КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МОСКАЛЮК НАТАЛІЯ ПЕТРІВНА

УДК 336.531.2

ДЕРЖАВНА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ СТАБІЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 08.02.03 – Організація управління, планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі макроекономіки та державного управління Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | Доктор економічних наук, професор

Савченко Анатолій Григорович,

Київський національний економічний університет,

Завідувач кафедри макроекономіки та державного управління.

Офіційні опоненти: | Доктор економічних наук, професор

Полозенко Дмитро Васильович,

Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України,

Завідувач відділом фінансових ресурсів держави;

Кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Шаблиста Любов Миколаївна,

Інститут економіки НАН України,

Старший науковий співробітник відділу теоретичних проблем регулювання економіки.

Провідна установа: | Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (відділ проблем економічної стратегії, прогнозування та регулювання економіки), м.Київ.

Захист відбудеться “ 30 ” вересня 2002 року о 14,00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 у Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1.

Автореферат розісланий “ 28 ” серпня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор А.Е.Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Важливою передумовою стійкого економічного зростання в Україні є активізація інвестиційної діяльності. Сучасний стан розвитку економіки характеризується певним пожвавленням інвестиційного процесу та зростанням валового внутрішнього продукту країни. Але ці позитивні тенденції ще не набули сталого характеру. Тому сьогодні особливо важливою є необхідність вдосконалення державної інвестиційної політики, спрямованої на активізацію інвестиційної діяльності, оскільки держава виступає головним координатором інвестиційної діяльності в країні та прискорення економічного зростання.

Заходи щодо активізації інвестиційної діяльності застосовуються у рамках економічної політики держави та основних її цільових орієнтирах. В посланні Президента України до Верховної Ради України в 2000 році відмічається, що у відповідності до стратегічної мети – забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку “уряд має розробити та забезпечити ефективну реалізацію довготермінової стратегії розвитку інвестиційного потенціалу”. Зазначене визначає необхідність реалізації державної політики, спрямованої на стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, створення реальних передумов виходу країни на траєкторію стійкого економічного зростання. Цим пояснюється актуальність теми дисертаційного дослідження.

Актуальність даної проблеми закономірно привертає увагу великої кількості вітчизняних та зарубіжних економістів. Еволюція поглядів на проблему становлення та розвитку державного регулювання інвестиційної діяльності представлена дослідженнями представників різних економічних шкіл, таких як А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса, Дж.Кейнса, Є.Домара, Е.Хансена, Р.Харрода, Р.Солоу та інших вчених, наукові дослідження яких носять загальнотеоретичний характер і слугують методологічною основою для подальшої розробки даної проблеми.

Дослідженням різних аспектів державного регулювання інвестиційної діяльності займаються провідні вчені України та країн СНД - Ю.Бендерський, В.Ф.Бєсєдін, А.Гальчинський, В.Геєць, М.Герасимчук, Б.Губський, П.Єщенко, Б.Кваснюк, О.Коломойцев, О.Колосов, І.Лукінов, Ю.Макогон, О.Махмудов, А.Філіпенко, Є.Панченко, Ю.Бажал, А.Пересада, А.Гойко, Я.Кваша, Т.Хачатуров, В.Красовський, М.Ігошин, Л.Шаблиста та ін. Цю проблему вирішують найвідоміші зарубіжні науковці – М.Джонк, Д.Марковіц, Х.Джонсон, У.Шарп, Дж.Бейлі, Г.Александер.

Водночас масштаби та рівень наукової розробки соціально-економічних проблем формування та реалізації державної інвестиційної політики в період виходу економіки України з рецесії є недостатнім.

Актуальність проблеми, її наукове значення та гостра потреба якнайшвидшого розв'язання зумовили вибір теми дисертації, визначили її структуру, мету та зміст дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри макроекономіки та державного управління Київського національного економічного університету і є складовою наукової держбюджетної теми “Прогнозування та регулювання соціально-економічного розвитку країни” (номер державної реєстрації 0101V007346). Особиста участь автора в одержанні наукових результатів полягає у розробці теоретичних та методологічних положень про державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні, обґрунтуванні нових теоретичних підходів та практичних рекомендацій щодо формування напрямків державної інвестиційної політики в Україні, виробленні та обґрунтуванні рекомендацій щодо вдосконалення нормативно-правових та економічних механізмів інвестиційної діяльності в Україні.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є обґрунтування основних напрямів вдосконалення державної інвестиційної політики та розробка практичних рекомендацій щодо посилення інвестиційної спрямованості її стимуляторів.

Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання:

-

-

-

-

-

-

Об'єктом дослідження є умови та результати інвестиційної діяльності економічних агентів в Україні.

Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм державної інвестиційної політики.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали положення неокласичної та неокейнсіанської теорій, сучасні теоретичні розробки з проблем державного регулювання інвестиційної діяльності.

Під час написання роботи були використані методи економіко-статистичного, порівняльного та факторного аналізу, економіко-математичні методи моделювання, табличний і графічний методи.

Інформаційну базу дослідження складають укази Президента України, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, дані Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України, Національного банку України, МВФ, Світового банку, ЄБРР, Міжнародного центру перспективних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. В процесі проведеного автором дисертаційного дослідження отримано наступні результати, що складають його наукову новизну:

- обґрунтовано авторське тлумачення державної інвестиційної політики, яка розглядається як діяльність держави щодо визначення мети, основних завдань, пріоритетних напрямів інвестиційної діяльності в країні та комплексу заходів, спрямованих на вирішення поставлених завдань;

- зроблена оцінка внутрішнім та зовнішнім джерелам інвестування національної економіки і обґрунтована необхідність зростання інвестиційних ресурсів за рахунок збільшення заощаджень домашніх господарств та нефінансового сектору економіки;

- визначено негативний вплив фіскальної політики на
рівень інвестиційних ресурсів приватної економіки і доведена необхідність
зменшення рівня державного споживання як передумови скорочення ефекту
витіснення приватних інвестицій;

- на основі макроекономічної моделі “заощадження-інвестиції” визначено структуру фінансової бази інвестування національної економіки та стратегічну спрямованість щодо збільшення інвестиційних ресурсів в країні;

- визначені основні напрями вдосконалення інвестиційної політики держави, які покликані забезпечити підвищення рівня інвестування національної економіки на основі посилення інвестиційної спрямованості економічних регуляторів;

- обґрунтовано два методи інвестиційно спрямованого оподаткування податку на прибуток:

а) динамічна модель регресивного оподаткування, в основі якої лежить безперервне зменшення податкової ставки порівняно з базовою ставкою в залежності від коефіцієнта зростання прибутку, зниженого на 0,1;

б) інвестиційний податковий кредит, який має надаватися підприємству з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційно-інвестиційних проектів;

- доведена необхідність суттєвої лібералізації амортизаційного механізму, яка спрямована на створення підприємствам сприятливих передумов для ефективної амортизаційно-інвестиційної діяльності при одночасному запровадженні державного контролю за цільовим та ефективним використанням амортизаційних коштів;

- отримали обґрунтування деякі шляхи покращення кредитного

забезпечення інвестиційної діяльності в Україні на основі розширення

ресурсної бази кредитної системи, створення системи кредитного

гарантування та підвищення ефективності монетарної політики;

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що

обґрунтовані в дисертації методичні положення, аналітичні розрахунки, оцінки та

висновки можуть бути використані в державних структурах при формуванні та

реалізації інвестиційної політики держави, а також внесенні змін до законодавчих

актів Верховної Ради України та інших нормативно-правових документів, які

регулюють інвестиційну діяльність в Україні.

Частина положень роботи використана Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в процесі прийняття рішень щодо посилення ефективності державного управління інвестиційною діяльністю (Довідка № 19-36/807 від 16.05.2002р.). Матеріали дисертаційного дослідження використані Комітетом Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій при розробці проекту Закону України "Про амортизацію" і доповнень до проекту Закону України " Про внесення змін до Закону України " Про лізинг" (Довідка № 06-8/ 12-523 від 01.03.2002 p.).

