософії о. Костельник намагається вирішувати ці проблеми суто науково, спираючись на здобутки європейської філософської традиції та в контексті філософії неотомізму.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в науковий обіг вводиться цілий пласт філософської спадщини ерудованого й фахово компетентного мислителя, що дозволяє переглянути й до певної міри спростувати твердження Д.Чижевського про відсутність професійної філософії в Україні, крім вчення Г.Сковороди. Спеціальні праці о.Костельника в галузі онтології, гносеології, соціальної філософії й антропології засвідчують його високий професіоналізм, збагачують українську філософську культуру, переконують, що в українській релігійній філософії вирішувалися суто філософські проблеми на високому теоретично-методичному рівні.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення та висновки можуть бути використані в лекційних курсах з історії української філософії, спецкурсах з історії релігійної філософії, історії України, української політичної думки, історії української культури, релігієзнавства та ін. Матеріали дослідження можуть послужити подальшій науковій розробці теми української релігійної філософії, а також історії української духовної культури.

Особистий внесок автора полягає в тому, що в науковий обіг вводиться вельми цікава й творчо багата спадщина професійного філософа Гавриїла Костельника, вперше зроблена спроба осмислення його поглядів у галузі онтології, гносеології, соціальної філософії.

Реалізація та використання наукових розробок. Положення та матеріали дисертаційного дослідження використані відділом філософії культури Інституту українознавства НАН України при підготовці монографії "Проблема людини в українській філософії" (1998), а також використовуються при дослідженні теми "Світоглядні аспекти української національної свідомості", що виконується співробітниками відділу.

Апробація дослідження. Дисертація обговорена на засіданні відділу філософії культури Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України та кафедри історії філософії ЛНУ ім. І.Франка і рекомендована до захисту.

Основні положення та висновки дисертації відображені у 5 наукових статтях (загальна кількість публікацій 7), доповідалися на наукових конференціях: “Гуманізм. Людина. Мораль.“ (Дрогобич, 1997), “Гуманізм. Людина. Віра.“ (Дрогобич, 1998); результати дослідження апробовані на постійнодіючому семінарі у Дрогобичі “Гуманізм. Людина. Освіта.“ (1994р.), “Гуманізм. Людина. Мистецтво.“, Людинознавчі читання (1996р.), “Гуманізм. Людина. Моральність.“ (1997р.), міжнародному круглому столі “Історія релігій в Україні“ у Львові (1996р., 1998р., 1999р., 2000р.).

Структура роботи відповідає поставленій меті та розв’язанню основних завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Обсяг дисертації – 138 сторінок, список джерел і літератури складає 157 одиниць (найменувань).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюється мета й основні завдання дослідження, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію основних ідей дисертації.

Перший розділ – “Історіографія, джерела і теоретико-методологічні проблеми дослідження“ виконує допоміжну роль, оскільки служить сполучною ланкою між вступом і безпосереднім висвітленням філософської спадщини Гавриїла Костельника.

Наукові, зокрема філософські твори Г.Костельника, в Україні детально не досліджувались, хоча публікувалися і вивчалися праці отця-пресвітера, пов’язані з критикою Ватикану, католицького клиру, а також з Львівським собором 1946 р.

Джерельною базою дослідження стали насамперед праці Г.Костельника, опубліковані самим автором, а також оцінки його сучасників, прихильників і опонентів Г.Костельника.

Чи не єдиною (принаймні нам відомою) працею – розгорнутим науковим аналізом постаті Гавриїла Костельника як діяча хорватської культури є монографія професора-хорвата Д.Тамаша “Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу“. Книга цінна насамперед повною бібліографією праць о. Г.Костельника, як друкованих, так і рукописних. У вітчизняній історіографії є лише спроба такого дослідження під назвою “Гавриїл Костельник. Вибрані твори“, де вміщено вступну статтю про його життя і творчість. Твори Г.Костельника, підібрані у цьому збірнику, мають відверто публіцистичний характер, містять чимало історичних неточностей і грубих помилок, що викликає підозру відносно їх авторства Г.Костельника.

У періодичній пресі та наукових збірниках з’являлися ряд публікацій, автори яких намагаються розкрити причини загадкових вчинків о.Гавриїла, пов’язаних із Львівським собором 1946р., а також таємниці його трагічного вбивства у 1948р. Цікавою з цього приводу є публікація документів радянських архівів зі вступною статтею кандидата філософських наук М.І.Одинцова у журналі “Отечественные архивы“ (1994, №3).

