КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 339.727.2

Мікаелян Сурен Генріхович

ІНТЕНСИФІКАЦІЯ ТА СТРУКТУРНА ОПТИМІЗАЦІЯ

ПОТОКІВ КАПІТАЛУ В ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІКАХ

Спеціальність 08.05.01 – Світове господарство і міжнародні

економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м.Київ.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор

Новицький Валерій Євгенович,

Київський національний економічний університет,

професор кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, старший науковий співробітник

Сіденко Світлана Володимирівна

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

НАН України, провідний науковий співробітник відділу

глобальних проблем сучасної цивілізації

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Панфілова Тамара Олександрівна

Апарат Ради Національної безпеки і оборони України,

державний експерт

Провідна установа Київський національний університет ім.Тараса Шевченка,

кафедра міжнародної економіки Міністерства освіти і науки

України, м.Київ.

Захист відбудеться “ 6 ” червня 2002року о 16-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.006.03 у Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.201.

Автореферат розісланий “ 30 ” квітня 2002року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук,

професор А.Е.Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема інтенсифікації та структурної оптимізації потоків капіталу є вкрай важливою за умов формування відкритої економіки на транформаційному етапі розвитку країни. Вона пов’язана з вирішенням питань щодо забезпечення потрібної маси інвестицій до країни, а також формуванням такого економічного клімату, який би відповідав задачам проведення ринкової реформи у стислі строки.

Сучасна зовнішньоекономічна політика країн, що реформують економіки постсоціалістичного типу направлена на ефективну інтеграцію у світовий ринок капіталу, на максимальне залучення іноземного капіталу з метою покриття дефіциту державного бюджету, рефінансування боргових зобов’язань та здійснення внутрішніх інвестицій.

Вказані цілі повинні досягатися з урахуванням необхідності захисту економічного суверенітету держав, забезпечення фінансової безпеки та стимулювання розвитку національної економіки. У зв’язку з цими вимогами до формування структурної оптимізації потоків капіталу багатократно підвищується необхідність складання концепції зовнішнього фінансування для держав з перехідними економіками, яка би забезпечила оптимальні І корпоративні запозичення і при цьому зводила би до мінімуму ринкові ризики.

Рух потоків капіталу є основною формою міжнародних економічних зв’язків. Це обумовлено збільшенням експорту державного і приватного капіталу, розвитком ринку похідних фінансових інструментів та ростом капіталізації світових ринків шляхом зливання.

Важливим фактором розвитку світового ринку капіталів є збільшення пасивного сальдо платіжного балансу держав, і, як наслідок, потреба в заохоченні запозичених засобів для його покриття. Саме це збільшує ризик девальвації національних валют і дефолт по суверенним зобов’язанням.

В державах з розвинутими ринками капіталу зберігається дефіцит капіталу внаслідок вузкості внутрішнього ринку капіталу, високих темпів інфляції, недостатньої монетаризації економіки і в цьому зв’язку міжнародний кредитний ринок залишається основним джерелом зовнішнього фінансування для цих країн.

Разом з тим, треба відзначити , що розвиток економічної науки в країнах з ринковою орієнтацією в останні десятиліття проходив під знаком зародження і становлення міжнародної економічної теорії, яка складає фундаментальну основу сучасної теорії глобалізації та інвестування. Підтвердженням цього факту можуть бути Нобелевські премії, які неодноразово присуджувалися у 80-90 роках за розробку її теоретичних положень, фундаментальних концепцій і моделей (Г.Марковітц, М.Міллер , Ф.Меділ’яні, У.Шарп).

Проте у сьогоднішніх умовах, досягнення західної думки не можуть повністю задовольняти потреби української науки і практики. Вони застосовуються лише у тій частині, котра відповідає специфіці перехідного періоду. В цьому зв’язку гостро зростає необхідність фундаментальних досліджень, які спрямовані на подальший розвиток теорії, методології та наукового апарату іноземного інвестування і орієнтовані на сучасні потреби вітчизняної практики з урахуванням її специфіки.

Слід підкреслити, що в останній час спостерігається значна зацікавленість з боку наукових шкіл і окремих вчених до проблем інтенсифікації та структурної оптимізації потоків капіталу в перехідних економіках. При цьому вирішуються лише окремі складові проблеми: відсутні комплексність і системність в дослідженні. За межами розгляду, як і раніше, залишається низка питань , які мають значне теоретичне і практичне значення, вже сьогодні і покликані зіграти визначну роль у майбутньому. Зокрема, недостатньо приділяється уваги значенню впливу глобалізації на інфраструктуру світового ринку капіталу, а також різним аспектам оптимізації потоків ринку капіталу в перехідних економіках. Досліджуючи проблему удосконалення методології фінансування та інвестування в контексті ендогенних та екзогенних чинників, автор спирався на авторитетну думку вітчизняних вчених і практиків, зокрема В.Будкіна, Д.Лук’яненка, П.Мертенса, О.Мозгового, В.Новицького, А.Поручника, А.Рум’янцева, Ю.Пахомова, В.Гейця, О.Плотнікова, а також інших, хто у своїх працях розглядав у прикладному контексті проблематику закордонних інвестицій. Отже, актуальність і новизна питань удосконалення аналізу тенденцій у залученні іноземних інвестицій до реального сектору, недостатня теоретична і практична розробленість даної проблеми, відсутність конкретних вітчизняних методичних розробок у сфері стратегічного інвестування зумовили вибір теми, мету і основні напрямки даного наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт Київського національного економічного університету і належить до державної теми “Міжнародна конкурентоспроможність національних економік в умовах глобалізації”, реєстраційний номер 0198U001576.