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження використовуються в Київському національному економічному університеті при викладанні дисциплін "Державне регулювання економіки", "Промислова політика" (Довідка від 02.03.2002р).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації доповідались і обговорювались на Міжнародній науковій конференції “Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України)” (м. Київ, 1998); першій Національній міжвузівській науково-практичній конференції “Міжнародна економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку” (м. Київ, 1999); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальные проблемы финансово-денежной политики и трансформация экономики Украины”(м. Київ, 2000); науково-практичній конференції “Економічна безпека в стратегії ринкових реформ (приклад України)” (м. Київ, 2000); першій Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 2001).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 2,6 д.а., з них 4 статті у фахових наукових виданнях, 6 – в інших виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний зміст дисертації викладено на 185 сторінках комп'ютерного тексту. Робота містить 22 таблиці, 16 рисунків, 6 додатків. Список використаних джерел налічує 178 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, мета, завдання, предмет і об’єкт дослідження, розкривається наукова новизна його положень і значущість.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні засади державної інвестиційної політики” розглянута суть інвестицій як фактора державної економічної політики, розкриваються основи державної інвестиційної політики та роль державного регулювання в її реалізації.

Загальновизнаним положенням є те, що інвестиції - це головний “двигун” економічного розвитку. Тому забезпечення високого рівня інвестування національної економіки слугує стратегічним завданням економічної політики української держави.

Інвестиції є багатогранною категорією. Але для державної інвестиційної політики найбільше значення має визначеність мети, джерел фінансування та об’єктів інвестиційної діяльності. Якщо інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в економічні об’єкти для отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту, то інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій економічних суб’єктів, спрямованих на реалізацію інвестицій.

Передумовою інвестиційної діяльності є наявність джерел фінансування інвестицій, до яких відносяться заощадження домашніх господарств; нерозподілений прибуток та амортизаційні кошти підприємств; кошти державного бюджету, які залишаються після здійснення видатків на державне споживання; іноземні заощадження. Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути основні фонди, що створюються або модернізуються, оборотні кошти в усіх сферах економіки, науково-технічна продукція, фінансові активи та інші об’єкти власності, а також майнові права на інтелектуальну власність.

Формування ефективної державної інвестиційної політики в першу чергу залежить від правильного визначення її суті. В сучасній економічній літературі не існує єдиного погляду на державну інвестиційну політику. Вона визначається як частина державної економічної політики, спрямованої на забезпечення ефективної інвестиційної діяльності економічних агентів, або – як комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення й активізацію інвестиційних процесів. Перше визначення носить надто загальну форму; інше – зводить інвестиційну політику держави лише до її заходів. В дисертації обґрунтовується інше розуміння державної інвестиційної політики, яка розглядається як діяльність держави щодо визначення мети, основних завдань і пріоритетних напрямів розвитку інвестиційного процесу в країні та комплекс заходів, спрямованих на реалізацію поставлених завдань.

Мета інвестиційної політики не є постійною, а може змінюватись залежно від умов економічного розвитку країни. Так, метою інвестиційної політики держави, яка сформульована в Програмі, затвердженої Кабінетом Міністрів України щодо розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, є створення привабливого інвестиційного клімату і розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення.

Серед головних завдань, поставлених в урядовій Програмі, найбільш актуальними, на наш погляд, є такі: завершення формування стабільної нормативно-правової бази інвестиційної діяльності; забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження; підвищення інвестиційної привабливості об’єктів приватизації; зміцнення банківської системи України; пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку; створення додаткових стимулів для збільшення інвестицій у пріоритетні галузі економіки; стимулювання залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

В умовах дефіциту інвестиційних ресурсів складною проблемою державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних напрямів інвестування. В основі її вирішення мають лежати, з одного боку, раціональне співвідношення між короткостроковими та довгостроковими завданнями інвестиційної політики держави, з іншого – орієнтація на першочергове інвестування таких сфер економіки, розвиток яких може слугувати передумовою для забезпечення загального економічного розвитку.

Завдання, передбачені державною інвестиційною політикою, повинні спиратися на комплекс заходів, які здатні забезпечити їх вирішення. Заходи - це способи застосування відповідних інструментів, за допомогою яких держава спрямовує поведінку економічних агентів на вирішення завдань щодо інвестиційного розвитку. Тому ефективність інвестиційно спрямованих заходів залежить від того, якою мірою вони здатні корелювати із завданнями, передбаченими інвестиційною політикою держави.

Отже, державна інвестиційна політика визначає не лише мету, завдання і пріоритети державної діяльності в інвестиційній сфері, а й заходи, які мають забезпечити необхідні передумови для втілення цієї політики в життя. Останній елемент державної інвестиційної політики є лише іншим виразом інвестиційно спрямованого державного регулювання. Від ефективності державного регулювання інвестиційної діяльності залежить дієвість інвестиційної політики держави. Ми виходимо з того, що державне регулювання – це метод реалізації інвестиційної політики держави в умовах ринкових відносин, в основі якого лежить застосування правових, економічних та адміністративних інструментів, спрямованих на вирішення завдань державної інвестиційної політики.