Сучасники о. протопресвітера Г.Костельника також намагалися оцінити його діяльність (а не творчість), як видно зі спогадів отця Йосифа Кладочного, записаних Петром Шкарб’юком – “Виноградник господній“ (1995). Безпосередній учасник подій 1946р. Й. Кладочний засуджує вчинки керівника ініціативної групи Львівського собору 1946р. Натомість, також сучасник Котельника, о. Іван Гриньох у статті “Російсько-більшовицький погром“ (1983) намагається дошукуватися глибших причин таких дій о. Г.Костельника.

Уся наукова спадщина о. Гавриїла становить такі розділи: 1) літературознавчі та літературні твори; 2) філософські праці; 3) богословські та публіцистичні розвідки; 4) проповіді й історичні нариси.

Джерельною базою дисертації, помимо побіжного огляду усієї творчої проблематики і творчого доробку мислителя та громадського й церковного діяча, стали насамперед його праці, присвячені філософським проблемам – питанням онтології, гносеології, релігієзнавства та атеїзму, соціальної філософії та філософії історії.

Проблеми онтології виразно порушені в працях: "Матерія і дух" (1934), "Зародкова душа" (1931), "Генеза жіночого й мужеського полу" (1933) та ін.

Найбільш ґрунтовною працею, де проаналізовані проблеми гносеології, є обширна розвідка Г. Костельника "Три розправи про пізнання" (1925), яка має підзаголовок: "Свідоме й несвідоме в пізнанню. Жерела суб’єктивних поглядів. Пізнання зовнішнього світа". Сюди належать не менш змістовні праці "Границі Вселенної" (1924), "Ordo logicus" (1931), "Світ як вічна школа" (1931), "Поняття матерії в старих атомістів і в нинішній фізиці" (доповідь на наукових зборах Богословського наукового товариства у 1932р.), а також "Агсаnа Dеі. Шляхи віри модерної людини" (1936), де порушуються питання першооснови світу, природи свідомості людини, джерела віри в Бога та ін.

Обширний огляд літератури з проблем ясновидіння й пророцтва, вміщений у праці “Мойсей Вернигора. Український Валаам“ (1934), засвідчує глибокий інтерес Г.Костельника і до цієї цікавої проблеми. Автор намагається збагнути психічну природу віщунів, які, на його думку, стають духовними ретрансляторами чужих думок, навіювань і відкриття таємниць. Подібні праці можна вважати актуальними з точки зору особливого інтересу до теорії інтуїтивного інтуїтивізму, яка була дуже популярною у той час.

Під враженням подій 1917р. учений досліджує проблеми соціальної філософії та філософії історії у своїх працях “Границі демократизму“ (1919р.), “"Християнська апольогетика" (1925) та "Релігійні фалші нових часів" (1937), де порушуються проблеми філософії історії, стосунків держави і церкви, досліджуються причини атеїстичного світогляду в суспільстві.

Певний інтерес становлять також літературні твори Г. Костельника, його вірші й проповіді, де висвітлюються проблеми плекання духовності, виховання молоді в патріотичному дусі, в пошані до релігії та церкви.

У дослідженні аналізуються праці, в яких Гавриїл Костельник викладає свої погляди на найголовніші філософські проблеми – проблеми онтології, гносеології, і переважно проблеми підсвідомого, інтуїції, а також проблеми суспільного розвитку – природи суспільних революцій, поняття демократії, свободи людини, справедливості, питання власності, відносин держави і церкви тощо.

У другому розділі “Гавриїл Костельник: становлення особистості“ викладені біографічні дані, які розкривають етапи формування особистості Гавриїла Костельника як обдарованого науковця і талановитого педагога. Він залишив нащадкам праці майже з усіх галузей гуманітарного знання: філософії, соціології, зразки ліричної, патріотичної та богословської поезії, проповіді та біблійні оповідання. Всі вони позначені талантом, глибокими знаннями, широтою зацікавлень і становлять безперечний інтерес для дослідників.

Протопресвітер Гавриїл Костельник народився 1886р. у с.Бачки у Хорватії. Здобув глибокі знання в т.ч. й з філософії у Львівській духовній семінарії (1907-1910рр.) та Фрайбурзі (Швейцарія), де у 1913р. захищає докторат з філософії латинською мовою “Основні принципи раціонального пізнання“.