Автором було проведено дослідження в рамках підрозділу теми “Міжнародна економічна взаємодія та її вплив на процеси ринкової трансформації. Інвестиційні процеси в глобальному конкурентному середовищі”.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є дослідження теоретичних і прикладних аспектів залучення прямих іноземних інвестицій до реального сектору в системі національного режиму та розробка науково обгрунтованих рекомендацій і пропозицій щодо удосконалення методів оптимізації інвестиційних процесів.

Реалізація поставленої в дисертаційній роботі мети вимагає розгляду і вирішення таких завдань:

· виявити вплив глобалізації на розвиток світового ринку капіталів;

· окреслити значення, сучасні вимоги і перспективи розвитку світових фінансових центрів;

· визначити тенденції та проблеми взаємодії міжнародних і національних регулюючих органів;

· узагальнити методологію оцінки основних проектів реформування світового ринку капіталів;

· обґрунтувати напрямки розвитку сучасних фінансових інструментів з використанням порівняльного аналізу єврооблігацій і синдикованого фінансування;

· дати критичну оцінку основним механізмам і виявити мотивацію структурної оптимізації потоків капіталу в перехідних економіках;

· визначити пріоритетні практичні дії та інструменти процесу залучення прямих іноземних інвестицій до економіки України.

Предметом дослідження є комплекс теоретичних і практичних аспектів функціонування механізму регулювання процесів іноземного інвестування, їх якісні характеристики та сучасні особливості, з погляду на світовий досвід.

Об’єктом дослідження є інвестиційна сфера реального сектору України та інших країн світу, а також механізм взаємодії економіки України з національними економіками постсоціалістичних країн.

Методи дисертаційного дослідження. Для дослідження поставленої в роботі мети було використано сукупність наукових методів, що застосовуються у пізнанні соціально-економічеих процесів і явищ, а саме:

· методи наукового узагальнення, порівняння, систематичного аналізу - застосовувалися при структуризації класифікаційних якісних ознак фінансових інструментів;

· діалектичний та історичний методи пізнання, критичне використання доробків економічних теорій, що лежать в основі реформування постсоціалістичних економік та регулювання інвестиційного процесу.

Дослідження також базується на використанні наукових методів функціонального і порівняльного аналізу, синтезу, стохастичного обчислення та абстрактного узагальнення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

· обґрунтовано найбільш раціональні варіанти інвестиційної взаємодії перехідних економік в процесі глобалізації світового ринку капіталу;

· визначено роль та мотивацію використання іноземного інвестування як фактору інтенсифікації та структурної оптимізації ринків капіталу;

· виявлено і структуровано тенденції взаємодії міжнародних і національних регулюючих органів;

· запропоновано напрямки розвитку сучасних фінансових інструментів на базі аналізу тенденцій розвитку фінансових ринків;

· розроблено концептуальні засади макроекономічної інвестиційної політики в країнах з перехідними економіками;

· сформульовано методологічний підхід, щодо порівняльного аналізу інвестиційного режиму та механізму зовнішньо економічної діяльності в країні;

· доповнено та суттєво розширено класифікацію, характеристику та прикладні форми залучення іноземних інвестицій до України;

· внесено пропозиції щодо визначення перспективних напрямків оптимізації інвестиційного клімату в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення роботи можуть стати ґрунтовною теоретичною базою для подальшого проведення інвестиційної політики в Україні з урахуванням ендогенних та екзогенних факторів. Описані форми та методи оптимізації потоків капіталу доведені до рівня , що дозволяє їх застосування як у практиці інвестиційних фондів, валютних бірж , районних державних адміністрацій , підприємств з іноземними інвестиціями, так і незалежними інвесторами, аналітиками та професійними учасниками інвестиційних процесів.

