УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ОСАУЛЕНКО Олександр Григорович

УДК 351.82:303.09

МОДЕЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ

СТАЛИМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ

25.00.05 - галузеве управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській Академії державного управління при

Президентові України.

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор, академік НАН України ГЕЄЦЬ Валерій Михайлович, Інститут економічного прогнозування НАН України, директор.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України ЧУМАЧЕНКО Микола Григорович, президія НАН України, радник;

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України ГОЛІКОВ Володимир Іванович, Інститут економічного прогнозування НАН України, завідувач відділу інституційних змін і розвитку форм господарювання;

доктор наук з державного управління РИЖИХ Василь Миколайович, Адміністрація Президента України, завідувач відділу контролю виконання актів і доручень Президента України Головного контрольного управління.

Провідна установа - Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться "_15__" травня 2002 р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Українській Академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20., к. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української Академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 12 квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Пошук можливостей забезпечення сталого розвитку на початку ХХІ століття є однією з найактуальніших проблем, на вирішення якої спрямовані зусилля вчених, державних органів і громадськості в більшості країн світу. Незважаючи на це, через надзвичайну складність даної проблеми сьогодні ще не існує цілісної теорії сталого розвитку, що значною мірою ускладнює процес його практичного досягнення, знижує ефективність дій у цьому напрямі органів державного управління.

Забезпечення сталого розвитку набуває особливої актуальності для країн із перехідною економікою, до числа яких належить і Україна. Трансформація суспільного життя, кардинальні зрушення в економічній і соціокультурній сферах, пов'язані із системними постсоціалістичними перетвореннями в умовах зростаючої глобалізації, вимагають ефективного державного регулювання соціально-економічних процесів з метою досягнення сталого розвитку. Усе це ускладнюється специфікою трансформаційного періоду, коли нові механізми державного управління формуються в умовах низького рівня розвитку економічної, соціальної, екологічної та інших складових, що визначають сталий розвиток у цілому.

Важливість наукового пошуку шляхів вирішення проблеми забезпечення сталого розвитку для національних умов зростає у зв'язку з тим, що в Посланні Президента України Л.Д.Кучми до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році" перед урядом поставлене завдання розробити національну стратегію сталого розвитку України.

Соціально-економічні реформи, що розпочалися на початку 90-х років, не змогли поки що вивести Україну на шлях сталого розвитку, в основі якого лежить стійке економічне зростання за інноваційною моделлю. Відсутність ефективного державного регулювання процесів, пов'язаних зі сталим розвитком як за часів Радянського Союзу, так і в роки незалежності, призвела до небажаних соціально-економічних наслідків. Економіка країни сформувалась і функціонує з великими диспропорціями, у ній значна частка належить ресурсомістким, енергомістким, екологічно небезпечним виробництвам, а не галузям із новітніми технологіями, соціально значущим, екологічно чистим, як це передбачається необхідними умовами сталого розвитку.

На сьогодні рівень усіх складових сталого розвитку в Україні знаходиться на критичній межі. Це засвідчується багатьма ознаками: незначним обсягом ВВП на душу населення, великим розміром державного боргу, низьким рівнем життя населення, стійкою тенденцією скорочення його чисельності, неефективним природокористуванням, загостренням екологічних проблем, загрозами техногенних катастроф тощо.

За цих умов програмно-цільові методи залишаються практично єдиним засобом забезпечення ефективного державного регулювання процесів сталого соціально-економічного розвитку. Використання даних методів передбачає розробку відповідних національних стратегії і програми, створення комплексної системи державного управління сталим розвитком, а вирішення зазначених проблем викликає необхідність розробки теоретико-методологічних засад його забезпечення.

Державне управління повинно передбачати використання системи регуляторів, що охоплювали б усі сторони сталого соціально-економічного розвитку - економіку, соціальну сферу, екологію тощо - і параметри яких визначались би на основі широкого застосування сучасних методів моделювання. Тільки в такому разі можна уникнути в умовах перехідного періоду, якому об'єктивно притаманні складність і суперечливість соціально-економічних процесів, що характеризуються підвищеним рівнем несталості, прийняття помилкових, не адекватних існуючій ситуації управлінських рішень та забезпечити стійке економічне зростання за ефективного використання ресурсів і збереження навколишнього середовища.

Аналіз і узагальнення результатів зарубіжних та вітчизняних теоретичних досліджень і практичних розробок з питань сталого розвитку, забезпечення державного регулювання відповідних соціально-економічних процесів свідчать, що в них головним чином увага приділяється окремим його складовим, насамперед довкіллю й економіці, без належного узгодження з тим широким спектром проблем, які визначають сталий розвиток у цілому.

Так, дослідженню теоретичних засад сталого розвитку, розкриттю його змісту й визначенню шляхів досягнення в умовах перехідної економіки присвячені роботи П.Костюка, В.Шевчука, І.Руденка, В.Іохіна, В.Литвинова та інших вітчизняних і зарубіжних учених. Водночас суть сталого розвитку частіше розглядається авторами в тій площині, в якій вони спеціалізуються.