Всі інструменти державної інвестиційної політики поділяються на інструменти прямого та непрямого регулювання. Інструменти прямого регулювання забезпечують безпосередній вплив держави на суб’єкти інвестиційної діяльності. Серед них в першу чергу можна виділити нормативно-правові акти, програми, норми амортизаційних відрахувань, бюджетне фінансування, державні закупівлі тощо. Інструменти непрямого регулювання впливають на суб’єкти інвестиційної діяльності опосередковано через їх економічні інтереси. До них належать інструменти податкової, грошово-кредитної та зовнішньоекономічної політики держави.

Сучасна система державного регулювання інвестиційної діяльності в нашій країні забезпечена нормативно-правовою базою, основу якої складають Закони Верховної Ради України. Головними серед них є такі: “Про інвестиційну діяльність” (1991р.), “Про іноземні інвестиції” (1992р.), “Про режим іноземного інвестування” (1996р.), “Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” (1994р.), “Про цінні папери та фондову біржу” (1991р.), “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (1996р.), “Про оподаткування прибутку підприємств” (1997р.) тощо. Поряд з цим діє ряд Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, які формують політику державного регулювання інвестиційної діяльності в нашій країні.

Більшість діючих нормативно-правових актів вже застаріли і не відповідають сучасним умовам і завданням інвестиційної діяльності. Крім того, досить часто вони входять в суперечності між собою, а внаслідок їх великої кількості інвесторам, особливо іноземним, дуже важко зорієнтуватися в “правилах гри” на інвестиційному ринку України. Тому вдосконалення та уніфікація нормативно-правової бази державного регулювання інвестиційної діяльності є необхідною передумовою для поліпшення інвестиційного клімату в нашій країні.

Зазначена проблема набуває особливої гостроти сьогодні, в умовах появи в українській економіці ознак стабілізації та зростання виробництва. На цьому етапі регулююча роль держави має бути зорієнтована на закріплення позитивних тенденцій та створення інвестиційного потенціалу для сталого економічного зростання. Головною передумовою для цього повинно стати забезпечення випереджаючого зростання інвестицій в основний капітал порівняно із зростанням валового внутрішнього продукту.

У розділі 2 “Інвестиційні ресурси та результати інвестиційної діяльності” проаналізовано рівень та структуру національних заощаджень, стан іноземного інвестування національної економіки та результати інвестування в основний капітал.

Власні (національні) інвестиційні ресурси країни визначаються тією частиною валового наявного доходу, яка спрямовується на заощадження. Аналіз показує, що абсолютна величина та норма валових заощаджень в останні роки отримала в Україні тенденцію до зростання (див.табл.1).

Таблиця 1 Динаміка валового заощадження в Україні

(у фактичних цінах)

Показники | 1997 р. | 1998 р. |

1999 р. | 2000 р.

ВВП, млн.грн. | 93365 | 102593 | 130442 | 172952

Валове заощадження, млн.грн. | 17512 | 19634 | 29354 | 39779

% до ВВП | 18,8 | 19,1 | 22,5 | 23,0

Джерело: Статистичний щорічник України за 2000р., с. 36, 37.

Згідно з даними таблиці 1, норма валових заощаджень в Україні сьогодні перевищила 20% ВВП, що відповідає міжнародним стандартам. Наприклад, у 1997р. рівень валових заощаджень в деяких розвинутих країнах був таким (в % до ВВП): Франція - 20; Швеція - 21; Німеччина - 22; Австрія - 23. Але проблема не зводиться лише до рівня заощаджень. Важливе значення має їх структура. В першу чергу це стосується частки чистих заощаджень у їх валовій сумі.

В розвинутих країнах чисті заощадження досягають 20-25% їх валової суми. В Україні цей показник складав у 1997 р. менше 1%, у 1998р. - 1,8%, а в 1999р. він зріс до 21%. Це свідчить про позитивні зміни в структурі національних джерел інвестиційного фінансування, що створює передумови для розширеного відтворення.