Основні положення методологічного комплексу підходів до оптимізації потоків капіталу в перехідних економіках, розробленого у дисертаційному дослідженні, використовується у роботі страхової компанії “Кредо Класік”(довідка № від ). Крім того, розроблені автором пропозиції щодо визнання перспективних напрямків оптимізації інвестиційного клімату в Україні та концептуальні засади макроекономічної політики в країнах з перехідними економіками в певній мірі використані при розробці ретроспективної моделі аналізу розподілу інвестицій в капітальні активи(довідка про впровадження №5V-244 від15.11.2001р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати наукового дослідження доповідалися на науково-практичній міжнародній конференції “Світові фінансові ринки – 2000:Міжнародна наукова конференція”, що провадилася фірмою “Arthur Andersen” у Києві 14-15 лютого 2000 року та семінарах “Train-in-Trainer” що проводилася українсько-німецьким консультаційним центром на базі Української фінансово-банківської школи (УФБШ) у квітні 2000 року.

Наукові публікації. За результатом дисертації опубліковано 5 наукових праць у фахових виданнях загальним обсягом 1,3 друкованих аркушах.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації 167 сторінок. В роботі міститься 10 таблиць, 2 рисунка, 2 додатка. Список використаних джерел налічує 132 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертаційної роботи розкривається актуальність теми дослідження, його мета і задачі, визначається наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

Розділ 1. “Глобалізація світового ринку капіталу: сутнісні характеристики та сучасний стан” присвячений з’ясуванню методологічних аспектів залучення прямих іноземних інвестицій, сутнісних характеристик цього процесу та його сучасного стану. Зокрема досліджуються тенденції глобалізації світового ринку капіталу як фактору міжнародної міграції фінансових ресурсів, сучасна специфіка світових ринків капіталу, їх інфраструктура, суб'єктний склад, використовувані фінансові інструменти, а також особливості фінансування на світових ринках капіталу в контексті діючих форм міжнародного співробітництва.

В роботі підкреслюється, що глобалізація світового ринку капіталу, транснаціоналізація комерційної діяльності та інтеграція макрогосподарських структур постали системовизначальними чинниками сучасного розвитку, які значною мірою змінюють характер виробництва, соціального життя. Причому означений ринок являє собою динамічну систему взаємодії фінансових центрів і потоків капіталу, що обслуговують ці центри.

В роботі зазначається, що провідні ринкові країни світу на зламі століть змінили свою інвестиційно-конкурентну стратегію, відійшовши від програм обмеженого протекціонізму та прийнявши на озброєння агресивну політику стимулювання інвестиційного процесу в пріоритетних глобально-конкурентних галузях.

Фактично, глобалізація змінює природу та форми міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин як сукупності відносин у сфері грошей і кредиту. Причому йдеться про радикальні зміни в двох “іпостасях” міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин – як інструментарію, який опосередковує рух товарів, капіталів і послуг між країнами, регіонами, а також суб'єктами економічного життя – фірмами, банками, страхувальними установами та фізичними особами, а також як відносин, які мають виключно монетарну природу та “відриваються” від своєї матеріальної “першооснови”.

Крім того, слід відзначити, що в контексті комерційної сторони справи, сучасний інвестиційний процес характеризується “сек’юритизацією”, або диверсифікованістю використання цінних паперів замість надання прямих кредитів у ролі інструмента, котрий визначає рух капіталу для позики. Цей процес є наслідком попиту, що поширюється, для позичальників на найновіші фінансові інструменти. У той же час розвинуті країни, зіткнувшись з періодичними борговими кризами країн РРК (в даному випадку ми не торкаємось причин таких криз і міри відповідальності розвинутих країн за кризовий стан економік країн, що розвиваються), зацікавлені в жорсткості умов кредитування країн РРК через понесені збитки внаслідок циклічних криз заборгованості. На практиці дана вимога виразилася через умову “кросс-дефолту”. Дефолт по одних видах випущених паперів автоматично веде до дефолту по всій заборгованості. І в цьому відношенні можна помітити зростання проблематик фінансової стабільності на мікро- та на макроекономічному, національному та міжнародному рівнях.

Міжнародна фінансова інтеграція пов'язана з усуненням бар'єрів між національними і міжнародними фінансовими ринками, розвитком багаточисельних зв'язків між ними, скасуванням законодавчих обмежень на вільне переміщення фінансового капіталу з ринку капіталу даної країни на світовий ринок капіталів і в протилежному напрямку. З точки зору транснаціональної або “глобальної” компанії вже недостатньо обмежитися завоюванням зарубіжного ринку та навіть перенесенням туди виробничих потужностей. Необхідно зламати усі наявні внутрішні бар'єри, які стримують факторний рух – робочої сили та головне – фінансових потоків, кредитно-капітальних ресурсів.

Узагальнюючи викладене, процес глобалізації у площині міжнародних валютно-фінансових відносин відбувається в трьох напрямках:

1. Збільшення глобальної присутності міжнародних фінансових інститутів, максимальне розширення географії їхньої діяльності і спектра проведених операцій.

2. Зміцнення міжнародної фінансової інтеграції на різних її функціональних поверхах.