Найбільш дослідженими сьогодні є проблеми, пов'язані з економічною складовою сталого розвитку. Таким із них, як забезпечення макроекономічної рівноваги, стійкого економічного зростання, державного регулювання цих процесів, приділено значну увагу в роботах Л.Абалкіна, С.Глазьєва, О.Добриніна, В.Котлярова, С.Пєгова, Г.Попова, В.Гейця, А.Гальчинського, В.Голікова, Б.Данилишина, М.Долішнього, С.Дорогунцова, І.Лукінова та інших.

Як за часів Радянського Союзу, так і в роки незалежності вітчизняними вченими О.Бакаєвим, В.Бакуменком, В.Белецьким, В.Глушковим, Г.Добровим, О.Ємельяновим, В.Івановим, Ю.Канигіним, Н.Костіною, В.Михалевичем та іншими зроблено вагомий внесок у розробку методологій моделювання, прогнозування, комплексно-цільового планування й регулювання розвитку соціально-економічних систем.

Незважаючи на численні теоретичні й практичні розробки, пов'язані з окремими складовими сталого розвитку, моделюванням соціально-економічних процесів, що його визначають, ступінь наукового вивчення проблем забезпечення сталого розвитку в цілому залишається недостатнім. Існуючі дослідження розрізнені, методологічно не об'єднані єдиною концепцією сталого розвитку, при цьому поза полем зору ще залишаються проблеми, пов'язані з необхідністю розробки теоретико-методологічних засад забезпечення державного управління сталим соціально-економічним розвитком, визначення системи його показників, що виступали б як індикатори й регулятори рівня сталості.

Оскільки стійке економічне зростання є необхідною передумовою сталого розвитку, особливого значення набуває дослідження проблем його державного регулювання в контексті досягнення сталості. Забезпечення потрібних параметрів економічного зростання в умовах перехідного періоду можливе лише за нової ролі органів державного управління, що грунтується не на інтуїції, а на науково обгрунтованому моделюванні соціально-економічних процесів з метою підвищення ефективності відповідних управлінських заходів.

Зазначене стало підставою для вибору теми дисертаційного дослідження, визначення його мети й завдань і є свідченням їх актуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась у межах комплексного наукового проекту Української Академії державного управління при Президентові України "Державне управління та місцеве самоврядування" за темою "Механізми регулювання ринкової економіки" (номер державної реєстрації 0101U003345).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в розробці концептуально-методологічних засад забезпечення державного управління сталим розвитком в умовах перехідного періоду шляхом моделювання пов'язаних з ним соціально-економічних процесів та використання отриманих результатів для обгрунтування відповідних управлінських заходів.

Досягнення поставленої мети передбачало реалізацію наступних завдань:

- з'ясувати сутність концепції сталого розвитку з позицій комплексного системного підходу до визначення змісту цього поняття;

- розкрити зміст, цілі, завдання й функції державного управління сталим розвитком в умовах перехідного періоду;

- визначити концептуальні підходи до моделювання соціально-економіч-них процесів з метою встановлення кількісних критеріїв для обгрунтування заходів державного управління сталим розвитком;

- дослідити за допомогою економіко-статистичних моделей основні макроекономічні тенденції і на підставі отриманих результатів визначити пріоритетні напрями й фактори забезпечення стійкого економічного зростання як необхідної передумови сталого розвитку;

- обгрунтувати принципи та пріоритети державної структурної політики з метою забезпечення прогресивних структурних змін як важливого фактора економічного зростання й необхідної умови сталого розвитку;

- вивчити проблему неплатежів і боргів в економіці України як один із найважливіших негативних факторів, що стримують економічне зростання, і розробити методичні підходи до визначення за допомогою економіко-статистичних моделей основних напрямів її вирішення;

- узагальнити міжнародний досвід і запропонувати національну систему показників сталого розвитку для інформаційного забезпечення державного управління;

- розробити науково-практичні рекомендації щодо реформування державної статистики як основного джерела інформаційного забезпечення й невід'ємної складової загальної системи державного управління сталим розвитком.

Об'єктом дослідження є державне управління сталим соціально-економічним розвитком України.

Предметом дослідження є моделювання соціально-економічних процесів у системі державного управління сталим розвитком в умовах перехідного періоду.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що необхідною умовою та ефективним засобом забезпечення державного управління сталим розвитком є науково обгрунтоване моделювання відповідних соціально-економічних процесів з метою використання отриманих результатів для визначення потрібних управлінських заходів.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної в роботі мети використовувалась система загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, основними з яких є системний підхід, моделювання, аналіз, синтез, систематизація, класифікація, програмно-цільові, економіко-статистичні й інші методи.