Принципове значення для інвестування має секторна структура валових заощаджень. В останні роки найбільшу частку в цій структурі традиційно займає сектор загального державного управління. Так, у 1999 році цим сектором було використано 13,1 млрд.грн. валових заощаджень, що складає 44,6% їх загальної суми. Таке місце держави в структурі валових заощаджень свідчить про надмірне державне споживання, яке суттєво обмежує інвестиційні ресурси приватної економіки.

Якщо на етапі утворення валової доданої вартості база заощаджень нефінансових корпорацій (тобто підприємств) у 1999 році складала 28,3 млрд.грн., то в результаті їх розподілу і перерозподілу заощадження цього сектору сформувалися в сумі 12,7 млрд.грн. Після врахування споживання основного капіталу в сумі 18,7 млрд.грн. в даному секторі виникли чисті заощадження з мінусом. Це свідчить про те, що реальний сектор економіки не може забезпечити себе інвестиційними ресурсами навіть для простого відтворення, не кажучи вже про розширене.

Отже, якщо рівень валових заощаджень в Україні відповідає міжнародним стандартам, то їх секторна структура є деформованою і породжує дефіцит інвестиційних ресурсів для розвитку реальної економіки. Але рівень інвестування національної економіки залежить не лише від внутрішніх заощаджень, а й від стану фінансових відносин країни із зовнішнім світом, індикатором якого слугує сальдо поточного рахунку платіжного балансу.

В останні роки в зовнішньому секторі економіки України відбулися істотні зміни. У 1999 році вперше за роки незалежності було зафіксовано позитивне сальдо поточного рахунку, і ця тенденція зберігалася протягом 2000 та 2001 років. У 2001 році позитивне сальдо становило 1,4 млрд.дол. США, що на 16,2% перевищило його рівень у попередньому році. З фінансової точки зору це означає, що Україна стала чистим кредитором, тобто частину своїх заощаджень спрямовує за кордон.

У 2001 році сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій платіжного балансу було від’ємним і склало 1,2 млрд.дол. США. Така ідентифікована сума чистого зовнішнього кредитування була сформована, з одного боку, внаслідок нагромадження активів країни у вигляді валютних резервів, зменшення зовнішньої заборгованості за портфельними інвестиціями, виплат зовнішнього боргу; з іншого – за рахунок чистого збільшення прямих іноземних інвестицій. Перші напрями зменшили інвестиційні ресурси країни, а чистий приплив прямих іноземних інвестицій збільшив їх.

Прямі іноземні інвестиції є найбільш ефективною формою нарощування іноземного капіталу. За 1999-2001 роки залучення в Україну цих інвестицій відбувається з позитивною динамікою (див.табл.2).

Таблиця 2 Залучення прямих іноземних інвестицій в Україну

(млн.дол. США) |

1999 р. |

2000 р. |

2001 р.

абс. |

у % до 1999 р.

Збільшення капіталу | 760 | 785 | 1060 | 139,4

Зменшення капіталу | 264 | 190 | 268 | 101,5

Чисте збільшення | 496 | 595 | 792 | 159,7

Джерело: Статистичний щорічник України за 2000р., с. 9.

Таблиця 2 свідчить, що у 2001 році приріст прямих іноземних інвестицій становив 792 млн. дол. США, що на 59,7% більше ніж у 1999 році. Але незважаючи на це, рівень їх надходження в Україну залишається низьким. Так, порівнюючи з іншими країнами світу, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в нашу країну за весь період незалежності на початок 2002 року становив 4406,2 млн. дол. США, тоді як в економіці Китаю їх обсяги лише за рік сьогодні складають близько 50 млрд.дол. США. Суттєво відстає Україна і від країн Центральної та Східної Європи не лише за обсягами, а й за рівнем іноземного інвестування на душу населення. У 1999 році в окремих країнах цього регіону даний показник був таким (дол. США): в Угорщині – 1776, Словенії – 1050, Чехії – 968, Польщі – 661, а в Україні – 65. Наведені факти можна пояснити не лише відносно гіршим інвестиційним кліматом в нашій країні, а й непереконливою економічною перспективою.

Незадовільною є також структура іноземного інвестування. Галузеві пріоритети, що обираються іноземними інвесторами, в багатьох випадках не відповідають пріоритетам структурної політики нашої держави. Перевага надається сфері послуг та галузям із швидким обігом капіталу, а не виробництвам, які потребують довгострокових капіталовкладень і освоєння високих технологій.