3. Розвиток фінансових інновацій і технологій.

З нашого погляду, процес глобалізації у площині міжнародних валютно-фінансових відносин відбувається в трьох напрямках, що здійснює важливі впливи на міжнародно-інвестиційний процес:

1. Активізація інвестиційної діяльності та збільшення значення контрольних функцій міжнародних фінансових інститутів, максимальне розширення географії їхньої діяльності і спектра проведених операцій.

2. Паралельне якісне поглиблення та поширення на різних рівнях (мікро-, мезо- та макроекономічному) міжнародної фінансової інтеграції.

3. Безпрецедентне поширення та зростання значення фінансових інновацій і технологій.

Для сучасної держави є не тільки економічно вигідним брати (на принципах поміркованості та зваженості практичних підходів) дедалі більш активну участь в процесах глобалізації світових ринків капіталу – така участь виступає, фактично, безальтернативною поведінковою моделлю, оскільки залишившись осторонь глобальних фінансових ринків навіть потужний макроекономічний комплекс безнадійно втратить динамізм розвитку. Отже, оптимізація національної участі в сучасному інвестиційному русі повинна враховувати його інформаційно-інноваційну специфіку та реальні задачі й особливості національного розвитку.

Україні слід враховувати, що активізація участі в діяльності міжнародних валютних ринків, фінансовому співробітництві є обов'язковим елементом міжнародної економічної політики держави, але така участь не повинна сприйматися в якості самоцілі, а як інструмент реалізації задач національного економічного розвитку, залучення іноземних інвестицій.

В суб'єктному відношенні основними учасниками світових ринків капіталу є корпорації, банки, міжнародні фінансові організації, уряди і їхні агентства, які є як міжнародними позичальниками, так і позикодавцями. В функціональному відношенні, залучення капіталу міжнародними корпораціями на світових ринках капіталу необхідно для:*

фінансування зовнішньої торгівлі (експортно-імпортні кредити);*

фінансування міжнародних поглинань і злиттів;*

хеджування валютних ризиків на світових ринках капіталу.

Емпіричний аналіз свідчить про те, що в якості предмета інвестування виступають матеріальні активи, грошові кошти, кредити, які надаються закордонними співвласниками підприємства, а також додаткові акції, придбані прямим інвестором, реінвестовані доходи, устаткування, та інше.

Для успішного розміщення облігацій на світових ринках капіталу корпоративні позичальники, здійснюють аналіз перспективності ринку капіталів, на якому відбувається первинне розміщення. Перспективність ринку визначається двома факторами: ємністю і розвиненістю ринка капіталу. Ємність є похідною величиною від рівня заощаджень в даній країні; високий коефіцієнт заощаджень допускає наявність у банків достатніх ресурсів для кредитування. Розвиненість ринку капіталів характеризується наявністю чітких правил, що регламентують діяльність позичальників, кредиторів і фінансових посередників на даному ринку; наявністю відповідних фінансових інструментів; взаємодією банків з корпораціями.

Міжнародні банки є як активними позичальниками, так і активними позикодавцями на світових ринках капіталу. Держави традиційно звертаються на світові ринки капіталу для фінансування дефіциту платіжного балансу і рефінансування поточного суверенного боргу. Міжнародні фінансові організації використовують світові ринки капіталу як джерело капіталу для подальшого кредитування РРК у рамках своїх програм.

Серед фінансових інструментів на світових ринках капіталу основне поширення одержали синдиковані кредити (позики) єврооблігації і в меншій мірі закордонні облігації.

Розвиток синдикованих позик почався наприкінці. Синдикування дозволяє банкам брати участь у кредитуванні незалежно від свого розміру, а позичальнику – одержати великий кредит, що не може бути наданий одним кредитором. Синдиковані позики надаються терміном від 3-х до 8-ми років. В даний час вони складають 40-58% євровалютних позик.

Процедура синдикування складається з декількох етапів:

1. Банк-організатор синдикованої позики погоджує з позичальником основні параметри позики: розмір, валюту, термін.

2. Після одержання від позичальника доручення організувати синдиковану позику банк-організатор випускає меморандум про розміщення. Організація синдикування може зайняти термін від 15 днів до 3 місяців.

3. Після організації позики банк-голова синдикату розраховує розмір прибутку кожного банку, що виплачується відповідно до графіку погашення кредиту, встановлюваному для кожної окремої позики.

Основною валютою синдикованих позик є долар США, але деякі позики можуть надаватися й в інших вільно конвертованих валютах, таких як німецька марка, японська йєна і швейцарський франк. Синдиковані позики можуть бути багатовалютними.

Єврооблігації складають основну конкуренцію синдикованим позикам на світових ринках капіталу. Конкуренція синдикованих позик і єврооблігацій є наслідком конкуренції між інвестиційними банками, що здійснюють андеррайтинг єврооблігацій, і комерційними банками-організаторами синдикованих позик. По ступеню поширення єврооблігації більш поширені, чим закордонні облігації, через свою універсальність.