Системний підхід до вирішення проблеми забезпечення сталого розвитку, а також використання різноманітних методів моделювання для обгрунтування відповідних заходів державного управління складають теоретико-методологічну й методичну основу всієї дисертаційної роботи. Дані методи використовувались для реалізації більшості науково-практичних завдань дослідження. Економіко-статистичні методи також широко використані в роботі, за їх допомогою проведено комплексне дослідження динаміки основних макроекономічних показників, що визначають сталий соціально-економічний розвиток, виявлені найважливіші тенденції і закономірності з метою обгрунтування відповідних управлінських заходів.

Декомпозицію головної мети сталого розвитку в систему пріоритетних цілей державного управління ним з наступною їх взаємоузгодженістю на всіх рівнях функціональної, динамічної і вертикальної ієрархій виконано за допомогою методів системного аналізу й синтезу. Метод систематизації використаний для дослідження проблеми неплатежів в економіці України й обгрунтування принципів державної структурної політики. При розробці системи показників сталого розвитку одним з основних методів була класифікація. Програмно-цільові методи є базою запропонованих науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи державного управління статистикою.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розв'язанні важливої наукової проблеми в галузі державного управління - розробці концептуально-методологічних засад забезпечення державного управління сталим розвитком в умовах перехідного періоду на основі використання відповідних методів моделювання соціально-економічних процесів для обгрунтування необхідних управлінських заходів.

У руслі розв'язання даної проблеми були одержані наступні основні наукові результати:

- сформульовано нове визначення поняття сталого розвитку й розкрито зміст, завдання і функції державного управління ним з позицій комплексного системного підходу;

- уперше визначені критерії і здійснено систематизацію цілей державного управління сталим розвитком в умовах перехідного періоду;

- запропонований підхід до моделювання соціально-економічних процесів, пов'язаних зі сталим розвитком, на основі використання як інтегруючого елемента концептуальної моделі соціально-економічної системи модульно-блочного типу;

- доведено пріоритетне значення застосування при обгрунтуванні заходів державного регулювання в умовах нестабільності соціально-економічних процесів перехідного періоду економіко-статистичного моделювання й прогнозування макроекономічних показників на короткостроковий період;

- уперше проведено комплексне дослідження за допомогою економіко-статистичних моделей основних макроекономічних показників у помісячній динаміці за останні роки, що дозволило виявити та кількісно оцінити залежності між результативними й факторними параметрами економічного зростання з метою забезпечення їх державного регулювання;

- дістали подальшого розвитку принципи формування та реалізації державної структурної політики, здійснено їх систематизацію і обгрунтовано відповідні заходи й пріоритети державного управління, виходячи з критеріїв сталого розвитку;

- розроблено й апробовано нові методичні підходи до оцінки з використанням економіко-статистичних моделей ефективності структурних змін і рівня інтенсивності промислового виробництва при обгрунтуванні пріоритетних напрямів державної структурної політики;

- визначено на основі проведеної систематизації неплатежів і боргів в економіці України методичні підходи до економіко-статистичного моделювання основних видів заборгованостей з метою обгрунтування заходів щодо їх скорочення;

- уперше розроблено національну систему показників сталого розвитку, обгрунтовано методичні рекомендації щодо їх використання в практиці державного управління як індикаторів і регуляторів рівня сталості;

- уперше визначено концептуальні засади, розроблено методичні підходи й рекомендації щодо реформування системи державної статистики в контексті інформаційного забезпечення державного управління сталим розвитком.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що основні теоретичні положення роботи доведені до рівня конкретних пропозицій і мають придатну для використання в практиці державного управління форму. Найбільшу практичну цінність мають розроблені методичні підходи й рекомендації щодо використання економіко-статистичних моделей для обгрунтування відповідних заходів державного управління, створення національної системи показників сталого розвитку та реформування державної статистики як основного їх інформаційного джерела, а також комплекс пропозицій стосовно напрямів і засобів удосконалення державної структурної політики.

Основні науково-практичні результати дослідження складають концептуально-методичну базу для розробки нормативних документів, що стосуються державної стратегії і програми сталого розвитку. Вони можуть бути використані при обгрунтуванні заходів державної політики забезпечення стійкого економічного зростання, державної структурної політики, розробці та реалізації державних програм економічного і соціального розвитку України, застосовані науковими установами при подальшому дослідженні проблем сталого розвитку й державного управління ним, а також у навчальному процесі, у тому числі для підвищення кваліфікації державних службовців.