Загальне уявлення про інвестиційні ресурси в Україні можна отримати на основі макроекономічної моделі “заощадження – інвестиції”:

Ір = Sp + BS - СА ,

де Ір, Sp - відповідно інвестиції та заощадження приватної економіки;

BS - бюджетне сальдо;

СА - сальдо поточного рахунку.

Якщо приватні інвестиції прийняти за 100%, то, за нашими розрахунками, здійсненими на базі 1999 року, структура джерел їх фінансування буде мати такий вигляд: 100% = 113,0% + (-7,0%) - (6,0%).

Наведені розрахунки свідчать, що у 1999 році 13 відсотків приватних заощаджень в Україні були використані для фінансування бюджетного дефіциту та чистого зовнішнього кредитування. Отже, при визначенні стратегії збільшення інвестиційних ресурсів Україні слід дотримуватися бездефіцитного бюджету (ще краще профіцитного), а на зовнішніх фінансових ринках витупати чистим дебітором, а не кредитором.

Важливою ознакою пожвавлення інвестиційного процесу в Україні є те, що з 1998 року було започатковано реальний приріст інвестицій в основний капітал (див. табл. 3).

Таблиця 3

Інвестиції в основний капітал

(у порівнянних цінах)

Показники |

1997 р. |

1998 р. |

1999 р. |

2000 р.

Інвестиції в основний капітал, млн. грн. |

11449 | 12151 | 12197 | 13955

% до попереднього року |

91,2 | 106,1 | 100,4 | 114,4

Джерело: Статистичний щорічник України за 2000р., с. 197.

Отже, у 2000 році відбувся вагомий приріст інвестицій в основний капітал: 14,4% порівняно з 1999 роком і 21,9% відносно 1997 року. Одночасно відбулися позитивні зміни в їх структурі. Так, у 2000 році порівняно з 1997 роком у загальному обсязі інвестицій збільшилася частка капіталовкладень в об’єкти виробничого призначення (від 66 до 74%); обладнання інструментів та інвентар (від 36 до 49%); витрат на технічне переобладнання та реконструкцію діючих підприємств (від 59,4 до 68,2%). Покращилася також галузева структура інвестування. Внаслідок зазначених змін, з 1997 року розпочалося зростання основних фондів. В окремі роки цього періоду індекс основних фондів є таким: у 1997р. – 100,2%; 1998р. – 100,8%; 1999р. – 101,3%; 2000р. – 101,0%. Починаючи з 2000 року індекс ВВП перевищив індекс основних фондів, що свідчить про підвищення фондовіддачі.

Проте, незважаючи на певні позитивні результати, рівень інвестування національної економіки залишається ще дуже низьким і не перевищує 14% ВВП: 1997р. – 13,3%; 1998р. – 13,6%; 1999р. – 13,5%; 2000р. – 13,7%. Такий рівень інвестування не покриває вибуття та зношення основних фондів. Наприклад, у 2000 році індекс основних виробничих фондів порівняно з 1990 роком склав 107%, але ступінь їх зносу досягла 47,6%. Отже, з урахуванням зносу фізичний обсяг основних фондів суттєво скоротився. Це свідчить про те, що зростання реального ВВП, яке спостерігається в останні роки відбулося не за рахунок збільшення основного капіталу, а внаслідок зростання рівня використання наявних виробничих
потужностей, що не може слугувати передумовою для забезпечення сталого
економічного зростання.

В розділі 3 “Вдосконалення державної інвестиційної політики” обґрунтовано основні напрями вдосконалення інвестиційної політики держави та пропозиції щодо запровадження ефективних механізмів державного впливу на інвестиційну діяльність підприємств.

Інвестиційна криза, яка має місце сьогодні в країні, є головною перешкодою на шляху до виведення української економіки на траєкторію сталого економічного розвитку. Тому виникає гостра необхідність вдосконалення державної інвестиційної політики. До основних напрямів її вдосконалення можна віднести наступні: орієнтація стратегії державної інвестиційної політики на інноваційну модель економічного розвитку; спрямування податкового механізму на стимулювання підприємств до ефективної інвестиційної діяльності; збільшення ролі кредитного механізму у фінансуванні інвестиційної діяльності; покращення умов для інвестиційної діяльності в спеціальних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку; підвищення ролі фондового ринку для залучення інвестиційних ресурсів.