Ще у юні роки Гавриїл Костельник заявив про себе як талановитий поет, що писав рідним бачванським діалектом, хорватською мовою, а також українською. Написав він і ряд драматичних творів, склав першу граматику бачванської мови, створив ряд оповідань та новел. Його обізнаність у літературному процесі засвідчують ґрунтовні розвідки про творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Володимира Винниченка, Павла Тичини. Вони є новим словом у літературній критиці, спробою збагнути філософію творчості та духовний світ кожного з аналізованих авторів.

Гавриїл Костельник був одним із засновників і членом Українського богословського товариства, викладав у Духовній Семінарії (1920-30рр.) та Богословській Академії (1926-31рр.) логіку, історію античної філософії, метафізику, психологію, християнську соціологію та філософію, виконував обов’язки катихита учнів першої та другої реальної школи, філії Української державної гімназії, XI державної гімназії, а від 1941 року – першої та другої Української гімназії у Львові. Викладав догматику, історію Церкви, апологетику.

Одночасно о.Гавриїл Костельник був довголітнім редактором і видавцем журналу "Нива", де публікував свої праці, часто гостро полемічні, які викликали невдоволення церковної ієрархії, зокрема і Риму. Активно друкувався також у газетах "Мета", "Дзвоник", "Діло", "Богословія" та в ін. часописах.

Загальна кількість його праць, наведена професором Д.Тамашем, становить 261 назву (близько 4800 стор.) опублікованих, а також 59 назв (близько 5800 стор.) рукописів.

Твори Гавриїла Костельника, як і його проповіді, засновані на ґрунтових знаннях і володінні предметом, його погляди вагомо й відповідально аргументовані. Це стосується як релігійної, так і суспільно-політичної тематики. Прикладом тут може послужити відповідь-рецензія на книгу С.Смольки "Die reussisсhe Welt", у якій автор доводить усій Європі, що українці не можуть мати жодних претензій на суверенність. Краківський професор “найсумніше“ зображає українське духовенство, показуючи його неосвіченість, висміює церковні звичаї, обряди, українських святих, церковнослов’янську мову богослуження східного обряду як штучну й неправильну. Серед усіх цих розмірковувань професора Смольки Гавриїл Костельник бачить єдину мету – захищати католицьку політичну лінію, спрямовану на латинізацію греко-католицької церкви в Україні. У цьому Костельник вбачає шкоду не лише для церкви, а насамперед підрив української національної справи, бо „в нашім народі квестія національна стала квестією життя". Оскільки політика приниження всього, що підкреслює особливості греко-католицизму, веде до нівеляції національних особливостей, то це загрожує самому існуванню українського народу, вважає рецензент.

Студії Г.Костельника над конкретною науковою проблематикою мають певні часові рамки – він відгукується своїми творами на нагальну злободенну потребу досліджень у певній галузі – чи то християнська апологетика, чи церковний обряд, чи історія уній. Наприклад, під впливом войовничого атеїзму, що намагався знищити релігію взагалі, Костельник пише працю “Християнська апологетика“ (1925). Вчений розглядає природу та джерела релігії й атеїзму, розкриває зміст цих понять, показує їх роль у суспільному житті, аналізує основні догмати: Бог, душа, створення, Боже Об’явлення, Христова Церква тощо, намагається показати несумісність релігійної віри і наукових переконань.

У часи розповсюдження містичних поглядів (1934-37рр.) мислитель публікує ряд ґрунтовних досліджень містичних явищ. Видається дивним, що будучи професійним філософом, Костельник у питаннях стигматизації є справжнім містиком, який вірить у чудеса – появу образів на шибках вікон, а також настирливо спростовує висновок медичної комісії про шарлатанство Анастасії Бохняк чи Насті Волошин.

Усі твори Г.Костельника – від рецензій та полемічних статей до глибших наукових досліджень засвідчують яскраву особистість автора, містять чітко аргументовані висновки, що помічено у відгуках сучасників, які назвали його творцем навіть там, де він ішов слідом тисячолітньої традиції.

У третьому розділі “Проблеми онтології й гносеології в трактуванні Гавриїла Костельника“ розглядається розуміння Костельником основ філософського знання, зокрема питань онтології й гносеології.