Частина одержаних у дисертації результатів використана Адміністрацією Президента України при підготовці статистичних таблиць Послання Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році" (довідка від 11.02.2002 р. № 10-08/201); Секретаріатом Кабінету Міністрів України при підготовці Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23.03.2000 р. № 1602-ІІІ, проекту Програми економічного і соціального розвитку України на 2002 рік, а також при розробці плану державних статистичних спостережень на 2001 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2001 р. № 206 (довідка від 11.02.2002 р. № 18-571/25); Міністерством промислової політики України при підготовці проекту Концепції державної промислової політики України (довідка від 10.12.2001 р. № 14/1-1-849); Державним комітетом статистики України при розробці Програми реформування державної статистики на період до 2002 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 р. № 971, а також при підготовці Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну статистику" від 13.07.2000 р. № ІІІ та ряду інших законодавчих актів у галузі статистики (акт від 10.21.2001 р. № 23/01-27/59). Результати дисертаційного дослідження використовуються також у навчально-методичній роботі Інституту статистики, обліку та аудиту Держкомстату України (довідка від 07.12.2001 р. № 1328).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є кваліфікаційною науковою роботою, що містить одержані особисто автором результати. У дисертації не використовувались ідеї і розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертації доповідались на міжнародних і національних науково-практичних конференціях та семінарах, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції "Розвиток національних систем науково-технічної інформації країн СНД, Центральної і Східної Європи у нових суспільно-політичних і соціально-економічних умовах" (Київ, травень 1993 р.); науково-практичній конференції "Проблеми теорії і практики статистики в перехідний період" (Мінськ, березень 1996 р.); науково-практичному семінарі "Проблеми розвитку регіональної статистики в Україні" (Київ, 1997 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-економічний розвиток України. Проблеми статистики - 98" (Львів, Шкло, жовтень 1998 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-економічний розвиток України. Проблеми статистики - 99" (Крим, Коктебель, вересень 1999 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-економічна захищеність населення України" (Київ, травень 2001 р.), науково-практичній конференції "Десять років статистичної служби Співдружності Незалежних Держав" (Москва, 6 лютого 2002 р.).

Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи опубліковані в 5 монографіях і 17 статтях у наукових фахових виданнях. Серед публікацій, що додатково відображають результати дослідження, 2 брошури, 6 статей в інших наукових виданнях, 2 державних стандарти, 7 тез доповідей і матеріалів конференцій. Загалом за проблемами дослідження опубліковано 60 наукових праць.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 404 сторінки, робота містить 41 ілюстрацію, 43 таблиці, 84 формули, 4 додатки на 25 сторінках, список використаних літературних джерел із 234 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дано загальну характеристику дисертаційної роботи, обгрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, характеризується наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів.

Перший розділ - "Теоретико-методологічні засади управління та моделювання сталого соціально-економічного розвитку" - присвячено розробці теоретично-методологічних основ забезпечення державного управління сталим розвитком, визначенню концептуальних підходів до моделювання соціально-економічних процесів із метою обгрунтування відповідних управлінських рішень.

Вирішення проблеми забезпечення ефективного державного управління сталим розвитком ускладнюється неоднозначним трактуванням самого цього поняття в науковій літературі й практиці державного управління.

Виходячи з комплексного системного розуміння змісту сталого розвитку, він може бути визначений як процес збалансованого (sustanaible) економічного й соціального розвитку за умови дотримання екологічних критеріїв, відтворення природного середовища з урахуванням вимог нинішнього і майбутніх поколінь, в інтересах як конкретної людини (особистості), так і людства в цілому.

Прийняте трактування поняття сталого розвитку дозволяє розкрити зміст, завдання, функції, визначити критерії і цілі державного управління ним у перехідний період на основі принципів системного підходу.

Державне управління сталим розвитком повинно забезпечити зрівноважені (збалансовані) зміни параметрів соціально-економічної системи відповідно до визначених критеріїв і цілей, що виключали б можливість виникнення дестабілізуючих процесів як в окремих її компонентах, так і в системі в цілому.

Для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку система державного управління має передбачати виконання наступних функцій: а) визначення пріоритетних цілей сталого розвитку згідно з його критеріями; б) побудову цільової моделі соціально-економічної системи; в) визначення системних регуляторів, що забезпечують досягнення визначених цілей, у тому числі методів державного регулювання й ринкових механізмів; г) організацію прямого й зворотного зв'язку в системі (моніторингу); д) аналіз динамічних наслідків здійснення управлінських заходів на основі оцінки результатів функціонування системи.

Ефективне державне управління сталим розвитком повинно грунтуватись на чітких критеріях. На сьогодні в теорії і практиці державного управління як такі критерії використовуються переважно окремі показники сталості.

Виходячи із системного визначення поняття сталого розвитку, основними критеріями державного управління ним є: а) рівнозначність компонентів сталого розвитку - з точки зору сталості однаково важливим є забезпечення стійкого економічного зростання, прогресивних соціальних змін, покращання екологічної ситуації, раціонального природокористування; б) сталість і рівновага компонентів - необхідно забезпечити збалансованість розвитку окремих компонентів і соціально-економічної системи в цілому, при цьому деякі визначальні параметри мають залишатись незмінними (стабільність економічного зростання, підвищення рівня життя населення, забезпечення обороноздатності тощо); в) відтворюваність процесів в усіх компонентах сталого розвитку; г) рівень організованості соціально-економічної системи, яка повинна мати достатньо досконалу структуру, здатну забезпечити необхідну різноманітність і ефективність виконуваних функцій з метою досягнення сталості.