Випуск єврооблігацій має певні переваги:

1. Первинне розміщення може здійснюватись на кількох національних ринках капіталу.

2. Залучаються значні по розмірах і більш доступні за умовами капітали в порівнянні з іншими фінансовими інструментами.

3. Позичальники не сплачують податки на операції з цінними паперами, оскільки випуск реєструється в офшорній зоні.

Багато корпоративних позичальників випускають облігації через дочірні компанії зареєстровані в офшорній зоні, уникаючи сплати податків на прибуток і приріст капіталу. Міжнародні податкові угоди, а також обопільні умови сприяють росту місткості ринку єврооблігацій.

Вторинний ринок єврооблігацій діє як позабіржовий ринок цінних паперів: торгівля здійснюється за допомогою електронних засобів комунікацій і телефонного зв'язку. Вторинний ринок забезпечує необхідний рівень ліквідності, дозволяючи інвесторам купувати і продавати облігації через маркет-мейкера, у ролі якого може виступати і банк-андеррайтер, якщо той є умовою договору з позичальником.

Ринок закордонних облігацій являє собою випуски облігацій на національному ринку капіталів – зовнішньому, стосовно країни походження позичальника. Закордонні облігації мають відносно тривалі терміни обігу (20-30 років). Це пояснюється великою питомою вагою міжнародних інституціональних інвесторів на світових ринках капіталу.

Закордонні облігації випускаються на внутрішніх ринках довгострокового капіталу, тому процентні ставки по випусках закордонних облігацій, як правило, визначаються рівнем ставок, що превалюють на цих ринках: ставки по облігаціях у стабільних валютах нижче, а в нестабільних - вище. В даний час, через постійні коливання курсів провідних світових валют, прибутковість випуску облігацій співвідноситься зі ставками LIBOR / Рrime Rate і кредитним рейтингом позичальника.

Протягом останніх десятиліть на світових ринках капіталу значного поширення, порівняно до інших фінансових інструментів, набули синдиковані кредити (позики), єврооблігації і в дещо меншій мірі – закордонні облігації.

Особливості роботи фінансових ринків полягають в зміні природи та суб'єктності позичальників на світових ринках капіталу. Збільшується питома вага державного сектору та міжнародних фінансових організацій. Це зумовлює нові вимоги до проведення оптимальної боргової стратегії країн-чистих боржників, зокрема України.

В сучасному світі існують десятки різноманітних форм міжнародного економічного співробітництва, значущих для процесів міграції капіталів. Деякі з цих процесів дозволяють безпосередньо залучати іноземні інвестиції, інші – надають можливість, у випадку їхнього використання, забезпечувати для країни-реципієнта суттєву економію власних вітчизняних капітальних вкладень та підвищувати ефективність національного запасу капіталу.

З точки зору пошукача, глобальні фінанси на сучасному етапі розвиваються в бік поділу на могутні регіональні валютні союзи; важливу роль будуть відігравати глобальні регулюючі норми, нагляд за банківською діяльністю і, що особливо важливо, антикризовий менеджмент, застосований у рамках фірми, держави, регіону і світових ринків капіталу у цілому.

Мобільність капіталу, допомагаючи країнам вирішувати фінансові проблеми, є причиною кризи ліквідності, що періодично повторюється, і це є додатковим фактором інституційного будівництва у фінансовій сфері.

Аналіз тенденцій розвитку міжнародних фінансових ринків протягом останніх десятиліть засвідчує значне поширення, порівняно до інших фінансових інструментів, синдикованих кредитів (позик), єврооблігацій, а також закордонних облігацій.

Для регулятивної практики України важливим методологічним висновком є те, що в сучасному світі значно збільшується питома вага державного сектору та міжнародних фінансових організацій. Це свідчить про необхідність вироблення єдиного програмно-цільового підходу до інвестиційної, а також промислової, технологічної політики держави.

Водночас можна констатувати, що глобальні фінанси розвиваються в бік поділу на великі регіональні валютні союзи. В цьому зв'язку, можна очікувати зростання значення міжнародних регулюючих інститутів, глобальні регулюючі норми. Таким чином, важливим завданням для України є активізація співробітництва з міжнародними валютно-фінансовими інститутами, але з урахуванням пріоритетів галузево-технологічного розвитку.

Розділ 2. “Зовнішнє фінансування як фактор формування ефективної ринкової системи” присвячено дослідженню моделей залучення зовнішнього фінансування в країнах з перехідною економікою. Зокрема розглядаються внутрішні і зовнішні чинники росту інвестицій в країнах з перехідною економікою, практично значущі для України проблеми формування інвестиційного клімату та державного моделювання напрямків міграції капіталів в країнах Латинської Америки та Південно-Східної Азії, досвід застосування моделей залучення інвестицій у національних економіках постсоціалістичних країн.