Доктор філософії Костельник творив у період так званої "кризи матеріалізму", коли заговорили про зникнення матерії. У популярній формі він у праці "Поняття матерії в старих атомістів і в нинішній фізиці" роз’яснює ті зміни, які відбулися в розумінні поняття матерії від античності до початку XX ст., апелюючи до праць як новітніх фізиків, так і творів античних філософів.

Гавриїл Костельник досконало знає тогочасну фізику, на основі якої твердить, що античне уявлення про атоми спростоване квантовою фізикою, яка розбила атом на частини, пов’язані енергією. Проте, будучи релігійним філософом, Г.Костельник заявив, що “відкриття поняття енергії – це знак для релігійного світогляду, зближення фізики і релігії, тіла і душі“. Душа поєднана з енергіями, вона поетапно вдосконалюється – від рослини до людини. Для пояснення співвідношення матеріальних і духовних явищ професор знаходить цікаві тлумачення через співвідношення релігії і науки. Релігія не дає вичерпного пояснення світу, оскільки не пояснює склад речей, їх причини й наслідки, як цього вимагає наука. Однак і наука, чим далі просувається, тим більше таємниць відкриває. У 30-ті роки XX ст. він прийшов до висновку, який визнає і наука, і релігія кінця XX ст.

Важливою частиною онтології у Костельника є проблема людської душі, яку він намагається вияснити у праці “Зародкова душа“ (1931). Виходячи з того, що у природі немає самозародження живих організмів, отже органічне породжується тільки органічним, мислитель схильний визнати як ознаку живого “якусь спеціальну формацію матеріальних енергій“, яку нині генна інженерія вважає спадковістю. Розвиток фізики й хімії переконує його, що принцип життя є своєрідною енергією, доданою до матерії своєрідною природою. Душа – це вищий ступінь енергії, вважає Гавриїл Костельник.

У праці “Генеза жіночого й мужеського полу“ (1933) розглядається функція статі у природі і насамперед – навіщо в природі диференціація статей, від чого залежить їх відмінність. Мислитель переконаний, що поява осіб обох статей регулюється біологічними законами. Природа регулює все сама, втручання людини можливе, проте не завжди результативне. Коли людина почуває свою нікчемність, своє безсилля змінити хід подій, не може пояснити невідомі для неї процеси в природі, тоді вона "апелює до сили вищої, могутнішої, міцнішої". Природничі науки при усій своїй розвиненості не можуть, однак, пояснити таємницю походження світу, створення чи незнищенність матерії, відмінності між живим організмом та неживою матерією, виникнення життя на Землі, неможливість зведення технічних явищ до фізичних тощо – це й зумовлює релігію, вважає Гавриїл Костельник.

У праці "Логічний порядок" (1931) Костельник ставить за мету дослідити закони логічного мислення. Професор свідомий того, що "форми думання не можуть бути формами істновання". Суперечність між свідомістю й реальним буттям може бути подолана тільки в безкінечному бутті. Про це нині твердить езотерична філософія, переконуючи, що саме так людина може поєднатися з "тонкими світами" і пізнати найпотаємніше.

Стверджуючи принципову реальність і пізнаваність світу, Г.Костельник багато розмірковує про саме пізнання як здатність людини. У своїй спеціальній праці “Три розправи про пізнання“ (1925) професор подає досить вичерпну характеристику цієї здатності людини. У пізнанні він розрізняє об’єкт і психічний акт. Об’єкт є метою, а акт є засобом пізнання. У цьому психічному акті перше місце належить свідомості, або увазі. Поняття свідомості є багатоскладовим, вважає Костельник, воно включає: просту свідомість, самосвідомість, поріг свідомості, периферичне поле свідомості, вогнище свідомості, увагу, підсвідомість і несвідомість. Свідомість рухлива, непостійна, її змісти змінюються. Не оминув мислитель і актуальної в його часи проблеми інтуїції. Для нього інтуїція є виразом дії підсвідомості. Ключ до її розуміння полягає у розкритті взаємодії свідомості й підсвідомості. За вченням Костельника пізнання є процесом, при якому розум ніби постійно опрацьовує інтуїтивні образи, які, в свою чергу, почерпнуті із підсвідомості. Інтуїтивне пізнання становить основу всього нашого пізнання.