Забезпечення ефективного державного управління сталим розвитком передбачає необхідність визначення у відповідності з критеріями сталості системи пріоритетних його цілей, яка через особливості соціально-економічної системи в перехідному періоді, що виявляються в підвищеному рівні несталості, із врахуванням комплексності, системності й багатогранності поняття сталого розвитку об'єктивно має складну ієрархічну структуру.

У зв'язку із цим структуризацію системи пріоритетних цілей державного управління сталим розвитком запропоновано здійснювати за допомогою використання трьох взаємоузгоджених видів структур: функціональної, що є головною, і динамічної та вертикальної, які відіграють допоміжну роль і визначаються на підставі функціональної.

У функціональній структурі всі цілі (як основні, так і підцілі) служать досягненню стратегічної мети - забезпеченню сталого розвитку соціально-економічної системи. Динамічна структура передбачає визначення цілей на довго-, середньо- і короткострокову перспективу. Вертикальна структуризація системи цілей досягається шляхом декомпозиції цілей макросистеми в цілі регіональних і галузевих систем, самоврядованих територій, суб'єктів господарювання.

Особливу значущість, з урахуванням базової ролі економічного компонента, має визначення пріоритетних цілей державного управління економікою, спрямованих на виконання головного його завдання - забезпечення стійкого економічного зростання як основи досягнення сталого розвитку в цілому.

Система цілей державного управління економічним розвитком функціонально структурується на основі декомпозиції головного завдання, при цьому першочерговими цілями є: стійке (рівноважне) економічне зростання відповідно до визначених пріоритетів розвитку; стабільний рівень цін за умови існування вільної конкуренції; високий рівень зайнятості; зменшення кон'юнктурних коливань; стабільність грошової одиниці; підтримка платіжного балансу.

Відповідно до принципів програмно-цільового підходу визначаються основні цілі 2-го рівня, що є заходами або шляхами досягнення першочергових цілей і виконання головного завдання - забезпечення стійкого економічного зростання: визначення пріоритетних галузей, виробництв і забезпечення державного стимулювання їх розвитку; здійснення прогресивних структурних перетворень в економіці; вирішення проблеми неплатежів, оптимізація державного боргу; нарощування продуктивних інвестицій і спрямування їх у реальний сектор економіки; поглиблення ринкових реформ; забезпечення інституційних перетворень, спрямованих на підвищення ефективності державного управління.

Цілеспрямоване державне управління сталим розвитком соціально-економічної системи країни є одним з найбільш складних видів діяльності, тому воно може бути ефективним лише за умови широкого використання відповідних методів моделювання для обгрунтування необхідних управлінських заходів. Це дозволяє підвищити їх ефективність, об'єктивно оцінити можливий вплив заходів державного регулювання на процеси сталого розвитку. Відтак серед функцій системи державного управління сталим розвитком ключове значення має побудова цільової його моделі, тобто встановлення шляхом моделювання відповідно до визначених пріоритетних цілей параметрів соціально-економічної системи, що є кількісним виразом критеріїв сталості для державного управління.

Оскільки створити повністю адекватну модель соціально-економічної системи у зв'язку з її надзвичайною складністю практично неможливо, в основу моделювання процесів, пов'язаних зі сталим розвитком, має бути покладений системний підхід, що передбачає розробку системи моделей, які відображають найбільш суттєві кількісні аспекти соціально-економічних процесів, і доповнюється якісним змістовим аналізом та економічною інтерпретацією результатів моделювання. При цьому повинна бути забезпечена можливість об'єднання окремих моделей у систему на основі їх взаємоузгодженості й підпорядкованості в межах окремих підсистем та соціально-економічної системи в цілому відповідно до визначених цілей і кількісних критеріїв державного управління сталим розвитком.

З урахуванням характеристик об'єкта моделювання й зазначених вимог як інтегруюча основа для створення такої системи моделей може бути використана концептуальна модель соціально-економічної системи модульно-блочного типу, що включає наступні модулі: економічний, соціальний, ресурсний, фінансовий, зовнішній, інформаційний, прийняття управлінських рішень. Кожен із цих модулів у свою чергу моделюється як система пов'язаних між собою блоків. Зв'язки між модулями й блоками реалізуються через відповідні значення системних параметрів (темпи економічного зростання, обсяги грошової маси, рівень інфляції та інші).

У роботі детально розглянуто вимоги, яким повинна відповідати така модель, її структура, особливості процесу побудови й використання.

У специфічних умовах перехідного періоду ключове значення має застосування моделювання для обгрунтування заходів державного регулювання економічного розвитку, виходячи з критеріїв сталості. Базовими завданнями такого моделювання є забезпечення проведення комплексного аналізу і прогнозування основних макроекономічних тенденцій, виявлення й оцінка залежностей між факторними та результативними макропоказниками з метою визначення відповідних параметрів і ефективних чинників досягнення стійкого економічного зростання.

Для досягнення реального впровадження засобів моделювання в практику державного управління сталим розвитком необхідно, щоб вони відповідали вимогам порівняної простоти у використанні й одночасно достатньо високої ефективності з точки зору забезпечення виконання визначених завдань, а також надійності й достовірності в плані інформаційного забезпечення.