Ключовим інструментом державної інвестиційної політики є податки, насамперед – податок на прибуток підприємств. Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” базова ставка податку встановлена на рівні 30%. Такий рівень податкової ставки є навіть нижчим, ніж у розвинутих країнах. Так, в країнах ЄС ставка податку на корпоративний прибуток коливається від 35% в Англії та Іспанії до 50% в Німеччині. Отже, не має підстав вважати, що причиною низької інвестиційної активності в нашій країні є високий рівень оподаткування підприємницького прибутку. На нашу думку, основний недолік сучасної системи оподаткування підприємницького прибутку в Україні полягає в іншому – в недостатній інвестиційній спрямованості цього податку. Щоб усунути цей недолік, слід головну увагу зосередити не на загальному, а інвестиційно спрямованому зниженні рівня оподаткування прибутку. В основі такого підходу повинен лежати безпосередній зв’язок податкового зниження з передумовами та результатами інвестиційної діяльності, ефективність якої має бути достатньою, щоб збалансувати фінансові інтереси підприємства і держави.

Одним із методів інвестиційно спрямованого оподаткування підприємницького прибутку є регресивне оподаткування. В дисертації обґрунтовується динамічна модель регресивного оподаткування, в основі якої лежить безперервне зменшення податкової ставки ( ПСр) порівняно з базовою ставкою (ПСб) в залежності від коефіцієнта зростання прибутку (КЗП), зниженого на 0,1. Така модель надає підприємству можливість самостійно заробляти зниження податкової ставки і одночасно збільшувати податкові відрахування до бюджету. Згідно з зазначеною моделлю, ставка регресивного податку на прибуток визначається за формулою:

ПСр = ПСб : КЗП - 0,1

Основною функцією понижуючого коефіцієнту 0,1 є гарантування державі збільшення податкових надходжень до бюджету, незалежно від величини зниження податкової ставки. Поряд з цим він виконує селективну функцію, оскільки обмежує застосування динамічного регресивного оподаткування прибутку лише такими підприємствами, які за рахунок інвестування здатні збільшити прибуток з коефіцієнтом не меншим, ніж 1,1, що може слугувати ознакою його ефективності. Якщо даний коефіцієнт нижчий 1,1, то це є свідченням неефективного інвестування. За таких умов ставка оподаткування прибутку перевищить 30% і підприємству стає невигідно застосовувати регресивне оподаткування.

Стимулююча функція динамічного регресивного оподаткування
підприємницького прибутку полягає в тому, що воно має заохочувати суб’єктів
господарювання до ефективного інвестування, оскільки лише за цих умов
забезпечується одночасне збільшення чистого прибутку і податкових відрахувань до
державного бюджету. Сферою його застосування мають бути лише підприємства,
які реалізують інвестиційні проекти без фінансової підтримки з боку держави. Його
використання повинно здійснюватися не автоматично, а за згодою підприємства та
під контролем держави в особі відповідної податкової інспекції.

Іншим методом інвестиційно спрямованого оподаткування підприємницького прибутку підприємств є інвестиційний податковий кредит. Він має значні переваги порівняно з банківським кредитом, оскільки надається безкоштовно і на довгостроковий період. В умовах обмеженості бюджетних коштів метою його застосування має бути лише стимулювання інноваційної діяльності. В країнах з розвинутою економікою інвестиційний податковий кредит встановлюється у формі певного проценту до приросту витрат підприємства на інноваційну діяльність або до вартості інноваційного проекту. Ми виходимо з того, що основним джерелом фінансування інноваційного проекту мають бути власні кошти підприємства, банківський кредит, а інвестиційний податковий кредит повинен бути допоміжним джерелом і не перевищувати 30% загальної вартості інноваційного проекту. Виходячи з цього сума інвестиційного податкового кредиту, яка потрібна підприємству, може бути визначена за формулою:

ІПК = ВІП - [ АВ + П ( 1-0,3)- НВ],

де ІПК - інвестиційний податковий кредит; ВІП - вартість інноваційного проекту;

АВ- амортизаційні відрахування, що спрямовуються на фінансування інноваційного проекту;

П - сума прибутку, яку передбачається отримати в межах терміну освоєння інноваційного проекту;

0,3 - коефіцієнт податку на прибуток підприємств;

НВ - неподаткові виплати за рахунок чистого прибутку.