На інтуїції ґрунтується не тільки пізнання, а й значною мірою наша практична діяльність. Проте сама інтуїція без співпраці з свідомістю є інертна й безплідна, свідомість розбуджує інтуїцію й збагачує її новими засобами.

Гавриїл Костельник оперує терміном “об’єктивне пізнання“, яке, на відміну від суб’єктивного, повинно бути повне, істинне, позбавлене політичної чи ідеологічної кон’юнктури.

Свою “розправу“ про пізнання автор завершує переконливим висновком про те, що наші відчуття є достовірним, хоч і не цілком повним образом зовнішніх речей, оскільки вони передають трьохвимірне зображення, чого не може дати фотографія.

Намагання Костельника мислити адекватно з філософським процесом у Європі, сперечатися з авторитетами, його ерудиція та надзвичайна глибина думки ставить цього філософа в ряди філософів-професіоналів, насамперед в Україні, у середовищі представників релігійної філософії.

У четвертому розділі “Соціальна філософія та історіософія Г.Костельника“ проаналізовано погляди Гавриїла Костельника на становище людини в суспільстві, стосунки між людьми, майнові відносини, громадянські свободи та на роль держави і церкви у їх гарантуванні. Свої думки з цього питання Костельник систематизував у праці “Границі демократизму“ (1919). Вона була реакцією громадянина і вченого на ті суспільні рухи, які відбувалися в сусідніх з Україною державах, намаганням її автора збагнути зміст революційних переворотів у Росії, наслідків першої світової війни, проаналізувати вплив цих катаклізмів на кожну пересічну людину, на розповсюдження соціалістичних ідей.

Костельник вважає, що ідеї демократії й республіканізму є наслідком поглиблення й розповсюдження освіти, наукового знання, чим ознаменований кінець XIX – поч. XX ст.

У своїй праці філософ намагається якнайповніше охарактеризувати основні гасла демократичного ладу: рівність людей, соціалізація майна, громадянська свобода, гарантована державою, а також стосунки держави і церкви. Кожну з цих засад Костельник детально розглядає, вияснюючи її походження, сутність, юридичний статус, релігійний зміст та інші параметри, що дає змогу переконати читача в ефемерності кожного поняття, неможливості втілення його на практиці.

Гавриїл Костельник детально ознайомлений з новітніми соціалістичними теоріями Лібкнехта, Бебеля, Белламі, які він заслужено називає утопіями. Сама історія суперечить цим рожевим ідеям – касти, класи, раби, пани, тирани, самодержці, для яких не існувало моральних законів. Він переконаний, що сама природа витворює відмінності між людьми і зрівняти всіх у всіх відношеннях не було б щастям. Абсолютна рівність є неможливою. У цьому Гавриїл Костельник солідаризується з Іваном Франком.

Комуністична ідея приваблива, однак, нереальна, хоча Г.Костельник допускає можливість здійснення комуністичної теорії тільки “постійним розвоєм суспільного життя“, а не шляхом “диктатури пролетаріату“. Суспільство повинно поступово дорости до втілення комуністичної теорії як матеріально, так і духовно, свідомо.

Розмірковуючи над поняттям громадянської свободи, тобто свободи людини в суспільстві й державі, Костельник переконує, що це поняття включає багато складових, серед яких є і свобода слова, релігії, страйків, переміщення, торгівлі, свободи вибору, а також свободи жити й бути людиною. Така свобода забезпечується суспільством і державою, однак передбачає сувору відповідальність, оскільки без відповідальності кожного члена суспільство не може існувати. Держава є природним явищем, вона покликана боронити природне право громадян на свободу й відповідальність, дбати про їх спільне благо. Допускаючи свободу релігії, атеїзму, право націоналізму, держава повинна зберігати дотримання громадянського миру. Однак це майже неможливо на практиці.

Не менш цікаві його думки щодо стосунків держави і церкви як у давні, так і в Нові й Новітні часи.

Церква повинна бути незалежною від держави, вона забезпечує усвідомлення залежності людини від Абсолюта. У суспільстві релігія сприяє об’єднанню людей, вона єднає людські душі, у ній люди знаходять силу для самопосвяти, для жертви. А християнська релігія, на думку Костельника, здійснила суспільний переворот – створила нову людину, стала джерелом невичерпного життєвого багатства, ідей поступу, розвитку.