Цим вимогам повною мірою відповідають побудовані на основі економіко-статистичних методів економетричні моделі, тому їм надавалась перевага в даній роботі.

Макроекономічне моделювання в умовах перехідного періоду має ряд особливостей, пов'язаних із нестабільністю соціально-економічної ситуації й відповідними проблемами інформаційного забезпечення. У зв'язку із цим пріоритетного значення набуває застосування економіко-статистичного моделювання для аналізу, прогнозу й визначення цільових значень макроекономічних параметрів на короткостроковий період із використанням відповідних місячних і квартальних статистичних даних. Такий висновок підтверджується досвідом державного управління інших країн як із перехідною економікою, так і розвинутих.

У другому розділі - "Державне регулювання економічного зростання" - проведено комплексне дослідження динаміки й структури ВВП як інтегральних параметрів економічного зростання, вивчено можливості їх державного регулювання за рахунок використання інструментів монетарної і фіскальної політики, визначено співвідношення економічного зростання та інфляції в контексті забезпечення сталого розвитку.

При обгрунтуванні відповідних заходів державного регулювання необхідно враховувати особливості переходу України від економічного спаду до зростання: кризовий період тривав майже 10 років, тобто в середньому в 2 рази довше, ніж у країнах Східної Європи; падіння було надзвичайно глибоким (обсяг ВВП знизився на 59%) і супроводжувалось серйозними деструктивними з точки зору критеріїв сталого розвитку явищами; зростання розпочалося значно вищими темпами, ніж очікувалось, при цьому воно відбувається на фоні подальшого поглиблення структурних деформацій в економіці. У зв'язку із цим важливого значення набуває не стільки досягнення якомога вищих темпів економічного зростання, скільки забезпечення його якості за рівновагих темпів.

Із метою дослідження особливостей і факторів економічного зростання на початкових його етапах у роботі проведено комплексний аналіз динаміки валового внутрішнього продукту України та взаємопов'язаних із ним основних макроекономічних показників на підставі щомісячних статистичних даних за 1997-2000 рр. При цьому виділено 4 етапи кон'юнктурного циклу ділової активності: I етап (січень 1997–липень 1998 рр.) – економічний спад із затухаючими темпами; II етап (серпень 1998–березень 1999 рр.) – економічний спад із наростаючими темпами; III етап (квітень 1999–грудень 1999 рр.) – економічний спад із затухаючими темпами; IV етап (2000 рік) – економічне зростання із темпами вище середньосвітових.

Побудована за результатами дослідження дискретно-безперервна модель динаміки реального ВВП передбачає визначення аналітичних трендів, що найбільш точно описують закономірності динамічних рядів у межах кожного виділеного етапу. Розрахунки темпів економічного зростання (спаду) за даною моделлю дозволяють отримувати досить точні прогнозні оцінки на найближчі місяці. Так, згідно з визначеним прогнозом саме в травні 1998 року мало розпочатись економічне зростання, фактичне значення реального ВВП на кінець 2000 року також співпало з прогнозним. Це свідчить про можливість і доцільність використання аналітичних трендових моделей для аналізу й прогнозу динаміки ВВП при формуванні короткострокових цілей економічного зростання в державних програмах економічного і соціального розвитку, прийнятті відповідних управлінських рішень з метою забезпечення їх досягнення.

Для забезпечення державного управління сталим розвитком необхідно не тільки обгрунтувати відповідні параметри економічного зростання, але й визначити основні його чинники та прогнозні значення найбільш вагомих факторних показників. Ключові чинники зростання, що розпочалося в Україні, пов'язані зі збільшенням сукупного ефективного попиту як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процесами імпортозаміщення.

Отримані за допомогою побудованих функцій Кобба-Дугласа значення параметрів (коефіцієнтів еластичності) для основних факторних показників свідчать, що в післякризовий період заслуговує на увагу можливість забезпечення економічного зростання з використанням трудомістких виробництв, враховуючи наявність у значному обсязі вільної кваліфікованої робочої сили. При цьому трудомісткий варіант розвитку є доцільним для короткострокової перспективи (2-3 роки). Він має створити умови для переходу до інтенсивного економічного зростання на основі інноваційної моделі розвитку. До того ж підвищення рівня зайнятості зумовить подальше зростання сукупного попиту.

Забезпечення якісного економічного зростання передбачає необхідність прогресивних структурних змін у валовому внутрішньому продукті. Водночас комплексний аналіз динаміки й ефективності структурних зрушень за 1990-2000 рр. показав, що в доходній структурі ВВП, структурах його створення і використання відбулося ряд серйозних негативних з точки зору сталого розвитку змін. Крім того, динаміка зрушень у взаємопов'язаних видах структур була неузгодженою. Так, у 1995-2000 рр. в структурах створення і кінцевого використання вона була значно вищою, ніж у доходній (відповідно в 3,5 та 5,3 раза).