У відповідності до поставленої мети автор вирішив наступні задачі: вивчив методи і форми регулювання РРК і закономірності його розвитку; на основі кількісних даних про вкладення в РРК дав оцінку основним показникам розвитку РРК у 80-90-х рр.; виявив особливості розвитку ринків капіталу і корпоративної позики в країнах Південно-Східної Азії і Латинської Америки; виявив причини, наслідки і шляхи подолання азіатської кризи 1997-1998р.; дав оцінку застосованості моделей розвитку РРК для українських корпоративних позичальників; виявив основні проблеми при реструктуризації боргів РРК; розглянув основні механізми, динаміку і мотивацію залучення капіталів українськими суверенними і корпоративними позичальниками за 1998-2000 роки; визначив основні проблеми, що виникають в українських корпоративних позичальників і намітив шляхи їхнього вирішення; розглянув приклад shell-корпорації як один з новітніх фінансових інструментів.

У країнах Латинської Америки виділяється два періоди росту: наприкінці 70-х рр. і наприкінці 80-х рр. Якщо перший був пов'язаний з активним рециклюванням нафтодоларів, то другий був викликаний фундаментальними змінами в економіці, що привели до росту прямих іноземних інвестицій.

Лібералізація фінансових ринків країн Азії відкрила нові можливості для зовнішніх позик. У той же час надмірний приплив капіталу призводив до завищення курсу національних валют стосовно світових валют, значного росту внутрішнього банківського кредитування і збільшення залежності внутрішнього ринку капіталу від флуктуації на світових ринках капіталу.

Бурхливий промисловий розвиток ряду азійських латиноамериканських країн на зламі століть пояснюється тим, що значна частина внутрішніх заощаджень направлялася на інвестиції. У цьому зв'язку внутрішній борг у цих країнах постав значною загрозою макроекономічній стабільності. Тому іноземні інвестиції постали важливою умовою оптимізації політики платіжного балансу, фінансово-кредитної стратегії.

В умовах гострої інвестиційної кризи країни з перехідною економікою взяли на озброєння багато інструментів інвестиційної політики розвитих країн. У деяких країнах гострота спаду й усвідомлення ключової ролі інвестицій призвели до того, що держава намагалася робити “усе відразу” — стимулювати приватні інвестиції, фінансувати інвестиції в соціальну сферу, надавати пільгове фінансування приватним інвестиційним проектам.

Інші країни швидко відмовилися від спроб впливати на всі сторони інвестиційного процесу і контролювати фінансування більшості проектів, зосередивши увагу на створенні сприятливого інвестиційного клімату і на фінансування капіталовкладень винятково у соціальну сферу і галузі інфраструктури.

У більшості країн Східної Європи держава вже на перших етапах переходу до ринку відмовилася від всеосяжних інвестиційних задач і зосередилося на законодавчій і податковій реформі, що забезпечує сприятливий інвестиційний клімат. Накопичений до дійсного часу досвід свідчить про те, що найбільшого успіху удалося досягти тим країнам, у яких була вироблена чітка стратегія інвестицій і держава відмовилася від спроб робити “усі відразу”.

Якісного прориву в інвестиційній ситуації неможливо домогтися спробами впливати на інвестиційний процес у всіх сферах (причому впливати безпосередньо, вкладаючи бюджетні засоби). Необхідна розробка національної стратегії розвитку економіки. Така стратегія може виявитися керівництвом до дії тільки в тому випадку, якщо вона стане плодом конструктивного діалогу уряду і промислових кіл. Організація такого діалогу — ключова задача інвестиційної політики в країнах, що всерйоз розраховують на економічне процвітання.

Проведене в розділі компаративне дослідження інвестиційних тенденцій в країнах з трансформаційною економікою показало, що важливими їх компонентами, як правило, поставали:

·

·

·

·

Проаналізований досвід країн, які протягом останніх десятиліть здійснювали ринкову трансформацію, свідчить про те, що лібералізація господарського життя, інвестиційного режиму та механізму зовнішньоекономічної діяльності приводила до збільшення обсягів іноземного інвестування. Разом з тим, лібералізація в Україні повинна бути прив'язаною до пріоритетів політики у реальному секторі економіки.

При проведенні інвестиційної політики важливо спиратися на чітку систему галузевих пріоритетів. Автор переконаний, що враховуючи поточне фінансове положення України, а також реальний технологічно-виробничий потенціал, крім забезпечення загального сприятливого інвестиційного клімату, слід визначити обмежену кількість високотехнологічних галузей пріоритетного сприяння. Зокрема такими сферами виробництва можуть бути аерокосмічна галузь, ряд підгалузей точного машинобудування.