Костельник є прихильником миру в суспільстві, загальної згоди, тому він застерігає від різких кроків, революцій. Розвиток суспільства нагадує ламану лінію, а не діагональ. Немає постійного суспільного прогресу, є злети й падіння. Хід історії – це поєднання традицій і новацій, важливо знати суспільну міру, “золоту середину“ між однобічністю та крайнощами, бо вони призведуть до суспільної напруги і боротьби. Для забезпечення стабільного розвитку суспільства, його прогресу необхідно дотримуватися такої міри. Рушійною силою історичного розвитку Костельник вважає еліту – інтелігентну верству, яка здатна відчути потребу зміни й повести народ за собою.

У процесі дослідження теми дисертаційної роботи автор дійшла до таких висновків:

1. Гавриїл Костельник представляє українську релігійну філософію першої половини XX ст. Серед діячів української церкви він виділяється філософським професіоналізмом, обізнаністю у світовому філософському процесі, різнобічними інтересами в галузі філософського знання.

2. Костельник був авторитетним і вдумливим педагогом, ерудованим проповідником, талановитим поетом і письменником, редактором, видавцем книг і часописів, творцем першої граматики бачванської мови і поетичних, прозових, драматичних та історичних творів цією мовою.

3. Душпастир Греко-Католицької Церкви, о.Гавриїл не лише теоретично відстоював необхідність відновлення й збереження східного, візантійського обряду, а й сам на практиці впроваджував його традиційні елементи. Його аргументація на користь візантійського обряду завжди була обґрунтована вагомими документальними свідченнями, базувалася на глибокому володінні предметом і знанні історичних фактів.

4. Творчість Гавриїла Костельника можна умовно поділити на кілька тематичних напрямків, виходячи з превалювання кола певних актуальних питань, які його цікавили. В юні роки він заявив про себе як талановитий поет, літературознавець, мовознавець, критик. Згодом вимальовується постать солідного науковця, знавця релігійної проблематики, історії Церкви, патристичної літератури, а також проблем філософії – онтологічних, гносеологічних, антропологічних. Хвилюють його й проблеми співвідношення науки й релігії, розповсюдження атеїзму, а у 40-х роках XX ст. і природа містичних явищ.

5. Здобувши ґрунтовну філософську освіту як у Львівській Богословській Академії, так і у Фрайбурзькому університеті, о. Г.Костельник став доктором філософії. Джерела його філософських поглядів виходять за межі релігійної доктрини. Він глибоко оволодів патристичною літературою. Його філософські праці засвідчують ґрунтовне знання античної філософії, філософії Нового часу, а також наукових досягнень людства. Знайомий він і з досягненнями новітньої філософії позитивізму, з соціалістичною доктриною, з процесами у світовій, насамперед європейській духовній культурі.

6. Костельник є прихильником поєднання знання і віри, що, на його думку, вкрай необхідно для докладнішого розуміння й осмислення світу людиною. Його онтологічна доктрина, тобто пояснення навколишнього світу, першооснови й закономірностей його виникнення та існування, спирається на наукові знання – досягнення фізики та інших природничих наук насамперед.

7. Наука, розповсюдження наукових знань у зв’язку з доступністю й актуальністю освіти для кожної людини, є, на думку Костельника, причиною наступу атеїзму, що загрожує втратою не лише віри в Бога, а й людяності, гуманності, толерантності.

8. Науковий доробок о.Гавриїла Костельника становить нове слово насамперед у розробці богословської та релігійно-церковної проблематики, пов’язаної з історією української релігійної традиції, з властивими їй особливостями порівняно з традицією Західною. Він ґрунтовно висвітлив роль і значення об’єднання східних церков з римським престолом, історію папства і його вплив у Східній Європі, у зв’язку з чим вважався ідеологом східного, візантійського напрямку в Греко-Католицькій Церкві, до якого належав і Андрій Шептицький.

9. За своїми переконаннями о.Гавриїл Костельник був прихильником збереження східного обряду як запоруки національної ідентичності церкви і в наукових працях ґрунтовно аргументував свою позицію, докопуючись і висвітлюючи корені проблеми. Це забезпечувало йому високий авторитет серед певних кіл вірних і духовенства УГКЦ, що й було використано політичними силами, які йшли на ліквідацію Греко-Католицької Церкви.