Інвестиційний податковий кредит повинен надаватися на таких умовах: лише під ефективні інноваційні проекти зі строком окупності не більше п’яти років; на суму, яка не перевищує суму податку на прибуток від реалізації інноваційного проекту протягом строку його окупності на основі державного рішення про ефективність інноваційного проекту і під контролем відповідної податкової інспекції.

Вагомий вплив на інвестиційну діяльність підприємств справляє амортизаційна політика держави. Сьогодні вона реалізується через систему податкової амортизації, яка врегульована Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. В її основу покладено два методи амортизаційних відрахувань, які мали б сприяти зростанню амортизаційних коштів та оновленню основних фондів. Проте факти свідчать, що цієї мети не було досягнуто, оскільки реальна вартість основних фондів має негативну динаміку – у 2000 році порівняно з 1997 роком сума нарахованої амортизації скоротилася на 5%.

Головний недолік чинної системи податкової амортизації полягає в надмірній регламентації амортизаційного механізму, в нав’язуванні всім підприємствам єдиного методу прискореної амортизації, незалежно від їх технічного та фінансового стану. В роботі обґрунтовується позиція, згідно з якою підвищення ефективності амортизаційної системи можна досягти лише на основі лібералізації амортизаційного механізму під державним контролем. Держава має встановлювати підприємствам не регламент прийняття рішень, а загальні обмеження їх амортизаційної діяльності, які покликані забезпечувати дотримання її інтересів. До таких обмежень можна віднести: перелік можливих методів амортизації, класифікація основних фондів, інвестиційна спрямованість амортизаційних коштів, вплив амортизаційних відрахувань на оподатковану частину прибутку тощо.

Лібералізація амортизаційного механізму повинна передбачати надання підприємствам права самостійно вибирати метод амортизації. Але таке право має надаватися підприємствам не заради збільшення їх свободи, а з метою створення їм сприятливих передумов для прийняття найбільш ефективних амортизаційно-інвестиційних рішень, здатних забезпечити, з одного боку, збільшення прибутку підприємств, з іншого – зростання податкових надходжень до бюджету. Реалізація цієї мети повинна знаходитися під державним контролем, необхідність якого підтверджується сучасною практикою. Так, протягом 1997-2000 pоків від 40% до 60% амортизаційних коштів, виведених з-під оподаткування, були спрямовані підприємствами не на інвестування, а на поповнення обігових коштів. Внаслідок цього у 2000 році державний бюджет недоодержав податків на суму 1,9 млрд.грн.

Державний контроль за амортизаційною діяльністю підприємств повинен складатися з двох елементів. Перший – підприємство, що застосувало прискорену амортизацію, щорічно подає податковій інспекції звіт про нарахування та використання амортизаційних коштів. Другий – якщо за звітом певна сума цих коштів використана не на інвестування, то на цю суму має збільшуватися річна величина оподаткованої частини прибутку і донараховуватися податок на прибуток.

В умовах дефіциту власних фінансових ресурсів важливим джерелом інвестування повинен бути кредит. В першу чергу це стосується банківського кредиту, оскільки сьогодні рівень банківського кредитування української економіки є дуже низьким. Так, у 2001 році кредити комерційних банків складали 13% ВВП, тоді як в розвинутих країнах вони перевищують 100% ВВП. Низькою є також частка довгострокових кредитів та кредитів у реальну економіку в їх загальному обсязі.

До причин низького кредитування української економіки можна віднести: низький рівень капіталізації банків, малі обсяги строкових депозитів, високі процентні ставки за кредитами, великі кредитні ризики тощо. Аналіз кредитної ситуації в Україні дозволяє запропонувати деякі шляхи, спрямовані на підвищення ролі кредитного механізму в інвестуванні національної економіки:

-

-

-

а) стимулювання банківських заощаджень населення через наближення української системи гарантування депозитів фізичних осіб до стандартів ЄС;

б) доповнення Закону України “Про Національний банк України” нормою, яка має надавати право Національному банку України здійснювати рефінансування комерційних банків з метою цільового використання коштів для кредитування високоефективних інвестиційних проектів під гарантії Уряду;

-

-

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо вдосконалення державної інвестиційної політики та посилення інвестиційної спрямованості економічних регуляторів в умовах стабілізації національної економіки. Результати проведеного дисертаційного дослідження дають можливість зробити такі висновки і пропозиції:

1.

2.

3.

4.

5.

6.