Розділ 3. “Залучення прямих іноземних інвестицій до економіки України: специфіка, інструментарій та перспективи”. В даному розділі досліджується проблема залучення прямих іноземних інвестицій до економіки України, вивчаються специфіка, перспективи цього процеси, а також застосовувані інструменти. Вивчаються детермінанти процесів міграції капіталів, особливості діючої моделі руху капіталів у національній економіці України, форми залучення прямих іноземних інвестицій до реального сектору економіки України; перспективи та практичні інструменти залучення прямих іноземних інвестицій до економіки України.

Конкретно, доцільним є визначення переліку задач, на розв'язання яких має бути спрямованою політика стимулювання та оптимізації умов міжнародної інвестиційної діяльності в Україні. Такими задачами, на наш погляд, мають бути:

·

·

·

·

·

·

·

·

·

Хоча в Україні й представлено практично всі форми міжнародної інвестиційної взаємодії, все ще стоїть питання щодо необхідності подолання формалізму, декларативності та відсутності реалізму при впровадженні окремих проектів інвестиційного співробітництва, від чого найбільше страждають високотехнологічні та експортоорієнтовані галузі.

З метою стимулювання притоку інвестицій доцільним є дотримання єдиного програмно-цільового підходу, який би інтегрував зусилля центральних та місцевих органів влади, а функціонально відповідав би пріоритетам галузевого розвитку. Особливу увагу автором було приділено міжнародному інвестиційному співробітництву в науково-технічній та інноваційній сфері, яке, на думку автора, доцільно здійснювати в наступних формах:

·

·

·

·

·

Історично склалося, що важливою формою прямих інвестицій для України є створення спільних підприємств (СП). Трактовка СП для наших реалій є дещо відмінним від західного розуміння найближчого термінологічного аналогу – joint venture. “Наші” СП більшою мірою прив'язані до ідеї економічної суб'єктності, а не до окремого проекту.

Іншою формою є відкриття підприємств за кордоном. Іноземні підприємства на території України створюються і діють у відповідності з українським законодавством. Однак, воно ще не до кінця відпрацьовано в деталях і постійно доповнюється новими положеннями.

В цьому зв'язку на особливу увагу заслуговує аналіз головного в сучасному світі каналу залучення прямих іноземних інвестицій – з боку транснаціональних корпорацій. Саме їхня інвестиційна діяльність визначає характер як інвестиційного процесу, так зовнішньоекономічних зв'язків у світовому масштабі. Втім, поширений паралелізм традиційних вітчизняних виробництв та ТНК є фактором, що обмежує масштаби інвестиційного співробітництва. Але це не означає неможливості великомасштабного співробітництва з цими провідними носіями усуспільнення виробництва в світовому масштабі.

Потенціал міжнародного руху капіталів не тільки не був використаний нашою державою, а отримав небажаних ефектів, оскільки замість того, щоб ефективно залучувати іноземні капітали, наша держава насправді постала “чистим донором” капіталів, щоправда таких, які витікають з країни нелегально. Цей відтік спричиняється до дестабілізації макроекономічної ситуації, великих зовнішніх боргових зобов'язань держави, хронічних фінансових дефіцитів.

Об'єктивна потреба оптимізації механізму реалізації та структури не тільки іноземних інвестицій, але й інвестицій в Україні взагалі зумовлюється тим, що вони не відповідають потребам динамізації економічного розвитку держави. Законотворчі методи є базовими стосовно інших, причому це зумовлюється не тільки тим, що у правовій державі інші інструменти регулювання повинні відповідати її правовій системі. Ці методи найбільш чітко можуть бути формалізованими, найбільш адекватно відображати визначені цілі та пріоритети суспільного розвитку.

Адміністративні методи, фактично, є засобами регламентації технічних умов господарської діяльності – оформлення відповідної документації, здійснення відповідних формальних процедур. Суспільно-політичні, психологічні методи набувають своєї вираженості при поширенні в суспільній свідомості тієї парадигми економічного розвитку в контексті інвестиційної проблематики, яка була обраною як оптимальна для України на конкретному історичному етапі її розвитку.

При забезпеченні притоку іноземних інвестицій передусім слід враховувати, що умовою ефективного розв'язання цієї задачі є не тільки забезпечення формальних вимог щодо сприятливого інвестиційного клімату. Фактично потрібним є формування динамічної моделі росту з акцентом на пріоритетний розвиток передових науково-технічних галузей та сфер виробництва. На погляд дисертанта, на теперішньому етапі розвитку непотрібним є ставлення питання про забезпечення додаткових пільг та преференцій інонаціональним інвесторам української економіки. Доцільним є створення сприятливих умов нагромадження та інвестування всередині країни, що постане достатньою передумовою динамізації притоку капіталів з-за кордону, припинення нелегального відтоку фінансових ресурсів з України за кордон.