10. У філософських працях Костельника найбільше уваги приділено осмисленню світу, принципів його єдності, його природи, пізнаваності, а також осмисленню людини та її місця у Всесвіті. У поясненнях природної, зовнішньої частини світу й людини учений виходить з досягнень тогочасної науки, визнає їх правомірними й об’єктивними. Однак він приділяє велику увагу й дослідженням проявів надприродного, духовного, містичного, чого не може пояснити жодна наука. Можна припустити, що він був обізнаний з дослідженнями інтуїтивізму й підсвідомого, які розгорнулися у європейському філософському світі у той період.

11. Сам мислитель визнавав, що його ідеалом у філософських та теологічних працях було гармонійне поєднання природного й надприродного. З цього можна зробити висновок, що Гавриїл Костельник належить до філософського напрямку XX ст., який розвиває вчення Томи Аквінського про поєднання віри і знання і носить назву неотомізм. Нині цю філософію проповідує й сповідує папа римський Йоан Павло II.

12. Не заперечуючи досягнень науки і заснованого на її здобутках філософського знання, Костельник надавав великого значення релігії, вірі. Він вважав, що релігійна віра надає спеціальної цінності усьому світові – і природі, і соціуму, що оточує людину. Релігія надає цінності цілим народам, рекомендує норми співжиття, права і обов’язки, сподівання і мрії для щастя, пропонує сенс життя навіть тоді, коли людина розчаровується у всьому земному. Релігія пов’язує людину з абсолютною цінністю, і в цьому Костельник вбачав корінь релігійної віри.

13. У своїх роздумах і дослідженнях о.Костельник завжди намагався дійти до джерел природи тверджень, вчинків, сенсу та значення подій, часто сам знаходив новаторські, неординарні, досить несподівані висновки і навіть системи поглядів. Його спосіб осмислення історії та дійсності виділяється в контексті тогочасної галицької інтелігенції саме своєю оригінальністю й неординарністю. Він випередив свій час, тому його не розуміли, навіть жахалися сучасники. Така доля усіх талановитих людей.

14. І постать, і творчість, і вчинки о.Гавриїла не перестають бути загадкою і залишаються привабливими для дослідників. Нині є можливість позбутися політичної чи ідеологічної заанґажованості й намагатися якнайповніше вивчити та осмислити подвиг цієї неоднозначної людини. Нами зроблено лише перший крок систематизації його філософських поглядів.

Основні положення дисертації викладені автором в наступних публікаціях:

1) Мірчук Ірина. Гавриїл Костельник – релігійний діяч ХХ ст. // Збірник наукових праць ДДПУ ім. І.Франка. – Дрогобич, 2000. – № 2. – С. 124 – 133.

2) Мірчук Ірина. Проблеми онтології в тлумаченні Гавриїла Котельника // Наукові записки ДДПУ ім. І.Франка. – Дрогобич, 2000. – № 6. – С. 35 – 45.

3) Мірчук Ірина. Національна ідея в українській релігійній філософії XX ст. // Науковий вісник ВДУ. Філософські науки. Луцьк, 2000. № 8. С. 109 – 112.

4) Мірчук Ірина. Андрій Шептицький і розуміння світських вартостей в українській релігійній філософії початку XX ст. // Збірник праць за матеріалами людинознавчих читань “Гуманізм. Людина. Моральність.“ (Дрогобич, жовтень 1996). Львів, 1997. С. 185 – 189.

5) Мірчук Ірина. Конфесійна суперечка про Євхаристію в оцінці Гавриїла Костельника // Збірник “Людина і гуманізм. Природа віри“ за матеріалами наукової конференції “Гуманізм. Людина. Віра“. (Дрогобич, жовтень 1998р.). – Дрогобич, 1998. С. 167 – 172.

6) Мірчук Ірина. Концепція єдності Християнської церкви у працях Костельника // Матеріали Міжнародного круглого столу. – Львів, 1998. С. 49 – 50.

7) Мірчук Ірина. Г.Костельник і українська національна ідея // Різдво Христове 2000. Львів, 2001. С. 201 – 204.

8) Мірчук Ірина, Кашуба Марія. Гавриїл Костельник // Берестейська унія (1596-1996) – Львів, 1996. – С. 210-214.

Анотація

Мірчук Ірина Леонідівна. Філософські погляди Гавриїла Костельника. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2001.

Кандидатська дисертація