У зв'язку із цим ключовим завданням державного управління сталим соціально-економічним розвитком є забезпечення прогресивних структурних змін в економіці. При цьому відповідно до вимог стійкого економічного зростання за інноваційною моделлю й критеріїв сталості головними напрямами структурних зрушень у ВВП за умови загальної оптимізації співвідношень між його основними структурними складовими повинні бути: а) у доходній структурі: збільшення часток оплати праці як основи зростання споживчого попиту й валового прибутку як бази для приросту інвестицій в економіку; б) у структурі створення: підвищення значущості галузей, які можуть значно збільшити величину валової доданої вартості, насамперед промисловості, сільського господарства, будівництва; зменшення питомої ваги чистих податків; в) у структурі кінцевого використання: зниження в кінцевих споживчих витратах загальнодержавної частки за одночасного збільшення питомої ваги колективного споживання як основи соціального розвитку з метою підвищення рівня життя населення; призупинення тенденції зниження валового нагромадження, насамперед основного капіталу як бази економічного зростання; підтримання позитивного значення чистого експорту, що передбачає необхідність підтримки платіжного балансу, суттєвого покращання структури експорту й імпорту.

Враховуючи соціально-економічну ситуацію в Україні, державне регулювання сталого розвитку має органічно поєднувати в собі заходи монетарної і фіскальної політики. У роботі досліджені механізми дії, особливості й ефективність використання інструментів монетарної політики в Україні через призму досягнутих макроекономічних результатів, для чого проведено комплексний аналіз і побудовано аналітичні трендові моделі динаміки основних монетарних показників - обсягів грошової маси, обмінного курсу, облікової ставки НБУ, процентних ставок за кредитами комерційних банків тощо, за допомогою методів кореляційно-регресійного аналізу вивчено залежності між ними й результативними макропоказниками.

Важливою перевагою монетарних інструментів є їх гнучкість і швидкість запровадження й висока ефективність з точки зору забезпечення стабілізації та дії механізму економічного зростання. Для цього здійснення заходів монетарної політики має базуватися не на ручному управлінні, коли вони визначаються на основі інтуїції або автоматично переносяться з інших країн, а на використанні економіко-математичних методів для обгрунтування відповідних системних параметрів - регуляторів економіки.

Недостатнє обгрунтування заходів і параметрів монетарної політики, яким з об'єктивних причин надавалась перевага в практиці державного управління, нестача комплексності й системності, відсутність органічного поєднання монетарних і фіскальних інструментів стали однією з основних причин фінансової кризи 1998 року в Україні.

Так, у докризовому періоді не витримувався один з головних принципів монетаризму - правило постійного низького приросту грошової маси, динаміка якої фактично не мала ніякої закономірності. При цьому регульований параметр - грошова пропозиція - визначався без взаємозв'язку з обсягами валового внутрішнього продукту та рівнем інфляції.

Після фінансової кризи відбулися певні позитивні зміни в монетарній політиці, для грошової маси стала характерною тенденція, хоч і нестійка, до відповідного зростання. Крім того, у 1999-2000 рр. виявилася чітка тенденція до зниження облікової ставки НБУ. Таке більш послідовне використання монетарних інструментів сприяло створенню умов для економічного зростання.

Між динамікою обсягів грошової маси й валового внутрішнього продукту України наявний тісний прямий кореляційно-регресійний зв'язок, що підтверджує можливість ефективного регулювання темпів економічного зростання шляхом збільшення грошової пропозиції за умови дотримання правила "механічного" приросту грошової маси і його спрямування в реальний сектор економіки. Характеристики зв'язку між реальним ВВП і грошовою масою для різних періодів часу мають приблизно однакову величину (коефіцієнт кореляції R0,9), що свідчить про невипадковість виявлених залежностей і доцільність використання побудованих моделей при обгрунтуванні параметрів економічного зростання.

Одним із найбільш ефективних монетарних інструментів впливу на динаміку економічного зростання є процентні ставки за кредитами комерційних банків, між розмірами яких і обсягом валового внутрішнього продукту України в некризових умовах існує досить тісний зворотний кореляційно-регресійний зв'язок. Для 2000 року тіснота зв'язку між даними показниками характеризується коефіцієнтом кореляції R > 0,8.

Таким чином, однією з необхідних умов забезпечення стійкого економічного зростання є поступове суттєве зниження процентних ставок за кредитами комерційних банків, для чого необхідно насамперед зменшити кредитні премії, модальне значення яких в Україні в декілька разів перевищує цей показник для країн Східної Європи. У зв'язку із цим процентна політика Національного банку України потребує вдосконалення, визначення її параметрів має бути пов'язане не тільки з внутрішніми критеріями ефективності банківської системи, а й з необхідністю забезпечення рівновагого якісного економічного зростання й сталого розвитку в цілому.