Відповідна макроекономічна політика має проводитися на законодавчому, інституційному рівнях, монетарними засобами, при реалізації цілей промислової, науково-технічної стратегії. Ключовою вимогою залучення іноземних інвестицій є оптимізація інвестиційного клімату всередині країни, створення сприятливих умов для заощадження коштів, спрямування їх не на поточне споживання (інколи просто виживання як фізичних, так і юридичних осіб), а на розвиток виробництва.

ВИСНОВКИ

Дослідження, яке було проведено в дисертації, дозволяє зробити наступні висновки:

1. В процесі ринкової трансформації Україна, як і інші держави, які знаходяться в аналогічних умовах розвитку та намагаються активізувати інвестиційну діяльність, відчуває збільшення значення контрольних функцій з боку міжнародних фінансових інститутів, максимальне розширення географії їхньої діяльності і спектра проведених операцій.

2. Важливою особливістю сучасного економічного розвитку є наявність паралельних процесів якісного поглиблення та поширення на різних рівнях (мікро-, мезо- та макроекономічному) міжнародної фінансової інтеграції.

3. Важливою детермінантою сучасного розвитку є якісне поширення обсягів та зростання значення фінансових інновацій і технологій, які спричиняються до модифікації інвестиційних процесів.

4. Аналіз тенденцій розвитку міжнародних фінансових ринків протягом останніх десятиліть засвідчує значне поширення, порівняно до інших фінансових інструментів, синдикованих кредитів (позик), єврооблігацій, а також закордонних облігацій. Для регулятивної практики України важливим методологічним висновком є те, що в сучасному світі значно збільшується питома вага державного сектору та міжнародних фінансових організацій. Це свідчить про необхідність вироблення єдиного програмно-цільового підходу до інвестиційної, а також промислової, технологічної політики держави.

5. Емпіричний аналіз свідчить про те, що в якості предмета інвестування виступають матеріальні активи, грошові кошти, кредити, які надаються закордонними співвласниками підприємства, а також додаткові акції, придбані прямим інвестором, реінвестовані доходи, устаткування, та інше.

6. Сфера глобальних фінансів розвиваються в бік поділу на великі регіональні валютні союзи. Відтак можна очікувати на зростання значення міжнародних регулюючих інститутів, глобальних регулюючих норм. Таким чином важливим завданням для України є активізація співробітництва з міжнародними валютно-фінансовими інститутами, але з урахуванням пріоритетів галузево-технологічного розвитку.

7. Проведене компаративне дослідження інвестиційних тенденцій в країнах з трансформаційною економікою показало, що важливими їх компонентами, як правило, поставали:

·

·

·

·

8. Бурхливий промисловий розвиток ряду азійських, латиноамериканських країн на зламі століть пояснюється тим, що значна частина внутрішніх заощаджень спрямовувалася на інвестиції. У цьому зв'язку внутрішній борг у цих країнах постав значною загрозою макроекономічній стабільності. Тому іноземні інвестиції постали важливою умовою оптимізації політики платіжного балансу, фінансово-кредитної стратегії. Проаналізований досвід країн, які протягом останніх десятиліть здійснювали ринкову трансформацію, свідчить про те, що лібералізація господарського життя, інвестиційного режиму та механізму зовнішньоекономічної діяльності приводила до збільшення обсягів іноземного інвестування. Разом з тим, лібералізація в Україні повинна бути прив'язаною до пріоритетів політики у реальному секторі економіки.

9. Враховуючи поточне фінансове положення України, а також реальний технологічно-виробничий потенціал, крім задачі забезпечення загального сприятливого інвестиційного клімату, слід визначити обмежену кількість високотехнологічних галузей пріоритетного сприяння. Зокрема такими сферами виробництва можуть бути аерокосмічна галузь, ряд підгалузей точного машинобудування.

10.Сучасна парадигма світового розвитку в контексті новітніх тенденцій інтернаціоналізації виробництва та інформатизації міжнародного суспільно-господарського життя вимагає радикального посилення ролі держави при проведенні інвестиційної політики. Такий підхід має бути узгодженим із тим, що ліберальне ставлення до іноземного капіталу є важливим фактором збільшення його притоку. Розв'язання конфлікту дирижистсько-ліберальних цілей полягає в чіткому визначенні поля вільноринкової діяльності комерційних агентів, зменшенні обсягів регламентаційно-бюрократичного втручання держави в справи бізнесу, а також у визначенні загальносуспільних пріоритетів розвитку. Останні мають відображати основні тенденції світового технологічного розвитку, конкретні уявлення державних органів щодо переліку тих галузей та виробництв, які доцільно модернізувати, територіальні пріоритети інвестиційної діяльності (наприклад, в рамках програми розвитку технопарків, зон інвестиційного сприяння тощо).

11. Хоча в Україні й представлено практично всі форми міжнародної інвестиційної взаємодії, все ще стоїть питання щодо необхідності подолання формалізму, декларативності та відсутності реалізму при впровадженні окремих проектів інвестиційного