Заходи державного регулювання економічного зростання мають враховувати можливість розширення сукупного попиту у зв'язку з комплексним впливом на нього обсягів грошової маси й розмірів процентних ставок відповідно до макроекономічної моделі рівноваги товарного і грошового ринків IS-LM. Отримана оцінка тісної зворотної кореляційно-регресійної залежності між цими показниками додатково підтверджує, що високі процентні ставки стримують зростання грошової маси й тим самим виконують антиінфляційну функцію, але водночас негативно впливають на обсяги валового внутрішнього продукту.

У зв'язку із цим однією з важливих проблем державного управління сталим розвитком є визначення відповідного рівня інфляції з точки зору забезпечення стійкого економічного зростання з урахуванням особливостей перехідного періоду та критеріїв сталості.

З метою обгрунтування заходів державної антиінфляційної політики в роботі передбачено виявлення тенденцій у динаміці і прогнозування рівня інфляції за допомогою аналітичних трендових моделей, а також оцінку, з одного боку, залежностей рівня інфляції від причинно-обумовлюваних монетарних, фінансових та інших макропоказників, а з іншого - ступеня впливу інфляції на динаміку реального ВВП, рівень життя населення тощо.

З усіх монетарних показників у 1997–1998 роках інфляція мала найбільш тісний кореляційно-регресійний зв'язок із динамікою офіційного курсу гривні до долара, що й виявилося в періоді безпосередньо після фінансової кризи.

У 1999-2000 рр. між змінами споживчих цін й офіційного курсу гривні до долара відсутній кореляційний зв'язок, а залежність рівня інфляції від обсягу грошової маси має середню інтенсивність, при цьому вона виявляється із запізненням на 2-3 місяці. Це дозволяє висловити гіпотезу, що грошовий фактор не мав останнім часом значного впливу на рівень інфляції, який визначався переважно комплексом інших, насамперед цінових, факторів. Особливого значення у зв'язку із цим набуває проведення ефективної державної цінової політики з метою підтримки стабільності та забезпечення економічного зростання.

У контексті антиінфляційного регулювання постає питання про визначення співвідношення інфляції та економічного зростання. Для економіки України в короткостроковому плані відсутній кореляційно-регресійний зв'язок між рівнем інфляції і реальним ВВП. Це підтверджує, що на сьогодні зниження інфляції не є ключовим фактором забезпечення економічного зростання.

У нинішніх соціально-економічних умовах заходи монетарної політики мають органічно доповнюватись сучасними фіскальними, що передбачають стимулювання сукупної пропозиції: активізацію виробництва й зайнятості, запровадження стимулюючого оподаткування тощо. Останнє сьогодні є однією з найактуальніших проблем в Україні, але практичне використання заходів щодо зниження податків потребує всебічного вивчення й ретельного обгрунтування, інакше, як свідчить досвід інших країн, може бути отримано зворотний результат.

Третій розділ - "Вирішення проблеми неплатежів як необхідна умова забезпечення стійкого економічного зростання" - присвячено дослідженню системи неплатежів і боргів в економіці України як однієї з головних перешкод економічному зростанню, використанню економіко-статистичних моделей для обгрунтування заходів щодо скорочення основних видів заборгованостей.

У результаті послаблення державного регулювання й недосконалості ринкових інститутів у перехідній економіці України сформувалась система неплатежів і боргів, основними серед яких є: акумульований (зовнішній і внутрішній) борг держави; дебіторська і кредиторська заборгованість суб'єктів господарювання; податкова заборгованість (заборгованість за обов'язковими платежами суб'єктів господарювання до бюджету та позабюджетних фондів); заборгованість із виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат; заборгованість населення державі за житлово-комунальні послуги тощо.

Кожен вид заборгованості має свою природу й по-своєму впливає на стан економіки та можливості її розвитку. При цьому існуючий між ними взаємозв'язок значно посилює їх загальний негативний вплив на показники економічного зростання, призводить до дестабілізації макроекономічної ситуації, зростання дефіциту бюджету, порушення загальної рівноваги в соціально-економічній системі. Найбільш складні проблеми сьогодні пов'язані з акумульованим боргом держави та дебіторською і кредиторською заборгованістю суб'єктів господарювання.

Недосконале управління акумульованим боргом держави, ситуативний підхід до державних запозичень, відсутність відповідних прогнозних і аналітичних розрахунків щодо їх наслідків зумовили значний обсяг і нераціональну структуру як внутрішнього, так і зовнішнього боргу, що є серйозною проблемою для державного бюджету.

Останнім часом завдяки реструктуризації зовнішньої та внутрішньої заборгованості, наявності бездефіцитного бюджету й іншим заходам, вжитим Кабінетом Міністрів України та Національним банком України, ситуація з державним боргом стала більш керованою, водночас вона залишається досить напруженою.

У зв'язку із цим у роботі обгрунтована необхідність створення ефективної системи управління акумульованим боргом держави, яка повинна забезпечити виконання наступних функцій: а) обгрунтування оптимального розміру й структури державного боргу, який би не спричиняв порушення рівноваги в соціально-економічній системі; б) оптимізація співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом, портфельними і стратегічними інвестиціями; в) вирішення питання щодо ціни внутрішніх